ТЕМА ГРОШОВО-КРЕДИТНА СИСТЕМА РОСІЇ

Скачати 178.63 Kb.

Назва	ТЕМА ГРОШОВО-КРЕДИТНА СИСТЕМА РОСІЇ
Дата	05.04.2013
Розмір	178.63 Kb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Банк > Документи

ТЕМА 3. ГРОШОВО-КРЕДИТНА СИСТЕМА РОСІЇ

3.1. Еволюція кредитної системи дореволюційної Росії.

3.2. Національна система регулювання грошово-кредитних відносин.

3.3. Інфраструктура грошово-кредитної системи.

3.1. Еволюція кредитної системи дореволюційної Росії
До 1917 р. кредитна система Росії розвивалася за капіталістичними законами. У Російській імперії існувала трирівнева кредитна система, що складалась з таких ланок:

• Державний банк;

• банківський сектор, що складався здебільшого з комерційних і ощадних банків;

• спеціалізовані кредитні інститути (страхові компанії, кредитні товариства та ін.).

На відміну від західних країн у Росії були розвинені переважно два рівні: Державний банк і приватний банківський сектор. Третій рівень був розвинений порівняно слабо, що пояснювалося низьким розвитком ринків капіталів і цінних паперів.

До середини XVII ст. Російська імперія практично не мала кредитних установ. Перші банківські операції в 1729–1733 рр. почала здійснювати Монетна контора. Вона надавала незначні короткострокові позички під заставу золота і срібла. Торговельно-промисловий розвиток країни гостро потребував створення кредитних установ.

У 1754 р. в Росії було створено Державний банк для дворянства і Купецький банк. Перший надавав позики дворянству за 6 % річних під заставу золота, срібла, маєтків, другий — під заставу товарів за такі самі відсотки.

У 1758 р. створено банківські контори вексельного права для забезпечення обігу мідних грошей (“мідні банки”). Метою їх створення було залучення до скарбниці срібної монети.

Перші банки в Росії існували недовго, що було викликано невеликим початковим капіталом, низьким рівнем розвитку вкладних операцій, можливістю надавати позики переважно на короткий строк, а також слабкою заінтересованістю у прибутку. Однак досвід роботи цих кредитних установ було використано у розробці проектів створення першого емісійного банку в країні.

У 1769 р. засновано два асигнаційні державні банки з розмінним фондом монети по 500 тис. руб. у кожному і відновним випуском асигнацій на 1 млн руб. У 1786 р. асигнаційні банки злилися в один, функції якого зводилися виключно до емісії паперових грошей для покриття державних видатків.

У 1757 р. після прийняття Закону про заходи вексельного права між великими містами почали здійснюватися переказні операції для полегшення обігу металевих монет через заміну їх векселями. Поширилися також вкладні та кредитні операції.

Почали створюватися перші приватні банкірські доми — Соловйова, Пономарьова. Це були своєрідні агентства, що обслуговували зовнішню торгівлю і зовнішні операції уряду. Кредитуванням комерційного обороту вони не займалися.

У 1797 р. при Асигнаційному банку сформувалися облікові контори для посилення і розвитку ремесел і торгівлі: з обліку векселів, з товарних і страхових операцій. Вони, по суті, стали першими банками вираженого комерційного типу.

У 1786 р. в Росії відбулася реорганізація кредитної системи: засновано Державний позичковий банк, якому були передані капітали ліквідованого в 1785 р. Дворянського банку і частина коштів Асигнаційного банку. Позичковий банк отримав право видавати позики під майно та міську нерухомість на строк до 20 років. За вкладами банк виплачував до 5 %.

У 1817 р. проведено фінансові реформи: скорочено випуск асигнацій і засновано Державний комерційний банк з номінальним капіталом 30 млн руб. (або 8 млн руб. сріблом). Хоча банк і зібрав у вигляді вкладів значні кредитні ресурси, на кредитні операції він спрямовував мізерну їх частину. Фактично Державний комерційний банк перетворився на допоміжний депозитний банк, що мобілізував кошти в інтересах державної скарбниці і поміщиків.

У період, що передував скасуванню кріпосного права, Росія переживала тяжку економічну і фінансову кризу. Грошовий обіг був украй розладнаний, держава перебувала на межі банкрутства. Загроза фінансової кризи змусила царський уряд розпочати реорганізацію кредитної системи. Законом від 10 липня 1859 р. уряд ліквідував діючі кредитні установи.

2 липня 1860 р. почав функціонувати Державний банк. На його баланс було передано активи і пасиви Комерційного банку, а згодом і Позичкового банку. Єдиний Державний банк з відділеннями по всій країні успадкував функції ліквідованих банків і взяв на себе нові комерційні функції: його важливим завданням стало сприяння розвитку виробництва і торгівлі. Відповідно до статуту на Банк покладалися такі функції:

• облік векселів та інших строкових паперів;

• купівля та продаж золота і срібла;

• отримання платежів за векселями та іншими строковими паперами на користь довірителів;

• прийняття вкладів на зберігання і у вигляді поточних рахунків;

• видача позичок;

• купівля і продаж державних паперів за рахунок довірителів і за власний рахунок у межах власних капіталів.

Визначалося, що власні та залучені кошти банку можуть використовуватися лише на операції, дозволені статутом.

Поряд з Державним банком розвивалися приватні. У Державного банку складалися тісні взаємовідносини як зі скарбницею, так і з комерційними структурами, з провідними підприємствами та комерційними банками. До 1885 р. скарбниця і бюджет користувалися кредитними ресурсами банку досить широко.

У 1864 р. Держбанк займав монопольне становище у банківській справі Росії. Але поступово ця монополія послаблювалася, почався процес створення великих акціонерних комерційних банків.

У 1864 р. утворився Санкт-Петербурзький приватний комерційний банк. Через рік був створений Московський купецький банк. За шість років було засновано 37 банків. Центром комерційного кредиту в Росії був Санкт-Петербург. Тут у 1914 р. налічувалося 16 акціонерних банків, що мали 574 філії. У Москві діяло 8 акціонерних банків. Поступово Держбанк перетворювався на банк банків, тобто ставав резервним центром банківської системи. Держбанк очолював мережу державних ощадних кас, яка зберігала істотну частину грошових нагромаджень населення. Гроші вкладалися в облігації державних позик і спрямовувалися на фінансування держави.

Процес концентрації банківського капіталу особливо активізувався наприкінці XIX — на початку XX ст. З 1893 по 1911 р. кількість банків скоротилась, а валюта їх балансів зросла майже втричі.

У Росії водночас з комерційними банками виникали і розвивалися так звані товариства взаємного кредиту (ТВК). Ці кредитні установи будувалися за принципом взаємної матеріальної відповідальності їх членів за справи товариства. Кожний учасник робив внесок в оборотний капітал товариства і брав на себе відповідальність за його операції в 10-кратному розмірі суми вступного внеску. Від суми вступного внеску кожного учасника залежала величина кредитів. Прибуток від операцій товариств після здійснення відрахувань у запасний та інші фонди розподілявся пропорційно до участі у капіталі.

Товариства взаємного кредиту здійснювали облік і видачу позичок під векселі і цінні папери, а також різні товарні операції. Пасиви у них формувалися за рахунок внесків, поточних рахунків і вкладів.

У Росії діяли банки іпотечного кредиту. До системи іпотечного кредиту в Росії в 1914 р. входили два державні земельні банки — Дворянський і Селянський, 10 акціонерних земельних банків, 36 міських кредитних товариств, каси міського земського кредиту. Ці кредитні установи відіграли важливу роль у розвитку сільського господарства дореволюційної Росії.

Особливість банківської системи Росії полягала в тому, що вона сконцентрувалася в руках невеликої кількості кредитних банків з одночасним розвитком кредитних небанківських (допоміжних) установ — кредитної кооперації позичково-ощадних товариств і товариств взаємного кредиту.

На початку XX ст. в Росії комерційні банки здійснювали в цілому операції, характерні для провідних капіталістичних країн. Проте в окремих випадках спостерігалися певні особливості.

У Російській імперії повільно розвивалися облікові операції банків. Це було викликано як причинами загального характеру — економічною відсталістю, “боязню” векселя в деяких купецьких колах, наданням переваги авансам під майбутній врожай перед векселями, так і тим фактом, що вексельна правочинність була далеко не всезагальною. Несприятливо позначилось на обліковій операції також те, що російські векселі були переважно довгостроковими. У той час як на Заході в банківських портфелях не було векселів зі строками понад 3 міс., а строк більшості векселів не перевищував 1 міс., в Росії середній строк векселя становив 3–6, а то й 9–12 міс. До обліку приймалися векселі, забезпечені не менш як двома благонадійними підписами, і лише торгові, тобто векселі, що грунтуються на торговельних угодах або видані для торговельно-промислових цілей. Розмір облікового відсотка встановлювався банками на 0,5–1 % вище від облікового відсотка Державного банку.

Ломбардні операції російських банків включають такі позики:

а) позики під соло-векселі із забезпеченням. Держбанку надавалося право відкривати кредити і видавати позики під соло-векселі, забезпечені заставою нерухомого майна, сільськогосподарського чи фабрично-заводського реманенту, поручительством або іншим надійним забезпеченням за вказівкою міністра фінансів. Ці кредити і позики повинні були мати чітке призначення, яке вказував сам позичальник, і надавалися банком виключно для забезпечення селян і промисловців оборотними капіталами і необхідним реманентом. Розмір позики одному промисловому підприємству не міг перевищувати 500 тис. руб., а окремому дрібному торговцю — 600 руб.;

б) позики під заставу цінних паперів мали важливіше значення, хоча ця операція в останні роки існування імперії у всіх банках помітно скоротилася.

Розмір позик, що видавалися під цінні папери, не повинен був перевищувати для державних чи гарантованих урядом паперів 90 %, для заставних листів і облігацій іпотечного кредиту — 80 %, для інших паперів — 75 % оцінок, що визначалися залежно від біржових цін;

в) позики під товари і документи на них були поширені більше, ніж у західних країнах, що пояснювалося переважно характером експортної торгівлі, предметом якої були виключно продукти сільського господарства, а також великими відстанями.

Видача банком позик і відкриття кредитів під товари і товарні документи були дозволені законом у розмірі до 80 % вартості забезпечення за умови надання цих позик і кредитів на строк не більше як на два місяці.

Приватні банки відкривали також бланковий кредит. За встановленими правилами такі банківські кредити для клієнтів не повинні були перевищувати загалом 10 % основного (внесеного) і резервного капіталів банку і не могли видаватися на строк понад 30 днів.

3.2. Національна система регулювання грошово-кредитних відносин
У банківській системі Росії ЦБ РФ (ЦБР) визначений як головний банк країни і кредитор останньої інстанції. Він знаходиться в державній власності і на нього покладені функції загального регулювання діяльності кожного комерційного банку в межах єдиної грошово-кредитної системи країни. Центральний банк покликаний узгоджувати їх діяльність відповідно до загальної економічної стратегії і виступати головним агентом державної грошово-кредитної політики, при цьому з боку ЦБР використовуються, в першу чергу, економічні методи управління і лише в окремих випадках - адміністративні.

Принципи організації і діяльності Банку Росії, його статус, завдання, функції, повноваження визначаються Конституцією Російської Федерації та іншими законодавчими актами. Так, у Росії, як і в інших країнах існує система державного регулювання грошово-кредитної сфери, яка дозволяє захищати інтереси населення та банківських установ. Правову базу цієї системи становлять два закони - "Про банки і банківську діяльність у РФ", останній варіант прийнятий Державною думою 20 січня 1995 року, та "Про центральний банк РФ (Банк Росії)".

Перший рівень банківської системи займає Банк Росії. Він утворює єдину централізовану систему з вертикальною структурою управління.

У систему Банку Росії входять центральний апарат, територіальні установи, розрахунково-касові центри, навчальні заклади та інші підприємства, установи і організації, у тому числі підрозділи безпеки і Російське об'єднання інкасації, необхідне для здійснення діяльності банку.

Національна банківська рада — колегіальний орган Банку Росії, що складається з 12 осіб. До складу Банку Росії входять два представники Ради Федерації Федерального зібрання Російської Федерації, по три представники Державної думи, президента Росії, уряду Російської Федерації. До складу Національної банківської ради також входить голова Банку Росії. Національна банківська рада виконує функції:

розгляд річного звіту Банку Росії;
затвердження річного бюджету Банку Росії;
розробка пропозицій з удосконалення банківської системи Росії;
розгляд проекту напрямів грошово-кредитної політики, банківського нагляду та валютного регулювання.

Найвищим органом Банку Росії є Рада директорів - колегіальний орган, що визначає основні напрями діяльності Банку Росії і здійснює керівництво і управління Банком Росії.

Мал. 1. Структура Банку Росії.

Рада директорів виконує такі функції:

1) у взаємодії з Урядом РФ розробляє і забезпечує виконання основних напрямів єдиної державної грошово-кредитної політики;

2) затверджує річний звіт Банку Росії і представляє його Державній думі;

3) розглядає і затверджує кошторис витрат Банку Росії на черговий рік;

4) визначає структуру Банку Росії;

5) ухвалює рішення про: створення і ліквідацію установ і організацій Банку Росії; встановлення обов'язкових нормативів для кредитних організацій; величину резервних вимог; зміну відсоткових ставок Банку Росії; визначення лімітів операцій на відкритому ринку; участь у міжнародних організаціях; випуск і вилучення банкнот і монет з обігу, про загальний обсяг випуску готівки; порядок формування резервів кредитними організаціями;

6) затверджує внутрішню структуру Банку Росії;

7) визначає умови допуску іноземного капіталу в банківську систему Російської Федерації відповідно до федеральних законів.

Крім функцій, які визначає Рада директорів, встановлюються основні цілі та завдання Банку Росії. Так, до основних цілей діяльності Банку Росії необхідно віднести: захист і забезпечення стійкості національної валюти, а також її купівельної спроможності і курсу по відношенню до іноземних валют; розвиток і зміцнення банківської системи Російської Федерації; забезпечення ефективного і безперебійного функціонування системи розрахунків.

Основними завданнями Банку Росії, як і центральних банків інших країн, є регулювання грошового обігу, проведення єдиної грошово-кредитної політики, захист інтересів вкладників, банків, нагляд за діяльністю комерційних банків та інших кредитних установ, здійснення операцій щодо зовнішньоекономічної діяльності.

Як і Національний банк України, Банк Росії не має на меті отримання прибутку. Крім того, можна виділити такі функції Банку Росії, які традиційно виконують центральні банки: здійснення монопольної емісії банкнот, проведення грошово-кредитного регулювання та валютної політики, рефінансування та регулювання діяльності кредитно-банківських інститутів, фінансовий агент уряду.

Для реалізації покладених на нього функцій центральний банк Росії бере участь у розробці економічної політики уряду. Основними інструментами грошово-кредитної політики Банку Росії є зміна норм обов'язкового резервування комерційних банків, регулювання офіційної облікової ставки та проведення операцій з цінними паперами та іноземною валютою.

Визначення пріоритетності інструментів грошово-кредитної політики залежить від тих цілей, які вирішує ЦБ на тому або іншому етапі розвитку країни. Забезпеченням для кредитів Банку Росії можуть виступати золото та інші дорогоцінні метали, іноземна валюта, державні цінні папери.

Крім того, Банк Росії є органом банківського регулювання і нагляду за діяльністю кредитних організацій. Регулювання кредитних організацій - це система заходів, за допомогою яких держава через ЦБ забезпечує стабільне і безпечне функціонування банків, запобігає дестабілізаційним процесам у банківській системі.

Контроль за діяльністю банків проводиться з метою забезпечення стійкості окремих банків і передбачає цілісний і безперервний нагляд за здійсненням банком своєї діяльності відповідно до чинного законодавства.

Основна мета банківського регулювання і нагляду - підтримка стабільності банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Банк Росії не втручається в оперативну діяльність кредитних організацій, за винятком випадків, передбачених федеральними законами.

При здійсненні функції нагляду і контролю за діяльністю комерційних банків Банк Росії встановлює обов'язкові для кредитних організацій правила проведення банківських операцій, ведення бухгалтерського обліку, реєструє кредитні організації у Книзі державної реєстрації кредитних організацій, видає кредитним організаціям ліцензії на здійснення банківських операцій, відкликає їх тощо.

Для здійснення своїх функцій у сфері банківського нагляду і регулювання Банк Росії проводить перевірки кредитних організацій та їх філіалів, надає їм обов'язкові для виконання розпорядження стосовно усунення виявлених в їх діяльності порушень і застосовує передбачені законом санкції відповідно порушників.

У разі порушення кредитною організацією федеральних законів, нормативних актів і розпоряджень Банку Росії, непредставлення інформації, надання неповної або недостовірної інформації ЦБ має право вимагати від кредитної організації усунення виявлених порушень, стягувати штраф у розмірі до однієї десятої відсотка від розміру мінімального статутного капіталу або обмежувати проведення окремих операцій на строк до шести місяців.

Виконуючи за своїм статусом функцію фінансового агента уряду, Банк Росії здійснює операції з розміщення і погашення державного боргу, касового виконання бюджету, ведення поточних рахунків уряду, нагляду за зберіганням, випуском і вилученням з обігу монет і казначейських квитків, а також переказу валютних коштів при здійсненні розрахунків уряду з іншими країнами.

Важлива роль ЦБ у вирішенні таких проблем, як надання кредитів на покриття державних витрат і дефіциту державного бюджету, відповідає його функції кредитора держави. Основна форма державних запозичень, що використовуються з метою фінансування державних витрат і державного бюджету, - державні кредити. Вони забезпечують покриття бюджетних дефіцитів держави за допомогою акумуляції тимчасово вільних грошових коштів фізичних і юридичних осіб, надаються на певний термін на умовах виплати доходу і оформлюються борговими зобов'язаннями.

Банк Росії здійснює касове виконання бюджету - прийом, зберігання і видачу державних бюджетних ресурсів, ведення обліку і звітності. В основу касового виконання бюджету покладений принцип єдності каси, тобто всі мобілізовані державні доходи прямують на єдиний рахунок Міністерства фінансів в Банку Росії, з якого засоби використовуються для здійснення державних витрат, таким чином Банк виступає касиром уряду.

Єдність каси надає Міністерству фінансів можливість здійснювати постійний контроль за надходженнями фінансових ресурсів на його рахунок і за рухом касової готівки; забезпечує централізацію державних бюджетних засобів і збалансування доходів і витрат кожного з бюджетів (федерального, місцевого), які створюють у сукупності бюджетну систему країни; дозволяє проводити операції щодо касового виконання бюджету на всій території країни. Здійснення касового виконання Центральним банком дає можливість відокремити функції розпорядження бюджетними засобами і розпорядника кредитами, які виконують фінансові органи, від функції прийому, видачі, зберігання цих ресурсів, які входять до компетенції Банку. У результаті створюються необхідні умови для контролю за цільовим використанням бюджетних засобів.

Отже, виконуючи належні функції, Банк Росії відповідає за ефективне функціонування не тільки банківської системи, але й економіки в цілому.

Комерційні банки утворюють базис другого рівня банківської системи Росії. Основне їх призначення - акумулювати заощадження і розподіляти їх між позичальниками. Для корпорацій і споживачів банки є основним джерелом кредитів.

Поповнення обігових коштів підприємств і надання споживчого кредиту - це класична функція комерційних банків. Окрім цього, банки надають велику кількість спеціальних послуг державі, підприємствам і населенню. Це і чекове обслуговування, і розрахунково-касові операції, видача грошей під заставу майна, средньо- і довгострокове кредитування спеціального призначення (наприклад компаній, які розробляють родовища корисних копалин), проектне фінансування модернізації виробництва, надання позик в іноземній валюті, фінансування ризикових, лізинг устаткування та інші банківські операції і послуги.

Комерційні банки є юридичними особами, яким на підставі ліцензії, виданої Банком Росії, надається право залучати грошові кошти фізичних і юридичних осіб та від свого імені розміщувати їх на умовах повернення, платності, забезпечення, цільового характеру, а також здійснювати інші види банківських операцій.

Комерційні банки за формою власності можуть бути:

а) акціонерними товариствами різного типу;

б) приватними, компаніями;

в) кооперативною власністю.

Узагальнено комерційні банки здійснюють такі банківські операції:

1) залучають депозити і надають кредити;

2) випускають, купують, продають і зберігають платіжні документи і цінні папери ( акредитиви, векселі та інші документи), а також здійснюють інші операції з ними;

3) відкривають і ведуть рахунки клієнтів та банків-кореспондентів у тому числі іноземних;

4) купують у російських та іноземних юридичних і фізичних осіб й продають їм наявну іноземну валюту;

5) ведуть розрахунки за дорученням клієнтів і банків-кореспондентів та здійснюють їх касове обслуговування;

6) видають поручительства, гарантії, інші зобов'язання за третіх осіб;

7) купують і продають у країні та за її межами дорогоцінні метали, каміння, вироби з них;

8) надають брокерські та консультаційні послуги, здійснюють лізингові операції;

9) залучають і розмішують засоби, управляють цінними паперами за дорученням клієнтів.

Банківські операції можуть проводиться як у національній валюті (рублях), так і в іноземній валюті за наявності відповідної ліцензії Банку Росії.

Крім того, є внутрішні ліцензії, які дають право на:

- ведення рахунків в іноземних валютах клієнтів банку за умови відкриття комерційним банком кореспондентського рахунку в банківській установі;

- проведення розрахунків, пов'язаних із експортно-імпортними операціями клієнтів банку у вигляді документального акредитиву, інкасо, банківського переказу;

- залучення і розміщення засобів в іноземних валютах у вигляді кредитів, депозитів, внесків, а також видачу гарантії на користь клієнта в іноземній валюті (у межах власних валютних засобів).

Оцінюючи ефективність банківської системи Росії, необхідно визначити, яке основне призначення банків в економічній системі, яка переходить із командно-адміністративного до ринкового типу. Сьогодні роль банку виражається в тому, що він забезпечує, по-перше, концентрацію вільних капіталів і ресурсів, необхідних для підтримки безперервності прискорення виробництва; по-друге, впорядкування раціоналізації грошового обігу. Реалізовуючи суспільне призначення, банки за допомогою грошових монетарних інструментів роблять істотний вплив на ефективне функціонування економіки і фінансового ринку, ринку виробництва і ринку товарів.
3.3. Інфраструктура грошово-кредитної системи

У Російській Федерації сформована дворівнева грошово-кредитна система.

На першому рівні знаходиться центральний емісійний банк — Банк Росії.

На другому рівні функціонують комерційні банки, а також інші кредитно-фінансові установи. Загальна структура грошово-кредитної системи Росії представлена на мал. 2.

Банківська система Російської Федерації представлена універсальними та спеціалізованими комерційними банками.

Універсальні комерційні банки здійснюють банківські операції з акумуляції тимчасово вільних коштів, заощаджень і нагромаджень, забезпечення функціонування розрахунково-платіжного механізму, здійснення кредитування, кредитне обслуговування внутрішнього та зовнішнього господарського боргу, довірче управління майном клієнтів, операції з цінними паперами тощо.

Іноземні банки — комерційні банки, визнані такими відповідно до законодавства іноземної держави, на території якої вони зареєстровані.

Кліринговий банк – банк, який надає послуги по відкритих у ньому рахунках (здійснення розрахунків і виплат, ведення відомостей матеріальних цінностей, отримання і доставка цінних паперів).

Мал. 2. Загальна структура грошово-кредитної системи Росії.

З-поміж спеціалізованих комерційних банків слід виділити Ощадний банк.

Ощадний банк має державні гарантії цілісності вкладів. Особливістю цієї фінансової установи є унікально велика кількість клієнтів — банк є монополістом на ринку приватних вкладів. Понад 75% населення Росії розміщує свої заощадження на його рахунках.

Більша частина ресурсів банку використовується для кредитування бюджету шляхом купівлі державних цінних паперів.

До небанківських кредитно-фінансових організацій Російської Федерації належать лізингові компанії, страхові компанії, інвестиційні фонди, пенсійні фонди та інші кредитно-фінансові установи.

Лізингові компанії — комерційні організації (резиденти або нерезиденти Російської Федерації), котрі виконують, відповідно до своїх статутних документів, функції лізингодавців і отримали у встановленому законодавством порядку дозвіл (ліцензії) на здійснення лізингової діяльності.

Страхові компанії — організаційно відокремлена структура, яка здійснює укладання договорів страхування та їх обслуговування. Страхова компанія має на меті задоволення страхових інтересів, які є в суспільстві.

Кредитні установи — юридичні особи, що здійснюють банківські операції, передбачені Федеральним законом про банки та банківську діяльність. Кредитна установа утворюється на основі будь-якої форми власності як господарське товариство.

Інвестиційні трасти — це компанії, які створюються на визначений термін, формують портфель із певного виду цінних паперів і, як правило, не змінюють його структуру протягом усього терміну існування трасту. Більшість інвестиційних трастів формують свій портфель із цінних паперів з фіксованим доходом, переважно з облігацій.

Схожі:

2. ГРОШОВО-КРЕДИТНА СИСТЕМА СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ АМЕРИКИ Важливу роль в еволюції і формуванні сучасної грошово-кредитної системи США відіграли два компоненти	ГРОШОВО-КРЕДИТНА СИСТЕМА Франція переходить до системи біметалізму й офіційною грошовою одиницею стає франк. За законом 1803 р золото і срібло підлягали вільному...
1. Поняття і структура кредитної системи Сучасна кредитна система являє собою сукупність кредитно-фінансових інститутів, що діють на ринку позичкових капіталів і здійснюють...	ТЕМИ рефератІВ З ДИСЦИПЛІНИ «НБУ: ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА» Ризики в міжнародних кредитно-розрахункових валютних операціях та шляхи їх оптимізації
СУТНІСТЬ ТА ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ СИСТЕМИ Грошова система — це встановлена державою форма організації грошового обігу в країні	СВІТОВИЙ КОНҐРЕС УКРАЇНЦІВ ЗАСУДЖУЄ НЕКОНСТИТУЦІЙНУ УГОДУ ЩОДО ЧОРНОМОРСЬКОГО... Перебування Чорноморського флоту Росії в Криму від 2017 р до 2042 р., яку підписав Президент України Віктор Янукович з Президентом...
1. Посланець Росії в Бєлграді Гартвік – міністрові закордонних справ... Посланець Росії в Бєлграді Гартвік – міністрові закордонних справ Росії С. Д. Сазонову, 17/30 червня 1914 рік	Кредитна спілка «Вертикаль»
Тема уроку: Народовладдя. Мета уроку Основні поняття і терміни: народовладдя, вибори, електорат, абсентеїзм, виборча система, мажоритарна виборча система, пропорційна...	МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ “ІСТОРІЯ РОСІЇ” Вміщені плани семінарських занять, теми та завдання індивідуальних робіт з з дисципліни “Історія Росії” (ІХ – поч. ХХ ст.) та методичні...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання