|
|
Скачати 0.63 Mb.
|
У механізмі реалізації та захисту органами міліції прав, свобод та обов’язків людини і громадянина традиційно вирізняють управлінську, правоохоронну, нормотворчу, профілактичну, правореалізаційну і правозастосовчу діяльність. Розглядаючи управлінську та правоохоронну діяльність міліції по забезпеченню прав та свобод людини і громадянина слід зауважити, що важливе місце в ній належить формам і методам такої діяльності. Саме завдяки формам і методам діяльності вирішуються конкретні завдання і досягається необхідна мета, що стоїть перед міліцією по забезпеченню реалізації прав, свобод та обов’язків. Від досконалості цих форм і методів залежить ефективність та якість забезпечення аналізованих прав людини і громадянина. Саме тому питання удосконалення форм і методів діяльності апарату держави і органів внутрішніх справ та міліції зокрема, завжди знаходяться в центрі уваги української влади. Значущість цих питань для теорії і практики здійснення функції реалізації та захисту прав, свобод та обов’язків людини і громадянина обумовлюється і тим, що вони останнім часом активно досліджуються та являються предметом пожвавленої дискусії. Якщо розглядати правоохоронну форму діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню реалізації прав і свобод особи, то можна сказати, що ця форма вбирає в себе всі інші форми діяльності органів внутрішніх справ так як вказані органи являються правоохоронними. Та коли детальніше розглянути специфіку правоохоронної діяльності, то в вузькому її розумінні можна сказати, що це лише та частина діяльності органів внутрішніх справ яка відображається в діях працівників названих органів по припиненню забороненої правовими нормами поведінки людини, по застосуванню примусу в випадках скоєння правопорушень. Охоронна діяльність передбачає втручання працівників органів внутрішніх справ в поведінку суб’єктів в тих випадках, коли їх діяльність не відповідає законним вимогам режиму реалізації прав і свобод іншої людини (людей). Правоохоронна діяльність органів внутрішніх справ здійснюється згідно з діючими законами „Про міліцію” від 20 грудня 1990 р., „Про оперативно-розшукову діяльність” від 18 лютого 1992 р. та іншими. Всі повноваження в правоохоронній діяльності працівників органів внутрішніх справ можна поділити: а) повноваження в сфері охорони громадського порядку; б) повноваження в сфері забезпечення суспільної безпеки; в) інші повноваження, зв’язані з забезпеченням реалізації прав громадян за допомогою правоохоронної форми діяльності. Так, наприклад, завданням оперативно-розшукової діяльності є розвідка і з’ясування фактичних даних про протиправну діяльність окремих осіб і груп з метою припинення правопорушень. Це система гласних і негласних пошукових, розвідувальних і контррозвідувальних заходів, що здійснюються з застосуванням оперативних і оперативно-технічних засобів. Звідси можна зробити висновок, щодо правоохоронної діяльності органів внутрішніх справ відноситься і їх оперативно-розшукова діяльність. В більш широкому розумінні правоохоронна діяльність органів внутрішніх справ по забезпеченню реалізації прав, свобод та обов’язків людини і громадянина вбирає в себе і профілактичну форму діяльності. Адже профілактика передбачає організацію і проведення комплексних профілактичних заходів на рівні міст і інших населених пунктів, концентрацію наявних сил по запобіганню бідності, безробіття, послаблення соціальних і сімейних зв'язків, дискримінації, посилення боротьби з цими та іншими факторами, що породжують правопорушення. Таким чином, правоохоронна діяльність органів внутрішніх справ, як правова форма забезпечення реалізації прав людини і громадянина охоплює виявлення, попередження, припинення і розкриття правопорушень і притягнення винних до юридичної відповідальності. До правових форм по забезпеченню реалізації та захисту прав, свобод та обов’язків людини органами внутрішніх справ відносять і їх нормотворчу діяльність. Згідно з діючим законодавством Міністерство внутрішніх справ України в межах своєї компетенції видає нормативні і індивідуальні правові акти. Нормотворча діяльність органів внутрішніх справ по забезпеченню реалізації прав людини полягає в тому, що названі ограни здійснюють діяльність по прийняттю, зміні, доповненню і відміні актів, що вміщують норми права. Основними видами таких актів є накази, нормативні розпорядження, інструкції, рішення колегії, оголошені наказами та інші акти, що встановлюють механізми для реалізації норм законів. В структурі діяльності по забезпеченню реалізації та захисту прав, свобод та обов’язків людини і громадянина важливе місце відводиться правозастосовчій діяльності. Розглядаючи ширше це питання слід сказати, що правореалізаційна діяльність органів внутрішніх справ охоплює такі форми реалізації норм права, як додержання, виконання, використання і застосування. Звідси ми бачимо, що правозастосовча форма - це елемент більш широкої структури, тобто правореалізаційної форми. Органи внутрішніх справ реалізують свої повноваження шляхом додержання, виконання і використання правових норм. В тому випадку, коли треба винести владний індивідуально-правовий акт, працівники міліції застосовують норми права. Наприклад, якщо мається достатньо доказів, що вказують на скоєння окремою особою злочину, слідчий виносить мотивовану постанову про притягнення такої особи в якості обвинуваченого. Як уже відзначалось вище, в структуру неправових форм діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню реалізації та захисту прав, свобод та обов’язків людини і громадянина входять організаційні форми, а саме: а) організаційно-регламентуюча; б) організаційно-соціальна; в) організаційно-економічна; г) організаційно-виховна. Організаційно-регламентуюча форма включає в себе конкретні дії, що носять характер організації роботи працівників органів внутрішніх справ. Сюди слід віднести: а) організацію роботи з особовим складом; б) прийом на службу; в) проходження служби; г) оплата праці; д) наукова організація праці та інше. Організація роботи з особовим складом органів внутрішніх справ повинна включати в себе заходи, спрямовані на: а) виконання обов’язків працівників органів внутрішніх справ ; б) заборону будь-яких дій, спрямованих на недопущення нелюдського і такого що принижує гідність поводження і покарання; в) відмову від виконання явно злочинних наказів і розпоряджень; г) профілактику і попередження правопорушень та відвернення шкідливих наслідків злочинної діяльності; д) індивідуалізацію відповідальності за протиправні дії чи бездіяльність працівника органів внутрішніх справ; е) законне застосування зброї та інших засобів; є) збереження службової таємниці і конфедеційної інформації та інше. Організаційно-соціальна форма - це: а) правовий захист; б) соціальний захист; в) державне страхування і відшкодування шкоди, що заподіяна працівникам органів внутрішніх справ та інше. До організаційно-економічної форми перш за все включаються фінансування і матеріально-технічне забезпечення діяльності міліції та інших органів внутрішніх справ. Організаційно-виховна форма вбирає в себе внутрішнє виховання працівників органів внутрішніх справ, а також виховну роботу, що проводять працівники органів внутрішніх справ відносно інших осіб з метою забезпечення реалізації прав людини і громадянина. Структурними елементами загальних методів діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню реалізації та захисту прав і свобод людини є методи переконання і примусу. Метод переконання використовується у внутрішній роботі, тобто за допомогою переконання стимулюється високоефективна праця співробітників органів внутрішніх справ, творче, активне, дисципліноване і відповідальне відношення при виконанні ними своїх повноважень. Поряд з методами заохочення можуть застосовуватись і методи примусу (стягнення) до працівників, що порушують дисципліну. Методи переконання і примусу використовуються працівниками органів внутрішніх справ і по відношенню до інших осіб з метою створення умов по здійсненню суб’єктивних прав, припинення правопорушень та відновлення порушеного права. Наприклад, примусове позбавлення водія права на управління транспортним засобом та інше. Або, наприклад, методи застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї. Структурними елементами спеціальних методів діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню реалізації та захисту прав, свобод та обов’язків людини і громадянина є методи: а) індивідуальної роботи; б) вдосконалення керівництва; в) правозастосування; г) своєчасного і обґрунтованого реагування на пропозиції, заяви і скарги громадян; д) навчання працівників органів внутрішніх справ і розповсюдження передового досвіду; е) заохочення і стягнення та інші. Одним з спеціальних методів діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню реалізації та захисту прав, свобод та обов’язків людини і громадянина є своєчасне і обґрунтоване реагування працівників органів внутрішніх справ на звернення громадян. З метою захисту та відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина будь-які особи можуть звертатись до органів внутрішніх справ. Скарги, які є видом звернень громадян, що надходять в органи внутрішніх справ, можна поділити на декілька видів. До них відносять скарги: - що містять повідомлення про порушення прав і свобод громадян чи громадського порядку, які охороняються законом; - на неправомірні дії співробітників органів внутрішніх справ; - співробітників органів внутрішніх справ з різних питань службового та особистого характеру; - що містять відомості про скоєний чи підготовлюваний злочин. Розгляд та вирішення скарг, заяв та пропозицій проходить певні стадії, а саме: а) облік заяв, скарг та пропозицій; б) вирішення заяв, скарг та пропозицій; в) виконання рішень; г) оскарження та перегляд рішень. Остання стадія необов'язкова та виникає тоді, коли зацікавлені особи не згідні з рішенням і порушують клопотання про його перегляд. Кожна стадія має свої завдання, без вирішення яких не можливо переходити до вирішення завдань наступної стадії. Сутність і значення кожної стадії можна охарактеризувати окремо. Усі звернення, що надійшли від громадян, працівників органів внутрішніх справ, мають бути зареєстровані в управлінні справами (секретаріаті, канцелярії) у день їх надходження та заведені картки обліку. У зверненні вказуються прізвище, ім'я та по батькові, місце проживання громадянина та викладається суть порушеного питання. Письмове звернення має бути підписане заявником (заявниками) із зазначенням дати. Звернення, оформлене без дотримання цих вимог, повертається заявникові з відповідними роз'ясненнями в термін не пізніше як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених законом України „Про звернення громадян” від 2 жовтня 1996 року. В органах внутрішніх справ, де облік звернень здійснюється із застосуванням ЕОМ, до карток обліку дозволяється вносити додаткові реквізити. При цьому повинні зберігатися дані, передбачені вказаною карткою обліку. Журнальна форма реєстрації пропозицій, заяв і скарг та обліку особистого прийому громадян допускається в органах внутрішніх справ з річним обсягом надходження до 600 пропозицій, заяв та скарг і такою ж кількістю звернень громадян на особистому прийомі. Письмові пропозиції, заяви і скарги, подані на особистому прийомі, також підлягають централізованій реєстрації на реєстраційно-контрольних картках, придатних для оброблення персональними комп'ютерами, або в журналах. Повторні звернення реєструються за тим же номером, що і основні. Повторними вважаються звернення, в яких: а) оскаржується рішення, прийняте за попереднім зверненням, що надійшло до органу внутрішніх справ; б) повідомлення про несвоєчасне вирішення попереднього звернення, якщо з часу його надходження не минув установлений законодавством термін розгляду; в) звертається увага на інші недоліки, допущені при вирішенні попереднього звернення. Звернення від громадян з одного і того ж питання, надіслані органам вищого рівня за належністю для їх вирішення, повторними не вважаються. Керівник органу внутрішніх справ зобов'язаний ретельно розібратися в причинах повторного звернення громадянина. Якщо воно викликано порушенням установленого порядку розгляду, до винних посадових осіб вживаються відповідні заходи реагування. Щодо кожного звернення не пізніше ніж у п'ятиденний термін повинно бути прийняте одне з таких рішень: прийняти до свого провадження, передати на вирішення в підпорядкований чи інший орган внутрішніх справ; надіслати за належністю до іншого відомства, якщо питання порушені у зверненні, не входять до компетенції органів внутрішніх справ. Про пересилання звернення до іншого органу внутрішніх справ або іншого відомства обов'язково сповіщається заявник. Якщо у зверненні поряд з питаннями щодо компетенції органів внутрішніх справ порушуються питання, які підлягають розв'язанню в інших центральних органах виконавчої влади, то не пізніше ніж у п'ятиденний термін до цього відомства надсилається копія звернення або витяг з нього, про що сповіщається заявнику. Посадові особи органів внутрішніх справ при розгляді звернень громадян зобов'язані уважно вникати в їх суть, у разі потреби вимагати у виконавців матеріали їх перевірки, направляти працівників на місця для перевірки викладених у зверненні обставин, вживати інших заходів для об'єктивного вирішення поставлених автором звернення питань, з'ясування і усунення причин та умов, які спонукають авторів скаржитись. До перевірки звернень можуть залучатися позаштатні співробітники органів внутрішніх справ та представники громадськості. За результатами перевірки звернення складається мотивований висновок, який має містити в собі об'єктивний аналіз зібраних матеріалів. Якщо під час перевірки виявлені порушення прав громадян, недоліки в діяльності органів внутрішніх справ, зловживання посадових осіб владою або службовим становищем, то у висновку повинно бути зазначено, яких конкретно заходів вжито щодо усунення цих порушень і покарання винних. Висновок підписується особою, яка проводила перевірку, і затверджується керівником органу, підрозділу внутрішніх справ. Рішення, які приймаються за зверненнями, повинні бути обґрунтованими. Посадова особа, визнавши заяву чи скаргу такою, що підлягає задоволенню, зобов'язана забезпечити своєчасне і правильне виконання прийнятого рішення. Матеріали перевірки доповідаються начальникові органу внутрішніх справ. Начальник, ознайомившись з матеріалами справи, приймає рішення задовольнити скаргу повністю чи відхилити як необґрунтовану. Формою рішення є висновок, в якому вказується: ким проводилася перевірка, що було підставою для його провадження, що було нею встановлено, яке прийняте рішення. У висновку повинні міститись конкретні відповіді на всі поставлені в скарзі питання. Після закінчення перевірки і фактичного виконання прийнятого рішення звернення разом з матеріалами перевірки повертаються до секретаріату (канцелярії) органу внутрішніх справ з написом "До справи" і підписом посадової особи, яка прийняла рішення. З моменту прийняття рішення наступає стадія виконання рішення. Воно виконується у вказаному висновку обсязі та в ті строки, які встановлені законом і іншими нормативними актами. Термін розгляду заяв та повідомлень рахується від дня їх надходження до органу внутрішніх справ до дня направлення заявнику повідомлення про результати їх розгляду. Звернення вважаються вирішеними, якщо розглянуті всі поставлені в них питання, вжиті необхідні заходи і заявникам дані вичерпні відповіді. Відповідь за результатами розгляду звернення в обов'язковому порядку дається тим органом, який його отримав і до компетенції якого входить розв'язання порушених у зверненні питань, за підписом керівників або осіб, що виконують їх обов'язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у зверненні, доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. При цьому вказуються вжиті заходи або наводиться причина відмови в задоволенні скарги. На прохання громадян їм роз'яснюється порядок оскарження прийнятого рішення. Якщо давалася усна відповідь, то складається відповідна довідка, яка додається до матеріалів перевірки звернення. У картці обліку (журналі) фіксується, що про наслідки перевірки заявника повідомлено в особистій бесіді. Стадія оскарження та перегляду рішення здійснюється у тих випадках, коли особа, що подала скаргу, чи особа (орган), чиї дії оскаржуються, не згідна з рішенням органу внутрішніх справ і вимагає його перегляду. Одним з методів швидкого реагування на звернення громадян в органах внутрішніх справ є їх особистий прийом. Він проводиться в усіх підрозділах органів внутрішніх справ, навчальних закладах освіти, на підприємствах, в установах і організаціях системи МВС України, а також за місцем роботи та проживання населення, тими керівниками та посадовими особами органів внутрішніх справ, які мають право приймати рішення з питань, що входять до їх компетенції. Прийом проводиться регулярно в установлені дні та години в зручний для громадян час за місцем їх роботи і проживання. При вирішенні питання про час прийому враховуються розпорядок роботи органів державної влади, місцевого самоврядування, установ, об'єднань громадян, підприємств, а також інші місцеві умови й можливості. Графіки прийому доводяться до відома громадян. В органах внутрішніх справ прийом провадиться у всі робочі дні тижня. Не менше двох разів на тиждень прийом громадян провадиться у вечірній час. У чергових частинах органів внутрішніх справ громадяни приймаються цілодобово. Усі звернення громадян на особистому прийомі реєструються. Якщо вирішити порушене в усному зверненні питання безпосередньо на особистому прийомі неможливо, то воно розглядається у тому ж порядку, що й письмово звернення. Про результати розгляду громадянину повідомляється письмово або усно, за бажанням громадянина. |
|
КАФЕДРА КОНСТИТУЦІЙНОГО ТА МІЖНАРОДНОГО ПРАВА НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ... Олійник А. Ю. – професор кафедри конституційного та міжнародного права НАВС, кандидат юридичних наук, професор |
Питання для державного іспиту з Конституційного права Затверджено на засіданні кафедри конституційного, адміністративного та міжнародного права |
|
Тараса Шевченка Юридичний факультет Кафедра конституційного та адміністративного... Укладач: доктор юридичних наук, професор кафедри конституційного та адміністративного права Пришва Надія Юріївна |
Тема 2 (заняття 2). Джерела міжнародного права (2 год.) Поняття і значення джерел міжнародного права. Роль ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН у визначенні джерел міжнародного права |
|
План практичних (семінарських) занять Тема 1 Міжнародне приватне... Співвідношення міжнародного приватного права з міжнародним публічним правом та іншими галузями національного права |
Предмет конституційного права Основним предметом правового регулювання конституційного права України є суспільні відносини, які виникають і діють в процесі здійснення... |
|
Семінарське заняття № Конституційне право України: поняття, система, принципи Система галузі конституційного права України. Принципи конституційного права. Конституційно-правові норми та інститути |
Питання з курсу «Міжнародне право» Поняття міжнародного публічного права. Сутність і характер сучасного міжнародного публічного права |
|
Питання з навчальної дисципліни «МП» Поняття міжнародного публічного права. Сутність і характер сучасного міжнародного публічного права |
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Поняття міжнародного публічного права. Сутність і характер сучасного міжнародного публічного права |