|
|
Скачати 1.52 Mb.
|
102.економічна конкуренція економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку; 103, 105. добросовісна та недобросовісна конкуренція Порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є: 1) антиконкурентні узгоджені дії; 2) зловживання монопольним (домінуючим) становищем; 3) антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю; 4) невиконання рішення, попереднього рішення органів Антимонопольного комітету України або їх виконання не в повному обсязі; 5) здійснення учасниками узгоджених дій - суб'єктами господарювання дій, заборонених згідно з частиною п'ятою статті 10 цього Закону; 6) делегування повноважень органів влади чи органів місцевого самоврядування у випадках, заборонених згідно із статтею 16 цього Закону; 7) вчинення дій, заборонених згідно із статтею 17 цього Закону; 8) обмежувальна та дискримінаційна діяльність, заборонена згідно із частиною другою статті 18, статтями 19 і 20 цього Закону; 9) обмежувальна діяльність, заборонена згідно із частиною першою статті 18 цього Закону; 10) недотримання умов, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 22 цього Закону; 11) порушення положень погоджених з органами Антимонопольного комітету України установчих документів суб'єкта господарювання, створеного в результаті концентрації, якщо це призводить до обмеження конкуренції; 12) концентрація без отримання відповідного дозволу органів Антимонопольного комітету України, у разі якщо наявність такого дозволу необхідна; 13) неподання інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки; 14) подання інформації в неповному обсязі Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки; 15) подання недостовірної інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню; 16) створення перешкод працівникам Антимонопольного комітету України, його територіального відділення у проведенні перевірок, огляду, вилученні чи накладенні арешту на майно, документи, предмети чи інші носії інформації; 17) надання рекомендацій суб'єктами господарювання, об'єднаннями, органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, що схиляють до вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції чи сприяють вчиненню таких порушень; 18) обмеження в господарській діяльності суб'єкта господарювання у відповідь на те, що він звернувся до Антимонопольного комітету України, його територіального відділення із заявою про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; 19) невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і зобов'язань, якими було обумовлене рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію; 20) обмежувальна діяльність об'єднань, заборонена згідно зі статтею 21 цього Закону. Таким чином, під добросовісною конкуренцією, на нашу думку, слід розуміти такі дії у конкуренції, які відповідають наступним критеріям: 1. Відсутність у окремого суб'єкта господарювання можливості визначати умови обороту товарів на ринку. 2. Здобуття суб'єктом господарювання переваг над іншими суб'єктами господарювання у конкуренції завдяки власним досягненням. 3.| Додержання у підприємницькій діяльності правил, торгових та інших чесних звичаїв. 104.поняття та ознаки монополізму Монопольним визнається домінуюче становище суб'єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб'єктами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару (робіт, послуг). 2. Монопольним є становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує розмір, встановлений законом. 3. Монопольним може бути визнано також становище суб'єктів господарювання на ринку товару за наявності інших умов, визначених законом. 1. Суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин. 2. Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції. 3. Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам. 4. Вважається, що кожен із двох чи більше суб'єктів господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, виконується одна з умов, передбачених частиною першою цієї статті. 5. Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови: сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків; сукупна частка не більше ніж п'яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків - і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються умови частини четвертої цієї статті. 106. Відповідальність за порушення зак-ва про конкуренцію Штрафи Органи Антимонопольного комітету України накладають штрафи на об'єднання, суб'єктів господарювання: . Примусовий поділ 1. Якщо суб'єкт господарювання зловживає монопольним (домінуючим) становищем на ринку, органи Антимонопольного комітету України мають право прийняти рішення про примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище. 2. Примусовий поділ не застосовується у разі: неможливості організаційного або територіального відокремлення підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць; наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць (якщо обсяг продукції, яка вживається суб'єктом господарювання, перевищує тридцять відсотків валового обсягу продукції підприємства, структурного підрозділу чи структурної одиниці). 3. Рішення органів Антимонопольного комітету України про примусовий поділ суб'єкта господарювання підлягає виконанню у встановлений строк, який не може бути меншим шести місяців. 4. Реорганізація суб'єкта господарювання, що підлягає примусовому поділу, здійснюється на його розсуд за умови усунення монопольного (домінуючого) становища цього суб'єкта господарювання на ринку. Адміністративна відповідальність посадових осіб та інших працівників суб'єктів господарювання, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю 7. У разі, якщо суб'єкт господарювання працював менше одного року, розмір штрафу обчислюється від доходу (виручки) суб'єкта господарювання за весь час до прийняття рішення про накладення штрафу. 90. Вимоги до етикетування харчових продуктів 1. Забороняється обіг харчових продуктів, етикетування яких не відповідає цьому Закону та відповідним технічним регламентам. Усі харчові продукти, що знаходяться в обігу в Україні, етикетуються державною мовою України та містять у доступній для сприймання споживачем формі інформацію про: 1) назву харчового продукту; 2) назву та повну адресу і телефон виробника, адресу потужностей (об'єкта) виробництва, а для імпортованих харчових продуктів - назву, повну адресу і телефон імпортера; 3) кількість нетто харчового продукту у встановлених одиницях виміру (вага, об'єм або поштучно); 4) склад харчового продукту у порядку переваги складників, у тому числі харчових добавок та ароматизаторів, що використовувались у його виробництві; 5) калорійність та поживну цінність із вказівкою на кількість білка, вуглеводів та жирів у встановлених одиницях виміру на 100 грамів харчового продукту; 6) кінцеву дату споживання "Вжити до" або дату виробництва та строк придатності; 7) номер партії виробництва; 8) умови зберігання та використання, якщо харчовий продукт потребує певних умов зберігання та використання для забезпечення його безпечності та якості; 9) застереження щодо споживання харчового продукту певними категоріями населення (дітьми, вагітними жінками, літніми людьми, спортсменами та алергіками), якщо такий продукт може негативно впливати на їх здоров'я при його споживанні; 10) наявність чи відсутність у харчових продуктах генетично модифікованих організмів (ГМО), що відображається на етикетці харчового продукту написом "з ГМО" чи "без ГМО" відповідно. 92. Основними принципами державної політики в галузі генетично-інженерної діяльності та поводження з ГМО є: пріоритетність збереження здоров'я людини і охорони навколишнього природного середовища у порівнянні з отриманням економічних переваг від застосування ГМО; забезпечення заходів щодо дотримання біологічної і генетичної безпеки при створенні, дослідженні та практичному використанні ГМО в господарських цілях; контроль за ввезенням на митну територію України ГМО та продукції, отриманої з їх використанням, їх реєстрацією та обігом; загальнодоступність інформації про потенційні ризики від застосування ГМО, які передбачається використовувати у відкритій системі, та заходи щодо дотримання біологічної і генетичної безпеки; державна підтримка генетично-інженерних досліджень та наукових і практичних розробок у галузі біологічної і генетичної безпеки при створенні, дослідженні та практичному використанні ГМО в господарських цілях. Завданнями цього Закону є: охорона здоров'я людини і навколишнього природного середовища при здійсненні генетично-інженерної діяльності та поводженні з ГМО; забезпечення права громадян на безпечне використання ГМО; створення умов для безпечного практичного використання ГМО в господарських цілях; визначення прав і обов'язків суб'єктів регулювання при поводженні з ГМО та встановлення їх відповідальності за порушення законодавства; захист громадян у разі заподіяння шкоди їх здоров'ю внаслідок споживання ГМО; встановлення правових основ міжнародного співробітництва в галузі генетично-інженерної діяльності та поводження з ГМО. 58. Форми державного регулювання ринків фінансових послуг 1. Державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється шляхом: 1) ведення державних реєстрів фінансових установ та ліцензування діяльності з надання фінансових послуг; 2) нормативно-правового регулювання діяльності фінансових установ; 3) нагляду за діяльністю фінансових установ; 4) застосування уповноваженими державними органами заходів впливу; 5) проведення інших заходів з державного регулювання ринків фінансових послуг. 13. Пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу забезпечується державою шляхом здійснення таких організаційно-економічних і правових заходів: надання агропромисловим товаровиробникам права вільного вибору форм власності і напрямів трудової та господарської діяльності, повної власності на результати своєї праці; створення необхідної ресурсної бази для всебічного задоволення виробничих потреб і розвитку соціальної інфраструктури; зміни державної інвестиційної політики, зокрема спрямування інвестицій на першочергове створення матеріально-технічної бази по виробництву засобів механізації, хімізації, переробної промисловості, будівельної індустрії для агропромислового комплексу з метою поліпшення його соціально-економічного становища і наукового забезпечення та соціальних умов життєдіяльності трудових колективів;повного ресурсного забезпечення капітальних вкладень для соціально-економічного розвитку села та агропромислового комплексу; еквівалентного товарообміну між промисловістю та сільським господарством на основі паритетного ціноутворення на їх продукцію; регулювання відносин агропромислових товаровиробників і держави за допомогою системи бюджетного фінансування, кредитування, оподаткування, страхування і з широким застосуванням комплексу пільг; формування належної соціальної інфраструктури села; спрямування демографічної політики на зміну міграційних процесів на користь села, створення соціально-економічних умов для природного приросту сільського населення, всебічного розвитку сім'ї; підготовки і підвищення кваліфікації спеціалістів та кадрів масових професій для всіх господарств і напрямів виробничої діяльності; створення рівних можливостей для всіх громадян, які проживають і постійно працюють у сільській місцевості, в задоволенні соціальних, культурно-освітніх і побутових потреб; створення системи аграрного законодавства. Стаття 2. Засоби забезпечення пріоритетності розвитку соціальної сфери села та агропромислового комплексу Пріоритетність розвитку соціальної сфери села та агропромислового комплексу забезпечується зміною структури інвестицій в народному господарстві, переорієнтацією промислового виробництва на їх потреби, зростанням обсягів капіталовкладень і матеріально-технічних ресурсів. Нові програми соціально-економічного розвитку України не можуть бути прийняті без урахування пріоритетності розвитку села.Формування програм будівельно-монтажних робіт і забезпечення їх матеріально-технічними ресурсами та обладнанням на всіх рівнях управління здійснюються в порядку, при якому потреби агропромислового комплексу та інших галузей, що здійснюють капітальні вкладення в розвиток соціальної і виробничої сфери села, задовольняються першочергово і в повному обсязі. Промислові підприємства, будівельні та інші організації компенсують у повному обсязі збитки за невиконання поставок матеріально-технічних ресурсів або будівельно-монтажних робіт. Види цін вільні (ринкові) ціни і тарифи встановлюються суб'єктами господарювання самостійно, відповідно до кон'юнктури ринку, за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Рівень таких цін визначається механізмом попиту на пропозиції; граничні ціни і тарифи – максимальні або мінімальні ціни, які встановлені органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; ціна аукціонна - ціна товару, офіційно зареєстрована в ході проведення аукціону. Може істотно відрізнятися від ціни ринкової, тому що відбиває унікальні. рідкісні властивості й ознаки товару. Ціна аукціонна у значній мірі залежить від попиту і пропозиції на запропонований до продажу товар; державні (регульовані) ціни – ціни, порядок формування, встановлення га застосування яких визначається відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; державні фіксовані ціни та тарифи встановлені відповідними органами виконавчої влади та місцевого самоврядування у абсолютній величині і не можуть бути змінені суб'єктами господарювання; закупівельні ціни – ціни за якими здійснюється заготівля сільськогосподарської продукції у сільськогосподарських підприємствах, фермерів, особистих селянських господарств; заставні ціни – ціни попередньо визначені на сільськогосподарську продукцію, які встановлюються відповідно до затратами на її виробництво; індикативні ціни – ціни на товари, які відповідають цінам, що склалися чи складаються на відповідний товар на ринку експорту або імпорту на момент здійснення експортної (імпортної) операції з урахуванням умов поставки та умов здійснення рахунків, визначених згідно законодавством України; оптові ціни – ціни фактичного продажу (реалізації) товару (з урахуванням знижок, надбавок) підприємством – виробником (постачальником) суб'єктам господарювання для їх подальшого продажу (реалізації), яка включає в себе, собівартість, прибуток і ПДВ; підакцизні ціни – ціни високорентабельні товари, які очевидно не є грошовим виразом їх вартості; роздрібні ціни – ціни, за якими здійснюється продаж (реалізація) товарів безпосередньо громадянам, юридичним особам та іншим споживачам для їх кінцевого використання, незалежно від форми розрахунків; трансферні ціни – ціни у внутрішньогосподарських відносинах між філіями, представництвами і структурними підрозділами суб’єкта господарювання; звичайні ціни – ціни, склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладання договору. Умови капітального будівництвса такою документацією є: 1. генеральна схема планування території України на загальнодержавному рівні. Вона розробляється Кабінетом Міністрів, затверджується Верховною Радою України і визначає концептуальні вирішення планування та використання території держави. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування керуються Генеральною схемою, зокрема, під час підготовки проектів державних програм з питань розвитку інженерно-транспортної інфраструктури, вибору трас і проектування найважливіших транспортних, енергетичних та інших інженерних комунікацій, будівель і споруд тощо; 2. схеми планування території на регіональному рівні. Схеми визначають принципові вирішення планування, забудови та іншого використання відповідних територій, їх окремих частин. Схеми планування територій АР Крим, областей, районів затверджуються відповідними радами; 3. генеральні плани населених пунктів, схеми планування територій на місцевому рівні. Вони розробляються та затверджуються органами місцевого самоврядування. Схеми планування територій на місцевому рівні визначають, зокрема, зонування територій для забудови та інші питання відповідно до державних будівельних норм. Генеральний план розвитку населеного пункту (генплан) визначає принципові вирішення розвитку, планування і забудови населеного пункту. Ним, зокрема, визначаються потреби в земельних ділянках для забудови, черговість і пріоритетність забудови, її планувальна структура та просторова композиція, інші вимоги, визначені державними будівельними нормами. Відповідно до генпланів населених пунктів органи місцевого самоврядування вирішують питання щодо розташування та проектування нового будівництва, здійснення реконструкції, капітального ремонту об'єктів, виділення земельних ділянок, надання дозволу на будівництво тощо; 4. детальні плани території та проекти забудови території - розробляються та затверджуються органами місцевого самоврядування для окремих районів, мікрорайонів, кварталів як містобудівна документація згідно з генеральним планом. |
|
Предмет конституційного права Основним предметом правового регулювання конституційного права України є суспільні відносини, які виникають і діють в процесі здійснення... |
Про порядок розміщення телекомунікаційних мереж, мереж зв’язку та... Тернополя, регулює правові відносини що виникають у процесі розгляду питання щодо погодження розміщення, прокладання телекомунікаційних... |
|
1. Предмет і метод фінансового права Предмет ФП, як галузі публічного права, суспільні відносини, що виникають у процесі фінансової діяльності держави. – тобто відносини... |
Додаток до рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради... Правові відносини що виникають у процесі розгляду питань щодо погодження, розміщення та прокладання телекомунікаційних мереж та встановлення... |
|
План Вступ Аграрна політика 2 Одним із основних напрямків державної аграрної політики України на сучасному етапі є створення належних правових умов для ефективного... |
Характеристика цивільного законодавства України. Цивільне право є... Предметом цивільного права є майнові правовідносини, обумовлені товарно-грошовими формами та особисті немайнові правовідносини. Методом... |
|
1. Комун пр комплекс отрасль, наука и учеб дисципоина Комунальне право – комплексна галузь права, що являє собою сукупність правових норм, які закріплюють і регулюють суспільні відносини,... |
ТОВ «Фінансова компанія «СПМК-1» Примітка 1: Основна діяльність Господарського кодексу України, Законів України «Про господарські товариства», «Про зовнішньоекономічну діяльність» та іншого чинного... |
|
ЛЕКЦ І Й Н І МАТЕР І А Л И Поняття господарського права та господарської діяльності |
План Види суб'єктів господарського права Методи господарського права Методи господарського права |