|
|
Скачати 112.22 Kb.
|
|
План Вступ 1. Аграрна політика 2. Суб’єкти аграрної політики Висновки Література Вступ Одним із основних напрямків державної аграрної політики України на сучасному етапі є створення належних правових умов для ефективного здійснення суб’єктами аграрного підприємництва виробничо-господарської діяльності. Становлення нових організаційно-правових форм господарювання в аграрному секторі, зміна соціальних, економічних і правових умов їх господарювання, значне збільшення обсягу і структури сільськогосподарського виробництва зумовлюють потребу у ґрунтовному, всебічному дослідженні правових проблем вдосконалення правового регулювання виробничо-господарської діяльності суб’єктів аграрного підприємництва з метою підвищення її ефективності. За десятилітній період аграрної реформи в Україні створено правове поле для здійснення виробничо-господарської діяльності сільськогосподарськими товаровиробниками, створено і діє сукупність правових норм, уособлених у певну структуру. Однак, негативні фактори, перш за все нестабільність законодавства (поспішність у створенні актів, часті зміни їх змісту поверхове ставлення до розроблення правових положень), не дозволяють суб’єктам аграрного підприємництва повною мірою реалізувати переваги економічної свободи. Недосконалий понятійний апарат законодавчих актів створює не лише теоретичні проблеми, але й ускладнює практику їх застосування. “Право як регулятор людської поведінки тим ефективніше виконує свою роль, чим більш вірно концептуально і лінгвістично виражені його констатації, приписи, дозволи і заборони”. В аграрному законодавстві України відсутнє визначення виробничо-господарської діяльності суб’єктів аграрного підприємництва, немає єдності і серед науковців щодо розуміння виробничо-господарської діяльності. 1. Аграрна політика – це одна із складових частин економічної політики, сферою впливу якої являється сільське господарство і пов’язані з ним господарчі сфери. Аграрну політику визначають як діяльність держави, спрямовану на створення господарсько-фінансових і політичних умов в аграрному секторі, яка реалізується шляхом впливу на економічні процеси, що відбуваються через форми і методи ,найбільш впливові в області аграрної економіки. Аграрна політика представляє собою упорядковану діяльність держави і санкціонованих нею суспільно-правових інститутів по формуванню культурних, соціальних, правових і економічних умов життя сільського населення. Найважливіші сфери аграрної політики:Аграрний ринок;Інвестиційна, кредитна, фінансова, науково-технічна і технологічна діяльність;Податкова система;Соціальне середовище;Цільові і структурні перетворення.В рамках аграрної політики формується аграрне законодавство, а від нього залежить аграрна структура. Аграрне законодавство – це правові норми, які поряд з існуючими звичаями визначають процеси в сільському господарстві і житті сільського населення. Сфера аграрного законодавства:Відносини землеволодіння;Трудові відносини;Аграрний кредит;Податкообкладання;Права і звички, які наслідуються;Товарорух в сільському господарстві;Умови навчання і консультування;Соціальне забезпечення. Аграрна політика володіє визначеною самостійністю і активно впливає на аграрну економіку: вона або пошвидшує або гальмує розвиток. Позитивний вплив на аграрну економіку здійснює науково-обгрунтована аграрна політика. Слід відмітити взаємозв’язок між ними: по-перше, єдність, тісні взаємозв’язок і взаємодія між ними;по-друге, первинність аграрної економіки і вторинність аграрної політики;по-третє, зворотній активний вплив аграрної політики на аграрну економіку. Аграрна політика породжується аграрною економікою і:
Основні завдання аграрної політики:
2.Значення аграрного законодавства заключається в тому, що воно регулює правові земельні відносини і закріплює статус селянина – статус володаря землі, що надає йому економічну незалежність і забезпечує соціальну захищеність. Аграрна політика поруч із іншими науками дозволяє людині пізнати і вивчити оточуючий світ. Кожна наука вивчає визначене коло питань, так, аграрна наука має свій предмет пізнання. Суб’єктами аграрної політики являються:
Згідно з цими законодавчими і підзаконними актами суб’єктами підприємницької діяльності в аграрному секторі економіки України визнаються всі легалізовані аграрні товаровиробники, незалежно від їх форм власності та організаційно-правових форм господарювання. Тому поняття «аграрний підприємець (суб’єкт аграрного підприємництва)» як узагальнююче охоплює всіх виробників товарної маси продуктів харчування, сировини зі статусом юридичної особи всіх форм власності і легальних організаційно-правових форм, так і селянських (фермерських) господарств, і громадян, які зареєструвались як підприємці. Відповідно до чинного законодавства всі суб’єкти аграрного права за організаційно-правовими формами можна поділити на суб’єктів у сфері виробництва та у сфері сервісу. Суб’єктами аграрного права у сфері виробництва є: державні підприємства (державні мисливські господарства відповідно до ст. 1 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» від 22.02.00); сільськогосподарські підприємства кооперативного типу (сільськогосподарські виробничі й обслуговуючі кооперативи) та сільськогосподарські підприємства корпоративного типу (аграрні господарські товариства); селянські (фермерські) господарства; приватні сільськогосподарські підприємства; особисті підсобні господарства громадян; аграрні підприємці, діяльність яких заснована на змішаній формі власності (з національним державним або приватним інвестором чи з іноземним інвестором). Суб’єктами аграрного права у сфері сервісу є: аграрні підприємства агротехнологічного сервісу: агрохімічного, технічного, меліоративного та гідромеліоративного сервісу, будівельного, науково-технологічного та іншого інтелектуального сервісу; аграрні підприємства фінансово-кредитного, комерційного та страхового сервісу: комерційні банки, страхові і холдингові компанії, аграрні та інші біржі, брокерські контори та/чи брокери (брокерські місця)1. Потрібно зазначити, що на сучасному етапі особливо зростає роль аграрних і товарних бірж, агроторгових домів та асоціацій і спілок. Оскільки прийняті постанови Кабінету Міністрів України «Про прискорення організації біржового сільськогосподарського ринку» від 17.11.95 та від 05.08.97, якою схвалено Концепцію розвитку біржового ринку сільськогосподарської продукції в Україні, спрямовані на вдосконалення біржової торгівлі з метою розв’язання проблем товарного обміну, адаптації сільського господарства до умов ринкового середовища, формування ринкових інструментів управління та механізмів біржової торгівлі, моніторингу реального економічного і товарного обігу. Суб’єктами державного управління сільського господарства є ті органи державного управління, що здійснюють державно-правове регулювання сільським господарством, а також органи сільськогосподарських інспекцій і контролю за діяльністю сільськогосподарських підприємств та об’єднань. Відповідно до ст. 113 Конституції України та п. 1 Указу Президента України «Про систему центральних органів виконавчої влади» від 15.12.99 вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України, який спрямовує і координує роботу міністерств та інших органів виконавчої влади. Відповідно до п. 1 Положення «Про Міністерство аграрної політики України» Мінагрополітики України є провідним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань формування та забезпечення реалізації державної аграрної політики, продовольчої безпеки держави, державного управління у сфері сільського господарства, садівництва, виноградарства, харчової промисловості, рибного господарства, переробки сільськогосподарської продукції. Систему органів державного управління сільським господарством на обласному та районному рівнях доповнюють відповідні обласні та районні регіональні представництва Міністерства аграрної політики України. Департамент реформування сільського господарства є самостійним структурним підрозділом центрального апарату Міністерства аграрної політики України, метою діяльності якого є розробка та реалізація державної політики у сфері реформування сільського господарства, реструктуризації сільськогосподарських підприємств, створення нових форм господарювання та підтримки господарських структур, що виникли в результаті реформування, створення умов для розвитку ефективного аграрного сектора економіки, створення та розбудова мережі сільськогосподарської дорадчої служби. Цей Департамент у своїй структурі має відповідні управління та відділи, а на регіональному рівні — обласні центри та районні відділи реформування сільського господарства. Державний департамент рибного господарства Міністерства аграрної політики України (Укрдержрибгосп) є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінагрополітики і йому підпорядковується (п. 1 Положення «Про Державний департамент рибного господарства», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.08.00 № 1226). Відповідно до п. 4 згаданого Положення Укрдержрибгосп здійснює такі функції: участь у реалізації державної політики у сфері рибного господарства, спрямованої на виробництво конкурентоспроможної продукції з пріоритетним розвитком ресурсо- та енергозберігаючих технологій, подання до Мінагрополітики пропозицій щодо напрямів державної політики у сфері рибного господарства; здійснення в межах наданих повноважень державного управління у сфері рибного господарства і контроль у межах своєї компетенції рибогосподарської діяльності юридичних і фізичних осіб; організація і здійснення державного контролю за охороною водних живих ресурсів і середовища їх перебування, відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства; організація спеціального використання водних живих ресурсів, а також любительського і спортивного рибальства, здійснення у межах своєї компетенції контролю у цій сфері; інші функції. Державний департамент продовольства Міністерства аграрної політики України створено на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 14.03.00. Він є правонаступником Комітету харчової промисловості України. Слід зазначити, що на підставі п. 1 Положення «Про Українську державну насіннєву інспекцію», затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 19.12.00, створена Українська державна насіннєва інспекція Міністерства аграрної політики України (Укрдержнасінінспекція), яка відповідно до Закону України «Про насіння» виконує функції органу державного контролю в насінництві. Згідно з п. 7 зазначеного Положення основними завданнями Укрдержнасінінспекції є такі: здійснення організаційного і методичного керівництва Державною насіннєвою інспекцією Автономної Республіки Крим і обласними державними насіннєвими інспекціями щодо: здійснення державного контролю за діяльністю суб’єктів усіх форм власності і господарювання в насінництві; правильного визначення сортових, гібридних і посівних якостей насіння сільськогосподарських культур, декоративних і лікарських рослин та садивного матеріалу картоплі; інспектування виробництва на етапах вирощування, збирання і післязбиральної обробки насіння сільськогосподарських культур, декоративних і лікарських рослин та садивного матеріалу картоплі, які підлягають сертифікації; ін. Об’єктами суспільних економічних і правових відносин власності здебільшого виступають речі. Окрему річ, грошові кошти, матеріальні цінності або ж їх сукупність прийнято називати майном, а відносини, що виникають стосовно цього майна — майновими. Однак слід зазначити, що на сучасному етапі реформування аграрного сектора економіки України виробництво сільськогосподарської продукції рослинного та тваринного походження зумовлює потребу у здійсненні державно-правового регулювання. Найважливішим об’єктом державно-правового регулювання у сільському господарстві є землі сільськогосподарського призначення, що становлять основу сільськогосподарського виробництва і матеріальну базу для розміщення виробничих і обслуговуючих підприємств, науково-дослідних і навчальних установ. Державне управління землями сільськогосподарського призначення здійснює Державний комітет по земельних ресурсах України. Висновки Сучасна аграрна політика української держави спрямована на реформування суспільних відносин в аграрному секторі економіки, завданням якого є забезпечення існування форм власності на землю та форм господарювання на ній з метою підвищення сільськогосподарського виробництва.Основною частиною аграрної реформи є земельна реформа, яка здійснюється задля підвищення ефективності використання земель та забезпечення їх належної охорони.На сучасному етапі здійснення реформування суспільних відносин в аграрному секторі економіки важливим є розроблення наукових засад цього важливого процесу. Аграрно-правова наука покликана досліджувати проблеми правового забезпечення аграрної реформи в Україні.Крім того, важливим є проведення наукового дослідження історичних джерел аграрного законодавства і встановлення їх значення для реформування аграрних відносин в сучасний період.Особливу увагу потрібно приділити основним напрямам розвитку аграрно-правових досліджень з питань аграрної реформи.Аграрно-правова наука є основою для подальшого вдосконалення нових аграрно-правових інститутів.На сьогодні існує багато наукових проблем щодо реформування аграрних відносин в Україні. Чимало праць вчених-юристів присвячені цим проблемам. Саме аграрно-правова наука повинна дослідити нові суспільні відносини, що виникають в аграрному секторі економіки. А, отже, це зумовлює подальший розвиток і розширення аграрно-правових наукових досліджень та розробок. Література1 Колбасов О.С. Терминологические блуждания в экологии // Государство и право. - 1999. - № 10. - С.27-37. 2 Быстрое Г.Е., Козырь М.И. Предмет аграрного права//Аграрное право: Учебник для вузов/ Под ред. проф. Г.Е. Быстрова и проф. М.И. Козыря. 2-е изд., испр. и доп. - М.: Юристъ, 1998. - 534с. - С.7. 3 Галушко В.П., Гвідо Ван Хулєнбрук, Ковтун О.А. та ін. Основи аграрної економіки: Підручник. – К.: Вища освіта, 2003. – 399 с. (підручник, навчальний посібник, монографія) 4 Огінський А.М. Управління світовим аграрним виробництвом // Економіка АПК.– 2001. – №1. – С. 105-110. (стаття у науково-фаховому журналі) 1 |
|
Парсонс В. Публічна політика. Вступ до теорії і практики аналізу політики: Пер з анг Тема Політична аналітика як наука. Етапи становлення політичної аналітики. Інформаційне забезпечення аналітичного процесу |
2. Політика, як діяльність виникла в умовах Яка із наведених дефініцій найбільш точно відповідає поняттю «стабільна політика» |
|
ПРОГРАМА МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ ПОЛТАВСЬКА ДЕРЖАВНА АГРАРНА АКАДЕМІЯ |
Курс лекцій. ВСТУП ТЕМА 7 КРИМІНАЛЬНО ... |
|
«МАРКЕТИНГОВА ЦІНОВА ПОЛІТИКА» Вступ Ера маркетингу символізує нові взаємовідносини між сферами виробництва і споживання і потребує врахування різноманітних, швидкоплинних... |
Тестові завдання для перевірки рівня навчальних досягнень учнів по... А. Перевищення доходів держави над її видатками. Б. Збільшення видатків держави |
|
Тема Політика як соціальне явище. Політологія як наука (2 години) Політика як суспільне явище: підходи до визначення, становлення політики та політичних відносин як результат історичного розвитку.... |
Об’єктивно-драматичний дискурс новели Грирорія Косинки „Політика” Олег Поляруш (Кіровоград) У статті детально проаналізовано новелу Г. Косинки „Політика”, розглянуто проблематику, майстерність прозаїка у розкритті психології... |
|
План Вступ Міжнародно-правова відповідальність за екологічні правопорушення... У найбільш загальному значенні під міжнародно-правовою відповідальністю у даній галузі розуміють настання негативних наслідків для... |
ПЛАН КОНСПЕКТ проведення заняття з гуманітарної підготовки з особовим... ... |