|
|
Скачати 12.11 Mb.
|
| § 7. Галузь права і галузь законодавства В юридичній літературі продовжує залишатися дискусійною проблема співвідношення галузі права І галузі законодавства. Стосовно екологічної сфери мають місце гіпертрофована оцінка або, навпаки, недооцінка галузі екологічного права чи відповідної галузі законодавства8. У зв'язку з цим важливо підкреслити, що галузь екологічного права і галузь екологічного законодавства — це різні, але діалектичне зв'язані між собою категорії. Відмінність між ними полягає насамперед у тому, що первинним елементом галузі права є норма права, а галузі законодавства — нормативний акт. Екологічному праву, крім того, притаманна тільки горизонтальна побудова його структури (норми, інститути, підгалузі), тоді як екологічному законодавству — як горизонтальна, так і вертикальна (за Ієрархією у системі «закон —- підзаконні акти»). Головними засадами діалектичного зв'язку між галуззю екологічного права і відповідною галуззю законодавства як елементами надбудови суспільства є єдність їх завдань і змісту. Але, збігаючись за цими критеріями, кожна з даних категорій функціонує за своїми закономірностями, значною мірою залежними від законодавця. При цьому екологічне законодавство справляє вирішальний вплив на формування відповідної галузі права, а остання у свою чергу за принципом зворотного зв'язку сприяє розвиткові даної галузі законодавства. Як і галузь права, галузь екологічного законодавства є комплексною. На засадах підгалузей до неї належать галузі земельного, гірничого, водного, лісового, фауністичного й атмосфероохоронного законодавства. Інтегруюче значення для них має стрижневий акт екологічного законодавства, яким є Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища». Але на сьогодні він вже не відповідає ні потребам практики, ні розвитку екологічної галузі права. Очевидно, що основним актом для цієї галузі найбільш прийнятним за формою міг би бути Екологічний кодекс України (Кодекс про охорону навколишнього середовища), розробка та прийняття якого передбачені Основними напрямами державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Слід мати на увазі, що кількісне й якісне визначення галузей права і законодавства у науці далеко не завжди збігається з тим, як це питання вирішується практикою. Наприклад, Вища атестаційна комісія України включила екологічне право до спеціальності 12.00.06 — «Земельне право; аграрне право; екологічне право, природоресурсне право». А до Класифікатора галузей законодавства України, затвердженого Міністерством юстиції України 2 червня 2004 р., включено понад 70 назв галузей законодавства під рубрикою «Природні ресурси. Охорона довкілля». § 8. Екологічне право як навчальна дисципліна і галузь науки В міру зростання значення екологічного права постало питання його вивчення у вищих юридичних навчальних закладах. Сучасний навчальний курс екологічного права складається із загальної, особливої та спеціальної частин. Загальна частина передбачає вивчення поняття екологічного права та його джерел, екологічних прав людини і громадянина, загальних правил раціонального природокористування, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки, питань управління і контролю в екологічній сфері, юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства тощо. Особлива частина складається з інститутів природоресурсного права — земельного, гірничого, водного, лісового, атмосфероохоронного, фауністичного. У рамках цієї частини вивчаються правові основи екологічної безпеки, охорони рослинного світу, особливо охоронюваних територій та об'єктів тощо. Предметом спеціальної частини зазвичай є питання міжнародно-правової охорони довкілля. Тут вивчаються зміст і механізм дії міжнародного та європейського права навколишнього середовища. Предметом науки екологічного права є закономірності його розвитку, дослідження сутності й механізму дії норм, інститутів і галузей (підгалузей) цього права, його порівняльних аспектів, проблем співвідношення національного екологічного права з міжнародним правом навколишнього середовища тощо. Наука екологічного права є відносно молодою. Вона почала розвиватися в Україні як наука природоохоронного права з другої половини 50-х років минулого століття. Те саме спостерігалося в інших союзних республіках та на загальносоюзному рівні. Стимулююче значення у цьому мали прийняті з 1957 по 1963 р. у всіх союзних республіках закони про охорону природи. Закон «Про охорону природи» Української. РСР від ЗО червня 1960 р. не тільки став точкою відліку для формування республіканської комплексної галузі природоохоронного права і законодавства, а й помітно сприяв активізації природоохоронної діяльності в республіці, удосконаленню державного управління у цій сфері. Відповідно до вимог цього закону в Україні вперше було утворено спеціальний державний орган — Державний комітет Ради Міністрів Української РСР по охороні природи. У зв'язку з цим важко погодитися з оцінкою, що цей закон був негативним, оскільки «...не передбачав заходів юридичної відповідальності за природоохоронні правопорушення»9. Чинний Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» також не містить кримінальних, цивільних чи адміністративних санкцій за відповідні правопорушення. Ці санкції як тоді, так і тепер містяться у відповідних кодексах. У Москві піонерами наукових досліджень проблем природоохоронного права і впровадження відповідного навчального курсу були професор юридичного факультету Московського державного університету М. Д. Казанцев і професор Г. М. Полянська (Всесоюзний науково-дослідний інститут радянського законодавства)10. З ряду принципових питань вони займали різні позиції, а тому полеміка між ними в публікаціях і на наукових конференціях стала каталізатором для пошуку шляхів розвитку природоохоронного права як у центрі, так і в союзних республіках. В Україні перші наукові розробки правових проблем охорони природи були проведені у Секторі держави і права АН УРСР (нині — Інститут держави і права імені В. М. Корецького НАН України) на початку 60-х років XX ст- Їх автором був В. Л. Мунтян. Потім він перейшов на юридичний факультет Київського державного університету, де продовжив свої наукові пошуки і започаткував навчальний курс з природоохоронного права. Провідними московськими правознавцями, які у 70—80-х роках сприяли трансформації природоохоронного права в екологічне, були професор О. С. Колбасов (Інститут держави і права АН СРСР) і професор В. В. Петров (юридичний факультет Московського університету). Перший із них у цей час опублікував монографію «Біологія; політика — право» (1976 р-), а другий —- «Екологія і право» (1981 р.). Наукові дослідження екологічної проблематики в Інституті держави і права АН УРСР відновилися на початку 70-х років. Після Стокгольмської конференції 00Н з навколишнього середовища (1972 р.) акцент тут було зроблено на праві навколишнього середовища. Концептуальні засади нового праворозуміння в екологічній сфері знайшли відображення у серії підготовлених в Інституті фундаментальних праць: «Організаційно-правові питання охорони навколишнього середовища в СРСР» Ю. С. Шемшученка (1976 р.); «Юридична відповідальність в галузі охорони навколишнього середовища» Ю. С. Шемшученка, В. Л. Мунтяна і Б. Г. Розовського (1978 р.); «Охорона навколишнього середовища від шугового впливу (правові і організаційні питання)» Н. Р. Малишевої (1978 р.); «Охорона навколишнього середовища у містах» (колектив авторів, 1981 р.); «Ради народних депутатів і охорона навколишнього середовища» (колектив авторів, 1984 р.); «Правова охорона навколишнього середовища в галузі промислового виробництва» (колектив авторів, 1986 р.); «Місцеві ради і охорона навколишнього середовища» Ю. С. Шемшученка (1988 р.); «Правові проблеми екології» Ю. С. Шемшученка (1989 р.) та інших. Ці роботи набули загальносоюзного резонансу. Як писав з цього приводу професор В. В. Петров, «на основі комплексного підходу до охорони навколишнього природного середовища склалася київська еколого-правова школа, представлена в сучасний період цілою низкою наукових праць»11. Поряд з Інститутом держави і права АН УРСР у цей період відбулося розширення теоретичних досліджень еколого-правової тематики і в інших провідних наукових центрах України. У Харківському юридичному інституті над відповідними проблемами плідно працювали Ю. О. Вовк, В. К. Попов, В. О. Чуйков, А. П. Гетьман; на юридичному факультеті Київського державного університету — В. Л. Мунтян та В.І. Андрейцев; на юридичному факультеті Львівського державного університету — Н. І. Тітова та С. М. Кравченко; у Ворошиловградському філіалі Інституту економіко-правових досліджень АН УРСР — Б. Г. Розовський; на економіко-юридичному факультеті Донецького державного університету — А. Г. Полкова. Після проголошення незалежності України відбулися якісні зміни в характері досліджень екологоправової тематики. Система українського екологічного права почала розглядатися не як частина відповідної загальносоюзної системи, а як самодостатня галузь суверенної держави. Під цим кутом зору останнім часом підготовлено і видано чимало цікавих індивідуальних і колективних монографічних праць. Серед них монографії А. П. Гетьмана «Процесуальні норми і відносини в екологічному праві» (1991 р.); Н. Р. Ма-лишевої «Гармонізація екологічного законодавства в Європі» (1996 р.); Г. І. Балюк «Правові аспекти забезпечення ядерної та радіаційної (радіоекологічної) безпеки в Україні» (1997 р.); «Екологічний контроль: питання теорії і практики» (колективна, за ред. Ю. С. Шемшученка, 1999 р.); С. Б. Гавриша «Кримінально-правова охорона довкілля в Україні» (2002 р.); В. В. Костицького «Екологія перехідного періоду: право, держава, економіка» (2003 р.). У роки незалежності посилилась увага і до видання підручників та навчальних посібників з екологічного права України. Назвемо лише частину з них: «Екологічне право України» (загальна та особлива частини, Харків, 1995 — 1996 рр.); О. С. Бабяка, П. Д. Біленчука та Ю. О. Чирви «Екологічне право України» (Київ, 2000 р.); «Екологічне право» (Київ, 2001 р.); «Екологічне право України» (Одеса, 2001 р.); М. І. Малишка «Екологічне право України» (Київ, 2001 р.); І. А. Дмитренка «Екологічне право України» (Київ, 2001 р.); «Екологічне право України» (Харків, 2001 р.). Істотно збільшилася за останній період кількість виданих в Україні збірників законодавчих актів екологічного характеру, міжнародних договорів та інших документів з питань охорони навколишнього середовища. Заплановано видання «Екологічної енциклопедії України». Для вивчення курсу екологічного права важливе значення також має перша в Україні шеститомна «Юридична енциклопедія», видана під егідою Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України (Київ, 1998—2004 рр.). У ній вміщений широкий блок енциклопедичних статей, що стосуються поняття і сутності екологічного права, механізмів його реалізації, юридичної відповідальності за екологічні правопорушення тощо. Рекомендована література 1. Бринчук М. М. Зкологическое право. -— М., 2004. 2. Гавриш С. Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні. - К., 2002. 3. Гетьман А. П. Процессуальные нормы й отношения в зкологическом праве. — X., 1994. 4. Екологічне право. — К., 2001, 5. Зкологическое право Украины. — Одесса, 2001. 6. Костицький В. Екологія перехідного періоду: право, держава, економіка. — К., 2003. 7. Колбасов О. С. Зкология: политика — право. — М., 1976. 8. Малышева Н. Р. Гармонизация зкологического законодательства в Европе. — К., 1996. 9. Петров В. В. Зкология й право. — М., 1981. 10. Шемшученко Ю. С. Правовые проблемы экологии. — К., 1989. 11. Екологічне право України / За ред. А. П. Гетьмана і М. В. Шульги. — X., 2005. Розділ II Джерела екологічного права § 1. Загальна характеристика джерел екологічного права Право як регулятор суспільних відносин має об'єктивне, зовнішнє вираження в різних джерелах, таких як правовий звичай, судовий прецедент, нормативно-правовий акт. В Україні провідну роль відіграє нормативно-правовий акт. З урахуванням цього під джерелами екологічного права розуміють нормативно-правові акти, якими регулюються відносини у сфері взаємодії навколишнього природного середовища і суспільства. Ці акти мають передбачену законом форму, вони складають відповідну розгалужену систему, об'єднану загальною метою еко-лого-правового регулювання. Вони не є однорідними, виконують різні функції та посідають відповідне місце у структурі екологічного права. Ці фактори є основою для наукової класифікації джерел екологічного права. Можна виділити наступні групи джерел екологічного права: — за юридичною силою — закони і підзаконні акти. Закони посідають провідне місце в ієрархічній структурі законодавства; всі інші нормативно-правові акти видаються на основі, на розвиток і на виконання законів. До цих актів, зокрема, належать укази Президента і постанови Кабінету Міністрів України, накази та інструкції міністерств і відомств, рішення місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування; — за характером правового регулювання — загальні та спеціальні. До загальних відносять нормативно-правові акти, предметом регулювання яких є як екологічні, так і інші суспільні відносини (Конституція України, Закон України «Про основи національної безпеки України»), Спеціальні акти стосуються виключно екологічних питань (наприклад, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»); — за предметом правового регулювання — комплексні (Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища») і природоресурсні (Земельний, Водний та Лісовий кодекси, Закон України «Про тваринний світ» (2001 р.) тощо) або ті, якими регулюються окремі питання екологічної діяльності (закони України «Про екологічну експертизу» (1995 р.), «Про екологічний аудит» (2004 р.) та ін.); — за способом правового регулювання — матеріальні та процесуальні. Нормами матеріальних актів визначаються права й обов'язки, а також юридична відповідальність учасників еколого-правових відносин. Процесуальні акти регулюють процедуру реалізації норм матеріального права. До них, зокрема, належать затверджений Постановою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 р. Порядок обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Положення про порядок розроблення екологічних програм, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1993 р., тощо; — за ступенем систематизації — кодифіковані й усі інші. До кодифікованих належить насамперед Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», який є стрижнем комплексної галузі екологічного права і законодавства. До категорії кодифікованих належать також Земельний, Водний і Лісовий кодекси, Кодекс України про надра, закони України «Про тваринний світ» та «Про охорону атмосферного повітря» (1992 р.). Джерела екологічного права є багатогранними, що випливає з 'їх призначення у регулюванні як загальних, так і численних конкретних питань охорони навколишнього природного середовища з використанням різноманітних правових засобів впливу на усіх рівнях. Акти екологічного права мають різну юридичну силу, але діють за принципом піраміди, вершиною якої є Конституція України. Судова практика, не будучи джерелом екологічного права, водночас відіграє позитивну роль у правильному його застосуванні й зміцненні законності у сфері екологічних відносин. Особливе значення тут має передбачене Законом України «Про судоустрій» (2001 р.) право Пленуму Верховного Суду України і Пленуму Вищого господарського суду України надавати судам роз'яснення з питань застосування законодавства при розгляді відповідних справ на основі узагальнення судової практики. Пленуми Верховного Суду України та Вищого господарського суду України за роки незалежності неодноразово приймали постанови про практику розгляду судами справ про відповідальність за порушення екологічного, земельного, лісового законодавства тощо. Ці постанови не містять нових правових норм, а надають тлумачення чинних законів і підзаконних актів. Вони орієнтують суди на одноманітне застосування законів судами України. Певною мірою це компенсує застосування судового прецеденту, властивого для англосаксонської системи права. |
|
Пометун О. П5 5 Методика навчання історії в школі / О.І. Пометун, Г. О. Фрей-ман Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист №1/11-5869 від 11. 10. 2005р.) |
Підручник Рекомендовано Міністерством освіти і науки України Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист №14/18. 2-590 від 21 березня 2003року) |
|
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Державний вищий навчальний заклад «Мови і літератури»), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №323 від 17. 10. 2005р., чинних програм «Рідна мова. 5–11... |
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Державний вищий навчальний заклад «Мови і літератури»), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №323 від 17. 10. 2005р., чинних програм «Рідна мова. 5–11... |
|
ПРАВО Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист №14/18. 2-1251 від 11 жовтня 2003р.) |
Її. Рецензенти: Малишева Н. Р Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист №1/11-4721 від 10 листопада 2003 року ) |
|
ББК 67. 9(4УКР)ЗООя73 Ф89 Затверджено Міністерством науки і освіти України (лист від 3 червня 2002 р за №14/18. 2-1154) |
ПСИХОЛОГІЯ вищої школи НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК Гриф надано Міністерством освіти і науки України (Лист №14/18. 2-669 від 17. 03. 2006 року) |
|
В. Я. Тація Доктора юридичних наук, професора Гриф надано Міністерством освіти і науки України (лист №14/18. 2-1224 від 10 липня 2003 р.) |
Хриков Є. М. Х95 Управління навчальним закладом: Навч посіб Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист №14/18. 2-751 від 24 березня 2006р.) |