|
|
Скачати 1.46 Mb.
|
| 13. Міжнародно правове регулювання правонаступництва.. Змістом цього поняття перехід прав і обов'язків держави (правопопередника) до іншої держави (правонаступника), що зазвичай проявляється при зміні однієї держави іншою, або при зміненні її території. Правонаступництво держав означає зміну однієї держави іншою у несенні відповідальності за міжнародні відносини будь-якої території. 2. Момент правонаступництва (дата) визначається державою-правонаступницею і оформлюється спеціальним "повідомленням про правонаступництво", викладеним у письмовій формі, підписується главою держави і передається зацікавленим державам. 3. Держава-правонаступниця як новий повноправний і незалежний суб'єкт міжнародного права сама визначає обсяг і форму (вид) правонаступництва стосовно міжнародних договорів держави-право-попередниці, її території і різних природних об'єктів. 14. Види правонаступництва. До таких видів правонаступництва можна віднести універсальне (або повне) правонаступництво, часткове (не повне) правонаступництво, tabula rasa (або відмова держави-правонаступниці від зобов'язань держави - правопопередниці, дотримуючись принципу "чистої дошки"), континуітегу (всі договори, які укладені державою-правопопередницею, без будь-яких обумовлень приймаються державою-правонаступницею), тобто обов'язки держави-правонаступниці відповідають обов'язкам правопопередниці. Окрім перерахованих видів (інколи їх називають теоріями) є і інші. 15. Питання про правонаступництво досить важливе для України, оскільки Україна з'явилась як самостійна, незалежна, суверенна держава в результаті розпаду колишнього СРС'Р. пов'язаного з іншими державами численними угодами, обов'язками, активами, пасивами і іншими факторами активної міжнародної діяльності, яку вів СРСР. До того ж перед Україною одразу після її самовизначення виникло багато питань, які стосувалися и території, кордонів, законодавства, громадянства, державних структур і інших питань, які потребували негайного вирішення. Все це треба було вирішувати на основі прийнятих у міжнародному праві і відзначених вище Конвенцією положень про правонаступництво. Закон "Про правонаступництво України". Цей Закон регламентував правонаступництво України від колишнього СРСР з питань: - затвердження Верховної Ради України як найвищого органу державної влади в депутатському складі Верховної Ради і Української РСР; - визнання дії Конституції УРСР до прийняття нової Конституції України; - визнання дії законодавства УРСР, якщо воно не суперечить інтересам України; - визнання законності діяльності органів державної влади, які були сформовані на основі Конституції УРСР до утворення нових органів на основі нової Конституції України; - визнання державних кордонів колишнього СРСР, які обмежують територію України від інших держав, а також кордонів між Українською РСР, Білоруською РССР, РСФСР і Республікою Молдова відповідно стану на 16 липня 1990 p., які є державними кордонами України; - визнання обов'язків України за міжнародними договорами, укладеним Україною до проголошення її незалежності; - визнання правонаступництва прав і обов'язків за міжнародними договорами СРСР які не суперечать Конституції України і її інтересам; - згода України на обслуговування зовнішнього боргу СРСР станом на 16 липня 1990 р. в частині, яка буде визначена окремою міжнародною Угодою; . На користь України випало 16,37% всієї власності колишнього СРСР. яка знаходилась за кордоном. - визнання усіх громадян СРСР, які постійно мешкали на момент проголошення незалежності України на території України, громадянами України; - забезпечення усім громадянам України незалежно від їхньої національності й інших ознак прав і свобод відповідно до вимог міжнародно-правових актів. 16. Правосуб'єктність націй, що борються, як і правосуб'єктність держав, носить об'єктивний характер, тобто існує незалежно від чиєї-небудь волі. Політико-юридичною основою міжнародної право-суб'єктності націй слугує національний суверенітет. Проте на цій основі мають самостійний міжнародний статус лише ті нації і народності, що ще не мають власної державності і котрі ще не реалізували право на самовизначення у формі створення суверенної держави або у формі добровільного входження до складу якоїсь держави. У процесі боротьби за незалежність нація або народ вступає в правовідносини, об'єктом цих.відносин слугують головним чином питання утворення суверенної держави. Відповідно, основні права нації, народу, що бореться, безпосередньо виникають із принципу самовизначення. У їх числі виділяються права: вступати у відносини з державами і міжнародними організаціями; направляти офіційних представників для ведення переговорів із державами і для їхньої участі в роботі міжнародних організацій і міжнародних конференцій; брати участь у створенні міжнародно-правових норм і самостійно реалізовувати чинні норми; застосовувати в будь-якій формі опір проти метрополії, користуватися в процесі боротьби міжнародно-правовим захистом і одержувати необхідну допомогу від держав, міжнародних організацій, а також від інших націй і народностей, що борються. Для того щоб нація могла бути визнана суб'єктом міжнародного права, вона повинна відповідати певним умовам: повинна знати і вказувати територію, на якій вона припускає організацію своєї держави; повинна мати в наявності військові формування; повинна мати політичний центр або організацію, визнану в якості такої, що повинна мати тісний зв'язок із населенням країни і якій будуть підпорядковуватися зазначені військові формування; повинна бути визнана певним чином міжнародними структурами. Після реалізації свого права на самовизначення і створення національної держави нація як суб'єкт міжнародного права припиняє своє існування і починає функціонувати на міжнародній арені в якості держави. Таким чином, суверенітет нації, що бореться за національне визволення, характеризується тим, що він не залежить від визнання її суб'єктом міжнародного права з боку інших держав; права такої нації охороняються міжнародним правом; нація від свого імені вправі застосовувати примусові заходи проти порушників її суверенітету. 17. міжнародно-правова відповідальність - це юридичні наслідки, що настали в результаті порушення суб'єктом міжнародного права його міжнародного правового зобов'язання. Міжнародно-правова відповідальність - це необхідна юридична властивість міжнародної правосуб'єктності суб'єкта міжнародного права, і вона відображає його деліктоздатність. Виходячи з цього, можна констатувати, що міжнародно-правова відповідальність може розглядатися як засіб, що сприяє дотриманню міжнародного права, як інструмент міжнародно-правового регулювання і стимулятор функціонування норм міжнародного права. Норми, що регулюють питання міжнародно-правової відповідальності, об'єднані в інститут відповідальності, який є одним із найстаріших у міжнародному праві. В останні десятиліття цей інститут зазнав певних змін. З'явилися нові види міжнародно-правової відповідальності: за агресію, за відмову надання незалежності колоніальним народам, за геноцид та ін. Разом із тим, деякі види відповідальності, що існували раніше, зникли (наприклад, контрибуція). 18. Міжнародно-правова відповідальність може мати місце тільки в тому випадку, коли є факт наявності міжнародного правопорушення. міжнародне правопорушення - це дія або бездіяльність суб'єкта міжнародного права, що порушує його зобов'язання з міжнародного права і зумовлює міжнародно-правову відповідальність. Всі правопорушення, що зумовлюють міжнародно-правову відповідальність, можна класифікувати на міжнародні делікти (незначні правопорушення) і міжнародні злочини (особливо небезпечні правопорушення). Міжнародні делікти вельми різноманітні і, через свою незначи-мість, як правило, не ведуть до тяжких наслідків. Інша справа з міжнародними злочинами. Вони частіше за все складають значну небезпеку для миру і безпеки народів, і через це сучасне міжнародне право приділяє їм особливу увагу. До міжнародних злочинів належать: - акти агресії; - акти насильницької колонізації; - геноцид (дії щодо знищення нації, етнічної групи, народності. У 1948 р. під егідою ООН ухвалена Конвенція про попередження геноциду); - апартеїд - примусове насильницьке роздільне проживання (мало місце в ПАР); - застосування засобів масового знищення людей та ін. Міжнародно-правова відповідальність може виражатися у вигляді політичної і матеріальної відповідальності. Кожна з них має свої форми вираження. До форм політичної відповідальності відносяться: сатисфакція, санкції, ресторації, реторсії, репресалії, а також заходи, що здійснюються ООН на підставі статей 41, 42 Статуту ООН, аж до застосування збройних сил. 19. Сатисфакція являє собою вимушений обов'язок винної сторони вибачитися, висловити співчуття з приводу того, що трапилося, запевнення в тому, що подібне не повториться, покарати конкретних винуватців. Процедура сатисфакції передбачає публічність здійснення подібних заходів і супроводжується спуском державного прапора біля посольства потерпілої сторони, виконанням її державного гімну і публікацією про це в офіційному друкованому органі. Санкції виражаються у вживанні стосовно винної сторони примусових заходів, спрямованих на те, щоб якось її обмежити або покарати. Ресторації виражаються у примусі винної сторони відновити попередній порушений нею стан. Реторсії виражаються у прийнятті потерпілою стороною дієвих заходів у відповідь на хоча і правомірні, але недружні дії. Наприклад, виселення дипломатичних представників держави, яка припустилася недружньої заяви або вчинила недружній акт стосовно дипломатичних представників потерпілої сторони. 20. Репресалії виражаються у вжитті насильницьких дій, можливо, неправомірних, у відповідь на неправомірні насильницькі дії з метою відшкодування заподіяних збитків. У випадку опору винної сторони при застосуванні репресалій допускається застосування сили. Наприклад, затримання українськими прикордонниками російського рибальського сейнера в Таганрозькій затоці у відповідь на подібні дії російських прикордонників. Заходи, що вживаються ООН на підставі ст. 41 Статуту ООН, виражаються у заходах, що вживаються Радою Безпеки ООН і виключають використання збройних сил. До таких заходів можуть зараховуватись: повне або часткове припинення економічних відносин, залізничних, морських, повітряних, телеграфних, радіо або інших засобів сполучення, розрив дипломатичних відносин. Відомі випадки застосування політичної відповідальності у формі обмеження суверенітету. Наприклад, щодо Німеччини і Японії після Другої світової війни. 21. класиф. Міжн. Договорів. Поняття «договір» у Віденських конвенціях вживається як родове поняття, що охоплює усі види міжнародних договорів. Міжнародні договори класифікуються на різних підставах: І. За кількістю учасників: 1) односторонній міжнародний юридичний акт. Його виділення в якості самостійного виду міжнародного договору деякі автори пояснюють наявністю процесу одностороннього волевиявлення суб'єкта міжнародного права, що, правда, викликає юридичні наслідки тільки для цього суб'єкта. До таких односторонніх юридичних актів належать: — Нотифікація — повідомлення в установленій формі факту, із якого можуть випливати юридичні наслідки (вони з'являються в тому випадку, якщо держава, котра нотифікує, бере на себе одностороннє зобов'язання, наприклад відшкодувати збиток, вивести війська); — Визнання — може мати форму як нотифікації, так і будь-яку іншу. Тут важливий сам факт закріплення державної волі, що перетворює фактичне становище в юридичне (наприклад, визнання de jure); — Протест — є дією зворотною визнанню. Його сутність складається в невизнанні законності чого-небудь (наприклад, невизнанні окупації одною державою частини території іншої держави). Протест повинен завжди походити від компетентного органу протестуючої держави, як правило, її спеціалізованого органу зовнішніх зносин (міністерства закордонних справ); — Відмова — це акт, що викликає наслідки тільки з волі того, хто відмовляється. У міжнародній практиці склався звичай, відповідно до якого можна відмовитися від прав, але не можна відмовитися від обов'язків. Але неможливо відмовитися і від усіх прав. Наприклад, не можна позбавити себе прав, необхідних для виконання юридичного зобов'язання перед партнерами за згодою. Але можна відмовитися від прав і обов'язків при оголошенні знов утвореною державою відсутності правонаступництва (tabula rasa) від держави-правопопередниці. Правда, тут не можна відмовитися від зобов'язань, що випливають із укладених правопопередником міжнародних договорів (так зване «правонаступництво придбаних прав»). Для відмови потрібно явне і певним чином виражене зовні волевиявлення держави'— тут бездіяльність є недостатньою. 2) двосторонні договори, у яких беруть участь два суб'єкти. Проте в такому договорі можливі і варіації: з ОДНОГО боку, участь однієї держави, а з іншого боку — декількох; 3) багатосторонні договори, у яких беруть участь три і більше суб'єкти; Слід виділити так звані загальні багатосторонні договори, що укладаються між декількома державами, але з питань, що становлять інтерес для більшості держав-членів світового співтовариства. На Віденській конференції 1968-1969 років делегація УРСР внесла проект визначення загального багатостороннього договору як такого, що пов'язаний із питаннями, котрі представляють загальний інтерес для міжнародної спільності держав. Крім того, нею було запропоновано сформулювати ще одне доповнення щодо таких договорів: «Всі держави мають право на участь у загальних багатосторонніх договорах у відповідності із принципом суверенної рівності». Прикладом такого договору є Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, у космічному просторі і під водою 1963 року, що спочатку був укладений між СРСР, США і Великобританією. З огляду на особливий характер об'єкта правового регулювання цього договору, до нього згодом висловили бажання приєднатися й інші держави. Але договір наділив початкових учасників особливими правами: договір набирає сили за умови його ратифікації всіма початковими учасниками (ст. 3); їхня згода необхідна і для прийняття поправок (ст. 2). Отже, без участі будь-якої з початкових держав-учасниць, договір утратив би своє значення. II. За сферою і силою дії: 1) універсальні договори — у них беруть участь практично всі держави-члени світового співтоварис тва (наприклад, Статут 00Н); 2) регіональні договори — у них беруть участь держави певного географічного регіону, на який поширюється дія цього договору (наприклад, учасниками Європейської конвенції про громадянство 1997 року є європейські держави-члени Ради Європи); 3) субрегіональні договори — у них беруть участь держави всередині певного географічного регіону (наприклад, договори про створення Єврорегіонів); III. За ступенем відкритості: 1) відкриті договори — у них бере участь і до них управі приєднатися будь-яка заінтересована держава. Такі договори, як підкреслюється у Віденській декларації про універсальність 1969 року, «повинні бути відкриті для загальної участі»; 2) закриті договори — у них коло учасників заздалегідь визначене. IV. У залежності від суб'єкта, що укладає договір: — міждержавні договори (укладаються від імені держави); — міжурядові договори (укладаються від імені уряду); — міжвідомчі договори (від імені органів виконавчої влади держави — його міністерств і відомств). V. У залежності від форми договору: договір у писемній формі — більшість міжнародних договорів у даний час укладається в такій формі; договір в усній формі — так звана «джентльменська угода», зустрічається досить рідко. її прикладом може служити джентльменська угода про правила процедури III Конференції ООН з морського права, затверджена Генеральною Асамблеєю ООН 16 листопада 1973 року. VI. У залежності від об'єкта міжнародно-правового регулювання: — договори політичні; — угоди з правових питань; — угоди з прикордонних питань; — угоди з економічних питань; — угоди з питань транспорту і зв'язку; — угоди з питань охорони здоров'я; — угоди з питань війни. |
|
Закон України „Про захист суспільної моралі” Цей Закон встановлює правові основи захисту суспільства від розповсюдження продукції, що негативно впливає на суспільну мораль |
Закон України „Про оренду державного та комунального майна” від 10.... Наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17. 05. 2005 р. №76, Положення про Управління... |
|
Закон України Цей Закон визначає основні напрями діяльності органів державної влади щодо сприяння підприємствам та організаціям України, незалежно... |
Закон України Цей Закон визначає основні напрями діяльності органів державної влади щодо сприяння підприємствам та організаціям України, незалежно... |
|
ЗАКОН УКРАЇНИ Цей Закон визначає правовий статус, закріплює основні права, свободи та обов'язки іноземців та осіб без громадянства, які проживають... |
ЗАКОН УКРАЇНИ Цей Закон визначає принципи, правові та організаційні засади державної служби, умови та порядок реалізації громадянами України права... |
|
ПОСАДОВІ ОБОВ'ЯЗКИ учителя зарубіжної літератури та російської мови Закон України «Про освіту», Закон України «Про загальну середню освіту», інші законодавчі й нормативно-правові акти та документи... |
ЗАКОН УКРАЇНИ Цей Закон визначає статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності |
|
Закон України про бібліотеки і бібліотечну справу Закон вводиться в дію Постановою Верховної Ради України №33/95-ВР від 27. 01. 95 р |
Закон УкраЇни Цей Закон визначає правові та організаційні засади провадження торговельної діяльності на роздрібних продовольчих і непродовольчих... |