6. Українські землі в другій половині ХVI ст.
ОСТРОЗЬКИЙ КОНСТЯНТИН-ВАСИЛЬ (1526 - 23.2.1608) - видатний український політичний і культурний діяч, князь. Н. у Дубно (тепер Рівненська обл.). Володів великими маєтностями на Волині, Київщині, Поділлі та в Галичині. Був старостою володимир-волинським, маршалком волинським (з 1550), воєводою київським (з 1559) і сенатором (з 1569). О.- одна з найбільш впливових політичних постатей того часу. Був претендентом на польський престол після смерті Сигізмунда II Августа (1572) і московський трон після смерті царя Федора Івановича (1598). О., послідовно захищаючи українські політичні права, став одним з лідерів опозиції, яка не підтримувала укладення Люблінської унії 1569. Виступав за те, щоб Україна увійшла на рівних правах з Польщею і Литвою до нового федератиьного державного об'єднання - Речі Посполитої. Підтримував зв'язки з козаччиною, хоча брав участь у боротьбі з козацьким повстанням під проводом К. Косинського і не підтримав Наливайка повстання 1594-96. О. відіграв значну роль у національно-культурному житті України другої пол. 16 - поч. 17 ст. Засновник шкіл у Турові (1572), Володимирі-Волинському (1577), академії (бл. 1576-80) і друкарні (1578) в Острозі. З ініціативи О. в Острозі був створений гурток визначнихдіячів української культури, членами якого були Г. Смотрицький, Клирик Острозький, З. Тустанівський, Д. Наливайко та ін. У 1581 на кошти О. був виданий перший повний текст Біблії староукраїнською мовою (див. Острозька Біблія). Відігравав важливу роль у релігійному житті України. Не заперечуючи в принципі проти об'єднання католицької і православної церков, виступав за те, щоб справа унії розглядалася на церковному соборі, а не вирішувалася тільки вищим духовенством. У 1596 під час Берестейського церковного собору очолив опозицію і виступив проти укладення Берестейської унії 1596. Помер у Острозі.
ВИШНЕВЕЦЬКИЙ ДМИТРО (р. н. невід. -п. 1563) - український князь, перший з достовірно відомих козацьких гетьманів (бл. 1552-1563). Походив з старовинного волинського роду Гедиміновичів. Власник земельних маєтків у Кременецькому повіті. В 1550-53 - староста Черкаського і Канівського повітів. Бл. 1552 (за ін.даними 1554-55,1556) збудував на о-ві Мала Хортиця замок, який став прототипом Запорізької Січі і згуртував на боротьбу проти татар кілька сот козаків. 1554 знову призначений Сигізмундом II Августом старостою канівським і черкаським. В 1557-58 відбивав напади кримських татар на чолі з ханом Девлет-Гіреєм І на Хортицю. В жовтні 1657 В. на чолі козаків здобув турецьку фортецю Іслам-Кермен і вивіз звідти всі гармати на Хортицю. В. пробував організувати союз держав (Польща, Московія), в якому би брали участь і запорожці для боротьби проти Туреччини і Кримського ханства. На початку 1559 здійснив вдалий похід у Крим, визволивши з неволі кілька тисяч українських невільників. У червні запорожці під проводом В. напали на турецьку фортецю Азов. У 1563 втрутився в боротьбу за молдавський престол. Під час походу у Молдавії 4-тисячний козацький загін на чолі з В. зазнав поразки у бою під Сучавою ви військ претендента на молдавський престол Стефана IX Томші. В. був взятий в полон і виданий турецькому уряду. За повідомленням “Хроніки Мартина Бєльського” В. після жорстоких катувань за наказом султана Сулеймана II був скинений з вежі на залізні гаки, вмуровані у прибережну стіну в Константинополі, на яких і помер. В. -герой української народної думи про Байду.
СМОТРИЦЬКИЙ ГЕРАСИМ (р.н.невід. - п. жовтень 1514) - український письменник, педагог, культурно-освітній діяч. Батько М.Смотрицького. Н., ймовірно, у с. Смотричі на Поділлі (тепер Дунаєвецького р-ну Хмельницької обл.) в шляхетській родині. До 1576 був міським писарем у Кам'янці-Подільському. Згодом на запрошення князя К.Острозького переїхав до Острога, де став одним із передових діячів Острозького братства. В Острозі належав до гуртка, куди входили визначні діячі української культури -Кпирик Острозький, З.Тустанівський, Д.Наливайко та ін. 3 1580 - перший ректор Острозької Академії. Разом з І.Федоровим готував видання Острозької Біблії 1581 (написав віршовану передмову до неї, був її головним перекладачем і редактором) та “Буквар” (1578). Помер в Острозі. С. - автор першої друкованої пам'ятки української полемічної літератури “Ключ царства небесного и нашее христианское духовное впасти нерушимый узел” і трактату “Календар римський новий” (обидві видані у 1587). С. написав також ряд полемічних сатиричних творів, що не збереглися. У своїх працях С. полемізує з єзуїтами, критикує католицьке вчення про божественне походження папської влади. Твори С. написані мовою, близькою до народної.
ФЕДОРОВ ІВАН, Іван Федорович [р. н. невід.-5(15). 12.1583] - видатний друкар і книговидавець. У 1550 роки, імовірно, працював у найстарішій московській т.зв. анонімній друкарні. Разом з П.Мстиславцем керував державною друкарнею, де впиши перші у Москві точно датовані книги - “Апостол” (1564) і два видання “Часовника” (1565). У 1569-70 видав дві книги в друкарні білоруського магната Г.Хоткевича у м.Заблудові (тепер Польща). Останні роки працював в Україні: бл. 1572-75 і 1583 у Львові, 1575-76 у с. Дермані (тепер Рівненська обл.), 1577-82 - в Острозі. З допомогою львівських ремісників видав перші в Україні друковані книги: “Апостол” (25.2.1573-15.2.1574) і “Буквар” (1574)-найстаріший у Східній Європі друкований підручник. Заснував Острозьку друкарню, де під його керівництвом надруковано грецько-старослов'янський буквар (1578), “Книгу Нового Завіту” і покажчик до неї (1580), “Хронологію” А.Римші (1581), Острозьку Біблію (1581). Брав участь у редагуванні та оформленні книг, писав післямови, був талановитим новатором у галузі поліграфічної техніки. Після смерті Ф. його друкарське обладнання перейшло до Львівської братської друкарні. Поховано Ф. в Онуфріївському монастирі у Львові.
7. Українські землі в першій половині XVII ст.
САГАЙДАЧНИЙ ПЕТРО [Конашевич-Сагайдачний Петро; можливо, 1570 - п. 10(20).4.1622] - гетьман українського реєстрового козацтва, видатний полководець, відомий політичний та культурно-просвітницький діяч першої чв. 17 ст. Походив з української православної шляхти з околиць міста Самбора на Підкарпатті (ймовірно, з с. Кульчиці, тепер Самбірського р-ну Львівської обл.). Освіту здобув в Острозькій греко-слов'яно-латинській академії. Деякий час був приватним учителем у київського міського судді Яна Аксака. З 1601 перебував на Запорозькій Січі. Брав участь у походах на Молдову та Лівонію. У 1606 вперше обраний гетьманом українського козацтва (за ін. дан. -у 1601). Завдяки діяльності С. козацьке військо перетворилося у регулярне військове формування. Прославився як організатор військових походів запорозьких козаків проти турків і татар. Під його керівництвом здобуто міста Варну, Очаків, Перекоп (1607), Синоп, Трапезунд, Кафу (1616). Військові перемоги С. сприяли зростанню міжнародного значення українського козацтва. У 1618 С. приєднався до “Ліги міліції християнства”, метою якої була боротьба з Османською імперією. Весною 1618 С. на чолі 10-тисячного козацького війська взяв участь у поході польського королевича Владислава на Москву. Козаки на чолі з С. здобули міста Лівни, Єлець, облягали місто Михайлов. Неподалік від Москви козацьке військо з'єдналося із загонами королевича Владислава, який доручив гетьману керувати облогою міста.
С. відомий як культурно-просвітницький діяч. За сприяння С. у Києві утворився культурний осередок, до якого належали I.Борецький, Є.Плетенецький, К.Сакович, М.Смотрицький та ін. Завдяки активній підтримці С. 9.10.1620 Єрусалимський Патріарх Феофан висвятив I.Борецького на митрополита Київського (згодом єпископами стали М.Смотрицький та І.Копинський), чим відновлено православну ієрархію у Речі Посполитій. У своїх зверненнях до польського уряду гетьман постійно домагався офіційного визнання Православної Церкви та надання їй прав і привілеїв. У 1620, дбаючи про розвиток національно-освітнього руху в Україні, С. разом з усім Військом Запорозьким записався до Київського Богоявленського братства. С. матеріально допомагав Київській братській школі. Став першим з українських гетьманів, який прагнув поєднати військову могутність українського козацтва з діяльністю ін. станів українського суспільства (духовенства, української шляхти та міщан) для досягнення автономії України у складі Речі Посполитої.
С. належав до поміркованої частини козацької старшини, яка, реально оцінюючи тогочасні військові можливості Війська Запорозького, намагалася відстояти національні інтереси українського народу шляхом переговорів і компромісів з польським урядом. У 1617 і 1619 укладав з польським урядом угоди (див. Вільшанська угода 1617 і Раставицька угода 1619), умови яких викликали незадоволення серед частини козацтва і призвели до короткострокового обрання в 1620 гетьманом Я.Бородавки.
Після поч. Хотинської війни 1620-21 і звернення короля Сигізмунда III Вази та уряду Речі Посполитої про допомогу у війні з турками С. особисто поїхав до Варшави, де подав королю вимогу про надання прав і привілеїв православному населенню України та козацькому війську, виконання яких означало б надання Україні статусу автономії у складі Речі Посполитої. У вересні 1621 С. очолював 40-тисячну українську армію, яка, приєднавшись до польських військ, відіграла вирішальну роль у розгромі турків у битві під Хотином (див. Хотинська війна 1620-21) і тим самим зупинила експансію Османської імперії у Європу. У квітні 1622 С., поранений під час Хотинської битви отруйною стрілою, помер. Перед смертю С. майже всі свої кошти пожертвував на відновлення Богоявленського монастиря та утримання Київської, Львівської та Луцької братських шкіл. Похований у Києво-Братському монастирі. На похороні гетьмана 20 учнів братської школи виголосили складений ректором школи К.Саковичем панегірик “Вірші на жалосний погреб зацного рицера Петра Конашевича-Сагайдачного”. На думку деяких дослідників, С. був автором полемічного трактату “Розмова про унію”.
МОГИЛА ПЕТРО [31.12.1596 (10.1.1597) - 1.(11).1.1647] - визначний український церковний і культурний діяч 17 ст., Київський митрополит ( з 1632, за ін. дан., з 1633). Син Симеона М. - господаря Волощини (1601-07) і Молдавського князівства (1607-09). Вважається, що освіту здобув у Львівській братській школі, вивчав теологію у Паризькому ун-ті. Служив у польському королівському війську, брав участь у Цецорській битві 1620 і Хотинській війні 1621. В 1625 М. під впливом І. Борецького прийняв чернецтво. В 1627 М. було обрано архімандритом Киево-Печерсько Лаври, а з 1632 (за ін.дан., 1633) - митрополитом Київським. Відстоював права Української Православної Церкви (на київських соборах 1628 і 1629) і в 1632 добився від короля. Владислава IV Вази її легалізації в Україні (див. “Статті для заспокоєння руського народу”). В 1628-29 М. виступив одним з авторів проекту про створення українсько-білоруського патріархату поєднаного з Римом. Однак цей проект не зустрів підтримки ні серед українського суспільства (в першу чергу Запоріжжя), ні зі сторони Риму та Польщі. М. створив гурток вчених і культурних діячів, т. зв. Могилянський Атенеум (С. Косов, А. Калнофойський, Т. Земка, І. Козловський-Трофимович та ін.), який під його керівництвом здійснив реформу церковного життя та опрацював проект “Православного ісповідання віри” - першого православного катехизису, який був прийнятий Собором православних церков у Києві 1640 і в Ясах 1641 та остаточно затверджений усіма східними Патріархами в 1643. У 1631 відкрив Лаврську школу, яка в 1632 була об'єднана з Київської братською школою і в 1633 дістала назву Києво-Могилянська Колегія (з 1701 - Киево-Могилянська Академія). Реставрував Софійський собор і будинки Києво-Печерського монастиря, а в 1635 дав доручення розкопати, зруйновану татаро-монголами Десятинну церкву. У 1640 за допомогою М. було засновано першу румунську школу - Слов'яно-Греко-Латинську Академію в Яссах, якою керував колишній ректор Києво-Могилянської Колегії С. Почаський. Сприяв письменникам і художникам. Відкрив друкарні в Довгому Полі (1635), чим відновив румунське книгодрукування і в Молдові у Яссах (1641). Помер у Києві, похований у Києво-Печерській Лаврі. М, автор ряду богословських творів - “Євангеліє Учительне” (1616), “Служебник” (1629,1639), “Хрест Христа Спасителя” (1632), “Анфологіон” (1636), “Євлогіон” (“Требник Петра Могили”; 1646), числених полемічних праць і проповідей. За ініціативою і активною участю М. групою київських письменників був написаний один з кращих творів української полемічної літератури 17 ст. трактат “Літос альбо Камінь...” (1644). Написаний польською мовою, вийшов під псевд. Євсевій Пимен (на думку деяких дослідників автором книги був сам М.).
8. Національно-визвольна війна українського народу середини ХVII ст.
ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ БОГДАН (1595 -27.7.1657) — визначний український політичний і державний діяч, полководець, гетьман України (1648-57). Засновник Української гетьманської держави. Н. у родині українського шляхтича М.Хмельницького. Припускають, що місцем народження був хутір Суботів, неподалік від Чигирина. Початкову освіту здобув у школах Чигирина та Києва. Згодом продовжував навчання у Львівському (або Ярославському) єзуїтському колегіумі. Добре володів польською та латинською мовами, знав історію. Після 1618 вступив до Чигиринської сотні реєстрового козацького війська. У серпні 1620 X. разом з батьком вирушив до війська коронного гетьмана С.Жолкевського, яке готувалось до походу на Молдову. Брав участь у Цецорській битві 1620, в якій загинув його батько, а сам X. потрапив у полон. Перебуваючи у дворічному турецькому полоні в Стамбулі, добре оволодів турецькою мовою. Після повернення з неволі (можливо, був викуплений матір'ю або козаками) служив у Чигиринському полку. Припускають, що згодом X. брав участь у походах козаків проти татар та турків, а також у війні Речі Посполитої з Московською державою (1632-34). Був учасником козацького повстання під керівництвом Тараса Федоровича 1630. У 1637 був учасником національно-визвольного повстання під проводом П.Павлюка. Після битви під Кумейками брав участь у козацькій раді під Боровицею як військовий писар Війська Запорозького. У 1638 X. - учасник козацького походу під проводом Я.Остряниці та Д.Гуні. Брав участь у козацькій раді в Києві, де його обрано до складу посольства, яке мало домагатися у короля пом'якшення умов прийнятої сеймом Речі Посполитої Ординації 1638. У грудні 1638 X. обрано сотником Чигиринського полку. У 1639 знову побував у Вільно та Варшаві, де намагався добитися поступок від польського уряду. За деякими даними, в 1644 вів переговори у Варшаві з французьким послом Ніколасом де Брежі щодо умов найму на французьку службу 2600 запорозьких козаків. У квітні 1645 X. у складі посольства побував у Франції, де укладено угоду про наймання козаків, які згодом брали участь у воєнних діях проти іспанських Габсбургів під Дюнкерком. На поч. 1646 відбулася таємна зустріч X. з Владиславом IV Вазою, під час якої польський король обіцяв збільшити козацький реєстр до 12 тис. чол. та відновити права і вольності козацтва. У серед. 1640 років загострилися стосунки X. з представниками королівської адміністрації, зокрема з чигиринським старостою О.Конєцпольським та підстаростою Д.Чаплинським. Незважаючи на те, що король надав X. привілей на право володіння хутором Суботовим, навесні 1647 Д.Чаплинський захопив хутір і вигнав звідти родину X. Впродовж 1647 X. неодноразово звертався до О.Конецпольського та коронного гетьмана М.Потоцького з проханням припинити свавілля і повернути Суботів, але безрезультатно. Наприкінці травня 1647 виїхав до Варшави, де обговорював питання про організацію морського походу проти турків. На початку вересня 1647 коронний канцлер Єжи Оссолінський вручив X. гетьманські клейноди. У вересні-жовтні 1647 під проводом X. відбувалися таємні наради щодо організації антипольського повстання. У листопаді 1647 внаслідок доносу чигиринського осавула Р.Пешти X. був заарештований і лише з допомогою друзів йому вдалося звільнитися. У грудні 1647 X. з невеликим загоном козаків і сином Тимошем вирушив на Запорожжя. На острові Томаківка, наприкін. грудня 1647 — поч. січня 1648 під керівництвом X. створено табір. У січні 1648 X. відрядив посольство до кримського хана Іслам-Гірея III з проханням допомогти козакам у війні з Польщею. 25.1.1648 повсталі козаки здобули Запорозьку Січ на мисі Микитин Ріг, де на поч. лютого 1648 на козацькій раді X. було обрано гетьманом. Відразу ж розпочалася підготовка до загальнонародної національно-визвольної війни проти Польщі. На поч. 1648 X. уклав воєнно-політичний союз з Кримським ханством та відправив посольство до турецького султана Ібрагіма і до донських козаків. Навесні 1648 українська армія під командуванням X. завдала нищівних поразок польським військам у Жовтоводській битві 1648 і Корсунській битві 1648. Намагаючись широко розгорнути визвольне повстання, гетьман звернувся з універсалами до українського народу із закликом піднятися на боротьбу проти поневолювачів. Під час національно-визвольної війни гетьман особливу увагу приділяв питанням створення української армії та забезпечення її боєздатності. З цією метою він розробив і запровадив статут “Про устрій Війська Запорозького”, видав мобілізаційні універсали до козацьких полків, займався питаннями матеріального забезпечення військ. Це дало можливість українській армії 23.9.1648 розгромити королівські війська у битві під Пилявцями і розпочати визвольний похід на західноукраїнські землі (див. Пилявецька битва 1648). За короткий час козацькі полки під командуванням X. зайняли міста Збараж, Броди, Старокостянтинів. 26.9.1648 розпочалася облога Львова, а вже j 5.10.1648 загони М.Кривоноса здобули Високий Замок. 16.10.1648, одержавши викуп від міста, українська армія вирушила в похід на За^остя. Після зняття облоги цього міста (14.11.1648) козацькі полки повернулися у Наддніпрянщину, і 17.12.1648 відбувся урочистий в'їзд X. до Києва. В цей час продовжувалися переговори X. з новим польським королем Яном II Казимиром і одночасно посольства були відправлені у Московське царство, Трансільванію та Кримське ханство. Невдоволені результатами воєнних дій та умовами укладеного перемир'я, обидві сторони готувалися до продовження військових дій. Наприкін. червня 1649 українські війська на чолі з Б.Хмельницьким розпочали облогу фортеці Збараж, для звільнення якої вирушила польська армія на чолі з Яном II Казимиром. Внаслідок переможної Зборівської битви 1649 X. уклав Зборівський мирний договір 1649 між Україною та Польщею, який передбачав обмеження території Української гетьманської держави землями Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств, встановлював реєстр чисельністю 40 тис чол., надавав амністію учасникам повстання, передбачав можливість повернення шляхти у свої маєтки тощо. Перерва у воєнних діях дала можливість гетьману зосередити зусилля на розбудові української державності: було встановлено козацький адміністративно-територіальний устрій, зміцнювалися кордони держави, впорядковувалися фінанси, активізувалася зовнішньополітична діяльність. У 1650 X. здійснив успішний похід на Молдову, внаслідок якого встановлено союзницькі відносини з молдовським господарем В.Лупулом (див. Молдовські походи 1650, 1652 і 1653).
Успіхи політики гетьмана та зміцнення могутності України розцінювалися у Варшаві як загроза інтересам Речі Посполитої, і вже наприкін. вересня 1650 польський уряд прийняв рішення продовжувати військові дії. На поч. лютого 1651 польське військо розпочало наступ на Брацлавщину, але протягом лютого-березня 1651 зазнало ряд поразок від полковника І.Богуна і було змушене відступити до Кам'янця. Перебуваючи у цей час на Волині, гетьман продовжував активно готуватися до війни. За його наказом проведено загальну мобілізацію. У червні 1651 відбулася Берестецька битва 1651, яка закінчилася поразкою війська X. Гетьман змушений підписати невигідний для України Білоцерківський мирний договір 1651, який обмежував територію Гетьманської держави Київським воєводством і зменшував козацький реєстр до 20 тис. чол. Умови миру викликали невдоволення козацтва, що призвело до відновлення воєнних дій навесні 1652. У травні 1652 українське військо під командуванням Б.Хмельницького розгромило 25-тисячну польську армію у Батозькій битві 1652. Протягом 1652-53 X. продовжував воєнні дії проти польських військ.
У складних військово-політичних умовах X. змушений був постійно шукати нових союзників для боротьби проти Польщі. Грабіжницька, зрадлива політика кримських ханів та пасивність Туреччини, з одного боку, непримиренність Речі Посполитої щодо Української держави - з другого, примусили X. укласти 8.1.1654 на раді у Переяславі військово-політичний союз між Гетьманщиною та Московським царством. Зважаючи на ряд непорозумінь і суперечок із керівником московського посольства Б.Бутурліним, X. відправив посольство до царя з вимогою підтвердити права і привілеї Війська Запорозького (“21 стаття Б.Хмельницького”). 27.3.1654 у Москві були затверджені царем “Статті Богдана Хмельницького” (див. Березневі статті 1654), гетьману надіслано “жалувану” грамоту, що знаменувало укладення міждержавного договору між Україною та Росією. У 1655 відбувся спільний похід українсько-московських військ на Львів. У цей час дедалі більше загострювалися стосунки гетьмана з царськими воєводами, які втручалися у внутрішні справи України, порушуючи досягнуті домовленості. Занепокоєний зміною зовнішньополітичного курсу Москви, яка пішла на примирення з Польщею (див. Віденське перемир'я 1656), X. вирішив заручитися підтримкою Трансільванії та Швеції. У жовтні 1657 X. уклав договір з Трансільванією про взаємодопомогу, за яким Юрій II Ракоці визнав за гетьманом право на “всю Русь до Вісли”. В цей же час X. активно налагоджував дипломатичні відносини зі шведським королем Карпом Х Густавом. Активізувалися й стосунки гетьмана з Молдовою, Валахією, Австрією І Бранденбургом. Проте раптова смерть гетьмана 27.7.1657 зупинила його величезну діяльність, спрямовану на об'єднання всіх українських етнічних земель і зміцнення суверенітету Української держави. X. похований 23.8.1657 в Іллінській церкві в Суботові.
БОГУН ІВАН (Федоренко, Федорович; р.н.невід.п.17(27), 2.1664) - видатний український військовий і державний діяч, полководець, полковник подільський, згодом – кальницький (вінницький) і паволоцький. Походив з української шляхти. Учасник визвольних повстань у 1637-38. Брав участь у всіх битвах національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького 1648-57. В березні 1651 Б. разом з С.Височаном керував обороною Вінниці. Особливо визначився у Берестецькій битві 1651. В ході цієї битви, будучи обраним наказним гетьманом, зумів організувати оборону козацького табору, а пізніше вивести українську армію з оточення. В 1653 вів запеклі бої з польськими частинами пір, командуванням С.Чарнецького під Монастирищем. В січні 1654 Б. разом з відмовився присягнути на вірність московському царю. У 1655 керував героїчною обороною Умані. Непохитно стояв на позиціях української державності, був противником промосковської і пропольської орієнтації українських гетьманів. В1658брав активну участь у придушенні Пушкаря і Барабаша заколоту 1657-58. Висловлював претензії Ю.Хмельницькомуза укладення Переяславських статей 1659. В.1662 Б. був ув'язнений поляками в фортеці Мальборк (Марієнбург). На поч. 1663 король Ян II Казимир звільнив Б. і доручив йому командування правобережними козацькими полками. В 1663-64 брав участь у поході гетьмана П.Тетері у Лівобережну Україну. В лютому 1664 був схоплений поляками 17( 27)2.1664 розстріляний біля Новгород-Оверського.
|