УДК 376.2:376.3:376.4 І.Б. Кузава,
к. пед.. н., доцент
ВНУ імені Лесі Українки (м.Луцьк)
ТОЛЕРАНТНІСТЬ ЯК ЕФЕКТИВНА УМОВА ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ ОСІБ ІЗ ІНВАЛІДНІСТЮ
Анотація. Стаття присвячена проблемі формування толерантності як ефективної умови інклюзивної освіти осіб із інвалідністю. Обґрунтовано науково-методичні підходи щодо досліджуваної проблеми.
Ключові слова: толерантність, інклюзивна освіта, особи з інвалідністю.
Аннотация. Статья посвящена проблеме формирования толерантности как эффективного условия инклюзивного образования лиц с инвалидностью. Обосновано научно-методические подходы к исследуемой проблеме.
Ключевые слова: толерантность, инклюзивное образование, лица с инвалидностью.
Постановка проблеми та її зв'язок з важливими завданнями. Україна, яка обрала стратегічний курс на побудову соціальної правової держави, інтегрованої у світовий економічний простір, на забезпечення гідного життя людини, в тому числі й з психофізичними вадами, використовує міжнародні соціальні стандарти, головним принципом яких є її право на інтеграцію в суспільство.
У Конвенції ООН про права дитини (п.1 ст.23) визначено, що неповноцінна в розумовому або фізичному відношенні дитина має вести повноцінне і достойне життя в умовах, які забезпечують її гідність, сприяють почуттю впевненості в собі і полегшують її активну участь у житті суспільства [ 2 ].
Згідно статистики, лише за 1994-2011 роки на 16 % зросла чисельність осіб із інвалідністю в нашій країні. Як правило, вони досить часто обмежені у спілкуванні з зовнішнім світом, своїми однолітками та дорослими, у спілкуванні з природою, мистецтвом тощо. Це актуалізує необхідність осмислення їх становища в суспільстві, вдосконалення системи соціальної допомоги та підтримки. Тому першочерговим завданням державної політики є забезпечення доступу до якісної освіти дітям, які потребують корекції психофізичного розвитку.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Одним із сучасних напрямів здобуття освіти особами з інвалідністю є інклюзивна освіта, головною метою якої є створення адекватних умов для їх соціалізації та включення у суспільство (В. І. Бондар, В. В. Засенко, А. А. Колупаєва, Ю. М. Найда, В. М. Синьов та ін.).
Інклюзивна освіта передбачає готовність навчати кожну дитину, незалежно від наявності чи відсутності у неї фізичних або психічних вад, та у максимальному обсязі, що відповідає навчальній програмі того закладу або групи, які вона відвідувала б у разі відсутності у неї будь-яких відхилень (Rogers, 1994).
Прихильники інклюзії зауважують, що розміщення осіб із інвалідністю у загальноосвітніх навчальних закладах усуватиме негативні стереотипи, а особисті контакти сприятимуть формуванню позитивного ставлення до них (Hastings & Graham, 1995). Серед труднощів на шляху інклюзивної освіти є вірогідність, що діти із нормальним розвитком виявляться не достатньо підготовленими до сприйняття своїх ровесників з особливими потребами. Причому ставлення до дітей із порушеннями розвитку може бути навіть гіршим, аніж до дітей із фізичними вадами (Townsend, Wilton & Vakilirad, 1993). А це, у свою чергу, призводить до виникнення фізичних і психічних бар`єрів, що заважають підвищенню якості їх освіти.
У зв'язку з цим, одним із основних завдань інклюзивної освіти є формування толерантного ставлення до осіб із інвалідністю, тобто здатності зрозуміти і прийняти їх такими, якими вони є, вбачаючи у них носіїв інших цінностей, логіки мислення, інших форм поведінки.
Мета статті полягає в узагальненні та систематизації теоретичних підходів щодо проблеми формування толерантності як ефективної умови інклюзивної освіти громадян із інвалідністю.
Виклад основного матеріалу. Раніше політика у ставленні до осіб із інвалідністю спрямовувалась на їх ізоляцію від суспільства. У сучасних умовах саме інклюзивна освіта є одним із ефективних засобів попередження нетерпимості та допомагає коригувати психофізичний розвиток. Тому вважаємо, що для зміни суспільного ставлення до людей із інвалідністю потрібно формувати правильну суспільну думку вже у ранньому віці (засоби масової інформації, точна розробка індивідуальних реабілітаційних програм тощо) через відкритість діалогу щодо поширення цінностей толерантності та проявів байдужості у суспільстві.
Сутність толерантності (від лат. tolerantia – терпіння) розкрито у першому міжнародно-правовому документі, підписаному ЮНЕСКО 16 листопада 1995 р. – Декларації принципів толерантності, згідно якого даний термін означає повагу, прийняття та правильне розуміння розмаїття культур світу, форм самовираження та способів виявлення людської індивідуальності [1].
На думку А. Чічановського, толерантність — це терпимість до чужих думок, вірувань, поведінки [5, 92]. Адже загальновідомо, що терпимість до іншого способу життя, поведінки, звичаїв, почуттів, ідей, вірувань є умовою стабільності та єдності суспільства.
Досить часто осіб із інвалідністю вважають нездатними до навчання, хоча причина тут у недостатній компетентності педагогів, які працюють з ними, зокрема, у застосуванні спеціальних методик роботи. Разом з тим у наш час, як свідчить практика, батьки дітей із нормальним розвитком виявляють негативне ставлення до їхніх однолітків із психофізичними вадами, стверджуючи, що вони можуть причинити шкоду здоровим. Крім того, батьки дітей-інвалідів відчувають труднощі з працевлаштуванням, що, у свою чергу призводить до нестачі коштів у родині.
Формування толерантності у суспільстві є важливою складовою інклюзивної освіти, яка виступає одним з цільових орієнтирів і вимагає відповідей на наступні запитання: як зробити якісною освіту і соціальну взаємодію дітей з урахуванням їх індивідуальних відмінностей? як поєднати в педагогічній діяльності вимоги програми і особливості різних дітей, які її освоюють? як обліковувати ці особливості при побудові індивідуального плану розвитку дитини, при плануванні роботи в групі?
Інклюзивна освіта є предметом уваги низки міжнародних (Загальна Декларація ООН про Права людини, Декларація про права інвалідів, Конвенція ООН про права дитини, Саламанкська декларація) та нормативних документів нашої країни (Порядок організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах, Законах України «Про освіту, «Про дошкільну освіту», «Про охорону дитинства», «Про реабілітацію інвалідів в Україні» тощо). Зокрема, відповідно до Порядку організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах, затвердженого 15 серпня 2011 року постановою Кабінету Міністрів України N 872 метою забезпечення можливості жити повноцінним життям у соціальному, економічному та психічному аспектах у пункті 3 для організації інклюзивного навчання дітей з особливими освітніми потребами (дітей з вадами фізичного та психічного розвитку, в тому числі дітей-інвалідів) у загальноосвітніх навчальних закладах створюються умови для:
1) забезпечення безперешкодного доступу до будівель та приміщень такого закладу дітей з вадами опорно-рухового апарату, зокрема тих, що пересуваються на візках, та дітей з вадами зору;
2) забезпечення необхідними навчально-методичними і наочно-дидактичними посібниками та індивідуальними технічними засобами навчання;
3) облаштування кабінетів учителя-дефектолога, психологічного розвантаження, логопедичного для проведення корекційно-розвиткових занять;
4) забезпечення відповідними педагогічними кадрами [3] .
Однак, не варто чекати, поки суспільство буде «готовим» прийняти осіб із інвалідністю, а слід прагнути до реальної взаємодії та співпраці.
Головними умовами цього процесу є:
1) особи з інвалідністю мають включатись у звичайні життєві обставини спільного перебування у суспільстві;
2) реальна підтримка членів родини осіб із інвалідністю;
3) визнання суспільством людей із психофізичними вадами;
4) акцентування уваги на процесі відновлення в природному середовищі (побут, соціальне оточення тощо).
Організація інклюзивної практики – це процес творчий. В інклюзивному підході закладені можливості змінювати освітню ситуацію, створювати нові форми і способи організації навчально-виховного процесу з урахуванням індивідуальних відмінностей дітей. Тому педагог повинен володіти особливим набором професійних якостей, які дозволять йому реалізувати інклюзивну практику. На нашу думку, у роботі з дітьми варто залучати до співпраці батьків, створюючи атмосферу толерантності та підтримки, зокрема при проведенні Дня відкритих дверей, участь батьків у засіданнях корекційно-педагогічних рад, консультацій, тренінгів тощо. Такі форми сприятимуть створенню умов для розвитку толерантного ставлення через виховання доброти, милосердя, поваги до прав дитини із інвалідністю.
Досвід європейських та інших країн дозволив виділити фундаментальні умови успішного втілення в життя інклюзивної освіти::
1) демократичне суспільство, яке б гарантувало дотримання прав людини;
2) фінансування альтернативної системи спеціальної освіти, забезпеченої відповідною матеріально-технічною базою;
3) гарантія добровільного характеру інклюзивної освіти;
4) лояльне (толерантне) суспільство, підготовлене з усіх точок зору щодо надання підтримки та просування цього процесу.
Як уже зазначалось, виховання у дусі терпимості починається із забезпечення прав і свобод людей та заохочення їх прагнення до захисту прав інших [1]. Тому соціальна адаптація осіб із інвалідністю має починатись не стільки з них, скільки з решти суспільства. Зокрема, у навчально-виховних закладах розповідати про людей із психофізичними вадами, культивуючи співчуття, залучати до волонтерської роботи з ними тощо. Як свідчить досвід, за такого підходу у дітей із нормальним розвитком виникає емпатія до своїх «особливих» однолітків, вони стають відкритими у спілкуванні та терплячими, що є дуже актуальним для нашого суспільства з досить низьким рівнем толерантності.
Висновки з даного дослідження та перспективи подальшого розвитку у даному напрямку. Як бачимо, толерантність відіграє важливу роль у стосунках між окремими людьми і на рівні громади. Тому потрібно зміцнювати дух терпимості та формувати відкриті стосунки уваги один до одного, у тому числі й до осіб із інвалідністю, з метою надання їм соціально-правового захисту, забезпечення поваги до самобутності їх цінностей та сприяння їх соціальному та професійному зростанню тощо.
Список літератури
1. Декларация принципов терпимости. Утверждена резолюцией Генеральной конференции ЮНЕСКО от 16 ноября 1995 года // http://zakon1.rada.gov.ua.
2. Конвенція ООН про права дитини // Нормативні документи. Для завідуючих ДНЗ / Упорядник Чала Т. Т. – Х. : Вид. група «Основа», 2007. – С. 6-27.
3. Про затвердження порядку організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах: Постанова Кабінету Міністрів України від 15 серпня 2011 р. N 872 // http://zakon1.rada.gov.ua
4. Про відзначення Міжнародного дня інвалідів. Лист МОН №1/9-837 від 19.11.10 року. // http://osvita.ua.
5. Чичановский А. А. За чертой полета: нации и народы после развала СССР / А. А. Чичановский. – М. : Славян, диалог, 2000. – 110 с.
|