|
|
Скачати 116.89 Kb.
|
| Відділ освіти Нікопольської райдержадміністрації Чкаловська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Літературно-музична композиція до 200-річчя з Дня народження Т. Г. Шевченка «Його ім’я – то сонячне проміння на небосхилі рідної Вкраїни» Підготувала: вчитель початкових класів, спеціаліст вищої категорії, вчитель-методист Пилипенко Г. О. 2014 р. Літературно-музична композиція, присвячена 200-річчю з Дня народження народного поета і художника Т. Г. Шевченка «Його ім’я – то сонячне проміння на небосхилі рідної Вкраїни» Ведучий 1: Щовесни, коли тануть сніги, І на рясті засяє веселка, Повні сил і живої снаги, Ми вшановуєм пам’ять Шевченка. Учитель: Тарас Шевченко!.. Це ім’я дорогоцінною перлиною виблискує у золотій скарбниці світової культури. Геніальний співець українського народу по праву стоїть в одному ряду з такими титанами думки і слова як Гомер і Шекспір, Пушкін і Толстой, Гете і Байрон, Бальзак і Гюго, Руставелі і Нізамі, чия мистецька спадщина стала надбанням усього передового людства. Учениця: 9 і 10 березня кожного року – знаменні дати в нашій країні. У ці особливі дні Україна вшановує свого великого сина – Тараса Григоровича Шевченка. Учень: Тарас Григорович Шевченко прожив усього 47 років, із яких 24 – у кріпацтві, 10 років мучився у солдатській неволі на засланні, і всього 13 років на волі, але під невсипущим жандармським оком, котре стежило за кожним кроком поета. Ведучий 2: Він був сином кріпака… Так, 9 березня 1814 року у с. Моринці, що на Звенигородщині, коли ще й на світ не благословилося, у хатині Григорія Івановича Шевченка спалахнуло світло. Перед самим світанком у тій хатині народилася для пана ще одна кріпацька душа, а для України – геніальний поет, художник, борець за кращу долю свого народу – Тарас Шевченко. Учениця: Не на шовкових подушках, Не у величному палаці, В хатині бідній він родивсь: Серед неволі, тьми і праці – Нещасна мати сповивала Його малого і журилась І цілу ніченьку вона Над сином-кріпаком молилась. І виріс він, і кобзу взяв, І струн її торкнувсь рукою, І дивна пісня полилась Над Україною сумною. Діти співають пісню «Думи мої» Учень: Недаремно мати молилась над Тарасом, бо розуміла і боялась тієї долі, яка чекала на її сина-кріпака. Та не знала вона, скільки доведеться вистраждати її синові на тому шляху боротьби, який він обрав для себе. Учениця: Ріс Тарасик мовчазним, замисленим і надзвичайно цікавився всім, що його оточувало. Бачачи, що дитина тягнеться до знань, батьки віддають хлопчика до дяка «в науку». Учень: Дивною була та наука у п’яниці-дяка. Навчаючи дітей по церковних книгах, він за найменшу провину немилосердно карав своїх учнів різками. Ведучий 1: Та недовго тривала Тарасова «наука». Несподіване горе впало на долю малого хлоп’яти. Замучена важкою працею, померла мати, залишивши чоловікові п’ятеро дітей. Незабаром після смерті матері батько привів у дім мачуху, яка зненавиділа чужих дітей, особливо Тараса, який уже з дитинства гостро відчував будь-яку несправедливість і платив кривдникам непокорою. Ведучий 2: Не встигла загоїтись рана від втрати неньки, як прийшло нове горе. У 1825 році Григорій Іванович хворів усю зиму після того, як приїхав останній раз із Києва – возив туди панову пшеницю. Так і не звівся він на ноги. У день свого народження Тарас почув: «Не жилець твій батько на цьому світі – помре скоро». Заплакав і вибіг. «Як жити сироті?» - билася думка. Ведучий 1: А батько, відчуваючи наближення кінця, дав розпорядження щодо нехитрого свого скарбу. Тоді й почули від нього люди: «Синові Тарасу з мого хазяйства нічого не треба, він не буде звичайною людиною, з нього вийде або щось дуже гарне, або велике ледащо». 21 березня 1825 року батько помер. Поховали його на кладовищі у Кирилівці, куди сім’я переїхала з Моринців, коли Тарасові виповнилося 2 роки. Ведучий 2: Від давнього кладовища залишилась одна-однісінька могила Григорія Івановича Шевченка. Вона знаходиться на території сільськогосподарського технікуму, майже в центрі села, і рідко хто її обмине. Ведучий 1: Біль сирітства, біль самотності, біль незвіданого щастя переслідуватиме поета все життя. І виливатиме поет і свій біль, і чужий рядочками на папір. Учень 1: За що, не знаю, називають Хатину в гаї тихим раєм. Я в хаті мучився колись, Мої там сльози пролились Найперші сльози. Я не знаю, Чи єсть у Бога люте зло, Щоб у тій хаті не жило? А хату раєм називають! Учень 2: Не називаю її раєм Тії хатиночки у гаю Над чистим ставом край села. Мене там мати повила І, повиваючи, співала, Свою нудьгу переливала В свою дитину… В тім гаю, У тій хатині, у раю, Я бачив пекло… Там неволя, Робота тяжкая, ніколи І помолитись не дають. Учень 3: Там матір добрую мою Ще молодую – у могилу Нужда та праця положила. Там батько, плачучи з дітьми (а ми малі були і голі), Не витерпів лихої долі, Умер на панщині! А ми Розлізлися межи людьми, Мов мишенята. Я до школи – Носити воду школярам. Брати на панщину ходили, Поки лоби їм поголили! А сестри! Сестри! Горе вам, Мої голубки молодії, Для кого в світі живете? Ви в наймах виросли чужії, У наймах коси побіліють, У наймах, сестри, й умрете! Учень 3: Мені аж страшно, як згадаю Оту хатину край села! Діти виконують пісню «Якби мені черевики…» Ведучий 2: Доки був живий батько, доки була опора, жилось сяк-так. А тепер, залишившись сиротою, Тарас відчув нетерпимість свого становища, коли на його плечі лягла все тяжча і тяжча праця. Йому так хотілося стати малярем, він так прагнув учитися, що обходив усі навколишні села, подолавши не один десяток верст у пошуках доброго вчителя-маляра. Ведучий 1: Довго не везло. А коли-таки знайшов учителя, було вже пізно. Тарасові виповнилося 15 літ і він мав як кріпак служити пану. Його то кухарчуком тримають, то козачком у панському маєтку. А коли пану Енгельгардту надумалось пожити за межами України (у Вільно, а згодом - у Петербурзі), то і Тарас мусив слідувати за ним, розлучаючись з рідним краєм. Ведучий 2: У далекому Петербурзі пан віддає юнака у науку до майстра Василя Ширяєва, але не тому, що так турбувався про розвиток таланту кріпака, а щоб мати змогу пізніше похизуватися перед іншими панами тим, що у нього є свій власний художник. Ведучий 1: Та доля послала Тарасу Шевченку у Петербурзі розумних і добрих людей, які, побачивши талант юнака, викупили його з кріпацької неволі і допомогли вивчитись на художника. Серед цих добрих, розумних людей були земляки Іван Сошенко і Євген Гребінка, а також відомий художник Карл Брюллов, поет Василь Жуковський та інші. Ведучий 2: Крім малювання, Тараса вабило поетичне слово. Там, у Петербурзі, було видано першу збірку «Кобзар», куди ввійшло 8 творів поета. І автор відразу став відомим українським поетом. Ведучий 1: У 1845 році Т. Шевченко, закінчивши Академію художеств, вирушає в рідний край – на Україну – і працює у Київській археографічній комісії. Об’їздив чимало міст і сіл, побував і на Нікопольщині, змальовуючи історичні пам’ятки та пейзажі. Ведучий 2: Восени 1845 року, перебуваючи у Переяславі, тяжко захворів. Довгий час трималася висока температура, сили танули, і Тарас подумав, що наближається смерть. У грудні 1845 року він написав відомий нині у всьому світі «Заповіт». У творі звучить заклик до збройної боротьби. Учень читає «Заповіт» Ведучий 1: Але молодий міцний організм Тараса Шевченка здолав недугу. За три роки (1845-1847 рр.) поет написав чимало творів, які згрупував у нову збірку – «Три літа». Проте видати її за своє життя не зміг. Творів Тараса Григоровича царизм боявся. Вони виходять у світ тільки після повалення монархічної влади (починаючи з 20-х років ХХ століття). Ведучий 2: Перебуваючи на Україні, поет вступає до таємного Кирило-Мефодіївського братства, яке об’єднувало борців проти кріпосного права. Але за чиїмось доносом учасників товариства арештовують, проте найжорстокіше царизм розправився з Шевченком. Ведучий 1: Поета за бунтарську поезію кинуто до страшних казематів Петропавловської фортеці у Петербурзі. Кількаметрові стіни камери заховали Тараса від усього світу. Та ніщо не могло вбити Божої іскри митця: поет після огидних допитів пише вірші, що складуть цикл «У казематі». І серед творів сонячне диво – «Садок вишневий коло хати». Ведучий 2: Всього 15 рядочків у поезії! А перед нами постає образ України: вишневий садок, хрущі над вишнями, дівчата, які, хоч і стомлені важкою панською роботою, все ж повертаються додому з піснею. Тут все дихає добротою, красою, людяністю. Вірш покладено на музику Миколою Лисенком. Діти співають пісню «Садок вишневий коло хати» Ведучий 1: Боячись сили полум’яного слова поета, царизм заслав його у далекі казахські етапи, в Орську фортецю, яку кочівники-казахи назвали «ялман-кала», що означає «страшне місто». У вироку не був зазначений термін покарання – цар засилав поета у «страшне місто» назавжди та ще й власною рукою дописав у вироку: «Під найсуворіший нагляд із забороною писати й малювати». Так ворожа влада поету-художнику закрила рота і зав’язала руки. Ведучий 2: У випаленому сонцем Оренбурзькому степу, на похмурих берегах Аральського моря, на пустельному Кос-Аралі Тарас линув думками до милої його серцю України: Я так її, я так люблю Мою Україну убогу… Ведучий 1: У фортеці, яка здавалася йому «раскрытой могилой, готовой схоронить его живым», поет звертався до своїх дум: Думи мої, думи мої, Ви мої єдині. Не кидайте хоч ви мене При лихій годині. Прилітайте, сизокрилі Мої голуб’ята, Із-за Дніпра широкого У степ погуляти… Ведучий 2: Безмірна туга за волею тяжко краяла серце Шевченкові. Полум’яний патріот України, він безмежно сумував за рідним краєм, таким прекрасним і водночас таким знедоленим: О доле моя! Моя Україно! Коли я вирвусь з цієї пустині? Ведучий 1: Поет почувався на засланні як ота оспівана ним тополя, котру вітер «гне… до самого долу», і вона «край дороги» - «як сирота на чужині, гине!» Діти виконують пісню «По діброві вітре виє» Ведучий 1: Син країни зневажив царську заборону писати й малювати. Він писав вірші у невеличких саморобних книжечках, що їх називав «захалявними», бо ховав їх за халяви чобіт. І залишався незламаним. «Караюсь, мучуся… але не каюсь», - писав у одному з творів. «Нікому я не продамся, в найми не наймуся», - твердив у іншому. Ведучий 2: Коли довго не отримував листів від друзів чи з рідного краю, то дуже журився і виливав свій сум у поетичних рядках: Учень: Лічу в неволі дні і ночі І лік забуваю. О господи, як то тяжко Тії дні минають… … і четвертий рік минає Тихенько, поволі, І четверту начинаю Книжечку в неволі Мережати, - змережаю Кров’ю та сльозами Моє горе на чужині… Ведучий 1: Поет сподівається: «Може, тихо за літами» його вірші, «мережані сльозами», і «долетять коли-небудь на Україну…» Тоді йому на чужині і мертвому «…лежать легше буде, як іноді в Україні згадувати будуть»… Учитель: Усі знають, що Тарас Григорович дуже любив дітей, ніжно ставився до них, умів спілкуватися з ними і турбувався про їхні долі. Поетове серце не раз щеміло від того, що діти бідноти позбавлені радощів дитинства. Зазнавши сирітства змалечку, боляче переживаючи нестерпну самотність на засланні, Кобзар часто звертається до теми безрадісного життя дітей-сиріт («І золотої, і дорогої…», «Закувала зозуленька», «Дівча любе, чорнобриве…», «Ой умер старий батько…», «На Великдень, на соломі…», «Якби мені черевички…» та багато інших). Учень і учениця читають вірш «І золотої, і дорогої…» Учитель: На чужині Шевченко-художник створює ряд художніх полотен, на яких відтворює таке ж безрадісне дитинство казахських дітей. Демонстрація ілюстрацій Ведучий 2: Друзі поета не полишали намірів визволити Кобзаря з неволі і, нарешті, домоглися свого. Т. Шевченка було звільнено у 1857 році. Заслання і солдатчина не зломили ні його волі, ні його переконань, але царизм по краплині день за днем відбирав поетове здоров’я. Ведучий 1: Уже на початку своєї каторги у вологих казематах Орської фортеці Шевченко захворів на ревматизм, згодом до нього додалася цинга, потім хворів на виснажливу малярію. І кожна із хвороб підточувала серце, руйнувала його. Ведучий 2: Поет писав друзям: «Нездужаю з того дня, як привезли мене в цей край, перетерпів ревматизм, цингу… а тепер зуби і очі так болять, що не знаю, де дітись». Учитель: Усі, хто знав Тараса Шевченка до заслання, не впізнали його після 10 років солдатчини. Історик Микола Костомаров справедливо зауважив, що на каторгу поета брали «веселого, бадьорого душею, з густим русявим волоссям», а із заслання повернувся він «з сивою бородою, зовсім лисою головою, з навіки втраченим здоров’ям» . Ведучий 1: Потрапивши у коло друзів, Тарас Григорович ожив душею, хоч на його обличчі (за спогадами Георгія Дем’янова – редактора однієї з газет) «лежала печать глибокого страждання», бо серце поета щодня нагадувало про себе болями. Ведучий 2: Але Кобзар, переборюючи недугу, невтомно працює: з’являються нові вірші, художні полотна; він здобуває звання академіка-гравера і мріє про повернення в Україну, де родичі на його прохання вже й хатину над Дніпром придивилися, у якій Тарас зміг би поселитися назавжди. Ведучий 1: Та здоров’я Кобзаря погіршувалося з кожним днем. 1861-й рік він зустрів зовсім хворим, прикутим до ліжка. В останньому вірші «Чи не покинуть нам, небого…», який поет написав у кінці лютого, звучать і надія, і передсмертна туга. Ведучий 2: 9 березня ,у день народження, до Тараса Григоровича йшли і йшли друзі з привітаннями. Надходили звідусіль телеграми. А він уже був на смертній дорозі. Художник Л. Жемчужников згадував: «Передсмертні муки не вирвали з його грудей жодного стону… він тамував у самому собі «найтяжчі болі, зціплюючи зуби…». Учитель: Останню свою ніч поет провів зовсім без сну, болі в грудях не дозволили йому навіть лягти. Близько 5-ї години ранку звівся з ліжка, де він просидів усю ніч, запалив свічку, вийшов з кімнати. Йому хотілося побути в майстерні. Він спустився сходами вниз, став у дверях, похитнувся і важко впав на підлогу. Друзі, що чергували в ту ніч в оселі, підбігли, але підняли його вже мертвим. О 5 год. 30 хв. ранку 10 березня зболене серце поета перестало битися. Великий геній України помер. Ведучий 1: Холодного березневого дня ховали Тараса Шевченка на Смоленському кладовищі у Петербурзі. Похорон був багатолюдний. Пролито багато сліз над труною, сказано багато щирих слів. Прощальні промови лунали українською, російською, польською мовами. Микола Некрасов написав схвильований вірш «На смерть Шевченка», у якому засуджував царський режим, котрий занапастив життя великого поета. Учениця: Всё он изведал: тюрьму петербургскую, Справки, доносы, жандармов любезности, Всё – и раздольную степь Оренбургскую, И её крепость… В нужде, в неизвестности Там, оскорбляемый каждым невеждою, Жил он солдатом с солдатами жалкими, Мог умереть он, конечно, под палками, Может, и жил-то он этой надеждою. Ведучий 2: Через 40 днів після смерті поета було дано дозвіл на перевезення його тіла на Україну. На тому місці, де Шевченко мріяв оселитися, високо над Дніпром, недалеко від міста Канева, поховали народного співця. І гора, яка раніше називалася Чернечою, стала Тарасовою. Виконано заповіт поета: з високої Тарасової гори видно «і лани широкополі, і Дніпро, і кручі», «чути, як реве ревучий». Учитель: Пам’ятаймо, діти: поезія Т. Шевченка давно стала нетлінною частиною духовного буття українського народу. Віддаючи своє життя на алтар рідного народу, поет посилав нам непорушні заповіти, і серед них – найперший і найголовніший: Свою Україну любіть, Любіть її… Во время люте, В останню тяжкую минуту За неї Господа моліть. Ведучий 1: Проміння слави Кобзаря осяває Україну. Світлий образ поета безсмертний. І ми устами Максима Рильського проголошуємо: Так, ти живеш у наші дні, Ти з нами в праці і в борні, Ти з нами йдеш до сонця сходу, Ти правди й вольності пророк. Ведучий 2: До особистості великого народного співця України звернені погляди не лише нашого народу, його шанують у всьому світі. Учениця: На всіх континентах душі його струни, У чистому серці народів і рас Бринять переможно, врочисто і юно – Незмінно прекрасні у будь-який час. Учень: Слухайте, слухайте голос, Голос безсмертний Тараса Він – наша гордість і слава, Рідного слова окраса! Діти співають пісню «Реве та стогне Дніпр широкий» (сл. Т. Шевченка, муз. Д. Крижанівського) |
| Тема. Етюди рідної землі Обладнання: портрет В. О. Сухомлинського, виставка його книг, ілюстрації до творів |
Конкурс оцінюється в 2 бали. Другий конкурс «Шевченківська вікторина» Кобзаря, показати його високу обдарованість, розкрити важкі умови життя поета і художника під час перебування на засланні, його оптимізм... |
| "ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ І СТАНОВЛЕННЯ ПИСЬМА" Мета: поглибити знання учнів про історію виникнення і становлення письма, його типи і особливості, про український алфавіт, історію... |
Василь Стус. Пам’яті поета. Нестандартний урок у 10 класі Мета В. Стуса, зрозуміти його трагічну долю; виховувати в учнів гордість за наші національні таланти, почуття любові до рідної землі |
| Низка повідомлень про Міжнародний день рідної мови Публікація «21 лютого – Міжнародний день рідної мови!» на шпальтах Хмельницької обласної щотижневої громадсько-політичної газети... |
21 ЛЮТОГО – МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ РІДНОЇ МОВИ ПЛЕКАЙМО РІДНЕ СЛОВО ! Кожен українець має бути переконаний у тому, що наша національна мова як головний носій і виразник нашого народного духу не знівелюється,... |
| Розділові знаки у складносурядному реченні Мета Українець завжди брав із собою в далеку подорож пучечок чебрецю. Його гострий гарячий аромат нагадував про тепло рідної домівки,... |
Дудар Олександр Миколайович голова Любарської районної державної адміністрації «Любарський район», з під якої виходить червоний кетяг калини. Щит увінчує декоративна барокова композиція, в центрі якої золоте... |
| УРОК РІДНОЇ МОВИ Тема. Рідна мова пісня солов’їна Виховувати глибокі почуття любові до рідного краю, до маминої пісні, до рідної мови. Допомогти школярам зрозуміти, що без народної... |
УРОК ЛІТЕРАТУРИ РІДНОГО КРАЮ «В МОЇЙ ДУШІ СПІВАЄ СОЛОВЕЙ…» Важко назвати куточок землі, подібний до Полтавщини, на літературному небосхилі якого сяяло б стільки зірок різної величини: Маруся... |