ПРАГМАТИКА МУЗЕЙНОГО ВИХОВАННЯ В АСПЕКТІ ПЕДАГОГІЧНОГО ПРОЦЕСУ В СЕРЕДНІЙ ШКОЛІ
Слід констатувати, що на наших очах виростає покоління молодих людей позбавлених почуття національної гідності, гордості, якому насаджується безкультур’я, нівелюється совість, деградується мораль, честь, справедливість та меркантилізм, манкурство. "Педагогічна драма виховання, – за висловом академіка С.І. Гончаренка, – стрімко перетворюється на загальнонаціональну трагедію". За висловом заслуженого учителя України, ветерана війни і праці Петра Щербаня, в державі "відбувається процес деморалізації, дебілізації і денаціоналізації сучасної молоді, яка втрачає не тільки національне, а й людське обличчя" . Ці проблеми є серйозними загрозами національній безпеці України. У цих умовах постає необхідність розв’язання на державному рівні найгостріших проблем, пов’язаних з вихованням патріотизму та формування національної свідомості населення України як основи консолідації суспільства і зміцнення держави. Але особливу увагу потрібно приділяти саме молоді. Патріотичне виховання молоді сьогодні є одним з найголовніших пріоритетів гуманітарної політики.
Виховання патріотизму в середній школі має величезне значення, оскільки мова йде про долі сьогоднішнього і майбутнього поколінь, оскільки наші молоді сучасники повинні не тільки володіти належним об'ємом знань, але вони повинні стати зрілими духовно і інтелектуально.
Матеріалізм продовжує все більше панувати над суспільством і людиною, витісняючи найважливіші проблеми виховання, що приводить до життєвих суперечок. Звідси - гостра необхідність у вихованні патріотизму підлітків та юнаків в середній школі, яке на основі позакласної роботи, виховуватиме в молодому поколінні якості що у всі часи відрізняли справжню людину: доброта, відвертість, гідність, співчуття, благородство.
Виховання молоді на кращих зразках історії рідного народу, його досвіду, традицій, освіти та культури, вищих християнських ідеалів, є одним з пріоритетів освітнього виховання як у рамках шкільної програми, так і також через систему позакласних заходів. Школярів ще з першого класу потрібно навчати, як виглядає прапор, національному українському гімну, виховувати у них локальний патріотизм. У цьому суттєву підтримку можуть надавати шкільні музеї. У цьому контексті, крім освітнього аспекту шкільного музею, як однїєї з форм додаткової освіти в умовах освітнього закладу, ми маємо один з найефективніших способів виховання учнів загальноосвітніх середніх шкіл. Знайомство з місцевими героями, з місцевими традиціями сприяє формуванню в учнів громадянсько-патріотичних якостей, підвищення рівню інтелекту, розвитку особистих інтересів та здібностей. Таким чином, шкільний музей є однією із форм додаткової освіти в умовах освітньої установи, що розвиває співтворчість, активність, самодіяльність учнів у процесі збору, дослідження, обробки, оформлення й пропаганди матеріалів-джерел з історії суспільства, що має виховну й науково-пізнавальну цінність. Отже, шкільний музей має бути інтегрований у навчально-виховний процес. Через свої колекції та форми діяльності він пов’язаний із викладанням певних навчальних дисциплін (зокрема й історії). Якість такого музею має визначатися не його подібністю до класичного музею, а дитячою творчістю.
Наявність музею в школі сприяє залученню школярів до науково – дослідницької роботи, вихованню в них позитивного ставлення до історико-культурного і природного спадку малої Батьківщини, формуванню духовних цінностей. Дитину потрібно навчити розуміти, ким вона є, пізніше її почуття патріотизму розширюється до міста, згодом до області, і врешті – до держави загалом.
Шкільні музеї мають ряд особливостей. Перша - це його учбово-виховне значення. Будучи результаттом спільної колективної праціучнів і педагогів, музей своєю діяльністю сприяє поліпшенню учбово-виховної роботи школи. У ньому все призначено для учнів і в основному зібрано і зроблено ними.
Друга особливість - сама організація музею є однією з форм прояву самостійності і ініціативи учнів, і створений музей стає пошуково-творчою лабораторією, яка веде учнів шляхом наближення їх до дослідницької діяльності.
Третя особливість - шкільний музей - це не лише сховище цінних документальних матеріалів, пам'ятників історії і культури, реліквій минулого і цінностей наших днів, але і місце науково-педагогічної обробки зібраного матеріалу, створення на його основі дидактичних посібників з ряду предметів шкільної програми.
І останнє: основна мета діяльності шкільного музею - морально-патріотичне виховання, формування соціальної активності учнів, інтелектуального розвитку дітей шляхом їх залучення в пошуково-дослідницьку краєзнавчу діяльність.
Головними аспектами музейного виховання в школі є:
неформальне поєднання емоційного та інтелектуального впливу через експресивність, різноманітність, ідентичність музейних реліквій та документальних свідчень очевидців;
виховання на тому, що поруч, що досяжне, не на героїзмі взагалі, а на справах своїх земляків, чия бойова і трудовая слава сягнула далеко за межі міста чи області.
найбільш ефективне засвоєння шкільної програми за допомогою експонатів музею, іншого ілюстрованого матеріалу про історію становлення незалежності держави;
створення умов для виховання історичної свідомості через зв'язок часів.
Прагматика музейного виховання в середній школі наступна:
використання освітнього аспекту шкільного музею для формування у дітей та підлітків активної життєвої позиції;
формування гордості за своє місто;
утвердження толерантного світогляду, сприйнятливості до культурного плюралізму, шанобливого ставлення до інших культур і традицій;
формування громадянської ідентичності, відчуття належності до рідної землі, народу; визнання духовної єдності поколінь та спільності культурної спадщини; утвердження почуття патріотизму, відданості у служінні Батьківщині;
популяризація музею за допомогою навчальних екскурсій.
Навчальна екскурсія — це метод навчання, який полягає в розкритті окремої теми шкільної програми за допомогою музейних матеріалів. Такі заходи розробляються вчителем ̶ керівником шкільного музею. Шкільні музеї орієнтовані на широку взаємодію учнів з учителем, одне з одним та на домінування активності учнів у процесі навчання. Навчання молодого покоління історії вимагає більше спиратися на зорові сприйняття, ширше організовувати спостереження учнів за дійсністю, яка їх безпосередньо оточує, вчити їх не лише по книзі, по документах, а й самим життям, застосовувати набуті знання у практичній діяльності, а значить розвивати активну пізнавальну діяльність, формувати і розвивати дослідницькі здібності.
Вирішення цього завдання можливе за умови дотримання таких принципів:
− діяльність має не репродуктивний, а творчий характер;
− вона відповідає принципам розвиваючого навчання, орієнтуючись на ті компоненти здібностей, які формуються під впливом такого навчання;
− діяльність має бути позитивно мотивована, і школяр має відчувати задоволення від неї;
− учень чітко розуміє недоліки у своїй діяльності, недопрацювання, бачить результати виконаних завдань, усвідомлює й оцінює своє просування на кожному етапі, успіхи й досягнення.
У той же час, сприйняття музейної информації потребує великої зосердженності, розумової та фізичної напруги. Тому екскурсійний час для учнів повинен бути чітко визначеним. Наприклад, для учнів четвертих ̶ п'ятих класів норма часу повинна становити 20 - 25 хвилин, при цьому кількість експонатів повинна сягати близько 20 примірників. Перевищення цих норм може призвести до негативних наслідків. Для старших школярів норма часу проведення музейної екскурсії може сягати вже близько однієї години. Кількість експонатів, представлених у шкільному музеї, відповідно може бути збільшено.
Треба приділяти особливу увагу аспекту вікових особливостей у музейній роботі з учнями, таким як прагнення самостійно оглянути експозицію, прагнення до неодноразового огляду експозиції, усвідомлення необхідності самоосвіти, підвищення рівня інтелекту, самовиховання, підвищення свого культурного рівню тощо. Такі характеристики характерні для старшого шкільного віку. У той час, як молодшим школярам притаманна акцентуація уваги на перших враженнях від предметів (експонатів), що їх оточують.
Актуальність громадянсько – патріотичного виховання на сучасному етапі зумовлена тим фактом, що в сучасній Україні спостерігається духовна криза. Найбільш вираженим різновидом кризи є різке зменшення суспільної моралі посилення духовної кризи молоді, девальвація її найважливіших соціально-економічних цінностей, переважання негативних, асоціальних мотивів в поведінці, пристосування до життєвих умов, що змінилися, перш за все в матеріальному плані, і нерідко протиправним шляхом та, як наслідок, відсутність спільних орієнтирів, які об'єднують суспільство
Духовні та культурні цінності є основними аспектами патріотичного виховання, які сприяють розумінню патріотизму.
Основними завданнями діяльності шкільного музею повинні бути:
- знайомство учнів з історією рідного краю;
- виховання патріотизму на прикладі життя та діяльності відомих земляків;
- отримання знань про найважливіші події в історії малої Вітчизни;
- отримання знань, навичок та вмінь щодо роботи з різноманітними історичними джерелами;
- використання знань та уявлень про історичні социальні норми та цінності малої Вітчизни для життя в суспільстві, участі у взаємодії з представниками інших народів.
Існування й ефективність діяльності шкільного музею в системі шкільної історичної освіти визначаються використанням його матеріалів у навчально-виховному процесі, зокрема при викладанні історії, способом поглиблення знань школярів, активізацією пошукової, дослідницької історико-краєзнавчої та самостійної роботи учнів, розвитком історичного мислення та емоційним впливом на особистість.
Навіщо ж потрібна музейна педагогіка? Вона допомагає в процесі виховання, а саме:
домогає дитині стати творчою особистістю;
допомогає сформувати таку систему цінностей, за якої найголовнішим аспектом виявляються не гроші, а людські, нематеріальні стосунки;
допомогає дитині прожити не одне своє життя, а велику кількість інших життів;
допомагає розпочати замислитись над тим, що нас оточує: над родинною реліквією та власним родоводом, над тим, уякому домі ми живемо, і коли його побудували, хто ми єта навіщо ми живемо. І що ми залишимо своїм нащадкам.
І головне, що дає музейна педагогіка, - це духовне виховання, чого так не вистачає сьогодні, вона навчає любити свій родовід, свою Батьківщину, пишатися героїчними вчинками своїх земляків та наслідувати їх приклад у всьому.
Таким чином, історія - це і є вчитель, який допомогає розуміти дійсність, шукати гідні приклади не тільки у минулому, але і в сьогоденні, учитель, що збагачує душу та насичує оточуючий світ, учитель, який допомогає виховати не просто громадянина, а справжнього патріота своєї Батьківщини.
Тому участь юних краєзнавців у роботі шкільних музеїв є надзвичайно корисною і доречною. Відбувається процес накопичення та систематизації документальних пам’яток і матеріалів (записи спогадів, щоденники, різноманітні речові пам’ятки тощо), які не завжди знаходять своє місце у державних фондосховищах. Позитивним є і те, що учні бачать плоди своєї праці у них, створюється особливий настрій, важливий для емоційного і морального виховання.
Великої ваги питання краєзнавчої освіти набуває в контексті української державності, бо від свого дому, міста чи села починається формування національної самосвідомості, розуміння України, Європи, світу, а відповідно – історії України та її місця у всесвітній історії.
Шкільний музей повинен розвивати у дітях і підлітках всіх народів України почуття свободи, єдності, рівності і братерства. Суть поняття «патріотизм» включає в себе любов до Вітчизни, до землі де народився і виріс, гордість за історичні здобутки народу.
Найбільш важливо, яким буде людина человек майбутнього, у якій мірі він засвоїть дві важливі соціальні ролі - роль громадянина і роль патріота. Нам є чим гордитися, є про що розповідати дітям. Тому особливе місце в патріотичному вихованні повинно займати музейне виховання у ході педагогічного процесу в середній школі
|