|
|
Скачати 1.93 Mb.
|
ВИСНОВКИ
—державні органи; —адміністрація підприємств, установ і організацій; —посадові особи державних органів; —суди (судді); —об'єднання громадян, органи місцевого самоврядування, їх органи й посадові особи; —власники, їх представники й уповноважені; —соціальні індивіди: громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства.
Л Е К Ц І Я по темі № 3 “ПРОВАДЖЕННЯ ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ ОКРЕМИХ ЗАХОДІВ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРИМУСУ” 1. ВИДИ ЗАХОДІВ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРИМУСУ Універсальними, всеосяжними методами державного управління є переконання і примус. Вони найширше використовуються в усіх сферах управлінської діяльності, в тому числі в боротьбі з правопорушеннями, і становлять систему заходів впливу держави (в особі її органів і посадових осіб) на свідомість і поведінку людей, є необхідною умовою нормального функціювання суспільства, будь-якого державного та громадського об'єднання, всього процесу управління. Використовуючи ці методи, держава забезпечує функціювання всієї суспільної системи, організованість, дисципліну, охороняє працю і побут людей, нормальну соціальну обстановку в країні. Розмаїтість примусових заходів дозволяє цілеспрямовано варіювати ними, поєднувати їх з іншими заходами державного впливу. Відповідно до призначення адміністративні примусові заходи поділяються на такі групи: 1) адміністративно-попереджувальні (перевірка документів, огляд, унесення подання про усунення причин правопорушення тощо); 2) запобіжні, або заходи припинення (адміністративне затримання, вилучення речей і документів, примусове лікування тощо); 3) адміністративні стягнення (попередження, штраф, позбавлення спеціального права тощо). При розробці критеріїв класифікації адміністративних примусових заходів необхідно враховувати всі обставини, пов'язані з правовою регламентацією підстав, умов, порядку й кінцевої мети їх застосування. Звідси випливає класифікація примусових заходів за наступними ознаками: а) за способом забезпечення правопорядку; б) за метою застосування; в) за фактичними підставами застосування; г) за правовими наслідками застосування; д) за процесуальними підставами здійснення. За своїм значенням вони нерівноцінні, але в сукупності дають підстави для чіткого виділення різних адміністративних заходів примусу. Серед адміністративних примусових заходів, у тому числі тих, які використовує міліція, найчисленнішими є запобіжні. Це зумовлено тим, що протиправна поведінка може полягати не тільки в учиненні конкретного адміністративного правопорушення, а й у багаторазових систематичних протиправних діях, антигромадській поведінці окремих осіб. Запобіжні заходи застосовують для припинення не тільки адміністративно-протиправних дій, а в окремих випадках і дій кримінально-правового характеру. Ще одну особливість цих заходів, яка характеризує їх місце в єдиній системі примусових заходів, дозволяє відзначити порівняльний аналіз останніх. Суть її полягає в тому, що запобіжні заходи тісно пов'язані з адміністративно-попереджувальними, а також з адміністративними стягненнями. Адміністративно-попереджувальні в багатьох випадках передують запобіжним, водночас застосування запобіжних заходів часто передує застосуванню адміністративних стягнень, оскільки забезпечує можливість притягнення правопорушника до адміністративної відповідальності. Разом із тим запобіжні заходи виконують свої особливі правоохоронні функції, які вирізняють їх серед інших примусових заходів, що й зумовлює їх самостійне місце в системі цих заходів. Наприклад, вони характеризуються тим, що їх застосування пов'язано з реальною протиправною (у тому числі об'єктивно протиправною) ситуацією і починається з моменту, коли вона досягає певного розвитку, тобто коли застосування попереджувальних заходів стає вже неефективним або взагалі непотрібним. Запобіжні заходи не попереджають, а безпосередньо припиняють правопорушення, створюють умови дня встановлення особи правопорушника, обставин справи та реальної можливості для наступного застосування до правопорушника заходів адміністративного чи іншого впливу. На відміну від адміністративних стягнень, розглядувані заходи не містять у собі елемента покарання особи, до котрої застосовуються. Виконуючи поряд із виховною й каральну функцію, адміністративне стягнення за своєю дією в часі є ретроспективним. Запобіжні ж заходи, як правило, спрямовані в сьогодення і часто здатні самостійно й оперативно розв'язати конфліктну ситуацію, зокрема примусово припинити правопорушення. Вони можуть також забезпечувати умови для наступного застосування адміністративної або іншої відповідальності до винного. Нерідко запобіжні заходи застосовують і для боротьби з об'єктивно протиправними діяннями душевнохворих або малолітніх, тобто осіб, котрі не підлягають юридичній відповідальності. Нарешті, адміністративне стягнення тягне за собою стан так званої адміністративної караності на певний термін, заходи ж адміністративного припинення цього не спричиняють. Запобіжні заходи, застосовувані міліцією, можна розділити на дві групи. Першу, значнішу, становлять заходи загального характеру, До них належать: вимоги до громадянина й державного службовця припинити протиправні дії, адміністративне затримання, вилучення речей і документів, огляд і т, ін. Заходи цієї групи є важливим інструментом діяльності міліції. До другої групи належать спеціальні заходи припинення. До них звертаються тільки тоді, коли інакше припинити протиправну поведінку неможливо, тобто коли інші заходи адміністративно-примусового характеру бажаних результатів не дали. Систему цих заходів становлять заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і застосування зброї. Такі заходи застосовують, як правило, тільки після попередження про намір їх застосувати і за суворого дотримання вимог законодавства. Застосування запобіжних заходів органами міліції здійснюється тільки на підставі норм чинного законодавства, з дотриманням вимог законності, яке забезпечується систематичним контролем з боку вищих органів міліції та посадових осіб за їх застосуванням, прокурорським наглядом, правом адміністративного й судового оскарження, низкою організаційних заходів тощо. Сказане дозволяє визначити запобіжний захід як ґрунтоване на законі примусове припинення діянь, які мають ознаки адміністративного правопорушення, а в окремих випадках — кримінальна правовий характер, спрямоване на недопущення шкідливих наслідків протиправної поведінки, забезпечення провадження в справі про адміністративне правопорушення і притягнення винного до адміністративної, а в особливих випадках — до кримінальної відповідальності. Запобіжні заходи застосовуються міліцією з метою припинення порушення правових норм (адміністративна провина, злочин, об'єктивно протиправне діяння), запобігання вчиненню нових правопорушень, створення умов для подальшого притягнення винних до відповідальності, усунення шкідливих наслідків правопорушення й відновлення попереднього правомірного стану. Аналіз чинного законодавства, а також практика його застосування дозволяють зарахувати до заходів адміністративного примусу, що використовуються міліцією, такі: 1) вимоги припинити протиправну поведінку; 2) привід осіб, котрі ухиляються від явки на виклик в орган внутрішніх справ або в суд; 3) узяття на облік й офіційне попередження про неприпустимість протиправної поведінки; 4) зупинка транспортних засобів; 5) заборона експлуатації цих засобів; 6) обмеження або заборона проведення ремонтно-будівельних та інших робіт на вулицях і дорогах; 7) припинення діяльності об'єктів дозвільної системи; 8) доставляння порушника; 9) адміністративне затримання; 10) особистий огляд; 11) огляд речей; 12) відсторонення водіїв від керування транспортними засобами й огляд їх на стан сп'яніння; 13) вилучення речей і документів; 14) адміністративне виселення іноземних громадян за межі України; 15) застосування заходів фізичного впливу; 16) застосування спеціальних засобів; 17) застосування вогнепальної зброї. 2. ПРОВАДЖЕННЯ ПО ЗАСТОСУВАННЮ ОКРЕМИХ ЗАХОДІВ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРИМУСУ Послідовність здійснення процесуальної діяльності щодо застосування запобіжних та адміністративно-попереджувальних заходів свідчить про наявність у провадженні із застосування заходів певних стадій, які мають свої особливості, зумовлені специфічністю розглядуваних заходів і, певною мірою, порівняно невеликими тимчасовими рамками їх застосування. Можна виділити три стадії провадження із застосування заходів адміністративного примусу: 1) розв'язання питання про застосування заходів адміністративного примусу; 2) застосування цих заходів і їх процесуальне оформлення; 3) оскарженій застосування зазначених заходів. При цьому слід мати на увазі, що для заходів припинення, які законодавець визначає як заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення, процесуальним документом є протокол про застосування заходів, або факт такого застосування слід відбити в протоколі про адміністративне правопорушення чи затримання. З іншого боку, застосування зазначених заходів не завжди вимагає процесуального їх оформлення. Так, при перевірці документів немає необхідності в складанні процесуального документа. Отже, розглянемо особливості провадження про застосування окремих заходів адміністративного примусу. Адміністративне затримання. Як показує практика, адміністративне затримання є одним із найчастіше застосовуваних запобіжних заходів в тому числі і в діяльності ОВС. Аналіз чинного законодавства дозволяє визначити, що правовою підставою затримання є вчинення особою адміністративного правопорушення. Про це свідчить положення ч. 1 ст. 262 КпАП, де йдеться про адміністративне затримання особи, котра вчинила адміністративне правопорушення. Фактичні підстави співвідносяться з цілями адміністративного затримання. Отже, фактичними підставами адміністративного затримання є: 1) необхідність припинення адміністративного правопорушення; 2) необхідність установлення особи правопорушника; 3) необхідність складання протоколу про правопорушення, якщо неможливо скласти його на місці (за умови, що це обов'язково на підставі розпоряджень закону); 4) необхідність забезпечення своєчасного і правильного розгляду справи про адміністративне правопорушення й виконання постанови щодо нього. Адміністративне затримання вправі здійснювати посадові особи органів внутрішніх справ, прикордонних військ, військової інспекції безпеки дорожнього руху, а також посадові особи воєнізованої охорони. На відміну від доставляння, адміністративне затримання характеризується детальнішою процесуальною регламентацією. Відповідно до вимог ст. 261 КпАП про адміністративне затримання складається протокол. Він має містити дату, місце складання, посаду, прізвище, ім'я й по батькові особи, котра його склала, відомості про особу затриманого, а також час та мотиви затримання. Особливе значення має відбиття мотивів затримання, їх докладний виклад у протоколі є важливою гарантією дотримання прав та законних інтересів громадян, стосовно котрих застосовано зазначений захід. Протокол підписує посадова особа, котра його склала, а також затриманий, причому у разі відмовлення останнього підписати робиться про це відповідний запис. Регламентація процесуального статусу громадянина при здійсненні стосовно нього адміністративного затримання обмежується можливістю заявити прохання про повідомлення про місце його перебування родичів або адміністрації за місцем роботи чи навчання. Положення ж про обов'язковість повідомлення батьків неповнолітніх затриманих або осіб, котрі їх заміняють, про факт затримання слід трактувати як обов'язок посадових осіб, котрі здійснюють цей захід. Особистий огляд і огляд речей. Реалізацію особистого огляду й огляду речей як адміністративно-процесуальних примусових заходів регламентує ст. 264 КпАП. Огляд речей здійснюється вповноваженими на те посадовими особами органів внутрішніх справ, воєнізованої охорони, цивільної авіації, митних установ, прикордонних військ, природоохоронних органів, органів лісоохорони, рибоохорони, державного нагляду за дотриманням правил полювання, а у випадках, прямо передбачених законодавчими актами України, й інших органів. Законодавцем закріплено положення про те, що огляд речей здійснюється в присутності особи, у власності (володінні) котрої знаходяться предмети, які оглядаються. Проте на практиці ситуації нерідко складаються так, що проведення огляду без участі власника речей диктує об'єктивна необхідність. Щодо цього законодавець установлює в КпАП, що у випадках, коли не можна зволікати, речі або предмети піддаються огляду з участю двох понятих за відсутності власника. Правом громадянина, закріпленим у КпАП, є право оскаржити проведення огляду (ст. 267). Процесуальне оформлення огляду речей полягає в складанні протоколу про проведений огляд або про це робиться відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення чи адміністративне затримання. Що стосується особистого огляду, то законодавець обмежується закріпленням положення про те, що такий огляд може проводити вповноважена на те особа однієї статі з тією, котру оглядають, і у присутності двох понятих тієї ж статі. Оформлення особистого огляду здійснюється так само, як і огляду речей. Детальніше регламентує проведення зазначених видів огляду Митний кодекс України (далі — МК). Так, ч. 3 ст. 30 МК передбачає, що огляд і повторний огляд речей громадянина здійснюються в присутності цього громадянина або його вповноваженого представника, що діє на підставі належно оформленого доручення. У разі ж відсутності громадянина чи його представника огляд і повторний огляд здійснюються в присутності представника підприємства, яке здійснює перевезення, пересилання речей чи їх зберігання (ч. 5 ст. 30 МК). Проведення особистого огляду як виняткової форми митного контролю регламентує ст. 32 МК. Такий огляд здійснюється за письмовим рішенням начальника митниці або особи, котра його заміщає, й за наявності достатніх підстав для припущення, що громадянин приховує при собі предмети контрабанди. Досить детально урегульовано законодавцем і процедуру проведення особистого огляду. Так, перед початком огляду посадова особа митниці зобов'язана пред'явити громадянину письмове рішення начальника митниці або особи, котра його заміщає, ознайомити з його правами та обов'язками при проведенні огляду й запропонувати добровільно видати приховувані предмети. Аналогічно КпАП, Митний кодекс закріплює проведення особистого огляду тільки посадовою особою однієї статі з тією, котру оглядають, й у присутності двох понятих тієї ж статі, При цьому виключається доступ у приміщення, де здійснюється особистий огляд, осіб, котрі не беруть участі в огляді, і можливість спостерігати за цією процедурою такими особами. Як важливе положення відзначимо те, що обстеження органів тіла має здійснюватися медичним працівником, котрий виступає в цьому випадку як фахівець. Регламентовано законодавцем і процесуальне оформлення особистого огляду. Про це складається протокол, який підписують посадова, особа, котра робила огляд, громадянин, котрий проходив огляд, а також медичний працівник у разі його участі. Слід зазначити як позитивний фактор, що сприяє дотриманню прав і законних інтересів громадянина, закріплення законодавцем права громадянина робити заяви, що підлягають унесенню до протоколу особистого огляду. Вилучення речей і документів. У контексті конституційних положень, які регламентують право власності громадян і захист такого права, питання дотримання прав і законних інтересів громадянина при здійсненні такого запобіжного заходу, як вилучення речей і документів, набувають особливого значення. Застосування вилучення речей і документів досить повно регламентовано законодавцем у КпАП. Ст. 265 КпАП передбачає, що цей захід застосовують посадові особи органів, наділених правом проведення огляду, а також уповноважених здійснювати адміністративне затримання. По суті вилучення речей і документів у більшості випадків є результатом і логічним продовженням застосування зазначених вище заходів. Законодавець закріплює положення про те, що процесуальне оформлення проведення вилучення речей і документів оформляється окремим протоколом або про це робиться запис у протоколах про адміністративне правопорушення, огляд речей чи адміністративне затримання. Відсторонення водіїв від керування транспортними засобами й перевірку їх на стан алкогольного сп'яніння застосовує міліція у випадках, коли є достатні підстави вважати, що вони перебувають у такому стані. У ст. 266 КпАП установлено лише загальне правило про відсторонення й огляд, без деталізації підстав і порядку здійснення. Такий захід застосовується, коли в працівника міліції є досить підстав вважати, що водій (мається на увазі особа, котра фактично керує транспортним засобом, навіть якщо вона не має на це права) керує транспортним засобом у стані сп’яніння. Про це можуть свідчити, наприклад, характер руху транспортного засобу, зовнішній вигляд особи, або ж працівнику міліції відомо від інших осіб, що водій конкретного транспортного засобу вживав алкогольні напої. Відсторонення водія від керування транспортним засобом полягає в примусовому припиненні руху, звільненні цього транспорту від особи, котра ним керує. При цьому можуть бути застосовані заходи фізичного впливу, якщо водій не погоджується добровільно залишити транспортний засіб. Огляд на стан сп'яніння може проводитися за допомогою індикаторної трубки “Контроль тверезості” або в медичних установах. Огляд на стан сп'яніння здійснюється в будь-який час доби в спеціалізованих кабінетах лікувально-профілактичних установ або в пересувних спеціалізованих медичних автолабораторіях лікарями або особами, котрі мають спеціальну підготовку. В усіх випадках складається акт огляду, один примірник якого передається органу міліції, який направив водія, а другий зберігається в медичній установі. Ухилення від проходження медичного огляду на стан сп’яніння розцінюється як адміністративна провина, що передбачає ст. 131 КпАП. Повноваження міліції щодо застосування заходів адміністративного примусу спеціального призначення. У діяльності міліції щодо забезпечення громадського порядку, охорони власності, прав і законних інтересів громадян та організацій від протиправних зазіхань важливе значення має застосування спеціальних запобіжних заходів, до яких належать заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальна зброя. Заходи фізичного впливу, застосовувані міліцією для припинення правопорушень або подолання протидії законним вимогам, у наш час не обмежуються прийомами самбо, як це було раніше, Працівники міліції можуть звертатися для виконання покладених на них обов'язків до будь-яких заходів фізичного впливу, включаючи прийоми рукопашного бою, залежно від ситуації, а також рівня їх фізичної підготовки. Ст. 12 Закону України “Про міліцію” указує, що застосуванню фізичної сили мас передувати попередження про намір її застосувати, якщо дозволяють обставини. Без попередження фізична сила може застосовуватися, якщо виникла безпосередня загроза життю або здоров'ю громадян чи працівників міліції, У ст. 200 Статуту патрульно-постової служби міліції зазначено: “Працівники міліції мають право застосувати заходи фізичного вплив), в тому числі й прийоми рукопашного бою для: а) припинення правопорушень; б) подолання протидії їх законним вимогам, якщо інші способи не забезпечили виконання покладених на них обов'язків”, Крім того, в п. 4,4.8. Інструкції про організацію роботи чергової частини міського (районного) відділу міліції установлено порядок застосування наручників, зв'язування та прийомів самбо в чергових частинах органів внутрішніх справ (п.п. 4.4.8.1. і 4.4.8.2.). Застосування заходів фізичного впливу не оформляється спеціальними документами, Статут ППСМ (ст. 215) передбачає тільки обов'язок працівника міліції, котрий заподіяв тілесні ушкодження, надати першу медичну допомог) потерпілому й письмово доповісти про це начальнику. Встановлено вимоги й до змісту рапорту. В ньому мають бути зазначені час. місце, проти кого й за яких обставин застосовано заходи фізичного впливу, а також прізвища та адреси понятих (у разі їх присутності). Викликає сумнів використання з цьому випадку терміна “понятий”, Вище зазначалося, що понятий — це особа, присутня при виконанні певних дій на запрошення уповноваженої посадової особи. Важко собі уявити, щоб працівник міліції перед тим, як застосувати фізичний вплив, запрошував понятих. Правильніше в цьому разі було б говорити не про понятих, а про свідків. У практичній діяльності міліції ведеться облік усіх випадків застосування спеціальних прийомів, а не лише дій, унаслідок яких була заподіяна шкода здоров'ю порушника. Спеціальні засоби передбачають різноманітні технічні способи впливу на правопорушника, а в деяких випадках — також на транспортні засоби з метою припинення протиправної ситуації. Підстави та порядок застосування, спеціальних засобів закріплено Правилами застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в Українській РСР, затвердженими Постановою Ради Міністрів УРСР від 27.02.1991 р. № 49 зі змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 28.10.1992 р. № 597 і від 30.07.1993 р. № 583. Згідно із ст. 14 Закону України “Про міліцію” спеціальні засоби застосовуються у випадках, коли були використані й не дали бажаного результату всі інші форми попереднього впливу на правопорушників: а) для захисту громадян і самозахисту від нападу та інших дій, які загрожують їхньому життю або здоров'ю; б) для припинення масових безпорядків і групових порушень громадського порядку; в) для відбиття нападу на будівлі, приміщення, споруди і транспортні засоби, незалежно від їх приналежності або їх звільнення у разі захоплення; г) для затримання і доставки в міліцію або інше службове приміщення осіб, які вчинили правопорушення, а також для конвоювання й утримання осіб, затриманих і підданих арешту, взятих під варту, якщо ці особи чинять опір працівникам міліції або якщо є підстави вважати, що вони можуть вчинити втечу чи завдати шкоди оточенню або собі; д) для припинення масового захоплення землі та інших, дій, що можуть призвести до зіткнення груп населення, а також діянь, які паралізують роботу транспорту, життєдіяльність населених пунктів, посягають на громадський спокій, життя та здоров'я людей; е) для припинення опору працівникові міліції та іншим особам, які виконують службові або громадянські обов'язки щодо охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю; ж) для звільнення заручників. Наведений перелік підстав застосування спеціальних засобів є вичерпним і розширенню не підлягає. Усі спеціальні засоби, застосовувані в правоохоронній діяльності міліції, поділяються на дві групи; засоби активної оборони й засоби забезпечення спеціальних операцій. Зазначені Правила до числа спеціальних відносять і засоби індивідуального захисту, з чим навряд чи можна погодитися. Спеціальні засоби застосовуються до правопорушників, саме тому вони належать до засобів адміністративного примусу. Засоби ж захисту не застосовуються, а використовуються при охороні громадського порядку, і з примусом це ніяк не зв'язано. У законодавстві терміни “застосування” й “використання” чітко не розмежовано. Засобами активної оборони є гумові ціпки, наручники, засоби зв'язування, ручні газові гранати, а також патрони з газовими гранатами, балончики та пістолети зі сльозоточивим газом. До засобів забезпечення спеціальних операцій належать апарати “Облако”, світлошумові пристрої відволікаючої дії, патрони з гумовими кулями, водомети, бронемашини та інші спеціальні транспортні засоби, пристрої для примусового зупинення транспорту, пристрої для відкриття приміщень, захоплення правопорушників. Крім цього, при охороні громадського порядку можуть також використовуватися службові собаки. Зазначені Правила та відомчі нормативні акти встановлюють особливості використання більшості з перерахованих засобів, на які варто звернути увагу. Гумові ціпки в практичній діяльності міліції використовуються частіше за інші спеціальні засоби. Забороняється наносити удари ними по певних частинах тіла людини: голові, шиї, в ділянці ключиці, живота, по статевих органах. Ця заборона не завжди може бути дотримана, тому що ситуації, в яких використовують такі засоби, як правило, швидкоплинні, мінливі, й у працівника міліції немає часу вибирати ділянки ударів. Наручники відповідно до Інструкції про організацію роботи чергової частини (п. 4.4.8.1) використовують при затриманні й конвоюванні арештованих та затриманих у таких випадках: чинення ними фізичного опору конвою: спроба напад)' на конвой чи склад суду; затримання при спробі вчинити втечу; наявність відомостей про намір цих осіб покінчити життя самогубством або втекти: наявність розпорядження головуючого на суді; визнання особи судом особливо небезпечним рецидивістом; конвоювання особливо небезпечних злочинців; конвоювання в літаках, автомобілях. Безперервне утримання в наручниках допускається не більше як дві години, після чого вони знімаються на час до 15 хвилин. Використання наручників у приміщенні органів внутрішніх справ оформляється актом. Зв'язування здійснюють засобами, які виключають можливість нанесення тілесних ушкоджень затриманому (спеціальними ременями з брезентової тканини), й використовують для припинення заворушень серед затриманих та арештованих, коли іншими засобами зупинити їхні дії неможливо, а також для затримання й конвоювання злочинців, коли є підстави припускати, що вони намагаються втекти або здійснити напад на працівників міліції чи громадян, покалічити себе чи вчинити самогубство. Перебування у зв'язаному стані, як і в наручниках, не має перевищувати двох годин, У кожному випадку зв'язування складається акт із позначенням, коли, де, проти кого й за яких обставин використано цей засіб, тривалості перебування особи у зв'язаному стані, а також прізвища та адреси понятих. Технічні правила використання зв'язування передбачено зазначеною Інструкцією (п. 4.4.8.2). При використанні сльозоточивих речовин забороняється прицільна стрільба в правопорушників, розгадування й відстрілювання гранат у юрбу, повторне використання їх у межах зони ураження з період дії цих речовин. Деякі речовини можуть використовуватися лише на відкритій місцевості. Слід зазначити, що в діяльності міліції такі речовини використовуються вкрай рідко, інструкція про порядок придбання, зберігання, видачі й використання газових пістолетів та балончиків, затверджена наказом МВС України від 30.12.1992 р. № 751 передбачає, що ці засоби використовуються з урахуванням їх тактико-технічних спеціальних дій або не ближче як за один метр від правопорушника. Світлошумові засоби відволікаючої дії (граната “Заря” і пристрій “Пламя”) використовують на відстані не ближче як два метри від людини. Обмеженою є також відстань при використанні патронів з гумовими кулями, Вона має бути не меншою як 40 метрів. Стрільба кулями ударної непроникаючої дії дозволяється тільки по нижніх частинах ніг порушників. Водомети використовують з однією метою — для розосередження учасників масових безпорядків. Відстань при цьому значення не має, проте температура повітря має бути не нижчою за 0°С. Єдина додаткова вимога при використанні засобів для відкритих приміщень, захоплених правопорушником (малогабаритні вибухові пристрої “Ключ” і “Импульс”), — у цих приміщеннях не має бути заручників. Не можна використовувати ці засоби й у випадках, якщо це може нанести шкоду іншим особам. Найдетальніше врегульовано правила використання пристроїв для примусової зупинки автотранспорту. Порадник про. дорожньо-патрульну службу передбачає, що ці засоби використовуються щодо водіїв, котрі не виконують вимоги працівника міліції зупинитися, а також у випадках, коли є дані, що транспортний засіб використовується із злочинною ціллю, украдений або керований водієм, котрий залишив, порушивши встановлені правила, місце дорожньо-транспортної пригоди, до якої він причетний. За наявності інформації про рух такого транспортного засобу інспектор ДАІ використовує засоби (тимчасові знаки “В'їзд заборонено”, шлагбауми, світлофори, патрульний транспорт із спеціальними світловими сигналами тощо) для зупинки всіх транспортних засобів, які рухаються на цій ділянці вулиці чи дороги. Після цього працівник міліції, безперервно подаючи сигнал про зупинку, перепиняє проїзну частину пристроєм для примусової зупинки. Правила використання спеціальних засобів установлюють низку обмежень. Так, забороняється використовувати такі засоби для зупинки автотранспорту, який здійснює перевезення людей, у тому числі вантажних автомобілів; автотранспорту; який належить дипломатичним консульським та іншим представництвам іноземних держав; мотоциклів, мотоколясок, моторолерів, мопедів, а також на гірських дорогах чи ділянках доріг з обмеженою видимістю, залізничних переїздах, мостах, естакадах, у тунелях. Службові собаки для того, щоб їх можна було використовувати при охороні громадського порядку, мають пройти відповідний курс дресирування, бути визнаними придатними для службового використання й перебувати в штатах підрозділів службового собаківництва. Право використовувати службових собак мають працівники міліції, котрі несуть з ними службу. Собак залежно від обставин використовують на коротких або довгих повідцях, без повідця в наморднику або без нього. При затримці правопорушника за допомогою собаки має бути забезпечена безпека інших осіб. Вид спеціального засобу, момент початку та інтенсивність його використання визначаються з урахуванням обставин, що склалися, характеру правопорушення й особи правопорушника. Рішення про використання таких засобів ухвалює посадова особа, відповідальна за забезпечення громадського порядку, або керівник конкретної операції. Якщо ж працівник міліції діє індивідуально, він ухвалює таке рішення самостійно. Про використання зазначених засобів він у письмовій формі доповідає безпосередньому начальнику. Вогнепальну зброю можуть використовувати працівники міліції як крайній засіб у чітко визначених ситуаціях. Про винятковість цього засобу свідчить кілька обставин. Насамперед, наслідки його використання, порівнюючи з наслідками інших засобів, є найнебезпечнішими. Про всі випадки використання зброї негайно доповідається прокурору для забезпечення перевірки дії працівників міліції, проводиться службове розслідування. Необхідно детально розглянути підстави використання вогнепальної зброї. Закон України “Про міліцію” (ст. 15) установлює шість таких підстав. 1. Для захисту громадян від нападу, що загрожує їхньому життю і здоров'ю, а також для звільнення заручників. Як видно, в цьому пункті зазначено не одну, а дві підстави. Захист від нападу здійснюється в рамках інституту необхідної оборони, тобто допускається захист від соціальне небезпечного явного й дійсного нападу на громадянина. При звільненні заручників деякою мірою також здійснюється захист від нападу, але цей напад відбувається триваліший час і пов'язаний з обмеженням свободи громадян, а також із загрозою застосування насильства. 2. Для відбиття групового чи збройного нападу на працівника міліції або членів його сім'ї, іншого нападу, якщо їхньому життю або здоров'ю загрожує небезпека. 3. Для відбиття нападу на об'єкти, що охороняються, конвої, житлові приміщення громадян, приміщення державних і громадських підприємств, установ, організацій, а також для звільнення їх у разі захоплення. Тут маються на увазі як охоронювані об'єкти (причому вони можуть охоронятися не тільки працівниками міліції), так і приміщення громадян та організацій, незалежно від того, охороняються вони чи ні. 4. Для затримання особи, яка намагається втекти, на місці вчинення тяжкого злочину. 5. Для затримання особи, яка чинить збройний опір, намагається втекти з-під варти, а також озброєної особи, яка погрожує застосуванням зброї та інших предметів, що загрожує життю та здоров'ю працівників міліції. Під збройним опором розуміють застосування злочинцем вогнепальної і холодної зброї та інших небезпечних предметів з метою протидії працівникам міліції при виконанні ними службових обов'язків, пов'язаних із його затриманням, Працівники міліції, на штрих покладено охорону арештованих і затриманих, повинні застосовувати заходи для запобігання втечі й затримання тих, що втекли. З цією метою вони можуть застосовувати вогнепальну зброю. 6. Для зупинки транспортного засобу шляхом його пошкодження, якщо водій своїми діями створює загрозу життю або здоров'ю громадян чи працівників міліції. Оскільки мета використання зброї в цьому випадку — зупинка транспортного засобу, то ні водію, ні пасажирам шкоди заподіювати не можна; що ж стосується автомобіля, то його пошкодження не обмежено. Підставою застосування зброї можуть також бути дії водія, наприклад, небезпечне маневрування на вулицях чи дорогах, ухилення від виконання вимоги працівника міліції зупинити транспортний засіб із спробою втечі і т. ін. Закон України “Про міліцію” доповнено ст. і 15' “Гарантії особистої безпеки озброєного працівника міліції”, в якій ідеться: “Працівник міліції має право оголити вогнепальну зброю і привести її у готовність, якщо вважає, що в обстановці, яка склалася, можуть виникнути підстави для її застосування. При затриманні злочинців чи правопорушників або осіб, яких працівник міліції запідозрив у вчиненні злочинів чи правопорушень, а також при перевірці документів у підозрілих осіб працівник міліції може привести у готовність вогнепальну зброю, що є попередженням про можливість її застосування. Спроба особи, яка затримується працівником міліції з оголеною вогнепальною зброєю, наблизитись до нього, скоротивши при цьому визначену ним відстань, чи доторкнутись до зброї, дає працівникові міліції право застосувати вогнепальну зброю”. Порядок застосування вогнепальної зброї, крім загальних правил, що були розглянуті вище, Законом України “Про міліцію” детально не визначено. Його установлено у ст. 217, 218, 219, 220, 221 ППСМ. Застосуванню зброї має передувати попередження про такий намір, У Законі не зазначено, як саме має бути зроблене попередження. Військові статути передбачають попередження окликом “Стій, стріляти буду!” і пострілом угору. У випадках безпосередньої загрози життю і здоров'ю людей вогнепальна зброя може бути застосована без попередження. Частина 2 ст. 15 Закону України “Про міліцію” установлює заборону на використання й застосування вогнепальної зброї при значному скупченні людей, якщо від цього можуть постраждати сторонні особи. Тобто можна зробити висновок, що вогнепальну зброю можна використовувати й у багатолюдних місцях при забезпеченні належної безпеки. Поряд з органами внутрішніх справ досить широким колом повноважень щодо застосування адміністративно-попереджувальних та запобіжних заходів наділено органи державної санітарно-епідеміологічної служби при забезпеченні санітарного й епідемічного благополуччя населення. До числа адміністративно-попереджувальних заходів у цій сфері належать: відвідування об'єктів для проведення перевірок дотримання санітарного законодавства; вимагання від. юридичних осіб і громадян даних, які характеризують санітарний і епідемічний стан об'єктів і здоров'я людей; уведення карантину та інших надзвичайних умов і режиму роботи у разі виникнення чи загрози виникнення поширення небезпечних і особливо небезпечних інфекційних захворювань, масових отруєнь, радіаційного ураження населення; заборона в'їзду на територію України окремих осіб і транспортних засобів; адміністративне виселення за межі України іноземних громадян і осіб без громадянства, інфікованих вірусом СНІД; проведення обов'язкових профілактичних щеплень; обов'язкові медичні огляди стану здоров'я певних груп працівників і громадян; обов'язковий медичний нагляд; примусова госпіталізація осіб, котрі страждають на особливо небезпечні інфекційні захворювання; тимчасове відсторонення громадян від роботи чи іншої діяльності. Запобіжними заходами, застосовуваними органами державної санітарно-епідеміологічної служби, є: вимога до порушника санітарного законодавства припинити протиправну поведінку; призупинення чи припинення інвестиційної діяльності; обмеження, тимчасова заборона або припинення діяльності підприємств, установ, організацій, об'єктів будь-якого призначення, технологічних ліній, машин і механізмів, виконання окремих технологічних операцій; користування транспортними засобами, в тому числі водними й повітряними; обмеження, тимчасова заборона чи припинення будівництва, реконструкції і розширення об'єктів; обмеження, припинення чи заборона викидів (скидань) забруднювальних речовин; тимчасова заборона виробництва, використання й реалізації хімічних речовин, продуктів харчування, технологічного устаткування, будівельній матеріалів, біологічних засобів, товарів народного споживання, джерел іонізуючих випромінювань; вилучення з реалізації (конфіскація) продуктів харчування, хімічних і радіоактивних речовин, біологічних матеріалів; опечатування (опломбування) приміщень, джерел енергії, агрегатів, механізмів та іншого устаткування. Порядок і терміни проведення зазначених заходів досить детально регламентовано законодавчими актами України, зокрема законами України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, “Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення”, а також низкою відомчих нормативно-правових актів, наприклад, Інструкцією про порядок унесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.04.1995 р. № 66, Інструкцією про порядок вилучення з реалізації (конфіскації) небезпечних для здоров'я продуктів харчування, хімічних і радіоактивних речовин, біологічних матеріалів, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.04. 1995 р. № 68, Інструкцією про порядок застосування державною санітарно-епідеміологічною службою України запобіжних заходів (обмеження, тимчасова заборона, заборона, призупинення, припинення), затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.04.1995 р. № 67. |
|
1. Податковий борг: поняття, значення та статуси Кафедра управління, адміністративного права і процесу та адміністративної діяльності |
ЛЕКЦІЯ По темі №1 «Поняття, ознаки та види адміністративної відповідальності» Адміністративна відповідальність • один з найбільш важливих правових інститутів адміністративного права, який виступає дієвим засобом... |
|
Тема ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ, МЕТОД І СИСТЕМА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА Поняття адміністративного права. Співвідношення адміністративного права з іншими галузями права |
ЛЕКЦ І Й Н І МАТЕР І А Л И Поняття господарського права та господарської діяльності |
|
ПРОГРАМНІ ПИТАННЯ З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ “ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕС” Поняття цивільного процесу та його структура. Цивільне процесуальне право як галузь права |
ЗАТВЕРДЖУЮ Кафедра управління, адміністративного права і процесу та адміністративної діяльності |
|
Диплом європейського зразка та додаток до нього Положення про кредитно-модульну систему організації навчального процесу в Інституті педагогіки, психології та інклюзивної освіти... |
1. Адміністративно-процесуальне право як самостійна юридична галузь... Відокремлення адміністративного процесу від інших видів юридичної процесуальної діяльності |
|
Лекція № Поняття, місце і роль адміністративного права у системі права України |
Тема: Іконопис. Ікони «Козацькі Покрови» Мета: Розширити знання дітей по темі, розкрити особливості іконопису, вчити порівнювати |