|
|
Скачати 167.07 Kb.
|
|
Оксана Потимко, доцент кафедри корекційної педагогіки Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти виконавчий директор Львівського обласного осередку ВГО «Українська спілка інвалідів – УСІ» кандидат історичних наук ІнНовації у сфері реабілітації осіб з вадами зору: освітні перспективи, ринок праці Зміни у політичному устрої держави, євроінтеграційні поступи спонукали нові підходи до розуміння місця і ролі людей з фізичними вадами у громаді. Поняття «людина з інвалідністю» трансформувалось з медичної у соціальну площину, що відобразилось на активності життєвої позиції неповносправних в Україні. Стрімко зросла чисельність громадських об’єднань, діяльність яких зосереджувалась на захисті прав та інтересів людей з інвалідністю, а також на впровадженні сучасних методів реабілітації: соціальної, освітньої, творчої, спортивної, духовної, інформаційної, трудової, побутової та ін. Розпочалось усвідомлене формування ринку цільових соціальних послуг для неповносправних осіб різних нозологій. Безумовно, європейських стандартів реабілітації Україна ще не досягла. І досягне, очевидно, не скоро. У чому ж причина? Передовсім, у неготовності нашого суспільства сприймати людей з інвалідністю як рівноцінних собі співгромадян. У цьому сенсі українське суспільство донині залишається «закритим». Стереотипізовані уявлення пересічного українця про осіб з фізичними вадами замкнені в площині християнської моралі: бути християнином – означає не пройти повз простягнутого капелюха! Трактування людей з інвалідністю виключно з позиції милосердя (а точніше – жалості) у кінцевому результаті шкодить самим неповносправним. Так, наприклад, «подаровані» викладачами вузів незрячому студентові високі оцінки за відсутні знання автоматично переводять майбутнього спеціаліста у категорію неконкурентоспроможних на ринку праці. По-друге, декларативний характер більшості прийнятих органами законодавчої або виконавчої гілок влади нормативно-правових документів, покликаних полегшити інвалідам процедуру працевлаштування, оздоровлення, забезпечення засобами реабілітації тощо. Доволі показовим прикладом у цьому сенсі є постанова КМУ №1836 від 27.12.2006 р. «Про затвердження порядку створення спеціальних робочих місць для інвалідів. Упродовж попередніх п’яти років зазначена постанова жодного разу не була застосована в дії на усій без вийнятку території України! Причина банальна: текст постанови містить низку обмежень, несумісних з вимогами до облаштування робочого місця інваліда по зору. І таких прикладів чимало. По-третє, стагнація Українського товариства сліпих - найбільшої в державі громадської організації, що опікується незрячими. Відсутність стратегії розвитку, консервативність у вирішенні поточних проблем, гальмування локальних ініціатив, акцентація уваги на споживацьких інтересах, вкрай слабка кадрова політика, панівне «звичаєве право», внутрішня роз’єднаність характеризують сьогоднішній стан Товариства і відлякують партнерів від співпраці з ним. Внаслідок хибних управлінських рішень центрального апарату УТОС частина «інакомислячих» з числа молоді, науковців, юристів розпочали створення окремих громадських об’єднань, намагаючись у такий спосіб активізувати захист власних прав та інтересів. По-четверте, багаторічне фінансування державою соціальної сфери за залишковим принципом. Можна окреслити низку інших ознак, які свідчитимуть не на користь гуманістичних принципів держави з євроінтеграційними намірами. Проте об’єктивно слід зазначити, що в Україні існує чимало локальних ініціатив, спрямованих на аплікування сучасних методів реабілітації. Лобістами цих ініціатив є громадські лідери – здебільша інваліди, які знають проблему з середини і «бачать» оптимальні шляхи її подолання. Запозичуючи європейський досвід реабілітації осіб з вадами зору, слід пам’ятати, що аплікувати в Україні надбання європейців у незмінному вигляді заледве чи вдасться. Необхідно витворити власну – українську – модель реабілітації з поправкою на низку характерних для пострадянського менталітету факторів. На Львівщині творення власної моделі реабілітації розпочалось у 2006 р. Ринок соціальних послуг формувався на підставі запиту осіб з вадами зору, потреби котрих вийшли поза межі відверто споживацького синдрому. Поєднання потреби у реформуванні знафталіненої сфери соціальних послуг з можливістю отримати досвід і підтримку за кордоном на фініші призвели до того, що утворилась партнерська команда з числа представників різних установ і організацій, готових динамічно працювати на конкретний результат. До її складу ввійшли Ротарі клуб «Львів – Леополіс» і «Rotary International», благодійна організація «Мальтійська служба допомоги у Львові», Голандський фонд Генрі Науена, Фонд підтримки місцевих ініціатив посольства Канади в Україні, Львівський національний академічний український драматичний театр ім. Марії Заньковецької, міжнародний благодійний фонд «Відкрий Україну», благодійний фонд «Розвиток України» та «Україна 3000», профільні управління Львівської міської ради і Львівської обласної державної адміністрації, Львівський державний медичний коледж ім. Андрея Крупінського, Національний університет «Львівська політехніка», Міністерство культури і туризму України, Державна агенція промоції культури України, Міністерство соціальної політики України, Свефі академія (Швеція), видавництво «А-ба-ба-га-ла-ма-га», політична партія «Фронт змін», Канадський національний інститут незрячих, навчально-реабілітаційний центр для дітей з вадами зору «Левеня», Львівський міжрегіональний центр соціально-трудової, професійної та медичної реабілітації інвалідів та ін. Формування ринку пропозицій для осіб з різними ступенями ураження зору відбувалось у діапазоні «освітні перспективи», «ринок праці», «творчі іновації», «безбар’єрне середовище», «духовна опіка», «законодавчі ініціативи». Розглядалися й інші напрямки діяльності. Мотиваційним критерієм для досягнення кінцевого результату слугували вже звиклі поняття «інтегроване суспільство, суспільство рівних можливостей». Як виглядала новостворена сфера соціально-реабілітаційних послуг для людей з вадами зору у трактуванні самих осіб з сенсорними порушеннями? Беручи до уваги обмежений обсяг наукових публікацій, автор статті зупиниться лише на двох перших напрямках діяльності, і продовжить порушену тему в одному з наступних збірників. Освітні перспективи. Першим кроком, можливо, не надто ще тоді усвідомленим, стало створення комп’ютерного класу для незрячих. Відкриття його відбулося на початку 2007 р. Комп’ютерний клас містив шість спеціально оснащених робочих місць, у тому числі – окремий куток адміністратора. Усі без вийнятку комп’ютери мали програми екранного доступу («Jaws», «NVDA»), а також низку інших необхідних для роботи незрячого чи слабозорого користувача програм. Комп’ютер адміністратора з’єднувався мережею з іншими комп’ютерами. У класі знаходились також сканери, лазерний принтер, брайлівський принтер шведської компанії-виробника «Index». Невід’ємним атрибутом комп’ютерного класу був постійний доступ до мережі Інтернет. Викладання комп’ютерної грамоти переважно здійснювали інваліди по зору. Поруч розташовувалась бібліотека, що мала постійний доступ до мережі Інтернет, однак працювала в автономному режимі з огляду на необхідність захисту власних фондів. Обслуговувала читачів незряча бібліотекар, яка самостійно сформувала алфавітний і тематичний каталоги для зручності користувачів з вадами зору. Фонди бібліотеки упродовж 4-х років існування зрослли до майже 6000 позицій. Наповнення бібліотечного фонду тривало не за спонсорські надходження, як це часто практикується, а за рахунок постійної участі у конкурсах мікропроектів. Окрім того, з плином часу бібліотека отримала статус медіатеки, оскільки комплектувалась не лише озвученими книгами, але й мультиплікацією, радіовиставами, науковою і науково-популярною літературою, відеоматеріалами, серією «Леополітана»1. Комплектацію бібліотеки складали також професійні диктофони, MP3-плейери, програмне забезпечення для форматування книг, сканер, принтер, у тому числі – брайлівський американської компанії «View Plus». Особливістю роботи новоствореної бібліотеки стало те, що, по-перше, читачів обслуговувала незряча працівниця, яка завдяки володінню комп’ютерними технологіями і засвоєнню низки додаткових програм для роботи з різними форматами практично не застосовувала сторонньої допомоги. По-друге, читачам, котрі не мали пристроїв для відтворення аудіокниг, відповідно до їх заяв надавались у тривале користування MP3-плейери, CD-плейери різної модифікації, зручні для людей похилого віку або молоді. Актуальності ця послуга набула після того, як отримання засобів реабілітації передали управлінням соціального захисту, і можливість одержати магнітофон для прослуховування озвучених книг звелась практично до нуля. По-третє, озвучені книги не потрібно було повертати у бібліотеку. Така послуга, передовсім, дозволяла укомплектувати домашню аудіобібліотеку, а також позбавляла незрячих необхідності зайвий раз залежати від стороннього супроводу. Особливо зручною ця послуга виявилась для мешканців віддалених сіл, гірських районів, одиноких осіб з вадами зору. По-четверте, у бібліотеці на волонтерських засадах працювали актори, журналісти, студенти, які озвучували книги: навчальні посібники, публіцистичні твори, праці з історії міста Лева та ін. Упродовж 2007 – 2011 років у такий спосіб було озвучено 136 позицій літератури. Оскільки комп’ютерний клас і медіатека періодично поповнювались новими сучасними тифлотехнічними засобами, обидві інституції почали виконувати функції ресурсного центру, який з плином часу перетворився на стартовий майданчик для впровадження новаторських розробок. Так, завдяки вивченню шведського досвіду в 2009 - 2010 рр. на Львівщині перше в Україні створені чотири аудіокниги у новому для вітчизняних користувачів форматі «daisy». Перевага цього формату зумовлена можливістю здійснювати зручну та швидку навігацію книгою, що є особливо корисним для студентів і викладачів вищих навчальних закладів, спеціалістів та інших фахівців. Новий формат має низку інших переваг: наприклад, на одному CD-диску може міститися 90 годин звукової інформації. У 2009 р. на базі Центру розпочалось створення універсальної абетки – книги, надрукованої водночас рельєфно-крапковим і плоским шрифтами та укомплектованої звуковою версією на цифрових носіях. Основою для створення цього видання слугувала абетка видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га». Реагуючи на запит незрячих батьків, які виховували зрячих дітей і мали значні проблеми у процесі освоєння книжкової грамоти саме через різночитання брайлівського і плоскодрукованого шрифтів, працівники ресурсного центру розробили і видрукували рельєфно-крапковий варіант абетки. Двосторонній видрук здійснювався при допомозі власних технічних засобів на прозорій плівці, яка прилаштовувалась поміж плоскодрукованими сторінками абетки. Готова книга біндерувалась, отримуючи завершений вигляд. У такий спосіб вдалось повністю передати зміст надзвичайно цікавої абетки Івана Малковича. Проблемним залишалось питання про відтворення барвистих малюнків книги, які б допомагали незрячій дитині довершити уяву про прочитане. Розглядались різні способи передачі малюнків, зображених на сторінках абетки. Врешті-решт, виходячи з технічних можливостей, було прийняте рішення розробити озвучену версію абетки. До цієї роботи на волонтерських засадах залучились актори Національного академічного українського драматичного театру ім. М. Заньковецької - Олександра Бонковська та Василь Коржук, композитор Юрій Саєнко, а також зрячі і незрячі малюки. Описи малюнків здійснювала Олександра Бонковська, музичний супровід до кожної сторінки абетки забезпечував Юрій Саєнко. У процесі роботи виникало багато проблемних запитань, пов’язаних з вживанням понять «поглянь, подивись» та ін., з огляду на що автори ідеї змушені були скористатися допомогою педагогів і психологів Львівської спецшколи-інтернату №100 для сліпих дітей. Озвучення абетки тривало протягом майже 4-х місяців; паралельно здійснювався видрук її рельєфно-крапкової версії. У кінцевому результаті автори ідеї отримали вагоміший результат, аніж очікували. Абетка стала першою на теренах України книгою, адаптованою для дітей з сенсорними порушеннями відразу трьома способами. Як виявилось згодом, цю книгу давно очікували й діти-інваліди інших нозологій. Презентація цього видання відбулась у рамках Форуму видавців, який традиційно вже кілька років поспіль проводиться у Львівському палаці мистецтв. Організатори і виконавці проекту, що мав назву «Пізнаємо світ на дотик», неодноразово запрошувались для презентації абетки посольством Канади в Україні, державними та місцевими телерадіокомпаніями. З відомих читачам причин публікація абетки на початку 2011 року припинилась. Однак зараз завдяки сприянню ректора Національного університету «Львівська політехніка» Юрія Бобала, професора кафедри інформаційних систем і мереж Володимира Пасічника, інструктора Сергія Цакадзе видрук цієї очікуваної багатьма незрячими (і не лише) книги зараз поновлюється. Завершено Переозвучення аудіофайлів, комп’ютерний набір, редагування та форматування рельєфно-крапкового варіанту; триває робота над виготовленням кольорових вкладок до дисків, тиражуванням тощо. Створення абетки заохотило окремих видавців до розташування у власних виданнях для дітей рельєфно-крапкових сторінок. Так, наприкінці 2009 року відбулась зустріч з представниками всеукраїнського журналу «Ангелятко» і «Ангеляткова наука». Предмет розмови стосувався допомоги у видруку вкладок рельєфно-крапковим шрифтом до журналу «Ангеляткова наука». Після моніторингу такої потреби серед дітей з сенсорними порушеннями та їх батьків окреслилось коло інформаційних матеріалів, найбільш прийнятних для друку шрифтом Брайля. Презентація першого примірника журналу «Ангеляткова наука», який містив вкладки рельєфно-крапковим шрифтом, відбулась 7 грудня 2009 р. Потужності та досвід ресурсного центру неодноразово використовувались для добрих справ на користь особам з вадами зору не лише на Львівщині. Виразним напрямком роботи у ділянці освітніх перспектив стало впровадження інклюзивного навчання дітей з глибокими вадами зору. У 2011 р. на Львівщині вперше в Україні двоє дітей з повною втратою зору розпочали освіту поза межами спеціальних шкіл-інтернатів. Попередньо впродовж тривалого часу проводилась скрупульозна робота на предмет вивчення досвіду інклюзії для школярів з глибокими сенсорними ураженнями, облаштування робочого місця незрячого школяра, методики викладання тощо. На превеликий жаль, жодної підтримки або інформації від канадсько-українського проекту з інклюзії, який триває у державі з 2008 р., отримати не вдалось. Як виявилось, проблеми тотально незрячих дітей цей проект завбачливо оминув. Тому довелось скористатися іншими можливостями і вивчати досвід інклюзії для незрячих безпосередньо у Канаді та Швеції. Значну допомогу в реалізації цього проекту надали політична партія «Фронт змін», забезпечивши проїзд і перебування у Канаді, а на його завершальній стадії - Львівський навчально-реабілітаційний центр для дітей з вадами зору «Левеня» - заклад, який активно впроваджує прогресивні методики виховання і навчання не лише незрячих або слабозорих дітей, але й дітей з комплексними порушеннями. 1 вересня 2011 року двоє тотально незрячих малюків розпочали навчання в умовах інклюзивної школи. Різниця поміж обома школярами полягала у тому, що в одному з випадків навчання розпочато за європейською моделлю, тобто відразу в масовій школі, в іншому – за створеною на базі НРЦ «Левеня» українською моделлю інклюзії, коли дитина з сенсорними вадами спершу здобуває початкову освіту в умовах спеціального закладу, а відтак інтегрується у загальноосвітню школу. До вступу на навчання обоє дітей оволоділи рельєфно-крапковим шрифтом. Заняття з вивчення шрифту проводилось також з батьками і вчителькою початкових класів. У класі робоче місце обох учнів облаштоване механічною брайлівською машинкою, при допомозі якої діти вивчають писемну грамоту; звичні брайлівські дощечки не використовуються. Окрім шкільних навчальних дисциплін, з дітьми додатково проводяться корекційні заняття, на яких вивчаються основи просторового орієнтування та ін. Підручники для обох дітей були запозичені у спеціальній школі. Решта дидактичних матеріалів виготовляється безпосередньо вчителями або соціальними педагогами, які супроводять процес навчання. У перспективі, відповідно до розпорядження голови Львівської ОДА, заплановано створити на Львівщині так звану «лабораторію швидкого реагування», укомплектовану спеціальною технікою для друкування брайлівських підручників, тактильних малюнків, об’ємних роздаткових матеріалів тощо. Специфіка діяльності такої лабораторії полягатиме у тому, що вона максимально оперативно реагуватиме на потреби у забезпеченні шкіл з інклюзивною формою навчання необхідними дидактичними матеріалами. Відкрити лабораторію планується на базі новоствореного ресурсного центру інформаційних технологій для людей з особливими потребами Національного університету «Львівська політехніка», який розпочав роботу в грудні 2011 р. Експеримент з інклюзії триває. Якими будуть його результати – покаже час. Що краще – інклюзивна освіта чи навчання у спеціальній школі-інтернаті? На переконання автора статті, обидва напрямки мають право на існування, даючи дітям і батькам можливість обирати власну стежку. Обидві системи навчання мають свої плюси та мінуси, градуючи у площині «якість навчання – соціальна адаптація». Очевидно, що інклюзія не є панацеєю від усіх проблем, але її впровадження на українському терені творить альтернативу, відкриваючи можливість і право обирати навчальний заклад або форму навчання. Зрештою, робота над впровадженням інклюзивного навчання дітей з глибокими вадами зору в загальноосвітніх школах України розпочалась не як данина європейській моді, а лише тому, що надійшов відповідний запит від батьків незрячої дитини. У рамках формування освітнього простору для осіб з сенсорними порушеннями в 2007 р. при Львівському державному медичному коледжі ім. Андрея Крупінського відкрито групу за спеціальністю «медична сестра з масажу». Попри те, що професія масажиста є традиційною для людей з вадами зору, львівський досвід у цьому сенсі має свої регіональні особливості. Вони окреслені не лише досконалими побутовими умовами, можливістю користуватися деякими озвученими посібниками з масажу, створеними працівниками та волонтерами медіатеки, а також послугами центру реабілітації (медичним обслуговуванням, комп’ютерним класом, креативними новаціями), але й особливою атмосферою і давніми традиціями першого в Україні медичного коледжу, заснованого ще у XVIII ст. Ринок праці. Практично нерозв’язаним питанням сьогодні залишається працевлаштування осіб з глибокими сенсорними порушеннями поза межами спеціалізованих підприємств для незрячих. Існує цілком формальний підхід з боку держави до вирішення цієї проблеми, що ґрунтується на продукуванні недієздатних нормативних документів та «працевлаштуванні» трудових книжок інвалідів. Проте найбільш вагомі бар’єри на цьому шляху спричинені, по-перше, упередженим відношенням працедавців до осіб з інвалідністю, і, по-друге, низьким, у переважній більшості випадків, рівнем професійної підготовки самих незрячих, майбутнє яких – за інформаційними технологіями. У 2009 р. в рамках реалізації довгострокового міжнародного проекту «Незрячий посланець сучасних комп’ютерних технологій» українська делегація інвалідів по зору відвідала Швецію. Метою поїздки стало ознайомлення з новітніми комп’ютерними технологіями, які дозволяють розширити ринок праці для людей з вадами зору. Після двох тижнів перебування в одній з найбільш соціально захищених країн Європи стало очевидним, що незрячий може вільно конкурувати на ринку праці. Так, у Швеції інваліди з сенсорними порушеннями освоїли 88 професій. Для пересічного українця робота за деякими з таких спеціальностей виглядає, щонайменше, екзотично: полісмен, помічник лікаря, звукорежисер, священик! Здавалося б, абсурд. Але широке застосування комп’ютерних технологій, використання найрізноманітніших пристосувань для облаштування робочого місця незрячого чи слабозорого спеціаліста (тактильні принтери, брайлівські дисплеї, дейзі плейери та ін.), досконале володіння комп’ютерними програмами і просторовою орієнтацією, використання собак-провідників та GPS-навігаторів, помножені на закладені з дитинства впевненість у власній спроможності та наполегливість при подоланні труднощів, загальнодержавна соціальна політика, існування майже двох десятків конкуруючих компаній, що займаються облаштуванням робочих місць для осіб з інвалідністю, доволі невисокий рівень пенсійного забезпечення, який, безумовно, є стимулом до пошуку роботи, витворили «скандінавське соціальне диво» як взірець для наслідування країнами пострадянського простору. На Львівщині задовго до поїздки у Швецію були створені два робочі місця незрячих бібліотекарів. Йдеться про випадки, коли людина з повною втратою зору за допомогою комп’ютерних технологій самостійно, без сторонньої допомоги здатна обслуговувати читачів, водночас виконуючи низку додаткових навантажень. Одне з таких місць функціонувало при ресурсному центрі Львівської обласної організації УТОС, про що йшлося вище, інше – у науковій бібліотеці Львівського національного університету ім. І. Франка. Проте шведський досвід роботи аналогічних установ виявився значно цікавішим і продуманішим. Як з’ясувалось, кожна регіональна або місцева муніципальна бібліотека2 мала у своєму резерві брайлівський принтер, інше спеціальне обладнання та програмне забезпечення, розхідні матеріали. Якщо у незрячого читача незалежно від місця його проживання або перебування виникає потреба у літературі, адаптованій до його індивідуальних можливостей, він надсилає електронну заявку до центральної бібліотеки у Стокгольмі або ж робить заявку в телефонному режимі. У випадку, якщо замовлена книга знаходиться у фондах бібліотеки, її негайно надсилають на адресу замовника. В усіх інших випадках замовлена книга переводиться в цифровий формат і електронною поштою скеровується до муніципальної бібліотеки, розташованої поблизу місця проживання замовника, де й роздруковується рельєфно-крапковим шрифтом, біндерується та передається користувачеві. Увесь процес обіймає від 3-4-х днів до 2-х тижнів. Загальні муніципальні бібліотеки містять також окремі читальні зали або куточки для читачів з вадами зору. Обов’язковим атрибутом таких бібліотек є не лише брайлівські принтери, але й звуковідтворююча техніка, спеціальні пристрої для читання тощо. Мешканців сільської місцевості та віддалених районів обслуговує «бібліобус», який кожні два тижні постачає нову партію книг. «Бібліобус», як і бібліотеки загалом, обслуговують читачів без огляду на соціальний статус, вік, наявність чи відсутність фізичних обмежень. Після львівських подій у лютому 2011 р. згадувана вище медіатека припинила своє існування; була звільнена й єдина незряча працівниця цієї бібліотеки, котра опанувала низку спеціальних програм і набула неабиякого досвіду. Чималий спротив серед окремих членів УТОС викликало також намагання аплікувати шведський досвід на теренах регіону шляхом створення куточка в одній з публічних бібліотек Львова та оснащення його брайлівським принтером, іншим необхідним обладнанням. Сьогодні завдяки сприянню ректора Національного університету «Львівська політехніка» функціонування медіатеки відновлюється. Осередком її стане студентська бібліотека згаданого університету, укомплектована низкою тифлотехнічного обладнання. Планується, що бібліотека, в якій працюють звільнені з УТОС незрячі фахівці, обслуговуватиме широке коло читачів, у тому числі - з вадами зору, а також навчальні установи регіону. У перспективі розглядається питання про створення центру, який продукуватиме навчально-дидактичні матеріали для середніх і вищих навчальних закладів. Подібні новації ми спостерігали під час перебування у Канаді восени 2010 р. Принцип роботи таких установ полягав у тому, що до них надходили замовлення на виготовлення певної кількості підручників конкретних авторів або озвучених матеріалів, географічних мап або малюнків. Установа, працівниками якої, в числі інших, були й інваліди по зору, миттєво реагувала на потребу. Виготовлені дидактичні матеріали скеровувались до навчального закладу. За звичай, до місця призначення їх супроводили незрячі спеціалісти, котрі паралельно навчали дитину з вадами зору користуватися тими чи іншими засобами: брайлівською книгою, комп’ютером, дисплеєм, дейзі-плейером. Таким чином, формувалась відмінна від української модель надання послуг: фахівці різних галузей поспішали на виклик до школярів з особливими освітніми потребами, а не установа очікувала на потенційного клієнта з числа інвалідів. Вочевидь, аплікування такої моделі на українському терені, зважаючи на економічну скруту і відсутність логіки в масовій інклюзії, дасть свій позитивний результат. * * * Отже, наведені вище напрямки сформували той простір, у якому особи з сенсорними порушеннями могли знайти майданчик для розвитку і реалізації власного потенціалу залежно від уподобань, інтересів, поглядів, вікових категорій, природніх можливостей, життєвих цілей. Головним критерієм для інвестування донорами коштів у найрізноманітніші напрямки діяльності слугували ідеї новаторства, нестандартний підхід до вирішення тих чи інших проблем. Оперуючи привабливими для партнерів ідеями іноваційності, у розвиток реабілітаційного сектору вдалось інвестувати чималу суму коштів. Фінансові ресурси для реалізації освітніх, творчих, соціальних чи будь-яких інших перетворень надходили завдяки участі у міжнародних грантах або місцевих мікропроектах. Пошук джерел фінансування і партнерських організацій, управління ресурсами, менеджмент здійснювались самостійно. Не буде зайвим зауважити, що жодного досвіду участі у грантах організація не мала, внаслідок чого доводилось розпочинати з нуля і самотужки засвоювати знання і правила гри у сфері проектного інвестування. Запорукою успіху слугували наполегливість і натхнення, ініціативність і небайдужість, здоровий глузд і дипломатичність, та, безумовно, надійні партнери. 1 Протягом 1772 – 1918 років Львів потрапив під панування Австрійської імперії. Саме відтоді беруть початок власні назви «Леополіс», «Лемберг». 2 Спеціальних бібліотек, які функціонують у системі Шведського товариства сліпих і обслуговують лише осіб з вадами зору, в інтегрованому шведському суспільстві не існує. |
|
ОРГАНІЗАЦІЯ КОМПЛЕКСНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ В ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ ... |
О. О. Бенесько Анотація. Стаття відображає напрями реабілітаційної роботи з інвалідами зору. Визначаються методи і принципи комплексної реабілітації... |
|
Методист в/к відділу соціально-середовищної СУЧАСНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ, ЯК ЗАСІБ СОЦІАЛЬНОЇ ТА ТРУДОВОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ОСІБ З ГЛИБОКИМИ ПОРУШЕННЯМИ ЗОРУ |
Роль демографічних передумов у розміщенні продуктивних сил. Сучасна... Фічних передумов на розміщення продуктивних сил, треба враховувати, що населення – не лише виробник матеріальних благ і послуг, але... |
|
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОСТУПНОСТІ ІНВАЛІДІВ ПО ЗОРУ ДО ФІЗИЧНОГО ДОВКІЛЛЯ,... Анотація. У статті висвітлено діяльність Українського товариства сліпих щодо усунення бар’єрів у доступності інвалідів по зору до... |
СОЦІАЛЬНА ЕКСКЛЮЗІЯ ЯК СТАН ПОВСЯКДЕННОГО БУТТЯ ОСІБ З ВАДАМИ ЗОРУ Наголошується, що для спілкування з такими людьми необхідно володіти специфічними соціальними знаннями й навичками. Важливим аспектом... |
|
Асистент кафедри комп’ютерних технологій професійного навчання Луцького... В статті розглядається питання соціальної інтеграції інвалідів зору в сучасному інформаційному суспільстві, проаналізовані особливості... |
ВИКОРИСТАННЯ ЦІЛЕСПРЯМОВАНОГО ДОЗВІЛЛЯ В КОМПЛЕКСНІЙ РЕАБІЛІТАЦІЇ ІНВАЛІДІВ ПО ЗОРУ У статті розглядається можливість подовження навчального процесу інвалідів по зору протягом доби за рахунок організації цілеспрямованого... |
|
ФОРМУВАННЯ СЕНСОРНОГО СПРИЙНЯТТЯ ДОШКІЛЬНИКІВ З ВАДАМИ ЗОРУ У статті подається матеріал щодо формування сенсорного сприйняття дошкільників, що мають вади зору |
Ринок природних ресурсів. Рента. Ціна землі Мета Мета: Сформувати уявлення про ринок природних ресурсів, розвивати економічне мислення, вміння висловлювати свою точку зору, та сприяти... |