Вельми показовою ілюстрацією розбіжностей у релігійних уявленнях населення різних регіонів Київської Русі може служити поховальний обряд, який суттєво відрізнявся навіть у найближчих сусідів, що складали етнічне ядро держави — у полян та древлян


Скачати 142.81 Kb.
Назва Вельми показовою ілюстрацією розбіжностей у релігійних уявленнях населення різних регіонів Київської Русі може служити поховальний обряд, який суттєво відрізнявся навіть у найближчих сусідів, що складали етнічне ядро держави — у полян та древлян
Дата 01.04.2013
Розмір 142.81 Kb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Культура > Документи
1)Культура Київської Русі в контексті західноєвропейського середньовіччя, спільне і відмінне;
Культуру Київської Русі слід розглядати в контексті матеріальних та духовних досягнень наших пращурів. До матеріальної культури цієї доби можна віднести досягнення в галузі ремесел, архітектури, живопису, до духовної — досягнення в галузях науки, літератури, усної народної творчості, музики и театру.
Культура — сукупність матеріальних і духовних надбань людства, нагромаджених, закріплених й збагачених упродовж історії, передаваних від покоління до покоління. Затвердження християнства на Русі мало далекосяжні та багатогранні наслідки для всебічного розвитку суспільного життя.Незважаючи на політичні протирічча,християнство зблизило Русь з Візантією - найрозвиненішою феодальною країною з передовою культурою.Прийняття християнства(988 р) позначилось на всьому духовному житті суспільства і призвело до значного його збагачення.За князівської доби Київ був справжнім «містом майстрів». Тут було понад 60 ремісничих професій: ковалі, гончарі, теслярі та інші умільці. Шанувалися ювеліри, різьбярі на кістці та дереві, склодуви тощо.. Особливо славилися на Русі золотарі. Українські вироби з золота та срібла — тарелі, таці, кубки, різноманітні прикраси, оздоблені коштовним камінням, високо цінували за кордоном. Особливе місце в мистецтві Київської Русі посідала архітектура, яка поєднувала передові досягнення майстрів інших країн і самобутній національний стиль. При будівництві житла й слов'яни використовували місцеві матеріали та спиралися на традиції, що сягали ще трипільської доби. Відповідно до умов лісу або степу для будівництва їм служили дерево й глина. До прийняття християнства кам'яні будівлі у східнослов'янських землях майже не зводилися.Значного успіху досягло містобудування. Княжий палац називався «хороми». Жанри монументального живопису були мозаїка та фреска.Фресками називали розпис водяними фарбами по сирій штукатурці.Ним вкривали сиіннни православних храмів.Під час виконання мозаїчного живопису зображення викладалося зі скляних камінців різного кольору — смальти. Фресковий живопис виконувався по сирому ґрунту, і тому оволодіти цим мистецтвом було непросто.Культура часів Київської Русі не була явищем однорідним, уніфікованим для всіх регіонів держави, яка обіймала великі території від Чорного до Білого морів, населені цілком різними племенами. Різні умови господарювання вимагали специфічних знань, умінь, навичок. Вельми показовою ілюстрацією розбіжностей у релігійних уявленнях населення різних регіонів Київської Русі може служити поховальний обряд, який суттєво відрізнявся навіть у найближчих сусідів, що складали етнічне ядро держави — у полян та древлян. Поляни ховали небіжчиків під невеликими курганами, закопуючи разом з тілом і звичні ужиткові речі покійного, їжу в горщиках тощо. Древляни спалювали тіло на погребальному вогнищі, куди також потрапляли знаряддя праці, зброя, інші необхідні у повсякденному житті предмети. Відмінності у способі поховання свідчать не лише про залишки язичницьких вірувань, "стихійного матеріалізму" прабатьківських звичаїв, а й про принципові розходження в уявленнях про потойбічний світ і подальшу долю душі. Традиційно в Київській Русі велику увагу приділяли одягу. Представники знаті носили дорогі жупани, кожухи, корзно, обшиті хутром та оздоблені золотими ґудзиками; широкі шаровари, соболеві шапки з шовковим верхомШуби з дорогого хутра соболів, куниць, бобрів носили чоловіки руської знаті. Представники ж «чорних» людей носили одяг із вовни, льону, шкіри, на ногах — шкіряні чобітки чи постоли. З давніх часів Русь розвивала усну традицію. Для розвитку культури мали велике значення народні пісні, думи, загадки, приказки, прислів'я. Полюбляли на Русі й казки про воїнів-богатирів — Іллю Муромця, Добриню Никитича, Олексія Поповича. Центром розвитку наукового життя за Київської Русі став Києво-Печерський монастир. Саме тут чернець Нестор склав один з перших зведених літописів Давньої Русі «Повість временных літ», яка розповідає, звідки «пішла Руська земля, хто в Києві перший став князювати й звідки Руська земля стала бути». Загальний рівень освіти Київської Русі був одним з найвищих у тогочасній Європі. У Давній Русі набули поширення два алфавіти: глаголиця та кирилиця. На Русі кирилиця була офіційним алфавітом. Прийняття християнства сприяло розквіту шкільної освіти. Спочатку школи існували тільки для дітей феодальної верхівки, але з часом шлях до освіти одержали й «менші» люди Русі. Перші школи були започатковані за князя Володимира в Києві, а потім з'явилися й в інших містах. В Давній Русі школи були двох видів: церковні й світські. У перших, при монастирях, де готували церковнослужителів, викладали читання, письмо, співи, богослов'я. У світських школах, крім цього, ще давали знання з філософії, риторики, граматики. Існувало також індивідуальне навчання. При Андріївському монастирі в Києві діяла спеціальна жіноча школа, де дівчат навчали письма, співів, швейної справи, а також різноманітних ремесел. 

2)Гуманізм епохи Відродження. Ренесансний гуманізм— європейський інтелектуальний рух, основною ідеєю якого було поліпшення людської природи через вивчення античної літератури.Виник у Флоренції в середині XIV століття.Українська культура початку XVI—першої половини XVII ст. переживала етап свого Відродження. Характерними її ознаками було поширення ідей гуманізму,що утверджувало велич і винятковість земної людини, пробуджувало інтерес до людських цінностей. У розвитку ренесансного гуманізму на Україні можна виділити три етапи. Перший (приблизно до середини XVI ст.) типологічне схожий з раннім італійським. У цей час гуманістів цікавлять суспільно-політична проблематика, питання етики та естетики.У другому періоді (з другої половини XVI—до початку XVII ст.) відбувається інтенсивна розробка ранньогуманістичних ідей в переплетенні з реформаційними, а також з ідеями візантійського Відродження, активно формується історична самосвідомість українського народу, розвивається ідеал гуманістичного патріотизму. Останній припадає на другу третину XVII—початок XVIII ст. Протягом цього часу розроблявся весь комплекс гуманістичних ідей у значно меншому переплетінні з реформаційними, які у цей період відкидались.
Найвизначнішими гуманістами другої половини XV — початку XVII ст., що поширювали нові ідеї на українських теренах, були такі діячі як: Григорій Саноцький , Юрій Дрогобич , Йосип Верещинський,Шимон Шимонович, Лаврентій та Стефан Зизаній, Дем'ян Наливайко та ін.. . Майже всі вони після здобуття вищої освіти у західноєвропейських навчальних закладах діяли на українській території у так званому Руському воєводстві. Починаючи від 2-ї половини XV ст. в Україні, яка входила до складу Великого Князівства Литовського та Речі Посполитої, складаються передумови ренесансно-гуманістичної філософської та громадсько-політичної думки.Ідеї ренесансного гуманізму виникали й розвивалися в Україні на ґрунті двох різних традицій: західноєвропейської та русько-візантійської.До українських гуманістів XV—XVI ст. ми відносили лише тих, хто сам усвідомлював себе українцем («русином») і постійно на цьому наголошував. Конфесійні чи мовні ознаки при цьому не мали суттєвого значення. Водночас багато з українських гуманістів того періоду належали до кола діячів інших культур, насамперед, польської. Головними центрами поширення гуманістичний ідей у цей час були  Київ, Львів, Острог, Перемишль. .За свідченням Дмитра Антоновича, гуманістичний рух на українських землях був тісно пов'язаний з друкарською справою. Школа і друкарня стали головною зброєю у відпорній боротьбі за українську національність, яку вів український гуманізм у другій половині XVI століття.Українські гуманісти розвивали й поширювали комплекс ідей, які називають сьогодні ідеями громадянського гуманізму: національна самосвідомість, патріотизм, громадянське служіння, справедливість, політичні свободи. Популяризація цих ідей створила духовне підґрунтя для майбутньої національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Дмитро Антонович висловив думку про те, що український гуманізм був ближчим до німецького гуманізму, аніж до емансипованого від церкви італійського ренесансного гуманізму. Спільною рисою з німецьким гуманізмом, на думку Антоновича, було те, що у обох випадках це був рух пробудження національної ідентичності. Поширення гуманістичних ідей на Україні започаткував Юрій Дрогобич, який народився у Дрогобичі близько 1450 р. Вищу освіту здобув у Краківському та Болонському університетах.Одним із перших гуманістичних поетів України став Павло Русин. Найвизначнішою постаттю в східнослов'янській культурі доби Відродження був Станіслав Оріховський — Роксолан .Гуманістичне світобачення С. Оріховського проявлялося у схилянні перед величчю наділеної розумом людини, яка пізнає свою божественну природу і навколишній світ. Він виходив з того, що розум людини, осяяний знаннями, дає їй змогу набути справді людських рис й позбутися «злості і тваринної грубості». Письменник надавав великого значення особистій доброчесності, що свідчило про індивідуалізацію його етичних поглядів. Він розглядав земне життя як унікальну цінність, найвище благо для людини.Українські гуманісти епохи Відродження відіграли важливу роль у розвитку національної культури, суспільної свідомості, філософії

3)Українське бароко або Козацьке бароко — назва архітектурного стилю, що був поширений в українських землях Війська Запорозького уXVIIXVIII ст. Культура бароко в Україні охоплює другу половину XVII - XVIII ст. Порівняно із Західною Європою стиль бароко в Україні поширився із значним запізненням. Мали місце й особливості.Особливу роль тут зіграло козацтво.Козацький менталітет відтворює культуру.До рис високого барокко козацтва відносять: релігійність, патріотизм, готовність до самопожертви,схильність до гулянок.Українське бароко утверджувало образи, які характеризували колективні, суспільні, національні риси народу в цілому. В українській архітектурі стиль бароко поширюється з II половини XVII ст. і досягає свого розквіту у XVIII ст. Українське бароко 17 ст. нерідко називають «козацьким», бо саме козацтво було носієм нового художнього смаку. Відомо чимало видатних творів архітектури і живопису, створених на замовлення козацької старшини. Хрещаті дерев´яні храми - типове явище в народному будівництві. Цей тип споруд був настільки вдосконалений, що кожна з таких церков являє собою справжню «перлину» архітектури. Стиль бароко найвиразніше проявивсь у кам'яному будівництві. Серед українських архітекторів, які працювали в Росії, найвідоміший Іван Зарудний. Особливістю козацьких соборів була відсутність чітко виражених фасадів: вони однакові з чотирьох боків, повернуті водночас до всіх частин світу, до всіх присутніх на площі. Характерною особливістю бароко є проникнення світського світогляду в усі сфери художньої діяльності. Найбільшого розквіту українське бароко набуло за часів гетьмана Івана Мазепи. Саме тоді в архітектурі сформувалося мазепинське бароко - новий тип церкви, архітектура якої виражає ідею української державності. Заходами І. Мазепи було закінчено спорудження Спаської церкви Мгарського монастиря біля Лубен на Полтавщині та п´ятибанної церкви Всіх Святих у Києво-Печерській лаврі - справжньої перлини серед усіх п´ятибанних церков українського бароко. По всій Лівобережній Україні І. Мазепою було споруджено 14 і оновлено 20 церковних храмів. Розбудовуються міста Київ, Чернігів, Переяслав, Суми, Харків, Ніжин та ін..Стиль бароко в українському малярстві позначений національною індивідуальністю, він виявився у виникненні особливих жанрів в образотворчому мистецтві, у суто українському відтворенні образів, доборі технічних прийомів. Найяскравіше український портретний живопис виявися в такому жанрі як парсуна (жанр портретного живопису кінця XVI - XVII ст., що використовував прийоми іконопису).В основі козацького портрета лежала потреба піднесення суспільного престижу, що поєднувалося з гуманістичним уявленням про гідність людини та її становою приналежністю. Портрет відзначався проникненням у внутрішній психологічний світ людини, показував ЇЇ характер, вдачу, якості.. Одяг не відвертав уваги глядача. Найвідомішими майстрами світського портрета були вихідці з України Д. Левицький і В. Боровиковський. Портрет, разом із гербом, став однією з важливих ознак приналежності до певної верстви населення: шляхти чи міщанства.У козацькій емблематиці широко використовувались булави, печатки, зброя, порохівниці. Особливим жанром образотворчого мистецтва доби бароко був іконопис. В іконописанні поєдналися риси середньовічного мистецтва з ренесансними. Друга половина XVII-XVIII ст. в історії української культури - важливий період і з огляду розвитку музичного барокового мистецтва, що увібрало традиції попередніх музичних шкіл.Твори писалися на 4-8 голосів.Могли виконуватися під час богослужіння так і на державних урочистостях.Найулюбленішим жанром була драма.У XVII ст. вона являла собою віршований діалог, що своїм корінням сягав обрядових пісень. Драми називалися шкільними, бо створювались у навчальних закладах. До середини XVIII ст. в Україні існувало близько ЗО драматичних творів: шкільних драм, діалогів, декламацій.

х авторами були викладачі Києво-Могилянської академії та колегіумів, духовенство, а виконавцями - студенти. Український театр XVII - XVIII ст., слідував бароковим театральним традиціямНаприкінці XVIII ст. митрополит С. Мстиславський зовсім заборонив шкільні вистави в Києво-Могилянській академії. Зберегли український театр комедії вертепні вистави, що з´явилися в Україні в першій половині XVII ст. і поєднали в собі релігійну драму, світську гру та елементи усної народно-поетичної творчості. Найцікавішими у вертепній драмі були сцени з народного життя зі співами й танцями.

4)Характерні риси культури 20 ст.Розвиток української культури XX ст. можна характеризувати як період її національно-державного відродження, започаткований демократичними перетвореннями з 1917 р. українською революцією. Дійсно, повалення царизму, боротьба за незалежну українську державу, соціально-економічні зрушення, що відбулися в цей період, стимулювали піднесення духовного життя суспільства, його інтенсифікації, відкритості, дали могутній поштовх національно-культурному відродженню України. Цьому сприяла ліквідація численних заборон, що тяжіли над Україною вподовж століть і заважали її органічним контактам із Заходом. Попри всі негаразди, зв'язані із зміною політичних режимів, які встановлювалися в Україні, культурне життя продовжувало розвиватись. Широкого розмаху набуло створення нових громадських культурно-творчих організацій та об'єднань, що згуртували навколо себе значні кадри української інтелігенції. В період Української Народної Республіки були спроби створити власну систему освіти, яка базувалася на принципі націоналізації, відповідно до якого кожна нація, яка жила в Україні, мала право навчати своїх дітей рідною мовою. Відмітною ознакою того часу стало відкриття українських шкіл. Протягом 1917—1918 навчального року в Україні відкрилося 30 українських гімназій, переважна більшість яких діяла по селах. Вивчення української мови, літератури та історії було обов'язковим у всіх середніх школах і гімназіях. Йшов процес українізації народної освіти, створення української національної школи, який започаткувала Центральна Рада. Значним здобутком у царині культури стало відкриття у серпні 1918 р. Національної (академічної) бібліотеки України де були зібрані всі пам'ятки духовного життя українського народу — як рукописні, так і друковані. 20-ті роки характеризувалися бурхливим розвитком української літератури та мистецтва. Характерними рисами цього періоду був новаторський підхід митців до зображення дійсності, наявність великої кількості різноманітних течій, організацій та груп. В 1922 р. з'явилась перша літературна організація «Плуг» — спілка селянських письменників. Активними членами «Плугу» були С. Пилипенко (голова), Д. Бедзик, А. Головко, Г. Епік та ін.. Інтенсивними новаторськими пошуками в 20—30-х роках позначена українська музика. У 1923—1928 рр. діяло республіканське музичне товариство ім. М. Леонтовича, яке певний час зберігало своєрідну автономію. На початку XX ст. в сфері художньої творчості - в літературі, архітектурі, живописі, музиці, театральному мистецтві - виникає безліч течій, груп, шкіл, які прийнято позначати збірним терміном “модернізм” Модернізм - це культура, яка заздалегідь протиставляє себе будь-якому різновиду традиційної культури (і передусім культурі реалістичній).  Головною цінністю визнається внутрішній світ художника, право без обмежень вибирати способи вираження своїх переживань, асоціацій. Другу половину ХХ ст. в мистецтві визначають як постмодернізм. Термін також досить широкий. Епоха постмодернізму так само далека від єдності, як і модернізм. Збереглися прихильники авангардизму першої половини сторіччя, який сам перетворився на классику. Образотворче мистецтво стало сферою, де на початку століття найбільш наочно проявився розрив з традицією, художній пошук і новаторство. Сюрреалізм (“сюр” в перекладі з французької - понад, над)- Улюбленим прийомом сюрреалістів стало відображення сновидінь і галюцинацій, в яких наочніше усього розкривається підсвідомість. Переворот, який відбувся в ХХ ст. в архітектурі, полягає не просто у появі нових форм, застосуванні нових матеріалів.Змінилася вся концепція цього виду творчості.Ле Корбюз'є розробив і застосував революційний принцип у техніці будівництва: він всю систему каркасу споруди звів до двох елементів - опори і перекриття. Таким чином, для внутрішнього планування відкривався повний простір. Це рішення також розкривало широкі можливості для масового будівництва. Література ХХ ст. буквально пронизана контрастами. Передусім, на відміну від живопису, скульптури й архітектури, у літературному процесі значимість колишніх досягнень - реалізму, психологізму, соціального аналізу - не тільки не згасала, але ніколи не виходила на другий план Відмітною ознакою 20-х років ХХ ст. стало відкриття українських шкіл. Вивчення української мови, літератури та історії було обов'язковим у всіх середніх школах і гімназіях. Йшов процес українізації народної освіти, створення української національної школи, який започаткувала Центральна Рада. В період національно-визвольних змагань виникали музичні, хорові колективи.

Схожі:

Історична довідка про місце Ярослава Мудрого в історії Київської Русі
Володимир Великий. При Володимирі Русь досягла найбільшої політичної могутності. Але в 1015 році найвидатніший діяч Київської держави...
Історична довідка про місце Ярослава Мудрого в історії Київської Русі
Володимир Великий. При Володимирі Русь досягла найбільшої політичної могутності. Але в 1015 році найвидатніший діяч Київської держави...
Тема 1 Образотворче мистецтво
Урок Художня культура Київської Русі : архітектура, монументальний живопис, ікони Київської Русі за межами України
Урок 16. Тема: Феодальна роздробленість Київської Русі
Обладнання: підручник ( Свідерський Ю. Ю., Ладиченко Т. В., Романишин Н. Ю. Історія України 7 клас. Грамота, 2007.), карта “Феодальна...
Вищі органи влади Київської Русі
Київської Русі та окремих її князівств значно між собою відрізнялися, удільні князі формували власні органи влади, які здійснювали...
Вищі органи влади Київської Русі
Київської Русі та окремих її князівств значно між собою відрізнялися, удільні князі формували власні органи влади, які здійснювали...
Урок з предмету «Мій Київ», 5 клас Тема : Софія Київська
Дидактична: ознайомити учнів з архітектурною пам’яткою київської Русі Софією Київською, з’ясувати причини і дату побудови, дослідити...
Б ілет №7 Причини
Київської Русі та етнічна неоднорідність населення, що об'єктивно сприяло зростанню сепаратистських (відцентрових) настроїв (такою...
План заходів з підготовки та відзначення 1025-річчя хрещення Київської...
Надавати постійно необхідну організаційно-методичну та практичну допомогу християнським релігійним організаціям міста Бердянська...
ДО ЗАЛІКУ З РЕЛІГІЄЗНАВСТВА
Православне християнство в історії України. Християнство Київської Русі. Феномен двовір’я в Київській Русі
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка