Ю. О. Заіка Українське цивільне право


Скачати 4.57 Mb.
Назва Ю. О. Заіка Українське цивільне право
Сторінка 1/28
Дата 16.03.2013
Розмір 4.57 Mb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Право > Документи
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28
Ю.О. Заіка

Українське цивільне право

Навчальний посібник

Рекомендовано Міністерством

освіти і науки України як навчальний посібник

для студентів вищих навчальних закладів

Київ

Видавництво "Істина" 2005


ББК 67.304.2 368

368 Заіка Ю.О. Українське цивільне право. Навч. посіб. — К. Істина, 2005. — 312 с.

ISBN 966-7613-71-2

Посібник адресований студентам, які працюють і відвідують "не всі лекції", в кого неділя не завжди вихідний, кому не вистачає однієї ночі перед іспитом, але хто встигає дивитися телевізор, ходити на футбол і на побачення, допомагати батькам чи тещі садити картоплю, водити дочку чи сина до дитячого садочка, мріє отримати окрему квартиру і пройтися "попід руку по Хрещатику".

РЕЦЕНЗЕНТИ:

Калюжний Р.А., доктор юрид. наук, професор;

Колодій A.M., доктор юрид. наук, професор;

Гопанчук B.C., кандидат юрид. наук, професор.
До читачів

Автор, кандидат юридичних наук, професор, понад шістнад­цять років працює заступником начальника кафедри цивільно-правових дисциплін Національної академії внутрішніх справ України, підготував 16 навчальних посібників з цивільного, сімейного, страхового, житлового та спадкового права, прийняв десятки тисяч іспитів та заліків і змушений констатувати, що ідеальних студентів, про яких мріє кожний викладач, які відві­дують всі лекції і уважно все конспектують, а потім на крилах науки летять в бібліотеку ретельно опрацьовувати академічні підручники та знайомитися з новинками юридичної літератури, в житті зустрічається, на жаль, дуже мало...

Посібник адресований студентам, які працюють і відвідують "не всі лекції", в кого неділя не завжди вихідний, кому не вистачає однієї ночі перед іспитом, але хто встигає дивитися телевізор, ходити на футбол і на побачення, допомагати батькам чи тещі садити картоплю, водити дочку чи сина до дитячого садочка, мріє отримати окрему квартиру і пройтися "попід руку по Хрещатику".

Тому бажаю успіху.

Цей посібник не може повністю замінити навчальний ма­теріал, який використовується при систематичному вивченні академічного курсу цивільного права.

Автор




ISBN 966-7613-71-2
Гриф надано Міністерством освіти і науки України 23.02.2005 р. № 14/18.2-428

ББК 67.304.2

© Заіка Ю.О., 2005 р.

© Видавництво «Істина», 2005 р.

Перелік умовних скорочень:

ГК — Господарський кодекс України

ЖК — Житловий кодекс України

ЗК — Земельний кодекс України

КпШС — Кодекс про шлюб та сім'ю УРСР

КК — Кримінальний кодекс України

КК УРСР — Кримінальний кодекс УРСР

СК — Сімейний кодекс України

ЦК 1963 p. — Цивільний кодекс УРСР 1963 р.

ЦК, ЦК 2003 p. — Цивільний кодекс України 2003 р.

ЦП К — Цивільний процесуальний кодекс України

0- Н 7 0

Присвячується професору Михайлу Петровичу Захарашу

РОЗДІЛ І ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Глава 1 Загальні положення

1.1. Поняття цивільного права

Кожного дня ми, навіть не маючи гадки, постійно вступаємо в правовідносини, тобто у відносини, які регулюються нормами права. З кримінальним, кримінально-процесуальним, адмі­ністративним, виправно-трудовим правом, ми, на щастя, маємо справу рідко, але є галузь права, з якою наше життя нерозривно пов'язане.

Зранку ми купуємо хліб, на Новий рік — шампанське, корис­туємося автобусом чи маршруткою, даруємо квіти та будуємо дачі, приватизуємо квартири, ремонтуємо годинники, позичаємо сусідам гроші і беремо в борг, клеїмо шпалери, видаємо довіре­ності і, на жаль, складаємо заповіти... Цивільне право регулює широкий спектр суспільних відносин. Це і побутові майнові, і комерційні, і особисті відносини, які виникають за участю фі­зичних осіб, організацій та держави.

Цивільне право, як і будь-яка галузь права, характеризується двома основними ознаками:

  • предметом правового регулювання;

  • методом правового регулювання.

Предмет і метод — це "обличчя" будь-якої галузі права, оскільки предмет правового регулювання відповідає на питання: що саме, тобто яке коло суспільних відносин регулює та чи інша галузь права, а метод правового регулювання — на питання, яким чином, на яких засадах здійснюється таке регулювання.

1.2. Предмет цивільного права

Предметом цивільного права є:

а) майнові відносини, тобто відносини, які виникають з при­воду належності, користування і переходу майна (законодавець визначає правомочності власника, регулює відносини, пов'язані з оплатною (купівля-продаж, міна) та безоплатною передачею майна (дарування, спадкування);

б) особисті немайнові відносини, тобто відносини, об'єктом
яких є нематеріальні блага, які не можна відділити від особи
(честь, гідність, ділова репутація);

в) відносини інтелектуальної власності, тобто відносини, які
виникають при реалізації особами своїх авторських прав чи
права промислової власності.

1.3. Метод правового регулювання

Для встановлення характеру відносин, які виникають, не­обхідно не лише визначити предмет регулювання (майнові від­носини регулюються, наприклад, і нормами аграрного, фінансо­вого права), а й з'ясувати, яким чином здійснюється регу­лювання цих відносин, якими засобами право впливає на ці відносини, тобто специфіку методу регулювання.

Особливості методу цивільно-правового регулювання поля­гають у:

  • рівному правовому становищі учасників цивільних право­
    відносин. Вони не підпорядковані один одному. Між ними
    відсутні відносини субординації. Юридична рівність сторін —
    найбільш яскрава ознака цивільних правовідносин.

  • самостійності, свободі вибору учасників цивільних правовід­
    носин. Цю особливість традиційно визначають терміном "диспо-
    зитивність", тобто сторони у встановлених законом межах
    самостійно визначають характер своїх відносин на власний
    розсуд. Наприклад, законодавець передбачає, що право власності
    у набувача майна за договором виникає з моменту передачі
    речі, якщо інше не передбачено законом чи договором;

  • майновому характері цивільної відповідальності. На відміну
    від кримінального права, в цивільному праві вплив на поруш­
    ника здійснюється шляхом ущемлення його майнових інтере­
    сів — з нього стягуються збитки, штраф, пеня, неустойка або
    покладається обов'язок виконати зобов'язання в натурі.

І що характерно, якщо для кримінально-правової відпові­дальності істотне значення має те, умисно чи з необережності вчинено злочин (наприклад, убивство), то розмір цивільної від­повідальності, як правило, не залежить від форми вини. Сусіда, якому залили квартиру, не цікавить: забули закрити кран, навмисно залишили відкритим чи своєчасно не полагодили. Потерпілий склав розрахунок збитків і вимагає, щоб вони були відшкодовані в повному обсязі;

в особливому порядку розв'язання спорів між учасниками
цивільних правовідносин. За захистом порушених прав сторони
звертаються в органи, які не пов'язані із жодною зі сторін, а

спеціально створені для розгляду спорів — суд, третейський

суд.

Отже, цивільне право — це галузь права, яка на засадах юридичної рівності, диспозитивності регулює майнові, особисті немайнові відносини та відносини, пов'язані з інтелектуальною власністю, з метою задоволення інтересів учасників цивільних правовідносин.

1.4. Принципи цивільного права

Під принципами цивільного права розуміють основні засади, на яких здійснюється регулювання цивільно-правових відносин. Принципи цивільного права відображають найбільш характерні його властивості. Застосування конкретних норм права можливе лише з урахуванням положень, які містять загальні принципи права.

Становлення і розвиток цивільного права базується як на загальноправових принципах, так і на галузевих. Загально-правові принципи містяться в Конституції України. Вони поши­рюються на всі галузі права.

Галузеві принципи закріплені у ст. З ЦК:

  • неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого
    життя людини. Тобто органи державної влади і самоуправлін­
    ня не повинні втручатися в приватне життя особи, визначати її
    місце в суспільстві, диктувати характер поведінки;

  • неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків,
    встановлених Конституцією та законом. Держава надає рівну
    правову охорону власності незалежно від її форм та видів. Під­
    стави і порядок позбавлення права власності регламентовані
    законом (конфіскація, реквізиція);




  • свобода договору. Цей принцип реалізується шляхом:
    а) вільного вибору контрагентів; б) вільного обрання виду до­
    говору; в) вільного формування умов, на яких договір уклада­
    ється;

  • свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена
    законом. Не допускається адміністративне втручання в підпри­
    ємницьку діяльність. Водночас керуючись інтересами публіч­
    ними, держава за певних умов може регламентувати певні
    відносини (наприклад, обов'язковість ліцензування медичної
    діяльності);

  • судовий захист цивільного права та інтересу. Суд зобов'яза­
    ний розглянути будь-який спір, що стосується захисту законних
    прав і свобод особи;

справедливість, добросовісність та розумність. Суд не по­винен стояти на формальних позиціях при захисті порушених прав.

Наявність законодавчого переліку принципів не є перешко­дою до виявлення у цивільному праві й інших правових засад. Принципами цивільного права виступають також: принцип по­єднання інтересів особи та суспільства; принцип недопущення здійснення цивільних прав, яке б суперечило їх призначенню, та ін.

1.5. Система цивільного права

Цивільне право, як і будь-яка галузь права, є сукупністю розміщених в певній послідовності правових норм, об'єднаних в групи й інститути.

Цивільно-правовий інститут — це сукупність правових норм, які регулюють певну групу взаємопов'язаних суспільних відно­син. Наприклад, норми, які встановлюють підстави виникнення та припинення права власності, його зміст, способи захисту, становлять один із найважливіших інститутів цивільного пра­ва — право власності. Норми, які визначають поняття договору купівлі-продажу, його форму, права та обов'язки сторін, від­повідальність за невиконання зобов'язань, об'єднані в інститут купівлі-продажу.

Послідовність розміщення цивільно-правових норм відіграє важливе значення для їх розуміння та засвоєння. Так, скажімо, недоцільно починати вивчення сімейного права з питання про порядок і умови розірвання шлюбу, оскільки логіка вимагає спочатку засвоїти інститут про поняття та умови укладення шлюбу.

Завданням наукової систематики права є не тільки розмежу­вання окремих галузей права, а й систематичне розташування матеріалу, що належить до певної галузі права, з метою науко­вого узагальнення, послідовності вивчення та вдосконалення кодифікації.

Розміщені в певній послідовності цивільно-правові інститути становлять систему цивільного права. Для приватного права Європи традиційним є існування двох основних систем побу­дови цивільного права: інституційної та пандектної.

Інституційна система побудови включає три основні частини, в яких містяться цивільно-правові норми:

а) про особу; б) про речі; в) про зобов'язання.

Пандектна система складається із: загальних положень, речо­вого права, зобов'язального права, сімейного і спадкового права.




Цивільне право України побудоване за пандектною систе­мою і традиційно складається із Першої (її інколи називають Загальною) і Другої (або Особливої) частин.

Першу або Загальну частину становлять такі інститути:

  • основні положення цивільного права;

  • підстави виникнення цивільних прав та обов'язків;

  • суб'єкти та об'єкти цивільних прав;

  • правочини;

  • представництво та довіреність;

  • строки та терміни;

  • позовна давність.

До Другої або Особливої частини належать:

  • особисті немайнові права;

  • речове право і право власності;

  • спадкове право;

  • загальні положення про зобов'язання;

  • окремі види договірних зобовязань (купівля-продаж, да­
    рування, міна, позика тощо);

  • окремі види недоговірних зобовязань (заподіяння шкоди);

  • зобов'язання, що виникають із односторонніх дій (обі­
    цянка винагороди).

Сімейне право більшість вітчизняних фахівців розглядають як самостійну галузь права, тому до системи цивільного права його не включають.

1.6. Цивільне законодавство

Цивільне законодавство — це сукупність нормативних актів, в яких містяться норми цивільного права.

За юридичною силою та органом, шо їх видавав, нормативні акти можна поділити на:

  • закони;

  • підзаконні нормативні акти (укази Президента України,
    постанови уряду, галузевих міністерств, відомств, органів ви­
    конавчої влади);

• нормативні акти СРСР та УРСР (ті, що не втратили силу).
В сучасному цивільному праві особливого значення набува­
ють такі джерела права, як:

  • міжнародні договори;

  • корпоративні правила;

  • принципи права;

  • звичаї торговельного обігу;

  • юридична доктрина.

Конституція має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативні акти приймаються на основі Конституції. Особливе місце в системі цивільного законодавства посідає ЦК. Він має вищу юридичну силу серед інших актів цивільного законо­давства.

Чинний ЦК — результат третьої республіканської кодифікації цивільно-правових норм, набрав чинності з 1 січня 2004 р. Перший ЦК УСРР був затверджений 16 грудня 1922 р. і введений у дію з 1 лютого 1923 р. Другий ЦК УРСР був затверджений Верховною Радою УРСР 18 липня 1963 р. і набрав чинності 1 січня 1964 р. Зміст ЦК 2003 p. становлять такі книги: "Загальні положення", "Особисті немайнові права фі­зичної особи", "Право власності та інші речові права", "Право інтелектуальної власності", "Зобов'язальне право", "Спадкове право".

Закони в державі приймаються в різні часи, тому вони потре­бують відповідної систематизації. Зведення законів у ту чи іншу систему без зміни їх змісту називається інкорпорацією. Так, за останні роки видані збірники нормативних актів із страхового, транспортного, житлового законодавства, законо­давства про інтелектуальну власність тощо.

Систематизація нормативного матеріалу, коли чинні правові норми істотно доопрацьовуються, виключаються застарілі норми, усуваються прогалини та колізії в правовому регулю­ванні і потім видається новий закон в систематизованому вигля­ді, називається кодифікацією, а її результат — кодексом. Ко­декс — це законодавчий акт, в якому об'єднані і системати­зовані норми права, що регулюють певну галузь суспільних відносин.

Підзаконні нормативні акти. Елементами системи цивільного законодавства поряд із законами є також укази Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативні акти міністерств та відомств. З метою за­безпечення законності актів відомчого законодавства, їх від­повідності законам і підзаконним актам, Указом Президента України від 3 жовтня 1992 р. № 493/92 "Про державну реєстра­цію нормативно-правових актів Міністерств та інших органів влади" введено державну реєстрацію нормативно-правових актів, що видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю, якщо ці акти стосуються прав, свобод та законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер. Державну реєстрацію відомчих нормативних актів, прийнятих центральними органами, здій-

снює Міністерство юстиції України, а реєстрацію актів місце­вих органів управління — управління юстиції областей і міст Києва та Севастополя.

Міністерства та інші органи державного управління вида­ють нормативні акти у формі наказів, інструкцій та постанов. Нормативні акти міністерств та відомств, видані в межах їх компетенції та сфери діяльності, обов'язкові для всіх юридичних та фізичних осіб.

До підзаконних актів, в яких можуть міститися норми ци­вільного права, належать і рішення та розпорядження норма­тивного характеру місцевих органів влади. Голови місцевих державних адміністрацій, органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень приймають рішення, які стосуються питань, пов'язаних з правилами ведення торгівлі в певній місцевості, оренди нежитлових приміщень тощо. В межах адмі­ністративного району це розпорядження є обов'язковим для виконання.

Нормативні акти СРСР та УРСР. Згідно з Законом України від 12 вересня 1991 р. "Про правонаступництво України" і постановою Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" закони УРСР та інші акти, ухвалені Верховною Радою УРСР, діють на території України, оскільки вони не суперечать законам України, ухваленим після прого­лошення незалежності України, а акти законодавства СРСР з питань, які не врегульовані законодавством України, діють на території республіки до прийняття відповідних актів законо­давства України за умови, що вони не суперечать Конституції та законодавству України.

Серед цих актів значний обсяг становлять підзаконні норма­тивні акти: Інструкція про порядок приймання продукції вироб­ничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, затверджена постановою Державного арбітражу СРСР від 15 червня 1965 р. № П-6; Примірний статут житлово-будівельного кооперативу", затверджений постановою Ради Міністрів УРСР від ЗО квітня 1985 р. № 186, та ін.

Норми міжнародного права і міжнародні договори. Стат­тею 9 Конституції України встановлено, що укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори є невід'єм­ною частиною національного законодавства України і застосо­вуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Коли такий порядок не встановлено, пріоритет

10

згідно з нормами міжнародного права мають норми міжнарод­них договорів.

Це положення прямо встановлене ч. 4 ст. 39 ГК: "Якщо чинним міжнародним договором згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що є в законодавстві України про захист прав спожива­чів, то застосовуються правила міжнародного договору".

Корпоративні правила. Важливою формою приватного регу­лювання цивільного обігу виступають корпоративні норми по­ведінки. Регулювання цивільного обігу шляхом прийняття норм, які є обов'язковими для певного кола осіб, здійснюється шляхом прийняття установчих документів господарських товариств, до­говорів про приєднання, статутів різноманітних громадських організацій та інших актів цивільно-правового характеру.

Такі акти приймаються відповідно до вимог цивільного за­конодавства і вимагають певної поведінки від осіб, на яких поширюється їх дія.

Звичай — це правила поведінки в цивільному обігу, які складалися тривалий час і які санкціонуються суспільством для правозастосовної практики.

В ЦК прямо передбачено, що цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обігу, тобто правилом поведінки, яке не передбачене актами законодавства, але є усталеним, таким, що широко застосовується у певній сфері підприємництва і не суперечить цивільному законодавству або договору. Так, ст. 149 КТМ передбачає, що за відсутності угоди сторін тривалість вантажних робіт, розмір плати перевіз­нику за простій розмір винагороди за дострокове закінчення розвантаження визначаються відповідно до термінів і ставок, прийнятих у відповідному порту.

Юридична доктрина як джерело права становить собою на­укові правові ідеї, офіційно визнані на практиці загально­обов'язковими положеннями. В сучасній теорії юридична докт­рина втратила значення самостійного джерела права. Водночас не можна заперечувати практичне значення юридичної доктрини у формуванні понятійного апарату, тлумаченні правових норм, концептуальному обгрунтуванні проектів нормативних актів. Досить поширеними є випадки, коли юрисдикційні органи звер­таються до фахівців (наприклад, з авторського права, винахід­ницького права) за роз'ясненнями у зв'язку з необхідністю кваліфікації того чи іншого юридичного факту.

Класифікація нормативних актів за сферою регулювання. Крім вертикальної системи зв'язку нормативних актів (тобто

11

класифікації нормативних актів за їх юридичною силою) ци­вільне законодавство має і так звану горизонтальну систему. За цією ознакою можна виділити такі складові частини ци­вільного законодавства, як:

транспортне законодавство. Це законодавство як сукупність
нормативних актів визначає основні правові, економічні та орга­
нізаційні засади діяльності транспорту, правовий статус тран­
спортних організацій, їх взаємовідносини з клієнтурою, умови
перевезення, організацію безпеки руху на транспорті тощо.

Серед нормативних актів цієї категорії можна назвати: Повітряний кодекс України, Кодекс торговельного мореплавства України; закони України від 10 листопада 1994 р. "Про транспорт", від 4 липня 1996 р. "Про залізничний транспорт", від 5 квітня 2001 р. "Про автомобільний транспорт", від 6 квітня 2000 р. "Про перевезення небезпечних вантажів", від 1 липня 2004 р. "Про транспортно-експедиторську діяльність", а також Статут залізниць. На кожному виді транспорту діють окремі правила перевезення. Оновлюючи транспортне законодавство, Кабінет Міністрів України затвердив постановою від 18 лютого 1997 р. № 176 Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту (в редакції постанови від 29 січня 2003 р. № 141); Міністерством транспорту України затверд­жені Порядок і умови організації перевезень пасажирів та багажу автомобільним транспортом (наказ від 21 січня 1998 р. № 21); Правила перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України (наказ від 28 липня 1998 р. № 297). На авіаційному транспортні діють Правила повітряних перевезень пасажирів і багажу, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 25 липня 2003 р. № 568; Правила повітря­них перевезень вантажів, затверджені наказом Міністерства транспор­ту України від 14 жовтня 2003 р. № 793. Наказом Державного комі­тету будівництва, архітектури та житлової політики України від 18 листопада 1997 р. № 22 затверджені Правила користування трамваєм і тролейбусом у містах України тощо;

страхове законодавство регулює відносини між страховиками
(страховими компаніями) і страхувальниками щодо захисту
майнових прав і інтересів громадян та юридичних осіб у випадку
настання певних подій.

Основними нормативними актами цієї категорії є: закони України від 7 березня 1996 р. "Про страхування" (в редакції Закону від 4 жовтня 2001 p.), від 1 липня 2004 р. "Про обов'язкове стра­хування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та ряд підзаконних нормативних актів: Поло­ження про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 1996 р. № 959; Положення про порядок провадження діяльності страховими посередниками, затверджене постановою

12

Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1996 р. № 1523; Порядок і правила проведення обов'язкового авіаційного страхування ци­вільної авіації, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2002 р. № 1535; окремі положення про порядок і умови окремих видів державного обов'язкового страхування — опера­торів ядерних установок, відповідальності володільців зброї тощо; • торговельне законодавство.

Крім Закону України від 12 травня 1991 р. "Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 15 грудня 1993 p.), згадаємо також: Порядок заняття торговельною діяльністю і правила торго­вельного обслуговування населення, затверджені постановою Ка­бінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 108; Правила комісійної торгівлі непродовольчими товарами, затверджені наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків України від 13 березня 1995 р. № 37; Правила роздрібної торгівлі продовольчими товарами, затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європей­ської інтеграції України від 11 липня 2003 р. № 185; Правила роз­дрібної торгівлі транспортними засобами і номерними агрегатами, затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європей­ської інтеграції України від 31 липня 2002 р. № 228; Правила тор­гівлі на ринках, затверджені наказом Міністерства економіки та з питань Європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Дер­жавного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26 лютого 2002 р. № 57/188/84/105; Правила торгівлі у роз­строчку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від

I липня 1998 р. № 997; Правила роздрібної торгівлі непродо­
вольчими товарами, затверджені наказом Міністерства економіки
та з питань європейської інтеграції України від 11 березня 2004 р.
№ 98, окремі правила роздрібної торгівлі: алкогольними напоями,
примірниками аудіовізуальних творів, нафтопродуктами та ін.;

законодавство про інтелектуальну власність.

До цієї групи належать закони України від 23 грудня 1993 р. "Про авторське право і суміжні права" (в редакції Закону від

II липня 2001 p.), від 15 грудня 1993 р. "Про охорону прав на
винаходи і корисні моделі" (в редакції Закону від 1 червня 2000 p.),
від 15 грудня 1993 р. "Про охорону прав на промислові зразки",
від 21 квітня 1993 р. "Про охорону прав на сорти рослин" (в редакції
Закону від 17 січня 2002 p.), від 15 грудня 1993 р. "Про охорону
прав на знаки для товарів і послуг", Правила складання і подання
заявки на винахід та заявки на корисну модель, затверджені нака­
зом Міністерства освіти України від 22 січня 2001 р. № 22, та ін.

Відповідні нормативні акти становлять зміст будівельного законодавства, законодавства про оренду, банківського, спад­кового законодавства тощо.

13

1.7. Недійсність нормативних актів

Згідно з теорією цивільного права не підлягають застосу­ванню нормативні акти:

  • видані некомпетентними органами, які регулюють не той
    предмет, до якого належить сфера діяльності того чи іншого
    органу;

  • протизаконні;

  • аморальні.

Такі нормативні акти не підлягають застосуванню навіть у тому випадку, коли вони у встановленому порядку не були скасовані. Нормативні акти, видані з порушенням процедури їх прийняття, форми, з помилками в змісті діють, доки публічно не будуть скасовані.

Порядок визнання недійсними нормативних актів встанов­лений Конституцією. Відповідно до ст. 152 Основного Закону закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції або якщо була порушена встановлена Конституцією процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. В судах загальної компетенції можуть розглядатися рішення місцевих держадмі­ністрацій чи виконавчих органів, які порушують права, свободи та законні інтереси громадян.

1.8. Дія цивільних законів

Для правильного застосування правової норми в кожному конкретному випадку необхідно з'ясувати:

  • чи діє ця норма на момент її застосування (дія закону у
    часі);

  • чи підлягає вона застосуванню на цій території (дія закону
    у просторі);

  • чи поширюється ця норма на конкретну особу (дія закону
    щодо кола осіб).

Дія закону у часі. Дія цивільно-правових норм у часі почи­нається з моменту набрання ними чинності і продовжується до моменту, коли вони втрачають правову силу у встановленому законом порядку. Визначення моменту вступу в дію конкретного нормативного акта має велике практичне значення, оскільки за загальним правилом нормативні акти не мають зворотної сили, тобто їх дія поширюється лише на ті конкретні правовідносини, які виникли після вступу закону в дію.

Відповідно до ст. 94 Конституції України закон набирає чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення,

14

якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його оприлюднення.

В ст. 57 Конституції прямо передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у встановленому законом порядку, є нечинними.

Порядок набуття чинності законів, актів Президента, Кабінету Міністрів визначений Указом Президента України від 10 червня 1997 р. № 503/97 "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності".

Згідно зі ст. З Указу Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" нормативно-правові акти, що ви­даються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян або мають міжві­домчий характер, набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в цих актах не встановлено пізнішого строку набрання ними чинності.

Держава гарантує кожному громадянинові право знати свої права та обов'язки. В ст. 57 Конституції прямо передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у встановленому законом порядку, є нечинними.

Офіційними друкованими виданнями, в яких публікуються закони і підзаконні акти, є збірники "Відомості Верховної Ради України", "Офіційний вісник України", газети "Урядовий кур'єр" та "Голос України".

Нормативні акти уряду також публікуються в "Збірнику уря­дових нормативних актів України" та в "Зібранні законодавства України".

Зворотна сила закону. Як вже зазначалось, після набрання чинності закон діє на майбутній час. Тому при появі нового закону попередній зберігає свою чинність щодо тих фактів, які виникли протягом часу, коли він діяв. Акти цивільного зако­нодавства не мають зворотної сили у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують цивільну відповідальність. Як виняток в самому законі може бути зазначено, що він (або окремі його положення) поширює свою дію на правовідноси­ни, які виникли і до його прийняття, тобто закону може бути спеціально надана зворотна сила.

Дія закону в просторі. Нормативно-правові акти, в тому числі цивільно-правові, діють на всій території України. Закони,

15

нормативні акти міністерств та відомств, центральних органів управління також діють на всій території країни, а акти місцевих органів — на території відповідної області (міста, району).

В окремих випадках у законах та в інших нормативних актах може бути передбачено, що вони підлягають застосуванню лише в певних адміністративно-територіальних одиницях, тобто дія такого акта обмежена визначеними ним адміністративними кордонами. Наприклад, дія указів Президента України про спе­ціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності поширюється відповідно на окремі міста та райони певних областей.

Дія закону щодо кола осіб. Цивільні закони України поши­рюють свою дію на всіх осіб (фізичних і юридичних), які знаходяться на території України, якщо інше не передбачено в самому законі або не випливає з його змісту. Але деякі ци­вільно-правові норми розраховані на певне коло осіб — тільки на громадян (наприклад, правила щодо підстав та умов оголо­шення громадянина померлим) або тільки на юридичні особи (правила щодо підряду на капітальне будівництво).

Іноземні громадяни та особи без громадянства користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

1.9. Аналогія закону і аналогія права

Норми цивільного права регулюють найбільш типові й ха­рактерні для певного етапу суспільного розвитку майнові та немайнові відносини. Але навіть найдосконаліша система права не може охопити всю різноманітність суспільних відносин, які потребують правового регулювання.

Так, безпосередньо в законодавстві відсутня правова регла­ментація багатьох питань, які виникають на практиці у зв'язку з медичним обслуговуванням, внутрішніми перевезеннями паса­жирів місцевим транспортом, функціонуванням громадянського харчування та іншими видами повсякденного обслуговування.

Законодавець в ЦК прямо зазначає, що цивільні права та обов'язки можуть виникати з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені в законі, але з огляду на загальні засади і зміст цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки.

Зміни в політичному житті й недоліки законодавчої техніки також сприяють тому, що окремі суспільні відносини залиша­ються поза полем правового регулювання.

16

Під прогалиною в праві зазвичай розуміють випадки, коли певні суспільні відносини потребують правового регулювання, але воно не передбачене конкретним законом, правовою нормою. Засобом усунення прогалин є правотворчість: прийняття нових норм або редагування застарілих. Але суди не можуть чекати, доки прогалину в праві усуне законодавець, і не надавати захисту інтересам громадян і організацій, посилаючись на відсутність нормативної бази. Вихід полягає в тому, що суду надається право розглядати такі справи за допомогою аналогії.

Аналогія закону і аналогія права як засоби усунення прога­лин в законодавстві передбачені в ст. 8 ЦК: "Якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивіль­ного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону)".

Отже, аналогія закону має місце, якщо:

  1. відносини, щодо яких виник спір, за своїм характером
    потребують цивільно-правового регулювання;

  2. ці відносини не регулюються якимись конкретними нор­
    мами права;

  3. вирішення спору, який виник, неможливе виходячи із
    засад і змісту законодавства;

  4. є закон, який регулює схожі відносини і який може бути
    застосований до цих відносин.

Вирішуючи справу шляхом використання аналогії закону, суд повинен не лише посилатися на конкретну норму закону, а й обґрунтовувати, чому він вважає за можливе її застосувати. Наприклад за відсутності законодавчого акту, що регулює відносини оренди до орендних відносин застосовуються пра­вові норми, які регулюють відносини найму. В певних випад­ках законодавець з метою "нормативної економії" сам вказує на необхідність застосувати аналогічний закон. Так, до договору міни застосовується ряд норм (статей), які регулюють відносини, що виникають за договором купівлі-продажу.

Існують і більш суттєві прогалини в законі. В ньому бувають відсутні не лише прямі норми, а й аналогічні. Такі прогалини заповнюються за допомогою аналогії права, тобто такі цивільні відносини регулюються відповідно до загальних засад цивільно­го законодавства (ч. 2 ст. 8 ЦК).

Суд може приймати рішення виходячи із аналогії права, якщо:

— відносини, щодо яких виник спір, за своїм характером потребують цивільно-правового регулювання;

0- U 7 0 і?

  • ці відносини не лише не регулюються якимось конкрет­
    ними нормами права, а й взагалі відсутні правові норми, які
    регулюють подібні відносини;

  • виходячи із загальних засад законодавства (справедли­
    вості, добросовісності, розумності та ін.) суд може розглянути
    справу по суті.

В цьому випадку суд, обґрунтовуючи рішення, повинен зазна­чити, якими саме засадами він керувався.

1.10. Значення судової практики

Під судовою практикою зазвичай розуміють ті положення (рішення) судів, які виробляються судами при розгляді певної категорії справ (наприклад, щодо встановлення батьківства, відшкодування шкоди, яка заподіяна джерелом підвищеної не­безпеки тощо).

Рішення суду у конкретній справі мають обов'язкову силу лише для суб'єктів цієї справи і, звичайно, джерелом права вони не є. Джерелом права не можуть вважатися і узагальнен­ня судової практики з певних категорій справ, позиції колегії в цивільних справах Верховного Суду України.

Водночас судова практика тісно пов'язана з джерелами права і має важливе значення в цивільному законодавстві.

По-перше, саме за допомогою судової практики встановлю­ється таке розуміння і тлумачення закону, яке розкриває його зміст і розвиває його положення.

По-друге, саме цивільна практика є вихідною базою для цивільного законодавства. Завдяки судовій практиці в норматив­ному порядку урегульовуються відносини, які до цього цивіль­ним законодавством не регламентувалися. Так, ЦК 1963 р. не містив положень щодо відшкодування витрат, яких особа зазнала при веденні чужої справи без доручення. Але на практиці такі справи виникали, і суди змушені були їх вирішувати. Як наслідок цього в ЦК 2003 p. з'явилася окрема глава — гл. 79 "Вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення".

По-третє, застосування цивільно-правових норм на практиці дозволяє з'ясувати, наскільки ефективною і повною є чинна норма, виявити прогалини, неточності, суперечності, які закла­дені в ній, усунути їх і цим самим удосконалити норму права.

З метою забезпечення правильності рішень, які виносять суди, Пленуму Верховного Суду України надано право давати судам керівні роз'яснення, чим досягається єдність судової практики в однорідних справах.

18

Зазначимо, що відповідно до ст. 147 Конституції право офіційного тлумачення законів надане Конституційному Суду України.

Постанови Пленуму Верховного Суду публікуються в окре­мих збірниках і в періодичних юридичних виданнях ("Вісник Верховного Суду України", "Право України", "Збірник поточ­ного законодавства, нормативних актів, арбітражної і судової практики", "Юридичний вісник" та ін.).

Постанови Пленуму Вищого господарського суду та роз'яс­нення Президії Вищого господарського суду України публіку­ються в спеціальному виданні "Вісник Вищого господарського суду України", а також в зазначених вище виданнях.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28

Схожі:

Методичні рекомендації до самостійної роботи роботи студентів з дисципліни...
Цивільне процесуальне право. Робоча навчальна програма / Кіреєва Н. О., Захароіва О. С., Грабовська О. О. – Київ нац ун-т імені Тараса...
ПРАКТИКУМ до курсу “Цивільне право. Особлива частина”. Зміст
За цим практикумом передбачено вивчення другої (особливої) частини курсу “Цивільне право”. Практикум включає в себе такі розділи:...
НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО На правах...
Спеціальність 12. 00. 03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Національний...
Цивільне право (частина 1 і 2). Методичні вказівки до семінарських занять для студентів напряму підготовки 030402 Правознавство /...
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Національний...
Цивільне право (частина 3 і 4). Методичні вказівки до семінарських занять для студентів напряму підготовки 030402 Правознавство /...
Право України Підручник Видання друге, перероблене і доповнене Київ
Х68 Харитонов Є. О., Старцев O. B. Цивільне іиічно-правових елементів — традиційно державним установам надаються пільги і нерепані,...
Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / Ц58 Д. В. Боброва,...
Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / Ц58 Д. В. Боброва, О. В. Дзера, А. С. Довгерт та ін.; За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової....
План: Загальна характеристика цивільного права. Право власності: поняття, зміст
Цивільне право — це сукупність норм права, що регулюють майнові і особисті немайнові відносини, які складаються в суспільстві між...
1. Цивільне право як галузь права. Місце цивільного права в системі правових галузей
Цивільне право як галузь права. Місце цивільного права в системі правових галузей
ПРОГРАМНІ ПИТАННЯ З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ “ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕС”
Поняття цивільного процесу та його структура. Цивільне процесуальне право як галузь права
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка