Василь Стус. Пам’яті поета. Нестандартний урок у 10 класі Мета
|
|
Скачати 149.08 Kb.
|
| Василь Стус. Пам’яті поета. Нестандартний урок у 10 класі Мета: ознайомити учнів з життям і поетичною творчістю поета; довести учням, що його трагічна доля — це символ незламного духу, збереження людської гідності; розкрити непересічний талант В. Стуса, зрозуміти його трагічну долю; виховувати в учнів гордість за наші національні таланти, почуття любові до рідної землі. Обладнання: портрети В. Стуса, ілюстрації, траурні стрічки, хліб-сіль, рушники, платки, костюм начальника тюрми, декорації тюремної камери, де перебував Стус, фонограми. Тип уроку: нестандартний (урок-дослідження життя та творчості). У центрі сцени — портрет поета, прикрашений кетягами калини і чорними стрічками. Крізь них видніється колючий дріт. Ліворуч і праворуч українські рушники, вишиті чорним і червоним. На них дати: 1938–1985. По обидва боки — замальовки художника Опанаса Заливахи на табірну тематику. На дальньому плані — пейзажі України, зокрема Києва. На столі хліб-сіль і свічки. Під портретом — слова: Крізь сотні сумнівів я йду до тебе, добро і правдо віку... Епіграф: О, земле, втрачена, явися бодай у зболеному сні, і лазурово простелися, і душу порятуй мені. В. Стус Хід уроку Лунає траурний дзвін. Звучить фонограма журного речитативу-голосіння. Поволі гасне світло. Голос поза сценою (жіночий). У наших предків був звичай у день поминання могилу мертвого встеляти квітами і запалювати свічки. Тож нехай наш зал сьогодні стане поминальним храмом. На сцену виходять троє дівчат у чорному та запалюють свічки. На сцену виходять двоє ведучих (юнак і дівчина в траурному одязі). Ведучий. Смерть кожної людини — втрата для людства. Смерть генія — трагедія для людства. Василь Семенович Стус — поет, літературознавець, перекладач, філософ, інтелектуал, правозахисник, політв’язень — прожив коротке, але яскраве життя. Загинув у карцері Пермського виправно-трудового табору. Українські митці різних поколінь присвятили йому свої поезії. Ведуча. У статті «Хресні побратими» Леоніда Світлична (дружина відомого правозахисника Івана Світличного) писала: «Між Василем Стусом та Іваном Світличним існував духовний зв’язок. Працювати поруч їм довелося дуже недовго — Василь Стус вступив до аспірантури Інституту літератури восени 1963 р., коли Іван Світличний працював в Інституті філософії, і згодом перейшов на “творчу” роботу безробітного. До арештів 1972 р. Василь Стус та Іван Світличний зустрічалися часто, виключаючи перший арешт Івана Світличного (вересень 1965 р. — квітень 1966 р.) та поїздки Івана Світличного на Старобільщину до матері». Саме Іван, друг, однодумець, побратим, присвятив Василеві вірш «В. Стусові». Світличний, певне, як ніхто інший, розумів товариша, адже теж був свого часу засуджений за «антирадянську пропаганду» і відбував покарання у в’язницях і таборах Радянського Союзу. Вірш має епіграф: «У нас нема зерна неправди за собою» (Т. Шевченко). Ведучий. Епіграф розкриває суть усього життя Василя Стуса, одного з найпорядніших, найчесніших і найвідважніших українців XX століття. Іван Світличний розумів, через що довелося пройти його побратимові: глузування тупих і обмежених обивателів, відступництво і зраду колишніх друзів, знущання слідчих і тюремщиків, чорні суди й пересуди. Але автор вірив у силу Василевого духу. Він упевнений, що Стус зможе пройти крізь усі випробування, крізь «Мордовії й Сибіри» і не зрадити України та своїх переконань, залишитися сильним, гордим, чесним. На таке здатен далеко не кожен. Послухаймо цей вірш. 1-й учень Коли твій вистражданий злочин, Твоя окрадена любов, Тоді нехай в чаду обмов Ганьблять тебе ганьбою збочень, Відступництва і зрад, і змов, Той чорний суд тобі ні по чім. І ти в пусті холодні очі, Як в прірву, глянеш знов і знов. 2-й учень І будуть глузи, глум, погорда Тобі найвища нагорода, — І ти на проби й гарт готов. Ти крізь Мордовії й Сибіри Нестимеш гордо світло віри В свою незраджену любов. Ведучий. Другою зажиттєвою посвятою Василеві Стусу є вірш Яра Славутича «Стус», у якому поет зображений не лише як борець, а й як мужній, вродливий, сильний духом чоловік, який, попри тюремні пута, вільний. 3-й учень Твоє обличчя — різьблене з граніту! Найдосконаліший митець митцем Відбив у бронзі профіль твій різцем, Коли вершив поставу красовиту. Навколо подвигу супроти гніту, Такою волею, з таким лицем Тугою крицею — в труді з Творцем Беруть найвищі піраміди світу! 4-й учень Хвала тому, хто дій сувору твердь Несе, як свято, крізь тюремні будні, На скін призначену здолавши смерть! Радійте, правди вісники майбутні, Дала гранітна Винницька земля Визвольний чин для Стуса Василя. Звучить «Реквієм» В. А. Моцарта. На фоні прекрасної і трагічної музики присутні слухають розповідь про останні хвилини життя поета.  Ведучий. Василь Стус помер у ніч з 3 на 4 вересня 1985 року. Перестало битися серце одного з кращих синів людства. Прогресивна світова громадськість відгукнулася хвилею обурення на беззаконня й злочини тоталітарного режиму. Євген Сверстюк у статті «На святі надій» писав: «Вістка про табірну смерть Василя Стуса вразила, як грім. 5 вересня 1985 року про неї повідомили всі радіостанції світу. До Москви пішли урядові протести. Була найчорніша година перед Чорнобилем. Україна мовчала в клінічній анабіозі, і тільки мале коло друзів замученого поета збиралося в його київській хаті біля свічки перед Розп’яттям. І сюди поверталася його душа, вибілена стражданням, як білий птах». Великому правдолюбцю і мученикові за ідею поети посмертно присвячували свої вірші-реквієми, вірші-некрологи. Ведуча. Святослава Караванського, як і кожну порядну людину, приголомшила й обурила трагічна смерть поета в тюрмі. Адже це не вперше в СРСР замордовано талановиту, чесну людину, відомого борця за правду. Митець присвятив цій сумній події вірш «На смерть поета». 1-й учень Умирають в тюрмі поети... Умирають в тюрмі пророки... І ніхто десь на всій планеті Не зуміє сказати — доки? 2-й учень Доки будуть молити Бога, Хоч не жде він від нас молитви?.. Те, що жде він — це перемога. Перемога на полі битви. 3-й учень Буде Бог не на нашім боці. Доки ми не йдемо всі разом, Доки Гриць ворогує з Троцем, А в чоло дістається блазень. 4-й учень Тільки де ж того слова взяти. Що єднає вогонь і воду, Що до брата зближає брата І сварню оберта на згоду? 1-й учень Хтось забрав нам слова високі Й дав їх іншим на цій планеті... Умирають в тюрмі пророки. Умирають в тюрмі поети... 2-й учень Поетовбивці, вольностей кати, Що стали пострахом навколо Кремлю, Ви осквернили благодатну Землю, І чисте Небо, й зоряні Світи! 3-й учень Мільйони душ у пралісах густих Єднають сили праведного труду. І на чолі їх сам Архистратиг Веде убивців генія до суду.  Ведучий. Взаємостосунки митця і влади висвітлює Марта Тарнавська в поезії «На смерть Василя Стуса». Поетеса визначає роль митця в сучасному суспільстві й констатує, що любителів поезії у світі не так уже й багато. Лірикою цікавиться лише «горстка могікан». Навіть люди високоосвічені нерідко байдужі до поезії. На жаль, багато лікарів, інженерів, техніків, математиків, юристів не часто її читають. То чому ж так злякалася могутня країна появи Стусових ліричних віршів? Невже поет може своїми поезіями похитнути підвалини такої наддержави, як СРСР? Отож не така вже й могутня комуністична влада, якщо вона злякалася простих палімпсестів, вважає авторка. 4-й учень І парадокс: стоїть потужна сила, що запускає кораблі у космос, що дулами ракет континентальних лякає мирний люд на святі миру імперія від заходу до сходу... 5-й учень І раптом паніка, істерія, терор, бо появились десь ліричні вірші, що їх читає горстка могікан... Яка ж непевна влади ця держава, Що так простих боїться палімпсестів. Ведуча. Вірш Рольфа Аппеля «Некролог Василеві Стусові» написано в стилі народної думи. Автор порівнює Стуса з орлом, який вільно літає над державою й несе свободу українському народові, віршами живе в пам’яті людей, а над душами своїх убивць кружляє шулікою. 6-й учень. Він живе в своїх віршах та писаннях, і жодні тортури ані смерть не зможуть перешкодити, щоб Василь був аж таким вільним, щоб простити своїм убивцям, всім тим державним чинушам, тому що в них менше життя, ніж у Василевих тлінних останках... 7-й учень. Коли я читаю матеріали про нараду молодих письменників, де жоден не спромігся запротестувати проти виключення Дзюби зі Спілки, не кажучи вже проти арештів, мені соромно за моє покоління. 8-й учень. Коли я пригадую Василя Стуса, поета і вченого, який щойно переклав для нації «Дуїнезькі елегії» Рільке, а нація з вдячності послала його за ґрати дошліфовувати переклади, я гордий за своє покоління. Бо Христові сліди бачу і в рідній пилюці. Ведуча. Холодного осіннього дня, 19 листопада 1989 року відбулося перепоховання Василя Стуса... Українська земля прийняла у своє лоно змучене таборами тіло ще одного сина, який загинув за її незалежність. Багато людей почули прізвище поета в цей день уперше, адже його віршів довго не друкували, самого оголосили злочинцем, навіть його ім’я не згадувалося у пресі. Однак жалобна процесія буквально затопила вулиці столиці. Тисячі людей вийшли провести поета. Виконується сумна українська пісня «Музика» під фонограму професійною дівчиною-співачкою. Сцена напівосвітлена, під звуки «Реквієму» Моцарта (за кадром) читається лист В. Стуса до Президії Верховної Ради СРСР. Василь Стус. Я боровся за демократизацію, а це оцінили як спробу звести наклеп на радянський лад; мою любов до рідного народу, занепокоєння кризовим станом української культури закваліфікували як націоналізм; моє невизнання практики, на ґрунті якої виросли сталінізм, беріївщина та інші подібні явища, визнали як особливо злобний наклеп. Мої вірші, літературно-критичні статті, офіційні звернення до ЦК КП України, Спілки письменників і до інших офіційних органів сприйняли як доказ пропаганди та агітації. Слідство і суд насправді перекрили всі мої надії на будь-яку участь у літературному процесі, надовго позбавили мене прав людини. Усю мою творчість — поета, критика, перекладача, прозаїка — поставили поза законом; увесь мій 15-річний доробок конфіскували й, напевно, в більшості вже знищили. На сцену виходить Василь Стус (серйозний юнак-старшокласник, який перейнявся трагічною долею поета). Василь Стус Червоний біль од нагая в очах розходиться стоколом, а світ зайшовся покотьолом, за світом-настрибом — змія. О доле, доленько моя. Ведуча. Зовнішня канва життя Василя Стуса нескладна і вкладається в кілька визначальних дат. Народився 1938 р. на Вінниччині. Дитинство й юність минули на Донбасі. Після закінчення філологічного факультету Донецького педінституту наприкінці 50-х років недовго вчителював, відбув армію, працював у газеті. На початку 60-х у «Літературній газеті» з’явилася перша публікація віршів Стуса. У 1963 р. вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка в Києві. Працював над дисертацією «Джерела емоційності поетичного твору». Багато писав і перекладав, опублікував кілька віршів і критичних нарисів. 1965 р. відрахували з аспірантури «за систематичне порушення норм поведінки аспірантів і співробітників наукових установ», а насправді — за протест проти хвилі арештів українських шістдесятників у серпні 1965 р. На цьому «нормальне» життя закінчилося. Почалися поневіряння, постійна загроза звільнення з роботи, випадкові заробітки. У друк не проривалося нічого, хіба що кілька перекладів під псевдонімом. 1972 р. Стуса разом з іншими українськими інакодумцями було арештовано... Ведучий. 12 вересня 1972 р. колегія з кримінальних справ Київського обласного суду подала звинувачення: Підсудний Стус, мешкаючи в місті Києві, на основі антирадянських переконань і незадоволення існуючим в СРСР державним і суспільним устроєм, з метою підриву й послаблення радянської влади, починаючи з 1963 року і до дня арешту — січня 1972 року, систематично виготовляв, зберігав і поширював антирадянські наклепницькі документи, що ганьблять державний радянський суспільний устрій, а також займався антирадянською агітацією в усній формі. Так, у період 1963–1972 рр. написав і зберігав у себе на квартирі до дня арешту 14 віршів, у яких він ганьбить радянський державний суспільний устрій, зводить наклепи на умови життя радянського народу, на КПРС і на Конституцію СРСР. У 1965–1972 роках написав 10 документів антирадянського, наклепницького змісту. 28 липня 1970 року написав листа ворожого змісту, адресуючи його ЦК КПУ та КДБ УРСР. Ведуча. Вирок — табір суворого режиму на 5 років і заслання на 3 роки. Сховатися од долі — не судилось. Ударив грім — і зразу шкереберть пішло життя. І ось ти — все, що снилось як смертеіснування й життєсмерть. Ведучий. Він повернувся до Києва після ув’язнення в Мордовії і Колимського заслання. Через вісім місяців — новий арешт і засудження на 15 років. У спецтаборі для політв’язнів на Уралі Василь Стус і помер 4 вересня 1985 р. у віці сорока семи років. Зле і кату, зле і жертві, а щасливого — нема. Всім судилося померти за замками сімома. Отаке ти, людське горе, отака ти, чорна хмань, демократія покори і свободо німувань. Ведуча. Василь Стус свідомо вибрав свою дорогу. Про це свідчать такі рядки: Здрастуй, бідо моя чорна. Здрастуй, страстна моя путь. Ведучий. Він знав, що не винен, і вірив і не вірив у своє виправдання. У листі до батьків писав: «Утішайтеся тим, що мене люди згадуватимуть добрим словом, а винних у Ваших сльозах — то навряд». Стус О болю, болю, болю, болю мій! Куди мені податися, щоб тільки не трудити роз’ятреної рани, не дерти горла криком навісним? За мною Київ тягнеться у снах... Не зрадьте, нерви: попереду — твій край, твій крах, твій прах... ...О коханий краю, ти наче посаг мій — у головах. Ведуча. Василь Стус говорив, що в ув’язненні він зазнав ще більшого приниження і довго стримував себе від природного кроку — відмови від громадянства, бо репресії 1972 р. показали, що в дискусії з українськими патріотами влада не знайшла переконливіших аргументів, ніж застосування сили. 1 серпня 1976 р. він написав: В СРСР бути українським патріотом — просто заборонено... Таким чином я заявляю: залишатися підданим СРСР я більше не вважаю можливим для себе й тому прошу виселити мене за границі країни, в якій мої права людини нахабно знехтувані. Ведучий. Василь Стус не випадково зробив цю заяву. Тяжкі моральні й фізичні знущання тюремників та кадебістів змусили його це зробити. Стус Напучування, окрики, погрози за мною назирають звіддаля... Ідуть етапи без кінця, без краю. Ведуча. Василь Стус постійно відчував на собі око наглядача. Читали й конфісковували буцімто підозрілі за змістом листи і за них доводилося витримувати справжню війну з КДБ. Десятки й десятки листів просто зникали, а особливо ті, що надходили від друзів-однодумців із заслання. Ведучий. Цькування дедалі ставало нестерпнішим. У районній газеті «Ленинское знамя» з’являється наклепницька стаття «Друзья и враги Василия Стуса». У ній було написано, що він одержує пакунки з-за кордону, що порвав свій профспілковий квиток, бо профспілки відмовляють у наданні йому медичної допомоги. У статті було багато образ і перебріхувань. Ведучий. Умови, в яких перебував Василь Стус, були нестерпними.  Стус Вже цілий місяць обживаю хату... Стілець і ліжко, вільних три квадрати в віконці — ґрати, у кутку — пара... Напевне, приписали до майна Тюремного уже й тебе самого. Така хрустка, така гучна уся моя кімната... Шість з половиною — в один, Чотири кроки — в другий... Ведуча. Найстрашніше було для поета — заборона писати. З цього приводу він у листі до матері й сестри відзначав: Сцена у тюремній камері: Стус пише листа: ...Недавно повідомили мене, що всі мої рукописи, забрані (там було 6 зошитів, де і виписки зі справи, і коло 150 віршів і конспекти з творів...) — все залишилося в КДБ, бо там, бачте, наклепи... Так само не віддають мені ні звинувачення, ні так званого вироку. Я, звичайно, воюватиму — і за рукописи й за судові документи, бо це бозна-яке свавілля. З другого боку — раз не віддають, то знають самі, наскільки розправа наді мною була несправедливою... ...З віршами в мене зле, тільки побачать віршований текст — то й забирають. Ведуча. У вересні 1983 року йому офіційно оголосили заборону до кінця строку висилати в листах свої вірші й переклади. Щось схоже на Шевченкове «ни писать, ни рисовать». Ведучий. Ці жахливі таборові будні переконливо передають очевидці — друзі-однодумці. Відтворимо їх за спогадами Левка Лук’яненка. Сценка Виходять Стус і Долматов — начальник тюрми. Долматов сидить, Стус стоїть. Стус. ...Ви ж півроку не пропускаєте жодного листа! Долматов. Не пишіть націоналізму й тоді пропускатимемо. Стус. Я не пишу ніякої неправди! Долматов. Ви добре знаєте, що можна писати, а чого не можна. Стус. Та я вже й так вихолостив листи до повної порожнечі. Долматов. Але й те, що в них залишилося,— націоналізм та наклепи. Стус. Для вас націоналізм у самій уже українській мові. Долматов. Пишіть по-російськи. Стус. Тоді пропускатимете? Долматов. Тоді пропускатимемо... Ведуча. Був складений брехливий акт про порушення Стусом тюремного режиму. Йому призначили 15 діб карцеру. Поет оголосив голодовку. Вимагав справедливості. Причини для цього були — нижче норми температура приміщення і відмова видати бушлат. Сценка Василь і тюремник Федоров. Василь. Федоров, я оголошую голодовку смертельну! Смертельну-у! Федоров. Ви злісний порушник режиму. Голодовки не дозволені законом. Ви знаєте, що голодовка є порушенням режиму. Потрапивши в карцер за порушення режиму, ви тут же коїте нове порушення. Якщо ми не покараємо вас за голодовку, ми тим самим порушимо закон. Ми не хочемо бути до вас жорстокими, але ви самі свідомо примушуєте карати вас. Василь. Федоров, ви бандит! І закони ваші бандитські! Ведучий. Борис Пенсон свідчив, що хворому Стусові не видавали необхідних ліків. А коли з дому приходила бандероль з ліками, Василь її не отримував. Друзі писали заяви в медвідділ управління про те, що Стус позбавлений волі, а не засуджений на смерть. Стус Тут живе, ховається у смерк і так існує пропахле смертю... ...А в хапливий сон увійде гострий, наче ніж, прокльон і повертається в душі розверстій. Як хочеться — вмерти і Дай, Господи, — вмерти! Пропасти, забутись, зійти себе в зойках. Ведуча. Ці рядки народжувалися, мабуть, після таких записів у таборовому зошиті: «Уряд дозволив робити з нами все, все, що завгодно»; «Заяви перестав писати через повну їх безнаслідковість». Стус. Припертий до стіни (чотири мури і п’ятого кутка ніяк не знайдеш). Танок дівчат зі свічками, який переходе у танок із яскравими платками, схожими на полум’я, пожежу. Ведучий. Згасала надія на повернення додому, на життя, але вірив, що життя пройшло не марно, що залишив після себе вагомий слід, а тому не боявся вмерти. Стус Як добре те, що смерті не боюсь я і не питаю, чи тяжкий мій хрест, що перед вами, судді, не клонюся в передчутті недовідомих верст, що жив, любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття. Народе мій, до тебе я ще верну, як в смерті обернуся до життя — своїм стражденним і незлим обличчям. Як син, тобі доземно уклонюсь і чесно гляну в чесні твої вічі і в смерті з рідним краєм поріднюсь. Ведуча (під звуки «Реквієму» Моцарта) Господи, гніву пречистого Благаю — не май за зле. Де не стоятиму — вистою, Спасибі за те, що мале людське життя, хоч надією довжу його в віки. Думою тугу розвіюю, щоб був я завжди такий, яким мене мати вродила і благословила в світи, І добре, що не зуміла мене від біди вберегти. За кадром — усе тихіше й тихіше звучить текст: Так вбивалося слово в присмерковому дні. Та не вдалося вбити, не вдалося... Ні! На сцені — стілець, на якому сидить Стус. Всі, хто брав участь, підходять до нього. Дівчата стають поза нього, схиливши голови, хлопці опускаються на одне коліно перед ним. Звучить музика. Спочатку дуже голосно, потім тихіше... Тиша... Додатки 1. Портрет Василя Стуса. 2. Збірки поета. Збірки, видані після смерті поета: «Палімпсести» — 1986; «Дорога болю» — 1990; «Під тягарем хреста» — 1981; «Вікна в позапростір» — 1982. Видані за кордоном: «Зимові дерева» — 1970; «Свіча в свічаді» — 1977. Загублені: «Веселий цвинтар»; «Птах душі» |
Схожі:
|
Урок № Тема : В. Симоненко. Розповідь про письменника. «Лебеді материнства» Так писав Василь Симоненко – великий син України, її геніальний поет. Його світлій пам'яті і ніжному палкому слову присвячується... |
«Поезія героїчного чину» Стус жив і загинув, аби український народ мав те, що Богом дано кожному народові – свободу, незалежність, право на рідну мову, історичну... |
|
Пам ’ ять ПК Найважливішими характеристиками пам'яті є її обсяг та швидкодія. Для роботи сучасних операційних систем та додатків потрібно не менше... |
Розробка уроку української літератури у 9 класі ... |
|
Конспект уроку з української літератури в 5 ому класі Вчитель Іонова Л. П Мета: ознайомитися з біографією поета та декількома його віршами; розвивати вміння слухати й аналізувати; увагу, пам’ять; виховувати... |
1 Подання (кодування) даних в пам’яті комп’ютера Структура внутрішньої пам’яті комп’ютера. Біт, байт, машинне слово. Кодування символьних даних в пам’яті комп’ютера. Подання числових... |
|
Тема. Василь Барка. «Жовтий князь» Саме роман «Жовтий князь» повертає нам історичну пам’ять про голодомор 1932-1933рр. Це книга пам’яті мільйонам «безвинно убієнних»... |
W 1 РОЗВИТОК ЛОГІЧНОЇ ПАМ’ЯТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ W 2 ... |
|
Урок №5. Тема: Пам'ять комп’ютера Мета: ознайомити учнів з видами пам’яті комп’ютера; зовнішніми запам’ятовуючими пристроями комп’ютера |
Урок №5. Тема: Пам'ять комп’ютера Мета: ознайомити учнів з видами пам’яті комп’ютера; зовнішніми запам’ятовуючими пристроями комп’ютера |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua