БЕХРУЗ ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО ПІДРУЧНИК Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО
|
|
Скачати 6.62 Mb.
|
|
X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО 49 принципів і методів, розроблених у рамках інших наук, їх зміст отримує нове змістове навантаження, зумовлене специфікою предмета порівняльного правознавства. 2. Структура методологи порівняльно-правових досліджень З приводу елементного складу структури методології порівняльно-правових досліджень в юридичній літературі існують різні точки зору. На думку М.А. Дамірлі, структура методології порівняльного правознавства, як і будь-якої наукової дисципліни, є ієрархією рівнів (вертикальний зріз) і своєрідною структуризацією (поєднання) її елементів (горизонтальний зріз). У цьому ключі методологія порівняльного правознавства може бути подана як «ансамбль» взаємопов'язаних елементів. Вона будується на поєднанні, з одного боку, порівняльно-правового підходу, який є домінуючим в її структурі, і з іншого боку, — решти підходів і методів пізнання. При цьому слід урахувати, що в рамках самого порівняльно-правового підходу може бути використана ціла сукупність, певна система методів і принципів. У деяких випадках за допомогою переплетення порівняльного методу з іншими методами утворюються його різновиди (наприклад порівняльно-логічний, порівняльно-історичний і т. ін.). Крім того, з урахуванням оновлення методології порівняльного правознавства можна стверджувати, що в осяжній перспективі його структура буде ускладнюватися'. Згідно з іншою точкою зору, у структурі методології порівняльного правознавства виділяються декілька компонентів: 1) порівняльно-типологічний підхід; 2) теорія порівняльно-правового методу; 3) методи і способи порівняльно-правового дослідження; 4) методика порівняльно-правового аналізу2. '  Дамирли М.А. Теоретико-методологические проблемы сравнительного правоведения: попытка актуализации и некоторые размышления // Журнал зарубежного законодательства и сравнительного правоведения. — 2006. — № 3. — С. 50.2 Порівняльне правознавство у системі юридичних наук: проблеми методології / О.В. Кресін, Л.А. Луць, О.М. Лисенко та ін. / За ред. Ю.С. Шемшученка. — К., 2006. - С 8. Щодо розвитку методології порівняльно-правових досліджень спостерігається двоякий процес: з одного боку, зростає спеціалізація в розробленні методів і методик, а з іншого — характерним стає процес побудови нормативних теорій з розвиненим формальним апаратом і практично універсальною сферою застосування. Причому, як відзначає Д.А. Керімов, даний процес має об'єктивний характер, оскільки, з погляду отримання нового знання, будь-яка загальна змістовна теорія виступає як методологія1. Точно так, як у методології теорії права виділяють декілька блоків (рівнів) елементів: блок логіки, концептуальних ідей і концептів (підходів); блок принципів і блок методів пізнання2, також можна виділити декілька блоків (рівнів) елементів і в структурі методології порівняльно-правових досліджень. Елементи першого блоку (рівня), пов'язані з визначенням горизонтів пізнання предмета порівняльного правознавства за допомогою певних концептуальних підходів (ідей). Елементи другого блоку (рівня) пов'язані з організацією конкретного пізнавального процесу на основі вибраних методологічних принципів. І, нарешті, елементи третього блоку (рівня) тобто конкретні методи, розкривають і відображають зміст предмета дослідження. Принцип комплексного використання сукупності універсальних концептуальних підходів, загальнонаукових і спеціально-юридичних принципів і методів, як уже наголошувалося, є необхідною умовою продуктивного вивчення предмета порівняльного правознавства. Систематичне застосування одних концептуальних підходів, методологічних принципів, конкретних методів і методики не виключає використання інших у рамках методології порівняльно-правових досліджень. Це застосування зумовлене природою і специфікою реальності, що вивчається, і завданням відтворення її більш-менш цілісної картини. Таким чином, методологія порівняльно-правових досліджень є складною структурою, що містить загальні концептуальні підходи (ідеї), методологічні принципи і конкретні методи і методики 1  Див.: Керимов Д.А. Философские проблемы права. — М.: Мысль, 1972.-С. 1,. 2 Малахов В.П. Философия права: Учеб. пособие. — М.; Екатеринбург, 2002. - С. 59. 50 X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО 51 порівняльно-правових досліджень, розроблені як у рамках порівняльного правознавства, так і запозичені та адаптовані, залежно від предмета порівняльного правознавства, у інших юридичних і неюридичних наук. 3. Концептуальні підходи в методології порівняльно-правових досліджень Концептуальні підходи (ідеї), як відзначає В.П. Малахов, є вихідними положеннями про предмет, його програмними припущеннями. Вони виступають як вузлові моменти в організації інтелектуального процесу пізнавальної діяльності і містять різноманітні багатства змісту предмета дослідження. Концептуальні підходи (ідеї) належать до конкретного предмета, хоча вони народжуються поза теорією даного предмета1. П.М. Рабінович визначає концептуальний підхід як побудовану на загальних світоглядних категоріях аксіоматичну ідею, яка є постулатом загальної стратегії дослідження, відбір досліджуваних фактів і інтерпретацію результатів дослідження2. Таким чином, концептуальні підходи (ідеї) відображають методологічні основи пізнання, які виконують роль прожекторів, що освітлюють шлях дослідника до розуміння об'єкта дослідження. У рамках концептуальних підходів може бути використана певна система методологічних принципів, методів. У структурі методології порівняльно-правових досліджень доцільно виділити цілий ряд концептуальних підходів, зокрема — цивілізаційний, герменевтичний, аксіологічний і антропологічний. 3.1. Цивілізаційний підхід Одним із затребуваних концептуальних підходів (ідей) у методології порівняльно-правових досліджень, що сформувалися 1  Малахов В.П. Философия права: Учеб. пособие. — М.; Екатеринбург, 2002.— С. 67. 2 Філософія права: проблеми та підходи: Навч. посіб. / За заг. ред. П.М. Рабі- новича. — Л.: Юрид. фак. Львівського нац. ун-ту ім. І. Франка, 2005. — С 86. в рамках цивілізаційної теорії, є цивілізаційний підхід, згідно з яким центральною категорією виступає цивілізація. Існують різні визначення цього поняття, кожне з яких відображає філософський, соціологічний або історичний напрями суспільного знання. Більшість дослідників уважає, що поняття «цивілізація» вперше виникло в концепціях «суспільного договору» наприкінці XVIII ст. Особливий інтерес у цьому відношенні викликає праця А. Фергюсона «Досвід історії громадського суспільства» (1767 p.), в якій розглядається перехід від дикості і варварства до цивілізації. Цивілізація виникає як новий вищий етап історії людства, унаслідок необхідності приборкання небезпечних для цілісності суспільства суперечностей і створення того способу існування, який дозволить людству жити і розвиватися далі1. Але, незважаючи на поширеність даного твердження, необхідно відзначити, що ще задовго до цього, у XIV ст., на необхідність використання цивілізаційного підходу при вивченні суспільного життя, частиною якого, природно, є і правове життя, звернув увагу відомий арабський філософ, історик, економіст Абд Ар-Рахман Ібн Халдун (1332—1406). Зокрема він відзначав, що різні стани суспільного життя необхідно пояснювати з позицій цивілізаційного підходу, який може служити поясненням фактів, пов'язаних із життям суспільства. Більше того, як відзначають дослідники його діяльності, ймовірно, Ібн Халдун був першим, хто запровадив у науковий ужиток поняття «цивілізація», і був першим мислителем, який подивився на історичний процес із цивілізаційної точки зору, і відповідно до цього визначив завдання історії не тільки в описуванні зміни поколінь суспільства, але й у вивченні цивілізаційних особливостей різних народів2. Таким чином, відлік застосування цивілізаційного підходу необхідно починати не з кінця XVIII ст., а з XIV ст. і пов'язувати з ім'ям Ібн Халдуна. На думку А.Дж. Тойнбі, кожна цивілізація є своєрідною спробою єдиної, великої, загальнолюдської творчості, а якщо дивитися на неї ретроспективно, це — своєрідний приклад єдиного, ' Див.: Цивилизация, культура, личность / Гаман-Голумвина О.В., Злобин Н.С., Кантор В.К., Келле В.Ж. / Под ред. В.Ж. Келле. — М., 1999. — С 25-32.2 Мусаелян Л.А. О концепции философии истории Ибн Халдуна // Философия и общество. — 2000. — № 3. — С. 133-154. 52 X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО 53 великого, загальнолюдського досвіду1. Цивілізації у нього подаються як типи людських спільнот, що викликають певні асоціації у сфері релігії, архітектури, живопису, звичаїв, тобто в царині культури. А.Дж. Тойнбі стверджував також, що якщо йти від Греції і Сербії, намагаючись зрозуміти їхню історію, то приходиш до православного християнства або візантійського світу. Якщо починати шлях із Марокко й Афганістану, то неминуче прийдеш до ісламського світу»2. Велику увагу розкриттю поняття цивілізації та закономірностей її формування і розвитку приділяє С. Хантінгтон. На його думку, цивілізація — це найширший рівень культурної ідентичності людей, пов'язаний з наявністю таких рис об'єктивного порядку, як мова, історія, релігія, звичаї, інститути, а також суб'єктивна самоідентифікація людей (так мешканець Рима може характеризувати себе як римлянина, італійця, християнина, європейця, людини західного світу). Цивілізації — це унікальні ціннісні світи, і саме тому люди різних цивілізацій по-різному дивляться на відносини між Богом і людьми, індивідом і групою, громадянином і державою, батьками і дітьми, чоловіком і дружиною, мають різні уявлення про співвідносну значущість права і обов'язків, свободи і примусу, рівності і ієрархії3. Таким чином, цивілізацію можна визначити як соціально-історичну структуру усталених спільнот, які характеризуються ідеологічними, релігійними, культурними, морально-етичними особливостями формування, що відображають перехід людства від варварства до нового, більш упорядкованого рівня розвитку. У теперішній час спостерігається тенденція використання цивілізаційного підходу при вивченні державно-правових явищ, зокрема правових систем. Використання цивілізаційного підходу передбачає відмову від застосування принципу європоцентризму, який полягає у вузькому підході до аналізу всесвітньої історії, що є наслідком недостатності знань про історію інших народів і відчуття переваги над іншими, незахідними цивілізаціями. На цій основі трансформація уявлень про право і державу '  Тойнби А.Дж. Цивилизация перед судом истории: Сборник. — М., 2002. - С. 300.2 Там само. — С 134. 3 Див.: Хангтингтон С. Столкновение цивилизаций. — СПб.: М., 2003. в рамках цивілізаційного підходу має безпосереднє відношення до об'єктивного вивчення правової панорами світу взагалі і різних правових систем зокрема, що є головною умовою досягнення об'єктивних результатів досліджень і найбільшою мірою відповідає реаліям правового розвитку. Цивілізаційний підхід дає можливість розглядати історію людства як багатоваріантний процес. Відповідно, використання даного підходу в порівняльному правознавстві дозволить, з одного боку, зробити наше бачення еволюції правових систем більш багатовимірним. З іншого боку, послідовне використання даного підходу у вивченні еволюції правових систем призводить до висновку про їх принципову рівнозначність у плані культурно-історичного розвитку, що, у свою чергу, зумовлює необхідність вивчення всіх правових систем. Таким чином, цивілізаційний підхід дозволяє виявити як унікальність, так і рівноцінність не тільки різних цивілізацій, але й правових систем. Даний підхід указує не тільки на відмінності між правовими традиціями і системами, але й відкриває нові горизонти правової акультурації в рамках діалогу правових систем. 3.2. Герменевтичний підхід Сучасна методологія правових наук висунула на перший план проблему герменевтики як головного підходу в роботі з правовим джерелом, твором або текстом. Герменевтика розуміється як наука про правила тлумачення, породжена необхідністю роз'яснення і конкретизації священних текстів, творів поетів, письменників, філософів, учених, заснована на процесі інтерпретації на стику мови і життєвого досвіду. Разом із тим уважається, що жодне тлумачення тексту не може претендувати на загальне визнання, оскільки те, що тлумачать, містить приховану суперечність, що підриває зсередини його зв'язаність. Тому будь-який смисл — це щось надзвичайно не вирішуване, а «дійсного» смислу не існує взагалі1. 1  Тарнас Р. История западного мышления. — М.: Крон-Пресс, 1995. — С. 339.54 X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО 55 Періодом зародження герменевтики вважається епоха Ренесансу, що отримала розвиток у трьох напрямах: філологічна, теологічна, юридична герменевтика. Герменевтика в її сучасному розумінні остаточно сформувалася в епоху романтизму. Основоположником такого розуміння герменевтики вважають німецького філософа кінця XVIII — початку XIX ст. Ф. Шлейєрмахера, який розробив загальні правила герменевтичного підходу, що передбачав його одноманітне застосування до текстів релігійного і світського характеру, для яких раніше вважалося за необхідне застосовувати різні способи інтерпретації. На його думку, кожен текст має дві сторони — наочно-змістовну і індивідуально-особову, тобто текст має граматичну (об'єктивну) і психологічну (технічну) природу. Герменевтика, на думку Ф. Шлейєрмахера, — це мистецтво розуміння чужої (авторської) індивідуальності як вона виражена в тексті (художньому або науковому)1. Таким чином, герменевтика є об'єднуючим поняттям, що включає мистецтво інтерпретації, тлумачення і розуміння письмово зафіксованих у мові життєвих об'єктивувань. Вона відстоює цінність традицій, указує на зразки поведінки, які існували у минулому, як еталони сучасності. Для неї найважливішим є питання про розуміння людиною сущого і належного. У процесі розуміння на предмет пізнання поширюється інтелект, відчуття, інтуїція, взагалі особистість того, хто прагне до розуміння. Сучасна герменевтика виходить далеко за межі традиційного розуміння тексту, звертаючись до більш загальних проблем мови і психології. В. Дільтей у своїй праці «Витоки герменевтики»2 висловив думку, що герменевтика є методологічною основою гуманітарного знання, мистецтвом розуміння письмово фіксованих життєвих проявів. Герменевтика як мистецтво і одночасно як теорія тлумачення текстів застосовується в різних галузях суспільствознавства: філософії, філології, психології, праві. Як зазначав Г.Г. Гадамер, не можна не визнати, що історик права і юрист-практик вирішують 1 |
Схожі:
|
М. Тодики доктора юридичних і політичних наук, професора В. С. Журавського... Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів |
ІСТОРІЯ, ЗАВДАННЯ І РОЗВИТОК ПСИХОФІЗІОЛОГІЇ Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів |
|
Малиновський А. С., Рибак М. Ф. Т 19 Метрологія, стандартизація і... Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів |
Гриф «Рекомендовано Міністерством освіти і науки України. Підручник... Підручник підготовлений викладачами кафедри аграрного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого |
|
Закони,закономірності Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів |
Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Рекомендовано... Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів |
|
М. П. Кочерган Загальне мовознавство ... |
Вища освіта в Україні» НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА 3атверджено Міністерством... Н32 Національна економіка: Підручник. 3а ред проф., к е н. П. В. Круша. К.: Каравела; Піча Ю. В., 2008. 416 с |
|
Порівняльне правознавство Порівняльне дослідження правових систем з метою визначення спільного і особливого, тенденцій розвитку права у наднаціональних — глобальному... |
КОНДОР 2006 Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для вищих навчальних закладів |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua