|
|
Скачати 0.61 Mb.
|
| Архівознавство як система наукова і навчальна Серед галузей науки і навчальних дисциплін гуманітарного циклу, роль і значення нині яких неухильно зростає, одне з чільних місць посідає архівознавство тобто система наукових знань про архіви, архівну справу, її історію, теорію і практику. Словом “архів” у Стародавній Греції називали будинки вищих урядових установ, де ухвалювалися і зберігалися важливі державні акти. В сучасній професійній лексиці поняття “архів” має два основних значення: а) соціальна інституція (спеціалізована установа), що забезпечує потреби суспільства у ретроспективній документній інформації через архівні документи, організуючи їхнє зберігання та користування ними; б) сукупність документів, сформованих внаслідок діяльності установ, підприємств, організацій, окремих осіб. За Конституцією України (ст. 54), “культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами”1. Скарбниці документальної пам'яті нації – архіви – є інформаційними системами, в яких застосовуються інформаційні технології під час опрацювання, класифікації, використання документів. Водночас архіви є установами державного управління і багатьма своїми функціями тісно пов'язані зі сферами державного життя. Все, що пов'язане з діяльністю архівів, їхніх органів управління, називають архівною справою, під якою розуміють галузь життєдіяльності суспільства, яка охоплює наукові, культурологічні, правові й техніко-економічні умови відбору, експертизи цінності, опрацювання, зберігання архівних документів та організацію користування ними. Знання про архіви, як і самі архіви, зародилися давно, але наукового характеру вони набули в країнах Західної Європи у 18 ст., в Росії та в Україні в 19 ст. На зламі 19-20 ст. виник термін “архівістика”. Спочатку його пов'язували з вивченням історії архівної справи, збиранням документів, а згодом до завдань архівістики почали відносити розроблення наукових основ організації роботи з документами, їхнього пошуку, відбору і зберігання. В 20-х роках поряд з поняттям “архівістика” дедалі частіше стали вживати термін “архівознавство”, який означав не лише прикладне, але й теоретико-методологічне призначення цієї галузі знань. Оскільки архівознавство сформувалося в рамках історичної науки і виділилося в окрему галузь у процесі диференціації наук, тривалий час його відносили до “допоміжних історичних дисциплін”, а починаючи з 70-х років – до спеціальних галузей історичної науки. З розширенням сфери діяльності архівів, збагаченням їхніх функцій і підвищенням ролі в державно-політичному, науково-культурному і духовному житті, архівознавство вийшло за межі галузі історичної науки і набуло статусу автономної наукової системи, тісно пов'язаної з історичною та іншими науками. Місце і роль архівознавства в підготовці фахівців Місце, роль і функції архівознавства як навчальної дисципліни цілковито визначаються кваліфікаційними характеристиками та державним стандартом рівня знань і практичних навиків бакалаврів, спеціалістів та магістрів. Загальне завдання курсу полягає в тому, щоб дати майбутнім фахівцям систему знань з історії зароджування і розвитку архівної справи, становлення НАФ України, формування архівної системи та діяльності провідних архівів, основних принципів комплектування їх, зберігання і використання інформаційно-документальних ресурсів. Надзвичайно важлива роль архівознавства у підготовці істориків. Професія історика (дослідника і викладача) будь-якого профілю потребує знань і практичних навичок роботи з усіма видами історичних джерел, основні з яких – архівні документи. Важко уявити собі історика, особливо з університетською освітою, який би ще з студентських років не прилучився до роботи в читальних залах архівів, не доторкнувся до унікальних документів, пройнятих духом старовини, історичної пам'яті. Прищепленню шанобливого і відповідального ставлення до історичних документальних джерел традиційно приділяють належну увагу в Київському університеті імені Тараса Шевченка. Промотор цієї благородної справи – кафедра архівознавства та спеціальних галузей історичної науки, яка працює в тісному контакті з Головним архівним управлінням при КМ України, центральними державними архівами, київськими міським та обласним архівами, Українським державним науково-дослідним інститутом архівної справи та документознавства, Інститутом української археографії і джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України, Інститутом рукопису та статутом архівознавства НБУВ. Програму такого співробітництва закладено в угоді, розрахованої до 2005 р. Нині бібліографів-архівістів готує Київський державний університет культури і мистецтв, архівознавство викладається на історичних факультетах Львівського й Харківського університетів, Херсонського педагогічного інституту та ін. Архівознавство як система знань, або комплексна наука про архівну справу, тісно пов'язане з іншими науками і навчальними дисциплінами, насамперед з історією, правознавством, філософією, культурологією. Будучи структурною одиницею спеціальних галузей історичної науки, архівознавство невід'ємне від вузлових проблем всесвітньої історії, зокрема історії порубіжних з Україною держав: Білорусі, Молдови, Польщі, Росії, Румунії, Словаччини, Туреччини, Угорщини, Чехії – країн, з якими пов'язане історичне минуле українського народу, або країн, де живуть українці: Австрії, Аргентини, Болгарії, Великобританії, Казахстану, Канади, Литви, Німеччини, Сполучених Штатів Америки, Франції, Швеції та ін. Численними артеріями взаємопроникнуті архівознавство та історія України, української державності, культури, філософської думки, але найрельєфніше ці зв'язки окреслюються з такими галузями знань, як українознавство, історичне джерелознавство, археографія, історична географія; з джерелознавчими дисциплінами – палеографією, дипломатикою, сфрагістикою, текстологією, метрологією, хронологією та ін. Архівознавство спирається на здобутки політології, етнології, зокрема в тих розділах, що стосуються історії політичних партій та рухів, їхніх документальних масивів, формування української нації, етносів та етнічних груп, пам'яток історії та культури. В сучасних умовах започатковується архівософія, покликана осмислити філософію архівістики, феномен архівів у всесвітньо-історичному процесі й розвитку цивілізації. Таким чином, архівознавство є комплексною системою знань, яка, з одного боку, органічно входить в історичну науку, а з другого – інтегрує в собі низку спеціальних знань з теорії, історії і практики архівної справи, державного будівництва, документознавства, інформаційних систем. Архівознавство має свій предмет і об'єкт дослідження, спирається на різноманітну джерельну базу, застосовує широкий спектр дослідницьких методів, тісно пов'язане з іншими науками, навчальними дисциплінами. Як самостійна навчальна дисципліна архівознавство займає важливе місце в системі підготовки не тільки професійних архівістів, але й істориків, правників, філологів, культурологів, фахівців системи державного управління тощо. Архіви литовсько-польської доби (15-17 ст.) 1. Архіви Речі Посполитої Центральним архівом Речі Посполитої, куди після Люблінської унії (1569 р.) увійшли українські землі, була Коронна метрика (КМ). Ця назва закріпилася за урядово-адміністративними книгами, які вели в Коронній канцелярії. До книг вписували документи, що виходили з королівської канцелярії: королівські універсали, привілеї шляхетським родам і католицькій церкві, приватноправові акти, конституції, документи зовнішньополітичної діяльності. Для інкорпорованих до Корони Польської воєводств – Волинського, Брацлавського і Київського у Коронній канцелярії започаткували з серпня 1569 р. окрему групу книг – Руську (Волинську) метрику. Волинська метрика є структурною частиною КМ. Книги були у віданні коронного канцлера, їх вели окремі “руські писарі” Коронної канцелярії. На українських землях у складі Речі Посполитої за Люблінською унією 1569 р. діяло не коронне, а русько-литовське право, і офіційною мовою визнавалася українська (“руська”) мова, що і було підставою для виділення “руських” книг у діловодстві Коронної канцелярії. Таким чином, відмінність у мові офіційного діловодства обумовила появу “руської” серії у складі КМ2. В книги записували не тільки грамоти, привілеї, а й судові рішення короля. Особливості діловодства Коронної канцелярії та порядкування в державному архівосховищі Речі Посполитої були такими, як і у ВКЛ, подібною стала і дальша доля обох метрик (Литовської і Коронної): у 1765 р. їх об'єднали у Варшаві, у 1796 р. перевезли до Петербурга, а згодом – до Москви. У 1923 р. за Ризькою угодою між Польщею та Росією КМ було повернуто Польщі. Волинська метрика 1569-1673 рр. залишилася у Москві і зберігається нині в РДАДА у згаданому фонді 389 (ЛМ). Після третього поділу Речі Посполитої ЛМ було передано до Петербурга, де спеціально створена комісія (експедиція 1803 р.) уклала реєстр перших сорока книг ЛМ. У 1799 р. за умовами російсько-прусської угоди частину матеріалів ЛМ було передано Пруссії. Із книг переписів і справ публічних у сенатському архіві залишилося те, що стосувалося Литви і Галичини. Зі створенням Варшавського генерал-губернаторства в період наполеонівських війн матеріали ЛМ Пруссія повернула до Варшави 2. Архіви судових установ. Магістратські архіви Крім архівів центральних установ ВКЛ, а згодом Речі Посполитої, існували місцеві архіви, оскільки місцевій владі належала важлива роль в управлінні внутрішніми справами. До цього часу дійшли у вигляді компактних архівних зібрань судово-адміністративні (актові) книги місцевих замків, гродів і земств. Подібно до ведення книг у центральних установах, на місцях також існувала практика запису актів до книг. Перший Литовський статут 1529 р. лише закріпив існуючу в судах традицію ведення актових книг. Відповідно до категорій судів – гродських, земських, підкоморських – складалися і актові книги. У Центральному державному історичному архіві України в м. Києві (ЦДІАК) зберігаються книги з канцелярій судів: Володимирських гродського і земського, Кременецьких гродського і земського, Луцьких гродського, земського і підкоморського, каптурового суду Волинського воєводства, а також з судово-адміністративних архівів Київщини та Брацлавщини. Працівники ЦДІАК почали поактове описування судово-адміністративних книг. До місцевих архівів з великою кількістю актових книг ставилися вимоги щодо належного зберігання їх. У Литовських статутах 1566 та 1588 рр. вказувалося зберігати актові книги “в скринях моцних за трьома замками”. Компетенція місцевих судів поширювалася не на всі соціальні верстви Польсько-литовської держави. Судові справи знатних шляхтичів не вирішувались на місцях, їх розглядала центральна влада. В останній чверті 16 ст. було створено трибунали: Головний Коронний (власне в Польщі), Луцький (як вища судова інстанція для Волинського, Брацлавського і Київського воєводств) та Головний литовський трибунал. В результаті діяльності цих трибуналів виникли їхні архіви. Луцький трибунал проіснував недовго, але залишки його архіву у вигляді книг зберігаються в ЦДІАК. Акти, пов'язані з діяльністю міських урядів (магістратів, ратуш), відклалися в міських архівах. Найціннішу частину магістратських архівів становили привілеї та інші грамоти, які визначали права міста. Грамоти на магдебурзьке право, королівські акти, документи про межі міста тощо зберігалися в магістратських архівах під замком у скрині або спеціальній шафі. На колекції привілеїв та інших найважливіших документів в архівах складали описи. Більшість документів, як правило, зберігалася у фасцикулах (зв'язках документів різних за змістом) і описи на них не складалися. Окремі вхідні документи переписували до міських актових книг. У деяких містах існували спеціальні книги – копіарії, куди вписували привілеї міста. У Самборі така книга (“Привілеї міста Самбора”) відома з 1562 р. У магістратських архівах, окрім збірки привілеїв, зберігалися адміністративно-судові книги та книги, пов'язані з веденням міського господарства. Судові книги ретельно оберігалися. Різні категорії книг 16-17 ст. з міст Самбора, Кам'янця, Дубна, Кременця і Дрогобича зберігаються в сучасних архівосховищах Києва та Львова. Таким чином, розвиток державності на українських землях литовсько-польської доби, зміцнення державного управління, поступ у способах діловодства зумовили формування центральних і місцевих архівів, зростання їхньої ролі у суспільному житті. Казна, державна скарбниця (так називали архіви, сховища важливих документів) були пов'язані зі сферою державної влади. Особливість діловодства адміністративних і судових установ визначав склад архівів. Важливе нововведення у діловодстві установ – реєстри (регістри) сприяли розвиткові різновидів актових книг. Завдання зберігання і використання архівних матеріалів диктували необхідність систематизації їх та складання описів. Державна влада дедалі більше дбала про впорядкування та охорону архівалій. Архіви та архівна справа козацько-гетьманської України (15-18 ст.) 1. Формування фамільних архівів в Україні Найпершою з проблем археографічного опрацювання фамільних рукописних зібрань слід назвати вміст поняття "археографія" стосовно цього конкретного предмета. Не можна погодитися зі звуженням його лише до питання практики й техніки публікації документів з фамільних архівів. Це є предметом конкретно едиційної археографії; ми ж сподіваємося розглянути більш широке тло археографічних проблем, пов’язаних з фамільними рукописними зібраннями. Тому необхідно вести мову про польову археографію, тобто про пошуки та оприлюднення інформації як загалом фамільних архівів як цілісних збірок архівалій, так і окремих документів з них, а також про археографію камеральну – описування й каталогізацію рукописів фамільних архівів. Нам близьке загальне розуміння археографії як науки, що "займається комплексом проблем, пов’язаних із запровадженням писемних джерел до наукового обігу на етапі їх пошуку і збирання (польова археографія), наукового опису (камеральна археографія) та публікації (едиційна археографія)". Тут немає потреби аналізувати видання документів фамільних архівів з точки зору дотримання в них археографічної техніки, розвитку археографічної практики та теорії, що є обов’язковим для дослідників спеціальної історії археографії. Завдання цієї розвідки полягає в іншому – показати, яким чином такі видання відбивали зміст тогочасних фамільних рукописних зібрань, якою була повнота відтворення на їхніх сторінках архівалій фамільних архівів і якою мірою такі видання можна використати для реконструкції їх первісного складу, нині практично втраченого. Нам необхідно зосередитися на питаннях виключно камеральних та едиційних, тобто на тому, що проводилося протягом того самого історичного періоду з описування фамільних архівів та видавання їхніх документів. Описування й систематизація документів фамільних архівів, складання реєстрів, описів, каталогів та інших пошукових засобів почалося тільки в ХІХ ст. До того часу власники архівів, здавалося, взагалі не переймалися камерально-археографічними питаннями. Вони, як правило, лише заносили до спеціальних записових книг переліки родинних архівалій у довільному, в найкращому випадку – у хронологічному, порядку і за певними категоріями (юридичні акти, епістолярій). Прикладом може слугувати спеціально досліджена В. Антоновичем "записова книга" осавула полкового Прилуцького М. Мовчана. Розпочата вона була записом за 27 червня 1727 р.: "Для всяких случаев, за помощью Божиею, казалем в сию книгу вписать, сколко имеется у меня, асаулы полкового прилуцкого, Михайла Мовчана, купчих на грунта". Ці записи вносилися до книги протягом 16 років, до смерті Мовчана. Їх продовжив онук Михайла А. Мазаракі, який заніс до двох переліків відомості про земельні надбання свого батька. Таким чином, можна констатувати, що першим пошуковим засобом, тобто довідником, фамільних архівів були прості реєстри їхніх документів. Очевидно, що власники таких рукописних зібрань і не потребували інших інструментів пошуку, здебільшого у зв’язку з тим, що такий пошук, власне, тоді й не проводився. |
| Документознавство як наукова і навчальна дисципліна. Історіографія... ... |
Найважливіша проблема філософії людина-світ. Ф наука світоглядна.... Ф. це не просто особлива наукова дисципліна, а ще і специфічний тип мислення і навіть емоційний настрій, система світоглядних почуттів... |
| Архівознавство Навчальний посібник Національний аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут» |
РОБОЧА НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА для студентів спеціальності 030401 «Право» Затверджено СИСТЕМА КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ |
| Банківська система США, Великобританії, Німеччини Банківська система СА називається федеральна резервна система. Назва склалася еволюційно, враховуючи територіальний поділ і розміщення... |
ТЕМА ГРОШОВО-КРЕДИТНА СИСТЕМА РОСІЇ До 1917 р кредитна система Росії розвивалася за капіталістичними законами. У Російській імперії існувала трирівнева кредитна система,... |
| ЗАТВЕРДЖУЮ Вони відбуватимуться у формі тестування і містять запитання з навчальних дисциплін циклу фундаментальної підготовки та дисциплін... |
Н. с в сучасному і широкому сенсі цього слова почала формуватися... Комунікація, її специфіка і форми в науковій спільноті. Конкуренція в науці. Проблема діалогу в науковому співтоваристві. Наукова... |
| Це видання є логічним продовженням посібника «Архівознавство», що... Пропонований посібник має частково подолати цю нестачу. Його можна використовувати як для підготовки до практичних занять, так і... |
Тема уроку: Народовладдя. Мета уроку Основні поняття і терміни: народовладдя, вибори, електорат, абсентеїзм, виборча система, мажоритарна виборча система, пропорційна... |