|
|
Скачати 1.46 Mb.
|
|
81. Міжнаро́дні миротво́рчі опера́ції — це міжнародні дії та інші заходи, які здійснюються за рішеннями Ради Безпеки ООН відповідно до Статуту ООН, ОБСЄ, інших регіональних організацій, які несуть відповідальність у сфері підтримання міжнародного миру і безпеки згідно з положеннями глави восьмої Статуту ООН, а так само дії і заходи багатонаціональних сил, що створюються за рішенням Ради Безпеки ООН. Міжнародні миротворчі операції поділяються на:
Крім того, у рамках миротворчої діяльності можуть проводитись пошуково-рятувальні, гуманітарні та електоральні операції. Операції зі встановлення (сприяння) миру проводяться за обов’язкової згоди сторін конфлікту з метою розв’язання конфліктів, мирного урегулювання або превентивного розгортання військ, встановлення контролю за умовами перемир’я та виконання угоди про припинення вогню, забезпечення дотримання прав людини, надання гуманітарної допомоги населенню. Операції з підтримання миру проводяться зазвичай, після досягнення домовленостей між сторонами конфлікту з метою недопущення відновлення конфлікту та надання допомоги у розвитку процесу мирного врегулювання, роз’єднання збройних формувань, задіяних у конфлікті, припинення та запобігання ескалації воєнних дій, відновлення законності та правопорядку, забезпечення нормального функціонування державних і громадських установ та організацій. Операції з примушення до миру проводяться за відсутності згоди сторін конфлікту введенням міжнародних санкцій та застосуванням військової сили з метою припинення збройного конфлікту і примушення ворогуючих сторін до встановлення перемир’я. Операції з відбудови миру проводяться у постконфліктний період з метою відновлення життєдіяльності важливих елементів інфраструктури та цивільних інститутів країни, демілітаризації району конфлікту встановленням контролю над озброєнням та військовою технікою сторін, що перебували у конфлікті, забезпеченням проведення інституційних реформ. Пошуково-рятувальні операції проводяться з метою пошуку і порятунку населення, що потерпає від стихійного лиха та природних катаклізмів використанням літальних апаратів, надводних кораблів і підводних човнів, наземних транспортних засобів, спеціальних команд та обладнання на суші й на морі. Гуманітарні операції проводяться з метою надання допомоги та захисту жертв конфлікту або стихійного лиха, полегшення тягот населення, особливо в умовах, коли місцева влада не бажає або неспроможна налагодити нормальну життєдіяльність населення. Електоральні операції проводяться з метою створення умов та надання допомоги в проведенні демократичних виборів до органів влади. Вони можуть бути як самостійними операціями, так і складовою більш масштабних операцій з постконфліктного врегулюванн 82. У вересні 1997 р. голова ОБСЄ надіслав виконавчому секретарю СНД листа, в якому запропонував Співдружності Незалежних Держав взяти участь в обговоренні та реалізації Платформи європейської безпеки. Керівництво ОБСЄ запропонувало державам-членам СНД для обговорення документи, що стосуються умов чинності Платформи кооперативної безпеки, а також взаємопов’язаності інститутів, де увагу привертає вступне положення документа: «Відносини ОБСЄ з іншими міжнародними організаціями формально не оформлені (відносини з ООН є щасливим винятком)». Обговорення питання щодо можливої участі СНД в розробці моделі загальноєвропейської безпеки виявило принципові розбіжності в позиціях Російської Федерації, Білорусі та Киргизстану з одного боку та України й інших держав-членів СНД – з другого. РФ закликала членів СНД дати позитивну відповідь голові ОБСЄ про готовність СНД до європейського співробітництва як регіональної міжнародної організації. Позиція України грунтувалась на положеннях Заяви Верховної Ради України, зробленої під час ратифікації Угоди про створення СНД (відповідно до пункту 3 згаданої Заяви, Україна заперечує надання СНД статусу суб’єкта міжнародного права та перетворення її на регіональну міжнародну організацію. Україна не підписала Рішення Ради глав держав СНД щодо забезпечення міжнародного визнання СНД та його статутних органів від 23 грудня 1993 р. і наступні рішення з цього питання). За відсутністю консенсусу між державами–членами СНД активний діалог між ОБСЄ і Співдружністю щодо моделі європейської безпеки та, зокрема, миротворчої діяльності так і не розпочався. Цілком очевидно, що війна в Югославії, прийняття нової Стратегічної концепції НАТО, а також рішення Росії змінити основні положення Концепції національної безпеки та військової доктрини РФ ще більше загострять протистояння, зроблять неможливим ухвалення сьогодні Хартії європейської безпеки ОБСЄ. Разом з тим питання миротворчості для Співдружності є надзвичайно актуальним, оскільки на теренах СНД постійно виникають конфлікти. Найістотніша відмінна риса таких конфліктів – недовготривалість латентної фази і стрімкий вихід на збройний рівень розвитку, як це було в Таджикистані, Нагірному Карабасі, Грузії (Абхазія і Південна Осетія), у Молдові (Придністров’я). При цьому мінімальна кількість загиблих у кожному конфлікті перевищує 10 тис. чол., а в Таджикистані й того більше – 40 тис. чол., у Карабасі й Абхазії – по 20 тис. чол. Такий індикатор не просто ставить пострадянські конфлікти в один ряд із приблизно 30-ма найбільшими збройними конфліктами, що мали місце на рубежі 80-90 років ХХ ст., а через їхню підвищену інтенсивність (приблизно 15% збройних конфліктів на 6% населення) дає підстави вважати територію СНД одним з найзначніших вузлів небезпеки і нестабільності у світі. Питання про проведення миротворчих операцій у межах СНД є предметом активного обговорення з 1992 р. Прийнято навіть ряд документів, що визначають загальний механізм та найважливіші конкретні деталі миротворчих операцій. Їх можна розділити на три основні групи. До першої відносять положення прийнятого в січні 1993 р. Статуту СНД, в якому визначені принципові підходи до вирішення суперечок, засоби запобігання конфліктів між державами–членами СНД. Друга група документів присвячена конкретним питанням формування й активізації діяльності Колективних сил з підтримання миру в СНД. Сюди необхідно віднести і прийняту в січні 1996 р. Концепцію запобігання та врегулювання конфліктів на території СНД, а також Положення про Колективні сили з підтримання миру в СНД. Третя група визначає механізм прийняття рішень про проведення конкретних операцій з підтримання миру на території СНД, вона ж включає і документи, що надають можливість регулярно продовжувати строк дії заходів щодо підтримання миру. Проте загальні підходи до проведення миротворчих операцій поки що не врегульовані. З усього комплексу документів, що регламентують миротворчу діяльність на територіях держав СНД, Україна підписала 20 травня 1992 р. лише угоду про Групи військових спостерігачів і Колективні сили з підтримання миру в СНД (із застереженням: «У кожному конкретному випадку рішення про участь України приймає Верховна Рада України») та два Протоколи до неї. Така позиція України пояснюється тим, що в межах ОБСЄ існують визнані європейською спільнотою концепція і процедура запобігання, а також врегулювання конфліктів. Тому немає потреби дублювати в межах СНД вже наявні міжнародні норми. Всі операції щодо підтримання миру в регіоні ОБСЄ мають здійснюватися під егідою або за мандатом ООН/ОБСЄ при обов’язковому забезпеченні багатостороннього і неупередженого характеру таких операцій. Сьогодні уявляється логічним, що створення механізму взаємодії між ОБСЄ та СНД може суттєво змінити позицію як України, так і Російської Федерації стосовно миротворчої діяльності в межах Співдружності. Недостатня конструктивність у врегулюванні конфліктів на територіях держав-членів СНД є наслідком намагання Російської Федерації створити особливу процедуру запобігання та врегулювання конфліктів у межах СНД, що фактично виключає співробітництво з ООН та ОБСЄ у сфері миротворчої діяльності, більше того – веде до звуження матеріальних та інших можливостей ефективного врегулювання конфліктів на теренах СНД. У березні 1997 р. Рада голів держав прийняла рішення про створення Комітету СНД з конфліктних ситуацій, яке підписала й українська сторона. Відразу визначилися різні підходи до функцій цього Комітету. Для Російської Федерації Комітет СНД з конфліктних ситуацій є спеціальним органом підготовки політико-правових рішень щодо миротворчої діяльності на теренах СНД, а також засобом контактів із ОБСЄ та відповідними структурами ООН. Україна та деякі інші держави-члени СНД вважають, що діяльність Комітету повинна мати лише науково-консультативний характер. Комітет поки що практичної діяльності не розпочинав. Україна готова у кожному конкретному випадку розглядати питання про участь її спостерігачів у формуванні миротворчих сил СНД, діяльність яких підкріплюватиметься мандатом ООН/ОБСЄ. На думку керівників деяких держав-членів СНД, на територіях яких існують неврегульовані етнічні конфлікти, Росія, беручи участь у миротворчих операціях на територіях колишнього СРСР, переслідує свої національні інтереси. Прагнення Російської Федерації отримати мандат ООН на проведення миротворчих операцій у масштабах СНД викликають у світової спільноти безліч запитань: це миротворчі операції, чи силове забезпечення інтересів Росії у ближньому зарубіжжі? Хто контролюватиме подібні операції з боку міжнародного співтовариства і чи погодиться Росія на подібний контроль? Хто фінансуватиме проведення операцій? Які миротворчі контингенти інших країн залучатимуться до проведення таких операцій і хто здійснюватиме керівництво ними? Деякі експерти вказують на подвійні стандарти миротворчої діяльності Росії, яка під виглядом «миротворчої операції» підтримує сепаратистський рух у Придністров’ї, фактично консервуючи ситуацію, що тут склалася, на довготривалий час. Такою ж є і російська участь у грузино-абхазькому та грузино-осетинському конфліктах. Рейтинг же контингенту російських миротворців після «наведення конституційного порядку» в Чечні впав до найнижчого рівня. Навіть високі посадові особи Міністерства оборони РФ відверто вважають, що не було ніяких підстав для введення колективних миротворчих сил і до Таджикистану, а вся операція тут спрямовувалась на підтримку новообраного тоді Президента Емомалі Рахмонова. Варто нагадати, що Азербайджан у відповідь на подальше зміцнення військового потенціалу Вірменії з допомогою Росії відмовився від членства в ДКБ і навіть запропонував розгорнути на Апшеронському півострові базу НАТО. Разом з тим необхідність убезпечення власних економічних інтересів у регіоні змусила держави ГУАМ вдатись до створення спільного миротворчого батальйону. З 16 по 19 квітня 1999 р. за тренувальною програмою обслуговування і охорони нафтопроводів на полігоні Ялгуджа поблизу Тбілісі відбулись навчання, в яких взяли участь військовослужбовці Грузії, Азербайджану, а також взвод трубопровідних підрозділів Збройних сил України. Постало, таким чином, питання про необхідність якомога швидшого набуття об’єднанням тепер уже ГУУАМ (приєднався Узбекистан) статусу повноправної регіональної міжнародної організації, яка б в подальшому активізувала розвиток діалогу із структурами ООН/ОБСЄ. А щоб підвищити конструктивність та удосконалювати миротворчу діяльність на пострадянському просторі, державам ГУУАМ конче потрібно буде належним чином зарекомендувати себе у рамках Комітету СНД з конфліктних ситуацій, стати ініціатором створення механізму взаємодії цього Комітету з відповідними європейськими структурами в питаннях безпеки. Ці заходи сприятимуть гармонізації миротворчих зусиль Російської Федерації, України, інших держав-членів СНД, а також усієї європейської спільноти. Маючи високу міжнародну репутацію як незаангажована держава, що займає принципову позицію в СНД, Україна може перебрати на себе більшість миротворчих функцій – передусім у регіонах периметра своїх кордонів та у басейні Чорного моря. Для цього є всі підстави, а саме: - Україна має досвід участі у миротворчих операціях під егідою ООН. Починаючи з 1992 р., в них брали участь понад 10 тис. українських військовиків. За чисельністю своїх миротворчих контингентів Україна входить до складу перших 20-30 країн в низці більш ніж 80 держав, що беруть участь у миротворчій діяльності. Українські миротворці добре себе зарекомендували в операціях з підтримання миру на території колишньої Югославії – у Західній Словенії, в районах Боснії та Герцеговини, в Анголі й Таджикистані; - Україна бере участь у переговорному процесі в Придністров’ї, яке на сьогодні стало єдиним регіоном СНД, де зусилля миротворців призвели до припинення збройного конфлікту і початку переговорів; - Україна на регіональному рівні співпрацює з іншими країнами, вона є членом Організації чорноморського економічного співтовариства (ОЧЕС). А це означає, що забезпечення стабільності та безпеки, припинення збройних конфліктів у цьому регіоні цілком і повністю відповідає довготривалим життєво важливим інтересам Української держави; - присутність українських миротворців у «гарячих точках» на Кавказі значною мірою зняла б побоювання конфліктуючих сторін щодо поновлення російського панування у регіоні, сприяла би зміцненню зв’язків України з причорноморськими країнами. Миротворча діяльність України може стати дієвим чинником підвищення її авторитету на міжнародній арені, а також одним з важливих факторів розширення співпраці з іншими країнами. Про це свідчать домовленості України і Польщі з приводу створення спільного миротворчого батальйону та посередницька участь України в припиненні югославського конфлікту. З огляду на зазначене Україні було б доцільно розглянути можливість виступу з новими ініціативами щодо розробки моделі європейської безпеки ХХІ століття, що базувалася б на взаємодії та розширенні партнерської співпраці всіх регіональних та субрегіональних структур у галузі безпеки – ЄС, ЗЄС, РЄ, НАТО, СНД, ГУУАМ та ін. Саме такий підхід вніс би багато корисного в зусилля названих організацій, діяльність яких доповнювала б одна одну в справі надійного забезпечення майбутньої європейської безпеки. Йдеться передусім про вирішення низки проблем, які постануть перед Європою після врегулювання косовського конфлікту. У цьому завершальному процесі братиме участь представництво широкої мережі доповнюючих одна одну інституцій, а головну роль відіграватимуть ООН/ОБСЄ. Вбачається, що відповідна роль тут має належати й структурам регіонального співробітництва з РФ включно. На наш погляд, це сприятиме відновленню взаєморозуміння і довіри між усіма державами Європи, зняттю напруги в українсько-російських політичних відносинах. |
|
Закон України „Про захист суспільної моралі” Цей Закон встановлює правові основи захисту суспільства від розповсюдження продукції, що негативно впливає на суспільну мораль |
Закон України „Про оренду державного та комунального майна” від 10.... Наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17. 05. 2005 р. №76, Положення про Управління... |
|
Закон України Цей Закон визначає основні напрями діяльності органів державної влади щодо сприяння підприємствам та організаціям України, незалежно... |
Закон України Цей Закон визначає основні напрями діяльності органів державної влади щодо сприяння підприємствам та організаціям України, незалежно... |
|
ЗАКОН УКРАЇНИ Цей Закон визначає правовий статус, закріплює основні права, свободи та обов'язки іноземців та осіб без громадянства, які проживають... |
ЗАКОН УКРАЇНИ Цей Закон визначає принципи, правові та організаційні засади державної служби, умови та порядок реалізації громадянами України права... |
|
ПОСАДОВІ ОБОВ'ЯЗКИ учителя зарубіжної літератури та російської мови Закон України «Про освіту», Закон України «Про загальну середню освіту», інші законодавчі й нормативно-правові акти та документи... |
ЗАКОН УКРАЇНИ Цей Закон визначає статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності |
|
Закон України про бібліотеки і бібліотечну справу Закон вводиться в дію Постановою Верховної Ради України №33/95-ВР від 27. 01. 95 р |
Закон УкраЇни Цей Закон визначає правові та організаційні засади провадження торговельної діяльності на роздрібних продовольчих і непродовольчих... |