|
|
Скачати 0.56 Mb.
|
|
Відділ освіти Тальнівської райдержадміністрації Районний методичний кабінет Тальнівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1 Лещенко Майя Іванівна Портретна галерея українських письменників Матеріал схвалений методичною радою школи, протокол від 11.01.2008 р. № 1 Зміст
письменників............................................................................................. 43
згідно нової програми .............................................................................. 75
АЛФАВІТНИЙ ПОКАЖЧИК ПОРТРЕТІВ НАЙВІДОМІШИХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ
10. Забіла Наталя Львівна 11. Збанацький Юрій Оліферович 12. Качан Анатолій Леонтійович 13. Коломієць Тамара Опанасівна 14. Копиленко Олександр Іванович 15. Костенко Ліна Василівна 16. Костецький Анатолій Георгійович 17. Коцюбинський Михайло Михайлович 18. Лучук Володимир Іванович 19. Малишко Андрій Самійлович 20. Олесь Олександр 21. Павличко Дмитро Васильович 22. Підгірянка Марійка 23. Познанська Марія Авакумівна 24. Пчілка Олена 25. Рильський Максим Тадейович 26. Сингаївський Микола Федорович 27. Слабошпицький Михайло Федотович 28. Стельмах Михайло Панасович 29. Стельмах Ярослав Михайлович 30. Сухомлинський Василь Олександрович 31. Тичини Павло Григорович 32. Трублаїні (Трублаєвський) Микола Петрович 33. Тютюнник Григір (Григорій) Михайлович 34. Українка Леся 35. Франко Іван Якович 36. Чередниченко Дмитро Семенович 37. Чубач Ганна Танасівна 38. Шевченко Тарас Григорович 39. Щоголів Яків Іванович 40. Ярмиш Юрій Феодосійович Короткі відомості про життя і творчість українських письменників Білоус Дмитро Іванович народився 24 квітня 1920 року в селі Курманах Недригайлівського району на Сумщині в селянській родині. Закінчивши школу, вчився в Харківському університеті, звідки 1941 року пішов добровольцем на фронт. Після важкого поранення працював у редакції „партизанського радіо”. Був нагороджений медалями та орденами Великої Вітчизняної війни І ступеня. Закінчив уже по війні Київський університет й аспірантуру, працював у журналі „Дніпро”, завідував у Спілці письменників України кабінетом молодого автора. Друкуватися почав ще в 1935 році. У повоєнні роки з’являються численні книжки сатири та гумору, збірки віршів і прозові твори для дітей, переклади з болгарської, білоруської, російської, литовської мов. За перекладацьку діяльність був удостоєний премії імені Максима Рильського, болгарського ордена Кирила і Мефодія І ступеня, найвищої болгарської відзнаки „Мадарський вершник”, ордена Дружби народів. Помер Дмитро Білоус 12 жовтні 2004 року. У видавництві „Веселка” твори Д. Білоуса друкувалися в численних збірниках і окремими виданнями: „Про чотириногих, рогатих і безрогих” (1959), „Упертий Гриць” (1959), „Пташині голоси”(1961), „Лікарня в зоопарку” (1962), „Турботливі друзі”(1970), „Сад на Лисій горі” (1972), „Веселий Кут”(1979), „Гриць Гачок” (1986). Великої популярності зажили збірки віршів Д.Білоуса „Диво калинове”(1988), „Чари барвінкові”(1994), „За Україну молюся”(2000), увінчані Національною премією України імені Тараса Шевченка, преміями імені Лесі Українки та імені Олени Пілки. Бойко Грицько (Григорій) Пилипович народився 5 вересня 1923 року в селі Оленівці на Донеччині в сім’ї службовця, котрий у юності подавав надії як поет – видав у Москві українською мовою збірку „Чайка” і був направлений на навчання до Харкова. Гонорар Пилипові Мусійовичу за його першу й останню книжку заплатили чималою бібліотекою, що її малий Грицько вивчив напам’ять... І друкувати власні вірші в райгазеті почав ще в середніх класах. До військкомату добровольцем пішов прямо з випускного вечора і після короткотривалих курсів став фронтовиком. Усю Велику Вітчизняну був на передовій: лейтенантом-зв’язківцем брав участь у Сталінградській битві, в боях на Курській дузі, у взятті Кенігсберга, зазнав тяжкої контузії. По війні – навчання на філфаці Донецького педінституту. Водночас із отриманням диплома видав і першу збірку лірики „Моя Донеччина” та був прийнятий до Спілки письменників. У літературу для дітей ввійшов шахтарською темою, але невдовзі майже повністю віддався гумору. Веселики, скоромовки-спотиканки, загадки, поеми, віршовані казки друкувалися величезними тиражами; його твори входили до читанок, хрестоматій і були відомі в Росії, Вірменії, Польщі, Угорщині, Канаді, Китаї. Грицько Пилипович багато перекладав (поезію С.Маршака, С.Михалкова, А.Барто, прозу М.Ковнацької та ін.). Відомий він був і як поет-пісняр. Найбільше, звичайно, написав для дітей. Класикою стали створені ним з А.Філіпенком пісні „На місточку” та „Соловейку, щебечи”, які з дитячим хором записав І.Козловський. Помер Грицько Пилипович Бойко в Києві 25 вересня 1978 року. Найповніше творчість Г. Бойка представлена в книжках „Ростіть, дубочки” (1960), „Веселинки, вірші, скоромовки”(1965,1995), „Ніс у сметані”(1967), „Про великі вуха” (1969), „Веселинки”(1973), у двотомнику вибраних творів (1983), а також у збірці „Билиці діда Гриця”, виданій „Веселкою” у серії „Українській дитині”2004 року. Буцень Олег Васильович народився 4 березня 1923 року в Києві в сім’ї службовця. У 1941 році після закінчення десятирічки поступив у Тбіліське авіаційне училище і через кілька місяців прибув на фронт у діючу армію. Воював на різних фронтах аж до Дня Перемоги, нагороджений медалями. 1951 року закінчив філологічний факультет Київського державного університету ім. Т.Шевченка. Учителював на Тернопільщині, працював редактором у дитячій редакції Українського радіо, старшим редактором видавництва „Веселка”. Помер Олег Буцень 1966 року в Києві. Перші вірші з’явилися у фронтовій пресі, у студентські роки друкувався у газеті. Олег Буцень – перший редактор-упорядник календаря „Дванадцять місяців”, що почав виходити у Дитвидаві з 1958 року. Писав оповідання про дітей і для дітей. Оповідання звучали по радіо. Друкувалися в журналах „Малятко”, „Барвінок”, у московських альманахах „Звездочка”, „Круглый год”. Переважна більшість книжок Олега Буценя випущена видавництвом „Веселка”. Це зокрема збірки оповідань для малят: „Що розповів калачик”(1959), „З ранку до вечора” (1961), „Так чи не так”(1962,1979,1983), „Город узимку”(1963,1969,1988), „Не варто ображатись”(1964), „Солодкий дощ”(1965), „Наше відкриття(1967,1972,1977), „Перші канікули”(1973), „Підйомний кран”(1988). Окремі твори друкувалися в щорічниках „Календарик-дошколярик”, у збірниках „Перший раз – у перший клас” (1986), „Веселі пригоди”(1985,1986), „Слово до слова – весела розмова”(1994, 2002). Оповідання видавалися у перекладі на російську мову („Так или не так”, 1973). Вишня Остап ( Павло Михайлович Губенко) народився 11 листопада 1889 року на хуторі Чечві на Полтавщині (тепер Сумської області) в селянській сім’ї. Початкову освіту здобув у сільській школі, потім навчався в Зінківській міській двокласній школі. Закінчив Київську військово-фельдшерську школу (1907), працював фельдшером і самостійно вчився далі, щоб екстерном скласти екзамен за гімназію. На це довелося витратити мало не десять років. Вступив до Київського університету на історико-філологічний факультет, але навчання не закінчив: з 1921 року почав працювати в редакціях газет, у журналі „Червоний перець”. Першого фейлетона опублікував 1919 року, систематично друкуватися почав з 1921 року і після того видав низку збірок своїх знаменитих усмішок. Перші збірки письменника виходять 1923 року – „Марк Твен – Остап Вишня. Сільськогосподарська пропаганда” і „Діли небесні”. Згодом окремими виданнями вийшло понад сто п’ятдесят книжок усмішок, гуморесок, фейлетонів, оповідань, а 1928 року було надруковане чотиритомне видання вибраних „Усмішок”. Тираж книжок Вишні доходив до двох мільйонів - нечуваної для тих часів цифри. Він переклав українською мовою твори Гоголя, Чехова, Марка Твена, Ярослава Гашека. У 1934-1944 роках у творчій діяльності письменника була вимушена перерва: 25 грудня 1933 року його заарештували за нібито „приналежність до української контрреволюційної організації...” і засудили на десять років „віддалених таборів”, які довелося відбути на Печорі до жовтня 1943 року. І лише 25 жовтня 1955 року, майже за рік до смерті, справу було припинено за відсутністю складу злочину. Нелегко було повернутися гумористу до письменницької праці, проте вже на початку 1944 р. Вишня створив знамениту „Зенітку”, а за нею й інші твори. За неповних тринадцять літ, які йому судилося жити і творити після повернення, він видав в Україні 18 книжок, з-поміж яких „Зенітка”(1947), „Весна-красна”(1949), „Вишневі усмішки”(1950), „Мисливські усмішки”(1954), „Твори в двох томах”(1956). Письменник був членом редколегії журналу „Перець”, активно виступав на сторінках газет. Помер Остап Вишня 28 вересня 1956 року. З 1983 присуджується премія його імені за здобутки в царині сатири і гумору. На схилі літ Остап Вишня написав чимало веселих оповідань для дітей. У повоєнний час були надруковані для юного читача збірки усмішок „Молоді будьмо!” (1951), „Великі ростіть”(1955). У „Веселці” оповідання Остапа Вишні для дітей „Панська ялинка”, „Перший диктант” та інші виходили величезними тиражами (300-500 тисяч), друкувалися в багатьох збірниках. Кращі твори склали вибране „Якби моя бабуся встали...”(1966, 1976) і „Дітям”(1958, 1989). Про його табірні поневіряння розповідається у книжці І.Ільєнка „У жорнах репресій” (1995). Воронько Платон Микитович народився 1 грудня 1913 року в селі Чернеччині Охтирського району на Сумщині в сім’ї коваля. Закінчив агрошколу в Охтирці, Харківський автодорожній технікум. Працював у Середній Азії, навчався в Літературному інституті в Москві. Під час війни з Фінляндією добровільно пішов на фронт. У роки Другої світової війни воював під Москвою, потім – у партизанських загонах, був командиром одного з них. Нагороджений орденами та медалями. Після війни працював у журналі „Дніпро”, був відповідальним секретарем комісії на роботі з молодими авторами Спілки письменників України. Перша книжка поезій П.Воронька „Карпатський рейд” вийшла 1944 року, 1948 побачила світ перша книжка для дітей „Три щастя”. Відтоді поет видав понад шістдесят збірок віршів та поем. Платон Воронько – лауреат Шевченківської премії і премії імені Лесі України. Помер П. Воронько 10 серпня 1988 року. Перша книжка П.Воронька у видавництві „Веселка” „Казка про Чугайстра” побачила світ 1957 року ( перевидана 1971, 1972), і з того часу майже щороку з’являлася нова книжка. Найобсяговішими, сказати б, підсумковими, були: „Коли виростають крила”(1960), „До нас наближаються зорі”(1963), „Чи таночка”(1978, 1989), „На рідному порозі”(1983). У серії „Шкільна бібліотека” виходили вибрані твори під назвою „Батькові долоні”(1980). Серед останніх видань: „Крилатий ведмідь”(1992), „Їжачок-хитрячок”(2000). Глібов Леонід Іванович народився 5 березня 1827 року в селі Веселому Подолі, тепер Семенівського району, на Полтавщині в сім’ї управителя поміщицького маєтку. Навчався спершу в Полтавській гімназії, потім у Ніжинському ліцеї вищих наук. По закінченні ліцею Глібов учителював у селі Чорному Острові на Поділлі, згодом переїхав до Чернігова, де дістав посаду вчителя географії в чоловічій гімназії. Брав активну участь у культурно-освітньому русі, в організації недільних шкіл. Видавав і редагував газету „Черниговский листок”. За друкування в газеті „неблагонадійних матеріалів”, зв’язок із членами народницької організації „Земля і воля” у 1863 р. звільнений з посади вчителя. З 1867 р. завідував земською друкарнею. Ще в гімназії 13-річний Глібом почав складати вірші російською мовою. В Полтаві побачила світ його перша книжечка під назвою „Стихотворения Леоніда Глебова”(1847). У 1863 р. поет видав у Києві першу збірку українських байок, згодом другу(1872), ще через десять літ – третю, що принесло йому славу видатного байкаря. Писав він і ліричні поезії ( покладений на музику М.Лисенком вірш „Журба” став народною піснею), сатиричні віршовані твори, п’єси, нариси, оповідання, статті. Великий внесок Глібова у творчість для дітей. Він – автор віршованих казок, своєрідного, створеного ним жанру „Загадки і відгадки”, сюжетних віршів. Слава його як дитячого письменника ще за життя переступила межі України. Одна чеська вчителька писала до редакції часопису „Дзвінок”: „Я закохана у Вашім Леоніді Глібові. Його напрочуд красні байки та загадки – це одинокі в цілій слов’янській літературі”. Помер Леонід Глібов 10 листопада 1893 року в Чернігові; на його могилі споруджено пам’ятник. У селі Чорному Острові відкрито Літературно-меморіальний музей-кімнату славетного байкаря. Леонід Глібов – один з найулюбленіших письменників українських дітей. Його твори друкувалися у „Веселці” в численних збірниках, виходило п’ятнадцять окремих видань загальним накладом понад 5 млн. примірників – як для школярів ( у серії „Шкільна бібліотека”), так і для найменших читачів. Григорук Анатолій Іванович народився 20 березня 1932 року в селі Махаринцях на Вінниччині в родині службовця. 1950 року закінчив Бердичівську середню школу, а 1956 – філологічний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка. Два роки вчителював на Хмельниччині. Був співробітником бердичівської міської газети. З 1958 по 1968 рік обіймав посаду редактора, а потім завідувача редакції видавництва дитячої літератури „Дитвидав” (нині „Веселка”). 1968 року перейшов на роботу в редакцію журналу „Малятко”. Був його відповідальним секретарем, головним редактором, нині працює у літературному відділі цього популярного дитячого видання. Лауреат літературної премії імені Наталі Забіли. Заслужений журналіст України. Багато прозових і віршованих творів друкувалося в збірниках та в журналах „Малятко”, „Барвінок”, „Соняшник”, „Однокласник”, „Мурзилка”, „Веселые картинки” тощо. Активно працює А.Григорук у галузі художнього перекладу. Окремі твори письменника перекладалися азербайджанською, казахською, польською, російською та іншими мовами. Першу книжку „Семафори відкрито” видрукував у „Веселці” 1964 року. Згодом тут побачили світ книжки віршів, оповідань та казок: „Гусак Червонолап”(1971), „Сніговик-дражнилко”(1974), „Жилетка „Пінгвін” (1982), „Пухова сніговиця”(1986), „Солом’яне море”(1987), „Чим хата багата”(1989), „Що край, то звичай”(1990), „Побрехенька про лиху напасть”(1992) та ін. |
|
Верхняцький навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І-ІІІ... Схвалено методичною радою Верхняцького навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №1-ліцей», протокол №3... |
Верхняцький навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І-ІІІ... Схвалено методичною радою Верхняцького навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №1-ліцей», протокол №3... |
|
Відділ освіти Кам’янської райдержадміністрації Черкаської області... Посібник є збірником літературних диктантів із зарубіжної літератури для 9 класу |
Відділ освіти Веселинівської райдержадміністрації Районний методичний... ... |
|
Відділ освіти Кам’янської райдержадміністрації Методичний кабінет... Програми для загальноосвітніх навчальних закладів. Історія України. 10 клас. Рівень стандарту ”, затвердженої Міністерством освіти... |
Відділ освіти Кам’янської райдержадміністрації Методичний кабінет... Програми для загальноосвітніх навчальних закладів. Історія України. 10 клас. Рівень стандарту ”, затвердженої Міністерством освіти... |
|
Районний методичний кабінет відділу освіти Ізяславської райдержадміністрації... Схвалено і рекомендовано до друку рішенням ради методичного кабінету відділу освіти Ізяславської райдержадміністрації |
Снігурівська районна державна адміністрація Відділ освіти Районний... Розвиток творчих здібностей учнів через впровадження інноваційних музичних технологій |
|
Розробка уроку з хімії. 8 клас Відділ освіти Бородянської райдержадміністрації Загальцівське навчально-виховне об’єднання «Загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів... |
В ІДДІЛ ОСВІТИ ТАЛЬНІВСЬКОЇ РАЙДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ РАЙОННИЙ МЕТОДИЧНИЙ... Розділ виставки. Програмно-цільове та навчально-методичне забезпечення сучасного освітнього процесу |