|
|
Скачати 1.44 Mb.
|
Портрет митця замолоду «Портрет митця замолоду» — це майже повністю переписаний роман «Герой Стівен. Джойс пробував спалити рукопис роману у нападі люті під час сварки з Норою, однак, до його подальшої втіхи, фрагменти твору були врятовані його сестрою. Деякі з напрацювань цього рукопису увійшли у «Портрет митця замолоду» майже без змін, хоче манера розповіді пізнішого роману кардинально відрізняється від раннього рукопису. «Портрет митця замолоду» є значною мірою автобіографічним романом, який зображує дитинство і юність героя Стівена Дедалуса і його поступове зростання в художній самосвідомості. Деякі методи, які Джойс часто використовував в пізніших роботах: «потік свідомості», «внутрішній монолог» і посилання на психічну реальність персонажа, а не на зовнішній антураж, використовуються протягом всього цього роману. 1977 року роман був екранізований Джозефом Стріком. Виданий 1916 року «Портрет митця замолоду», став першим і одним із кращих в творчості письменника. Це історія про молодого митця і його пізнання істини світу, що має багато спільного з біографією самого Джойса. Зображені дитинство та юність Стівена Дедалуса, його конфлікт з сім'єю, школою і батьківщиною, який знаходить своє розв'язання в мистецтві. Блискучий літературний експеримент, як у використанні мови, так і в структуруванні тексту, роман зробив значний вплив на розвиток літератури. Краткое содержание романа Стивен Дедал вспоминает, как в детстве отец рассказывал ему сказку про мальчика Бу-бу и корову Му-му, как мама играла ему на рояле матросский танец, а он плясал. В школе в приготовительном классе Стивен — один из лучших учеников. Детей удивляет его странное имя, третьеклассник Уэллс часто дразнит его, а однажды даже сталкивает в очко уборной за то, что Стивен не захотел обменять свою маленькую табакерку на его игральную кость, которой он сорок раз выиграл в бабки. Стивен считает дни до рождественских каникул, когда он поедет домой. Он вспоминает, как в его семье спорили о Парнелле — папа и мистер Кейси считали его героем, Дэнти осуждала, а мама и дядя Чарльз не были ни на какой стороне. Это называлось политикой. Стивен не совсем понимает, что такое политика, и не знает, где кончается вселенная, поэтому он чувствует себя маленьким и слабым. Иезуитский колледж Клонгоуз, где учится Стивен, — привилегированное учебное заведение, и Стивену кажется, что почти у всех мальчиков отцы — мировые судьи. Стивен заболел, и его поместили в лазарет. Он представляет себе, как он умрет и как его будут хоронить, а Уэллс пожалеет, что столкнул его в очко уборной. Потом Стивен представляет себе, как в Дублин привезли из Англии тело Парнелла. На рождественские каникулы Стивен приезжает домой и впервые сидит во время рождественского обеда за одним столом со взрослыми, в то время как его младшие братья и сестры находятся в детской. За столом взрослые спорят о религии и о Парнелле. Мистер Кейси рассказывает, как плюнул прямо в глаз старухе, посмевшей назвать возлюбленную Парнелла грубым словом. Дэнти считает Парнелла вероотступником и прелюбодеем и горячо защищает официальную церковь. «Бог, нравственность и религия превыше всего!» — кричит она мистеру Кейси. «Если так, не надо Ирландии Бога!» — восклицает мистер Кейси. Несколько мальчиков сбежали из колледжа, но их поймали. Ученики обсуждают новость. Никто точно не знает, из-за чего они убежали, об этом ходят самые разные слухи. Стивен пытается представить себе, что же совершили мальчики, чтобы им пришлось бежать. Он разбил очки и не может писать, за это инспектор обозвал его ленивым маленьким бездельником и больно отхлестал по пальцам линейкой. Товарищи уговаривают его пойти пожаловаться ректору. Ректор убеждает Стивена, что произошло недоразумение, и обещает поговорить с инспектором. Стивен понимает, что у отца неприятности. Его забирают из Клонгоуза. Семья переезжает из Блэкрока в Дублин. В Харольдкроссе устраивают детский вечер. После вечера Стивен идет к конке вместе с нравящейся ему девушкой и мечтает прикоснуться к ней, но не решается. На следующий день он пишет стихи и посвящает их ей. Однажды отец сообщает, что виделся с ректором Клонгоузского колледжа, и тот обещал устроить Стивена в иезуитский колледж Бельведер, Стивен вспоминает школьный спектакль в Бельведере под Духов день. Это было через два года после детского вечера в Харольд-кроссе. Он весь день представлял себе, как снова встретится с той девушкой. Приятели Стивена подшучивают над ним, но им не удается вывести его из равновесия. Стивен не доверяет исступленным чувствам, они кажутся ему неестественными. Он чувствует себя счастливым, только когда остается один или среди своих призрачных друзей. После спектакля Стивен видит своих домашних, но не встречает нравящуюся ему девушку, которую так надеялся увидеть. Он сломя голову бежит в горы. Уязвленная гордость, растоптанная надежда и обманутое желание обволакивают его своим дурманом, но постепенно он успокаивается и идет обратно. Стивен едет с отцом в Корк, где прошла молодость отца. Отец разорен, его имущество будет продано с аукциона, Стивен воспринимает это как грубое посягательство мира на его мечты. Стивен чувствует себя едва ли не старше отца: он не ощущает в себе ни радости дружеского общения, ни силы здоровья, ни биения жизни, которые когда-то так полно ощущали отец и его друзья. Его детство кончилось, и он утратил способность радоваться простым человеческим радостям. Стивен — стипендиат и первый ученик в Бельведере. Получив стипендию и премию за письменную работу, он ведет всю семью обедать в ресторан, потом тратит деньги без счету на развлечения и удовольствия, но деньги быстро кончаются, и семья возвращается к обычному образу жизни. Стивену шестнадцать лет. Плотские желания полностью подчиняют себе воображение Стивена. Он жаждет близости с женщиной. Однажды он случайно забредает в квартал, где много публичных домов, и проводит ночь с проституткой. Благочестие покинуло Стивена: грех его столь велик, что его не искупить лицемерным поклонением Всевидящему и Всезнающему. Стивен становится старостой братства Пресвятой Девы Марии в колледже: «Грех, отвернувший от него лик Господень, невольно приблизил его к заступнице всех грешников». Если порой его охватывало желание встать со своего почетного места, покаяться перед всеми и покинуть церковь, то одного взгляда на окружавшие его лица было достаточно, чтобы подавить этот порыв. Ректор объявляет, что скоро начнутся духовные упражнения в память святого Франциска Ксаверия, патрона колледжа, которые продлятся три дня, после чего все воспитанники колледжа пойдут к исповеди. Слушая проповеди, Стивен все острее чувствует свою порочность, все больше стыдится своей испорченности. Он кается в душе и жаждет искупить свое позорное прошлое. Он должен исповедаться в своих грехах, но не решается сделать это в школьной церкви. Ему стыдно рассказывать о своих грехах духовнику. Во сне его мучают кошмары, преследуют адские видения. Стивен отправляется бродить по темным улицам, в какой-то момент он спрашивает, где ближайшая церковь, и спешит туда. Он молится, исповедуется старику священнику и дает обет навсегда отречься от греха блуда. Стивен уходит из церкви, чувствуя, как «невидимая благодать окутывает и наполняет легкостью все его тело». Он начинает новую жизнь. Повседневная жизнь Стивена складывается из различных подвигов благочестия. Он стремится непрестанными самоистязаниями искупить греховное прошлое. Ректор вызывает его к себе и спрашивает, чувствует ли Стивен в себе истинное призвание. Он предлагает ему вступить в орден. Это большая честь, её удостаиваются немногие. Он должен подумать. Прощаясь с ректором, Стивен замечает на его лице безрадостное отражение угасающего дня и медленно отнимает свою «руку, которая только что робко признала их духовный союз». В его памяти встают угрюмые картины жизни колледжа. В ордене его ожидает серая, размеренная жизнь. Он решает отказаться. Его удел — избегать всяческих общественных и религиозных уз. Стивен смотрит на море, на стоящую перед ним в ручье девушку, и чувство земной радости переполняет его. Стивен — студент университета. Семья его живет в нищете, отец пьет. Стивен читает Аристотеля, Фому Аквинского, а также Ньюмена, Ибсена, Гвидо Кавальканти, елизаветинцев. Он часто пропускает занятия, бродит по улицам, в голове его сами собой складываются стихи. Мысли его переходят от желтеющего плюща к желтой слоновой кости, к латинской грамматике, где он впервые встретил слово ebur (слоновая кость), к римской истории… «Ему было горько сознавать, что он навсегда останется только робким гостем на празднике мировой культуры». Опоздав на занятия, Стивен в аудитории беседует со священником, разжигающим камин. Стивен вдруг остро чувствует, что английский язык, родной для священника, для него, Стивена, всего лишь благоприобретенный, близкий и чужой разом. В университете собирают подписи под призывом Николая II к установлению «вечного мира». Стивенс отказывается поставить свою подпись. Его друзья Крэнли и Дейвин подписывают документ, осуждая Стивена за то, что он от всего в стороне. Стивен хочет избежать сетей национальности, религии, языка. Он размышляет о сострадании, о страхе. Он пытается объяснить товарищам свои воззрения на искусство. По его мнению, «искусство — это способность человека к рациональному или чувственному восприятию предмета с эстетической целью». Стивен рассуждает о зарождении эстетического образа в воображении художника. Ему близок термин Луиджи Гальвани — завороженность сердца. Ночью в полусне Стивен сочиняет любовные стихи, записывает их, чтобы не забыть. Нравящаяся ему девушка — член Гэльской лиги, ратующей за возрождение ирландского языка. Увидев её кокетничающей со священником, Стивен перестает посещать занятия лиги. Но сейчас ему кажется, что он несправедлив к ней. Десять лет назад он уже посвящал ей стихи после совместной езды на конке. Теперь он снова думает о ней, но эти, новые стихи он ей тоже не посылает. Стивен вспоминает скандал, разразившийся на премьере пьесы Йейтса «Графиня Кетлин», злобные выкрики ирландских националистов, обвинявших автора в искажении национального характера. Стивен окончательно отходит от религии, но Крэнли замечает, что, несмотря на это, он насквозь пропитан религией. Стивен не хочет причащаться на Пасху и из-за этого ссорится со своей набожной матерью. Крэнли уговаривает его не доставлять матери лишних огорчений и поступить так, как ей хочется, но Стивен не соглашается. Стивен хочет уехать. «Куда?» — спрашивает Крэнли. «Куда удастся», — отвечает Стивен. Он не будет служить тому, во что больше не верит, даже если это его семья, родина или церковь. Он будет стараться выразить себя в той или иной форме жизни или искусства так полно и свободно, как может, защищаясь лишь тем оружием, которое считает для себя возможным — молчанием, изгнанием и хитроумием. Он не боится остаться один или быть отвергнутым ради кого-то другого. И он не боится совершить ошибку, даже великую ошибку. Случайно в толпе Стивен встречает нравящуюся ему девушку. Она спрашивает, пишет ли Стивен стихи. «О ком?» — спрашивает Стивен. Девушка смущается, Стивену становится её жаль, и он чувствует себя подлецом. Поэтому быстро переводит разговор на другую тему и рассказывает о своих планах. Они прощаются. Через несколько дней Стивен уезжает. Девід Герберт Річард Лоуренс (11 вересня 1885 – 2 березня 1930) Англійський романіст, поет, драматург, есеїст, літературний критик і художник. Відомий також своїми подорожніми записками та оповіданнями. Один з ключових англійських письменників початку ХХ століття. Деякі книги Лоуренса, зокрема «Коханець леді Чаттерлей», тривалий час забороняли публікувати (через начебто їхню непристойність). Лоуренса шанують як мислителя та визначного представника модернізму в англійській літературі. Дитинство Лоуренс народився в сім'ї шахтаря. Його дитинство та юність пройшли у робітничому селищі Іствуд, розташованому у восьми милях від Ноттінгема — одного з промислових центрів Англії, відомого своїми ткацькими фабриками й оточеного мережею шахт. Образ Іствуда Лоуренс назавжди зберіг у своїй пам'яті, відобразивши його на сторінках роману «Сини й коханці». Про Іствуд пори своєї юності Лоуренс писав як про «дивовижне переплетіння індустріалізму з побутом старої сільської Англії часів Шекспіра та Мілтона, Філдінга та Джордж Еліот», як про епоху, коли шахта ще не перетворила людину на машину. Однак цей процес уже почався і набирав силу. Краса природи була позначена слідами індустріалізації, стандартизація вбивала живі первні людського буття. Населення Іствуда нараховувало три тисячі мешканців; над селищем височіла методистська церква, уздовж головної вулиці тягнулися магазини. Серед шахтарів, котрі щоденно спускалися під землю, був батько Лоуренса. «Мій батько любив шахту, — писав Лоуренс, — він неодноразово був жертвою аварій, але не міг розлучитися з нею. Йому були дорогі близькість, контакти з людьми, як дороге солдатам фронтове товариство». Батько письменника був людиною простою і життєлюбною; він працював на шахті з ранніх років, майже не вмів читати, був завсідником пабів. Людиною іншого складу була мати Лоуренса. Вона вирізнялася витонченою духовною організацією, здобула освіту, до заміжжя працювала вчителькою. У шахтарському Іствуді Лідія Лоуренс почувалася самотньою. Вона робила все, аби долучити до знань і культури своїх дітей. Лоуренс стверджував, що саме матері зобов'язаний він долею письменника. Між батьками розуміння не було, нерідко спалахували сварки, хоча одружилися вони через кохання. Навчання Лоуренс навчався у місцевій початковій школі, середню школу закінчив у Ноттінгемі, потім певний час працював клерком. У сімнадцять років він перехворів важкою формою запалення легенів, що призвело до туберкульозу. Склавши іспит на право працювати вчителем, Лоуренс якийсь час навчав шахтарських дітей, а потім викладав у Кройдоні, неподалік Лондона. Мріючи здобути вищу освіту, вступив у Ноттінгемський університет, але невдовзі покинув його, розчарувавшись у професорах і лекціях. Творчість Він узявся за літературні вправи, писав вірші, чотири роки працював над рукописом свого першого роману. У 1908 p., цілком несподівано для Лоуренса, в «Інґліш рев'ю» були опубліковані його вірші, потай від їхнього автора послані до редакції Джессі Чемберс — подругою його юності. У 1911 р. вийшов друком роман «Білий павич», відразу ж виданий у США. Далі був «Порушник кордонів» (1912), а за ним йшов роман «Сини і коханці» (1913) — його перша серйозна робота, яка була напівавтобіографічним звітом про юність та неоднозначні стосунки з батьками. Натхення коханням і мандрами У січні 1912 року Лоуренс зустрів Фріду фон Ріхтгофен — дружину свого колишнього викладача і матір трьох дітей. Вони одразу ж покохали одне одного і у травні разом поїхали в Німеччину. Після дворічної подорожі Німеччиною та Італією вони повернулися в Англію й одружилися у липні 1914 року. Із самого початку це був бурхливий шлюб, і він надихнув Лоуренс на написання збірки віршів «Поглянь! Нам вдалося» (1917). Лоуренс пробував свої сили в поезії з ранньої юності. Починав він з цілком традиційних «георгіанських» віршів, але його творчі пошуки привели до того, що він розробив власну, неповторну поетику, близьку до тієї, що використовували поети з групи імажистів. Лоуренс друкувався в антологіях поетів-імажистів. Яскрава, чуттєва поезія Лоуренса далеко не одразу завоювала прихильність читачів і критиків. За його життя його поезію цінували лише спеціалісти. Однак зараз Лоуренса вважають одним з визнаних класиків поезії ХХ століття. Еміграція Ще закордоном Лоуренс почав працювати над об’ємним проектом «Сестри». З часом цей проект включив у себе два його найвідоміші романи: «Веселка» (опублікований у вересні 1915 р., але заборонений у листопаді) та «Закохані жінки» (завершений в 1917, але виданий лише в 1920 році в Нью-Йорку). Розчарований Англією і англійською спільнотою, що не сприйняла його творчість, Лоуренс 1919 року, разом з Фрідою, назавжди покинув батьківщину. «Пропала дівчина» (1920) принесла йому премію імені Джеймса Тайта Блека; за нею була «Аронова флейта» (1922). Після багатьох тривалих подорожей Лоурес опублікував чотири описи своїх мандрів, «Кенгуру» (1923), роман, написаний ув Австралії, та літературно-критичну працю «Класична американська література». |
|
ДО ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ З КУРСУ «ІСТОРІЯ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ХІХ ТА... «Історія зарубіжної літератури ХІХ та ХХ століть» : для студ. 3 курсу, які навчаються за напрямом підготовки 020303 – Філологія (кредит... |
Питання до іспиту з курсу «Історія зарубіжної літератури ХІХ ст.» Західноєвропейська література XIX ст.: періодизація, основні художні напрями і тенденції розвитку |
|
«СОПРЯГАТЬ НУЖНО …» Досвід з інтеграції курсів зарубіжної та української літератури Упорядники: Бурлакова І. О., Пуліна Г. О., викладачі зарубіжної і української літератури Міського юридичного ліцею, вчителі вищої... |
ДВНЗ «ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА»... ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА РОЗВИТКУ АВТОРСЬКОЇ ШКОЛИ В УКРАЇНІ (друга половина ХХ – початок ХХІ ст.) |
|
Теоретичні питання з курсу «Історія зарубіжної літератури» Особливості поезії неотериків. «Золотий вік» давньоримської поезії: Вергілій, Горацій, Овідій |
І. О. Помазан ІСТОРІЯ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ХVII–ХVIII століття : підруч для студ ф-ту «Референт-перекладач» / І. О. Помазан; Нар укр акад., [каф українознав.]. – Х. Вид-во... |
|
Н. С. Василенко Підсумкові контрольні роботи за рік із зарубіжної літератури Підсумкові контрольні роботи із зарубіжної літератури (5-11 класи) // Василенко Н. С., Ольшаниця, школа. – 2010. – с. 40 |
Тема «Еміграційна література. Українська література 1940-1950 рр.» Встановіть відповідність: 1 Перша хвиля української еміграції кінця ХІХ поч. ХХ ст |
|
Методистам, які відповідають за викладання зарубіжної літератури... Методистам, які відповідають за викладання зарубіжної літератури і російської мови |
ПРЕДМЕТ ЛОГІКИ ЯК МЕТАФІЗИЧНА ПРОБЛЕМА ХІХ – поч. ХХ ст. Памфіла Юркевича(1826 – 1874). Отже, вивчення традиції професійного філософствування складає чи не найнеобхіднішу... |