|
|
Скачати 215.97 Kb.
|
|
ЗМІСТ ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1 А.С.Макаренко — класик української та світової педагогіки 5 1.1. Життєвий шлях Антона Семеновича Макаренка 5 1.2. А.С.Макаренко про сімейне виховання 11 РОЗДІЛ 2 Актуальні проблеми сімейного виховання в аспекті педагогічного досвіду А.С.Макаренка 16 2.1 Використання ідей А.С.Макаренка у сучасному освітньому процесі. 16 2.2. 17 ВИСНОВОК 28 ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 29 ДОДАТКИ 30 ВСТУП У сучасному суспільстві простежується криза сім'ї, яка виявляється не лише у соціально-економічній площині. Недостатніми є також психолого-педагогічний і соціально-педагогічний рівні підготовки дорослих до сімейного життя, велика кількість абортів,через які Україна займає одне із перших місць у світі. Актуальними проблемами є відсутність єдиної стратегії, послідовності виховання дітей у сім'ї, нерозуміння самоцінності й унікальності кожної дитини, нездатність батьків прогнозувати наслідки виховання, скорочення вільного часу різко зменшило час сімейного спілкування подружжя, батьків з дітьми. Небажання і невміння аналізувати свої вчинки і життя загалом, відповідати за них – ця тенденція руйнівна не тільки для дорослих. Батьки, які не замислюються над метою, концепцією, стратегією і тактикою виховання своїх дітей, завдають їм непоправної шкоди. Тому нині постають питання про необхідність формування у молоді навичок усвідомленого батьківства та підготовку її до виконання складних рольових функцій чоловіка і жінки, батька і матері. Відомі педагоги наголошували, що виховання – складна, але доступна кожній дорослій людині напружена праця, яка потребує постійної уваги, щирості, справедливості. Це ґрунтовна, систематична, відповідальна робота. Батьки мають чітко визначити конкретну мету виховання, деталізувати й продумати оллектив її досягнення. Адже правильно виховувати дитину набагато оллек, ніж потім її перевиховувати. Проблеми сімейного виховання та усвідомленого батьківства вдало розв'язував А.Макаренко. Він першим в Україні не лише ввів термін «педагогічна технологія», а й увів поняття технології організації виховного коллективу. Він наголошував на важливості для свідомого та відповідального виховання таких процесів, як прогнозування, моделювання, планування, проектування, організація взаємин. Фундаментом його системи виховання колективна народна основа, рід. А сім'я, зокрема багатодітна, стала основою організаційної технології виховної діяльності колективу. А.Макаренко вважав, що виховання дітей – найголовніша сфера нашого життя. Наші діти – це майбутні громадяни нашої країни й громадяни світу. Науково-теоретична спадщина А.С. Макаренка - це не тільки діяльність видатного педагога у минулому, яке обмежене часовими рамками 20-30 років XX століття. Вона є науковою педагогікою для нинішніх і майбутніх поколінь педагогів. Творча спадщина А.С. Макаренка постійно вивчається у вищих педагогічних закладах освіти, на курсах перепідготовки педагогічних кадрів, тощо. Відомо, що його педагогічну систему цінують сьогодні в усьому світі. Особливий інтерес до спадщини Антона Семеновича проявляють зараз педагоги Німеччини, Японії, Сполучених Штатів та багатьох інших країн. Хоча, звичайно, Макаренко був перш за все людиною свого часу і запропонував виховання соціально небезпечних дітей у рамках того, радянського, суспільства, проте багато нового вніс у світову педагогічну спадщину наш співвітчизник, а його ідеї актуальні у вихованні нинішнього покоління дітей. Саме дослідження спадщини А.Макаренка та виявлення методів використання його досвіду у сучасному освітньому процесі зумовило вибір теми моєї курсової роботи. Об’єкт дослідження – педагогічна спадщина А.С.Макаренка. Предмет дослідження – система родинного виховання в педагогічній спадщині А.С.Макаренка. Мета дослідження: на основі аналізу педагогічної спадщини і практичної діяльності А.С.Макаренка визначити запропоновані ним методи виховання дітей у сім’ї та використання їх українською національною школою. Завдання дослідження:
А.С.Макаренко — класик української та світової педагогіки 1.1. Життєвий шлях Антона Семеновича Макаренка Глибоко поважаю старих педагогів. Багато їх читав і багато чого в них навчився. А.С.Макаренко Антон Семенович Макаренко народився 13 березня 1888 року в м. Білопіллі Сумського повіту Харківської губернії в сім’ї робітника. Наприкінці 80-х ол. ХІХ ол. мала батьківщина новонародженого Антонія являла собою провінційне містечко з 12 тисячами населення, цегляними та шкіряними заводами, залізничною станцією і вагонними майстернями. Батьки відомого педагога, як і більшість представників пролетаріату в той час, були малоосвіченими, загнані життєвими реаліями в жахливі умови. Згадуючи злиденне дитинство, Макаренко дивувався своїй дитячій наївності. Він, шести-семирічний хлопчисько, ніяк не міг зрозуміти, чому люди, такі як його батьки, працюють багато, а зрештою ледве зводять кінці з кінцями. Батьки, Семен Григорович і Тетяна Михайлівна, були для малого Антона еталоном людської порядності, відданості, щирості. Прагнення до знань він проявив ще змалечку (навчився читати ще в п’ятирічному віці), і батьки доклали максимум зусиль, аби вирвати бодай своїх дітей із замкнутого кола обмеженості та злиденності. У 1896 р. Антон вступив до Білопільського двокласного залізничного училища Міністерства народної освіти з п’ятирічним курсом навчання. Наприкінці ХІХ ол. у селищі Крюків завершилося будівництво вагонних майстерень Харківсько-Миколаївської залізниці. Нове залізничне підприємство нагально потребувало кваліфікованих робітників. Тому з Білопілля, яке було перенасичене кадрами, до нового пункту призначення відправили партію робітників, серед яких і маляра Семена Макаренка. Сім’я переїхала до Крюкова 1901 році і поселилася «на Костромі» — у робітничому районі міста. Поживши певний час в будинку барачного типу, голова родини розпочав будівництво власного житла. Незважаючи на скрутне становище сім’ї, батько відправляє сина на навчання, і того ж таки 1901 року Антон, блискуче склавши іспити, вступає до другого класу Кременчуцького 4-класного училища. Саме під час навчання у Антона Семеновича прокидається літературний хист. Він марить літературою, багато читає. І.Тургенєв, М.Гоголь, О.Пушкін, І.Крилов, М.Горький стають його улюбленими письменниками, а численні фрагменти їхніх творів він міг годинами читати напам’ять. У контексті цього варто відзначити феномен виховання прикладом як найдієвиший в інструментарії педагога, що його загалом візьме на озброєння А.С.Макаренко. Адже любов до російської класики прищепив викладач училища Григорій Петрович Каменський, який з усього учительського загалу вирізнявся демократизмом, глибокими знанням, емоційністю викладу, любов’ю до свого предмета. З відзнакою закінчивши в 1904 році міське училище, Макаренко вирішив спробувати себе на освітянській ниві. Він вступає на однорічні педагогічні курси при тому ж училищі, які готували найнижчу освітню ланку — учителів початкових класів. 1 вересня 1905 року Антон Семенович розпочав свою трудову діяльність на посаді помічника учителя двокласного залізничного училища при крюківських вагоноремонтних майстернях, де навчав дітей робітників російської мови, малювання, арифметики і географії. Намагаючись відгородити себе від кліше «середньостатистичного вчителя», Антон Семенович всіляко урізноманітнював форми й методи своєї роботи, що просто-таки вражало його вихованців. Вони пишалися своїм непередбачуваним наставником, від якого не знаєш чого чекати наступної миті. Макаренко влаштовував для дітей різноманітні ігри, турніри, екскурсії, походи. У той час педагогічне кредо Макаренка найкраще ілюструє вислів К.Д.Ушинського: «Самостійні думки виникають тільки із самостійно здобутих знань» — саме до цього привчав своїх вихованців молодий учитель. Обставини змусили А.С.Макаренка з вересня 1911 року продовжити роботу на новому місці — у двокласному залізничному училищі на станції Волинське Херсонської губернії. І тут Антон Семенович був оточений юрбою допитливої малечі. Під час літніх канікул 1913-1914 рр. педагог працював укладачем фондів Київського історичного музею. У 1914 році Макаренко написав перше невелике оповідання «Дурний день». Після критичної рецензії Горького, Антон Семенович вирішив зосередитись на педагогічній діяльності. 28 серпня 1914 року він складає іспити до Полтавського учительського інституту. Життя щодня ставало важчим, і для того щоб утриматися на плаву й уберегти родину від злиднів, Макаренко починає займатися репетиторством. Наприкінці жовтня 1916 року на долю молодого педагога випадає чергове випробовування — його, слухача третього, випускного курсу мобілізують до 27-ї пішої Воронезької дружини. Це був час внутрішнього безсилля і розпачу. Демобілізували Антона Семеновича з армії у квітні 1917 року через короткозорість. Повернувшись у звичну стихію, він з молодечим завзяттям поринув у навчання, щоб надолужити згаяне. Адміністрація пішла на зустріч ревному студенту, і він за підсумками травневих іспитів та рішенням засідання ради інституту від 15 червня 1917 року був удостоєний звання вчителя вищого початкового училища з нагородженням за відмінні успіхи золотою медаллю. Написавши звернення до адміністрації інституту з проханням залишити його на вчительській посаді у зразковому училищі при Полтавському вчительському інституті, Макаренко із середини вересня 1917 року почав працювати на бажаній посаді й водночас за сумісництвом виконував обов’язки діловода. На початку грудня 1917 року він повертається до Крюкова й очолює там вище початкове училище. З його ініціативи було організовано вечірні курси для робітників, для яких Антон Семенович викладав російську мову та історію. Громадянська війна внесла свої корективи в плани талановитого педагога. Прихід загонів А.Денікіна, які вщент зруйнували школу, змусив Макаренка переїхати до Полтави. Тут у період з 9 вересня 1919 року до 3 вересня 1920 року він працював завідувачем 2-го міського початкового училища і водночас був одним із членів губернського управління працівників освіти. Поволі стихали вітри громадянської війни, і треба було налагоджувати життя. Рада народних комісарів 4 лютого 1919 року видала декрет про заснування Ради захисту дітей, намагаючись у такий спосіб подолати дитячу безпритульність і злочинність, яка набула в країні жахливих масштабів. Виконуючи постанову РНК, А.С.Макаренко з вересня 1920 року до липня 1935 року, спираючись на власний ентузіазм і мінімальну матеріальну допомогу, організував, а згодом і творчо керував дитячими навчально-виховними закладами, зокрема колонією О.М.Горького та комуною ол. Ф.Е.Дзержинського в Харкові. З самого початку роботи колонії Макаренко прагнув теоретично обґрунтувати і практично застосувати колективну форму виховання особистості. Основою педагогічних звершень і літературного доробку А.С.Макаренка є постать людини — складової колективу. Відстоюючи кожного свого «правопорушника», педагог стверджував, що немає «дефективних», «морально занедбаних» дітей, а є лише тимчасово дезорієнтовані. Саме із цього почалося експериментування Макаренка, відкривання догм і канонів тогочасної педагогіки. У 1926 році горьківська колонія — 130 вихованців і педперсонал — переїздить на територію колишнього Курязького монастиря, розташованого на відстані 8 км від Харкова. А вже після злиття в травні 1926 році колонії ол. Горького і курязької він розпочав нову велику справу. Поряд із роботою в колонії ол. Горького з червня 1927 року Макаренко бере безпосередню участь в організації дитячої трудової колонії ол. Дзержинського в селищі Новий Харків (передмістя Харкова). Спочатку він намагався поєднувати роботу з двома колективами, але давалася взнаки чимала відстань між установами й занедбаність «нових друзів». У вересні 1928 року він залишає колонію і переїжджає до комуни, де творчо застосовує набутий у колонії досвід. Через Макаренка колоністи змогли налагодити зв’язки зі своїм кумиром — О.М.Горьким, який на той час перебував у Сорренто, в Італії. Його приїзд в колонію 6 липня 1928 року справив надзвичайне враження на малечу і остаточно переконав А.С.Макаренка у тому, що настала пора приступати до опису й систематизації власного досвіду. Так почала народжуватися легендарна «Педагогічна поема». Поряд із педагогічною діяльністю Макаренко продовжує займатися літературною творчістю. 1 червня 1934 року його прийняли до Спілки радянських письменників. 1 липня 1935 року Макаренко був призначений помічником начальника відділу трудових колоній НКВС УРСР і переїхав до Києва. Використовуючи свій великий багаж знань, педагогічних прийомів, життєвого досвіду, він, як і завжди, повністю віддався своїй новій посаді та обов’язкам. У 1936 році, відчуваючи непереборне бажання систематизувати свої здобутки і допомогти тим, хто лише стає на тернистий шлях пізнання дитячих душ, Антон Семенович приступає до роботи над «Методикою організації виховного процесу». Водночас, розриваючись між літературною й адміністративно-педагогічною діяльність, Макаренко просить про звільнення його із займаної посади, щоб цілковито присвятити себе письменництву. Дозвіл він отримав, але на кабальних умовах — Макаренко був зобов’язаний за першою вимогою НКВС УРСР виконувати будь-яке доручення без оплати праці. Таким чином, з 10 жовтня 1936 року Антон Семенович опинився на посаді керівника вкрай занедбаної колонії в Броварах. Уже за місяць, 10 листопада здивоване керівництво наркомату проводжало поглядом вишколений стрій «урок», котрі іще вчора здавалися безнадійними. На жаль, всі ці звершення не пройшли безслідно для здоров’я Макаренка. Наприкінці січня 1937 року Антон Семенович переїжджає до Москви. 18 квітня 1937 року він напише листа працівнику відділу трудових колоній, своєму давньому знайомому М.М.Прейслеру: «Ніяк не можу звикнути до Москви, може, ще й тому, що зі здоров’ям у мене кепські справи. Бровари мене, виявляється, дуже підсадили…» Макаренку залишається жити менше року. Він тяжко хворий. У цей час з-під пера великого майстра виходять одна за одною ціла низка громадянсько-політичних, педагогічних, публіцистичних та критичних статей, він бере активну участь у диспутах, конференціях, творчих вечорах. Останній публічний виступ Макаренка відбувся за два дні до смерті — 29 березня 1939 року на нараді учителів Ярославської залізниці. Перебуваючи у дачному селищі, де він відпочивав, вранці 1 квітня 1939 року Антон Семенович зібрався їхати в рідне місто для участі у засіданні «Дитфільму» з приводу обговорення його сценарію. Зайшовши до вагону, він раптово відчув себе погано, і вже за мить його не стало. Лікарі констатували раптову смерть від розриву серцевого м’яза. В руках у Макаренка була стиснута чернетка рукопису. Останніми словами, які він промовив, були: «Я письменник Макаренко». Було йому лише 52 роки. На похорон Антона Семеновича Макаренка з’їхалося безліч колишніх колоністів і комунарів. Поховали його у Москві, на Новодівичому кладовищі. 1.2. А.С.Макаренко про сімейне виховання В усі часи і серед різних народів родинне виховання було і є незмінною цінністю, головною духовною основою життя нації, могутнім соціальним феноменом, який найтісніше об’єднує людей, неперевершеним чинником самовиявлення людини в усіх її іпостасях: немовля, дитина, підліток, юнак (дівчина), чоловік (жінка), син (дочка), дідусь, бабуся, онук та ол. Сім'я — мала соціально-психологічна оллек, члени якої пов'язані шлюбними або родинними стосунками, спільністю побуту і взаємною моральною відповідальністю. Соціальна роль сім'ї обумовлена потребою суспільства у фізичному і духовному відтворенні населення. Будучи одним із найважливіших елементів суспільства, значною мірою залежачи від процесів і тенденцій у ньому, сім'я є відносно автономним соціальним інститутом, що зумовлює її соціальну стійкість, захищеність, навіть недоступність для соціальних експериментувань. Як і кожне соціальне явище, вона також розвивається. Завдяки проживанню в сім'ї, цілеспрямованим її зусиллям людина пізнає, осягає свою людську сутність, обов'язки перед іншими людьми, передусім перед батьками і дітьми, утверджує в собі все людське. Для цього вона повинна виростати в сім'ї, в якій витає дух любові, всі чуйно, турботливо ставляться одне до одного. Відчуваючи любов до себе, спостерігаючи, у чому це виявляється, дитина вчиться любити інших людей. А любов до дитини виростає із взаємної любові батьків, від уроків любові, отриманих ними у своєму дитинстві, від щирості їхніх стосунків зі своїми батьками. Дитина повністю ототожнює себе зі своєю сім'єю, передусім із батьками; її емоційний світ майже цілком залежить від атмосфери в сім'ї. олле тут вона пізнає й опановує моделі моральної поведінки, взаємодії з іншими людьми, природою тощо. У працях Антон Макаренко розглянув широкий спектр проблем, пов’язаних з вихованням підростаючого покоління, серед них і проблему виховання дітей у родині, оскільки, «виховуючи дітей, нинішні батьки виховують майбутню історію нашої країни, а отже, й історію світу» [5:11]. Погляди вченого на сімейне виховання протягом його педагогічної діяльності зазнали еволюції, обумовленої соціально-економічними змінами в суспільстві. Але й сьогодні, в умовах нової незалежної України, вони не втрачають своєї значущості. Родина — це соціальний феномен, який виконує багато функцій. З-поміж них найбільш значущою є виховання дітей, про яке Антон Макаренко писав: «Виховання є процес соціальний у найширшому розумінні. Виховує все: люди, речі, явища, але насамперед і найбільше — люди. З них на першому місці — батьки і педагоги. З усім складним світом навколишньої дійсності дитина входить у незліченні стосунки, і всі вони неминуче розвиваються, переплітаються, ускладнюються з фізичним і моральним зростанням самої дитини. Спрямовувати цей розвиток і керувати ним — завдання вихователя. Якщо ви породили дитину — це означає, що на багато років наперед ви віддали їй усі свої думки, всю свою увагу і всю свою волю. Ви повинні бути не тільки батьком своїх дітей, ви повинні бути ще й організатором свого власного життя, бо поза вашою діяльністю як громадянина, поза вашим самопочуттям як особистості не може існувати і вихователь»[5:15]. У сім’ї не тільки задовольняються матеріальні, інтелектуальні й соціальні потреби дитини, а й закладаються основи особистості, її якості як члена суспільства. Родинне виховання зміцнює власне родину як фундамент здорового суспільства. Тому важливого значення набуває усвідомлення батьками цієї ролі, формування готовності до її втілення на практиці. І цілком слушно згадуються тут слова Антона Семеновича, який вважав, що найсерйознішу увагу слід звернути на мету виховання. Втім, нерідко бачимо, що в батьків немає ні ясної мети, ні певної програми, тож і результати будуть випадкові. Щоб запобігти цьому, педагог радив батькам: «Завдайте собі праці, поміркуйте добре над цим питанням, поміркуйте хоч би потайки, і ви відразу побачите і багато зроблених вами помилок, і багато правильних шляхів попереду»[5:340]. Свою концепцію сімейного виховання Антон Макаренко виклав у працях «Книга для батьків» (на жаль, із задуманих чотирьох томів педагог встиг написати лише один), «Лекції про виховання дітей», статтях і багатьох виступах. А.Макаренко завжди підкреслював, що «Книга для батьків» — аж ніяк не методика сімейного виховання, оскільки її мета — привернути увагу батьків, вихователів до вузлових питань сім’ї. І справді, невмируща цінність книги та інших робіт у тому, що вони допомагають формувати педагогічне мислення у батьків, розв’язують складні етичні проблеми, ґрунтуючись на аналізі мотивів поведінки й учинків людей у конкретних соціально-політичних і економічних умовах. Майже всі проблеми пов’язані з вихованням дітей у родині, котрі досліджував видатний педагог, залишаються болючими і для нас. Це насамперед загальні умови сімейного виховання, виховне значення структури сім’ї та специфіка виховання однієї дитини, сімейний колектив та його особливості, роль батька й матері та їхнього авторитету у вихованні дітей, внутрішньо родинні стосунки й умови, які на них впливають, статеве виховання дітей у загальній системі сімейного виховання, взаємозв’язок сім’ї і школи. Суть виховання педагог вбачав в організації структури сім’ї та життя дитини, зазначаючи, що в цій роботі немає дрібниць. Звертаючись до батьків і матерів, видатний педагог наголошував: «питання про структуру сім’ї — питання дуже важливе, і до нього треба ставитися цілком свідомо. Дуже хворобливо позначається на вихованні дитини, якщо батьки не живуть разом, якщо вони розійшлися. Часто діти стають предметом розбрату між батьками, які відверто ненавидять один одного і не приховують цього від дітей»[5:339]. Якщо батьки по-справжньому люблять своїх дітей і хочуть їх виховати якнайкраще, то як зазначав Антон Семенович, «вони намагатимуться і свої взаємні незгоди не доводити до розриву і цим не ставити дітей у найскрутніше становище»[5:339]. Для того, щоб дорослі члени могли належним чином виконувати покладені на них ролі, вони повинні мати в очах своїх дітей авторитет. Сенс авторитету, зазначав Макаренко, полягає в тому, що він не потребує ніяких доказів і приймається як безсумнівне достоїнство старшого, як його сила і цінність. Щоб добитися дисциплінованості, слухняності дітей, деякі батьки вдаються до створення авторитету, побудованого на фальшивих основах:
Окрім названих негативних батьківських авторитетів Антон Макаренко наводить ряд інших, звертаючи увагу батьків на їх шкідливості. Бувають родини, в яких батько дотримується одного авторитету, а мати — іншого, і дітям доводиться маневрувати між ними. В багатьох родинах батьки взагалі не думають ні про який авторитет і виховують дітей як-небудь. Фальшивим авторитетом батьків він протиставив справжній, головною ознакою якого є життя, праця, громадська діяльність, громадське обличчя, громадське почуття батьків, їх поведінка, відповідальність за виховання дітей. У системі родинного виховання центральне місце Макаренко відводив трудовій підготовці дітей. Він писав, що «правильне виховання не можна собі уявити як виховання нетрудове…»[8:4:345]. У виховній роботі праця має бути одним із основних елементів. Трудова участь дітей у діяльності родини повинна починатися дуже рано. Спочатку у грі, у формі елементарних доручень: відповідати за цілість іграшок, за чистоту й порядок у місці, де вони знаходяться, де діти граються. З віком дитини трудові доручення треба ускладнювати й відокремлювати від гри. Макаренко не рекомендував батькам застосовувати будь-які заохочення чи покарання в галузі дитячої праці. Трудове завдання та способи його виконання самі собою повинні приносити дитині задоволення, щоб вона відчувала радість. Об’єктивна оцінка роботи дитини, схвалення її винахідливості, кмітливості, способів виконання повинні бути найкращою нагородою за виконану працю. Не треба карати дітей за невиконану чи погану роботу, а домогтися її виконання. Його думки з питань родинного виховання не можна вважати лише надбанням минулого, вони належать сучасності й належатимуть майбуттю, залишаються цінними, актуальними, глибоко повчальними для батьківської громадськості незалежної України. Актуальні проблеми сімейного виховання в аспекті педагогічного досвіду А.С.Макаренка 2.1. Використання ідей А.С.Макаренка у сучасному освітньому процесі Українська національна педагогічна думка останнім часом активно генерує потребу вивчення й впровадження культурних та навчально-виховних цінностей нашого народу в процес модернізації підготовки та розвитку національно свідомої і компетентнісно зорієнтованої особистості випускника школи, здатного до активної соціалізації та державотворення. Національним пріоритетом визначено, що освіта сьогодні − основа розвитку особистості, нації та держави. Вона є головним чинником політичної, соціально-економічної та наукової життєдіяльності українського суспільства, а також стратегічним ресурсом поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності країни на міжнародній арені. На превеликий жаль слід констатувати, що значна частина молоді сьогодні повною мірою не відповідає цій благородній державотворчій місії. У цих умовах педагогічна спадщина славетного педагога А.С.Макаренка, методика його виховання все більше вражає сучасних науковців та дослідників мудрістю й геніальністю практичних порад, що, безумовно, і потребують творчого відродження в умовах розбудови сучасної української національної школи. Головним пріоритетом таких дій є створення належних умов для забезпечення патріотично усвідомленої спроможності школярів до щасливої життєвої самореалізації на теренах незалежної та квітучої України. Державна політика у сфері розвитку національної освіти та виховання, що визначена в Національній доктрині розвитку освіти, полягає у створенні умов для розвитку особистості та максимальної самореалізації як патріота-громадянина і виховання покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя, оберігати й примножати цінності національної культури та громадянського суспільства, розвивати й зміцнювати оллекти, незалежну, демократичну, правову державу, як невід’ємну складову європейської та світової спільноти. Пріоритетом такої діяльності є формування в учнівської молоді національних і загальнолюдських цінностей. Під цілями виховання А.С.Макаренко розумів оллектив особистості, оллектив людського характеру. Він вважав, що у виховному процесі має бути як загальна (стандартна) оллектив виховання, й індивідуальна корректива до неї залежно від особистості конкретного учня. Виходячи з потреби посиленої уваги до реалізації завдань морального виховання підростаючого покоління вважав за потрібне запровадження у школах наступних положень теорії моралі: а) стриманість; б) повага до жінки, до дитини, до літньої людини; в) пошана до себе; г) теорія вчинків, які стосуються суспільства або коллективу. Ми постійно усвідомлюємо, що як важливо для нас сьогоднішніх педагогічна спадщина Антона Семеновича Макаренка. Сучасна дослідниця А.Федорина в своїй роботі „Антон Макаренко: погляд із Білопілля” визначає: „Музей, школа-інтернат ім. А.С.Макаренка, погруддя А.С.Макаренка, вулиця А.С.Макаренка, у Сумах – педагогічний університет ім. А.С.Макаренка…”, і резюмує: „…його педагогіка безцінна та безмежна”. Вона розповідає, що в них роками заведено: з 9 березня починаються шевченківські дні, які переходять у дні макаренківські. А під час них відбуваються масштабні педагогічні читання, виставки, конкурси, реферати молодих учителів, вшанування кращих учителів та учнів… У школі-інтернаті діти і сьогодні живуть за принципами А.С.Макаренка. Самі себе обслуговують, вирощують овочі, квіти і сорго — на віники. Тут і самоврядування, і підняття шкільного прапору на початку тижня… та багато інших започаткованих ним корисно педагогічних справ” [10:8]. Отже, в умовах сьогодення педагогіка А.С.Макаренка діє, розвивається та приносить нові педагогічні здобутки. Така діяльність і повинна стати етапами нашого подальшого наукового пошуку та педагогічних досліджень численних вшанувальників його таланту як у нашій країні, так і за її межами. ВИСНОВОК Отже, А.С. Макаренко зробив великий внесок у розвиток педагогіки. Розроблені та випробувані ним на практиці у багаторічній педагогічній діяльності педагогічні основи формування особистості людини нового суспільства, визначення ролі оллективу та праці в цьому складному та тривалому процесі, лягли наріжними каменями до фундаменту нашої педагогіки. Він визначив і охарактеризував роль сім’ї у формуванні цілісної особистості. А.С. Макаренко зробив більше ніж будь-хто з радянських педагогів для того, щоб з хлопчиків і дівчаток сформувати ідейних і високоморальних людей, гідних громадян своєї країни. Макаренко незабутий у сьогоднішній дні. Його досвід та спадщину вчителі шкіл використовують і сьогодні. Його ідеями пронизаний виховний оллект. Але поза сумнівів перед українським макаренкознавством стоять досить складні завдання, пов'язані із подальшим просуванням в опановуванні спадщини оллекти педагогіки. Вчителі і сьогодні повинні досліджувати Макаренка, систематизувати досвід великого педагога. А.С. Макаренко створив найефективнішу педагогічну систему ХХ століття. В його творах глибоко і всебічно показана теорія і практика виховання нової людини, охарактеризована цілісна система науково-педагогічного знання, системотворчим елементом якої є принципи доцільності і єдності розвитку особистості і оллективу. Серед педагогічних відкриттів А.С. Макаренка є дуже значущі, які на сьогодні ще недостатньо оцінені. Серед них ідея виховного оллективу як основи цілісної системи формування особистості. Можна стверджувати, що ним відкриті закони колективної життєдіяльності, що мають світове значення. Йому вдалося сформулювати цілісну концепцію виховного оллективу, в якому встановлюється рівноправ'я вихователів та вихованців. Макаренко – це не минуле, а сьогодення. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Антон Семенович Макренко |
|
ПРОГРАМА ФАКУЛЬТАТИВНОГО КУРСУ «ФРАЗЕОЛОГІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ... України зі світом, з бурхливими процесами творення світової культури, нашу прилученість до світової цивілізації |
13. Педагогіка як наука. Її предмет і завдання Зміст понять «педагогіка»,... Предмет і об’єкт педагогіки. Основні етапи розвитку педагогіки і освіти. Категорії педагогіки (виховання, освіта, навчання, розвиток).... |
|
1. Загальні засади дошкільної педагогіки Дошкільна педагогіка, як... Загальними засадами дошкільної педагогіки є її предмет, особливості та організація педагогічного дослідження в галузі дошкільної... |
Філологічне відділення Секція: українська література «Максим Гримач»... Актуальність проблеми. Романтизм – один із провідних напрямів у літературі, науці й мистецтві. У розвиток українського романтизму... |
|
Інститут педагогіки НАПН України Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини Запрошуємо взяти участь у науково-практичному семінарі, який відбудеться 10 червня 2013 р за адресою: м. Київ 04053, вул. Артема... |
Української світової інформаційної мережі (УСІМ) Шокало. Ще наприкінці 90-х років він розпочав упроваджувати цю ідею, працюючи головою Секретаріатів Товариства «Україна-Світ» та... |
|
Практична робота № Предмет і завдання педагогіки (2 години) З якими науками зв’язана педагогіка? У чому проглядаються зв’язки педагогіки з фізіологією та психологією людини? |
Проблеми аналізу художнього твору на уроках світової літератури в школі Як зазначається у пояснювальній записці до програми із світової літератури, основна мета предмета – «залучити школярів до скарбниці... |
|
Єкзамен по соц пед Предмет та завдання соц педагогіки. Вкажіть особливість соціальної педагогіки як практичної діяльності |
ПИТАННЯ ДО КУРСОВОГО ІСПИТУ З ІСТОРІЇ ПЕДАГОГІКИ Сутність, предмет, завдання історії педагогіки як науки і навчальної дисципліни. Методи історико-педагогічних досліджень |