Глава 6
ДОКАЗИ
Стаття 69. Поняття доказів
1. Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які
фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або
відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб,
які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення
для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на
підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників,
показань свідків, письмових і речових доказів, висновків
експертів.
2. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд
може запропонувати надати додаткові докази або витребувати
додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі,
або з власної ініціативи.
Стаття 70. Належність та допустимість доказів
1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету
доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються
предмету доказування.
2. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного
доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
3. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні
справи не беруться до уваги.
4. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені
певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими
іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких
обставин не виникає спору.
Стаття 71. Обов'язок доказування
1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких
ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених
статтею 72 цього Кодексу.
2. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій
чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо
доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності
покладається на відповідача, якщо він заперечує проти
адміністративного позову.
3. Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно
надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці
докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться
чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і
витребовує необхідні докази.
4. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні
у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як
докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує
названі документи та матеріали.
5. Суд може збирати докази з власної ініціативи.
6. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин
не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин,
на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних
доказів.
Стаття 72. Підстави для звільнення від доказування
1. Обставини, встановлені судовим рішенням в
адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало
законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких
беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці
обставини.
2. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно
доказувати.
3. Обставини, які визнаються сторонами, можуть не
доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони
і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та
добровільності їх визнання.
4. Вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у
справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили,
є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу
про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої
ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце
діяння та чи вчинене воно цією особою.
Стаття 73. Забезпечення доказів
1. Особи, які беруть участь у справі та обґрунтовано
вважають, що надання потрібних доказів стане згодом неможливим або
ускладненим, мають право просити суд забезпечити ці докази.
2. Забезпечення доказів може здійснюватися також за заявою
заінтересованої особи до відкриття провадження у справі.
Стаття 74. Способи забезпечення доказів
Суд забезпечує докази допитом свідків, призначенням
експертизи, витребуванням та оглядом письмових або речових
доказів, у тому числі за місцем їх знаходження.
Стаття 75. Заява про забезпечення доказів та
порядок її розгляду
1. У заяві про забезпечення доказів повинні бути зазначені
докази, які необхідно забезпечити; обставини, що можуть бути
підтверджені цими доказами; обставини, які свідчать про те, що
надання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим, а
також справа, для якої потрібні ці докази, або з якою метою
потрібно їх забезпечити.
2. Заява про забезпечення доказів подається до суду, який
розглядає справу, а якщо провадження у справі ще не відкрито - до
місцевого адміністративного суду, на території якого можуть бути
вчинені процесуальні дії щодо забезпечення доказів.
3. Заява про забезпечення доказів розглядається протягом
п'яти днів після її надходження з повідомленням сторін та інших
осіб, які беруть участь у справі. Неприбуття у судове засідання
осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду
заяви.
4. У разі обґрунтованої вимоги особи, яка подала заяву про
забезпечення доказів, а також якщо не можна встановити, до кого
може бути згодом висунуто вимоги, заява про забезпечення доказів
розглядається судом невідкладно лише за участю особи, яка подала
заяву.
5. Питання про забезпечення доказів вирішується ухвалою, яку
може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення доказів не
зупиняє її виконання, а також не перешкоджає розгляду справи.
6. Про забезпечення доказів або про відмову в забезпеченні
доказів суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення доказів
визначаються порядок і спосіб її виконання.
7. Ухвала про відмову в забезпеченні доказів може бути
оскаржена особою, яка звернулася із заявою про забезпечення
доказів.
8. Забезпечення доказів здійснюється за загальними правилами
вчинення відповідних процесуальних дій.
Стаття 76. Пояснення сторін, третіх осіб та їхніх
представників
1. Пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників про
відомі їм обставини, що мають значення для справи, оцінюються
поряд з іншими доказами у справі. Сторони, треті особи або їхні
представники, які дають пояснення про відомі їм обставини, що
мають значення для справи, можуть бути за їхньою згодою допитані
як свідки.
2. Визнання стороною в суді обставин, якими друга сторона
обґрунтовує свої вимоги або заперечення, не є для суду
обов'язковим.
Стаття 77. Показання свідка
1. Показаннями свідка є повідомлення про відомі йому
обставини, які мають значення для справи.
2. Не є доказом показання свідка, який не може назвати
джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.
3. Якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших
осіб, то ці особи повинні бути також допитані.
Стаття 78. Допит свідка за місцем або у місці його
проживання (перебування)
1. Суд може допитати свідка за місцем або у місці його
проживання (перебування) з ініціативи суду, який розглядає справу,
за клопотанням сторони або інших осіб, які беруть участь у справі,
чи самого свідка.
2. За дорученням суду, що розглядає справу, свідок, який не
може з поважних причин прибути в судове засідання і проживає
(перебуває) за межами територіальної підсудності адміністративного
суду, що розглядає справу, допитується суддею адміністративного
суду, який знаходиться за місцем проживання (перебування) свідка.
3. Свідок, який не може прибути у судове засідання внаслідок
хвороби, старості, інвалідності або з інших поважних причин,
допитується судом у місці його проживання (перебування).
Стаття 79. Письмові докази
1. Письмовими доказами є документи (у тому числі електронні
документи), акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи,
що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для
справи.
2. Особа, яка заявляє клопотання перед судом про витребування
від інших осіб письмових доказів, повинна зазначити: який
письмовий доказ вимагається, орган чи особу, у яких він
знаходиться, та обставини, які може підтвердити цей доказ.
3. Письмові докази, які витребовує суд, надсилаються
безпосередньо до адміністративного суду. Суд може також
уповноважити заінтересовану сторону або іншу особу, яка бере
участь у справі, одержати письмовий доказ для надання його суду.
4. Оригінали письмових доказів, що є у справі, повертаються
судом після їх дослідження, якщо це можливо без шкоди для розгляду
справи, або після набрання законної сили судовим рішенням у справі
за клопотанням осіб, які їх надали. У справі залишається
засвідчена суддею копія письмового доказу.
Стаття 80. Речові докази
1. Речовими доказами є предмети матеріального світу, що
містять інформацію про обставини, які мають значення для справи.
Речовими доказами є також магнітні, електронні та інші носії
інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що
мають значення для справи.
2. Витребування речових доказів проводиться в порядку,
встановленому для витребування письмових доказів.
3. Речові докази повертаються судом після їх дослідження за
клопотанням осіб, які їх надали, якщо це можливо без шкоди для
розгляду справи. В інших випадках речові докази повертаються після
набрання рішенням суду законної сили за клопотанням осіб, яким
належать ці докази.
4. Речові докази, які є об'єктами, що вилучені з цивільного
обороту або обмежено оборотоздатні, передаються відповідним
підприємствам, установам або організаціям у порядку
( 236-2006-п ), встановленому Кабінетом Міністрів України. За
клопотанням державних експертних установ такі речові докази можуть
бути передані їм для використання в експертній та науковій роботі.
Стаття 81. Призначення судової експертизи
1. Для з'ясування обставин, що мають значення для справи і
потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки,
ремесла тощо, суд може призначити експертизу.
2. Особи, які беруть участь у справі, мають право подати суду
питання, на які потрібна відповідь експерта. Кількість і зміст
питань, за якими має бути проведена експертиза, визначаються
судом. Суд повинен вмотивувати відхилення питань осіб, які беруть
участь у справі.
3. Особи, які беруть участь у справі, мають право просити суд
призначити експертизу і доручити її проведення відповідній
експертній установі або конкретному експерту. Якщо сторони
домовилися про залучення експертами певних осіб, суд повинен
призначити їх відповідно до цієї домовленості.
4. Якщо проведення експертизи доручено експертній установі,
її керівник має право доручити проведення експертизи одному або
кільком експертам, якщо судом не визначено конкретних експертів, у
разі потреби - замінити виконавців експертизи, заявити клопотання
щодо організації проведення досліджень поза межами експертної
установи.
5. В ухвалі про призначення експертизи суд попереджає
експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий
висновок та за відмову без поважних причин від виконання
покладених на нього обов'язків.
Стаття 82. Висновок експерта
1. У висновку експерта зазначаються: коли, де, ким (ім'я,
освіта, спеціальність, свідоцтво про присвоєння кваліфікації
судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене
звання, посада експерта), на якій підставі була проведена
експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання,
що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав,
докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх
висновки та обґрунтовані відповіді на поставлені судом питання.
2. У висновку експерта також зазначається, що експерта
попереджено про кримінальну відповідальність за завідомо
неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від
виконання покладених на нього обов'язків.
3. Якщо експерт під час проведення експертизи виявить факти,
що мають значення для справи і з приводу яких йому не були
поставлені питання, він може включити до висновку свої міркування
про ці обставини.
4. Експерт дає свій висновок у письмовій формі. Висновок
експерта приєднується до справи. Суд має право в судовому
засіданні запропонувати експерту дати усне пояснення до свого
висновку. Якщо експертиза проводиться в судовому засіданні,
експерт може дати усний висновок.
5. Висновок експерта для суду не є обов'язковим, однак
незгода суду з ним повинна бути вмотивована в постанові або
ухвалі.
Стаття 83. Комісійна експертиза
1. Комісійна експертиза проводиться не менш як двома
експертами одного напряму знань.
2. Якщо за результатами проведених досліджень думки експертів
збігаються, вони підписують єдиний висновок. Експерт, не згодний з
висновком іншого експерта (експертів), дає окремий висновок з усіх
питань або з питань, які викликали розбіжності.
Стаття 84. Комплексна експертиза
1. Комплексна експертиза проводиться не менш як двома
експертами різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї
галузі знань.
2. У висновку експертів зазначається, які дослідження і в
якому обсязі провів кожний експерт, які факти він встановив і яких
висновків дійшов. Кожен експерт підписує ту частину висновку, яка
містить опис здійснених ним досліджень, і несе за неї
відповідальність.
3. Загальний висновок роблять експерти, компетентні в оцінці
отриманих результатів і формулюванні єдиного висновку. У разі
виникнення розбіжностей між експертами висновки оформлюються
відповідно до частини другої статті 83 цього Кодексу.
Стаття 85. Додаткова і повторна експертизи
1. Якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним,
судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається
тому самому або іншому експерту (експертам).
2. Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або
таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви
в його правильності, судом може бути призначена повторна
експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).
Стаття 86. Оцінка доказів
1. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім
переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному,
повному та об'єктивному дослідженні.
2. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.
3. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного
доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх
сукупності.
|