Музика торкається душі
(сценарій виховного заходу, присвяченого Всесвітньому Дню музики)
Підготувала і провела вчитель музичного мистецтва Гадяцької спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №4 Васильченко Тетяна Ігорівна.
Звучить: Шопен « Весняний вальс»
Ведуча О, музико,благословенна будь!
З тобою я ніколи не прощався
У дні журби та у часи спокут
Тобою кожен ранок починався,
Об тебе розбивалися віки
Як списів рій об шоломи черлені,
Брини й сьогодні – чисто і знаменно
Із витоків прадавньої ріки.
Ведучий Доброго дня усім, хто завітав сьогодні до цієї затишної зали на свято зустрічі з музикою. Давайте зараз заглянемо у неповторний світ музичного мистецтва.
Ведуча Чи всі ви любите музику? Щоб відповісти на це запитання, уявіть, що музика зникла з нашого життя, не звучить вона у концертних залах, оперних театрах, по радіо, у записах. Як би ми жили у такій гнітючій тиші? Як зблідло б наше життя.
Ведучий: Музика – це мистецтво особливої емоційної сили. Вона може не тільки впливати на наш настрій, а й проникати у внутрішній світ кожного з нас. (звучить музика) ШОПЕН АПРЕЛЬ
Ведуча: Коли лине мелодія, то відчуваєш, що твоя душа тріпоче, ніби птах крилами, виривається з глибини і хоче злитися в одне ціле з яскравим, швидкоплинним, мінливим світом чарівних звуків. Яку велику силу має цей набір, здавалося б, на перший погляд – простих звуків. Але яка таємниця захована в них, яке розмаїття стоїть за цим, яке неповторне, величне явище, створене людиною, зашифроване знаками, зігріте душею і оспіване, озвучене серцем.
(закінчення мелодії)
Ведучий: У кожного своя улюблена музика, яка надихає, радує, втішає. Кожна епоха творила свою музику. Але є музика, що стала надбанням світової культури. Бо вона змушує замис-литись над життям, тривожить серце і душу своєю величчю та неповторністю. Тож пориньмо у світ класичної музики, нехай у ваших серцях звучать акорди гармонії Моцарта, героїзму Бетховена, щирості і ніжності Шопена, якими захоплюється увесь світ.
Ведуча: Ні слова…Лише пролітають
по клавішах тіні двох рук,
і струни роялю зітхають,
за звуком народжують звук. 1
Сьогодні ми пропонуємо вам переглянути усний журнал « Музика торкається душі» і заодно поринути у чарівний світ музичного мистецтва.
Перша сторінка нашого журналу: Нестаріючий Моцарт
Звучить муз. Моцарта «Маленька нічна серенада»( 0.45 )
Ведуча: Чому музика Моцарта не забута, що вона нам несе, в чому її сила?Ми з вами прослухали «Маленьку нічну серенаду» Моцарта. Які почуття визвала у вас ця музика? Російський композитор А. Рубинштейн говорив: «Вечный солнечний свет в музыке. Имя тебе – Моцарт!»
Ведучий: Моцарт був жвавий юнак, невеликого зросту, з хлоп'ячими звичками. Музика заповнювала усю його душу з самого раннього дитинства. Ледве навчившись в 3-річному віці виконувати чужі твори, він став вигадувати власну музику. Диво-дитина дивувала слухачів не лише віртуозною грою на клавесині і скрипці, але і незвичайними імпровізаціями.. Все, що він бачив, перетворювалося на спів птахів, краплі дощу. І ось відчуття дитинства, радості, весни, пробудження природи він передав в "Весняній сонаті" (прослухати) 1 хв. 05 сек
Ведуча: Давайте уявимо. Весна. По вузькій вуличці йде людина, невисокого зросту, в каптані і парику, Це Моцарт. Він йде, радіючи весні, світлу, сонцю. Здавалося, успіх і слава супроводитимуть усе життя. Але світська публіка, яку раніше бавила талановита дитина, з холодною байдужістю віднеслася до музиканта, що не умів ні лестити, ні догоджати смакам. До того ж тяжка недуга заважала повністю віддаватися улюбленій справі – музиці , завдяки якій композитор виражав свої духовні пориви. Занадто яскравий, своєрідний, сміливий і незалежний геній викликав шалену заздрість і інтриги музикантів. Нових замовлень Моцарту не поступало. Його останнім твором став Реквієм - твір, який звучить у церкві в пам'ять по людині, що померла. Своєрідна історія написання цього твору.
Ведучий: На вулиці похмурий холодний вечір, ні душі. У будинку Моцарта грають діти. Вольфган Амадей тяжко хворий. Стук у двері. У коридорі з'являється людина в чорному, передає в темно-сірому мішечку гроші і замовляє реквієм. Горить свічка. Моцарт творить. Створювана ним музика примушує забути про незгоди і убогість, про гірке передчуття швидкої смерті. Композиторові здавалося, що він створює траурну музику для самого себе, що це його лебедина пісня.
ЗВУЧИТЬ «Лакрімоза »
Йому чулися скорботні голоси солістів і трагічне благання хору, величні сигнали труб, дзвінкий дріб литавр. Вслухаймося у звучання трагічної та невимовно прекрасної мелодії сьомої частини «Реквієму» - « Лакрімоза»- у супроводі коротких, лише з двох звуків, інтонацій оркестру, що схожі на плач чи стогін. «Цей день буде днем сліз» - такі у перекладі з латини перші слова цієї частини. ( Пауза)
Ведуча: Похоронна музика звучала, як повість про мужність людини, що страждає, як твердження не смерті, а безсмертя людського генія. Радість творчості охоплювала душу композитора - світлу і повну любові до життя навіть в ці передзахідні останні години. Реквієм так і не був закінчений . Моцарт прожив 35 років. Поза сумнівом лише, що великий композитор міг би створити ще багато прекрасних творів, якби він жив і творив в інших умовах. Моцарта поховали в загальній могилі, як жебрака, хоча він подарував людству безцінну музичну скарбницю. Його твори залишилися кращим пам'ятником його світлому, променистому генієві.
(закінчується музика)
Ведучий: Ми згадали про сумне, але не будемо про це, щоб показати, що життя прекрасне і в радості, і в печалі. Музика проникає в нашу душу. На те Моцарт і великий художник, щоб забрати частину горя з людської душі, забрати частину страждань і показати, що життя прекрасне. Більше 200 років немає Моцарта, але створена ним краса наповнюватиме людей радістю, а в скорботні хвилини вбиратиме горе у свої звуки.
(звучить музика НОСТАЛЬГІЯ )
Ведуча: Нові покоління спілкуватимуться з музикою Моцарта, нестимуть радість, світло і добро. Прикладом цього є вірші сучасного поета Віктора Бикова, які не з'явилися б без музики Моцарта.
Звучит нестареющий Моцарт.
Музыкой я несказанно обласкан,
Сердце в порыве высоких эмоций
Каждому хочет добра и согласья.
(Програє Музика)
Друга сторінка нашого журналу Радість через страждання
Ведучий: Двісті років тому в Бонні жив хлопчик Людовік, син місцевого музиканта Йоганна Бетховена. Сімˊя Бетховенів займала невелику кімнату. Сонце ніколи не заглядало у напівтемну кімнату Людовіка, де стояли залізне ліжко та старий клавесин, за яким довгі години проводив хлопчик. Помітивши музичні здібності сина, батько примушував грати до виснаження, щоб грою він швидше почав заробляти гроші.
Ведуча: Рано став маленький Людовік опорою сімˊї. Він працював не відпочиваючи. Хлопчик був похмурим, мовчазним, зануреним в мелодію, яка виникала в його уяві. Людовік нічого не помічав навколо, і потрібно було багато зусиль, щоб вивести його з такого стану. З юності мріяв оселитись у Відні, але тільки у 1792 році – двадцятидвохрічною молодою людиною, досвідченою у творчості та виконанні,- він зміг оселитися у цьому місті. Тут він віддався творчості та піаністичним виступам, багато писав для фортепіано, на той час нового інструменту.
Ведучий: За чотири роки – з 1796 по 1799 – створив десять сонат для фортепіано – великих багато частинних творів серйозного, глибокого змісту. Соната – безпосередній гарячий відгук композитора на почуття, події, думки, які хвилювали. У його творчості соната утверджується як драма, насичена гострими конфліктами.
Ведуча: Коли у Бетховена спитали, звідкіля він черпає свої музичні думки, композитор відповів « Я вловлював їх на лоні природи, у лісі, на прогулянках, в тиші ночі, ранком, збуджений настроєм, який у поета передається словами, а у мене перетворюється в звуки, які звучать, бушують, поки не стануть переді мною нотами». Ніколи не зупиняючись на досягнутому, спрямовуючись до нових звершень, Людвіг ван Бетховен набагато випередив свій час. Його музика була і буде джерелом натхнення для багатьох поколінь. У роки Другої світової війни у фашистському концтаборі, очікуючи страти, чеський письменник-антифашист Юліус Фучик зміг написати книгу « Репортаж із зашморгом на шиї» , де є такі рядки: « …повірте: те, що сталося, не позбавило мене радості, вона живе в мені й щоденно виявляється мотивом з Бетховена». Це написано про Пˊяту симфонію. Шлях героя симфонії- від темряви до світла, через боротьбу – до перемоги. Серед усіх творів композитора Пˊята симфонія найвиразніше та найяскравіше відтворює цей образ . « Через боротьбу – до перемоги!» - таким і було життєве кредо Бетховена, яке втілилося, передусім, у цій симфонії.
ЗВУЧИТЬ Пˊята симфонія (1хв.10сек.) У 1801 році, коли була створена « Місячна соната», душевний стан Бетховена був складним. Успіх супроводив його як піаніста і композитора, він був прийнятий у артистичних будинках. Здавалось, він міг бути щасливим, але вже декілька років Бетховен почав помічати ознаки послаблення слуху – страшна біда для музиканта.
Ведучий: Наприкінці 1799 року познайомився з сімˊєю Брунсвік, збіднілими угорськими аристократами. Дві сестри Брунсвік – Тереза і Жозефіна – стали його ученицями, а брат Франц – товаришем. У квітні 1880 року в цю сімˊю приїхала з Італії Джульєтта Гвіччарді. Їй було 16 років. Вона любила музику, гарно грала на роялі. Невдовзі вона стала брати уроки у Бетховена. Її весела вдача, життєрадісність, доброта дуже подобались йому.
Починається МІСЯЧНА СОНАТА
Ведуча: Довгими ночами, коли шум у вухах не давав спати, він мріяв повинна знайтися людина, яка йому допоможе, стане близькою. Незважаючи на нещастя, Бетховен завжди бачив у людях найкраще: музика укріплювала його доброту. Він був закоханий у Джульєтту. У нього знову бувають світлі хвилини, він приходить до висновку, що одруження може зробити людину щасливою. Але перешкодою стала глухота композитора та аристократичне походження Джульєтти. Бетховену і раніше доводилось прощатись з надіями та мріями, але на цей раз трагедія стала особливо глибокою. Глухота обрікала його на самотність. Тільки творчість могла повернути композиторові віру в себе. За переказами Бетховен написав «Місячну сонату» влітку 1801 року в Коромпі, у альтанці парку маєтку Брунсвіків, і тому сонату іноді називали «Сонатою –беседкою». Яка історія створення цього шедевру? Чому «Місячна соната» хвилює людей понад століття? Які почуття вона здатна викликати? На ці запитання можна відповісти після знайомства із сонатою Людовіка Бетховена.
Лунає міс. соната
Ведучий: Перша частина « Місячної сонати» - у повільному русі, тут і ніжність, і печаль, і фантазії. Це сповідь людини, яка зазнала страждань. Після першої частини виникає маленька частинка, яку Бетховен назвав Allegretto. Чим є ця лірична частина, яку Франц Ліст назвав «Цветком между двумя безднами» Це питання досі хвилює музикантів. Одні вважають Allegretto музичним портретом Джульєти, інші взагалі стримуються від пояснення загадкової частини. Фінал сонети звучить як буря, яка все змітає зі свого шляху. Це головна частина сонати. Тут все, як в житті, як здається у багатьох людей, для яких жити – значить боротися, переборювати страждання. Виключити муз
Ведуча: І дійсно, «Місячна соната» у різні часи хвилювала і продовжує хвилювати людські серця, надихала поетів на створення прекрасних віршів. Вона окрилювала звичайних людей, робила їх духовно багатими, надавала їм сили у хвилини розпачу, у найскрутніший час.
Сценка.
Місячна соната
Бетховен: Почекай, що це за звуки? Хтось грає мою сонату. І як гарно грає! ( стоять слухають)
Дівчинка: (грає на фортепіано, вона сліпа) Я не можу більше грати, це занадто прекрасно. Я розумію, що граю не так як слід. Якби коли-небудь почути мені у виконанні справжнього музиканта!
Юнак : Припини, сестро, навіщо мріять про неможливе? Наших коштів не вистачить на найнеобхідніше в житті.
Дівчинка: Я знаю.
Бетховен: Увійдемо. Я буду грати, і мене зрозуміють тут, я це відчуваю. ( вони заходять, коло столу сидить юнак і ремонтує чобіт) Вибачте, я чув, що ви говорили, вам хочеться музики, я пограю вам.
Юнак : Дякую, але інструмент наш дуже поганий і у нас немає нот.
Бетховен: Немає нот, але де ж ви почули те, що граєте.
Дівчинка: Декілька років тому біля нас жила жінка, вона дуже гарно грала, і я багато запамˊятала.
(Бетховен сідає за рояль і грає)
Автор: Ніколи ні перед ким не грав Бетховен так, як в оселі бідного шевця. Брат і сестра слухали, затамувавши подих.
(Бетховен дограв, голову схилив на груди, руки положив на коліна)
Юнак : (підійшов до композитора) Хто ви?.
Дівчинка: Ми впізнали . Ви Бетховен.
(Тихо лине музика)
Третя сторінка нашого усного журналу носить назву
Ніжний та загадковий Шопен
(демонстрація фільму про Шопена)
Ведучий: Фрідерік Францишек Шопен- польський композитор, піаніст народився недалеко від Варшави, в містечку Желязова Воля.. Музичне дарування Шопена виявилося дуже рано. Ще будучи зовсім маленьким хлопчиком, він із задоволенням розігрував дуети зі своєю старшою сестрою Людвікой. До речі, саме Людвіка стала першою вчителькою музики для свого брата. А в 1817 році семирічний Фрідерік став брати уроки у піаніста, скрипаля і композитора Войпеха Жівного. Він направив природжені здібності хлопчика в потрібне русло, познайомивши його з класичним репертуаром німецьких майстрів, творами Баха, Моцарта і Бетховена, а також з вигадуваннями сучасних популярних композиторів. Вже тоді майже ні у кого не було сумнівів, що з Фрідеріка виросте геніальний музикант. Глибока національна і достовірно народна творчість Шопена - родоначальника польської музичної класики, видатного піаніста свого часу - унікальне явище в історії музики. Обмеживши себе майже виключно рамками фортепіанної музики, він сконцентрував у ній різноманітні і найбільш перспективні художні тенденції часу.
Ведуча: Вже у 12 років юний віртуоз не поступався кращим піаністам Європи, для нього вже не існувало технічних труднощів. Маючи від природи довгі пальці, хлопчик придумав спеціальний пристрій, щоб більше їх розтягнути. Незважаючи на великий біль, юний піаніст носив його постійно, не знімаючи навіть вночі. В результаті Шопен міг взяти на клавіатурі півтори октави, а більшість піаністів тільки октаву. Крім заняття музикою, Фрідерік вільно володів французькою та німецькою мовами, знав історію Польщі, багато читав. Юнак відрізнявся гострим розумом та допитливістю, добре малював, особливо карикатури, його мімічний талант був настільки яскравим, що він міг би стати видатним комічним актором. Після закінчення вищої школи музики, Шопен був признаний кращим піаністом Польщі. На Батьківщині його називали « польським Моцартом». Достигла зрілості і його майстерність композитора. Два концерта для фортепіано з оркестром, створене 19-річним композитором до сих пір є самими улюбленими піаністами багатьох країн. В 1830р. 20-літній Шопен відправляється в європейське турне, він везе з собою чашу наповнену польською землею. Як виявилося він розлучався з Батьківщиною назавжди.
Ведучий : У вересні 1831 року Шопен був у Парижі. Спочатку він хотів лише ненадовго зупинитися тут, але доля розпорядилася інакше. Це місто на довгі роки стало притулком для композитора- вигнанця. Треба сказати, що Париж був далеко не гіршим містом, який міг вибрати Шопен. Музичне життя французької столиці в ці роки приголомшувало своїм багатством і різноманітністю. Тут жили Аркуш і Берліоз, Россіні і Керубіні, Мейєрбер і Обер. Але головне - Шопен дістав можливість спілкуватися із співвітчизниками, його прийняла в своє коло польська діаспора. Слава композитора блискавично зростала. Він давав багаточисельні концерти в гостинних французьких салонах, укладав вигідні договори з видавцями. Потім композитор прямує до Дрездена. Тут він пережив бурхливий і короткий роман з Марією Водзіньською, а в Ліпське зустрівся з Мендельсоном і Робертом Шуманом. Після повернення до Парижа Шопен знов потрапляє в круговорот артистичного життя. У жовтні 1836 року в будинку своїх давніх знайомих — він зустрічається з Авророю Дюпен, відомішою під псевдонімом Жорж Санд. Талант Шопена підкорив знамениту письменницю, але сам він спочатку залишався байдужим до неї. Відомо сто листів до рідних, в якому він говорить про Жорж Санд: «У ній є навіть щось відштовхуюче». Але часті зустрічі у загальних друзів і в артистичних салонах зробили свою справу — Шопен все більш і більш потрапляв під чарівність Жорж Санд.
ЗВУЧИТЬ Весняний вальс Шопена
Ведуча : Шопен сидів у весняному квітучому саду, зачарований красою і не розумів що відбувається. Він дивився широко відкритими очима і не знав вірити чи ні? Це реальність, чи сон? Він бачив перед собою квітучий сад і разом з тим бачив як закружляли у весняному вальсі квіти. Він чітко бачив як галантний тюльпан, поклонившись, запросив до танцю незабудку, як величний ірис закружляв з фіалкою, як блакитноокий барвінок ніжно обійняв ромашку. І тоді, радіючи за них , закивав своїми пахучими гронами бузок, загойдалась, немов би хизуючись своїм духмяним квітом яблуня. Все ожило: квітучі дерева, квіти, трави і понеслися у цьому дивному, спільному, неповторному вальсі. Фрідерік не розумів що твориться в його серці, в його душі. Не знав тоді ще великий композитор, що в його серце і душу, в його тіло, і кров уже ввірвалося непроханою гостею кохання. З цієї хвилини і навіки… Так народилася ця неземної краси мелодія - « ВЕСНЯНИЙ ВАЛЬС». ( Прослухати ще трохи)
Уривок з фільму «Більше ніж кохання» Шопен і Ж.Санд (0.30 сек. до 1.28) Звучить ВАЛЬС ДОЩА
Ведучий : Осінню 1838 року композитор і письменниця виїжджають з Парижа, щоб провести зиму на Майорці - в земному раю. Втім, раю не вийшло. На острові стояла погана погода, йшли дощі, побутова сторона життя залишала бажати багато кращого. Шопен захворів на сухоти. У подальші роки Шопен і Жорж Санд проводили зими в Парижі, а влітку виїжджали в маєток Жорж Санд. Цей період в житті композитора можна назвати відносно спокійним — Шопен працює над черговими творами, час від часу дає концерти. Одне турбує його близьких: стан здоров'я музиканта все погіршується, слабкі легені постійно нагадують про себе. Дуже подіяла на нього і звістка про смерть батька (у 1844 році). У 1847 році «вільний роман» Шопена і Жорж Санд закінчився розривом. Композитор переживав його дуже важко, довгий час не міг писати. Так народився ВАЛЬС ДОЩА – результат туги за минулим коханням.
Ведуча : пауза Щоб хоч якось відволіктися від гнітючої туги, він відновив зайняття з учнями, а друзі, вирішивши підтримати його, організували йому в Парижі концерт. Хвороба Шопена тим часом прогресує. Він почуває себе слабким, розбитим. Англійський клімат ще більше погіршує його самопочуття. ( виключити муз ). Але, незважаючи на фізичну слабкість, композитор охоче погодився виконати прохання лорда Дадлі Стюарта - виступити на благодійному вечорі на користь Літературного суспільства друзів Польщі в Лондоні 16 листопада 1848 року. Це був останній концерт Шопена. У кінці листопада композитор вирішив повернутися в Париж. Хвороба тимчасово відступила, і плодом натхнення, що повернулося, стали дві мазурки, видані вже після смерті Шопена. 16 жовтня 1849 року в Париж приїжджає сестра Шопена Людвіка, що дізналася про його тяжке положення. Поряд з нею Шопен проводить свої останні години. 17 жовтня 1849 року Шопена не стало.
Ведучий : Практично немає сумнівів в тому, що Фридерик Шопен був хворий на сухоти, але, мабуть, помер він не від неї, а від хвороби серця. 30 жовтня 1849 року в костьолі св. Марії Магдалини пройшла похоронна відправа. Тіло Шопена покоїться на кладовищі Пер-Лашез, а серце - в костьолі св. Хреста у Варшаві. Творчість польського композитора Фридеріка Шопена належить до найвеличніших вершин світової музичної культури. В його особистості дивовижно поєдналися обдарування композитора і виконавця. Він став засновником польської класичної музики й уславився як геніальний піаніст, створивши шедеври у різних фортепіанних жанрах.
Ведуча: (лунає вальс дощу ) «Гений Шопен — это самый глибокий и самый богатый источник чувств и эмоций из всех когда-либо существовавших. Один инструмент говорит у него языком вечности » Так говорила про нього Жорж Санд.
У музиці Шопена поєднувалися і краса мелодій Моцарта, і драматизм Бетховена, і суворість Баха. А ще, за влучним висловом Я. Івашкевича, був якийсь особливий «шопенівський сум», «якесь поєднання туги, бездомності, безталання і недуги», що інколи сягало висот справжнього трагізму. На відміну від багатьох своїх попередників і сучасників, Фридерік Шопен не писав опер або симфоній. Він став душею фортепіано, а воно — виразником його душі. Усі свої невисловлені почуття, особливо самотності безмежного смутку й розпачу, що не полишали його на чужині, він втілив у музиці. На заключення нашої зустрічі я хочу побажати вам, щоб ваші серця не втомлювалися дарувати людям добро і щастя. І нехай допоможе вам у цьому нестаріюча музика великого Моцарта, неповторна своєю досконалістю музика Шопена, та натхненна Людвіга ван Бетховена. Закінчилася наша подорож у складний, але надзвичайно захоплюючий і цікавий світ класичної музики.
На все добре, шановні друзі! До нових зустрічей! ( Виключати муз)
7 |