2. Виникнення та розквіт Київської Русі


Скачати 2.41 Mb.
Назва 2. Виникнення та розквіт Київської Русі
Сторінка 14/16
Дата 16.03.2013
Розмір 2.41 Mb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Право > Документи
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16

28. Україна в умовах десталінізації (1953-1964 рр.)

  • ГОРСЬКА АЛЛА (1929-1970) - українська художниця і відомий діяч правозахисного руху 60-х років в Україні.

  • Підчас війни пережила блокаду Ленінграда. Навчалась в художньому інституті в Києві. В 1961-65 разом з В.Стусом, В.Симоненком, І.Світличним та ін. стала одним з організаторів і активним членом Клубу творчої молоді у Києві, який був тоді центром українського національного життя. Брала участь в організації літературно-мистецьких вечорів, підготовці щорічних Шевченківських свят та ін. Плідно займалась мистецькою діяльністю, створила ряд монументально-художніх робіт.

  • В 1964 за виконання Шевченківського вітражу до вестибюлю Київського університету (був знищений), виключена з Спілки художників, однак згодом поновлена. Належачи до групи “шестидесятників”, брала активну участь в українському правозахисному русі. За участь в акціях протесту в 1965-68 проти розправ над українськими правозахисниками - Б. і М.Горинями, П.Заливахою, С.Караванським, В.Морозом, В.Чорноволом та ін. Г. була знову виключена зі Спілки художників і зазнала переслідувань з боку радянських органів безпеки.

  • В квітні 1968 поставила свій підпис під листом-протестом 139 діячів науки і культури до тодішніх керівників СРСР у зв'язку з незаконними арештами і закритими судами над дисидентами. 28.11.1970 трагічно загинула при нез'ясованих обставинах у Василькові біля Києва.

  • Драч Іван (1936) — український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч.

  • Навчався від 1958 у Київському університеті. Виключено за політичні погляди; у вересні 1961 перейшов на заочний відділ і став працювати в редакції газети «Літературна Україна». Закінчив Вищі сценарні курси в Москві. Тоді ж написав перші вірші, деякі з них були критичними по відношенню до радянської влади.

  • До того ж часу відносяться перші контакти Івана Драча з українськими дисидентами. Однак після їх розгону та арештів радянським режимом Іван Драч написав відкритий лист, у якому каявся в своїх зв'язках з дисидентами, після чого відношення Івана Драча і офіційної влади суттєво покращились. В 1976 він отримав Державну премію УРСР ім. Т. Г. Шевченко за свою збірку віршів. У 1983 Івану Драчу було присуджено Державну премію СРСР з літератури.

  • Іван Драч працював у газетах «Літературна Україна» і «Батьківщина», а також на кіностудії ім. О. П. Довженка. Після початку Перебудови відновив контакти в дисидентських колах.

  • На І з'їзді Народного Руху України за перебудову 7-10 вересня 1989 р. був обраний його головою.

  • З 28 лютого по 4 грудня 1992 він був співголовою НРУ разом з В'ячеславом Чорноволом і Михайлом Горинем.

  • Пізніше очолив громадську організацію - Товариство "Україна-Світ".

  • Весною 1990 р. обраний депутатом Верховної Ради України від Артемівського (№ 259) виборчого округу. За нього проголосувало 66,38 % виборців.

  • З березня 1998 по квітень 2002 — Народний депутат України 3-го скликання

  • На парламентських виборах 31 березня 2002 р. І.Драч виступав у списку «Нашої України» під номером 31. Таким чином, він втретє стає членом Парламенту України.

  • Дзюба Іван (1931) — Герой України, український літературознавець, критик, громадський діяч, дисидент радянських часів, другий Міністр культури України (19921994).

  • Академік та академік-секретар відділення літератури, мови і мистецтвознавства НАНУ. Головний редактор журналу «Сучасність», член редколегій наукових часописів «Київська старовина», «Слово і час», «Євроатлантика» тощо.

  • Закінчив Донецький педагогічний інститут, аспірантуру Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка.

  • Академік Національної Академії наук України. Працює в Національній Академії наук України.

  • Лауреат Державної премії України імені Т. Г. Шевченка, премії імені О. Білецького, Міжнародної премії фонду Антоновичів, премії імені В. Вернадського.

  • «„Звичайна людина“ чи міщанин?» (1959);

  • «Інтернаціоналізм чи русифікація?» («Самвидав», 1965);

  • «Грані кристала» (1978 р.);

  • «Стефан Зорян в історії вірменської літератури» (1982 р.);

  • Автор книжок: «Звичайна людина» чи міщанин?", «Інтернаціоналізм, чи русифікація?» (видавалася українською, англійською, італійською, російською, французькою мовами), «Автографи відродження», «У всякого своя доля», «Бо то не просто мова, звуки», «Між культурою і політикою», «Спрага», «Тарас Шевченко», «Грані кристала», «На пульсі доби», «Вітчизна у нас одна» та ін.

  • КИРИЧЕНКО ОЛЕКСІЙ (1908 - 1975) - радянський партійний і державний діяч

  • З 1930 -член КПРС. У 1936 закінчив Азово-Чорноморський інститут інженерів-механіків соціалістичного землеробства. З 1938 працював в апараті ЦК КП(б)У. З 1941 - секретар ЦК КП(б)У з промисловості. Під час радянсько-німецької війни 1941-45 - член Військової Ради ряду фронтів, генерал-майор. У 1944 - секретар ЦК КП(б)У по кадрах, 1945-49 - перший секретар Одеського обкому Комуністичної партії. В 1949-53 - другий секретар ЦК КП(б)У.

  • Після усунення червневим пленумом ЦК КПУ з посади першого секретаря Л.Мельнікова К. став першим українцем, що очолив Компартію України. Підчас перебування К. на посту керівника республіканської Ком­партії значно зріс відсоток українців серед чле­нів КПУ (бл. 60% загального складу), розпочався короткий період політичної “відлиги”, використаний для висунення національно-культурних домагань (ставилося питання про чистоту української мови, створення умов для розвитку національної науки, реабілітацію репресованих українських діячів культури та їхньої творчості, скасування цензури тощо).

  • У 1957 К. було відкликано до Москви .

  • Костенко Ліна (1930р.) - була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на рубежі 50—60-х років. Збірки її віршів «Проміння землі»(1957) та «Вітрила» (1958) викликали інтерес читача й критики, а книга «Мандрівки серця»,щовийшлав 1961р., не тільки закріпила успіх, а й засвідчила справжню творчу зрілість поетеси, поставила її ім'я серед визначних майстрів української поезії.
    Книги Л. Костенко «Над берегами вічної ріки» (1977), «Маруся Чурай» (1979),
    «Неповторність» (1980) стали небуденними явищами сучасної української поезії,
    явищами, які помітно впливають на весь її дальший розвиток.

  • Творчий розвиток Ліни Костенко — поетеси гострої думки і палкого темпераменту —
    не був позбавлений ускладнюючих моментів. Обмеження свободи творчої думки, різні
    «опали» в часи застою призвели до того, що досить тривалий час вірші Л. Костенко
    практично не потрапляли до друку. Та саме в ті роки поетеса, незважаючи ні на
    що, посилено працювала, крім ліричних жанрів, над своїм найвидатнішим досьогодні
    твором — романом у віршах «Маруся Чурай», за який вона в 1987p. була удостоєна
    Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка. Перу поетеси належать також збірка поезій«Сад нетанучих скульптур» (1987) та збірка віршів для дітей «Бузиновий цар»(1987).

  • Лук'яненко Левко (1928) — український політик та громадський діяч, народний депутат України. Багатолітній в'язень радянських тюрем і таборів.

  • У 19511953 вступив у комсомол, у партію. 1953 поступив на юридичний факультет Московського університету. 1954 одружився. Вів активне громадське життя.До 1956 зрозумів, що обраний ним шлях помилковий, призупинив свою громадську діяльність і вирішив з 1957 орієнтуватися на підпільну боротьбу.

  • У вересні 1958 за розподілом був спрямований штатним пропагандистом райкому партії в Радехівський район Львівської області, де й поселився з дружиною. Робота була пов'язана з постійними поїздками по селах району. Він бачив, як людей заганяли в колгоспи, знищували цілі хутори.

  • Разом зі Степаном Віруном і Василем Луцьківим вирішили створити підпільную партію Українська Робітничо-Селянська Спілка (УРСС).

  • 7 листопада 1960 у Львові відбулася перша, організаційна зустріч, на якій обговорили програму. Оскільки програма була дуже жорстка і гостра, вирішили її знищити, а до наступної зустрічі, яка мала відбутися 22 січня 1961, доручили Лук'яненку скласти нову, м'якшу. Але 21 січня1961 були заарештовані.

  • У травні 1961 Львівський обласний суд засудив Лук'яненко до розстрілу за ст. 56 ч. 1 і 64 КК УРСР. Звинувачення було побудоване на першому проекті програми УРСС. Винуватили в тому, що він «з 1957 виношував ідею відриву УРСР від СРСР, підривав авторитет КПРС, зводив наклепи на теорію марксизму-ленінізму». Через 72 доби Верховний Суд замінив розстріл 15-ма р. позбавлення волі. Інші дістали терміни від 10 до 15 р. позбавлення волі.

  • Кару відбував у Мордовії, з 1967 три роки у Владимирській тюрмі, потім знову в Мордовії.

  • ПІДГОРНИЙ МИКОЛА (1903- 1983)-радянський державний і партійний діяч.

  • В 1921-23  секретар Карлівського райкому комсомолу. В 1926 закінчив рабфак, у 1931 Київський технологічний інститут харчової промисловості. З 1930-член Комуністичної Партії України. У 1939-40 і 1944-46 - заступник міністра харчової промисловості УРСР.

  • У 1944-46 - головний уповноважений уряду УРСР по переселенню українського населення з території Польщі до України.

  • 31946 П. - постійний представник Ради Міністрів УРСР при уряді СРСР.

  • В 1950-53 - перший секретар Харківського обкому КПУ, з 1953 - другий секретар, в 1957-61 - перший секретар ЦК КПУ. В червні 1963 був висунутий М. Хрущовим на посаду секретаря ЦК КПРС. У жовтні 1964 П. став одним з учасників групи вищого партійного керівництва, які підготували і провели зміщення М. Хрущова з посади першого секретаря ЦК КПРС (на думку деяких дослідників - відіграв вирішальну роль в усуненні М. Хрущова).

  • З грудня 1965 П. очолював Президію Верховної Ради СРСР. П. займав високі партійні посади, з квітня 1960 - член президії ЦК КПРС, з квітня 1966-член Політбюро ЦК КПРС. У 1977 звільнений з посади Голови Президії у зв'язку з виходом на пенсію, виведений зі складу Політбюро ЦК КПРС.

  • Сверстюк Євген (1928)- головний редактор газети «Наша віра», президент Українського пен-клубу. Автор одного з найважливіших текстів українського самвидаву - "З приводу процесу над Погружальським".

  • У 1959, 1960, 1961, 1965 (за виступи проти дискримінації української культури), 1972 (за промову на похороні Д. Зерова) рр. звільнявся з роботи за політичними мотивами. Переслідуваний протягом pp. за участь у «Самвидаві» і протести проти арештів і незаконних судів, у січні 1972 року — заарештований і в березні 1973 засуджений за статтею 62 ч. I КК УРСР за виготовлення і розповсюдження документів «самвидаву» до семи років таборів (відбував у ВС — 389/36 у Пермській області) та п'яти років заслання (з лютого 1979-го — столяр геологічної експедиції в Бурятії).

  • СВІТЛИЧНИЙ ІВАН (1929 -1992)-український поет, мовознавець, літературний критик, правозахисник.

  • У 1955 очолював відділ критики журналу “Дніпро”. У 1957-63 обіймав посаду наукового співробітника відділу теорії літератури Інституту літератури, працював відповідальним секретарем у журналі “Радянське літературознавство”.

  • Будучи ідейно близьким до шістдесятників, С. був особисто знайомий з багатьма з них, вивчав творчість представників цього напряму в українській літературі. На його квартирі зберігалися неопубліковані твори В.Стуса, В.Симоненка, Л.Костенко, І.Драча, статті І.Дзюби, В.Чорновола, Є.Сверстюка.

  • Виступав проти політики русифікації та захищав молодих літераторів від навішування політичних ярликів. У серпні 1965 був заарештований і 8 місяців провів в ув'язненні. Після звільнення не зміг працювати за фахом. Через переслідування змушений друкуватися під псевдонімами. Здійснював поетичні переклади з французької (Ш.Бодлер, П.Ж.Беранже, Ж.Лафонтен), чеської (В.Незвал, Й.Ганзлік), сербо-хорватської (Д.Максимович), польської (Ю.Словацький, Ц.Норвід), турецької (О.Велі) та ін. мов.

  • У січні 1972 знову заарештований і засуджений “за антирадянську агітацію і пропаганду” до 7 років суворого режиму і 5 років заслання. Покарання відбував у таборах Пермської та Гірсько-Алтайської обл. Під час заслання тяжко захворів, однак не припиняв літературної роботи. У 1978-81 переклав “Слово про Ігореву січ”, писав поетичні твори, частина яких опублікована на Заході. У 1978 С. було прийнято у члени Міжнародного ПЕН-клубу. У січні 1983 звільнений. Повернувся до Києва. У кін. 1980 років було опубліковано частину праць С. і статей про нього. У 1989 став лауреатом літературної премії ім. В.Стуса. У 1990 вийшла збірка поезій “Серце для куль і для рим”. Цього ж року став членом Спілки письменників України та членом Українського ПЕН-клубу

  • СИМОНЕНКО ВАСИЛЬ (1935-1963)-визначний український поет, прозаїк, журналіст. Один з найяскравіших представників покоління “шестидесятників” у літературі, “лицар українського відродження”.

  • У 1962 з'явилася перша збірка поезій поета “Тиша і грім”. Як журналіст, у своїх статтях показував хиби партійно-бюрократичного апарату, через що зазнавав систематичного цькування з боку офіційних владних структур. У 1963 С. жорстоко побили на вокзалі у Черкасах (винуватців так і не знайдено), після чого він невдовзі помер. Похований у Черкасах. По смерті поета видано збірки: “Земне тяжіння” (1964) (висунута на здобуття премії ім. Т.Шевченка за 1965); “Поезії” (1966); “Лебеді материнства” (1981), “Поезії” (1985), казки “Цар Плаксій та Лоскотон” (1963), “Подорож у країну Навпаки” (1964), збірка новел “Вино з троянд” (1965), “Півні на рушниках” (1992).

  • Поезія С. - гостропроблемна, сповнена філософського осмислення буття (природи, людини, суспільства), антитоталітарного і національно-визвольного спрямування. Поетичну творчість С. високо цінував М.Рильський.

  • Формальна простота творів лише посилює їхній глибинний гуманістичний пафос. У творчості був духовним спадкоємцем Т.Шевченка.

  • Найбільш гострі поезії С. були спотворені радянською цензурою, зокрема, “Дума про щастя”, “Одинока матір”, “Може, так і треба неодмінно...” та ін. із збірки “Земне тяжіння”; чимало творів заборонено цензурою і не публікувалось (“Злодій”, “Некролог кукурудзяному качанові”, “Брама”, “Балада про зайшлого чоловіка”, “Суд” та ін.). Частина поетичних творів С. (разом із фрагментами поетового щоденника під назвою “Окрайці думок”) надруковано у журналі “Сучасність” у Мюнхені (1965) і в збірці “Берег чекань”.

  • У малій прозі виявив себе майстром алегорії і гротеску; володів усіма тонкощами новелістичного жанру. Проблематика, персонажі - співзвучні з поезією. В оповіданнях С. протистояння внутрішньої одухотвореності людини і духовної ницості, побутової приземленості вирішується в романтичному ключі, характерному і для його поезії, - перемагає добро. Державна премія ім.Т.Шевчека (1995, посмертно).

  • Чорновіл В'ячеслав (1937 1999) — літературний критик, публіцист, діяч руху опору проти русифікації та національної дискримінації українського народу.

  • Кілька разів ув'язнений за «антирадянську пропаганду» (19671969, 19721979, 19801988).

  • Перебував у мордовських таборах суворого режиму і на засланні.

  • Один із ініціаторів створення Української гельсінської спілки.

  • Започаткував в Україні національно-визвольний рух шістдесятників разом з І. Світличним, І. Дзюбою, Є. Сверстюком, А. Горською, М. Плахотнюком, Л. Танюком, В. Стусом, Г. Севрук та ін.

  • Вячеслав Чорновіл був одним з найяскравіших організаторів та активістів цього руху, що в 60ті —70ті роки протистояв тоталітарному режимові, виступав за відродження України, її мови, культури, духовності, державного суверенітету. Брав активну участь у діяльності Київського клубу творчої молоді (КТМ).

  • 4 вересня 1965 року виступив разом з Іваном Дзюбою та Василем Стусом у кінотеатрі «Україна» на прем´єрі фільму Параджанова «Тіні забутих предків» з протестом проти арештів української інтелігенції. Далі, звичайно ж, — безробіття, обшуки й допити.

  • Того ж місяця за участь у правозахисному русі звільнений з роботи в газеті «Молода гвардія». Тоді ж улаштовується літпрацівником у газеті «Друг читача». За відмову давати свідчення на закритому суді братів Горинів В. Чорновола засудили до троьх місяців примусових робіт.

  • Репресії лише посилювали в ньому силу опору: звільнення з роботи прискорило працю над документальним дослідженням «Правосуддя чи рецидиви терору?» (травень 1966 року). Це був, мабуть, один із найсміливіших зразків тогочасної української політичної публіцистики. Наступний вирок у листопаді 1967 року — жорстокіший: 3 роки ув´язнення в таборах суворого режиму. Причиною і цього разу виявилася журналістика: Вячеслав Чорновіл уклав документальну збірку «Лихо з розуму» (Портрети двадцяти «злочинців»), де подав матеріали про арештованих у 1965 році шістдесятників.

  • 1970 року Чорновіл починає випуск підпільного журналу «Український вісник», в якому друкує матеріали самвидаву, хроніку українського національного спротиву. Він — його організатор, редактор і видавець. Під час відомої страхітної загальноукраїнської «зачистки» 1972 року його арештовують знову — попереду суд і вирок: 6 років таборів і три роки заслання.

  • 22 травня 1979 року Чорновіл став членом Української Гельсінської Групи.

  • 11 березня 1988 року з М. Горинем і З. Красівським підписав Звернення до української та світової громадськості про відновлення діяльності УГГ. Цього ж року ініціював створення Української гельсінської спілки (УГС), яку від початку задумав як політичну партію. Був її співголовою, а також співавтором програмних документів, зокрема «Декларації принципів Української гельсінської спілки», яку оприлюднив 7 липня 1988 року на 50-тисячному мітингу у Львові. УГС стала першою в Україні відкритою опозиційною КПРС організацією партійного типу. Вячеслав Чорновіл був одним з трьох робочих секретарів, потім членом виконкому УГС, очолював пресову службу — написав і відредагував понад сто листів прес-служби УГС, які оперативно, у день виходу, передавалися по радіо «Свобода», а також розповсюджувалися самвидавом.

  • Від часу створення (8—10 вересня 1989 року) Народного Руху України (НРУ) — член Руху та його Великої Ради, з березня 1992 — співголова, а з грудня 1992 року — голова НРУ.

  • У березні 1990 року Вячеслав Чорновіл був обраний депутатом Львівської обласної ради та Верховної Ради України. Він був одним з лідерів радикального крила демократичної частини Верховної Ради — Народної Ради. З квітня 1990 року до квітня 1992 року — голова Львівської облради та облвиконкому. Восени 1991 року Вячеслав Чорновіл був кандидатом у Президенти України (2 місце, 7 420 727 голосів або 23,27 %).

  • У жовтні 1991 року на Великій козацькій раді Вячеслава Чорновола обрано гетьманом українського козацтва. З квітня 1992 року — на постійній роботі в парламенті України. Народний депутат України двох наступних скликань — 1994 і 1998 років. Керівник депутатської фракції Народного Руху України. З 1995 року член української делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи.

  • 25 березня 1999 року В'ячеслав Чорновіл загинув за нез'ясованих обставин в автокатастрофі.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16

Схожі:

Тема 1 Образотворче мистецтво
Урок Художня культура Київської Русі : архітектура, монументальний живопис, ікони Київської Русі за межами України
Урок 16. Тема: Феодальна роздробленість Київської Русі
Обладнання: підручник ( Свідерський Ю. Ю., Ладиченко Т. В., Романишин Н. Ю. Історія України 7 клас. Грамота, 2007.), карта “Феодальна...
Вищі органи влади Київської Русі
Київської Русі та окремих її князівств значно між собою відрізнялися, удільні князі формували власні органи влади, які здійснювали...
Вищі органи влади Київської Русі
Київської Русі та окремих її князівств значно між собою відрізнялися, удільні князі формували власні органи влади, які здійснювали...
Вельми показовою ілюстрацією розбіжностей у релігійних уявленнях...
Культура Київської Русі в контексті західноєвропейського середньовіччя, спільне і відмінне
Урок з предмету «Мій Київ», 5 клас Тема : Софія Київська
Дидактична: ознайомити учнів з архітектурною пам’яткою київської Русі Софією Київською, з’ясувати причини і дату побудови, дослідити...
Розквіт Київської Русі за часів Володимира Великого та Ярослава Мудрого
Ярослава Мудрого; з’ясувати причини прийняття християнства князем Володимиром; розвивати вміння розповідати за текстом про історичного...
План заходів з підготовки та відзначення 1025-річчя хрещення Київської...
Надавати постійно необхідну організаційно-методичну та практичну допомогу християнським релігійним організаціям міста Бердянська...
ДО ЗАЛІКУ З РЕЛІГІЄЗНАВСТВА
Православне християнство в історії України. Християнство Київської Русі. Феномен двовір’я в Київській Русі
Модуль ІІІ Охарактеризуйте впровадження християнства як державної...
Головною подією князювання Володимира Святославовича, безперечно, є загальнодержавна християнізація Русі 988 р
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка