|
|
Скачати 176.16 Kb.
|
|
Хомін Наталія Михайлівна - вчитель української мови та літератури ЗОШ І-ІІІ ст. с. Павлівка Родинний вечір «З роду в рід кладе життя мости, без коріння саду не цвісти» Мета: вчити дітей любити своїх батьків, поважати старших, з шаною ставитись до своїх дідусів та бабусь; розвивати інтерес до історії свого роду, сім'ї; виховувати почуття відповідальності за збереження звичаїв та традицій своєї родини Обладнання: святково прибрана рушниками класна кімната, на стіні дерева родоводу кожного учня, на столах вишиті скатертини. Гості сидять за столами, навпроти сидять учні у вишиванках. Учитель: "Роде наш красний, роде наш прекрасний! - Не цураймося, признаваймося..." - так говорить народ, так спiвається у пiснi, яку виконує Нiна Матвiєнко - золотий народний голос Украïни. Як ми розумiємо це слово "рiд", а вiд нього - "родина", "народ"? Якщо "народ" - то, безперечно, - це наша Украïна, наш украïнський народ i ми всi - ïï дiти. Старi, молодi, зовсiм юнi й тi, хто тiльки спинається на ноги - всi! Немає для нас землi дорожчоï за нашу землю, де живуть нашi родини. I коли ми говоримо: "Мiй рiд, моя родина", то у кожного в душi народжується щось таке тепле, нiжне, таке рiдне i близьке. Бо ж це, перш за все, найближчi та найрiднiшi люди: тато, мама, бабуся, дiдусь, брати, сестри. Це - рiдна домiвка: хата, двiр, сад, квiти, криниця з чистою джерелицею. Сьогодні ми зібралися разом: батьки, діти, бабусі, рідні, щоб розповісти про свою родину, її традиції та звичаї, особливості виховання поваги один до одного , у відносинах між батьками та дітьми. Епіграфом до нашої зустрічі, родинного свята будуть слова Ярослава Вільшенка: «Родинний дім – це царство батька, світ матері, дитини рай …» Із знання родоводу починається кожна людина. Коріння своєї родини намагалися відшукати наші діти. А як це у них вдалося, сьогодні й довідаємося. Учень: На ниточці родоводу На портреті – світлочубе, Радісне хлоп'я. Рівний носик, пишні губи – Це, звичайно я. Я на тата дуже схожий. І не тре знаття – Хто б не глянув, скаже кожен:
А у мами й на портреті Усміх, як щодня. Та тримаю у секреті Мамине дання. Ще живуть у нашім домі Бабця і дідусь. Без стареньких і в альбомі Я не обійдусь. А недавно я розвідав, Розпитав як слід Й відкриття зробив, що в діда Теж колись був дід! Ніна Горик Учениця: - Мамо, а як ви були маленькі, хто вас няньчив? - запитала я у мами.
Дістала із шафи альбом, у якому зберігалися фотографії.
Татова мама розповіла про свою гілку роду. Так ознайомилась з нашим родом, відтворила дерево роду. Учень: Татова рідня і мамина – родичі, родина. Родина до родини – та й народ. Як струмочки зливаються в могутню ріку, так і родини зливаються у могутній народ. Щоб роду не було переводу, він має жити багато літ а рід з родом родичається, як у пісні співається: з роду в рід кладе життя мости, без коріння саду не цвісти … Усі присутні виконують пісню «Ой зелене жито, зелене …» Учитель: Така народна родинна педагогiка, що молодшi повиннi знати, шанувати i поважати старших, бо вони - це початок нас i наше продовження. Мудрiсть народна вчить нас цьому: "Колись старих людей, якi уже нiчого не могли робити, спускали у провалля: щоб дарма хлiб не ïли. А один чоловiк дуже любив свого батька i, не виконавши жорстокого наказу, заховав його у хлiвi i таємно годував. Через деякий час трапився недорiд: нiчим людям сiяти. Старий звернув увагу на те, що син зажурений, i запитав , а потiм порадив зняти снопи iз стрiхи, щоб ще раз обмолотити i засiяти. Так син i зробив. Зiйшов у нього хлiб найкраще, i найбiльша нива була засiяна. Всi допитувалися, як до такого додумався, i синовi нiчого не залишалося, як признатися, що так зробити йому порадив батько". З того часу люди стали шанувати старих до глибокоï старостi, бо вони ж мудрi, життям битi, розуму навчать. Так, так, бо починаємося ми з прадавнiх коренiв нашого роду, де споконвiку шанували працю, хлiб на столi, рушник на стiнi, бабусину вишиванку, дiдусеву казку, мамину пiсню. А незмiнними символами були i залишаться упродовж вiкiв - дзвiнка криниця з журавлем, кущ калини пiд вiкном, яворова колиска у яснiй оселi. Учениця: Нема роду переводу За рікою голубою Три шляхи в Карпати. Там святвечір з Колядою Вчились віншувати. Із-під криги, із-під льоду Гонить хвиля воду. Нема роду переводу Та й не буде зроду!.. Загули мости кленові, Розцвіли зірниці. Довкіл столу всі братове, Біля них – сестриці. Рід великий, край багатий, Лине пісня з поля: Будем долю віншувати, Щоб вродила доля. Щоб дала нам щастя, вроду І живлющу воду. Нема роду переводу І не буде зроду! Микола Петренко Учні виконують пісню «Два кольори» Учень: Мама й бабуся довгими зимовими вечорами на білому полотні вишивають зелений барвінок, чорнобривці, сині волошки … Українська святкова сорочка – теж від них. Чому українська, бо мама й бабуся вишивають візерунки, які властиві українцям. І я українець, і татко, і ненька, й бабуся, і дідусь… Ми українського роду. І любимо нашу землю, нашу мову, наші квіти. Славна у нас і велика родина. Вокальна група дівчат виконує пісню «Мамина сорочка» Учень: Родинний дім Родинний дім – куточок милий – Створив Господь для всіх людей. Він взяв в свою опіку, Батькам вручив життя дітей. Родинний дім – це царство батька, Світ матері, дитини рай. Де ж, як не в ньому ласка благодатна Лікує рани: її не опускай! Родинний дім – місце спокою, Повен любові, миру й доброти, Відсутність гніву, прощення натомість, Рятує душі і веде їх до краси. Родинний дім – це радість людства, Дарований творцем на всі часи. У нім зростай, молись, іди до Бога – Він добрий Батько – жде тебе завжди. Ярослав Вільшенко Учитель: Нема у людини місця дорожчого, ніж те, де вона народилася, землі, на якій зросла, неба, під яким змужніла. Пам'ять про рід, родину – явище в українців унікальне, хоча, на жаль, мало хто з молодого покоління його вивчає, досліджує. Напевно, не усі знають, що у давнину було обов’язковим знати свій родовід, і чим глибше, тим краще. «До свого роду, хоч по горло у воду,» - говорить народна мудрість. Тому без родини не уявляв жоден українець свого повноцінного змістовного життя. Що про знання роду свого говорять у ваших сім'ях? (Учитель пропонує присутнім дати відповідь на це питання) Учениця: Батьки і діти! Діти і батьки! Нерозділиме і одвічне коло. Ми засіваємо житейське поле, І не на день минущий – на віки. Між нас не ляжуть вирвами роки, Бо наша кров пульсує в нашій долі … Батьки і діти … діти і батьки … Нам нічого ділить на спільнім полі. Оцих тополь приречений кортеж Довічно супроводить Україну, І традиційні верби, і калина – Все батьківське, але й синівське теж! Одне воно. Як матір в нас одна. Як перше слово і останнє слово. Як шабля не загублена Сіркова І Лисенкова дума неземна. Я зрозумів тривогу ваших душ: Чи діти спадок збережуть великий? Але – повірте! – краснодонський шурф Вивчає і мене крізь лінзу крику. Все наше – від росинки на вікні До вічної Тарасової муки – Передаю синам своїм і внукам І не на день минущий – на віки! Борис Олійник Учень: Наша хата Я люблю свою хату, І подвір'я, й садок, Де і сонця багато, І в жару – холодок. Тихо і затишно. Квіти Коло хати цвітуть, І невтомно все літо Бджоли в цвіті гудуть. Все для мене тут рідне: Стіни – білі, як сніг, І віконце привітне, І дубовий поріг. І ряденця строкаті, Й рушники на стіні, - Навіть дим в нашій хаті Рідно пахне мені. Рідна казка про гнома, Рідна стежка і сад … Всюди добре, а вдома Краще, кажуть, стократ. Іван Гнатюк Учениця: «Яка сім'я, такий і я; яблуко від яблуні далеко не падає; яке дерево, такі його квіти, які батьки, такі і діти,» - говорять у народі. Вивчаючи свій родовід довідалася, що усі в роду працьовиті, мудрі. З покоління у покоління передається істина, що рідні батьки – найдорожчі у світі люди. Вони завжди вибачать, зрозуміють, вислухають і порадять. Учитель: Яких звичаїв, традицій дотримуються у ваших родинах у відносинах батьків і дітей. Розкажіть нам, будь ласка. Можливо, щось почерпнемо одне в одного для виховання своїх дітей. (Присутні діляться досвідом) Учениця: Вогнище родинне На світі білому єдине, Як і Дніпрова течія, Домашнє вогнище родинне, Оселя наша і сім'я. Ми відтоді початки лічим, Як муж з камінням і паліччям За звіром кидався вогонь, А жінка берегла вогонь. Вогонь, що предки розкладали, Здобутий ними від тертя; Пожитки різні, причандали, Що перейшли з первобуття. Й слова житейські необхідні, Що проростали, як зерня, Вогнем освячені і рідні6 Горнутись, горниця, горня. Хоч їх походження і різне – Немає в цьому дивини. Та дух вітчизни, материзни Несуть і досі нам вони. Слова, що доти їх не знали, Первісні трепетні слова, Що зігрівали і єднали, - І мова врунилась жива. В щасливі і в тяжкі години – Куди б нам не стелився шлях – Не гасне вогнище родинне, В людських запалене серцях. Дмитро Білоус Тріо учнів виконує пісню «Родина» Учитель: Вивішений на стіні портрет бабусі чи дідуся - це не просто данина традиції, а й пам'ять про тих, хто творив історію, з кого треба брати приклад. Там, де зникають пошанівні форми, обов'язково зросте чортополохом панібратське ставлення до батьків, старших, до святих істин. У наш час, коли опанування комп'ютерних технологій набирає масового характеру, виготовлення родовідних дерев стало доступним практично кожному. Але проблема полягає в тому, чи збереглася в українців внутрішня потреба у виготовленні генеалогій? Чи варто відроджувати цю давню традицію в кожній українській родині? (Відповіді дають учні) Як уже побачили та почули, наші учні намагалися віднайти корені свого роду. Їм, звичайно, допомагали мами, бабусі, інші члени родини. Тому хочу почути відповідь на задане запитання не лише від дітей, а й від представників різних поколінь родини. То чи дійсно варто знати свій рід, його корені? Що ви відчували, допомагаючи дітям, внукам створювати дерева вашого роду? (Учитель пропонує дати відповіді учням, мамам, бабусям, іншим членам родини) Гляньте на плакати із зображенням родинних дерев та зверніть увагу, яку творчість виявили діти у зображенні своїх коренів. (Перегляд родинних дерев) Учень: Біль у душу мою закрадається вужем, Відчай груди мені розпанахує, рве, Я готовий повірити в царство небесне, Бо не хочу, щоб в землю ішли без сліда Безіменні, святі, незрівнянно чудесні, Горді діти землі, вірні діти труда. Хай постійно гудуть над планетою весни, Хай трава пнеться вгору крізь листя старе … Я не вірю, що – ні, - він увесь не умре. Його думи нехитрі додумають внуки, Із очей ще віки пломенітимуть в них, Його пристрасть і гнів, його радощі й муки, Що, вмираючи, він передав для живих. Учитель: З батьківської хати виходимо ми у широкий світ із засвоєними громадянськими цінностями: маминою піснею, нелукавим батьковим напуттям, дідусевими казками і бабусиними вишиванками, теплом і незрадливістю рідного слова. Годі знайти поета, який би не писав про рідний край, якого б не надихала батькова хата. Учень: Ти стоїш, не багата й не пишна, Виглядаючи з саду в луг, Рясний цвіт обтрусили вишні На солом'яний твій капелюх … Ти була мені, наче мати, Ти служила мені, як могла, Кожна кроквочка, кожна лата Не жаліла для нас тепла. Василь Симоненко Учитель: Корені кожного з нас, а тому й нашого родоводу, починаються з батьківської оселі. Нехай стоїть під високим небом та береже історію наших родин. Звучить пісня «Смерекова хата» Учитель: Згадаймо, з яким шануванням, теплотою i захопленням О. П. Довженко розповiдає про своïх дiда i бабу, батька i матiр: "Багато бачив я гарних людей, а такого, як батько, не бачив. Скiльки вiн землi виорав, скiльки хлiба накосив! Як вправно робив, який був дужий i чистий". Рiдна домiвка - виток життя нашого, навчила нас ще змалечку поважати старших, шанувати батька й матiр, знати i поважати свiй рiд. Бо хiба ж може порядний син чи донька забути свiй рiд, своïх рiдних, свiй дiм, у якому вперше збагнув себе? Учениця: Найрідніші голоси
Колись намалювати. У вас красиві очі І руки вузлуваті!
Малюй, моя дитино! Дивилась в небо довго – Та й маю очі сині. Робила всю роботу – Та й руки вузлуваті. Сідай тамо навпроти, - Та й будем малювати! Охоту, як роботу, Не можна відкладати. Малює моя доня. Позує моя мати. Портрет – немов ікона В кутку сільської хати. Ганна Чубач Учень: Шануйте старших Діти любі, - каже мати, - Треба старших шанувати, То дасть Господь всього світа Й вам прожити довгі літа. Час минає тихо, звільна, З ним і юність неспокійна. Озирнетесь туди-сюди, - Кожен з вас вже старим буде. Старість то не радість, діти! Багато треба натерпіти, Багато думати, страждати. Треба старших шанувати! Пантелеймон Куліш Учениця: Уклонюся Гарна ти, матусю, люба дуже, мила! Ти мене ще змалку звичаю навчила. І щодня навчаєш, як любить родину, Мову нашу гарну, рідну Україну! Буду українка, як і ти, матусю, І за ту науку я тобі вклонюся! Катерина Перелісна Учитель: Наших дітей ми можемо назвати щасливими, бо у них є мама і тато. Мама – то ніжність, тато – впевненість, мужність. Якщо у сім'ї син – він горнеться добатька, а донька – до матері. Якщо немає когось із них – тоді ми, як птах без крил, як пісня без слів, як соловей без пісні, як квіти без сонця. Батьки виховують дітей своїм прикладом. В одній легенді розповідається: запитала у батька багатодітної сім'ї , як він гарно зумів виховати аж дванадцять дітей. Він відповів, що їх не виховував. «Я робив, і вони - біля мене.» Прошу розповісти, присутні тати, мами, як ви виховуєте своїх дітей, яким ремеслам навчаєте їх змалку. (Батьки розповідають про виховання працелюбності у своїх дітей) Учитель: Споконвіку батько вважався у сім'ї господарем. На нього покладалися обов'язки піклуватися про родину, годувати її та захищати. Батьків приклад, батькове слово, батьківський наказ були законом для дітей. На все життя западали в душу мудрі батьківські слова: «Хто хоче багато знати, треба менше спати», «Хочеш їсти калачі, не сиди на печі», «Не одяг красить людину, а добрі діла», «Чужим добром не розбагатієш». Народне прислів'я стверджує: «Не навчив батько, не навчить дядько». Що ви навчилися від своїх батьків, які мудрі слова від них запали у вашу думу, дорогі присутні? (Присутні розповідають , які життєві мудрості передалися їм від батьків) Учениця: Сьогодні нам вдалося зробити багато. Кожен з нас зумів розворушити пам'ять свого роду. Уже через це ми не можемо бути названими людьми без роду і племені. Ніхто, надіюсь, із нас не залишиться Іваном Безрідним, бо уже знає, чиїх батьків дитина, хто у нього рідня. Пропоную послухати вірші про найрідніших, авторами яких є самі діти. (Учні читають власні поезії про рід, родину) Батьки Батьки у кожної дитини: Дитина без батьків, як риба без води. Тому потрібно нам їх берегти Та пам'ятать про них завжди. Скільки любові у слові мама! Скільки у ньому знайдеш ти тепла. Мамине серце – це зірка небесна, Мамині очі – ясний діамант. Опора й надія для нас ще і тато. Він любить й турбується також кожен раз. Скільки руки його уже втоми зазнали, Скільки усмішок від нього ми мали. Без батька й матері кожному важко, Бо батько і мати – це все, що в нас є. І нам їх потрібно щиро любити, І в Бога здоров'я для них попросити. Вірш Наталі Баклай «Моїм батькам» сьогодні звучить не лише для батьків, дорогих серцю мамі й татові, які через роки пронесли свою любов, не розгубили її, передадуть ці святі почуття і своїм дітям, а й від їх імені старшому поколінню, бабцям та дідусям. Звучить мелодія вальсу Моїм батькам Ви вже, мамо, зовсім стали сиві, Зупинилась осінь біля Вас. Закружляли птахи в небі синім, Батько Вас запрошує на вальс. І пливуть-летять роки у колі, І шумить-співа осінній шал. Мамо! Не просіть нічого в долі, Раптом віддавати буде жаль? Закружляйте, будні вечорові, Заспішіть у свято хоч на мить. Батько знов освідчиться в любові. Мамо! Ви його не зупиніть. Ви – у парі, поруч, це не малість. Батьку! Ви таки не помиливсь! Серед всіх жінок, які стрічались, Вибрав мені маму Ви колись. Не стриножте почуття осінні, Ще не час спинятися, не час. Ми допоки молоді і сильні, Доки ще батьки танцюють вальс. Наталя Баклай Учні запрошують батьків та присутніх на вальс Учитель: Хоч не одного з нас заводить життєва стежка кудись далеко вiд рiдноï домiвки, та завжди, коли випадатиме вiдвiдати рiднi мiсця, варто пройти призабутими стежинами пам'ятi, зануритися у спогади, обсипати щедрими словами вдячностi тих, з кого починалися ми i наше життя. Варто пройтись знайомими стежинками, бо тут кожен кущик, кожен видолинок чи пагорб зберiгає живу пам'ять дитинства i юнацьких лiт нетлiннi слiди наших предкiв, батькiв, односельцiв, якi немарно прожили на свiтi, якi дали нам життя i навчили бачити "зорi щастя навiть у буденних калюжах на життєвих шляхах". Пам'ять родоводу … Вона обіймає всю сферу нашої духовності, - звичаї і обряди, пісні й історичні перекази, мову, культуру народу. Тільки у загальному контексті – від родоводу до народу – це поняття набуває свого первісного значення, стає орієнтиром минулих і грядущих поколінь. Хочу сьогодні подякувати усім: в першу чергу, дітям, що вони приклали багато зусиль, що вивчити свій родовід, батькам, бабцям, дідусям та іншим членам родин за цінний матеріал для вивчення їх коренів, що є корінням нашого роду українського. Як підсумок нашої роботи прошу переглянути кліп-презентацію родинних фотографій. Зверніть увагу, які ви всі у колі сім'ї радісні, щирі, зігріті любов'ю і теплом. (На дошку транслюється створений кліп-презентація з фотографій сімейних свят, відпочинку у колі сім'ї, принесених дітьми) Вокальна група дівчат виконує пісню «Колиска родинна» Класний керівник 8 класу, 45342 вул. Порицька, 25 с. Павлівка Іваничівський р-н Волинська обл. Моб. телефон 0685039801
Батьки у кожної дитини: Дитина без батьків, як риба без води. Тому потрібно нам їх берегти Та пам'ятать про них завжди. Скільки любові у слові мама! Скільки у ньому знайдеш ти тепла. Мамине серце – це зірка небесна, Мамині очі – ясний діамант. Опора й надія для нас ще і тато. Він любить й турбується також кожен раз. Скільки руки його уже втоми зазнали, Скільки усмішок від нього ми мали. Без батька й матері кожному важко, Бо батько і мати – це все, що в нас є. І нам їх потрібно щиро любити, І в Бога здоров'я для них попросити. |
|
Урок української літератури в 5 класі підготувала вчитель-методист... Тема. Василь Симоненко – витязь молодої української поезії. «Цар Плаксій та Лоскотон». Казкова історія і сучасне життя. Характеристика... |
Математика Лупу Людмила Михайлівна Лупу Людмила Михайлівна, вчитель математики Берегометської ЗОШ І-ІІІ ст. №2 Вижницького району, вища категорія, вчитель-методист |
|
Л.І. Воскобойник вчитель української мови та літератури Медведівської... ... |
6 клас Кудин Валентина Миколаївна, учитель української мови та літератури... Мета: ознайомити учнів з творчістю Б. Грінченка, викликати в них глибоке співчуття до знедолених дітей |
|
«Невмируща поезія Лесі Українки» Підготувала учитель української мови та літератури Монастирищенської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2 |
«Культура мовлення» Кривий Ріг Автор: Найденко Римма Миколаївна – вчитель української мови і літератури Криворізької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №126,... |
|
Кундель Валентина Олександрівна, учитель української мови та літератури Краснополянської ЗОШ І-ІІІ ступенів Великоновосілківського району Донецької області |
Конспект уроку літератури рідного краю, проведеного вчителем української... Тема. Література рідного краю. «Йду натхненно важкими дорогами…» Микола Турківський |
|
Управління навчально-виховним процесом Шкварчук Наталія Степанівна, директор Товтрівської ЗОШ І-ІІІ ст. Заставнівського району, вища категорія, вчитель-методист |
Відділ освіти Уманської районної державної адміністрації Боюс Галина Петрівна, учитель української мови та літератури Паланської ЗОШ І-ІІІ ступенів, перша кваліфікаційна категорія |