|
|
Скачати 101.16 Kb.
|
|
Думанська Лариса Анатоліївна, асистент кафедри соціально-гуманітарних дисциплін і методики їх викладання Луганського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти Особливості педагогічного спілкування в системі післядипломної освіти Стаття присвячена проблемі педагогічної комунікації в системі післядипломної освіти. Подається теоретичне обгрунтування сутності, структури і функцій процесу педагогічного спілкування. The article deals with the problem of professional pedagogical communication in the postgraduate educational system. The theoretical notions of essence, structure and functions of professional pedagogical communication are defined. Сьогодні педагогіка спілкування є цариною наукового вивчення. На думку філософів, соціологів, спілкування є таким соціальним процесом, у якому відбувається обмін діяльністю, досвідом, що втілені в матеріальну та духовну культуру. Комунікація є однією з найважливіших умов формування свідомості, самосвідомості особистості, стимулятором її психічних властивостей. Питання обміну інформацією протягом століть уважалися актуальними. Перша характеристика комунікативного процесу з’являється ще в період античності, у творах видатних філософів і мислителів Стародавньої Греції й Стародавнього Риму. Саме вони заклали основи риторики й герменевтики, культури передачі інформації та її обміну. Це дало змогу сучасним ученим простежити еволюцію пошуку найефективніших засобів організації процесу комунікації. У період становлення в Європі суспільних та гуманітарних наук (17 – 19 ст.) питання обміну інформацією порушувалося такими мислителями і педагогами,як Дж. Локк, Ж. Руссо, М.Ломоносов, К.Ушинський та іншими. Саме вони заклали основи успішної комунікації: толерантність і рефлексія, емоційність і стиль висловлення думок, глибоке пізнання тих, хто сприймає інформацію, дотримання етичних норм, вибір оптимального стилю передачі інформації. На 20 – ті роки минулого століття припадає початок розвитку власне теорії комунікації, підгрунтя для якої було створено філософами (М. Бахтін, М.Бубер, Н.Вінер, К. Шеннон, Ю. Хабермас), лінгвістами (Л. Вітгенштейн, Ф. де Сосюр). У цей період були доведені можливості вивчення комунікаційних процесів, вирішальна роль комунікації для самовизначення, самореалізації людини ( Ю.Лотман, Ч.Кулі, К. Леві – Строс, Дж. Мід, Дж.Хоманс, К. Ясперс). Російські доспідники теорії комунікації (Г. Андреєва, А. Брудний, Л.Виготський, В. Вишняков, Н. Єрастов, В.Іванов, М. Каган., О. Леонтьєв, А. Соколов), зарубіжні (М. Балдеггер, Л. Баркер, Р. Дафт, Г.Ласуелл, М. Мескон, О. Хольсті, Р. Якобсон) та вітчизняні (В. Буряк, В.Вишняков, М.Громкова, М. Молоканов, Л.Ситниченко) дослідники теорії комунікації акцентували увагу на моделюванні процесу обміну інформацією, визначивши його складники, особливості організації й управління, обгрунтувавши закономірності та принципи, яких має дотримуватися людина в процесі комунікації. Однією з провідних функцій людської комунікації, що має свою специфіку, є комунікація педагогічна. Серед тих особливостей педагогічної комунікації, котрі спричиняють її спеціальне визначення (додаткове щодо реквізитів людської комунікації взагалі), звертає на себе увагу її „психологічне коріння”. Воно теж переплетене з соціальними потребами, але насамперед – з людською здатністю селективного накопичення та трансляції оточуючим, наступникам цінностей соціального та особистого досвіду. [4,24]. Педагогічне спілкування – система соціально-психологічної взаємодії, спрямована на створення оптимальних соціально-психологічних умов для обопільної діяльності. Для цього педагогові потрібно уміти: оперативно і правильно орієнтуватися в постійно змінюваних умовах спілкування, знаходити відповідні комунікативні засоби, які відповідали б його індивідуальності, обставинам спілкування і підтримувати зворотній зв’язок у спілкуванні [2,434]. Професійне педагогічне спілкування в системі післядипломної освіти являє собою комунікативну взаємодію викладача (андрагога) зі слухачами курсів підвищення кваліфікації, колегами, спрямованою на встановлення сприятливого психологічного клімату, психологічну оптимізацію діяльності. Професійне педагогічне спілкування передбачає високу його куль туру, яка засвідчує вміння педагога реалізовувати свої можливості у спілкуванні з іншими людьми, здатність сприймати, розуміти, засвоювати, передавати зміст думок, почуттів, прагнень у процесі навчання [2,435]. Педагогічне спілкування є явищем поліфункціональним: яке забезпечує обмін інформацією і ставлення співрозмовників один до одного – характеризує комунікативний аспект спілкування, пізнання особистості і самоутвердження – перцептивний, а організація взаємодії – інтерактивний. Головними ознаками педагогічного спілкування на суб’єкт- суб’єктному рівнні є : особистісна орієнтація співрозмовників (здатність бачити і розуміти співрозмовника), рівність психологічних позицій співрозмовників (недопустиме домінування викладача у спілкуванні, він повинен визнавати право слухача на власну думку, позицію), проникнення у світ почуттів і переживань, готовність прийняти точку зору співрозмовника, нестандартні прийоми спілкування. Педагогічну діяльність в системі післядипломной освіти характеризують такою структурою комунікативного впливу: ХТО – КОМУ – ЩО – ЯК – ЕФЕКТИВНІСТЬ ПОВІДОМЛЕННЯ При цьому ХТО і КОМУ– суб’єкти комунікативного впливу (андрагог і слухач або група слухачів відповідно); ЩО – зміст комунікативного процесу (навчальний матеріал; ЯК – конкретна педагогічна техніка (засіб спілкування); ЕФЕКТИВНІСТЬ ПОВІДОМЛЕННЯ – ступінь збігу змісту, що передається педагогом, зі змістом, сприйнятим слухачами. Важливим при цьому є акцент на компонентах ХТО і ЯК. Удосконалення цих параметрів повинно охоплювати і комунікативну, і перцептивну, і інтерактивну складові спілкування, які тісно пов’язані з трьома основними сферами психіки: пізнавальною, емоційною, мотиваційно-рольовою. Тому оптимізація спілкування означає і вдосконалення психічного функціонування особистості вчителя [2,436]. Крім того, педагогічне спілкування має носити діалогічний характер. Відповідно до теорії Л. Виготського, людина оволодіває поняттями (інтеріоризує останні) спочатку у процесі розгорнутого зовнішнього діалогу з іншими, який поступово стає діалогом внутрішнім. Як зазначає М.Заброцький, у ході такого внутрішнього спілкування словесні висловлювання скорочуються, згортаються, перетворюючись у своєрідні ідіоми „згущення”, зрозумілі лише самому індивіду. Саме ці індивідуальні „схематизми” визначають бачення людиною тих чи інших об’єктів та явищ. Основною умовою для реконструювання неточних, неповних або помилкових „згущень” і є зовнішній розгорнутий діалог з іншими людьми [3,9]. У системі післядипломної освіти діалогічне педагогічне спілкування постає як тип професійного спілкування, що відповідає критеріям діалогу, забезпечує суб’єкт-суб’єктний принцип взаємодії андрагога і слухачів підвищення кваліфікації. Н. Волкова виділяє такі критерії діалогічності педагогічного спілкування: 1. Визнання рівності особистісних позицій, відкритість і довіра між партнерами. 2. Зосередженість викладача на співрозмовникові та взаємовплив поглядів. 3. Персоніфікована манера висловлювання. Згідно з її вимогами діалог передбачає відкриту позицію. 4. Поліфонія взаємодії. Передбачає можливість для кожного учасника комунікації викласти свою позицію, пошук рішень у процесі взаємодії з урахуванням думок кожного учасника. 5. Двоплановість позиції андрагога у спілкуванні. У процесі спілкування викладач веде діалог не лише з партнером, а й собою. Беручи участь у взаємодії, він одночасно аналізує ефективність втілення власного задуму [2, 438]. Професійне педагогічне спілкування є складною системою. Н. Волкова виокремлює такі етапи педагогічного спілкування: 1.Моделювання андрагогом майбутнього спілкування (прогностичний етап). У цей час окреслюються контури майбутньої взаємодії: планування й прогнозування змісту, структури, засобів спілкування. Змістом спілкування є формування мети взаємодії (для чого?), аналіз стану співрозмовника (чому він такий?) та ситуації (що сталося?). Тоді ж передбачають можливі способи комунікації, прогнозують сприймання співрозмовником змісту взаємодії. Цільова установка викладача має вирішальне значення. Передусім він повинен подбати про залучення слухача до взаємодії, створення творчої атмосфери, відкрити простір для його індивідуальності. Це вимагає від нього вміння сприймати й відповідно оцінювати людину. 2. „Комунікативна атака” – завоювання інінціативи. Встановлення емоційного і ділового контакту. Викладачеві важливо володіти технікою швидкого входження у взаємодію, прийомами динамічного впливу. До найефективніших механізмів впливу належать:
3. Керування спілкуванням – свідома і цілеспрямована організація взаємодії з коригуванням процесу спілкування відповідно до його мети. На цьому етапі відбувається обмін інформацією, оцінка інформації, взаємооцінка співрозмовників. Важливим є атмосфера доброзичливості, встановлення цілісного контакту зі слухачами, привернення їх уваги. Досягають цього насамперед мовленнєвими засобами. Методи завоювання уваги аудиторії поділяють на пасивні і агресивні. Пасивні методи полягають у тому, що викладач фокусує увагу аудиторії на своїй особистості, послідовно організовуючи її. Агресивні методи використовують сильні, упевнені в собі педагоги, миттєво привертаючи до себе увагу аудиторії, ніби гіпнотизуючи її. Такий стан аудиторії вони тримають стільки , скільки потрібно їм для вирішення педагогічного завдання. 4. Аналіз спілкування – порівняння мети, засобів з результатами взаємодії, моделювання подальшого спілкування (етап самокоригування). На кожному етапі взаємодії андрагогу слід дотримуватися певних правил, які оптимізують її . До них належать: демонстрація єдності поглядів, встановлення особистісного контакту, демонстрація яскравих цілей спільної діяльності, постійний інтерес до думки вчителя, створення ситуації успіху [2,444]. Складовою педагогічного спілкування виступає поняття комунікативної компетентності. Критерії комунікативної компетентності вперше були сформульовані Т. Гордоном. Він визначив її як уміння вийти з будь-якої ситуації, не втративши власної внутрішньої волі своєї та не давши втратити її партнеру по спілкуванню. Таким чином, основним критерієм компетентності є партнерська позиція в спілкуванні „на рівних” (на відміну від „прибудови зверху” чи „прибудови знизу”). А. Бодалева зауважує, що виокремлення комунікативного аспекту в цілісному процесі педагогічного спілкування є умовним. Воно необхідно для теоретичного аналізу цього феномена, виявлення його сутності і визначення шляхів удосконалення. В останні десятиліття в зв’язку із широкою практикою впровадження програм з розвитку компетентності в спілкуванні в різних сферах інтенсивно розробляється ця проблема багатьма психологами. У роботах Ю. Ємельянова, Л. Петровського та ін. під комунікативною компетенцією розуміють здатність встановлювати і підтримувати необхідні контакти з людьми. До складу компетентності включають деяку сукупність знань і умінь, що забезпечують ефективне протікання комунікативного процесу. Л. Столяренко пропонує аналогічну характеристику: „Комунікативна компетентність – здатність встановлювати і підтримувати необхідні контакти з іншими людьми. Для ефективної комунікації характерно: досягнення взаєморозуміння партнерів, краще розуміння ситуації і предмета спілкування (досягнення більшої визначеності в розумінні ситуації сприяє вирішенню проблем, забезпечує досягнення цілей з оптимальною витратою ресурсів). Комунікативна компетентність розглядається як система внутрішніх ресурсів, необхідних для побудови ефективної комунікації у визначеному колі ситуацій міжособистісної взаємодії” [5,76]. Н. Конюхов вважає, що комунікативна компетентність (соціально-психологічна) – це орієнтованість у різних ситуаціях спілкування, заснована на знаннях, навичках, уміннях, почуттєвому і соціальному досвіді індивіда в сфері міжособистісної взаємодії. Польський учений Р. Квасніша зазначає, що „комунікаційні компетентності спрощено можна розглянути як здатність до широкого діалогу. Але йдеться не стільки про знання риторики й засвоєння культури і техніки дискусій, скільки про глибокі роздуми над проблемою розуміння Іншого й Себе одночасно з імманентною здатністю толерантного сприймання іншої особи як особистості” [1,23]. І. Риданова розглядає комунікативну компетентність як систему наукових знань і практичних умінь. Вона виділяє такі блоки професійних умінь педагога: соціально-психологічний, морально-етичний, естетичний,технологічний. До соціально-психологічного блоку відносимо самопрезентаційне вміння, уміння рефлексувати, адекватно сприймати і розуміти своєрідність особистості кожного вчителя, прогнозувати розвиток міжсуб’єктних відношень, застосовувати психологічні засоби. До структури морально-етичного блоку належать уміння будувати спілкування на гуманній, демократичній основі, керуватися принципами і правилами професійної етики та етикету, організовувати творчу співпрацю з аудиторією. Естетичний блок включає артистичність, естетичну виразність, переживання радості спілкування з аудиторією. Технологічний блок містить такі вміння: застосовувати педагогічні технології, обирати оптимальний стиль керування процесом спілкування, дотримуватись педагогічного такту, органічно поєднувати комунікативну і предметну взаємодію [6,28]. Специфічною особистісною якістю педагога в структурі комунікативної компетентності є педагогічна комунікабельність. Комунікативна діяльність в системі післядипломної освіти педагогів – приклад суб’єкт—суб’єктних відносин, діалогічності педагогічного спілкування, створення відкритого соціокультурного простору, що сприяє підвищенню ефективності процесу сучасної освіти. Література
Автор: Думанська Лариса Анатоліївна, асистент кафедри соціально-гуманітарних дисциплін і методики їх викладання Луганського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти. |
|
Психологічні особливості віртуального спілкування Воно присутнє у нашому житті усюди: безпосереднє спілкування людей, спілкування за допомогою телефону, дитячі ігри, комп’ютерне спілкування.... |
ЧЕРКАСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ Підоплічко М. Д., завідувач відділу інновацій та перспективного педагогічного досвіду Черкаського обласного інституту післядипломної... |
|
Тема 11. Психологія спілкування Поняття спілкування, форми, функції, рівні, засоби спілкування, види психологічних бар’єрів, особливості спілкування в підрозділах... |
ДЕЯКІ АСПЕКТИ ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ЕДУКАЦІЇ ВЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВИХ... Анотація: у статті проаналізовано окремі аспекти професійно-педагогічної едукації вчителя початкових класів. Уточнено змістові характеристики... |
|
Підготовка кадрів до здійснення наукової та дослідно-експериментальної... Ня, розвиток спроможності на наукових засадах самостійно вирішувати поточні шкільні проблеми. Необхідність виконання вищезазначених... |
Департамент освіти і науки молоді та спорту Чернівецької обласної... ПРО ВИЯВЛЕННЯ, ВИВЧЕННЯ, УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА ПОШИРЕННЯ ПЕРЕДОВОГО ПЕДАГОГІЧНОГО ДОСВІДУ |
|
План Спілкування і комунікація. Функції спілкування. Поняття ділового... Абрамович С. Д., Чікарьова М. Ю. Мовленнєва комунікація: Підручник. – К.: Центр навчальної літератури. – 472 с |
Тема: «Психодіагностика особливостей вербального та невербального... Поняття невербальної комунікації. Оптико-кінетична, проксемічна, пара лінгвістична та інші знакові системи. Проксеміка. Розміщення... |
|
«Психолого-педагогічні аспекти педагогічного спілкування» Практичний... Мета: сприяння підвищенню професійної компетентності педагога; розвиток навичок ефективного спілкування, усвідомлення цінності й... |
4. Наказ розмістити на інформаційному сайті Інституту післядипломної... Чернівецької області та з метою висвітлення науково-практичних результатів щодо сучасного стану та напрямів розвитку інноваційної... |