|
|
Скачати 1.44 Mb.
|
«Сліпці» Надзвичайно показова для молодого драматурга драма «Сліпі» (1890). На березі моря на звалених деревах сидять сліпі й напружено прислуховуються, щоб почути кроки поводиря, який має відвести їх до притулку. Вони не знають, що поводир сидить серед них мертвий, «обличчя його світліше і нерухоміше за все, що навколо». Стоїть темна ніч. Сліпі чекають на поводиря. Море хвилюється, загрожуючи людям загибеллю. І поступово вони втрачають надію. Неважко зрозуміти сенс метерлінківських символів: острів — це і життя людини, і Земля у Всесвіті; сліпі — це людство, яке не знаходить виходу; священик — поводир — віра, якої більше немає у людей; чекання на чиїсь кроки — ілюзії життя; невідворотність морського припливу — неминучість смерті. На думку Метерлінка, смерть завжди серед людей, але вони не знають цього, не бачать; лише деякі, найвразливіші, відчувають її присутність. Наближення смерті може відчути лише мудрий старець, а побачити — мале дитя, У п'єсі немовля заплакало: очевидно, побачило смерть. Проте цей образ може символізувати і нову віру, яка народжується. Адже сказав поводир наймолодшій сліпій, що «царству старих. мабуть, приходить кінець». Символ завжди багатозначний, часто він не піддається остаточному розшифруванню. Проте загальна ідея твору зрозуміла: людина сліпа, самотня, беззахисна перед смертю. Майстерність Метерлінка у втіленні цієї ідеї виявляється насамперед у створенні своєрідних діалогів. У них репліки дійових осіб — багатозначні повторення, а паузи між репліками, тобто мовчання, доповнює уява глядача, Саме мовчання нагнітає жах і розпач. Набуває великого значення і палітра кольорів: нічна темрява лісу, темний одноманітний одяг сліпих, чорний плащ священика. У п'єсі «Сліпі» наявні всі ознаки символістської драми: дія відбувається в умовних обставинах; немає конкретних ознак дії і часу, тому твір набуває позачасовості: персонажі, позбавлені індивідуальних рис, стають уособленням страху, безнадії, безпорадності,— це вже не характери, а символи. Оскільки дії, у широкому розумінні цього слова, у символістській драмі немає, театр із драматичного перетворюється на ліричний. Символістські п'єси невеликі, одноактні: структура їх проста, однолінійна, як і в «Сліпих». Такий театр Ме-терлінк назвав статичним. Усі вчинки та міркування персонажів виявляють несамостійність та втрату ними істинних цінностей. Це люди, котрі не чують одне одного, тому майже всі вони повторюють свої запитання, звернені до інших. Знаменно й те, що глядач від самого початку бачить померлого священика поряд з розгубленими сліпцями: він незримий лишень для них. Таким є і людство, сліпе у своєму егоїзмі, у своєму нерозумінні світу, його найочевидніших явищ. Розмірковування сліпих супроводить наростаюче почуття жаху від того незримого, непізнаваного, але грізного, що наближається до них, зоставлених без поводиря. Серед усіх сліпців є один зрячий — немовля. Його підіймають і повертають в той бік, звідки чутно лячний для всіх шум. Драма закінчується реплікою автора: «Мовчанка. Потім лунає розпачливий крик дитини». Діти і старі зараховуються Метерлінком до попереджених, до тих, для кого відхиляється завіса таємниці: тут таїна майбуття вселяє в дитину жах. Безпомічним, недалеким, егоїстичним, нездатним збагнути світ і приреченим на страждання постає людство в драмі Метерлінка. Краткое содержание пьесы Старый северный лес под высоким звездным небом. Прислонясь к стволу старого дуплистого дуба, дряхлый священник застыл в мертвой неподвижности. Синие губы его полураскрыты, остановившиеся глаза уже не смотрят по эту, видимую сторону вечности. Исхудалые руки сложены на коленях. Справа от него на камнях, пнях и сухих листьях сидят шесть слепых стариков, а слева, лицом к ним — шесть слепых женщин. Три из них все время молятся и причитают. Четвертая — совсем старуха. Пятая, в тихом помешательстве, держит на коленях спящего ребенка. Шестая поразительно молода, её распущенные волосы струятся по плечам. И женщины, и старики одеты в широкие, мрачные, однообразные одежды. Все они, поставив руки на колени и закрыв лицо руками, чего-то ждут. Высокие кладбищенские деревья — тисы, плакучие ивы, кипарисы — простирают над ними свою надежную сень. Темнота. Слепые переговариваются между собой. Они обеспокоены долгим отсутствием священника. Самая старая слепая говорит, что священнику не по себе уже несколько дней, что он стал всего бояться после того, как умер доктор. Священник беспокоился, что зима может оказаться долгой и холодной. Его пугало море, он хотел взглянуть на прибрежные скалы. Юная слепая рассказывает, что перед уходом священник долго держал её за руки. Его била дрожь, словно от страха. Потом он поцеловал девушку и ушел. «Уходя, он сказал «Покойной ночи!» — вспоминает кто-то из слепых. Они прислушиваются к рокоту моря. Шум волн неприятен им. Слепые вспоминают, что священник хотел показать им островок, на котором находится их приют. Именно поэтому он привел их поближе к берегу моря. «Нельзя вечно дожидаться солнца под сводами дортуара», — говорил он Слепые пытаются определить время суток. Некоторым из них кажется, что они чувствуют лунный свет, ощущают присутствие звезд Наименее чуткими оказываются слепорожденные («Я слышу только наше дыхание [...] Я никогда не чувствовал их», — замечает один из них). Слепым хочется вернуться в приют. Слышится далекий бой часов — двенадцать ударов, но полночь это или полдень, слепые понять не могут. Ночные птицы злорадно хлопают крыльями над их головами. Один из слепых предлагает, если священник не придет, возвращаться в приют, ориентируясь по шуму протекающей невдалеке большой реки. Другие собираются ждать, не трогаясь с места. Слепые рассказывают друг другу, откуда кто приехал на остров, юная слепая вспоминает свою далекую родину, солнце, горы, необыкновенные цветы. («У меня нет воспоминаний», — говорит слепорожденный.) Налетает ветер. Ворохами сыплются листья. Слепым кажется, что кто-то касается их. Их охватывает страх. Юная слепая ощущает запах цветов. Это асфодели — символ царства мертвых. Одному из слепых удается сорвать несколько, и юная слепая вплетает их себе в волосы. Слышится ветер и грохот волн о прибрежные скалы. Сквозь этот шум слепые улавливают звук чьих-то приближающихся шагов Это приютская собака. Она тащит одного из слепых к неподвижному священнику и останавливается. Слепые понимают, что среди них мертвец, но не сразу выясняют, кто это. Женщины, плача, становятся на колени и молятся за священника. Самая старая слепая упрекает тех, кто жаловался и не хотел идти вперед, в том, что это они замучили священника. Собака не отходит от трупа. Слепые берутся за руки. Вихрь крутит сухие листья. Юная слепая различает чьи-то далекие шаги. Крупными хлопьями падает снег. Шаги приближаются. Ребенок помешанной начинает плакать. Юная слепая берет его на руки и поднимает, чтобы он увидел, кто идет к ним. Шаги приближаются, слышно, как под чьими-то ногами шуршат листья, слышен шорох платья. Шаги останавливаются рядом с группой слепых «Кто ты?» — задает вопрос юная слепая. Ответа нет. «О, смилуйся над нами!» — восклицает самая старая. Снова молчание. Затем раздается отчаянный крик ребенка. Пересказала В. С. Кулагина-Ярцева. «Непрохана» відтворює очікування в приміщенні, що знаходиться поруч із кімнатою породіллі. Батько, дядько, три доньки та дід очікують з'яви лікаря й звістки про стан здоров'я жінки за стіною. Батько і дядько — вони в тому віці, який Метерлінк вважає найнечутливішим до таємних порухів світу, — вважають, що нарешті можна заспокоїтися. Лише дід сповнений тривоги за свою доньку. Він неодноразово повторює: «Бувають миті, коли я менш незрячий, аніж ви». Це твердження значиме для розуміння концепції світу і людини у Метерлінка. Передусім дід помічає незвичне довкруж: те, що риби пішли вглиб ставу, що лебеді злякалися когось, що звук коси пізно ввечері недоречний, що кроки невідомого чути поруч, що повіяло холодом і що прочинилися двері й хтось увійшов. Увійшла ж Непрохана, ніким не впізнана — Смерть. Вона забрала життя молодої жінки в сусідній кімнаті. Лише сліпий чоловік передчував це, та ще крик немовляти сповістив те ж саме. Метерлінк створює світ людей, що живуть своїм буденним життям, і незбагненний світ поза ними, сповнений загрози щодо людини. Тому трагічним є існування самої людини, приреченої на раптову смерть, неочікуване страждання, горе, втрати. Оскар Фінгал О'Флаерті Уіллс Уайльд (16 жовтня 1854 - 30 листопада 1900) Англійський філософ, естет, письменник, поет ірландського походження. Один з найвідоміших драматургів пізнього Вікторіанського періоду. Лондонський денді, пізніше засуджений за «непристойну поведінку» і після двох років в'язниці і виправних робіт виїхав до Франції, де жив у злиднях і забутті під іншим ім'ям. Відомий своїми п'єсами, повними парадоксів і афоризмів, а також романом «Портрет Доріана Грея» (1891). «Портрет Доріана Грея» У 1890 році в світ виходить єдиний роман, який остаточно приносить Уайльду карколомний успіх, - «Портрет Доріана Грея» (The Picture of Dorian Gray). Він був надрукований у журналі «Ліппінкоттс манслі мегезін». Але критики звинуватили роман у аморальності. У відповідь на 216 друкованих відгуків на «Портрет Доріана Грея» Вайльд написав понад 10 відкритих листів в редакції британських газет і журналів, пояснюючи, що мистецтво не залежить від моралі. Більш того, він писав, ті, хто не помітив моралі в романі, повні лицеміри, оскільки мораль всього лише і полягає в тому, що вбивати совість безкарно не можна. У 1891 році роман зі значними доповненнями виходить окремою книжкою, і Уайльд супроводжує свій шедевр особливим передмовою, яке стає відтепер маніфестом естетизму - тому напрямку і тієї релігії, які він і створив. О романе После публикации романа в обществе разразился скандал. Вся английская критика осудила его как аморальное произведение, а некоторые критики требовали подвергнуть его запрету, а автора романа — судебному наказанию. Уайльда обвиняли в оскорблении общественной морали. Однако обычными читателями роман был принят восторженно. По жанру — это философский роман, написанный в декадентском стиле. В Дориане Грее, главном герое романа, угадываются черты нового Фауста. В роли Мефистофеля выступает лорд Генри, именно он на протяжении всего романа соблазняет Дориана Грея идеями нового гедонизма, превращает невинного и талантливого юношу в порочное чудовище. Под роль Маргариты попадает Сибилла Вейн, новый Валентин — Джеймс Вейн. Интересно, что в сюжете романа есть значительные сходства с легендой о Фаусте. Например, Фауст также получил от Мефистофеля вечную молодость. Есть аллюзии и на другие произведения мировой литературы. Роман «Мельмот Скиталец» был известен Уайльду с детства, поскольку его автор, Чарлз Роберт Метьюрин, приходился ему двоюродным дедушкой. Именно к «Мельмоту» восходит и идея о таинственном портрете, прототип которого не старится, и отчасти герой, который может позволить себе всё. Есть общее в романе и с «Шагреневой кожей» Бальзака. Близким по декадентскому духу к «Портрету Дориана Грея» является роман Гюисманса «Наоборот». Однако «Портрет Дориана Грея» рассматривается как абсолютно необычное, стоящее особняком в литературе произведение,в котором подняты вечные вопросы человечества — о жизни, об ответственности за содеянное, о величии красоты, о смысле любви и губящей власти греха. Одной из основных идей романа является то, что эстетизм — просто абстрактное явление, и что он приводит только к разочарованию, а не к возвеличиванию понятий о красоте. Сейчас «Портрет Дориана Грея» — один из самых известных романов мировой литературы. Краткое содержание Однажды художник Бэзил Холлуорд написал портрет молодого и прекрасного Дориана Грея. Юный красавец, любуясь своим изображением, не может избавиться от мысли, что портрет будет всегда обладать тем, чего он неизбежно лишится, — молодости. «О, если бы было наоборот! Если бы портрет менялся, а я мог всегда оставаться таким, как сейчас! Я бы душу отдал за это!» Его пожелание исполнилось. Главные персонажи Дориан Грей — юноша, наделённый невероятной красотой. Попадая под влияние идей нового гедонизма, проповедуемых лордом Генри, посвящает свою жизнь жажде наслаждений и порока. Это фигура двойственная. В нём сочетаются тонкий эстет и даже романтик и порочный, безжалостный преступник. Эти две противоположные стороны его характера находятся в постоянной борьбе друг с другом. Данная двойственность героя характерна для многих готических романов. Бэзил Холлуорд — художник, написавший портрет Дориана Грея. От других героев его отличает крайняя привязанность к Дориану Грею, в котором он видит идеал красоты и человека. Лорд Генри — аристократ, проповедник идей нового гедонизма, «Принц Парадоксов». Его парадоксальное, противоречивое мышление проникнуто критикой на всё викторианское английское общество. Является своеобразным Мефистофелем для Дориана Грея. Сибила Вэйн — актриса, один из самых удивительных образов романа. До встречи с Дорианом жила в своём выдуманном мире, мире театра, была талантливой актрисой. Любовь показала ей всю искусственность её мира, где она не жила, а только играла. С любовью в её душе пропадет талант, так как она пытается вырваться из мира иллюзий в мир настоящий. Но именно это и приводит к её гибели. Джеймс Вэйн — брат Сибилы, моряк. Интересные факты Роман экранизировался более 25 раз. Современный британский писатель Уилл Селф предложил в своём романе «Дориан» (Dorian, 1992) полупародийную версию истории Дориана Грея. Время действия книги Селфа — 80-е годы XX века. Среди неологизмов, введённых Дугласом Коуплендом в романе «Поколение X», есть и такой: Дориан-грейство: желание скрывать признаки старения тела. Этот роман был написан всего лишь за три недели Ни один из пороков Дориана Грея чётко в романе не назван, кроме его злоупотребления опиумом. Сам Уайльд говорил, что каждый видит в его герое свои собственные грехи и пороки: «Каждый человек видит в Дориане Грее свои собственные грехи. В чем состоят грехи Дориана Грея, не знает никто. Тот, кто находит их, привнес их сам». Из письма О. Уайльда редактору "Скотс обсервер", 1890 г. Существует болезнь «синдром Дориана Грея» — культ молодости, страх перед физическим увяданием и старением. У писателя Рэя Брэдбери есть рассказ на эту тему под названием «Слава в вышних Дориану!», главный герой которого попадает в общество таких «Дорианов», которые предлагают ему вечную молодость, но он в последний момент отказывается. В Токийском Диснейленде в Доме с привидениями (Haunted Mansion) можно увидеть на стене портрет Эдварда Грейси, прототипом которого являлся Дориан Грей, который как и Дориан из молодого, приятной наружности юноши превращается в отвратительного, порочного старика. В компьютерной игре Unreal II: The Awakening космический крейсер-флагман флота TCA носит название Dorian Grey. У французской dark-metal команды Ad Vitam Aeternam есть песня «Picture of Dorian Gray» Исследователи творчества считают, что книга, которую Лорд Генри даёт Дориану, — это роман Ж.-К. Гюисманса «Наоборот». Хотя есть версия, что это выдуманная книга. Джеймс Августин Алоїзій Джойс (02.02.1882 – 13.01.1941) Джеймс Августин Алоїзій Джойс народився 2 лютого 1882 року у Дублінському передмісті Ратгар у католицькій сім'ї. Він був найстаршим з 10 дітей, що вижили; двоє з його братів і сестер померли від тифу. По батькові його сім'я походила з міста Фермой, що у графстві Корк. У 1887 році його батька, Джона Станіслауса Джойса (англ. John Stanislaus Joyce), було призначено податковим інспектором у Дубліні, і сім'я переїхала до престижного містечка Брей, що в 12 милях (19 км) від Дубліна. Приблизно у цей час на маленького Джеймса напав собака, що спричинило фобію собак, якою він страждав все своє подальше життя. Також він страждав від боязні грому, який його тітка трактувала як ознаку Божого гніву. У 1891 році Джойс написав вірша «І ти, Гілі» («Et Tu Healy») на смерть Стюарта Чарльза Парнелла, політичного лідера Ірландії. Старший Джойс надрукував вірш і навіть відіслав одну копію до бібліотеки Ватикану. У листопаді того ж року Джон Джойс був оголошений банкрутом і звільнений з посади. У 1893 йому призначили пенсію. Це послужило поштовхом до скочування сім'ї у бідність, в першу чергу через пияцтво батька та нездатність ефективно розпоряджатися грошима. Початкову освіту Джеймс Джойс отримав у Єзуїтському коледжі Клонгоуз Вуд — школі-інтернаті, до якого він потрапив у 1888 році, проте змушений був залишити у 1892, коли його батько більше не міг оплачувати навчання. Деякий час Джойс навчався вдома, і деякий час провчився у школі О'Коннела, що у Дубліні. У 1893 році його зарахували до коледжу Бельведер, що належав Єзуїтам, сподіваючись, що у нього виявиться покликання і він приєднається до ордену. Все ж Джойс відійшов від католицизму у віці 16 років, хоча філософія Томи Аквінського матиме вплив на нього протягом всього подальшого життя. У 1898 році він вступив до щойно створеного Дублінського університетського коледжу, де зайнявся вивченням сучасних мов, зокрема англійської, французької та італійської. Також у цей час він активно фігурував у театральних та літературних колах міста. Його рецензія на книгу «Нова драма» Генріка Ібсена була опублікована у 1900 році і у відповідь сам Ібсен надіслав авторові листа з подякою. У цей період Джойс написав кілька інших статей і принаймні дві п'єси, які, на жаль, не збереглися до тепер. Багато хто з його друзів з Дублінського університетського коледжу фігуруватимуть пізніше як персонажі його творів. Він був також активним учасником літературно-історичного товариства у коледжі, де у 1900 році виступив із доповіддю на тему «Драма і життя». Після завершення коледжу, у 1903 році Джойс поїхав до Парижа «вивчати медицину», хоча насправді там він розтринькував гроші, які дала йому сім'я. Через кілька місяців перебування там він змушений був повернутися до Ірландії, оскільки його матері діагностували рак. Переживаючи за відсутність релігійних почуттів у сина, його мати безуспішно намагалася переконати його прийняти сповідь та причастя. 13 серпня вона померла, і Джойс відмовився стати на коліна та помолитися за неї разом з сім'єю. Після смерті матері він продовжував пиячити і влазити в борги. Він змушений був заробляти вчителюванням, написанням рецензій на книги та співами (у нього був чудовий тенор). 7 січня 1904 року він намагався опублікувати «Портрет художника», — есе про естетику, проте воно було відхилене журналом. Він вирішив переписати цей твір і перетворити його на роман «Стівен Герой». Цього ж року він зустрів Нору Барнакл, молоду жінку з міста Голвей, яка працювала покоївкою у готелі Фінна у Дубліні. 16 червня 1904 року у них було перше побачення, і ця дата увійшла в історію також як день, коли відбуваються події роману «Улісс». Джойс залишився у Дубліні, продовжуючи пиячити. Після однієї пиятики, що супроводжувалася бійкою, Джойса підібрав на вулиці далекий знайомий його батька Альфред Гантер, який привів його до себе додому, де надав першу медичну допомогу. Гантер був чоловіком єврейського походження, і за чутками, мав зрадливу дружину. Саме він став одним з основних прототипів Леопольда Блума в «Уліссі». Джойс також товаришував із Олівером Сен-Джон Гогарті, який став моделлю для персонажа Бака Маллігана в «Уліссі». Одного разу, після того, як Джойс прожив шість днів у башті Мартелло, що належала Маллігану, між ними відбулася сварка, під час якої Малліган стріляв із пістолета у посуд, що висів над ліжком Джойса. Він втік звідти посеред ночі і пішки добрався до Дубліна, і наступного дня попросив товариша забрати свої речі із башти. Незабаром Джойс із Норою виїхав до Європи. Джойс і Нора рушили до Цюріха, де він знайшов собі роботу викладача англійської мови у школі іноземних мов Берліца. Проте там виявилося, що його англійському агентові дали неправдиву інформацію стосовно роботи, і директор школи направив його до Трієста (який на той час був у Австро-Угорщині, а зараз є частиною Італії). Знову ж таки там йому не знайшлося роботи, але з допомогою директора школи іноземних мов у Трієсті Альмідано Артіфоні, він нарешті влаштувався на вчительську роботу у Паулі, що тоді була частиною Австро-Угорщини, а зараз знаходиться у Хорватії. Він викладав англійську мову переважно морським офіцерам австро-угорської армії з жовтня 1904 до березня 1905 року, поки австрійська влада, виявивши шпигунську мережу у місті не вигнала звідти усіх чужоземців. З допомогою того ж таки Артіфоні, Джойс перебрався назад до Трієста, де продовжив викладати мову. У Трієсті він майже постійно жив 10 років. Того ж року Нора народила першу дитину, Джорджа. Джойс вмовив свого брата Станіслава приєднатись до нього у Трієсті, де на нього чекало місце вчителя у школі. Приводом для переїзду було нібито те, що Джеймс хотів братової компанії та запропонувати йому набагато цікавіше життя, ніж той вів до того, працюючи чиновником у Дубліні, хоча насправді Джойс хотів збільшити скупі прибутки своєї сім'ї заробітками брата. У Трієсті у них з братом були досить напружені стосунки спричинені транжирством Джойса та його пристрастю до алкоголю. Через хронічну пристрасть до подорожей, Джойсу швидко набридло життя у Трієсті і він переїхав до Рима у 1906, де влаштувався на роботу у банку. Проте Рим викликав у нього відразу і на початку 1907 року він повернувся до Трієста. Його донька Люсія народилась там улітку того ж року. Джойс повернувся до Дубліна улітку 1909 року разом з Джорджем для того, щоб відвідати батька і опублікувати збірку оповідань «Дублінці». Він також відвідав сім'ю Нори у Голуеї, це була перша їх зустріч, і вона, на щастя, пройшла вдало. Готуючись до повернення до Трієста, він вирішив взяти з собою свою сестру Еву для того, щоб та допомагала Норі доглядати за домом. У Трієсті він провів лише місяць і знову поїхав до Дубліну як представник власників кінотеатрів, з метою відкриття там кінотеатру. До Трієста він повернувся у січні 1910 року, прихопивши з собою іншу сестру, Ейлін. Ева повернулась додому через кілька років, оскільки тужила за батьківщиною, в той час як Ейлін усе життя прожила на континенті, одружившись із працівником банку Франтішеком Шауреком, чехом за походженням. У 1912 році Джойс на деякий час знову приїхав до Дубліна для розв'язання багаторічної суперечки стосовно публікації «Дублінців» із своїм видавцем Джорджем Робертсом. Це була його остання подорож до Ірландії, і він ніколи там більше не побував, незважаючи на прохання батька та запрошення колеги по перу, ірландського письменника Вільяма Батлера Єйтса. Одним з його студентів у Трієсті був Етторе Шмітц, відомий під псевдонімом Італо Свево. Вони познайомились у 1907 році, стали близькими приятелями та критиками творчості одне одного. Шмітц був євреєм, і саме він став моделлю для Леопольда Блума — майже усю інформацію стосовно іудаїзму, яка є у романі, Джойс отримав від Шмітца. У Трієсті у Джойса вперше почались проблеми з зором, які переслідуватимуть його до кінця життя і спричинять десятки хірургічних операцій. У 1915 році, коли Джойс виїхав до Цюріха побоюючись переслідувань за своє Британське підданство у часи Першої Світової Війни, там він познайомився із Френком Бадгеном, людиною, яка стане його найбільш впливовим та надійним товаришем на довгі роки. Джойс постійно радитиметься із ним під час написання «Улісса» та «Поминок за Фіннеганом». Також, у Цюріху Езра Паунд представить його англійському видавцеві та феміністці Гаррієт Шоу Вівер, яка стане меценатом та покровителем Джойса, і протягом наступних двадцяти п'яти років дасть йому тисячі фунтів лише для того, щоб він міг покинути вчителювання і зосередитись на кар'єрі письменника. Після закінчення війни Джойс на короткий час повернеться до Трієста, але не залишиться там через зміни, які спіткали місто унаслідок війни, а також через напружені стосунки із братом, який провів більшість війни у таборі для інтернованих. Натомість він, на запрошення Езри Паунда, у 1920 році поїхав до Парижа, де планував пробути лише тиждень, але прожив наступних двадцять років. |
|
ДО ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ З КУРСУ «ІСТОРІЯ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ХІХ ТА... «Історія зарубіжної літератури ХІХ та ХХ століть» : для студ. 3 курсу, які навчаються за напрямом підготовки 020303 – Філологія (кредит... |
Питання до іспиту з курсу «Історія зарубіжної літератури ХІХ ст.» Західноєвропейська література XIX ст.: періодизація, основні художні напрями і тенденції розвитку |
|
«СОПРЯГАТЬ НУЖНО …» Досвід з інтеграції курсів зарубіжної та української літератури Упорядники: Бурлакова І. О., Пуліна Г. О., викладачі зарубіжної і української літератури Міського юридичного ліцею, вчителі вищої... |
ДВНЗ «ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА»... ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА РОЗВИТКУ АВТОРСЬКОЇ ШКОЛИ В УКРАЇНІ (друга половина ХХ – початок ХХІ ст.) |
|
Теоретичні питання з курсу «Історія зарубіжної літератури» Особливості поезії неотериків. «Золотий вік» давньоримської поезії: Вергілій, Горацій, Овідій |
І. О. Помазан ІСТОРІЯ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ХVII–ХVIII століття : підруч для студ ф-ту «Референт-перекладач» / І. О. Помазан; Нар укр акад., [каф українознав.]. – Х. Вид-во... |
|
Н. С. Василенко Підсумкові контрольні роботи за рік із зарубіжної літератури Підсумкові контрольні роботи із зарубіжної літератури (5-11 класи) // Василенко Н. С., Ольшаниця, школа. – 2010. – с. 40 |
Тема «Еміграційна література. Українська література 1940-1950 рр.» Встановіть відповідність: 1 Перша хвиля української еміграції кінця ХІХ поч. ХХ ст |
|
Методистам, які відповідають за викладання зарубіжної літератури... Методистам, які відповідають за викладання зарубіжної літератури і російської мови |
ПРЕДМЕТ ЛОГІКИ ЯК МЕТАФІЗИЧНА ПРОБЛЕМА ХІХ – поч. ХХ ст. Памфіла Юркевича(1826 – 1874). Отже, вивчення традиції професійного філософствування складає чи не найнеобхіднішу... |