|
|
Скачати 1.46 Mb.
|
45.Конвенція ООН з морського права 1982 року встановила такі види проток, використовуваних для міжнародного судноплавства: а) протоки між одною частиною відкритого моря або економічної зони, у котрих будь-які судна користуються правом безперешкодного транзитного проходу з метою безперервного і швидкого проходу або прольоту через протоку (Баб-ель-Мандебська, Гібралтарська, Дрейка, Ла- Манш, Магелланова, Па-де-Кале, Сингалурська і ін.); б) протоки між островом і континентальною части ною прибережної держави, у котрих застосовується право мирного проходу як для транзиту, так і для заходу в територіальні і внутрішні води; в) протоки між одним районом відкритого моря і територіальним морем держави, у котрих також засто совується право мирного проходу; г) протоки, правовий режим яких регулюється спе ціальними міжнародними угодами (Чорноморські протоки, Балтійські протоки і т.д.). Незалежно від правового статусу вод протоки, а вони можуть належати як до внутрішніх морських вод, так і до територіального моря прибережної держави, відповідно до загальних принципів міжнародного права, що випливають із положень статей 34 — 36 Конвенції з морського права 1982 року, у протоках забезпечується свобода судноплавства, що не зачіпає, проте, суверенітет прибережної держави. З іншого боку, держави, що гра-ничать із протокою, не повинні перешкоджати транзитному проходженню або прольоту над протоками морських і повітряних суден інших держав і повинні відповідним чином оповіщати про будь-яку відому їм небезпеку для судноплавства або прольоту. У протоках установлюється режим мирного проходу. Водночас держави, що межують з міжнародною протокою, вправі в межах, передбачених міжнародними угодами, регулювати транзитний і мирний проходи суден і літальних апаратів через протоку, зокрема, установлювати правила щодо: — безпеки судноплавства; — запобігання забруднення із суден; — недопущення рибальства; — навантаження і розвантаження товарів, посадки і висадки осіб у порушення митних, фіскальних, санітарних або імміграційних правил і т.п. Розглянемо коротко правовий режим найбільш важливих міжнародних проток. Географічно Чорноморські протоки не існують. Під Чорноморськими протоками розуміють Босфор, Дарданелли і з'єднуюче їхнє Мармурове море. Через ці протоки здійснюється вихід із Чорного моря в Середземне, і тому вони є важливими морськими шляхами для держав, розташованих у басейні Чорного моря. Найважливіше значення мають Чорноморські протоки і для України, що має міцний торговий флот, яка веде інтенсивну торгівлю через, свої морські порти і що надає їх для торгівлі іншим країнам. Крім того, Україна має і військово-морський флот, а також ряд військово-морських баз, що здатні у своїй сукупності впливати на політичну і військову обстановку в Чорному і Середземному морях. Береги проток належать одній державі — Туреччині, тому в минулому від її рішень залежав їхній правовий статус. Спочатку, після захоплення в 1453 році Туреччина закрила протоки, і Чорне море стало внутрішнім морем однієї цієї держави. Але в результаті історичних змін у військово-політичному становищі Туреччини в наступні сторіччя статус проток змінювався, хоча й у цьому сторіччі, наприклад, під час Балканської війни 1912-1913 років протоки об'являлися закритими. 46. суть політико-юридичного статусу особи як громадянина конкретної держави полягає в участі індивіда в справах по управлінню суспільством і державою, активному користуванню своїми правами і сумлінному виконанню обов'язків, покладених на нього законом. Причому встановлення такого статусу є винятковою прерогативою даної держави. Але в деяких випадках це породжує колізію норм про громадянство різноманітних держав, що може знайти своє вирішення тільки на рівні міжнародного права за допомогою укладання відповідної угоди між зацікавленими державами. Насамперед це стосується ситуації подвійного громадянства в силу законодавства про громадянство держав, кожна.з яких визнає даного індивіда своїм громадянином. У принципі, обидві такі держави звичайно не визнають приналежність даного індивіда громадянству іншої держави. Але це лише ускладнює становище відповідного індивіда, оскільки, знаходячись у межах юрисдикції однієї держави, він може бути притягнутий до відповідальності за деякі діяння, які він учинив у межах території іншої держави в якості її громадянина. Тому заінтересовані держави укладають іноді угоди про ситуацію подвійного громадянства, щоб мінімізувати наслідки такої ситуації для індивіда або взагалі її виключити. У Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною від визнається лише громадянином України. 47. Міжнародному праву відомі такі способи набуття громадянства: — філіація; — натуралізація (іноді именована укоріненням); — оптація і трансферт; — змішана система набуття громадянства. Ці способи не суперечать смислу п. 1 статті 1 Конвенції «Про скорочення безгромадянства» від ЗО серпня 1961 року, відповідно до котрого «держава надає своє громадянство особі, яка народилася на її території і інакше не мала б громадянства. Таке громадянство надається: а) при народженні, на підставі закону, або б) за клопотанням перед відповідними владами заінтересованою особою або від її імені відповідно до закону держави». Виходячи з цих положень, в національному законодавстві України про громадянство закріплені такі підстави набуття громадянства України: 1) за народженням; 2) за територіальним походженням; 3) внаслідок прийняття до громадянства; 4) внаслідок поновлення у громадянстві; 5) внаслідок усиновлення; 6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування; 7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; 8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; Філіація (від лат. filius — син) — набуття громадянства за народженням. У порядку філіації громадянство набувається на підставі двох принципів: — громадянство за принципом «права грунту» (jus soli) означає, що дитина стає громадянином тієї держави, на території якої вона народилася. При цьому громадянство його батьків не має значення. Принцип «права грунту», який ще називають територіальним принципом, застосовується в основному в країнах Латинської Америки (закріплений у законодавстві 14 держав цього регіону), у тому числі й в Аргентині. Тому, наприклад, дитина, яка народилася від громадян України в Аргентині, нарівні з українським громадянством одержить і аргентинське громадянство (у такий спосіб виникає подвійне громадянство), у той час як дитина, яка народилася від громадян Аргентини за кордоном, тобто за межами території Аргентини, признається іноземцем. Водночас слід враховувати, що принцип «права грунту» у чистому виді не застосовується ніде; — громадянство за принципом «права крові» (jus sangvinium) — тут дитина набуває громадянства батьків незалежно від місця народження. Існує дві концепції «права крові». Перша з них заснована на принципі «єдності сім'ї», тобто на верховенстві в родині чоловіка, її значення полягає в тому, що при розрізненні громадянства батьків дитина слідує громадянству батька, і лише позашлюбна дитина набуває громадянства матері. Друга концепція заснована на рівноправністі батьків і, відповідно до неї, дитина при різному громадянстві батьків одержує громадянство батька або матері. В Україні діє принцип «права крові». На підставі статті 7 Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року, дитина, батьки якої або один з батьків до моменту її народження перебували в громадянстві України, є громадянином України незалежно від того, чи народилася вона на території України, або поза її межами. Проте при реалізації принципу крові можуть виникнути певні складності, що по-різному вирішуються в законодавстві про громадянство різних держав. Зокрема, це належить до випадків, коли батьки дитини є громадянами різних держав. В Україні ця проблема вирішується на підставі положень статті 7 згаданого Закону. Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження. Вже відзначалося, що принципи «права крові» і «права грунту» поєднуються в законодавстві практично всіх держав, у тому числі й України. Причому Закон України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року містить низку положень, які передбачають різні модифікації цього принципу. Так: — особа, яка народилася на території України від осіб без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, є громадянином України; — особа, яка народилася за межами України від осіб без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства іншої держави, є громадянином України; — особа, яка народилася на території України від іноземців, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків, є громадянином України; — особа, яка народилася на території України, одному з батьків якої надано статус біженця в Україні чи притулок в Украдні, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків або набула за народженням громадянство того з батьків, якому надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, є громадянином України; — особа, яка народилася на території України від іноземця і особи без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства того з батьків, який є іноземцем, є громадянином України; — новонароджена дитина, знайдена на території України, обоє з батьків якої невідомі (знайда), є громадянином України; (стаття 7 Закону України від 18 січня 2001 року). Стосовно останньої підстави слід зазначити, що при відсутності відомостей про батьків знайдена на території нашої держави новонароджена дитина (знайда) буде зареєстрована як громадянин України. Крім того, законодавець у статті 7 Закону використовував формулювання «яка знайдена на території України» замість «народжена на території України», що цілком відповідає положенням статті 2 Конвенції «Про скорочення безгромадянства» від ЗО серпня 1961 року, яка встановила, що: «Знайда, який перебуває на території держави, що домовляється, оскільки його місце народження не встановлено, припускається народженим на цій території від батьків, котрі мають громадянство цієї держави». У розвиток цих положень стаття 3 даної Конвенції регламентує випадки народження дитини на морському або повітряному транспорті за межами певної держави, коли визначення громадянства вважається дуже важким: «Народження на судні або на повітряному кораблі вважається таким, що має місце на території тієї держави, під прапором котрої це судно плаває, або на території тієї держави, у котрій цей повітряний корабель зареєстрований...». Набуття громадянства у зв'язку з народженням слід відрізняти від визначення приналежності до громадянства. Приналежність до громадянства визначається законом шляхом установлення кола осіб, які вважаються (які є) громадянами даної держави або такі, що визнаються її громадянами. У законах про громадянство багатьох держав, у тому числі і держав СНД, норми про приналежність до громадянства даної держави тісно взаємопов'язані з нормами про набуття громадянства. Наприклад, набуття громадянства у зв'язку з народженням, по суті, не відрізняється від визнання дитини громадянином держави, тобто приналежним до громадянства. Визнання новонародженого громадянином відбувається автоматично (шляхом запису в книзі актів громадянського стану при наявності в дитини «права крові» або «права грунту»). Але, по-перше, таке визнання відбувається щодня й щогодинно і не обумовлено вступом у силу закону про громадянство. Приналежність же до громадянства певного кола осіб (усі постійно проживаючі в країні і деякі категорії проживаючих за кордоном) установлюється саме на дату вступу в силу закону про громадянство. По-друге, вирішення питання про громадянство дитини не безумовно: воно залежить від громадянства батьків («принцип крові»), їхньої взаємної згоди на громадянство дітей, а також від місця народження дитини («принцип грунту») і т.п. У цілому, це достатньо велика група норм, що склалася в особливий вид (спосіб) набуття громадянства, в особливий субінститут. Тому визнання громадянства або приналежність до громадянства у зв'язку з народженням можна і практично зручніше розглядати не серед способів набуття громадянства, а серед категорій осіб, які належать до громадянства, при цьому не вказуючи дітей, зупиняючись тільки на генетичних зв'язках (нащадки громадян). Іншим прикладом взаємозв'язку названих субінсти-тутів слугує визнання громадянства країни або права на його набуття за особами, які знаходяться за кордоном, особливо — не з їх волі або за згодою держави (депортовані, працюючі за наймом до вступу закону в силу і т.п.). Визначаючи приналежність до громадянства, закони більшості держав, у тому числі і держав СНД, мають на увазі лише загальні умови, застосовувані до всіх постійно проживаючих на території держави або до частини населення, а також до осіб, які перебувають за кордоном, які мають стійкий зв'язок із даною державою. Відповідно до положень статті 3 Закону України від 18 січня 2001 року, що визначають приналежність до громадянства України, громадянами України є: 1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня1991 року) постійно проживали на території України; 2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри,політичних, релігійних та інших переконань, статі,етнічного та соціального походження, майновогостану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали, в Україні і не були громадянами інших держав; 3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», а також діти таких осіб, які прибули разом з батьками в Україну, якщо на момент прибуття в Україну вони не досягли повноліття; 4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України. Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, с громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2— з 13 листопада 1991 року», а у пункті 3, — з моменту внесення відмітки про громадянство України. Натуралізація (укорінення) — це прийом (прийняття) у громадянство іноземця за його заявою. її смисл полягає в тому, що будь-який іноземний громадянин, за умови відмови від іноземного громадянства, або апатрид можуть вступити в громадянство даної держави. У міжнародній практиці склалося становище, відповідно до котрого звичайно натуралізація може мати місце після більш-менш тривалого проживання іноземця на території даної держави. Слід мати на увазі, що кожна держава самостійно встановлює умови прийняття у її громадянство. Вони звичайно стосуються певного терміну проживання в даній державі, знання і поваги її мови, законів і т.п. Наприклад, відповідно до параграфа 1427 Титулу 8 Зводу Законів США, особу може бути натуралізовано, якщо заявник прожив на території СІЛА не менше п'яти років, після одержання законного дозволу на проживання в СІЛА, мешкав не менше 6 місяців у штаті, де подав заяву про натуралізацію, і «є особою, що володіє високими моральними якостями, відданою Конституції Сполучених Штатів і доброзичливо настроєною стосовно до діючого порядку і процвітання Сполучених Штатів». У відповідності зі статтею 19 Закону Російської Федерації «Про громадянство РФ» у редакції від 17 червня 1993 року, дієздатна особа, яка досягла 18-літнього віку і не перебуває в громадянстві Російської Федерації, може клопотатися про прийняття у громадянство Російської Федерації незалежно від походження, соціального стану, расової і національної приналежності, статі, освіти, мови, відношення до релігії, політичних і інших переконань. Звичайною умовою приймання у громадянство Російської Федерації є постійне проживання на території Російської Федерації: для іноземних громадян і осіб без громадянства — усього п'ять років або три роки безперервно безпосередньо перед звертанням із клопотанням; для біженців, визнаних такими законом Російської Федерації, договором Російської Федерації, зазначені терміни скорочуються вдвічі. Термін проживання на території Російській Федерації вважається безперервним, якщо особа виїжджала за межі Російської Федерації для навчання або лікування не більш ніж на три місяці. Обставинами, що полегшують прийняття у громадянство Російської Федерації, тобто такими, що дають право на скорочення аж до зняття зазначених вимог, є: а) перебування у громадянстві колишнього СРСР у минулому; б) усиновлення дитини, яка є громадянином Російської Федерації; в) наявність високих досягнень в галузі науки, техніки, культури, а також володіння професією або кваліфікацією, що представляють інтерес для Російської Федерації; г) наявність заслуг перед народами, об'єднаннями в Російській Федерації, у відродженні Російської Федерації, у здійсненні загальнолюдських ідеалів і цінностей; ґ) одержання захистку на території Російської Федерації; є) перебування у минулому особи або хоча б одного з її родичів по прямій висхідній лінії в російському громадянстві (підданстві) за народженням. В Україні, у відповідності зі статтею 9 Закону України від 18 січня 2001 року, іноземні громадяни й особи без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийняті в громадянство України. Умовами прийняття до громадянства України є: 1) визнання і дотримання Конституції України та законів України; 2) зобов'язання припинити іноземне громадянство або неперебування в іноземному громадянстві (для осіб, які були громадянами держав, міжнароднідоговори України з якими дозволяють особам звертатися для набуття громадянства України за умови, якщо доведуть, що вони не є громадянами іншої договірної сторони). Особи, які є іноземцями, мають взяти зобов'язання припинити іноземне громадянство і подати документ про це, виданий уповноваженими органами відповідної держави, до органу, що прийняв документи про прийняття їх до громадянства України, протягом року з моменту прийняття їх до громадянства України. Якщо особа, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від неї причин не може його отримати або їй надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, вона подає декларацію про відмову від іноземного громадянства. Це правило не поширюється на осіб, які є громадянами держав, міжнародні договори України з якими дозволяють особам звертатися для набуття громадянства України за умови, якщо доведуть, що вони не в громадянами іншої договірної сторони. Зобов'язання припинити іноземне громадянство не вимагається від іноземців, які є громадянами держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави або міжнародні договори України з якими передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України, а також осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, та осіб без громадянства; 3) безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років. Ця умова не поширюється на особу, яка перебуває у шлюбі з громадянином України терміном понад два роки та постійно проживає в Україні на законних підставах, і на особу, яка постійно проживає в Україні на законних підставах та перебувала з громадянином України понад два роки у шлюбі, який припинився внаслідок його смерті. |
|
Закон України „Про захист суспільної моралі” Цей Закон встановлює правові основи захисту суспільства від розповсюдження продукції, що негативно впливає на суспільну мораль |
Закон України „Про оренду державного та комунального майна” від 10.... Наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17. 05. 2005 р. №76, Положення про Управління... |
|
Закон України Цей Закон визначає основні напрями діяльності органів державної влади щодо сприяння підприємствам та організаціям України, незалежно... |
Закон України Цей Закон визначає основні напрями діяльності органів державної влади щодо сприяння підприємствам та організаціям України, незалежно... |
|
ЗАКОН УКРАЇНИ Цей Закон визначає правовий статус, закріплює основні права, свободи та обов'язки іноземців та осіб без громадянства, які проживають... |
ЗАКОН УКРАЇНИ Цей Закон визначає принципи, правові та організаційні засади державної служби, умови та порядок реалізації громадянами України права... |
|
ПОСАДОВІ ОБОВ'ЯЗКИ учителя зарубіжної літератури та російської мови Закон України «Про освіту», Закон України «Про загальну середню освіту», інші законодавчі й нормативно-правові акти та документи... |
ЗАКОН УКРАЇНИ Цей Закон визначає статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності |
|
Закон України про бібліотеки і бібліотечну справу Закон вводиться в дію Постановою Верховної Ради України №33/95-ВР від 27. 01. 95 р |
Закон УкраЇни Цей Закон визначає правові та організаційні засади провадження торговельної діяльності на роздрібних продовольчих і непродовольчих... |