|
|
Скачати 1.44 Mb.
|
Творчість В Італії драматург створив дві монументальні філософсько-символічні віршовані драми — «Бранд» (1865) і «Пер Гюнт» (1867), які знаменували його відмежування і прощання із романтизмом і поставили Ібсена в перший ряд сучасної скандинавської літератури. І «Бранд», і «Пер Гюнт» поєднують живі індивідуалізовані образи з узагальненими, підкреслено типізованими. Основна проблема цих драматичних творів — доля людини, особистості в сучасному суспільстві. Але центральні фігури цих п'єс діаметрально протилежні. Герой «Бранда» — священик Бранд — людина надзвичайної цілісності й сили; герой іншої драми — селянський хлопець Пер Гюнт — втілення душевної слабкості людини. Бранд не відступає ні перед якими жертвами, не погоджується на жоден компроміс, прагнучи виконати свою місію — виховувати цільних, позбавлених лицемірства й користолюбства людей, здатних самостійно мислити. Його гасло — «бути самим собою», тобто розвивати в собі неповторні риси людської особистості. Полум'яними словами Бранд картає половинчастість, душевну в'ялість людей і пороки сучасної держави. І хоча йому вдається надихнути парафіян — бідних селян і рибалок у закинутому краї на далекій Півночі, і повести їх за собою, кінець священика виявляється трагічним. Люди повірили йому й пішли за ним до вершини гори в пошуках свободи духу. Коли ж пастор не зміг пояснити конкретної мети цього походу, люди у гніві закидали його камінням. Жертвами Бранда з його надлюдською волею стають найближчі люди — спочатку гине його син, потім дружина. І сумнівним видається той подвиг, якому Бранд присвятив життя. «Пер Гюнт» знаменував остаточне відмежування Ібсена від національної романтики. Цей твір був сприйнятий сучасниками як нещадний антиромантичний випад і одночасно як найтонша романтична поема. Драма насичена глибокою поезією природи та любові, яка зберігає особливий національний колорит. Ліричне багатство п'єси, її емоційна принадність полягають, передусім, у тих людських почуттях, які висловлені автором із надзвичайною силою і довершеністю. Носіями високої поезії в «Пер Гюнт» є, у першу чергу, не традиційні фольклорно-романтичні, фантастичні персонажі і мотиви, а персонажі реального плану, звичайні, хоча й не позбавлені своєрідності люди. Найвищий ліризм пов'язаний тут із образами простої дівчини Сольвейг і матері Пера — Осе. Місцеві ж селяни виступають у творі як грубі, злі та жадібні люди, а казкові тролі — як потворні злісні істоти. На початку драми Пер — звичайний сільський хлопець, дещо ледачий, фантазер і шибеник. Життя в рідному селі його не задовольняє. Він вважає, що селяни, заклопотані лише буденними турботами, варті презирства. Проте автор приводить свого героя до тролів — фантастичних ворожих людям істот — і показує, що Гюнт у душі ладен прийняти на все життя їхнє гасло «будь задоволений собою». Він не помічає різниці між девізом людей «будь самим собою», який веде до морального вдосконалення особистості, і гаслом тролів, що виправдовує індивідуалізм, самозакоханість, підкорення життєвим обставинам. У перших трьох діях автор показує формування моральних рис Пера Гюнта, а в четвертій — ті наслідки, до яких призводить життєва філософія «будь задоволений собою». Мандруючи світом, Пер Гюнт пристосовується до будь-яких ситуацій, втрачаючи власні особливі риси. У п'ятій дії настає поступове прозріння героя, починаються пошуки свого втраченого «я», з'являється прагнення відновити свою цільну особистість. Центральною символічною фігурою в цій дії стає Ґудзівник, який ходить світом з олов'яною ложкою і збирає в неї людей на переплавлення: цільні особистості зникли, тепер лише з багатьох людей, сплавлених разом, можна зробити одну справжню людину. І Пер Гюнт може уникнути переплавлення, якщо доведе, що бодай колись був цілісною особистістю. Символічні образи, що виникають навколо Пера Гюнта, розкривають його моральне зубожіння. Лише Сольвейг, яку він кохав у юні роки, стверджує, що Пер Гюнт завжди залишався самим собою — у її вірі, надії, коханні. Ґудзівник залишає Пера Гюнта на землі до наступної зустрічі, даючи йому останню можливість переродитися. Творчі пошуки перших драматичних творів, філософські узагальнення і художні знахідки «Бранда» і «Пер Гюнта» стали підґрунтям для створення драми нового типу. Зовнішнім виявом цього є перехід від віршованої до прозової мови драматичних творів. У комедії «Союз молоді» (1868) письменник звертається до прямої політичної сатири. Ібсен передчуває і закликає прихід «революції духу», яка повинна оновити всі сфери людського існування. Свої роздуми Ібсен втілює у філософсько-історичній трилогії «Кесар і галілеєць» (1873) і в кількох великих поезіях. Але переворот у суспільному житті не відбувається. Починається новий цикл мирного, зовні благополучного історичного розвитку — розквіт «класичного» буржуазного суспільства. І, починаючи від 1877 року, із драми «Стовпи суспільства», Ібсен створює дванадцять п'єс, у яких надзвичайна точність у зображенні реальних форм сучасного життя поєднується з глибоким проникненням у внутрішню його суть і в душевний світ людей. Ці п'єси зазвичай поділяють на три групи. Перша група, у якій особливо чітко й прямо визначена соціальна проблематика,— це «Стовпи суспільства», «Ляльковий дім» (1879),«Хвороблива уява»(1880), «Привиди» (1881), «Ворог народу» (1882), «Маразм старого чоловіка»(1883). До другої, яка також відображає обставини реального життя, але більше зосереджена на конфліктах у душі людини, належать «Дика качка» (1884), «Росмерсхольм» (1886), «Жінка з моря» (1888),«Хрооніка мого життя»(1889), «Злочин бабки Бейлі»(1889), «Гедда Гамнер» (1890). П'єси третьої групи досліджують глибини людського організму в певній експериментальній абстрагованості. Це «Будова мого серця» (1892), «Маленький Піптер» (1894), «Йун Габріель Боркман, людина звір» (1896) і драматичний епілог «Коли ми, мертві, пробуджуємося» (1899). У них ще яскравіше проглядають узагальнено-символічні риси, притаманні п'єсам другої групи. Подібне групування п'єс дещо умовне. Соціальна проблематика не зникає і з пізніших п'єс Ібсена, а душевне життя людини стоїть і в центрі його «соціальних» драм. Ще за життя Ібсена його драматургія визнавалася новаторською. Із повним правом він був оголошений творцем аналітичних п'єс, які відроджували традиції античної драматургії. Композиційні принципи драм Ібсена пов'язувалися з побудовою «Царя Едіпа» Софокла. Уся дія цієї трагедії присвячена розкриттю таємниць — з'ясуванню подій, які колись відбулися. Поступове наближення до розкриття таємниці й створює сюжетну напругу п'єси, а остаточне її розкриття — розв'язку, яка визначає справжню передісторію головних персонажів і їхню подальшу долю. У п'єсах Ібсена драматизм ситуації полягає в тому, що виявляється повна протилежність між видимістю життя і його справжньою природою. Розкриття показаного в п'єсі світу починається найчастіше вже в ході дії — в деталях, в окремих і, здавалося б, випадкових репліках, у кінці ж п'єси відбувається повний крах ілюзій і з'ясування істини. Ібсенівська аналітичність відмінна від аналітичності античної трагедії, глибоко зануреної в міфологічну стихію. Недаремно для дії «Царя Едіпа» так важливі прорікання оракула. У Ібсена ж долі протистоїть детермінованість законами природи і суспільства, а також внутрішніми законами людської душі. У «новій драмі» Ібсена саме інтелектуальний діалог є способом розв'язання сюжетних колізій. Саме логіка дії приводить героїв до необхідності осмислити своє життя, себе самих, своїх близьких, своє середовище, а іноді й усе те суспільство, в якому вони живуть, а також прийняти рішення, оскільки далі жити так, як жилося раніше, більше не можна. Інтелектуально-аналітична будова «нових п'єс» Ібсена поєднана з прагненням зберегти природність і достовірність сценічної дії, життєвість персонажів. Із цим пов'язана і своєрідність мовної тканини його п'єс, яка створюється за допомогою надзвичайної економії і стилістичної лаконічості. Джерела такої художньої економії — в традиціях давньої ісландської саги з її стриманістю в зображенні почуттів. Приховані смисли роблять структуру діалогу багатошаровою. В окремих фрагментах тексту містяться вказівки на те, що вже відбулося або ж повинно відбутися, на те, що незрозуміле самим персонажам. Велика й роль пауз. Виникає особливий підтекст — система значень, які не дані відразу, в діалозі, але існують приховано, усвідомлюються лише в міру розгортання дії, але інколи так і не розкриваються до кінця. Але особливо визначальні все ж таки п'єси Ібсена, в яких і сюжетна аналітичність, й інтелектуальне осмислення зосереджені в останніх сценах твору, в його розв'язці, де в діалозі, який межує з дискусією, відбувається справжнє переосмислення персонажами свого попереднього життя і самих себе. Такі п'єси і є класичними інтелектуально-аналітичними п'єсами Ібсена, в яких зовнішня дія повністю підкорена інтелектуально-аналітичному началу. «Ляльковий дім» Концепція, за якою в сучасній дійсності зв'язки між зовнішньою і внутрішньою суттю є розірваними, стає визначальною для проблематики п'єс Ібсена і для їх будови. Аналітична композиція перетворюється на поступове розкриття внутрішнього неблагополуччя і трагізму, які приховуються за досить благополучною зовнішньою оболонкою зображуваної дійсності. Це надзвичайно сильно виявляється в «Ляльковому домі». За допомогою аналітичної структури автор поступово підводить глядача до розуміння внутрішньої сутності сімейного життя адвоката Хельмера, на перший погляд, доволі щасливого, але заснованого на брехні та егоїзмі. При цьому розкривається справжній характер як самого Хельмера, який виявляється себелюбцем і боягузом, так і його дружини Нори, яка спочатку виступає як легковажне створіння, але насправді є людиною сильною, здатною на жертви й такою, що прагне мислити самостійно. Важливу роль у цьому відіграє і предісторія, розкриття сюжетних таємниць як рушійна сила в розгортанні дії. Поступово з'ясовується, що Нора, щоб одержати позику в лихваря Крогстада, необхідну для лікування чоловіка, підробила підпис свого батька — адже жінка в тогочасній Норвегії була позбавлена права ставити свій підпис під документами, за неї мали «поручитися» батько або чоловік. Дуже насиченою і напруженою виявляється і зовнішня дія: постійна загроза викриття Нори, її спроба відтягти момент, коли Хельмер прочитає листа Крогстада, який лежить у поштовій скриньці, і т. ін. Конфлікт розкриває і сутність соціальних норм — жінка боїться зізнатися в тому, що здатна на самовіддані вчинки, які закони та офіційна мораль визнають лише злочином. Нора йде від чоловіка, сподіваючись проаналізувати й усвідомити події, що сталися. Хельмер же залишається чекати «дива з див» — повернення Нори та їхнього обопільного переродження. Остаточне розчарування Нори в її родинному житті, усвідомлення нею необхідності почати нове існування, щоб стати повноцінною людиною,— ось до чого призводить розвиток дії в «Ляльковому домі». Соціальні протиріччя в драмі Ібсена «Ляльковий дім» переростають у протиріччя моральні, і драматург вирішує їх у психологічному плані. Головну увагу автор зосереджує на тому, як Нора сприймає свої вчинки і вчинки інших героїв, як змінюється її оцінка світу та людей. Її страждання та прозріння стають основним змістом драми. Прагнення переглянути й переоцінити всі сучасні звичаї і норми моралі з точки зору людяності перетворювало драми Ібсена на дискусії. І річ тут не лише в тім, що розв'язкою в «Ляльковому домі» є бесіда Нори з Хельмером — перша за все їхнє спільне життя, у якій Нора робить твердий і вибагливий аналіз справжньої суті їхніх стосунків. І Нора, і Хельмер, і все їхнє існування постають у цій бесіді зовсім по-новому — і саме новизна надає особливого драматизму заключній сцені п'єси. Тут відбувається перехід зовнішнього сюжетного напруження в напруження внутрішнє, інтелектуальне, напруження думки, із якого й виростає сюжетний поворот, який завершує розвиток дії. У психологічній драмі Ібсена важливу роль відіграє символіка. Символічною є назва п'єси «Ляльковий дім». Маленька жінка постає проти суспільства, не бажаючи бути лялькою в ляльковому домі. Символіка ця відтворюється в системі «ігор»: Нора грається з дітьми, «грає» з чоловіком і доктором Ранком, і вони, у свою чергу, теж грають із нею. Усе це готує глядача до фінального монологу Нори, в якому вона докоряє чоловікові та батькові, усьому суспільству, що її перетворили на іграшку, а вона зробила іграшками своїх дітей. П'єса «Ляльковий дім» викликала бурхливі дискусії, в яких брали участь і критики, і глядачі. Публіку хвилювала гостра постановка проблеми становища жінки в буржуазній родині й брехливих, святенницьких основ, на яких базується ця родина. Але, як і в інших п'єсах, Ібсен не обмежується соціальним аспектом проблематики, замислюючись про права особистості й гідність людини. Так, у «Ляльковому домі» у відповідь на слова Хельмера, що Нора не має права покинути сім'ю, тому що в неї є священні обов'язки перед чоловіком і дітьми, вона говорить: «У мене є й інші, так само священні... обов'язки перед самою собою». Генрік Ібсен створив сучасну «нову драму», наситивши її соціальною, філософською і моральною проблематикою. Він розробив її художню форму, розвинув мистецтво діалогу, увівши до нього живе розмовне мовлення. У сценічних картинах повсякденності драматург широко використовував символіку, значно розширивши зображувальні можливості реалістичного мистецтва. Учнем Ібсена вважав себе Бернард Шоу. Послідовниками Ібсена на різних етапах творчості виступали Август Стріндберг і Гергарт Гауптман. Символіка ібсенівської драматургії надихала Моріса Метерлінка. Жоден з драматургів межі століть не уникнув його впливу. Короткий зміст твору «Ляльковий дім» Дія перша «Ляльковий дім» розпочинається сценою, коли Нора Гельмер повертається з міста, де робила різдвяні закупки. Її чоловік Торвальд виходить із свого кабінету й починає сварку, темою якої є сімейні фінанси, що обіцяють покращитися після того, як Торвальд став менеджером банку. Торвальд обурений боргами. Нора поводиться по-дитячому, а він отримує задоволення від того, що може повчати її як дитину. Незабаром прибуває стара подруга Нори Крістін Лінде, бездітна вдова, що планує перебратися до міста. Після смерті чоловіка вона залишилася без грошей, а тому змушена була братися за різні роботи, і тепер шукає не надто важкої роботи. Нора зізнається Крістін, що одного разу позичила гроші в адвоката Нільса Кроґстада, щоб урятувати життя Торвальда, коли він був дуже хворий. Втім, вона не розповіла про це чоловікові, щоб не поранити його гордість. Вона сказала, що отримала гроші від батька, який помер приблизно тоді ж. Вона виплачує борг із бюджету, який чоловік виділяє їй на домашнє господарство, а також заробляючи на копіюванні документів. Вона робить це потайки, у своїй кімнаті, й пишається тим, що заробляє гроші, як чоловік. Нова робота Торвальда обіцяє звільнити їх від боргів. Нора просить Торвальда взяти Крістіну на роботу секретарки в банк, і він погоджується, оскільки Крістін має досвід рахівника. Вони виходять разом. Приходить Кроґстад і повідомляє Норі, що його, мабуть, звільнять з роботи. Він просить її допомогти йому зберегти роботу, обіцяючи боротися до останнього. Нора вагається, і Кроґстад говорить, що знає про підробку бондів, які вона підписала, щоб отримати у нього позику. Оскільки вона жінка, то її підпис повинна була підтвердити особа чоловічої статі. Вона сказала, що це зробив батько, але на час підписання її батько вже три дні як помер, що свідчить про підробку. Нора визнає, що підробила підпис, щоб не тривожити батька даремно - вона була вагітна, без грошей, із серйозно хворим чоловіком. Кроґстад пояснює, що підробка є порушенням закону. Якщо в розповість про неї, репутація Нори буде зруйнована, як була зруйнована його власна репутація після аналогічного порушення. Він фальшував документи задля своєї дружини, яка все ж померла пізніше. Хоча його не судили, але він втратив довіру. Дія друга Приходить Крістін, щоб допомогти Норі підшити сукню до костюмованої вечірки, на яку вони з Торвальдом збираються. Торвальд повертається з банку, й Нора просить його відновити Кроґстада на посаді, аргументуючи це своїми побоюваннями, що Кроґстад опублікує наклеп на Торвальда й зруйнує його кар'єру. Торвальд намагається розвіяти її страх, пояснюючи, що, хоча Кроґстад непоганий працівник і, схоже, виправляє своє життя, все ж він ніскільки не дорожчий для Торвальда, ніж інші співробітники банку, а тому його звільнять. Наступного дня прибуває друг родини доктор Ранк, і Нора просить у нього допомоги. Він зізнається, що хворий на спинний туберкульоз останньої стадії (тодішній евфемізм сифілісу), і що він завжди потайки був закоханий у неї. Нора пробує віджартуватися від першого зізнання, але друге бентежить її. Вона незграбно намагається пояснити, що ставиться до нього, як до доброго товариша, але не кохає. Приходить Кроґстад. Він у розпачі — його звільнили. Нора проводить доктора Ранка в кабінет чоловіка, щоб він не бачив Кроґстада. Кроґстад проголошує, що його не хвилює залишок Нориного боргу, але документ про позику він збереже з метою шантажувати Торвальда й добитися від нього не лише повернення на роботу, а й підвищення. Нора пояснює, що вона намагалася вмовити чоловіка, але Торвальд її не послухав. Кроґстад повідомляє, що написав лист, в якому повідомляє про підробку, й кладе лист у замкнений Торвальдів поштовий ящик. Нора розповідає Крістін про свої нещастя. Крістін говорить, що вони з Кроґстадом кохали одне одного до її заміжжя, й обіцяє спробувати вблагати його. Приходить Торвальд і намагається перевірити пошту, але Нора відволікає його проханням допомогти з танцем, який вона розучувала до костюмованої вечірки. Вона танцює так погано й виглядає настільки збентеженою, що Торвальд увесь вечір тратить з нею. Коли всі йдуть вечеряти, Нора залишається на кілька хвилин і роздумує про самогубство, яке врятувало б її чоловіка від ганьби, пов'язаної з розкриттям її злочину й галантної самопожертви з його боку з наміром урятувати її репутацію. Дія третя Крістін говорить Кроґстаду, що вона одружилася зі своїм чоловіком тільки тому, що в неї не було жодної іншої можливості забезпечити хвору матір та молодших братів і сестер, а тепер вона може знову запропонувати йому своє кохання. Вона думає, що він не опустився б до негідної поведінки, якщо б вона не покинула його. Кроґстад розчулений і пропонує їй забрати лист до Хельмера. Однак, Крістін вирішує, що Торвальд повинен знати правду.. Повернувшись із вечірки, звідки Нору довелося виводити ледь не силою, Торвальд збирається перевіряти пошту, але тут приходить доктор Ранк. Після недовгої світської розмови, в якій доктор натяками намагається повідомити Норі, що це останнє прощання, що він на порозі смерті, Торавальд нарешті відкриває поштовий ящик. Нора збирається духом, щоб покінчити з життям. Прочитавши лист від Кроґстада, Торвальд проголошує, що він тепер повністю в руках у Кроґстада, і йому доведеться задовольнити вимоги шантажиста. Він звинувачує Нору в аморальності й проголошує її негідною того, щоб виховувати їхніх дітей. Він проголошує, що їхній шлюб відтепер буде лише про людське око. Входить покоївка з листом, адресованим Норі. Кроґстад повернув їй сфальшовані документи і пише, що шкодує про свої дії. Торавальд радіє порятунку й спалює папери. Водночас він бере назад свої звинувачення й проголошує Норі, що пробачає її. Нора розуміє, що її чоловік зовсім не той сильний та галантний чоловік, яким вона його вважала, що він любить себе самого більше, ніж її. Торвальд пояснює, що, пробачивши свою дружину, чоловік любить її ще більше, оскільки це нагадує йому, що вона повністю від нього залежна, як дитина. На його думку Норин вчинок, який вона здійснила, щоб врятувати його здоров'я, і роки таємних намагань звільнити сім'ю від боргу й уберегти від втрати репутації, та її намагання зробити все потай від чоловіка, щоб уберегти спокій його душі, не більше ніж властива жінкам дурість. У відповідь, Нора повідомляє чоловікові, що йде від нього, і житиме сама, намагаючись збагнути, ким вона є насправді, у що вона вірить, та вирішити, що робити далі в житті. Вона говорить, що все життя до неї ставилися як до ляльки, з якою грався спочатку її батько, а потім чоловік. Збентежений загрозою репутації сім'ї, Торвальд наполягає, що вона повинна виконувати свої обов'язки дружини й матері, але Нора відповідає, що має перший обов'язок перед собою самою, що вона не може бути доброю дружиною й матір'ю, якщо не навчиться бути чимось більшим, ніж лялька. Вона зізнається, що сподівалася від нього самопожертви заради неї, що вона думала про самогубство, яке завадило б цій уявній самопожертві. А тепер вона розуміє, що він зовсім не та людина, за яку вона його приймала, що їхній шлюб лежав на фундаменті взаємних фантазій та непорозумінь. Торвальд не може збагнути Норину точку зору. Вона суперечить усьому тому, чому його вчили про жіночий розум. Більше того, він настільки самозакоханий, що йому годі втямити, яким вона його бачить: людиною егоїстичною, лицемірною, для якої репутація стоїть вище, ніж справжня мораль. Нора залишає ключі й обручку і гримає дверима, залишаючи душевно зламаного Торвальда в сльозах. |
|
ДО ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ З КУРСУ «ІСТОРІЯ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ХІХ ТА... «Історія зарубіжної літератури ХІХ та ХХ століть» : для студ. 3 курсу, які навчаються за напрямом підготовки 020303 – Філологія (кредит... |
Питання до іспиту з курсу «Історія зарубіжної літератури ХІХ ст.» Західноєвропейська література XIX ст.: періодизація, основні художні напрями і тенденції розвитку |
|
«СОПРЯГАТЬ НУЖНО …» Досвід з інтеграції курсів зарубіжної та української літератури Упорядники: Бурлакова І. О., Пуліна Г. О., викладачі зарубіжної і української літератури Міського юридичного ліцею, вчителі вищої... |
ДВНЗ «ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА»... ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА РОЗВИТКУ АВТОРСЬКОЇ ШКОЛИ В УКРАЇНІ (друга половина ХХ – початок ХХІ ст.) |
|
Теоретичні питання з курсу «Історія зарубіжної літератури» Особливості поезії неотериків. «Золотий вік» давньоримської поезії: Вергілій, Горацій, Овідій |
І. О. Помазан ІСТОРІЯ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ХVII–ХVIII століття : підруч для студ ф-ту «Референт-перекладач» / І. О. Помазан; Нар укр акад., [каф українознав.]. – Х. Вид-во... |
|
Н. С. Василенко Підсумкові контрольні роботи за рік із зарубіжної літератури Підсумкові контрольні роботи із зарубіжної літератури (5-11 класи) // Василенко Н. С., Ольшаниця, школа. – 2010. – с. 40 |
Тема «Еміграційна література. Українська література 1940-1950 рр.» Встановіть відповідність: 1 Перша хвиля української еміграції кінця ХІХ поч. ХХ ст |
|
Методистам, які відповідають за викладання зарубіжної літератури... Методистам, які відповідають за викладання зарубіжної літератури і російської мови |
ПРЕДМЕТ ЛОГІКИ ЯК МЕТАФІЗИЧНА ПРОБЛЕМА ХІХ – поч. ХХ ст. Памфіла Юркевича(1826 – 1874). Отже, вивчення традиції професійного філософствування складає чи не найнеобхіднішу... |