|
|
Скачати 1.46 Mb.
|
29. Відразу ж по досягненні домовленості про обмін дипломатичними представництвами і про їхній рівень виникає необхідність у практичному формуванні дипломатичного представництва. Призначення глави дипломатичного представництва проходить чотири стадії: а) запит агремана; б) призначення на посаду; в) прибуття в країну призначення; г) офіційний вступ на посаду після вручення вірчої грамоти. У відношенні військових аташе багато держав дотримують практики, що є власне кажучи різновидом запиту агремана. Припинення дипломатичної місії може відбутися при припиненні державами підтримки офіційних відносин без їхнього розриву, при розриві дипломатичних відносин, збройній конфлікті, зникненні однієї зі сторін як суб'єкта міжнародного права (наприклад, у результаті злиття з іншою державою), а також іноді при соціальній революції в одній з підтримуючих відношення чи держав навіть просто при неконституційній зміні уряду. Функції члена дипломатичного персоналу можуть припинитися в зв'язку з його відкликанням по тим чи іншим причинам, оголошенням його persona nоn grata (небажаною особою), у випадку так називаного дисмисла, тобто оголошення дипломата приватною особою, чи відмовлення дипломата виконувати свої функції. 29. Склад і функції дипломатичного представництва Персонал дипломатичного представництва підрозділяється на три категорії: дипломатичний, адміністративно-технічний і обслуговуючий. Чисельність персоналу дипломатичного представництва в принципі є компетенцією аккредитующего держави. Віденська конвенція 1961 року, щоправда, допускає можливість пропозицій з боку приймаючого держави щодо скорочення персоналу іноземних представництв. На практиці такі випадки відомі, але вони, як правило, спричиняли погіршення відносин між відповідними державами. До функцій дипломатичного представництва відносяться: представницька функція (виступ від імені аккредитующего держави); захист інтересів аккредитующего держави і його громадян; ведення переговорів з урядом держави перебування; розвиток дружніх відносин між аккредитующим державою і державою перебування; консульська функція; функція інформування свого уряду про країну перебування. Перелік функцій дипломатичного представництва, приведений у Віденській конвенції, не можна вважати вичерпним. 31. 32. Спеціальні місії дипломатичного характеру можуть бути різними по своєму рівні, як відзначається в Конвенції про спеціальні місії 1969 року, у якій зафіксовані міжнародні порядки, що склалися в даній області. Її норми відносяться головним чином до місій, що посилається однією державою в інше за згодою останнього для розгляду визначених чи питань виконання визначеної задачі. Однак ст. 6 Конвенції трохи розширює сферу її дії, поширюючи її норми і на спеціальні місії, що можуть бути спрямовані в яку-небудь державу двома чи декількома державами для розгляду питання, що представляє загальний інтерес. У ст. 21 Конвенції передбачається, що глава держави, що очолює спеціальну місію, а також глава уряду, міністр закордонних справ і інші особи високого рангу, що беруть участь у спеціальній місії, користаються в приймаючому чи державі третій державі привілеями і иммунитетами, що визнаються за ними міжнародним правом. Практично Конвенція залишає регулювання міжнародних відносин, що виникають у зв'язку з виїздом зазначених осіб у складі спеціальних місій, за міжнародним порядком. Конвенція в ст. 31, присвяченої иммунитетам від юрисдикції держави перебування членів дипломатичного персоналу спеціальної місії, установлює, що зазначеним особам можуть бути пред'явлені позови про стягнення збитків, заподіяних у результаті нещасливого випадку, викликаного транспортним засобом, використовуваним за межами їхніх офіційних функцій (поряд з тими випадками пред'явлення позовів, що допускає Віденська конвенція 1961 р. у відношенні членів дипломатичного персоналу представництва). 33. Иммунитети і привілею дипломатичного представництва і його співробітників Працівники дипломатичного представництва користаються визначеними иммунитетами (вилученнями з-під юрисдикції держави перебування) і привілеями, тобто пільгами, перевагами, що звичайним іноземцям не надаються. У повному обсязі иммунитети і привілеї надаються членам дипломатичного персоналу і членам їхніх родин. Саме їх иммунитети і привілеї є дипломатичними в точному значенні цього слова. У Віденській конвенції 1961 року дипломатичні иммунитети і привілеї підрозділені на иммунитети і привілею дипломатичного представництва й особисті иммунитети і привілею членів дипломатичного персоналу і їхніх родин. До першої категорії відносяться: недоторканність приміщень дипломатичного представництва, иммунитети майна і засобів пересування, кореспонденції й архівів; фіскальний імунітет; право на безперешкодні зносина представництва зі своїм центром і іншими представництвами своєї держави; митні привілеї; протокольні привілеї. До другої категорії відносяться: недоторканість особи, житла; повний імунітет від карної юрисдикції держави перебування, а також від цивільної й адміністративної юрисдикції у відношенні виконавчих дій; фіскальний імунітет; митні привілеї; звільнення від особистих повинностей. Допускаються три вилучення: можна пред'явити судовий позов із приводу нерухомого майна, яким чи дипломат член його родини володіє особисто, позов по спадкоємній справі, у якому ці особи виступають як спадкоємців, і т.п., а також позов із приводу професійної чи комерційної діяльності, який вони займаються з метою особистої вигоди. 34.- 49. Надання притулку є традиційним інститутом міжнародного права. Історично інститут права притулку вперше виник у період Великої французької революції. У Конституції Франції 1793 року говорилося, що Франція надає «притулок іноземцям, вигнаним із своєї батьківщини за справу свободи». право притулку дається будь-якій особі, що має цілком обгрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за ознакою раси, віросповідання, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Слід зазначити те, що надання притулку є мирним і гуманним актом і не вважається недружнім актом стосовно будь-якої держави. На практиці право притулку реалізується шляхом надання права в'їзду на територію даної держави і законного там перебування. Особа, яка одержала притулок, за своїм статусом порівнюється до іноземця, але її відмінність від іноземця полягає в тому, що: — по-перше, час перебування такої особи в державі, що надала йому притулок, не обмежений; — по-друге, особа, яка одержала притулок, не може бути вислана з держави, що надала їй притулок; — по-третє, особа, яка одержала притулок, не може бути видана як своїй патримоніальній державі, так і будь-якій третій іноземній державі. Притулок дається лише тим особам, які не вчинили загальнокримінальних або міжнародних злочинів. Це випливає зі змісту згаданого пункту 2 статті 14 Загальної декларації прав людини. 35. До договірних способів придбання державної території належать цесія, обмін, дарування території, у тому числі за шлюбним контрактом між царюючими особами, а також продаж території. Цесія (поступка території) — передача території однієї держави іншій за згодою між ними. Історично цесія є односторонньою угодою заінтересованих держав на територіальну зміну. Раніше держава поступалася частиною своєї території під певним тиском і практично без усякої компенсації. Пізніше цесія стала здійснюватися на відплатних початках, тобто супроводжуватися компенсацією в грошовій або іншій формі. Крім того, цесія потребує укладання між відповідними державами міжнародного договору, що повинний відповідати всім основним принципам сучасного міжнародного права. Прикладом цесії може служити поступка в 1867 році Росією США Аляски (1519 тис. кв. км; для порівняння: площа України складає 603,7 тис. кв. км) за 7,2 млн. доларів. Є приклади цесії й у більш пізній практиці міждержавних відносин. Одним із видів договірної поступки є плебісцит — всенародне голосування з питання про територіальні зміни (державної приналежності визначеній території). Плебісцит може проводитися як на підставі внутрішньодержавного акту, так і відповідно до міжнародного договору. У залежності від цього його проведення може поручатися державному органу або міжнародній організації. Плебісцит уперше був проведений у період Великої французької революції 1789-1894 років. До правомірних способів територіальних змін сучасна міжнародна доктрина відносить відторгнення частини території держави-агресора в якості санкції. Договір міжнародної оренди відрізняється від інших видів тимчасового користування території тим, що: — він укладається на певний строк і є відплат-ним; — він має суто цільовий характер використання арендованої території, і тому вона не може бути використана в інших цілях, крім зазначених у договорі (будівництво й експлуатація транспортних шляхів, створення вільних економічних зон, розміщення наукових об'єктів і т.д.); — цілі, закріплені в договорі, не можуть суперечити основним принципам міжнародного права; — в міжнародному договорі про оренду застерігається, що суверенітет над арендованою територією зберігається за державою-арендодавцем або таке положення саме випливає зі змісту даного договору. Прикладом міжнародно-правової оренди території може служити Договір між СРСР і Фінляндією про передачу в оренду Фінляндії радянської частини Сайменсь-кого каналу й острова Малий Висоцький від 27 вересня 1962 року. Кондомініум — це спільне володіння двох і більше держав визначеною територією, на яку поширюється їхній суверенітет. В даний час кондомініуми практично не зустрічаються, колись вони були єдиним компромісним заходом для задоволення домагань декількох держав на право володіння визначеною територією. Нарешті, міжнародному праву відомі деякі інші правомірні засоби придбання державної території, зокрема, на підставі рішення арбітражу або суду у разі мирного вирішення територіального спору. Таким способом є ад'юдикація — передача частини території однієї держави іншій на підставі рішення судового органу. Вона буде вважатися правомірною тільки в тому випадку, якщо, по-перше, при зверненні в судовий орган держави, що сперечаються, мають у сукупності достатні правові підстави на володіння територією, що оспорюється і, по-друге, якщо обидві держави визнають над собою юрисдикцію даного суду. 36. Територія однієї держави відокремлюється від території іншої держави за допомогою державних кордонів. За способами встановлення розрізняють кордони: а) астрономічні — вони проводяться по меридіанах і паралелях (наприклад, такий кордон проходить по 38 паралелі між КНДР і Південною Кореєю); б) орографічні - що проходять по місцевості з рахунком її рельєфу (такі кодони є між переважною більшістю суміжних держав); в) геометричні — вони прокладаються шляхом нанесення прямих ліній (більшість таких кордонів існує в Африці: між Єгиптом і Суданом, між Єгиптом і Лівією, Лівією і Чадом та ін.; вони проходять також між Аляскою (США) і Канадою та ін.). У відповідності зі статтею 3 Закону України «Про державний кордон України» від 4 листопада 1991 року державний кордон України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, установлюється: 1) на суші — по характерних точках і лініях рельєфу або ясно видимих орієнтирах; 2) на морі — по зовнішній межі територіального моря України; 3) на судноплавних ріках — по середині головного фарватеру або тальвегу ріки; на несудноплавних ріках (ручаях) — по їхній середині або по середині головного рукава ріки; на озерах і інших водоймах — по прямій лінії, що з'єднує виходи державного кордону України до берегів озера або іншого водоймища. 4) на водоймищах гідровузлів, та інших штучних водоймах — відповідно до лінії державного кордону України, що проходила на місцевості до їхнього заповнення; 5) на залізничних і автодорожніх мостах, греблях і інших спорудах, що проходять через прикордонні ділянки судноплавних і несудноплавних рік (струмків), — по середині цих споруд або по їхній технологічній осі, незалежно від проходження державного кордону України по воді. У процесі встановлення кордону звичайно розрізняють два послідовних етапи: — делімітація — це визначення в договірному порядку загального напрямку проходження лінії державного кордону з позначенням її на картах, схемах і планах. При делімітації складається докладний опис проходження лінії кордону, що виключє двояке тлумачення, із нанесенням її на карти і схеми (делімітаційні карти) за спеціально обраними і узгодженими природними або штучними точками або орієнтирами (ріками, ручаями, гірськими вершинами, хребтами і т.д.). Делі-мітаційна карта підлягає парафуванню і підписанню, вона також скріплюється гербовими печатками договірних сторін. У України проведена делімітація державних кордонів із усіма суміжними державами (у 1997 році підписаний договір про делімітацію кордонів із Білорусією, у 1999 році — із Молдавією), за винятком Російської Федерації. Переговори про це між двома державами знаходяться в початковій стадії; демаркація — це проведення лінії державного кордону на місцевості з позначенням її спеціальними прикордонними знаками (пірамідами, стовпами, буями, створними знаками, маяками і т.п.). Роботи з демаркації знаходяться під контролем представників суміжних держав і здійснюються прикордонними військами. Відповідно до статті 4 Закону України від 4 листопада 1991 року «державний кордон України на місцевості позначається ясно видимими прикордонними знаками, форми, розмір і порядок установлення яких визначаються законодавством України і міжнародними договорами України». При демаркації складається протокол — докладний опис проходження лінії кордону на місцевості зі схемами, фотографіями й описом кожного прикордонного знака та його відмітних характеристик (розміри, колір, характеристики вогнів і т.д.). Повітряні і підземні кордони не позначаються. В даний час йде процес демаркації українсько-білоруського й українсько-молдавського кордону. При позначенні лінії кордону на місцевості можливі невеличкі відхилення від делімітаційного опису (особливо поблизу населених пунктів), виникаючі розбіжності вирішуються змішаними комісіями, а в особливих випадках — на дипломатичних переговорах. 37. Міжнародні і багатонаціональні ріки Всі ріки за їх географічним і правовим положенням діляться на: а) національні ~ які протікають по території однієї держави і знаходяться під її суверенітетом, режими яких установлюються винятково цією державою на основі внутрішнього законодавства; б) міжнародні — які протікають територією двох і більше держав чи розділяють такі території, при цьому кожна прибережна держава здійснює суверенітет над тією ділянкою міжнародної ріки, що про тікає по її території. У зв'язку з цим виникає необхідність міжнародно-правового регулювання цілого комплексу питань, пов'язаних із її використанням, тому що права і законні інтереси прибережних держав міжнародної ріки знаходяться у взаємозв'язку і взаємозалежності. Тому правовий режим таких міжнародних рік установлюється заінтересованими державами на основі міжнародного акту. У свою чергу, міжнародні ріки діляться на: а) багатонаціональні ріки — це ріки, у використанні яких зацікавлені винятково прибережні держави. Такі ріки не використовуються або використовуються дуже обмежено для міжнародного судноплавства, не завжди мають сполучення з морем, проте відіграють певну роль в економіці прибережних держав, їхній режим регулюється винятково прибережними державами, наприклад угода між Аргентиною й Уругваєм 1946 року з приводу ріки Уругвай. До багатонаціональних рік належать Одер, Вісла, Тиса, Дністер; б) міжнародні ріки — це ріки, що мають безпосередньо вихід до моря і які використовуються міжнародним співтовариством для інтенсивного річкового судноплавства (наприклад, Дунай і Рейн у Європі, Нігер, Конго в Африці, Амазонка і Ла-Плата в Америці та ін.). Такі ріки звичайно повинні відповідати трьом критеріям, необхідним для їхнього визнання в якості міжнародних: 1) політичному — вони повинні перетинати території двох і більше держав; 2) географічному — повинні мати вихід у море; 3) функціональному — мати можливість здійснення регулярного судноплавства. |
|
Закон України „Про захист суспільної моралі” Цей Закон встановлює правові основи захисту суспільства від розповсюдження продукції, що негативно впливає на суспільну мораль |
Закон України „Про оренду державного та комунального майна” від 10.... Наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17. 05. 2005 р. №76, Положення про Управління... |
|
Закон України Цей Закон визначає основні напрями діяльності органів державної влади щодо сприяння підприємствам та організаціям України, незалежно... |
Закон України Цей Закон визначає основні напрями діяльності органів державної влади щодо сприяння підприємствам та організаціям України, незалежно... |
|
ЗАКОН УКРАЇНИ Цей Закон визначає правовий статус, закріплює основні права, свободи та обов'язки іноземців та осіб без громадянства, які проживають... |
ЗАКОН УКРАЇНИ Цей Закон визначає принципи, правові та організаційні засади державної служби, умови та порядок реалізації громадянами України права... |
|
ПОСАДОВІ ОБОВ'ЯЗКИ учителя зарубіжної літератури та російської мови Закон України «Про освіту», Закон України «Про загальну середню освіту», інші законодавчі й нормативно-правові акти та документи... |
ЗАКОН УКРАЇНИ Цей Закон визначає статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності |
|
Закон України про бібліотеки і бібліотечну справу Закон вводиться в дію Постановою Верховної Ради України №33/95-ВР від 27. 01. 95 р |
Закон УкраЇни Цей Закон визначає правові та організаційні засади провадження торговельної діяльності на роздрібних продовольчих і непродовольчих... |