|
|
Скачати 0.96 Mb.
|
|
6.3. Правові наслідки визнання шлюбу недійсним та особливості припинення шлюбу Порущення матеріальних вимог до укладення шлюбу, а також формальних умов, мають своїм наслідком недійсність шлюбу. У міжнародному приватному праві недійсність шлюбу розглядається шляхом застосування колізійного методу. Для припинення (розірвання) шлюбу у світі існує три способи: 1. розірвання шлюбу заборонено майже за будь-яких підстав – Аргентина, Ірландія, Іспанія, Колумбія; 2. розірвання шлюбу можливе на підставі клопотання жінки – Єгипет, Ліван, чоловіка – країни мусульманського права або будь-кого з подружжя, проте лише за передбачених в законі підстав, серед яких взаємна згода подружжя на розлучення не зазначена; 3. презумпцію, за якою розірвання шлюбу є особистою справою подружжя, і якщо шлюб фактично не існує, відсутні будь-які розумні причини вважати його існуючим юридично. У більшості країн світу для розірвання шлюбу встановлено судовий порядок. Проте напр. в Японії передбачається і позасудовий порядок розірвання шлюбу. МПрП також відомі випадки розлучення за рішенням короля, парламенту тощо. Як проблема форми розірвання шлюбу у випадках змішаних шлюбів, так і, головним чином, проблема вибору права, яке є застосовним до розірвання такого шлюбу, стали підставою для виникнення явища, що отримало назву «шкутильгаюче розірвання шлюбу», коли здійснене в одній державі розлучення не визнається в іншій. Розірвання змішаного шлюбу можливе лише у випадках, коли воно задовольняє вимоги обох сторін національних правопорядків. У національному законодавстві недійсність шлюбу та шлюбу, який визнається або може бути визнаним недійсним за рішенням суду. Недійсним є шлюб, зареєстрований: 1. з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі; 2. між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою; 3. з особою, яка визнана недієздатною. У таких випадках, за заявою заінтересованої особи орган РАЦСу анулює актовий запис про шлюб, при чому він анулюється навіть у разі смерті осіб, з якими було зареєстровано шлюб, а також розірвання цього шлюбу. Шлюб визнається недійсним за рішенням суду: 1. якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка; 2. в разі його фіктивносту Шлюб може бути визнаний недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований: 1. між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною за відсутності рішення про скасування усиновлення; 2. між двоюрідними братом та сестрою, між тіткою, дядьком та племінником, племінницею; 3. з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя і (або) їхніх нащадків; 4. з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано права на шлюб. Недійсність шлюбу не впливає на обсяг взаємних прав та обов'язків батьків і дитини, яка народилася у цьому шлюбі. Відповідно до СКУ, шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя або внаслідок розірвання шлюбу. За Мінською конвенцією у справах про розірвання шлюбу застосовується законодавство Договірної Сторони, громадянами якої є подружжя у момент подання заяви. Якщо один з подружжя, є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий - іншої Договірної Сторони, застосовується законодавство тієї Договірної Сторони, установа якої розглядає справу про розірвання шлюбу. 6.4. Правовідносини, які виникають з опіки та піклування в міжнародному приватному праві Відповідно Цивільного кодексу України, опіка встановлюється над особами, які за законом (малолітні – до 14 років) чи за рішенням суду визнаються недієздатними, в той час як піклування – над особами, що вважаються частково недієздатними (неповнолітні – від 14 до 18 років), або дієздатність яких обмежено. Із регіональних уніфікацій найбільшою мірою України стосується Мінська конвенція 1993р. – ст. 33 – встановлення або скасування опіки та піклування здійснюється за законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є особа, щодо якої встановлюється або скасовується опіка чи піклування. Що стосується правовідносин між опікуном та піклувальником, та особами, які знаходяться відповідно, під опікою або піклуванням, то вони регулюються законодавством тієї Договірної Сторони, установа якої призначила опікуна чи піклувальника. Зобов'язання прийняти опікунство або піклування встановлюється законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є особа, що призначена опікуном чи піклувальником. Опікуном або піклувальником особи, яка є громадянином однієї Договірної Сторони, може бути призначеним громадянин іншої Договірної Сторони тільки у випадку, якщо він проживає на території тієї Сторони, де буде здійснюватись опіка чи піклування. Компетентними у даних правовідносинах є установи Договірних Сторін, громадянином якої є особа, стосовно якої встановлюється або скасовується опіка чи піклування, якщо інше не передбачено цією Конвенцією. За СКУ опіка та піклування встановлюється над дітьми, які залишилися без батьківського піклування. При чому, опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла 14 років, а піклування - над дитиною у віці від 14 до 18 років. Опіка, піклування встановлюється органом опіки та піклування, а також судом. Опікуном, піклувальником дитини може бути, за її згодою, повнолітня дієздатна особа, яка не зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, не позбавлена батьківських прав, і коли інтереси такої особи не суперечать інтересам дитини. Правовідносини між опікуном (піклувальником) та особою, яка перебуває під опікою (піклуванням), визначається правом держави, орган якої призначив опікуна (піклувальника). Якщо особа, яка перебуває під опікою (піклуванням), проживає в Україні, застосовується право України, якщо воно є більш сприятливим для цієї особи. Опіка (піклування), встановлена над громадянами України, які проживають за межами України, визнається дійсною в Україні, якщо проти встановлення опіки (піклування) або проти її визнання немає законних заперечень відповідної консульської установи або дипломатичного представництва України. Щодо особи, яка не є громадянином України і перебуває в Україні, або її майна, що знаходиться на території України, у разі потреби в інтересах опіки чи піклування можуть бути вжиті заходи для захисту прав та охорони майна відповідно до права України. Про це невідкладно сповіщається дипломатичне представництво або консульська установа держави, громадянином якої є відповідна особа. 6.5. Основні колізійні питання, пов'язані зі спадкуванням У межах будь-якого правопорядку природним явищем є смерть фізичних осіб, яка припиняє правоздатність людини і відкриває спадщину. При виникненні спадкових правовідносин в міжнародному приватному праві виникає ряд колізійних питань, які в кожній країні регламентуються виходячи з внутрішнього законодавства, такими питаннями є: 1. склад спадщини – спадкування виступає правонаступництвом у зв'язку зі смертю фізичної особи. У багатьох країнах під об'єктом спадкування є все майно, що залишилось після померлого. Ст. 1218 ЦКУ під спадщиною розуміє усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Окрім того ЦКУ регламентує ряд обєктів, які не входять до спадщини, а саме: 1. особисті немайнові права; 2. право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3. право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, або іншим ушкодженням здоров'я; 4. права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5. права та обов'язки особи як кредитора або боржника, якщо вони є нерозривно пов'язаними з особою спадкодавця і у зв'язку з цим не можуть бути виконані іншою особою. В англо-американському праві при розгляді питання про склад спадщини має місце інститут так званих «перших грошей». У США це право на перші долари, за яким один з подружжя, що пережив іншого, успадковує все майно померлого, якщо воно не перебільшує фіксованої вартості, розмір якої коливається від 2 тис. дол. у штаті Нью-Йорк до 100 тис. дол. в Південній Дакоті, а інші спадкоємці залучаються до спадщини тоді, коли спадщина за вартістю перебільшує встановлені відповідним правом суми. 2. правовий режим майна у складі спадщини – у складі спадщини виокремлюють рухоме та нерухоме майно з різним режимом спадкування: - нерухомість підкоряється закону місця її знаходження; - рухоме майно підпорядковується особистому закону спадкодавця (Франція, Бельгія, Англія, США, КНР); - єдності всіх компонентів, що складають спадщину, і до неї в цілому застосовується або закон громадянства спадкодавця, або закон місця його останнього проживання (Австрія, Греція, Італія, Португалія, Японія). 3. форма спадкового розпорядження є два види спадкового розпорядження: 1. спадкування за законом; 2. спадкування за заповітом. Дані види форм спадкування у різних правових системах використовуються: - одночасно; - окремо (або спадкування за законом, або за заповітом); - альтернативно (за вибором спадкодавця). 3. спадковий договір (застосовується у ряді країн, в тому числі і в Україні). Дані договори відрізняються один від одного залежно від виконавця даного договору. Так, відповідно до ст. 1302 ЦКУ, за спадковим договором одна сторона (набувач) зобовязується виконати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його сметрі набуває право власності на майно відчужувача. 4. форма заповіту. Заповітом у міжнародному приватному праві є волевиявлення спадкодавця, спрямоване на визначення юридичної долі його майна після смерті, що складене у формі, яка приписана законом. Отже, заповіт є односторонньою, цивільно-правовою угодою, до форми якої у різних державах висуваються різні вимоги, а саме: - нотаріально посвідчена письмова форма спадкового розпорядження; - олографічна форма – власноручно складений заповіт вважається справжнім волевиявленням спадкодавця, яке не потребує ніякого посвідчення (Нідерланди); - у формі публічного акта (Франція). 5. визначення спадкоємців, дане питання є одним найскладнішим у спадкуванні, тому що в різних правових системах по-різному вирішуються питання про коло родичів, які мають право брати участь в спадкуванні. Не існує єдності й у питанні про те, чи входить до цього кола той із подружжя, що пережив покійного, чи він виокремлюється з цього кола, отримуючи спеціальний статус. 6.6. Правове регулювання спадковий відносин в міжнародному приватному праві В міжнародній практиці питання спадкування закріплені в таких конвенціях: 1. Гаазька конвенція про колізії законів стосовно форми спадкових розпоряджень від 5.10.1961 р.; 2. Гаазька конвенція про міжнародне управління спадковим майном від 2.10.1973 р.; 3. Вашингтонська конвенція, що передбачає уніфікований закон про міжнародний заповіт від 26.10.1973 р. Україна в жодній із зазначених конвенцій участі не бере. До Гаазька конвенція про колізії законів стосовно форми спадкових розпоряджень від 5.10.1961 р. приєдналося близько тридцяти держав-учасниць. У ній, в інтересах спадкодавця, перелічено цілу низку правопорядків, за приписами яких щодо форми може бути складеним спадкове розпорядження, а саме: 1. місця укладення заповіту; 2. держави, громадянином якої був заповідач на момент укладення заповіту або смерті; 3. держави місця проживання в час укладення заповіту або смерті; 4. держави, в якій заповідач мав постійне місце проживання в час укладення заповіту або смерті; 5. щодо стосується спадкування нерухомого майна, то достатньо, щоб заповіт відповідав вимогам закону місця знаходження нерухомості. Уніфікаційні процеси відносно спадкових норм, здійснені на регіональному рівні, серед яких найвідомішими є Кодекс Бустаманте (1928) та Мінська конвенція (1993). Кодекс Бустаманте регламентує спадкові відносин де загальним є правило, за яким спадкування як за законом, так і за заповітом, включаючи питання призвання до успадкування, розміру спадкових зборів та матеріальної дійсності спадкових розпоряджень, будуть регулюватись, особистим законом спадкодавця незалежно від характеру майна та місця його знаходження. В Мінської конвенції встановлено принцип рівності успадкування громадян Договірних Сторін як за законом, так і за заповітом, на територіях інших Договірних Сторін (принцип національного режиму). Право на спадкування рухомого майна визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої спадкодавець мав своє останнє постійне місце проживання, а щодо нерухомого майна - законодавсгвом Договірної Сторони, на території якої це майно знаходиться. Здатність особи до укладення та скасування заповіту, а також форма заповіту та його скасування визначаються правом тієї країни, де спадкодавець мав місце проживання в момент складення акту. Проте, заповіт чи його скасування не можуть бути визнані недійсними через недотримання форми, якщо вона задовольняє вимогам права місця його складення. Конвенцією щодо спадкування рухомого майна компетентними є установи Договірної Сторони, на території якої мав місце проживання спадкодавець у момент смерті, а щодо нерухомого майна - установи Договірної Сторони, на території якої це майно знаходиться, Щодо національного законодавства, то питанню спадкування присвячена книга 6 ЦКУ. Відповідно до ст. 1216, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), і воно здійснюється за заповітом або за законом. Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути: 1. фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини; 2. особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини; 3. юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (при спадкуванні за заповітом). Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті, і тільки у разі його відсутності, визнання недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право спадкування за законом. Спадкування за заповітом – це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин, або, без зазначення причин, позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом (окрім осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині), а також зробити у заповіті заповідальний відказ. Право на обов'язкову частку у спадщині (половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом) мають:
Заповіт складається: 1. у письмовій формі; 2. із зазначенням місця та часу його складання; 3. має бути особисто підписаний заповідачем і посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами у встановленому ЦКУ порядку. Законом гарантується таємниця заповіту або його скасування. Виконання заповіту здійснюється або особою, якій це доручено заповідачем, або яка призначена нотаріусом за місцем відкриття спадщини, якщо заповідач не призначив виконавця заповіту або якщо виконавець заповіту відмовився від виконання заповіту чи був усунений від його виконання і якщо цього потребують інтереси спадкоємців. Спадкування за законом здійснюється почергово, коли кожна наступна черга спадкоємців одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття. Існують такі черги спадкоємців за законом: 1. перша черга – діти спадкодавця (у тому числі усиновлені або зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті), той з подружжя, який його пережив, та батьки; 2. друга черга – рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері; 3. третя черга – рідні дядько та тітка спадкодавця; 4. четверта черга – особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини; 5. п'ята черга – інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно (причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення) та утриманці спадкодавця, що не були членами його сім'ї. Спадкування за правом представлення (за померлого родича), визнана рівність часток спадкоємців за законом та право спадкоємців укладати між собою угоду щодо зміни розміру частки у спадщині когось із них. Прийняття спадщини або презюмується, або здійснюється за спеціальною заявою до нотаріальної контори протягом шести місяців з часу відкриття спадщини. За відсутності визнаних уніфікацій, правове врегулювання відносин у сфері спадкування здійснюється за допомогою колізійного методу і притаманні такі прив'язки: особистий закон спадкодавця (як закон громадянства, так і закон доміцилію); закон місця знаходження майна; закон місця смерті спадкодавця. |
| Закон України «Про міжнародне приватне право» Змістовий модуль І. Поняття, предмет, методи міжнародного приватного права. Міжнародна купівля продаж |
Тематика магістерських робіт з курсу “Міжнародне право” для студентів Міжнародне приватне право в правовій системі держави: сучасні проблеми та тенденції |
| Міністерство освіти України Національний Технічний Університет України... Вона спрямована на врегулювання певного кола суспільних відносин, має загальний метод правового регулювання та фіксує правові норми... |
Міжнародне публічне право і міжнародне приватне право, їх значення для міжнародної торгівлі Міжнародна торгівля, як і будь-який інший вид людської діяльності, не може здійснюватися у правовому вакуумі. На сучасному етапі... |
| НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО На правах... Спеціальність 12. 00. 03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право |
1 Походження терміна «міжнародне право». Визначення поняття «міжнародне... Походження терміна «міжнародне право». Визначення поняття «міжнародне публічне право». Поняття і сутність міжнародного права. Функції... |
| НАВЧАЛЬНО–НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ПРАВА ТА ПСИХОЛОГІЇ Робоча програма з навчальної дисципліни «Міжнародне приватне право» для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» на базі... |
План практичних (семінарських) занять Тема 1 Міжнародне приватне... Співвідношення міжнародного приватного права з міжнародним публічним правом та іншими галузями національного права |
| Конспект з курсу «Цивільне право України» Поняття, завдання цивільного процесу. Поняття цивільного процесуального права, його предмет, система |
Тематика курсових робіт з курсу “Міжнародне право” для студентів... Проблема співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права в сучасному міжнародному праві |