|
|
Скачати 0.96 Mb.
|
| Тема 6: Міжнародне сімейне право та міжнародне приватне право 6.1. Поняття шлюбу, умови його укладання та розірвання шлюбу в національному та міжнародному законодавстві При укладення шлюбу, слід, мати на увазі, матеріальні вимоги щодо вступу до шлюбу та формальні умови дійсності шлюбу. Під матеріальними вимогами вступу до шлюбу розуміються шлюбна дієздатність, а також існуючі в певних правових системах обмеження на можливість укладення шлюбу. Повна шлюбна дієздатність виникає з моменту досягнення певного віку. Так, згідно зі ст. 22 Сімейного кодексу України (надалі СКУ), шлюбний вік для жінок – 17 років, а для чоловіків – 18 років. Проте, у різних правових системах шлюбний вік не співпадає. Так, у Франції, він складає для чоловіків 18 років, а для жінок - 15 років, а за законодавством Йемену цей вік взагалі визначається індивідуально у кожному окремому випадку. Наприклад, десятирічний хлопчик і дев'ятирічна дівчина можуть бути визнані повнолітніми і, відповідно, мати право укласти шлюб, за умови досягнення ними статевої зрілості. Ситуація зі шлюбною дієздатністю осіб у міжнародному приватному праві має певну складність, так як в різних країнах до питань духовної і фізичної зрілості є різними. Питання шлюбної дієздатності, так і обмеження стосовно можливостей на укладення шлюбу, встановлюються у національних актах, як імперативні. Безумовною вимогою для укладення шлюбу є та, за якою особи, які мають намір його укласти, не повинні знаходитися у іншому законному шлюбі. Ще однією вимогою щодо осіб, які укладають шлюб, є те, що вони не повинні бути родичами або свояками. Проте, останні відносини не за законами всіх країн є перешкодою до укладення шлюбу. Родинні відносини як такі, що унеможливлюють укладення шлюбу, хоча і відомі всім правопорядкам, однак визначаються по-різному: в одних це тільки прямі родичі, в інших і прямі, і побічні, при чому коло і тих і інших може визначатися по-різному. Наприклад, в одних правопорядках заборонено шлюб між дядьками та племінницями, тітками та племінниками (ЦК Франції), бокові кровні родичі не можуть укладати шлюб до третього ступеня споріднення (Франція), до четвертого – Болгарі, або тільки до другого – Україна, тим часом як в Угорщині подібний шлюб взагалі буде визнаним дійсним і т. ін. За законодавством великої кількості держав безумовною вимогою для укладення шлюбу є добровільно і належним чином висловлена згода на його укладення, окрім певних винятків, наприклад за законодавством Йемену, вона ніякого значення не має. Нарешті, в законодавствах окремих держав існують і специфічні вимоги щодо укладення шлюбу. Так, за ЦК Іспанії не можуть укладати шлюб особи, які визнані винними у смерті подружжя; за ЦК деяких держав встановлено «траурний строк», протягом якого жінка не може вийти заміж після смерті чоловіка чи розірвання шлюбу з ним (у Франції він дорівнює 300 днів, у Німеччині – 10 місяців тощо); низкою законодавств передбачено більш або менш широке коло хвороб, які перешкоджають укладенню шлюбу. Також законодавством деяких країн забороняється укладення шлюбу між особами похилого віку й молодими людьми, між особами різної конфесійної приналежності, між співучасниками перелюбства. За загальним правилом та за українським законодавством, шлюб – це союз чоловіка і жінки, хоча в деяких державах це не є обов'язковим (Голандія, дозволяє одностатеві шлюби). Існують формальні умовами дійсності шлюбу, які є обов'язковими для процедури його здійснення. За цими умовами всі держави світу можуть бути розподіленими на такі групи: 1. держави, в яких офіційно визнається тільки шлюб, зареєстрований у державних органах (Україна, Франція, Бельгія, Голландія тощо); 2. держави, де офіційно визнається як громадянський, так і церковний шлюб, коли право вибору форми укладення шлюбу залишено на розсуд осіб, що укладають шлюб (Австралія, Англія, Бразилія та ін.); 3. держави, в яких укладення шлюбу можливе лише у церковній формі (Греція, Кіпр); 4. держави, де визнаються шлюби «соmmon law marriage» - достатньо добровільного волевиявлення стати чоловіком і жінкою та фактичного початку виконання шлюбних відносин (деякі штати США, ряд провінцій Канади). У даних держав діють різні правила укладення шлюбу: в Англії шлюб можливий після спливу 48 годин з моменту подання заяви, у Франції – після 10 днів. В одних правопорядках після подаяня заяви необхідне оголошення про майбутній шлюб, в інших — це не вимагається; одні днржави передбачають інститут заручин, інші - ні; в одних правопорядках має місце попередня перевірка заяви з видачею відповідним чиновником дозволу (сертифікату) на укладення шлюбу, в інших цього не вимагається; за одними правилами необхідним є попереднє медичне обстеження, за іншими воно не потрібне; нарешті, в одних країнах на шлюб з іноземцями необхідним є попередній дозвіл органів державної влади (Індія, Ірак, Італія, Швеція тощо), в інших цього не вимагається. Умови укладення шлюбу в різних державах досить часто можуть не співпадати, внаслідок чого шлюб, укладений з дотриманням всіх вимог в межах певного правопорядку, зовсім не обов'язково буде визнаним в іншому, а це призводить до виникнення явища, яке отримало назву «шкутильгаючих шлюбів». У зв'язку з цим можна назвати такі універсальні конвенції шлюбно-сімейних відносин: 1. Нью-Йоркську конвенцію про згоду на вступ у шлюб, мінімальний шлюбний вік, реєстрацію шлюбу від 10.12.1962 р.; 2. Гаазьку конвенцію про укладення і визнання дійсності шлюбів від 14.03.1978 р. Однак ці конвенції, з одного боку, не знайшли широкого розповсюдження, Україна в них участі не бере. Найбільш відомими регіональними уніфікаціями є: 1. Кодекс Бустаманте, учасником якого є 15 латиноамериканських держав; 2. Мінська конвенція (10 держав СНД), ст. 26 встановлила, що умови укладання шлюбу визначаються для кожного з майбутнього подружжя окремо за законодавством тієї Договірної Сторони, громадянином якої він є, а для осіб без громадянства - законодавством Договірної Сторони, яка є місцем їх постійного проживання. Крім того, стосовно перешкод на укладення шлюбу повинні бути дотриманні вимоги законодавства Договірної Сторони, на території якої укладається шлюб. Системи законодавства, які регламентують сімейні відносини: 1. Найпоширенішою є система lex loci celebrationis, за якою вирішальне значення надається місцю укладення шлюбу: - шлюб, дійсний у місці його укладення, є дійсним у будь-якому іншому місці; - шлюб, недійсний у місці його укладення, повинен бути визнаним недійсним будь-де. Але у Кодексі Бустаманте з приводу даної системи зазначено, що держава, законодавство якої вимагає для шлюбу здійснення релігійного обряду, може відмовити у визнанні дійсності шлюбів, укладених їх громадянами за кордоном без дотримання зазначеної форми. 2. Система підкоряє шлюб особистому закону особи, що його укладає, якщо особисті закони осіб, які укладають шлюб, є різними, шлюб буде дійсним лише у тому випадку, коли дотримані матеріально-правові умови його укладення за особистим законом кожної з цих осіб. Що стосується формальних вимог дійсності шлюбу, то вони визначаються за правом, яке є дійсним у місці та під час укладення шлюбу. 3. Змішана система визнання шлюбу, коли застосовним вважається або закон громадянства, або закон доміцилію, або, нарешті, комбінація одного з цих законів та закону місця укладення шлюбу. Коли йдеться про змішані шлюби, слід мати на увазі, що серед них окремо виділяється – закордонний шлюб – це шлюб громадянина відповідної держави з іноземною особою, та шлюб громадян цієї держави між собою, які укладені поза межами території відповідної держави. Найбільш поширеною формою укладання подібних шлюбів є так звані консульські шлюби – це шлюби, що укладаються в дипломатичних або консульських установах відповідних держав за кордоном. Для того щоб такі шлюби отримали визнання на території держави перебування консула, необхідно щоб консул мав на це повноваження своєї держави та згоду держави акредитації на те, щоб консул укладав ці шлюби на її території як між громадянами держав, які досягли відповідної згоди, так і громадянином своєї держави з особою із третьої держави. Україна регламентує процедуру укладення шлюбу відповідно СКУ, а саме згідно ст. 21 СКУ, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Релігійний обряд шлюбу не породжує відповідних юридичних прав і зобов'язань, окрім випадків, коли цей обряд відбувся до створення або відновлення зазначених державних органів. Державна реєстрація шлюбу підтверджується Свідоцтвом про шлюб, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України. Шлюб в Україні грунтується на вільній згоді жінки і чоловіка, які можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. У шлюбі між собою не можуть перебувати: 1. особи, які є родичами прямої лінії споріднення; 2. рідні як повнорідні, так і неповнорідні брат і сестра; 3. двоюрідні брат та сестра, рідні тітка, дядько та племінник чи племінниця; 4. усиновлювач та усиновлена ним дитина. Про реєстрацію шлюбу до органу РАЦС подається заява. Особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, вважаються зарученими. Заручини не створюють обов'язку вступу в шлюб. Проте, особа, яка у подальшому відмовилась від шлюбу, зобов'язана відшкодувати іншій стороні витрати, що були нею понесені у зв'язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля, за винятком випадків, коли ця відмова була викликана протиправною, аморальною поведінкою нареченої чи нареченого або приховуванням певних істотних обставин. Шлюб реєструється після спливу 1 місяця від дня подання відповідної заяви. Однак, у разі вагітності нареченої, народження нею дитини, а також якщо є безпосередня загроза для життя нареченої або нареченого, шлюб реєструється у день подання заяви. Шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя. Шлюб між громадянами України, якщо хоча б один з них проживає за межами України, може укладатися в консульській установі або дипломатичному представництві України згідно з правом України. Укладення шлюбу між іноземцями в консульській установі або дипломатичному представництві відповідних держав в Україні регулюється правом акредитуючої держави. Шлюб між громадянами України, шлюб між громадянином України та іноземцем, шлюб між громадянином України та особою без громадянства, що укладений за межами України відповідно до права іноземної держави, є дійсним в Україні за умови додержання щодо громадянина України вимог СКУ щодо підстав недійсності шлюбу. 6.2. Особисті немайнові права та майнові відносини подружжя за національним та міжнародним законодавством Особисті немайнові права та обовязки подружжя є похідними ві прав і свобод людини взагалі, за загальним правилом вони випливають з ст. 16 Загальної декларації прав людини, а пізніше були висвітлені та розвинені у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 р. Для міжнародного приватного права в сфері особистих немайнових прав характерним є ряд проблем (колізійних питань): 1. вибор громадянства у шлюбі – воно має суттєве значення для можливого у подальшому вибору громадянства дітей. Згідно з Нью-Йоркською конвенцією про громадянство одруженої жінки від 20.02.1957р. держави-учасники домовились, що ні укладення шлюбу, ні його розірвання, ні зміна громадянства чоловіком протягом шлюбу не будуть автоматично впливати на громадянство жінки. Проте, у випадку подання прохання щодо зміни жінкою у таких шлюбах громадянства, у національних нормативних актах буде передбачено спрощений порядок натуралізації. 2. становище осіб у шлюбі. Згідно зі згадуваною вище ст. 16 Загальної декларації прав людини чоловіки і жінки користуються однаковими правами як під час укладення шлюбу, так і під час знаходження в шлюбі або при його розірванні. В українському законодавстві підкреслено принцип рівності прав і обов'язків подружжя шляхом встановлення: - рівності прав на материнство і батьківство; - на повагу до своєї індивідуальності; - на фізичний і духовний розвиток; - на зміну прізвища; - на розподіл обов'язків та спільне вирішення питань життя сім'ї, рівний обов'язок турбуватися про сім'ю. У ст. 56 СКУ виокремлено право дружини та чоловіка на особисту свободу. Отже, дружина та чоловік мають право на вибір місця свого проживання, на припинення шлюбних відносин, а примушування до припинення шлюбних відносин або до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства вважається порушенням цього права і тягне за собою відповідальність. Відносно майнових прав, то міжнародному приватному праву відомі різні системи шлюбного режиму майна подружжя: 1. система роздільного майна чоловіка та жінки – англійська система – діє як в країнах англо-американського права, а також у Австрії, Італії. 2. управління всім майном чоловіком – Німеччина, Швейцарія, Японія. 3. система спільного майна подружжя – Нідерланди, ПАР, Португалія, Бразилія. 4. система спільного нажитого у шлюбі майна – Іспанія, латиноамериканські країни). 5. система спільного рухомого та спільно нажитого у шлюбі майна – Франція, Бельгія, Люксембург. З огляду на велику кількість даних систем, була зроблена спроба їх уніфікації в Гаазькій конвенції про право, застосовне до режимів власності подружжя від 14.10.1978 р., а отже режим власності подружжя регулюється внутрішнім правом, яке визначене подружжям до шлюбу. Подружжя може визначити лише одне з таких прав: 1. право будь-якої держави, громадянином якої є один з подружжя під час такого визначення; 2. право тієї держави, у якій один з подружжя має своє звичайне місце проживання під час такого визначення; 3. право першої з держав, в якій один з подружжя придбає нове звичайне місце проживання після шлюбу. Якщо подружжя до укладення шлюбу не визначило застосовне право, режим їх власності регулюється внутрішнім правом держави, в якій обоє з подружжя придбали своє перше звичайне місце проживання після укладення шлюбу. Якщо подружжя не має свого звичайного місця проживання в одній і тій же державі та спільного громадянства, режим їх власності регулюється внутрішнім правом тієї держави, з якою, беручи до уваги всі обставини, вона найбільш тісно пов'язана. Під час шлюбу подружжя може підкорити режим їх власності внутрішньому праву іншому, ніж те, що застосовувалось раніше. Ст. 27 Мінської конвенції особисті та майнові правовідносини подружжя визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої вони мають спільне місце проживання. Якщо ж один з подружжя проживає на території однієї Договірної Сторони, а другий - на території іншої Договірної Сторони, проте обидва вони мають одне й те ж громадянство, їх особисті та майнові правовідносини визначаються за законодавством тієї Договірної Сторони, громадянами якої вони є. Якщо один з подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий - іншої Договірної Сторони, але один з них проживає на території однієї з цих Сторін, а другий - на території іншої Сторони, то їх особисті та майнові правовідносини визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої вони мали своє останнє спільне місце проживання, а за його відсутності - за законодавством Договірної Сторони, установа якої розглядає справу. Правовідносини подружжя щодо нерухомого майна регулюються законодавством Договірної Сторони, на території якої це майно знаходиться. У національному сімейному законодавстві викладено загальну норму, за якою майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини, самостійного заробітку. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом прав спільної сумісної власності подружжя. При чому, об'єктами цього права можуть бути будь-які речі, окрім тих, які виключені із цивільного обороту. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджаються вони цим майном теж за взаємною згодою, як можуть за такою ж згодою розділити це майно. В гл. 10 СКУ викладені положення щодо шлюбного договору, яким регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки. Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя і за ним не може передаватись у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації. Шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. Якщо його укладено до реєстрації шлюбу, такий договір набирає чинності у день реєстрації шлюбу, а якщо він укладається подружжям - у день його нотаріального посвідчення. Його може бути змінено подружжям за спеціальною угодою, яка теж підлягає нотаріальному посвідченню. Розірвання або визнання шлюбного договору недійсним може бути здійснено за рішенням суду за наявністю встановлених законом підстав. У шлюбному договорі може бути визначене: 1. майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім'ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв'язку з реєстрацією шлюбу; 2. міститись домовленість про можливий порядок поділу майна, зокрема і в разі розірвання шлюбу; 3. встановлено порядок користування житлом, що належить другому з подружжя, та звільнення житлового приміщення тим, хто вселився в нього, в разі розірвання шлюбу. |
| Закон України «Про міжнародне приватне право» Змістовий модуль І. Поняття, предмет, методи міжнародного приватного права. Міжнародна купівля продаж |
Тематика магістерських робіт з курсу “Міжнародне право” для студентів Міжнародне приватне право в правовій системі держави: сучасні проблеми та тенденції |
| Міністерство освіти України Національний Технічний Університет України... Вона спрямована на врегулювання певного кола суспільних відносин, має загальний метод правового регулювання та фіксує правові норми... |
Міжнародне публічне право і міжнародне приватне право, їх значення для міжнародної торгівлі Міжнародна торгівля, як і будь-який інший вид людської діяльності, не може здійснюватися у правовому вакуумі. На сучасному етапі... |
| НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО На правах... Спеціальність 12. 00. 03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право |
1 Походження терміна «міжнародне право». Визначення поняття «міжнародне... Походження терміна «міжнародне право». Визначення поняття «міжнародне публічне право». Поняття і сутність міжнародного права. Функції... |
| НАВЧАЛЬНО–НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ПРАВА ТА ПСИХОЛОГІЇ Робоча програма з навчальної дисципліни «Міжнародне приватне право» для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» на базі... |
План практичних (семінарських) занять Тема 1 Міжнародне приватне... Співвідношення міжнародного приватного права з міжнародним публічним правом та іншими галузями національного права |
| Конспект з курсу «Цивільне право України» Поняття, завдання цивільного процесу. Поняття цивільного процесуального права, його предмет, система |
Тематика курсових робіт з курсу “Міжнародне право” для студентів... Проблема співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права в сучасному міжнародному праві |