2.2. Аналіз діяльності Президентів України: від заснування поста Президента Української РСР до сьогодення
Запровадження інституту Президента України в 1991 році відкрило новий етап в розвитку державності і підтверджувало сприйняття усталений державно-політичних інститутів розвинутих країн. Однак, процес запозичення політико-державних інститутів західних демократій не привів до розуміння призначення і місця глави держави в політичній системі суспільства.
За час існування нашої держави, проведено п'ять виборчих кампаній по виборах Президента України 1991, 1994, 1999, 2004 та 2010 років, що дало можливість отримати не тільки теоретичні навики, а й практичний досвід, який спонукає для виявлення та усунення прогалин у законодавстві нашої країни, шляхом внесення змін до законодавчих актів.
Важливим є визначити змістовне навантаження поняття «президент». Опрацювавши довідкову літературу і, перш за все, тлумачні словники, з'ясовується, що в багатьох з них відшукати статтю, яка б давала системне пояснення поняття «президент», - досить складна справа. У юридичному енциклопедичному словнику видання 1984 року взагалі відсутня стаття «Президент»42[5]. Юридичний словник 1953 року дав досить суперечливе тлумачення цьому поняттю, що буржуазному державознавстві президент розглядається як носій верховної державної влади і вищий представник держави у «зовнішніх стосунках». Подібне твердження зовсім неправильне, бо державна влади в капіталістичних країнах належить буржуазії, яка і є її носієм, а президент - тільки знаряддя диктатури монополій».43.
В юридичній енциклопедії за редакцією Шемшученка Ю.С. «президент» це глава держави і виконавчої влади або тільки держави44.
В сучасному розумінні поняття «президент» визначається як виборний глава держави. Саме тому поняття «глава держави» є родовим по відношенню до поняття «президент» і загальним для глав держав як з республіканською, так і з монархічною формами правління. Видовими ознаками поняття «президент» є виборність і визначений строк повноважень. Різні моделі конституційно-правового статусу президента визначають використання в Конституції таких термінів, як «глава держави» (Україна, Російська Федерація, Республіка Беларусь), «глава виконавчої влади» (США), «арбітр» (Франція). Іноді конституційний статус президента не визначений (ФРН).
Двадцятирічний досвід президентства в Україні досить незначний в порівнянні зі світовим. Становлення інституту президентства - тривалий історико-політичний і конституційний процес, до контексту якого входять розробка законодавчих і адміністративних актів, формування структури різних дорадчих і консультативних підрозділів, тісний взаємозв'язок в іншими політичними інститутами і суспільством в цілому. Проте заслуговує уваги діяльність Президентів України, що розпочинали будувати та продовжують формувати демократичну державу.
2.2.1 Перший Президент нової Української держави – Леонід Кравчук
У серпні 1991 року Кравчук залишив лави КПУ і балотувався на посаду президента як безпартійний. Водночас його підтримали як активісти забороненої на той час компартії, так і частина націонал-демократів, які рекламували голову Верховної Ради як «батька незалежності». Обраний Президентом України 1 грудня 1991 року на перших прямих президентських виборах. Кравчук переміг в першому турі. Був на посту Президента України до 1994 року.
У 1993 р. погодився на дострокові вибори глави держави (призначені на липень 1994 р.). У першому турі набрав найбільшу кількість голосів серед інших кандидатів, але в другому програв Леоніду Кучмі.
Був одним із трьох учасників Біловезьких угод, за якими Радянський Союз припинив своє існування і було створено СНД. Ініціатор всеукраїнського референдуму, за результами якого 90,32% громадян України підтримали Акт проголошення незалежності України.
2.2.2. Другий Президент України – Леонід Кучма
У липні 1994 року, в результаті дострокових виборів Президента, країну очолив Леонід Кучма. З шести суперників головним конкурентом на виборах став на той час діючий президент — Леонід Кравчук, набрав у першому турі 37.92%, а у другому —— 45.1% голосів.
Він був Главою держави 10 років, вигравши й наступні президентські вибори – 1999 року.
В 1995 році. на той момент наближені до Президента політолог Дмитро Видрін та Дмитро Табачник, тоді голова Адміністрації Президента, в книжці «Україна на порозі ХХІ століття, політичний аспект» писали : «Леонід Кучма – політик – керуючий, президент-менеджер, головна місія якого – безпосередньо керувати справами держави. »
В 1995 році Кучма настояв на підписанні Конституційного договору, згідно якого він отримував досить великі повноваження.
Період с 1995 по 2000 рік був для Кучми відносно спокійним. Між Президентом та народом стояв надійний захист – влада, на яку навішували вину за провали в економіці.
У внутрішній політиці Л.Кучма діяв на основі політичних противаг. Розділяй та владарюй – саме так називають аналітики принцип політики Президента. Зовнішня політика відрізнялась багатовекторністю, проте вона все більше була спрямована на Росію.
Восени 2000 року розпочався скандал навколо смерті Георгія Гонгадзе та так званого касетного скандалу. Інформація, що містилась на плівках касет висвітлювала тіньовий стиль прийняття рішень апаратом Президента та ним самим.
В 2004 році закінчився десятилітній відрізок перебування біля влади Леоніда Кучми. Можна говорити про протирічність постаті Президента та його політики, проте не варто заперечувати, що провали в розвитку України змінювались певними успіхами, наприклад: прийняття Конституції України, земельна реформа, зупинення інфляції та введення і 1996 році національної валюти – гривні.
2.2.3. Король Помаранчевої революції – Віктор Ющенко
У 2004 році Ющенко бере участь у Президентських виборах і іде на них самовисуванцем.
За результатами першого туру голосування Ющенко набрав 39,90% проти 39,26% у свого головного опонента, кандидата від провладних сил Віктора Януковича. Цей тур голосування, за твердженнями низки вітчизняних та міжнародних організацій, зокрема Комітету виборців України, ОБСЄ, відбувався зі значними порушеннями виборчих прав громадян.
Другий тур голосування 21 листопада 2004 року, за твердженням переважної більшості міжнародних організацій, пройшов з брутальними порушеннями виборчого законодавства та прав людини, з застосуванням технологій загальнодержавного фальшування результатів голосування, в тому числі і з втручанням в електронну систему підрахунку голосів в Центральній виборчий комісії. Ці факти були доведені у Верховному Суді України у історичному судовому процесі «Віктор Ющенко проти Центральної виборчої комісії», в результаті якого було призначене повторне голосування 26 грудня 2004 року.
Зазначені події розгортались на фоні безпрецедентних протестних акцій українського народу проти фальсифікації виборів, які отримали назву Помаранчевої революції та мали ключовий вплив на політичну ситуацію між другим туром та повторним другим туром голосування. На чолі цього руху став Віктор Ющенко, який зумів здійснити унікальну безкровну трансформацію політичної та національної атмосфери в Україні. Ключову роль в цих подіях відіграла його політична соратниця по коаліції «Сила Народу» Юлія Тимошенко. В той же час, в ряді східних та південних регіонів України, як наслідок передвиборчих інформаційних війн та політичних інтриг, а також зрозумілого небажання виборців Віктора Януковича миритись з призначенням переголосування, набули поширення сепаратистські настрої. В ці дні країна опинилась на межі повномасштабної політичної та економічної кризи, і лише завдяки обережним та конструктивним діям основних політичних гравців, зокрема голови Верховної Ради Володимира Литвина, а також міжнародних посередників Хав'єра Солани, Валдаса Адамкуса, голови ОБСЄ Яна Кубіша та Олександра Кваснєвського, змогла швидко вийти з критичного стану.
У результаті повторного другого туру голосування, визнаного експертами набагато демократичнішим ніж два попередніх, Віктор Ющенко отримав 51,99% голосів, тоді як Віктор Янукович 44,20%. Передвиборний штаб Віктора Януковича, перебравши тактику команди Ющенка з другого туру, розпочав юридичну війну, направлену на затягування процедури вступу на посаду нового Президента України. 20 січня 2005 року, Верховний Суд України відхилив скаргу кандидата в Президенти Віктора Януковича за відсутністю доказів, та розблокував процес офіційного вступу Віктора Ющенка на посаду Президента.
Діяльність Ющенка як Президента України є досить суперечливою. У 2005 він зробив чимало кроків, таких як розпуск ДАІ, відміна візового режиму для громадян ЄС та США, введення значної матеріальної допомоги при народженні дитини. Ющенко не зміг припинити розбрат у стані своїх партнерів по Помаранчевій Революції.
В зовнішній політиці України також залишалось чимало проблем. За час президентства Ющенка і за чималих його зусиль Україна вступила в Світову Організацію Торгівлі (СОТ). Хоча відносини з Росією формально залишалися добрими, реально Росія стала проводити надзвичайно агресивну політику економічного та інформаційного пригнічення України («Газова війна», антиукраїнська пропаганда на телебаченні тощо).
На виборах у Верховну Раду 26 березня 2006 року найбільшу кількість голосів отримала Партія Регіонів. Після 4-місячних переговорів Ющенко підписав 4 серпня 2006 року подання у Верховну Раду на призначення Януковича прем'єр-міністром.
2 квітня 2007 року президент України Віктор Ющенко підписав указ про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України 5-го скликання. Підставою для цього Віктор Ющенко назвав неконституційний спосіб формування конституційної більшості у ВР, а саме входження до коаліції окремих депутатів а не цілих фракцій.
8 листопада 2007 року Президент України Віктор Ющенко підписав Указ Щодо заходів з будови доступного житла в Україні та поліпшення забезпечення громадян України житлом. «Я впевнений, що забезпечення кожної родини доступним житлом — це універсальна відповідь на цілий ряд проблем соціального характеру. 17 мільйонів людей потребують покращення умов проживання. 1,3 млн родин стоять у черзі за житлом. Щорічно його надають 20 тисячам родин. Соціально це нестерпно. Головна задача наради — мобілізувати всі органи влади для вирішення цієї проблеми», — сказав Президент. Згідно з указом, Кабмін має передбачити на 2009 та наступні роки кошти на будівництво доступного житла в об'ємі не менш як 0,5% від ВВП45.
11 грудня 2007 року на зустрічі Президента України Віктора Ющенка з представниками бізнесу та влади було започатковано проект «Зігрій любов'ю дитину» — благодійництво на підтримку багатодітних родин. Проект спрямовано на вирішення найболючіших проблем багатодітних сімей, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Ініціативу Президента щодо благодійної допомоги багатодітним родинам підтримав великий бізнес: бізнесмени Віктор Пінчук та Рінат Ахметов зголосилися взяти безпосередню участь в ініціативі Президента України Віктора Ющенка щодо благодійної допомоги багатодітним родинам46.
В Україні понад 100 тисяч дітей-сиріт. 2008-й рік Віктор Ющенко оголосив Роком усиновлення.
У 2010 році взяв участь у виборах Президента України як самовисуванець. У першому турі виборів 17 січня 2010 року набрав 5,45% голосів виборців, посівши за кількістю набраних голосів 5-е місце. За твердженням ряду ЗМІ, це мінімальний відсоток голосів, набраний чинним президентом у світовій історії.
Після відходу з поста Президента України Віктор Андрійович заявляв про намір продовжувати займатися політикою, незважаючи на те що вона, за його запевненням, викликає в нього винятково негативні емоції. Зокрема, за підсумками виборів до місцевих органів влади, які пройшли на Україну восени 2010 року, він провів ревізію у власній партії.
2.2.4 Четвертий президент України – Віктор Янукович
14 лютого 2010 року ЦВК оголосила офіційні результати виборів президента України, згідно з якими лідер Партії регіонів Віктор Янукович переміг і став наступним президентом країни47.
25 лютого 2010 року Віктор Янукович склав присягу перед Українським народом як Глава держави. Основними пріоритетами діяльності Віктора Януковича на посту Президента України є: утвердження України як демократичної держави, в якій панують верховенство права, права людини та свобода слова; вдосконалення системи державної влади, боротьба з корупцією і тіньовою економікою; проведення системних реформ в усіх сферах життєдіяльності суспільства; побудова сильної національної економіки через застосування ефективної моделі інвестиційно-інноваційного розвитку для утвердження України як успішної держави; стійке економічне зростання, яке сприятиме підвищенню рівня зайнятості громадян, зростанню зарплат і пенсій; цінова та валютно-курсова стабільність; запровадження європейських стандартів життя та соціального захисту; кардинальна зміна якості і тривалості життя для відновлення людського потенціалу України; забезпечення громадян доступним житлом, якісними медичними послугами; широкий доступ талановитої молоді до нових знань; перехід Збройних Сил України на контрактну основу; забезпечення принципів відкритості і добросусідства у зовнішній політиці, позаблоковий статус України; європейська інтеграція України; стратегічне партнерство з Росією, США та ЄС.
Після президентської кампанії у Верховній Раді було сформовано парламентську коаліцію «Стабільність і реформи», а формування нового складу уряду, за висловом деяких експертів, названо «кадровим бліцкригом»: настільки швидко уряд в Україні не формував ще жоден Президент48.
Масштаби кадрових змін на всіх рівнях структур державного апарату після обрання Віктора Януковича на посаду Президента України перевершили «кадрові чистки», що відбувались після Помаранчевої революції і активно критикувались самим Януковичем49.
Деякі експерти вважають, що незаперечним досягненням нової владної команди є стабілізація політичної системи України: відновлено суперечливу управлінську вертикаль, канули в минуле набридлі простому українцеві конфлікти між президентом і урядом, телевізійний ефір забитий сюжетами, де глава держави дає доручення міністрам, а вони їх негайно виконують. Проте, разом з тим вони ж додають, що так і не вдалося втілити в життя гасло про «уряд професіоналів». Кабінет міністрів Миколи Азарова формувався за попереднім квотним принципом, проте з яскраво вираженим «регіональним присмаком» (за деякими підрахунками, більше третини складу чинного уряду — вихідці з Донецького регіону). Експерти мають думку, що, напевно, головними вимогами до кандидатів на високі посади були особиста відданість Віктору Януковичу, ефективна участь у президентській виборчій кампанії. Мало того, вслід за розподілом урядових посад почали ділити і посади їхніх заступників. Утім, справа і цим не обмежилася, — предметом коаліційного торгу стали навіть позиції начальників ключових управлінь у міністерствах50
Конституційний суд визнав неконституційним Закон «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-ІV (так звану політреформу 2004 року) у зв'язку з порушенням процедури його розгляду і ухвалення. Таке рішення КС, ухвалене 30 вересня, оприлюднив 1 жовтня 2010 року голова суду Анатолій Головін51. КС відновив дію Конституції України 1996 року і звернувся до органів державної влади з вимогою невідкладно привести українське законодавство у відповідність з Основним законом. «Всі вирішення Конституційного суду, зокрема зі скасування політреформи 2004 року, мають виконуватися. В Україні має бути і буде верховенство права. Це головний принцип демократії. Будь-яке рішення суду, а тим більше Конституційного суду, президент, Кабінет міністрів, Верховна Рада мають виконувати», — сказав Президент України у зв'язку з цим52.
За два місяці президентства Януковича та існування пропрезидентських більшості й уряду в Україні посилились тиск на ЗМІ і згортання свободи слова. Зокрема, незалежні експерти констатували політизацію Першого національго телеканалу. Кореспондент.нет: ЦВК офіційно оголосила Януковича переможцем президентських виборів
24 лютого 2011 року українські правозахисники, які представили доповідь 40 громадських організацій щодо прав людини в Україні за 2009—2010 роки53, заявили, що в Україні дедалі більше відчутні тоталітарні тенденції. Серед основних українських проблем експерти називають масове порушення прав людини з боку правоохоронців, політичні переслідування опозиції та утиски свободи слова. Однією з найтемніших плям на іміджі України є переслідування опозиції, вважають оглядачі. Якщо керівництво України рішуче спростовує причетність до політичних утисків, то співголова Харківської правозахисної групи Євген Захаров заявляє, що нині в державі є політичні в'язні.
Зовнішня політика має переважно проросійський характер, про що засвідчують угоди підписані Президентом, наприклад: Угоду між Україною і Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України»54, згідно з якою продовжується термін перебування Чорноморського флоту Росії в Севастополі на 25 років, до 2042 року.
Отже, можна підвести підсумок, що програми минулих та діючого Президентів України є досить різноманітними, проте є досить значний масив питань, який не розглянутий або вирішений частково і потребує негайного вирішення.
|