|
|
Скачати 2.14 Mb.
|
До загальносоціальних функцій належать: -гуманістична (право охороняє та захищає право людства, народу, людини); -організаторсько-управлінська (право суб'єктів правовідносин на розв'язання певних соціальних проблем); -комунікативна, або інформаційна (право інформує людей про волю законодавця); -оціночно-орієнтаційна (з позицій законів держави оцінюють поведінку людей, право вказує на допустимі й бажані шляхи і способи задоволення своїх потреб у межах правомірної поведінки); -ідеологічно-виховна (право формує певний світогляд, виховує звичку дотримуватися чинного законодавства, дає зразки правомірної поведінки); -пізнавальна (право є джерелом знань) та інші функції. До спеціально-юридичних функцій, котрі здійснюють, власне, правове регулювання суспільних явищ, відносять: -регулятивну (сприяє розвитку найцінніших для суспільства і держави соціальних зв'язків, регулює суспільні відносини); -охоронну (похідна від регулятивної, покликана забезпечувати, здійснювати її за допомогою правових обмежень - зобов'язань, заборон, покарань тощо). 46.Сутність загальносоціальних функцій права. Загальносоціальні функції - це основні напрямки правового впливу на різні сфери суспільного життя -економіку, політику, культуру тощо, напрямки взаємодії права з іншими соціальними явищами як єдності форми і змісту. До загальносоціальних функцій належать: -гуманістична (право охороняє та захищає право людства, народу, людини); – інтегративна — право має служити інструментом інтеграції елементів політичної системи, і в цілому суспільної системи, зміцненню взаємозв’язків між ними, бути юридичної основою для діяльності всіх суб’єктів. -організаторсько-управлінська (право суб'єктів правовідносин на розв'язання певних соціальних проблем); -комунікативна, або інформаційна (право інформує людей про волю законодавця); -оціночно-орієнтаційна (з позицій законів держави оцінюють поведінку людей, право вказує на допустимі й бажані шляхи і способи задоволення своїх потреб у межах правомірної поведінки); -ідеологічно-виховна (право формує певний світогляд, виховує звичку дотримуватися чинного законодавства, дає зразки правомірної поведінки); -пізнавальна (право є джерелом знань). 47.Сутність спеціально-юридичних функцій права. Спеціально-юридичні функції права — це напрямки власне правового впливу на суспільні відносини.. До спеціально-юридичних функцій права відносяться: 1.Регулятивна функція, яка полягає у врегулюванні суспільних відносин шляхом закріплення юридичних прав і обов’язків їх учасників, сприяє розвитку найцінніших для суспільства і держави соціальних зв'язків. 2.Охоронна функція, яка спрямована на створення юридичних засо6ів охорони встановлених у праві зразків позитивних суспільних відносин шляхом усунення соціально шкідливих і небезпечних діянь людей і їх об'єднань, відновлення порушених прав суб’єктів. 48.Структура права. В структурі права можна виділити наступні основні рівні: 1. право в цілому; 2. галузь права; 3. підгалузь права; 4. інститут права; 5. норма права. Право — це система норм, встановлених або санкціонованих державою. Норма права — це соціально обумовлене, спрямоване на регулювання суспільних відносин обов’язкове для виконання правило поведінки, яке встановлюється державою і у своїй реалізації забезпечується усвідомленням виконавців, організаційною та виховною роботою і можливістю застосування державного примусу в разі порушення його вимог. Галузь права - це сукупність правових норм, яка утворює самостійну відособлену частину системи права, і регулює своїм особливим методом якісно однорідну сферу суспільних відносин. Підгалузь права - це відособлена частина галузі права, яка регулює особливі великі підрозділи суспільних відносин, які входять в сферу відносин, регульованих галуззю права. Правовий інститут - це сукупність правових норм, що становлять частину галузі права, які регулюють окрему сторону однорідних суспільних відносин. 49.Суб’єктивне право. Суб'єктивне право — це міра юридично можливої поведінки, що задовольняє інтереси певної особи. Суб'єктивний характер права виявляється у тому, що воно: — залежить від волі суб'єкта; — реалізується залежно від його бажання та належить йому. Формою виразу суб'єктивного права є право, що визначає міру свободи певного суб'єкта шляхом конкретизації його можливої поведінки. 50.Об’єктивне право. Об'єктивне право — це система загальнообов'язкових норм, що мають формальний вираз, встановлюються та гарантуються державою з метою впорядкування суспільних відносин. Об'єктивність права визначається тим, що воно: — не залежить від волі та свідомості суб'єкта права; — не належить йому. Формою виразу об'єктивного права є законодавство; правові звичаї; юридичні прецеденти; нормативні договори певної держави. 51.Публічне право та приватне право: порівняльна характеристика. Публічне право — підсистема права, що регулює державні, міждержавні та суспільні відносини. Предмет регулювання публічного права - сфера «державних справ»: сфера устрою і діяльності держави як публічної влади, усіх публічних інститутів, апарату держави, адміністративних відносин, державної служби, кримінального переслідування і відповідальності, принципів, норм і інститутів міждержавних відносин і міжнародних організацій і т.д. Ознаки публічного права: 1) регулює відносини між державними органами або між приватними особами і державою; 2) забезпечує публічний інтерес — акцентує увагу на заборонах, обов'язках людей (підданих) перед державою; 3) забезпечує одностороннє волевиявлення суб'єктів права; 4) припускає широку сферу розсуду; 5) містить норми загальні й безособові, що мають нормативно-орієнтувальний вплив; 6) характеризується переваженням директивно-обов'язкових норм, розрахованих на ієрархічні відносини суб'єктів і субординацію правових норм і актів; 7) широко використовує новітні технічні прийоми. Галузі права, у яких началом є публічне право: — конституційне, — адміністративне, — кримінальне, — фінансове, — що включає бюджетне і податкове, — адміністративно-процесуальне; — кримінально-процесуальне, — міжнародне публічне, — міжнародне гуманітарне право та ін. Приватне право — підсистема права, що регулює майново-вартісні відносини і особисті немайнові відносини, які виникають із приводу духовних благ і пов'язані з особистістю їх учасників. Предмет регулювання приватного права - сфера «приватних справ»: сфера статусу вільної особи, приватної власності, вільних договірних відносин, спадкування, вільного переміщення товарів, послуг і фінансових коштів і т.д. Ознаки приватного права: 1) регулює відносини приватних осіб між собою; 2) забезпечує приватний інтерес: акцентує увагу на економічній свободі, вільному самовиявленні й рівності товаровиробників, захисті власників від сваволі держави; 3) забезпечує вільне волевиявлення суб'єктів при реалізації своїх прав; 4) припускає широке використання договірної форми регулювання; 5) містить норми, які є зверненими до суб'єктивного права та забезпечують судовий захист; 6) характеризується переваженням диспозитивних норм, розрахованих на самовідповідальність за свої обов'язки та дії; 7) зберігає класичну юридичну техніку. Метод публічного права — імперативний. Метод приватного права — диспозитивний. Галузі права, у яких началом є приватне право: — цивільне, — сімейне, — авторське, — житлове, — трудове, — цивільне процесуальне, — міжнародне приватне право та ін. 52.Матеріальне та процесуальне право: їх співвідношення. Матеріальне право, юридичне поняття, що позначає правові норми, за допомогою яких держава здійснює дію на суспільні стосунки шляхом прямого, безпосереднього правового регулювання. Норми закріплюють форми власності, юридичне положення майна і осіб, визначають порядок освіти і структуру державних органів, встановлюють правовий статус громадян, підстави і межі відповідальності за правопорушення. Об'єктом виступають господарські, майнові, трудові, родинні і інші стосунки. Процесуальне право виникло як необхідність реалізації (шляхом захисту) норм матеріального права. Особливість процесуальних (процедурних) норм визначається необхідністю організації реалізації норм матеріального права, оскільки процесуальні норми регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації всіх галузей права. Процесуальна процедура — це порядок реалізації матеріальних прав, коли ці права оспорюються або порушуються, тобто для застосування і відновлення порушених прав необхідна певна процедура. Співвідношення: Матеріальні норми містять в собі самі правила поведінки. Але для їх ефективної реалізації необхідні особливі правові норми, що за своїм характером відрізняються від матеріальних розпоряджень й іменуються процесуальними. Процесуальне і матеріальне право співвідносяться як форма і зміст. Процесуальні правові норми служать формою реалізації норм матеріального права. Особливості процесуального права визначаються потребами технології, організації процесу реалізації норм матеріального права. Своєрідним є предмет правового регулювання процесуальних норм: суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації норм матеріального права. Існує п’ять видів процесів: цивільний, кримінальний, адміністративний, господарський і конституційний. Вони відображають форми і методи здійснення відповідних матеріальних норм. Норма матеріального права — це норма, яка виступає первісним регулятором суспільних відносин: містить правило поведінки (права, обов'язки, заборони), на підставі якого можливе конкретне вирішення юридичної справи. Така норма загальнообов'язкова, формально визначена та в установленому порядку приймається, змінюється та забезпечується державою; має чітко визначену структуру — гіпотезу, диспозицію та санкцію; за змістом є мірою свободи і справедливості. Норма процесуального права — це норма, яка встановлює оптимальний порядок реалізації та захисту норм матеріального права. Норми процесуального права відрізняються від норм матеріального права низкою особливостей: 1. Своєрідністю приписів. Це зумовлюється, передусім, характером функцій процесуальних норм, їх призначенням: · якщо функція норм матеріального права полягає в безпосередньому регулюванні поведінки, то призначення процесуальних норм полягає в регулюванні суспільних відносин, що складаються у процесі застосування норм матеріального права, сприянні досягненню результату, що передбачений нормою матеріального права; • усі приписи процесуальних норм мають процедурний характер, тобто визначають найбільш доцільний порядок здійснення правотворчої, правозастосовчої, установчої і контрольної діяльності; • багато процесуальних норм визначають порядок організації органів держави і здійснення ними своєї компетенції. 2. Особливостями адресатів: • як правило, норми процесуального права адресуються суб'єктам, які наділені владними повноваженнями для застосування норм матеріального права; • приписи цих норм виступають завжди як категоричне веління щодо суб'єктів, уповноважених організовувати правозастосовчий процес, і можуть містити диспозитивні засади щодо зацікавлених учасників правотворчого процесу. 3. Специфічною структурою. Вони, як і норми матеріального права, мають трьохелементну структуру, але: • диспозиція процесуальної норми є формою реалізації норм матеріального права; • у гіпотезі процесуальної норми умови, обставини визначаються змістом норми матеріального права, що застосовується, тобто в гіпотезі процесуальної норми ніби наявна норма матеріального права; • похідна природа процесуальної норми визначає специфіку та її санкції, що, передусім, виражається у такому наслідку, як відміна правозастосовчого акта, що прийнятий з порушенням цієї норми. 4. Особливостями процесуальних норм е й те, що вони тісно пов'язані з різними прийомами і способами, що використовуються державними органами під час здійснення своїх повноважень. Значення процесуально-правових норм як у правотворчості, так і у правозастосуванні полягає в удосконаленні діяльності різних органів, що беруть участь в управлінні суспільством. Процесуальне врегулювання цієї діяльності забезпечує підвищення відповідальності, дисципліни і зміцнення законності. 53.Принципи права та їх класифікація. Принципи права — це його основні засади, вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загальною значущістю, вищою імперативністю і відображують суттєві положення права. Усі принципи права можна поділити на: загально соціальні /спеціально-соціальні (юридичні) Загальносоціальні принципи права: економічні; соціальні; політичні; ідеологічні, морально-духовні та ін. Спеціально-соціальні (юридичні) принципи права: • Загальні — своєрідна система координат, у рамках якої розвивається національна правова система, і одночасно вектор, що визначає напрямок розвитку цієї правової системи. Належать до всіх галузей права. • Галузеві — своєрідна система координат, у рамках якої розвивається певна галузь права, і одночасно вектор, що визначає напрямок розвитку цієї галузі. Властиві конкретній галузі права (наприклад, принцип рівності сторін у майнових відносинах — у цивільному праві; рівності держав, поважання державного суверенітету, невтручання у внутрішні справи держави та ін. — у міжнародному публічному праві). • Міжгалузеві — своєрідна система координат, у рамках якої розвиваються кілька відповідних галузей права, і одночасно вектор, що визначає напрямок розвитку цих галузей. Властиві кільком спорідненим галузям права (наприклад, принципи гласності та змагальності сторін судового розгляду — в кримінально-процесуальному та цивільному процесуальному праві; принципи недоторканності власності, свободи економічної діяльності, свободи укладати договір, необхідності конкуренції та заборони монополізації — у підприємницькому та банківському праві). 54.Норми права у системі соціальних норм. Всі види норм (норма — це певне правило) можна умовно поділити на дві групи:— соціальні;— технічні. Соціальні норми регулюють відносини людей один з одним, Соціальні норми — правила поведінки загального характеру, що складаються у відносинах між людьми в суспільстві в зв'язку з проявом їх волі (інтересу) і забезпечуються різними засобами соціального впливу. Види соціальних норм за регулятивними особливостями: • норми моралі; • норми-звичаї; • норми права; • корпоративні норми (корпорація — лат. corporatio — співтовариство, об'єднання), тобто правила поведінки, які регулюють відносини усередині різних недержавних організацій (громадських — некомерційних і комерційних) між їх членами. Соціальні норми утворюють єдину систему. Норми права співвідносяться із соціальними як частина з цілим, оскільки вони — важлива, але не одна лише форма регулювання суспільних відносин. Норми моралі, норми-звичаї, корпоративні й інші норми взаємодіють із принципами і нормами права, знаходять у них одну з необхідних форм свого існування (наприклад, релігійні норми святкування Різдва, Великодня стали правовими). 55.Система соціальних норм. Соціальні норми - це загальні правила поведінки людей у суспільстві, зумовлені об'єктивними закономірностями, і є результатом свідомої вольової діяльності певної частини чи всього суспільства та забезпечуються різноманітними засобами соціального впливу. Залежно від способу їх утворення і забезпечення, соціальні норми класифікують на юридичні, моральні, корпоративні (громадських організацій, політичних партій, інших об'єднань громадян), звичаї чи традиції. Залежно від сфери соціальних відносин, що регулюються нормами, їх поділяють на економічні, політичні, сімейні, релігійні, етики та естетики, організаційні, соціально-технічні. Юридичні (правові) норми - це загальнообов'язкові, формально визначені правила поведінки, встановлені (санкціоновані) державою, охороняються, захищаються і гарантуються нею та містяться в нормативно-правових актах. Моральні норми - це правила поведінки, що базуються на моральних поглядах суспільства на добро і зло, справедливе й несправедливе, гуманне й негуманне, а забезпечуються, насамперед, внутрішнім переконанням та силою громадської думки. Корпоративні норми - це правила поведінки, що встановлюються й забезпечуються політичними партіями, громадськими організаціями та іншими об'єднаннями людей. Звичаї чи традиції-це правила поведінки, що історично склались і увійшли (перетворилися) у звичку людей. Цілісна динамічна система соціальних норм є необхідною умовою життя суспільства і функціонування держави, об'єднань громадян та окремого індивіда. Система соціальних норм відображає досягнутий ступінь економічного, соціально-політичного і духовного розвитку суспільства, історичні та національні особливості держави. соціальна норма — це правило загального характеру, що характеризує певну сферу життєдіяльності суспільства, встановлюється державою, суспільством, об'єднаннями громадян чи окремими суб'єктами з метою чіткого формулювання прав та обов'язків суб'єктів суспільних відносин. У юридичній літературі виділяють такі ознаки соціальної норми: — Вони є правилами поведінки, що визначають можливу та необхідну поведінку суб'єктів суспільних відносин. — Вони мають загальний характер, тобто поширюються на невизначене коло осіб та невизначену кількість випадків. — Встановлюються чітко визначеними суб'єктами. — Регламентують певну сферу суспільних відносин. — Мають особливе значення для суспільства, що визначає ступінь обов'язковості норм. — Певним чином гарантуються та забезпечуються. Соціальні регулятори, за допомогою яких здійснюється комплексний вплив на свідомість та поведінку суб'єктів, створюють цілісну систему. Розрізняють такі критерії класифікації соціальних норм: І. За способом виникнення: 1. Стихійні норми, що виникають неусвідомлено з природної потреби суспільства в упорядкуванні суспільних відносин. 2. Свідомі, які виникають свідомо з необхідності не лише впорядкування відносин, а й закріплення прав та обов'язків суб'єктів. II. За суб'єктами прийняття та охорони: 1. Норми, які приймаються та гарантуються державою (правові, політичні). 2. Норми, що розробляються, приймаються та гарантуються громадськими об'єднаннями (корпоративні, релігійні). 3. Норми, що розробляються, приймаються та гарантуються суспільством (звичаї, традиції). III. За способом закріплення: 1. Усні, які існують у свідомості суб'єктів та передаються з покоління у покоління. 2. Письмові, що мають документальну форму закріплення та певний ступінь обов'язковості. IV. За сферою регулювання: 1. Традиції, тобто норми, які склались в суспільстві історично. 2. Звичаї, тобто норми, що склалися в результаті багаторазового застосування. 3. Норми етики, що відображають відповідність поведінки суб'єктів встановленим зразкам, еталонам останньої. 4. Норми естетики, які відображають відповідність знань суб'єкта культурним надбанням та досягненням суспільства. 5. Норми моралі, що характеризують рівень уявлення суспільства про добро та зло, справедливість і несправедливість. 6. Норми культури, які характеризують рівень духовного розвитку суспільства. 7. Організаційні норми, що встановлюють порядок виникнення та функціонування недержавних структур. 8. Політичні норми, які визначають взаємодію суб'єктів політичної системи у процесі виникнення та функціонування владних відносин. 9. Релігійні норми, що засновуються на вірі у Бога та регулюють порядок здійснення релігійних культів. 10. Корпоративні норми, які регулюють діяльність громадських об'єднань. 11. Норми права, що є державно-владним засобом впливу на суспільство. 56.Норма права: поняття та види. |
| План Вступ Теорія держави і права в системі суспільних та юридичних... Теоретичне осмислення й усвідомлення цих проблем – необхідна умова наукового управління суспільними процесами. Саме життя висунуло... |
Конспект з курсу “Теорія держави і права”. § Теорія права і держави в системі юридичних наук У залежності від того, які з цих компонентів, підсистем, структур і функцій чи їхніх аспектів і рівнів вивчаються, і підрозділяються... |
| МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ МІЖНАРОДНИЙГУМАНІТАРНИЙУНІВЕРСИТЕТ... Україні, а також виходячи з необхідності закріплення ідеї пріоритету права в юридичній діяльності вивчення навчальної дисципліни... |
Предмет і методологія теорії держави та права В. Н. Каразіна, кандидат юридичних наук Передерій О. С., начальник кафедри державно-правових дисциплін факультету підготовки фахівців... |
| О-66 Історія держави і права зарубіжних країн Білик Б. І. доктор історичних наук, професор Бризгалов І. В. кандидат юридичних наук, доцент |
5. Комунікативна слугування своєрідним «містком» між юрид і іншими суспільними науками. 6 Предмет загальної теорії права. Місце загальної теорії права в системі юридичних наук |
| 1. Поняття, предмет і методи теорії держави та права 9 Тема Походження держави та права 11 П.І., Стрельник О. Л., Гончаров А. В. Навчально-методичні матеріали з курсу “Теорія держави та права” для студентів та курсантів... |
Історія держави і права України Теорія права та держави |
| ПРАВОВА ДЕРЖАВА в контексті новітнього українського досвіду КИЇВ... В. В. КОПЄЙЧИКОВ, доктор юридичних наук, професор М. І. КОЗЮБРА, доктор юридичних наук професор О. В. ЗАЙЧУК, доктор юридичних наук... |
МЕТОДОЛОГІЯ ЮРИДИЧНОЇ НАУКИ. ФІЛОСОФІЯ ПРАВА. ТЕОРІЯ ТА ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА П. С. Пацурківський Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, Чернівці |