|
Скачати 6.62 Mb.
|
4. Функції, порівняльного правознавства Як відомо, функції будь-якої науки, у тому числі і порівняльного правознавства, відображають основні напрями, через які проявляється їх суть і зміст, а також необхідність їх існування. На думку Ю.О. Тихомирова, порівняльне правознавство включає виконання таких функцій: інформаційна, аналітична, критична, інтеграційна і домінантна1. Воно служить законотворчій і правозастосовній практиці, правильному засвоєнню зарубіжних доктрин і практики, а також юридичній освіті. Функції порівняльного правознавства можна умовно розділити на дві великі групи. Теоретичні функції, що забезпечують якісне зростання в розвитку не тільки порівняльно-правового, але й усього юридичного знання в цілому. Дані функції забезпечують теоретичне осмислення закономірностей походження й еволюції правових систем, що сприяє вивченню не тільки національного права, але й визначенню його місця в системі правових сімей (систем). Реалізація теоретичних функцій сприяє розвитку теоретичних основ порівняльного правознавства, що є внеском у розвиток юридичної науки в цілому. Практичні функції порівняльного правознавства направлені як на виконання конкретних завдань правової практики, що виникають перед різними правовими системами окремо, так і перед цілими правовими сім'ями. Реалізація цих функцій сприяє гармонізації й уніфікації правових норм національних правових систем, розробленню нормативно-правових актів з урахуванням зарубіжного досвіду та ін. 1 Тихомиров Ю.А. Право: национальное, международное, сравнительное // Государство и право. — 1999. — № 8. — С. 8. 2 Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности. — М.: Междунар. отн., 1998. — С. 9. 3 Осакве К. Сравнительное правоведение в схемах. Общая и Особенная части: Учеб.-практ. пособие. — М.: Дело, 2002. — С. 20. 4 Див.: Бехруз X. Основы цивилизационного похода в сравнительном правоведении. — О.: Фенікс, 2007. 18 X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО 19 Основними функціями порівняльного правознавства, що входять у вищезгадані групи, є такі. Гносеологічна функція виражається в тому, що будь-яка юридична наука направлена на пізнання навколишнього світу. Вона пізнає державу, право й інші державно-правові явища, отримує про них необхідні знання, пояснює їх із наукових позицій. Цього можна досягти шляхом їх вивчення у зв'язку з іншими явищами, що формують соціальне життя. Порівняльне правознавство вивчає правові системи, пов'язуючи його з такими цивілізаційними явищами, як культура, релігія, політика, ідеологія, традиції та ін. Порівняльне правознавство постійно орієнтоване не на просте підсумовування знань про правові явища й вивчення динамічних аспектів взаємодії правових об'єктів, на виявлення не просто будь-якого правового елементу, а на розгляд функціональних елементів, способів підтримки структурної постійності правової системи, сприйняття системою нових правових елементів різних інститутів і т. ін., у рамках національних політичних і економічних умов. їх аналіз і оцінка стосовно внутрішньодержавного розвитку будуть більш повними й об'єктивними, якщо вивчаються загальні і специфічні причини існування правових явищ, тимчасові і стабільні правові ситуації в зарубіжних державах і їх вплив, чинники, що ведуть до зміни національних законодавств, до ухвалення і зміни правових актів, умов, які сприяють або стримують реалізацію права. Методологічна функція порівняльного правознавства виражається в тому, що в рамках даної науки напрацьовується великий методологічний потенціал, необхідний для проведення порівняльно-правових досліджень. Оскільки здійснення порівняльно-правових досліджень є необхідною умовою при вивченні об'єктів і предметів різних наук, то вироблений методологічний арсенал у рамках порівняльного правознавства відіграє важливу роль у цьому процесі. Зокрема, порівняльно-правовий метод отримує подальший розвиток, завдяки чому забезпечується результативність порівняльно-правових досліджень. Це сприяє успішному проведенню в рамках різних правових наук порівняльно-правових досліджень, які стають більш контрастними і яскравими, оскільки в цей процес включаються і додаткові чинники. Інтеграційна функція порівняльного правознавства, тобто функція оптимізації розвитку національних правових систем, зумовлена курсом держави або держав, міждержавних об'єднань на зближення правових систем за допомогою гармонізації національних законодавств і уніфікації правових норм. У цих випадках критеріями порівняння й оцінки національних законодавств служать визнання загальних інтересів держав в узгодженому правовому регулюванні, пошук і визначення об'єктів такого регулювання, виявлення відмінностей у національних законодавствах і можливих засобів їх подолання. Порівняльне правознавство виробляє рекомендації, направлені на удосконалення державно-правового будівництва, законодавства, юридичної практики тощо, тим самим забезпечує успішність і результативність інтеграційних процесів. Функція деідеологізації правових доктрин і теорій, направлених на вивчення правових систем, передбачає об'єктивний науковий підхід до вивчення основних державно-правових явищ у рамках порівняльного правознавства і неупереджене ставлення до них залежно від політичних і ідеологічних поглядів та інтересів. При розгляді цих явищ необхідно звільнятися від ідеологічних, релігійних і культурологічних упереджень. Реалізація даної функції забезпечує об'єктове вивчення правової панорами світу. Виховна функція призводить до розвитку правосвідомості і правової культури, унаслідок чого правове мислення сприймається як важливий важіль переключення суспільної свідомості на загальноцивілізаційні орієнтири. Реалізація даної функції сприяє шанобливому ставленню до «чужого» права, сприйняттю його нарівні з національним правом як складової правової панорами світу. Освітня функція реалізується через викладання порівняльного правознавства як необхідного компоненту підготовки сучасних фахівців у різних галузях правової науки. Значне поширення порівняльного правознавства і введення його в навчальну програму юридичних вузів на сьогодні відображає, з одного боку, рівень його розвитку як самостійної юридичної науки, а з іншого — нагальну необхідність практичного застосування результатів його досягнень. На думку К. Осакве, «використання порівняльного правознавства в науковій сфері, по-перше, сприяє вивченню національного права; по-друге, полегшує розуміння зарубіжних правових 20 X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО 21 систем; по-третє, руйнує правову ксенофобію; по-четверте, підвищує культурний рівень студента; і, нарешті, підкріплює фундаментальність юридичної освіти тих, що навчаються. Як наукова дисципліна, порівняльне правознавство виходить із того, що істина пізнається в порівнянні, транснаціональній юридичній практиці і в прикладній науково-дослідній роботі»1. Таким чином, функціональне призначення порівняльного правознавства як юридичної науки є багатогранним і багатобічним. 5. Структура порівняльного правознавства Оскільки структурна цілісність порівняльного правознавства має принципове значення для його визнання як самостійної юридичної науки, питання про структуру порівняльного правознавства залишається також актуальним. У юридичній літературі, присвяченій порівняльному правознавству, трапляється думка про віднесення різних його частин (Загальної й Особливої) до різних правових наук. Так М.М. Марченко Загальну частину порівняльного правознавства називає теорією порівняльного методу і відносить її до загальної теорії права2. К. Осакве, як уже наголошувалося, порівняльне правознавство розуміє як своєрідний науковий метод, що не має самостійного предмета, оскільки він (предмет) визначається порівнюваною галуззю права. Так, наприклад, предметом порівняльного цивільного права є цивільне право3. Іншими словами, він не бачить єдиної структури порівняльного правознавства. К. Цвайгерт і X. Кьотц у структурі порівняльного правознавства виділяють вертикальне порівняльне право і горизонтальне порівняльне право. Як вертикальне порівняльне право вони 1 Осакве К. Размышление о природе сравнительного правоведения: некоторые теоретические вопросы // Журнал зарубежного законодательства и сравнительного правоведения. — 2006. — № 2. — С. 59. 2 Общая теория государства и права: Академический курс: В 2 т. — Т. 1: Теория государства / Отв. ред. М.Н. Марченко. — М.: Зерцало, 1998. — С. 25-28. 3 Див.: Осакве К. Сравнительное правоведение в схемах. Общая и Особенная части: Учеб.-практ. пособие. — М.: Дело, 2002. — 464 с. розглядають історію права, а як горизонтальне порівняльне право — порівняння сучасних правових систем»1. Розвиваючи цю тему, залежно від мети, напряму і предмета дослідження О.І. Харитонова і Є.О. Харитонов пропонують таку структуру порівняльного правознавства:
Більшість авторів виділяє структуру порівняльного правознавства, що складається із Загальної і Особливої частин. Наприклад, Ю.О. Тихомиров уважає, що «потрібно розвинути Загальну частину і Особливу частину порівняльного правознавства стосовно окремих галузей права, уникаючи пасивно-інформаційного викладення матеріалу. При цьому імператив порівняння і «вибору» норм — добровільні самообов'язки сторін — зарубіжних держав»3. На думку B.C. Нерсесянца, двома основними структурними частинами порівняльного правознавства, як і решти юридичних дисциплін, є Загальна і Особлива частини. Загальна частина включає вирішення проблем історії, теорії, предмета, методології порівняльного правознавства, місця, ролі порівняльного правознавства в системі юридичних наук і вищої освіти, актуальні наукові завдання і основні напрями порівняльно-правових досліджень національної системи права з урахуванням її місця на правовій карті світу, досвід досягнень і тенденцій розвитку зарубіжної юридичної компаративістики. До Особливої частини він відносить усю тематику конкретних порівняльно-правових досліджень різних правових (державно-правових) явищ — від порівняльного (синхронного або діахронного) аналізу окремих норм різних ' Цвайгерт К., Кётц X. Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права: В 2 т, — Т. 1: Основы. — М.: Междунар. отн., 1998. — С. 19. 2 Харитонова О.І., Харитонов Є.О. Порівняльне право Європи: Основи порівняльного правознавства. Європейські традиції: Посібник. — X.: Одіссей, 2002. — С. 9. 3 Тихомиров Ю.А. Право: национальное, международное, сравнительное // Государство и право. — 1999. — № 8. — С. 8. 22 X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО 23 правових систем, до порівняльно-правових досліджень усіх основних минулих і сучасних систем національного права, порівняльно-правового вивчення окремих галузей права (наприклад порівняльно-правового дослідження конституційного права, трудового права, приватного права) і т. ін.1 О.Ф. Скакун у структурному плані розглядає порівняльне правознавство як систему знань і, виходячи з принципу співвідношення загального, особливого і одиничного, пропонує наступну його структуру. Загальне порівняльне правознавство (теорія правових систем) — предметом порівняння є правові системи в цілому, загальні і специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування правових явищ (законодавства, системи права, співвідношення права і закону, правовідношення, тлумачення, законодавчої техніки і ін.), тобто все те, що входить у загальнотеоретичне знання правової реальності в рамках держави. Важливою особливістю є дослідження стикових проблем, що лежать у площині порівняльного аналізу різних правових систем світу. Особливе (галузеве і внутрішньогалузеве) порівняльне правознавство — предметом порівняння є окремі компоненти (елементи) системи права — галузі: цивільне, кримінальне, адміністративне право та інші; інститути права, їх конкретні норми, тобто все те, що входить у знання галузевої юридичної науки. Порівняння може проводитися по підсистемах (спільностях) публічного і приватного права, по матеріальних і процесуальних галузях права та ін. Спеціальне (предметне) порівняльне правознавство — предметом порівняння є спеціальні питання проблемного характеру: освіта юриста, стан підготовки працівника поліції (міліції), конституційний контроль, правовий статус омбудсмана та ін.2 Отже, визнаючи статус порівняльного правознавства як самостійної юридичної науки, доцільно виходити з того, що його 1 Нерсесянц B.C. Сравнительное правоведение в системе юриспруденции // Государство и право. — 2001. — № 6. — С. 14-15. 2 Скакун О.Ф. Место общего сравнительного правоведения в системе юридических наук и его официальный статус // Порівняльне правознавство: сучасний стані перспективи розвитку: 36. наук. ст. / За ред. Ю.С. Шемшученка, О.В. Кресіна. - К., 2006. - С 10. структура складається з нерозривно зв'язаних частин — Загальної і Особливої. Діалектична взаємодія його складових забезпечує його цілісність як науки. Іншими словами, сучасний статус порівняльного правознавства передбачає цілісність його структури, тобто єдність його Загальної і Особливої частин. Загальна частина включає теоретичні основи порівняльного правознавства, а саме: історію його формування й еволюцію, його статус, предмет і об'єкт, а також методологію правових досліджень, визначення місця і ролі порівняльного правознавства в системі юридичних наук і вищої освіти, класифікацію правових систем і т. ін. Його особлива частина складається з конкретних порівняльно-правових досліджень різних правових явищ — від порівняльного (синхронного або діахронного) аналізу окремих норм, що належать до різних правових систем, до проблем порівняльно-правових досліджень усіх існуючих раніше і сучасних правових систем, а також порівняльно-правового вивчення окремих галузей права (наприклад порівняльно-правових досліджень конституційного права, цивільного права, трудового права, кримінального права, екологічного права і т. ін.). 6. Понятійний апарат порівняльного правознавства Відомо, що будь-яка наука, яка має самостійний предмет та претендує на автономний науковий статус, повинна також володіти певною системою вироблених нею, а також запозичених понять, термінів і категорій, інакше кажучи, власним понятійно-категоріальним апаратом. Як і будь-яка інша юридична наука, порівняльне правознавство також розробляє свій понятійний апарат, що є системою компаративно-правових понять, термінів і категорій загальноправового, галузевого і спеціального характеру. Звичайно, розроблення понятійного апарату — це тривалий і складний процес, але неопрацьованість, а деколи й недбалість у вживанні понять і термінів створює великі труднощі, ускладнює розуміння реальних процесів. 24 |
М. Тодики доктора юридичних і політичних наук, професора В. С. Журавського... Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів |
ІСТОРІЯ, ЗАВДАННЯ І РОЗВИТОК ПСИХОФІЗІОЛОГІЇ Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів |
Малиновський А. С., Рибак М. Ф. Т 19 Метрологія, стандартизація і... Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів |
Гриф «Рекомендовано Міністерством освіти і науки України. Підручник... Підручник підготовлений викладачами кафедри аграрного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого |
Закони,закономірності Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів |
Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Рекомендовано... Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів |
М. П. Кочерган Загальне мовознавство ... |
Вища освіта в Україні» НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА 3атверджено Міністерством... Н32 Національна економіка: Підручник. 3а ред проф., к е н. П. В. Круша. К.: Каравела; Піча Ю. В., 2008. 416 с |
Порівняльне правознавство Порівняльне дослідження правових систем з метою визначення спільного і особливого, тенденцій розвитку права у наднаціональних — глобальному... |
КОНДОР 2006 Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для вищих навчальних закладів |