|
|
Скачати 1.01 Mb.
|
|
Права і обов'язки експерта. Згідно з чинним законодавством на судово-медичного експерта покладаються такі обов'язки: - прийняти до виконання доручену йому експертизу; - повідомити у письмовій формі особу або органи, які призначили експертизу, про неможливість її проведення, якщо поставлене питання виходить за межі компетенції експерта або якщо надані йому матеріали недостатні для вирішення поставленого питання, а витребувані додаткові матеріали не були отримані; - з'явитися за викликом особи або органу, які призначили експертизу, для допиту з приводу проведеної експертизи чи повідомлення про неможливість її проведення; - заявити самовідвід за наявності передбачених законом обставин. Експерт має право: - знайомитися з матеріалами справи, які стосуються експертизи; - порушувати клопотання про надання додаткових і нових матеріалів, необхідних для вирішення поставлених питань; - з дозволу особи або органу, які призначили експертизу, бути присутнім під час проведення слідчих і судових дій, порушувати клопотання, що стосуються проведення експертизи, та задавати відповідні запитання особам, яких допитують; - вказувати у висновку експертизи на факти, які мають значення для справи, але щодо яких йому не були поставлені запитання; у випадку незгоди з іншими членами експертної комісії — складати окремий висновок експертизи. Експерту забороняється: - розголошувати без дозволу прокурора, слідчого, особи, яка провадить дізнання, дані попереднього слідства чи дізнання; - вступати в контакти, не передбачені порядком проведення експертизи, з будь-якими особами, якщо такі особи мають пряме чи побічне відношення до експертизи. Експерт складає висновок експертизи від свого імені і несе особисту відповідальність за його правдивість.
Основним документом судово-медичної експертизи є "Висновок експерта". Він оформляється тоді, коли підставою для проведення експертизи є постанова слідства чи ухвала суду. Зазначений документ складається з трьох розділів: а) вступу; б) дослідницької частини; в) підсумків. У вступі подаються відомості про те: коли, де, ким, на якій підставі (за чиєї постанови чи ухвали) і в якій справі проведена експертиза, що направлено на експертизу, які питання поставлено на вирішення, та яка вона (комісійна, додаткова чи повторна), її номер. Наприкінці вступу зазначається, що судово-медичному експерту (експертам) було роз'яснено права, обов'язки та відповідальність згідно з чинним законодавство. Дослідницька частина містить відомості про обставини справи, відомості на початок проведення. Потім детально, мовою, зрозумілою і не для фахівця, викладаються дані про все, що було виявлено у процесі експертизи об'єктів (трупа, речових доказів тощо), з переліченням методів і ходу проведення досліджень. Вступна і дослідницька частини підписуються експертом. У підсумках містяться мотивовані відповіді на поставлені запитання. Вони мають базуватися на даних, отриманих у процесі виконання досліджень. "Висновок" складається не менш як у двох екземплярах — перший передається до органів слідства, а другий зберігається в архіві судово-медичної установи. Коли кримінальну справу ще не порушено і від висновків судмедекспертів залежить — буде чи не буде її порушено. У таких випадках складається "Акт судово-медичного дослідження трупа" чи "Акт судово-медичного обстеження" (живої особи). Він також оформляється за певною схемою: а) вступ; б) дослідницька частина і в) заключна частина. Окрім вказаних, експерт може складати й інші документи, передбачені чинним законодавством, наприклад "Лікарську довідку про смерть", відповідні довідки для установ технічної інспекції щодо охорони праці тощо.
"Смерть — це незворотне припинення основних життєвих функцій організму (кровообігу, дихання, функцій центральної нервової системи)" Перехід від життя до смерті — не є одномиттєвим, цей процес називається вмиранням і складається з ряду послідовних етапів: а) передагональний стан — людина непритомна, артеріальний тиск безупинно знижується, тони серця значно послаблені, дихання поверхневе, часте; різко знижені рефлекси; б) термінальна пауза — свідомість, дихання, пульс, серцебиття, рефлекси відсутні; в) агонія (конання) — свідомість втрачена, але час від часу на коротку мить повертається, дещо частішає пульс та серцебиття, а дихання, навпаки, рідке й до того ж глибоке; г) клінічна смерть — повне пригнічення свідомості, рефлексів, дихання, діяльності серця: цей стан відомий ще як уявна, мнима смерть, він триває впродовж 5-8 хвилин. Протягом цього часу ще можна повернути організм до життя; д) біологічна смерть — розвиток необоротних змін у діяльності центральної нервової системи, дихання та кровообігу. Після агонального підвищення життєдіяльності швидко настає клінічна смерть. Вона характеризується найглибшим пригніченням центральної нервової системи, що поширюється й на довгастий мозок із припиненням кровообігу та дихання. Клінічна смерть є зворотнім етапом умирання. У цей час організм як єдине ціле вже не існує, проте незворотні зміни в органах ще не розвиваються. У середовищі з низькою температурою, що вповільнює обмінні процеси, етап клінічної смерті може бути більш тривалим. У зв'язку з цим своєчасне надання медичної допомоги людині, котра перебуває в такому стані, може повернути її до життя. Медичне вивчення різних аспектів клінічної смерті зумовило виникнення реаніматології. Етап клінічної смерті за звичайного перебігу через 5-6 хв переходить у незворотній етап умирання - смерть біологічну. Після припинення основних життєвих функцій організму в ньому послідовно розвиваються зміни, що дають можливість достовірно встановити факт настання смерті - абсолютні (достовірні) ознаки смерті, що за часом виникнення поділяють на ранні та пізні. Для констатації смерті використовуються так звані ^зглєішшні (ймовірні) і достовірні (абсолютні ) ознаки смерті. До орієнтовних ознак належать: нерухоме, пасивне положення тіла, блідість шкірних покривів, відсутність свідомості, дихання, пульсу і серцебиття, _відсутність чутливості на больові, термічні подразнення, відсутність рогівкового рефлексу^ реакції зшндь_на_світл о. Розпізнати дійсну смерть за ймовірними ознаками, якщо після смерті пройшло небагато часу, не завжди легко. Тому в сумнівних випадках, за наявності лише орієнтовних ознак смерті і відсутності явно несумісних з життям ушкоджень, лікар повинен надавати можливу в наявних умовах допомогу (штучне дихання, непрямий масаж серця, введення серцевих препаратів і т. ін.) до тієї пори, поки не пересвідчиться в настанні смерті, тобто появі ранніх трупних змін. Тільки після появи трупних плям спроби оживлення можуть бути припинені і констатована смерть.
Вже підкреслювалось, що про незворотність припинення життя свідчить лише наявність абсолютних трупних ознак смерті. Це насамперед трупні плями, трупне охолодження, заклякання, висихання, гниття. Коли припиняється робота серця, кров у судинах під дією власної ваги опускається в ті частини тіла, які знаходяться нижче, там вона наповнює вени та капіляри, надаючи блідо-синього забарвлення шкірі. Це і є початкова стадія утворення трупних плям. З'являючись через 1-2 години після смерті, а інколи й пізніше, повного свого розвитку вони досягають через 14-16 годин, набуваючи через 6-12 годин насиченого синьо-багряного кольору. Звичайно трупні плями розміщуються на частинах тіла, що знаходяться нижче, на місцях, де немає зовнішнього тиску. Так, скажімо, часто вони відсутні на лопатках і сідницях. У своєму розвитку трупні плями проходять три стадії, але чітку межу між ними провести надзвичайно складно, бо процес цей характеризується поступовістю переходу з однієї стадії до іншої. Перша стадія — гіпостаз, триває від 1-2 до 10-12 годин і характеризується наявністю у кровоносних судинах крові та її механічним опусканням. При натисканні на трупну пляму, вона зникає (визначення стадії трупної плями), а потім відновлюється. Базуючись на даних про час, за який шкіра у місці натискання знову набере первісного кольору, можна скласти уявлення про час, коли сталася смерть. Якщо трупна пляма поновлює свій колір через 1-2 хв., то з моменту смерті пройшло 5-6 годин (перша фаза), через 3-5 хв. — 6-12 годин (друга фаза). Друга стадія трупних плям — стаз — настає через 10-12 годин після смерті і триває до 30-48 годин. За цієї стадії внаслідок дифузії плазма крові просочується крізь стінки судин і кров в них згущується. Тому при натисканні на трупну пляму остання не зникає, а лише блідне. Виокремлюють дві фази стазу. У першій, що триває від 12 до 24 годин, більша частина ділянки шкіри в місці трупної плями блідне, а менша — зберігає свій первісний колір. Забарвлення плями відновлюється через 10-15 хвилин. У другій фазі стазу, яка триває від 24 до 48 годин, лише на незначній частині ділянки, на яку натискали, пляма блідне, а первісний колір поновлюється через 30-60 хв. Третя стадія розвитку трупних плям — імбібіція — звичайно настає через дві доби (48 год.) після смерті. Характеризується вона тим, що формені елементи крові руйнуються, плазма, просочившись крізь стінки капілярів, просякає тканини, що їх оточують. При натисканні на трупні плями їх колір не змінюється. Час появи та динаміка розвитку трупних плям залежить від причин та характеру смерті, температури зовнішнього середовища. Трупне заклякання Після смерті всі м'язи трупа розслаблюються, а через 1-2 год. починається їх поступове заклякання. При цьому м'язи щільнішають і начебто застигають в тому положенні й вигляді, в якому знаходилися при розслабленні. Якщо, наприклад, рука трупа була відведена вгору чи вбік від тулуба, то саме в такому положенні вона заклякає. Охолодження трупа Відомо, що всі життєві процеси в організмі супроводжуються виробленням тепла. Воно передається потім навколишньому середовищу шляхом нагрівання повітря (конвекція), випромінювання (радіація) та витрат на випарювання рідини з поверхні шкіри й дихальних шляхів. Сталість температури тіла людини обумовлена теплопродукцією (внаслідок біохімічних реакцій при обміні речовин) та тепловіддачею, яка регулюється центральною нервовою системою (гіпоталамус). Трупне висихання Це явище спостерігається за умов, що сприяють випаровуванню вологи. На ділянках тіла, де порушена цілість верхнього шару епідермісу, випаровування вологи відбувається швидше, внаслідок чого утворюються плями коричнево-жовтого кольору (пергаментні). За зовнішнім виглядом вони нагадують садна, але, на відміну від прижиттєвих саден, у нижче розміщених тканинах під такою плямою крововиливів немає. У сумнівних випадках ці ділянки необхідно дослідити гістологічними та гістохімічними методами.
До пізніх трупних явищ відносяться такі, які призводять до значних різких змін зовнішнього вигляду трупа, його органів і тканин. Пізні зміни в трупі починаються, власне, зразу ж після смерті, але розвиваються й проявляються повільніше й пізніше. До пізніх ознак смерті відносяться трупне гниття, муміфікація, жировіск, торф'яне дублення. Трупне гниття Це дуже складний процес, що полягає у розкладанні білків під впливом життєдіяльності мікроорганізмів. При цьому утворюються гнильні гази, які роздувають кишки, проходять через їх стінки у підшкірну клітковину, внаслідок чого шкіра набуває брудно-зеленого кольору. Пізніше брудно-зелене забарвлення поширюється на грудну клітину, шию. Труп зеленіє, що пояснюється утворенням сірчастого заліза внаслідок з'єднання сірководню, який виділяється у процесі гниття, із залізом крові. Внаслідок утворення газів труп роздувається до значних розмірів (трупна емфізема). З часом під верхнім шаром шкіри з'являються пухирі, наповнені сукровичною рідиною, згодом вони лопаються, і шкіра звисає клаптями. Прояви трупного гниття залежать від причини смерті, умов зовнішнього середовища тощо. Трупи мертвонароджених дітей, як правило, стерильні й не мають гнильних мікробів, а тому, по-перше, гниття, звичайно, затримується на досить довгий час і, по-друге, його перші ознаки з'являються не на черевних покровах, а на найбільш вологих частинах тіла, куди потрапляють ззовні гнильні мікроби. Муміфікація Це один з видів природної консервації — висихання трупа. Воно має місце, якщо труп знаходиться в умовах, за яких швидко та інтенсивно втрачає вологу (в піску, крейдяному ґрунті), або ж коли є хороший протяг (на горищах, у печерах, склепах). Втрачаючи значну кількість вологи (до 80% і більше), труп перетворюється на скелет, обтягнутий шкірою; вона дуже суха, щільна, має рудувато-коричневий колір. Внутрішні органи висихають, зменшуються в об'ємі, і врешті-решт руйнуються, перетворюючись на безформену однорідну масу. Для муміфікації трупа дорослої людини за сприятливих умов потрібно один-два місяці, а дитячого трупа — досить двох-трьох тижнів. Такий зменшений у масі муміфікований труп може зберігатися протягом десятків і навіть сотень років. Судово-медичне дослідження муміфікованого трупа, внаслідок його доброго зберігання, дозволяє встановити вік, стать, довжину тіла, певні анатомічні особливості особи, якій він належить; у деяких випадках — навіть її ідентифікувати. Торф'яне дублення Вкрай рідкісним є вид природного зберігання трупа, що утворюється у випадках попадання мертвого тіла в торф'яні болота та ґрунти. Там під дією гумусових кислот відбувається дублення шкіряних покровів. Вони стають цупкими, набувають темно-рудого кольору. Білки й вапно розчиняються, внутрішні органи і м'які тканини значно зменшуються в об'ємі, або й зовсім руйнуються, кістки м'якнуть, легко розрізаються. У такому стані трупи можуть знаходитися сотні років. Дослідження проводиться так само, як і при утворенні жировоску. Природна консервація трупа можлива й у випадках попадання його в інші умови — низька температура зовнішнього середовища (замерзання трупа); висока концентрація солей, занурення в нафту, дьоготь. Труп за цих обставин зберігається досить довго, і його можна дослідити повністю за звичайною схемою.
Під місцем події розуміють ділянку місцевості чи приміщення, де безпосередньо сталася певна пригода і яке підлягає слідчому огляду. Найчастіше це водночас є і місцем вчинення злочину (вбивства, зґвалтування, крадіжки). Огляд місця події, як правило, здійснює слідчий, але згідно з ст. 227 КПК України, його має право проводити й прокурор. Оглядають місце події у присутності не менш як двох понятих — не заінтересованих у справі дієздатних осіб. Поняті мають право звертати увагу слідчого на будь-які обставини, що стосуються слідчих дій, та висловлювати зауваження з приводу виконаного, які обов'язково заносяться до протоколу. Треба пам'ятати, що зовнішній огляд трупа є складовою частиною огляду місця події, хоча частіше він оформляється як окрема самостійна слідча дія. Проводячи її, лікар повинен встановити й відобразити у протоколі: розташування та позу трупа; зовнішній вигляд його одягу та взуття; характер пошкодження одягу, наявність на ньому слідів, плям тощо; індивідуальні особливості частин тіла, їхніх ушкоджень і слідів на тілі; ознаки переживання тканин; особливості ложа трупа, предметів на ньому, безпосередньо біля нього. Значну увагу приділяють виявленню трупних змін та їх характеру, а також встановленню загальних даних про особу трупа. Робота лікаря регламентується "Правилами роботи лікаря-спеціаліста в галузі судової медицини при зовнішньому огляді трупа на місці його виявлення (події)". Огляд місця події і трупа на місці виявлення організує та проводить слідчий, тому всі учасники огляду діють за його вказівками і за його дозволом. Фахівець у галузі судової медицини робить огляд трупа, обстановки, що оточує його, з метою виявлення, фіксації та вилучення для подальшого дослідження речових доказів (слідів крові, волосся, відбитків рук, ніг, протекторів тощо) та різних предметів (знаряддя травми, одяг та інше). Завданням лікаря є і зіставлення знайдених слідів із змінами та ушкодженнями на трупі, з метою всебічного встановлення та чіткого з'ясування обставин події. Як і кожна слідча дія, огляд місця пригоди документується шляхом внесення відомостей про все знайдене до "Протоколу місця події". Цей документ складається з вступу, опису та заключної частини. |
|
СПЕЦКУРС СУДОВА ЮСТИЦІЯ ЛЬВОВА ХІV-XVIII СТОЛІТЬ Лекція ВСТУП ДО... Поняття судової влади визначають по-різному в залежності від історичного періоду розвитку суспільства, теоретичних засад розуміння... |
ЗАТВЕРДЖУЮ Робоча програма з дисципліни «Судова медицина» для студентів спеціальності «Правознавство” денної та заочної форм навчання |
|
Марчук А. І. МЗО Судова психіатрія. Навчальний посібник Міністерство внутрішніх справ України Національна академія внутрішніх справ України |
Допущено Міністерством охорони здоров'я України як підручник для студентів медичних вузів Київ С89 Судова медицина: Підручник для студентів мед вузів. / Концевич І. О., Михайличенко Б. В. та ін.; За ред. І. О. Кон-цевич, Б.... |
|
Словник юридичних термінів Абсолютна монархія – форма правління, за якою влада (законодавча, виконавча, судова) |
Судова практика з перегляду кримінальних справ у касаційному порядку* Донецькій області 122 (107), Автономній Республіці Крим 71 (69) та м. Києві 64 (52) |
|
12. 00. 09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза;... Укладач: кандидат юридичних наук, доцент Кириченко О. В. – Дніпропетровськ: ДДУВС, 2013. – 11 с |
Судова палата у кримінальних справах Вус С. М., Гошовської Т. В., Гриціва М.І., Заголдного В. В., Канигіної Г. В., Кліменко М. Р., Короткевича М.Є., Косарєва В.І., Кузьменко О.... |
|
"Кримінальна відповідальність за хуліганство" Відмежування хуліганства від суміжних злочинів (судова практика у справах про хуліганство) |
A БВГДЕЖЗ І КЛМНОПРСТУЦФЧШЮ Абсолютна монархія — форма правління, за якою влада (законодавча, виконавча, судова) цілковито належить одній особі (цареві, королю,... |