Ю. О. Заіка Українське цивільне право
|
|
Скачати 4.57 Mb.
|
|
Глава 8 Особисті немайнові права 8.1. Поняття та ознаки особистих немайнових прав Цивільне право регулює два види суспільних відносин — майнові та немайнові. Якщо майнові пов'язані із власністю, то немайнові позбавлені економічного змісту. В будь-якій сучасній цивілізованій демократичній країні права людини посідають найважливіше місце. Загальна декларація прав людини 1948 p., Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. проголошують право кожної людини на життя, свободу, особисту недоторканність тощо. Положення міжнародних правових актів знайшли своє відображення в Конституції та в Книзі другій ЦК України "Особисті немайнові права фізичної особи", яка складається з трьох глав та 47 статей (статті 269—315). Характерними ознаками особистих немайнових прав є такі:
Необхідність класифікації особистих немайнових благ зумовлена необхідністю з'ясувати їх спільні риси та особливості, для того, щоб можна було не лише належним чином реалізовувати ці права, а й гарантувати та захищати їх. В ЦК особисті немайнові права поділено на два види: • особисті немайнові права, що забезпечують природне існу вання фізичної особи; 60 • особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи. 8.2. Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи До особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи (статті 281—293 ЦК), законодавець відносить: право на життя; право на усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров'ю; право на охорону здоров'я; право на медичну допомогу та на інформацію про стан свого здоров'я; право на таємницю про стан здоров'я; права особи, яка перебуває на стаціонарному лікуванні; право на свободу та особисту недоторканність; право на донорство; право на сім'ю, опіку або піклування; право на безпечне для життя і здоров'я довкілля. Головним фундаментальним правом людини є право на життя. Фізична особа не може бути позбавлена життя і має право захищати його від протиправних посягань будь-якими засобами, не забороненими законом. Право на життя складається із двох повноважень: право на збереження життя і право на розпорядження життям. Право на життя пов'язане з рядом проблемних питань:
Так, в США життя малолітньої дитини могла врятувати лише операція із трансплантації нирки. Батьки дитини зачали дитину-донора та вилучили у недоношеного плоду нирку. Дитина була врятована, але плід загинув.
В свій час відомий лікар Гіппократ розглядав людський 7-мі-сячний плід як abortus. Сучасні досягнення медицини дозволили врятувати життя дівчинки, яка народилася вагою 259 г і зріст якої сягав 15 см. В 1950 р. в Москві народилися сіамські близнюки — сестри К., яким по досягненні 16 років видали два паспорти, хоча і виникало питання: визнавати їх за одного суб'єкта права чи за двох. 61   Право на власне життя в аспекті розпорядження життям розглядається як можливість піддавати його ризику і самостійно вирішувати питання про припинення життя. Так, прикладом розпорядження своїм життям свідомо і добровільно є здійснення щодо себе небезпечних наукових експериментів, категорична відмова від операції, яка має врятувати життя.Однією із жахливих пошестей початку XX ст. була жовта лихоманка від якої помирало до 85% осіб, які захворіли. Боротьбу з цією безжалісною хворобою очолив американський вчений В. Рід. Саме він за допомогою семи добровільно інфікованих добровольців зміг перемогти малярію. "Єдина умова, яку ми ставимо, — заявив один з них, рядовий Кісінджер, — що ви ніколи не будете ставити питання щодо нагороди". Кісінджер залишився живим, відбувшись паралічем ніг. Йому все ж таки присудили нагороду: 115 доларів і золотий годинник, що був урочисто вручений в присутності солдатів та офіцерів. Закон не заперечує права громадянина самостійно розпорядитися своїм правом на припинення життя. Однак ні лікар, ні інші особи не вправі вчиняти будь-які дії, спрямовані на припинення життя такого громадянина. Так, ч. 4 ст. 281 ЦК забороняє задовольняти прохання фізичної особи про припинення її життя (активна евтаназія). До складу суб'єктивного цивільного права на життя належать і повноваження майбутніх батьків на штучне запліднення, повноваження вагітної жінки на штучне переривання вагітності, повноваження на стерилізацію. Право на охорону здоров'я. Право на охорону здоров'я тісно пов'язане з правом на життя. Відповідно до Статуту (Конституції) Світової організації охорони здоров'я 1946 р. — це стан повного фізичного, душевного та соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб та фізичних дефектів. Складовими права на охорону здоров'я є право на медичну допомогу; право на інформацію про стан свого здоров'я; право на таємницю про стан свого здоров'я; право на медичне страхування. Право на безпечне для життя і здоров'я довкілля. Кожна фізична особа має право на достовірну інформацію про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її збирання і поширення. Право на свободу та особисту недоторканність — це особисте немайнове право, яке складається з двох взаємопов'язаних складових: права на свободу та права на особисту недоторканність. 62 Право на свободу включає заборону будь-якої форми психічного тиску на фізичну особу, втягування її до вживання спиртних напоїв, наркотичних та психотропних засобів, вчинення інших дій, що порушують це право. Право на особисту недоторканність — передбачена законом заборона фізичного, психічного чи будь-якого іншого посягання на особу з боку іншої особи (фізична особа не може бути піддана катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню). Зміст права на особисту недоторканність включає і право фізичної особи (на випадок смерті) розпорядитися своїми органами та анатомічними матеріалами, тілом, кістяком, наприклад, передати їх науковим, медичним або навчальним закладам. Так, в Москві в інституті мозку зберігається мозок В. Леніна, Й. Сталіна, М. Горького, С. Крова, В. Маяковського, А. Сахарова. Соліст групи "Роллінг Стоунз" М. Джагер продав свій прах одній із австрійських фірм, яка планує після кремації помістити попіл в сто пісочних годинників і продавати його прихильникам по 1 млн дол. за штуку. Право на сім'ю, опіку або піклування. Фізична особа, яка досягла шлюбного віку, незалежно від стану здоров'я має право на сім'ю. Право на сім'ю охоплює: право на створення сім'ї; право на підтримання зв'язків із членами своєї родини; заборона розлучення з сім'єю проти волі фізичної особи; заборона на втручання в сімейне життя фізичної особи. 8.3. Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи Особистими немайновими правами, що забезпечують буття фізичної особи (статті 294—315 ЦК) є такі: право на ім'я; право на повагу до гідності, честі та ділової репутації; право на індивідуальність; право на особисте життя та його таємницю; право на інформацію; право на особисті папери та таємницю кореспонденції; право на недоторканність житла; право на місце проживання; право на свободу пересування; право на свободу літературної, художньої і технічної творчості та ін. Право на ім'я — це особисте немайнове право, яке забезпечує особі правову індивідуалізацію та надає юридично забезпечену можливість мати ім'я і вимагати від оточуючих, щоб її називали власним іменем. Зміст цього права становлять наступні повноваження: право на використання імені; право на зміну імені у порядку, встанов- 63       леному законом; право вимагати припинення незаконного використання прізвища, імені, по батькові.Право на повагу до честі, гідності та ділової репутації. Честь — це об'єктивна оцінка особи, оцінка моральних та інших її якостей з боку суспільства, певної соціальної групи та окремих громадян. Гідність — це внутрішня самооцінка власних якостей особи. Ділова репутація — це громадська оцінка професійних якостей особи. Громадянин має право вимагати в судовому порядку спростування відомостей, які ганьблять його честь, гідність чи ділову репутацію. Право на індивідуальність полягає у тому, що фізична особа має право на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Право на індивідуальність особа може реалізовувати: у зовнішньому вигляді, голосі, манері поведінки. Індивідуальність може діставати прояв у одязі, зачісці, гримі. Так, характерні циркові "маски" створили клоуни Ю. Нікулін, О. Попов, Л. Єнгібаров. Право на зовнішній вигляд може свідомо обмежуватися обранням тієї чи іншої професії: так встановлену форму одягу носять військовослужбовці, лікарі, провідники. Специфіка професії може вимагати і більш жорстких обмежень у зовнішньому вигляді: так, балерини, фотомоделі, натурники змушені контролювати свою вагу. Право на особисте життя та його таємницю — юридично забезпечена можливість вимагати від оточуючих не розголошувати відомості про обставини особистого життя фізичної особи, за умови, що вони не містять ознак правопорушення, що підтверджено рішенням суду. Відповідно особа має право на медичну, лікарську, нотаріальну, банківську, адвокатську таємницю, таємницю переговорів, усиновлення тощо. Право на інформацію — це передбачена законом можливість збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію (зазначені дії не стосуються поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди, крім випадків, визначених законом). Фізична особа, яка поширює інформацію, повинна переконатися в її достовірності. Право на особисті папери та таємницю кореспонденції. Особисті папери (документи, фотографії, щоденники, записники, особисті архівні матеріали) фізичної особи є її власністю, і без її згоди (а у разі її смерті без згоди близьких родичів) ніхто не має права володіти, користуватися та розпоряджатися ними. 64 Водночас якщо особисті папери передані до фонду бібліотек або архівів, то з ними вже можна вільно знайомитися, публікувати, якщо є згода осіб, особистого життя якого вони стосуються. Зазначимо, що не завжди спадкоємці виконують останню волю власників особистих паперів. Нерідко справи такого роду стають предметом судового розгляду. Так, американський письменник С. Моем, російський письменник І. Гончаров, Папа Римський Іоанн Павло II в своїх заповітах вимагали знищення особистих листів. Якщо б їх воля була виконана, до нас не дійшло б листування з багатьма видатними сучасниками. Кілька років тому російське видавництво "Захаров" випустило книгу "Эпистолярный роман" — вибране з листування відомого письменника-емігранта С. Довла-това. Вдова письменника звернулася з позовною заявою до суду до власників видавництва, оцінивши заподіяну їй шкоду у 26 тис. доларів, оскільки вона була категорично проти такої публікації, а з іншого боку, є живі люди, яких публікація листів може зачепити. Видавець проти позову заперечує, посилаючись на те, що ховати особисте життя письменника, його щоденники, листи, все одно, що "ховати результати плавання і відкриття Колумба". Кому ж належить особисте життя класиків — спадкоємцям чи культурі? Вітчизняний законодавець дає чітку відповідь на це питання. Фізична особа має право на таємницю листування, телеграм, телефонних розмов, телеграфних повідомлень та інших видів кореспонденції. Телеграми, листи тощо є власністю адресата. Право на недоторканність житла — особисте немайнове право, згідно з яким уповноважена особа може діяти у своєму житлі на свій розсуд і перешкоджати будь-яким спробам вторгнення у нього поза волею осіб, які у ньому проживають, крім випадків, прямо передбачених у законі. Право на місце проживання — це особисте немайнове право фізичної особи, яке включає в себе такі повноваження, як: вільно обирати місце проживання та вільно змінювати місце проживання. Право на свободу пересування — гарантована законом можливість фізичної особи, яка досягла 14 років, вільно пересуватися по території України, а по досягненні 16 років — вільно виїхати за її межі і безперешкодно повернутися до України. Фізичні особи, які не досягли зазначеного вище віку, мають право пересуватися по території України чи виїжджати за її межі лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів чи піклувальників та в їх супроводі чи в супроводі осіб, які уповноважені ними. Право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості надає особі можливість на вільний вибір сфер, змісту та форм (способів, прийомів) творчості. Гарантією здійс- 65      нення цього права є заборона проводити цензуру процесу творчості та результатів творчої діяльності. Водночас творча діяльність не повинна суперечити публічним інтересам.Так, Закон України від 20 листопада 2003 р. "Про захист суспільної моралі" забороняє виробництво та розповсюдження порнографічної продукції, продукції, яка:
• принижує особистість, є проявом знущання з приводу фізичних вад, з душевнохворих, літніх людей;
формі в продукції сексуального чи еротичного характеру і проведенні видовищних заходів сексуального чи еротичного характеру. Глава 9 Правочини 9.1. Поняття та види правочинів Правочинами визнаються дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин — це правомірна дія, яка вчиняється для досягнення дозволеної законом мети (набуття майна у власність шляхом купівлі-продажу; здача майна оренду, надання послуг тощо). Отже, правочин характеризується такими ознаками:
9.2. Класифікація правочинів Відповідно до підстав класифікації розрізняють такі види правочинів. Залежно від кількості сторін, волевиявлення яких потрібне для здійснення правочину: 66
Двосторонні і багатосторонні правочини називаються договорами (купівля-продаж, поставка, контрактація, оренда, підряд тощо). Залежно від того, чи відповідає обов'язку однієї із сторін зустрічний обов'язок контрагента, правочини поділяють на:
Відплатність чи безвідплатність правочинів визначається як законом, так і договором. Тому існує категорія правочинів, які залежно від умов договору можуть бути як відплатними, так і безвідплатними (наприклад, договір доручення, зберігання). Водночас купівля-продаж, оренда — це завжди оплатні договори, оскільки в іншому випадку вони перетворяться на самостійні цивільні договори — договір дарування чи безоплатного користування майном. Залежно від моменту укладення правочину розрізняють:
67  Залежно від значення підстав правочину для його дійсності розрізняють правочини:
9.3. Умови дійсності правочину Під умовами дійсності правочину розуміють передбачені законом вимоги, яким повинен відповідати будь-який правочин. Звичайно, що умови дійсності правочину залежать від виду правочину, його характеру, змісту, суб'єктного складу, об'єкта. Так, зрозуміло, що умови дійсності договору купівлі-продажу мисливської рушниці відрізнятимуться від договору купівлі-продажу буханця хліба чи пляшки молока, а передача на зберігання на елеватор 10 т зерна — від передачі на зберігання капелюха в гардеробі бібліотеки. Водночас всі правочини, незважаючи на можливу специфіку, повинні відповідати певним загальним умовам дійсності. Умови дійсності правочину є такими.
Вважаю, що така норма за своїм характером є досить декларативною, оскільки підстави визнання правочину недійсним визначені в законі, і не завжди законні дії за своїм характером є моральними. Так, скажімо, якщо боржник не повертає борг, посилаючись на пропущений позивачем строку позовної давності, і суд відмовляє в задоволенні позову, то, звичайно, рішення суду є законним, але суспільна мораль навряд чи визнає його справедливим, як і дії боржника. 68 3. Відповідність форми правочину закону. Правочини можуть укладатися в усній, письмовій та нотаріальній формі, яку визна чають самі сторони. В окремих випадках законодавець вимагає конкретної форми правочину під страхом його недійсності. Так, зрозуміло, що довіреність на отримання заробітної плати повинна мати письмову форму, інакше бухгалтерія сторонній особі просто гроші не видасть, а відповідно, договір купівлі-продажу квартири повинен укладатися в нотаріальній формі, щоб уникнути можливих зловживань та шахрайства. 4. Єдність волі і волевиявлення сторін. Якщо такої єдності немає, може йтися про укладення правочину внаслідок на сильства, обману, помилки, збігу тяжких обставин, тобто коли воля сторони відсутня взагалі або ж спотворена. Наприклад, повертаючись ввечері додому через сквер Ви зустріли трьох хлопців, схожих на братів Кличко, які посміхаючись запропонували купити цеглину. В цьому випадку обставини укладення правочину — час, місце, суб'єктний склад договору певним чином вплинули на формування Вашого волевиявлення, тому такий правочин може бути визнано недійсним. 5. Здійсненність правочину. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 9.4. Форма правочину Формою правочину є спосіб вираження волі його сторін. Форма правочину залежить від:
простій письмовій та письмовій нотаріальній формі. Особливим способом вираження волі є укладення договору шляхом вчинення конклюдентних дій, тобто дій, які свідчать про бажання однієї сторони укласти договір на умовах, запропонованих іншою стороною. Наприклад, нам пропонують укласти договір перевезення пасажира метрополітеном, за яким ми можемо з 6 години ранку до 24 години ночі користуватися цим видом транспорту, випити склянку пива з автомату тощо. Якщо ми згодні укласти договір, від нас вимагається кинути жетон чи відповідну монету. 1. Усна (словесна) форма. Вона застосовується в усіх випадках, коли для левого виду правочину закон не передбачає іншої форми. 69  Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦК усно можуть вчинятися право-чини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.2. Письмова форма. Вона полягає в тому, що правочин вчиняється шляхом фіксації його змісту за допомогою письмового тексту і підписання особами, які його вчинили. До письмової форми прирівнюється вираження волі сторін за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку (ч. 1 ст. 207 ЦК). Незважаючи на певну складність, письмова форма має і свої переваги:
Відповідно до ст. 208 ЦК у простій письмовій формі належить вчиняти:
А саме: — неустойка, порука, гарантія, завдаток, застава (ст. 547 ЦК);
70
Обоє 'язковому нотаріальному посвідченню підлягають такі правочини:
71
Необхідною умовою дійсності деяких правочинів є їх державна реєстрація. Такої реєстрації зокрема потребує договір купівлі-продажу нерухомого майна (ст. 657 ЦК). 9.5. Правові наслідки порушення форми правочину За загальним правилом порушення встановленої законом форми правочину має наслідком не недійсність правочину, а неможливість посилання на свідчення свідків у суді (ст. 218 ЦК). Тобто порушення письмової форми, наприклад, договору позики (нагадаємо, згідно зі ст. 1047 ЦК договір позики між фізичними особами на суму понад 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян повинен укладатися у письмовій формі), не має наслідком його недійсність, оскільки порядні люди незалежно від того, укладено такий договір в належній письмовій формі чи гроші "під чесне слово" позичили сусіди, товариші по роботі, знайома дівчина, свої зобов'язання виконують. Але якщо між кредитором і боржником виникне спір (наприклад, позичальник "забув", що брав гроші, вважає що "вже повернув" або помер, а його спадкоємці про борг нічого не знають, то в судовому засіданні кредитор може обґрунтовувати свої вимоги лише письмовими доказами, засобами аудіо- та відео-запису, іншими доказами, але не свідченнями свідків. Порушення встановленої законом простої письмової форми правочину має наслідком його недійсність лише в тому випадку, якщо це прямо передбачено законом. Наприклад, ст. 547 ЦК передбачає, що правочини щодо забезпечення виконання зобов'язання (йдеться про такі виді за- 72 безпечення зобов'язання як порука, застава, гарантія, завдаток, притримання, неустойка) вчиняються у письмовій формі. А в ч. 2 цієї статті прямо передбачено, що такі правочини, вчинені з недодержанням письмової форми, є нікчемними. Тобто якщо при укладенні договору позики третя особа усно поручилася за боржника, такий договір поруки є нікчемним, оскільки порушена його обов'язкова письмова форма. Недодержання вимоги закону про нотаріальну форму правочину (договору) має наслідком його нікчемність. Але із цього загального правила існує виняток. Правочин з порушенням обов'язкової нотаріальної форми може бути визнаний судом дійсним за умов: по-перше, якщо він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила; по-друге, нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі (ч. 2 ст. 219 ЦК). Договір з порушенням нотаріально посвідченої форми може бути визнаний судом дійсним у випадку, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору і відбулося повне або часткове його виконання хоча б однією стороною, а сторона, на яку був покладений обов'язок нотаріально посвідчити договір, ухилилася від цього обов'язку. У такому випадку наступного нотаріальне оформлення правочину не вимагається (ч. 2 ст. 220 ЦК). 9.6. Нікчемні правочини Нікчемним або абсолютно недійсним правочином є правочин, недійсність якого встановлена законом (ч. 1 ст. 215 ЦК). Такий правочин не породжує передбачених законом правових наслідків і за загальним правилом визнання його недійсним в суді не вимагається, крім випадків, передбачених законом (ч. 2 ст. 218, ч. 2 ст. 219, ч. 2 ст. 220, ч. 2 ст. 221, ч. 2 ст. 224, ч. 2 ст. 226 ЦК). До абсолютно недійсних (нікчемних) відносять правочини:
73 прав підопічного; видає письмові зобов'язання від його імені; укладає договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку;
9.7. Оспорювані правочини Оспорюваними (або відносно дійсними) є правочини, недійсність яких прямо не встановлена законом, але якщо заінтересована особа оспорює такий правочин, він може бути визнаний судом недійсним (ч. З ст. 215 ЦК). На відміну від нікчемного, оспорюваний правочин в момент вчинення породжує для його сторін цивільні права та обов'язки, а тому є дійсним. Проте порушення умов дійсності правочинів в момент вчинення зумовлює можливість оспорення їх заінтересованою особою і винесення судом рішення про його недійсність. Розрізняють такі види оспорюваних (або заперечуваних) правочинів: 1) вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності (ст. 222 ЦК). Неповнолітні віком від 14 до 18 років можуть укладати правочини, які виходять за межі дрібних побутових, лише за згодою батьків (піклувальників), інакше за позовом заінтересованої особи такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Наприклад: 74 ЗАЯВА Наш син, Квакін Михайло Іванович, який народився 15 грудня 1990р., без нашого відома 23 лютого 2005р. уклав із своїм знайомим Перепелицею Максимом Кіндратовичем договір міни, обмінявши фотоапарат "ФЕД"(заводський номер Д №1917345) на боксерські рукавички та боксерську грушу. Оскільки укладений договір нами вважається недоцільним і невигідним, 25 лютого ми звернулися до Перепелиці М.К. з проханням повернути фотоапарат і отримати назад рукавички та грушу, але взаємопорозуміння не знайшли. Узв 'язку з тим, що наш син Квакін Михайло Іванович без нашої згоди уклав договір міни, керуючись ч. 2 ст. 222 ЦК України, ПРОСИМО:
Підписи: Квакін І.М. Квакша О. С 2) вчинений фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за межами її цивільної дієздатності (ст. 223 ЦК). Правочин, вчинений особою за межами її цивільної дієздатності без згоди піклувальника, може бути або згодом схвалений або оспорений;
75
9.8. Правові наслідки визнання правочину недійсним Правові наслідки визнання правочину недійсним пов'язані насамперед з правовою долею отриманого за правочином. Загальне правило, яке визначає правову долю набутого сторонами за правочином (майна, грошей тощо), міститься в ст. 216 ЦК, де зазначено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення (одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі) — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Це правило в науці цивільного права називається двосторонньою реституцією, тобто кожна із сторін повертає все набуте за правочином. Двостороння реституція як правовий наслідок визнання правочину недійсним передбачена при укладенні правочину:
76
Крім того, коли недійсним правочином завдано збитків чи заподіяна моральна шкода другій стороні або третій особі, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Для наслідків деяких видів недійсних правочинів можуть застосовуватися інші правила: відшкодування збитків у подвійному розмірі та відшкодування моральної шкоди. Цей обов'язок покладається на сторону, яка примусила контрагента укласти правочин, застосувавши фізичне чи психічне насильство або обман (статті 230, 231 ЦК). |
Схожі:
|
Методичні рекомендації до самостійної роботи роботи студентів з дисципліни... Цивільне процесуальне право. Робоча навчальна програма / Кіреєва Н. О., Захароіва О. С., Грабовська О. О. – Київ нац ун-т імені Тараса... |
ПРАКТИКУМ до курсу “Цивільне право. Особлива частина”. Зміст За цим практикумом передбачено вивчення другої (особливої) частини курсу “Цивільне право”. Практикум включає в себе такі розділи:... |
|
НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО На правах... Спеціальність 12. 00. 03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Національний... Цивільне право (частина 1 і 2). Методичні вказівки до семінарських занять для студентів напряму підготовки 030402 Правознавство /... |
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Національний... Цивільне право (частина 3 і 4). Методичні вказівки до семінарських занять для студентів напряму підготовки 030402 Правознавство /... |
Право України Підручник Видання друге, перероблене і доповнене Київ Х68 Харитонов Є. О., Старцев O. B. Цивільне іиічно-правових елементів — традиційно державним установам надаються пільги і нерепані,... |
|
Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / Ц58 Д. В. Боброва,... Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / Ц58 Д. В. Боброва, О. В. Дзера, А. С. Довгерт та ін.; За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової.... |
План: Загальна характеристика цивільного права. Право власності: поняття, зміст Цивільне право — це сукупність норм права, що регулюють майнові і особисті немайнові відносини, які складаються в суспільстві між... |
|
1. Цивільне право як галузь права. Місце цивільного права в системі правових галузей Цивільне право як галузь права. Місце цивільного права в системі правових галузей |
ПРОГРАМНІ ПИТАННЯ З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ “ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕС” Поняття цивільного процесу та його структура. Цивільне процесуальне право як галузь права |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua