Ю. О. Заіка Українське цивільне право

Скачати 4.57 Mb.

Назва	Ю. О. Заіка Українське цивільне право
Сторінка	4/28
Дата	16.03.2013
Розмір	4.57 Mb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Право > Документи

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 28

Глава 5 Юридичні особи

5.1. Поняття та ознаки юридичної особи

Природним суб'єктом права є фізична особа. Водночас в цивільних відносинах беруть участь і організації, учасниками яких виступають фізичні особи.

Для того, щоб та чи інша організація могла бути учасником цивільного обігу, тобто могла набувати цивільних прав та обов'язків, захищати свої права, вона повинна бути визнана суб'єктом цивільного права — юридичною особою.

Інститут юридичної особи — це сукупність правових норм, які визначають правоздатність юридичної особи, її організа-

39

ційно-правові форми, порядок здійснення діяльності, процедуру утворення та порядок реорганізації та припинення.

Інститут юридичної особи з'явився як форма задоволення громадських потреб в централізації капіталу для реалізації значних господарських проектів, а також з метою захисту різних корпоративних інтересів.

Організація, яка не відповідає певним, встановленим ознакам, прав юридичної особи не набуває, а отже, не є суб'єктом цивільного права.

Цивілістична наука традиційно виокремлює такі ознаки юридичної особи:

організаційна єдність. Для того, щоб бути юридичною
особою, організація повинна виступати як єдине ціле з визначе
ною структурою. Завдяки цьому воля окремих її членів пере
творюється на єдину волю юридичної особи, яка і виступає як
єдиний суб'єкт права, що уособлює наміри осіб, які належать
до її складу;
майнова відокремленість (економічна ознака), тобто наяв
ність відокремленого майна, яке є необхідною передумовою
участі в цивільному обігу. Кожна юридична особа має своє
майно, яке може належати їй на праві власності (наприклад,
господарські товариства) або на праві господарського відання
чи оперативного управління (наприклад, державні унітарні під
приємства) і відокремлене від майна її членів та не залежить
від їх долі;
можливість виступати в цивільному обігу від свого імені
(матеріально-правова ознака). Кожна юридична особа повинна
мати індивідуальне найменування, яке б містило вказівку на її
організаційно-правову форму та характер її діяльності. Юридична
особа може діяти лише від свого імені, набувати та здійснювати
майнові й особисті немайнові права, виконувати обов'язки та
нести самостійно майнову відповідальність за своїми зобов'язан
нями. Конкретне місцезнаходження юридичної особи полегшує
застосування до неї актів органів місцевого самоврядування,
звернення з позовом до суду, виконання зобов'язань тощо;
здатність бути позивачем або відповідачем у суді, госпо
дарському чи третейському суді (процесуально-правова ознака).
Порядок розгляду цивільно-правових спорів за участю юридич
них осіб регулюється цивільним процесуальним правом.

Всі перелічені ознаки юридичної особи тісно пов'язані між собою.

Отже, юридична особа — це організація, яка має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових та немайнових

40

прав, нести цивільну відповідальність і виступати позивачем та відповідачем в суді.

Цивільна правосуб'єктність юридичної особи складається з цивільної правоздатності та цивільної дієздатності. В доктрині радянського цивільного права традиційно вважалося, що юридична особа має спеціальну правоздатність, тобто кожна юридична особа може здійснювати лише таку діяльність, яка передбачена її статутом чи відповідним положенням. У вітчизняному цивільному законодавстві відповідно до сучасної тенденції розвитку концепції цивільного права України як права приватного декларується принцип універсальної правоздатності юридичної особи, тобто юридична особа може мати такі ж цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (ст. 91 ЦК). Водночас окремі види діяльності юридична особа може здійснювати лише за наявності спеціального дозволу (ліцензії) — займатися медичною практикою, капітальним будівництвом, наданням охоронних послуг та ін.

Дієздатність юридичної особи виникає одночасно з правоздатністю і здійснюється її органами.

Залежно від підстав класифікації розрізняють такі органи юридичної особи:

одноособові (директор, ректор, начальник) та колегіальні
(правління, рада, колегія);
ті, що обираються, та ті, що призначаються;
керівні та структурні, залежно від повноважень.

5.2. Створення юридичної особи

Юридичні особи створюються в порядку, встановленому законом.

Залежно від характеру участі державних органів та її засновників традиційно розрізняють такі способи утворення юридичної особи:

розпорядчий;
нормативно-явочний;
дозвільний;
договірний.

Розпорядчий порядок утворення юридичної особи полягає у тому, що рішення (розпорядження) про створення юридичної особи публічного права приймає компетентний орган державної влади або місцевого самоуправління, а про юридичну особу приватного права — власник або уповноважена ним особа.

41

Нормативно-явочний (реєстраційний) порядок передбачає наявність нормативного акта загального характеру, який регламентує порядок утворення та діяльності певного виду юридичної особи. Виконання передбачених в такому акті вимог дає право на визнання за таким утворенням статусу юридичної особи, і державний орган не може відмовити їй у реєстрації. У такому порядку виникають недержавні юридичні особи.

Дозвільний порядок створення юридичної особи передбачає наявність ініціативи засновників і дозволу відповідного органу чи підприємства (наприклад, дозволу Антимонопольного комітету України).

Договірний порядок створення юридичної особи має місце, коли юридична особа утворюється шляхом укладення договору між її засновниками. У такому порядку виникають різні господарські асоціації, концерни та інші об'єднання підприємств.

Незалежно від порядку утворення всі юридичні особи повинні мати установчі документи: розпорядчий акт, статут (положення); установчий договір і статут; протокол зборів тощо.

Стадію розробки і затвердження установчих документів можна назвати підготовчою стадією утворення юридичної особи. Після неї настає реєстраційна стадія. Реєстраційна стадія бере свій початок із звернення засновника до компетентного органу із заявою про державну реєстрацію юридичної особи.

Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації. Порядок та умови державної реєстрації всіх юридичних осіб незалежно від їх організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування регламентовані Законом України від 15 травня 2003 р. "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців". Водночас особливості державної реєстрації професійних спілок, благодійних організацій, політичних партій, банків, кредитних спілок, бірж встановлені спеціальним законодавством. Державна реєстрація юридичних осіб проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного підпорядкування або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцем знаходження юридичної особи.

Державна реєстрація передбачає:

перевірку комплектності документів, які подаються, та повноту
відомостей, що вказані в реєстраційній картці;
внесення відомостей про юридичну особу до Єдиного дер
жавного реєстру;
оформлення і видачу свідоцтва про державну реєстрацію та
виписки з Єдиного державного реєстру.

42

Строк державної реєстрації не повинен перевищувати трьох робочих днів з дня надходження належно оформлених документів.

Юридичній особі видається свідоцтво про державну реєстрацію, яке містить:

найменування юридичної особи;
ідентифікаційний код Єдиного державного реєстру підпри
ємств і організацій України;
місцезнаходження юридичної особи;
місце і дату проведення державної реєстрації;
відомості про державного реєстратора.

5.3. Припинення юридичної особи

Припинення існування юридичної особи відбувається шляхом реорганізації або ліквідації.

Реорганізація може здійснюватися в таких формах:

злиття;
приєднання;
поділ;
виділ;
перетворення.

При злитті дві або більше юридичні особи припиняють своє існування, а майно, права та обов'язки кожної з них переходять до новоствореної юридичної особи.

При приєднанні одна юридична особа припиняє своє існування, а її активи та пасиви переходять до іншої юридичної особи.

При поділі юридичної особи вона припиняє своє існування, а її майно переходить до нових юридичних осіб, які виникли на її базі.

При виділі юридична особа продовжує здійснювати свою діяльність, але з її складу виокремлюється і починає функціонувати нова юридична особа (наприклад, із складу університету виокремлюється факультет і набуває статусу самостійного навчального закладу — інституту).

При перетворенні відбувається зміна організаційно-правової форми юридичної особи (наприклад, колгосп перетворено на акціонерне товариство).

Ліквідація юридичної особи означає, що воно припиняє свою діяльність без правонаступництва. Майно ліквідованої юридичної особи не переходить до інших суб'єктів.

Ліквідація юридичної особи може бути добровільною і примусовою.

43

Добровільна ліквідація може мати місце за рішенням засновників, у разі закінчення строку, на який створювалася юридична особа, чи по досягненні визначеної мети (наприклад, закінчено будівництво мосту) тощо.

Підставами примусової ліквідації можуть бути: рішення господарського суду про визнання юридичної особи банкрутом; рішення суду про визнання недійсними установчих документів про створення юридичної особи як такої, що систематично порушує умови, передбачені законодавчими актами, або здійснює діяльність, заборонену законом.

Юридична особа є такою, що ліквідована, з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

У разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги кредиторів задовольняються у такій черговості:

у першу чергу — вимоги щодо відшкодування шкоди,
завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю,
та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;
у другу — вимоги працівників, пов'язані з трудовими
відносинами, вимоги автора про плату за використання резуль
тату його інтелектуальної, творчої діяльності;
у третю — вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових
платежів);
у четверту — всі інші вимоги.

5.4. Види юридичних осіб

Поділ юридичних осіб на види може проводитися за різними підставами. Так, юридичні особи можна класифікувати залежно від:

• порядку утворення — на особи публічного та приватного
права.

Юридичні особи публічного права створюються на підставі розпорядчих актів відповідних органів державної влади або органу місцевого самоврядування для здійснення спеціальних функцій (міністерства, відомства, органи забезпечення правопорядку, державні навчальні заклади тощо). Юридичні особи приватного права створюються саме для участі в цивільному обігу для досягнення мети, яка має приватний характер;

підстав фінансування — на госпрозрахункові та бюджетні.
Перші здійснюють свою діяльність на засадах самоокупності,
другі — фінансуються державою;
організаційно-правової форми — на господарські товарист
ва, установи, об'єднання громадян, об'єднання юридичних осіб
тощо;

44

• мети створення і діяльності — на комерційні й некомер-ційні юридичні особи. До комерційних юридичних осіб належать ті, які виникають заради досягнення прибутку. Це головна мета їх діяльності. Такими особами є господарські товариства, виробничі кооперативи, державні підприємства.

Некомерційні юридичні особи створюються насамперед для задоволення певних потреб громадян (наприклад, у житлі тощо) і покликані виконувати управлінські, освітянські, культурно-пропагандистські та інші невиробничі функції (громадські й релігійні організації, їх об'єднання, благодійні та інші фонди);

виду права власності — на державні та комунальні, при
ватні та ті, які засновані на спільній власності юридичних та
фізичних осіб і юридичних осіб та громадян іншої держави;
складу засновників — на юридичні особи, засновниками
яких можуть виступати виключно юридичні особи, тільки
держава та будь-які суб'єкти права;
обсягу прав юридичної особи на майно, яке вона вико
ристовує — на юридичні особи, які володіють майном на праві
власності, на праві оперативного управління (державні підпри
ємства) або на праві господарського відання.

5.5. Господарські товариства 5.5.1. Поняття господарського товариства

Господарські товариства є найбільш поширеною і універсальною організаційно-правовою формою юридичної особи і разом з виробничими кооперативами становлять групу підприємницьких товариств. В основі інституту господарського товариства лежить відомий ще римському приватному праву договір товариства (societas). Господарське товариство є засобом концентрації коштів з метою отримання прибутку. Інтереси контрагентів, на відміну від інших договорів, не протилежні, а спільні.

Господарське товариство — це родове поняття, що визначає юридичну особу, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства створюються з метою одержання прибутку від підприємницької діяльності та подальшого його розподілу між учасниками.

Статутний капітал існує у товариствах з обмеженою відповідальністю, додатковою відповідальністю та в акціонерному товаристві, а складений — у повному товаристві та в коман-дитному товаристві.

45

Найменування господарського товариства повинно містити найменування товариства, а також назву виду товариства ("акціонерне товариство", "повне товариство" та ін.).

Установчими документами повного і командитного товариства є засновницький договір, а інших видів господарських товариств — статут. Відповідно до ст. 88 ЦК в установчих документах повинно бути зазначено: 1) найменування юридичної особи; 2) її місцезнаходження; 3) адреса; 4) органи управління товариством; 5) компетенція і порядок прийняття рішень органами управління товариства; 6) порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені ЦК або іншим законом.

Учасники господарського товариства мають право:

брати участь в управлінні товариством у порядку, визна
ченому в установчому документі, крім випадків, встановлених
законом;
брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати
його частину (дивіденди);
вийти у встановленому порядку з товариства;
здійснити відчуження часток у статутному (складеному)
капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у
товаристві у порядку, встановленому законом;
одержувати інформацію про діяльність товариства у по
рядку, встановленому установчим документом.

З усіх відомих господарській практиці видів господарських товариств вітчизняний законодавець виокремив п'ять видів: повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю та акціонерне товариство.

5.5.2. Повне товариство

Повним є товариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями усім майном, що їм належить.

Перші на зразок повного товариства торговельні компанії з'являлися ще на початку XII ст. у Венеції та Генуї на основі сім'ї, оскільки сама суть такої торговельної компанії передбачає ступінь найвищої довіри учасників.

Установчим документом сучасного повного товариства є засновницький договір, який підписується усіма його учасниками і повинен містити, крім загальних відомостей, відомості

46

про розмір та склад складеного капіталу товариства, розмір та порядок зміни часток кожного з учасників у складеному капіталі, розмір, склад та строки внесення учасниками вкладів.

Для учасників повного товариства характерні довірчі відносини, оскільки кожен з них може впливати на ведення справ. Управління діяльністю повного товариства здійснюється за спільною згодою всіх учасників.

Прибуток та збитки повного товариства розподіляються між його учасниками пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі, якщо інше не передбачено засновницьким договором або домовленістю учасників.

Учасник повного товариства відповідає за боргами товариства незалежно від того, виникли ці борги до чи після його вступу в товариство.

Субсидіарна відповідальність учасників означає, що кредитор має право вимагати від учасників повного товариства виконання зобов'язань товариства в частині, яка не покрита складовим капіталом товариства.

5.5.3. Командитне товариство

Командитним товариством (а в деяких країнах — товариством на вірі) є товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов'язаннями товариства (тобто є повними учасниками) є один або кілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в діяльності товариства.

Тобто командитне товариство немовби включає дві самостійні структури: повне товариство і товариство вкладників, які у веденні справ участі не беруть.

Єдиним установчим документом командитного товариства є засновницький договір, який підписують всі повні учасники.

Засновницький договір командитного товариства повинен містити крім загальних відомостей, також відомості про: розмір та склад складеного капіталу товариства; розмір та порядок зміни часток кожного з повних учасників у складеному капіталі; сукупний розмір вкладів вкладників.

Вкладники несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в діяльності товариства. Сукупний розмір вкладів вкладників не повинен перевищувати 50% складеного капіталу повного товариства.

47

Командитне товариство ліквідовується, крім загальних підстав, ще і у випадку вибуття всіх вкладників, але повні учасники мають право в цьому випадку перетворити його на повне товариство.

5.5.4. Товариство з обмеженою відповідальністю

Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване однією або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом.

Учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, лише в межах своїх внесків.

Оскільки учасники товариства не відповідають своїм майном за боргами товариства, то істотного значення набуває статутний капітал товариства, який складається з вартості вкладів його учасників. До моменту державної реєстрації товариства його учасники повинні сплатити не менше ніж 50% суми своїх вкладів. Відповідно до ст. 52 Закону України від 19 вересня 1991 р. "Про господарські товариства" статутний фонд товариства з обмеженою відповідальністю повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам (на момент створення).

Єдиним установчим документом, який визначає предмет, мету і порядок діяльності товариства, є його статут.

Вищим органом управління товариства є загальні збори учасників. Поточне керівництво здійснює виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який звітує про свою роботу загальним зборам.

Кожен член товариства з обмеженою відповідальністю має право отримувати дохід відповідно до розміру свого вкладу в статутний капітал.

При відчуженні учасником товариства своєї частки третім особам інші учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права (ст. 147 ЦК).

5.5.5. Товариство з додатковою відповідальністю

Товариством з додатковою відповідальністю є товариство, засноване однією або кількома особами, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких визначений статутом і учас-

ники якого несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном у розмірі, однаково кратному вартості внесеного кожним учасником вкладу.

На відміну від товариства з обмеженою відповідальністю, майнова відповідальність учасників якого обмежується вартістю їх вкладів до статутного фонду товариства, учасники товариства з додатковою відповідальністю в разі недостатності майна товариства для задоволення вимог кредиторів відповідають додатково (субсидіарно) в солідарному порядку. Розмір такої відповідальності визначається лише тією частиною майна, яка кратна внесеному ними вкладу.

5.5.6. Акціонерне товариство

Акціонерним є товариство, статутний капітал якого поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості. Учасники акціонерного товариства (акціонери) не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з його діяльністю, в межах вартості набутих ними акцій.

У радянські часи розвиток акціонерних товариств був пов'язаний із введенням нової економічної політики. Було затверджено відповідне Положення про акціонерні товариства. Але після відмови від НЕПу і "ліквідації куркульства як класу" заборони приватним особам організовувати магазини та лавки, займатися посередницькою діяльністю акціонерні товариства за участю приватних осіб були ліквідовані, а за участю держави — перетворені на державні підприємства. Відомості про діяльність акціонерних товариств тих часів дійшли до нас через збірник спогадів колишнього працівника прокуратури Л. Шейніна "Записки слідчого". Діяльність акціонерних товариств почала поновлюватися на початку 90-х років.

Акціонерні товариства створюються з метою швидкого накопичення коштів, необхідних для здійснення господарської діяльності. Для цього товариство випускає в обіг цінні папери — акції, з коштів від продажу яких і створюється статутний капітал акціонерного товариства. Статутний капітал акціонерного товариства не може бути меншим суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам (ч. 4 ст. 24 Закону "Про господарські товариства").

Вищим органом акціонерного товариства є загальні збори акціонерів, у яких мають право брати участь усі його акціонери незалежно від кількості і виду акцій, що їм належать. При голосуванні на загальних зборах кожний акціонер має таку кількість голосів, якою кількістю акцій він володіє.

48

49

5.5.7. Виробничий кооператив

Виробничим кооперативом є добровільне об'єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується на їхній особистій трудовій участі та об'єднанні його членами майнових пайових внесків. Виробничий кооператив є юридичною особою приватного права. На відміну від господарських товариств, які утворюються шляхом об'єднання капіталів учасників, виробничий кооператив — це не лише об'єднання капіталів його учасників, а й об'єднання їх праці. Установчим документом виробничого кооперативу є статут, що затверджується загальними зборами його членів. Найменування кооперативу має містити його назву, а також слова "виробничий кооператив". Виробничий кооператив має адресу.

Вищим органом кооперативу є загальні збори його членів. Склад, компетенція органів управління кооперативу та порядок ухвалення ним рішень повинні бути зазначені у статуті виробничого кооперативу. Від імені виробничого кооперативу діють його виконавчі органи.

Майно, що є у власності виробничого кооперативу, поділяється на паї його членів відповідно до статуту кооперативу.

Член виробничого кооперативу зобов'язаний внести до дня державної реєстрації кооперативу не менше 10% пайового внеску, а частину, що залишилася — протягом року з дня його державної реєстрації, якщо інший строк не встановлений статутом кооперативу.

Прибуток виробничого кооперативу розподіляється між його членами відповідно до їх трудової участі, якщо інший порядок не встановлений статутом кооперативу.

Член виробничого кооперативу має право на вихід із кооперативу. У цьому разі йому виплачується вартість паю або видається майно, пропорційне його паю, а також здійснюються виплати, встановлені статутом кооперативу.

У випадку смерті члена виробничого кооперативу його спадкоємці набувають право на пай або майно, яке відповідає цьому паю. Спадкоємці можуть бути прийняті у члени кооперативу, якщо інше не передбачене статутом.

У разі ліквідації виробничого кооперативу в першу чергу задовольняються вимоги кредиторів, а те майно, що залишилося після задоволення цих вимог, розподіляється між членами кооперативу відповідно до їх трудової участі.

50

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 28

Схожі:

Методичні рекомендації до самостійної роботи роботи студентів з дисципліни... Цивільне процесуальне право. Робоча навчальна програма / Кіреєва Н. О., Захароіва О. С., Грабовська О. О. – Київ нац ун-т імені Тараса...	ПРАКТИКУМ до курсу “Цивільне право. Особлива частина”. Зміст За цим практикумом передбачено вивчення другої (особливої) частини курсу “Цивільне право”. Практикум включає в себе такі розділи:...
НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО На правах... Спеціальність 12. 00. 03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право	МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Національний... Цивільне право (частина 1 і 2). Методичні вказівки до семінарських занять для студентів напряму підготовки 030402 Правознавство /...
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Національний... Цивільне право (частина 3 і 4). Методичні вказівки до семінарських занять для студентів напряму підготовки 030402 Правознавство /...	Право України Підручник Видання друге, перероблене і доповнене Київ Х68 Харитонов Є. О., Старцев O. B. Цивільне іиічно-правових елементів — традиційно державним установам надаються пільги і нерепані,...
Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / Ц58 Д. В. Боброва,... Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / Ц58 Д. В. Боброва, О. В. Дзера, А. С. Довгерт та ін.; За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової....	План: Загальна характеристика цивільного права. Право власності: поняття, зміст Цивільне право — це сукупність норм права, що регулюють майнові і особисті немайнові відносини, які складаються в суспільстві між...
1. Цивільне право як галузь права. Місце цивільного права в системі правових галузей Цивільне право як галузь права. Місце цивільного права в системі правових галузей	ПРОГРАМНІ ПИТАННЯ З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ “ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕС” Поняття цивільного процесу та його структура. Цивільне процесуальне право як галузь права

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання