36. Активізація наступу російського царизму на автономні права України. Гетьманування І. Скоропадського та П. Полуботка. Малоросійська колегія

87. Україна в умовах демократизації радянського суспільства 1985-1991 рр.

Перебудова починалася із сфери інформації. У вжиток увійшов суто радянський термін «гласність» на позначення своєрідного проміжного етапу на шляху до свободи слова. Завдяки гласності люди долали стереотипи й догми старого мислення. Суспільство стрімко політизувалося.

Суть політичної реформи М. Горбачова полягала у поступовому переході влади від партапарату до державних органів, які обиралися б парламентським шляхом. Навесні 1989 р. відбулися перші після 1917 р. вільні вибори народних депутатів СРСР, а в 1990 р. — до верховних рад союзних республік та місцевих рад. Відмова від маніпулювання виборами, вільне обговорення виборчих програм,, висування будь-якої кількості кандидатів на одне місце, контроль з боку громадськості за виборчим процесом — усе це було новим для суспільства. Тому далеко не всі можливості, що відкрилися для формування демократичного депутатського корпусу всіх рівнів, були використані. Загалом перші вільні вибори виявили чимало нових політичних лідерів, у тому числі з представників Компартії України. Одночасно виборці забалотували багатьох кандидатів від консервативної частини партапарату.

Зростаюча політизація суспільства виявилася у діяльності так званих неформальних груп та об'єднань, серед яких — Український культурологічний клуб (УКК), що виник у серпні 1987 р. До нього належало чимало дисидентів та колишніх політв'язнів.

Розпочаті М. Горбачовим перебудовні процеси на першому етапі досить надійно контролювалися управлінськими ланками держави. Водночас поступово визріли процеси, які виходили з-під контролю. Організаційне оформлення політично активного населення у формі народних фронтів і рухів вперше відбулося у республіках Балтії. Практика народного руху на підтримку перебудови в СРСР, що розгорнулася в республіках, дедалі більше свідчила, що його цілі розходилися з тими обмеженими, нормованими і контрольованими завданнями, які ставила реформаторська частина партапарату.
86. Перебудовчий курс М.Горбачова та У.

Незважаючи на опір консервативної частини партійної номенклатури, М. Горбачов починає кампанію перебудови радянської системи та її застійної економіки. Щоб досягти своєї мети, він проголошує новий стиль керівництва, створюючи враження більшої наближеності до народу, закликаючи до гласності в управлінні державою та до плюралізму думок у межах соціалістичного вибору. Щодо зовнішньої політики СРСР М. Горбачов висловився за впровадження нового політичного мислення в систему міжнародних відносин. Перш ніж горбачовські реформи дійшли до України, сталася катастрофа глобального значення: 26 квітня 1986 р. вибухнув реактор Чорнобильської атомної електростанції. У властивий для себе спосіб радянські власті намагалися приховати спочатку сам факт, а потім і масштаби цієї катастрофи.

Що стосується ходу «перебудови» в Україні, то можна сказати, що тодішнє партійне керівництво, очолюване В. Щербицьким, робило максимум того, аби все залишалося по-старому. Спротив горбачовському курсу переважної частини партноменклатури негативно впливав на весь розвиток соціально-економічної ситуації.

Чи не єдиною сферою, де «перебудова» принесла позитивні результати, була суспільно-політична: окремі кроки, пов'язані з демократизацією життя суспільства, певним розширенням поінформованості, гласності. Найбільш характерною рисою цього періоду було становлення в Україні багатопартійної системи. Партії демократичного, національно-державницького спрямування виступали за побудову незалежної Української держави. На діаметрально протилежних позиціях стояла Комуністична партія України. Важливою подією 1990 р. стали порівняно демократичні вибори до Верховної Ради УРСР. Найбільш масовою демократичною організацією став Народний Рух України. Важливу роль у боротьбі за оновлення суспільного життя відігравала молодь. У 1990 р. виникають Український студентський союз, Демократичний союз студентів.

Нове політичне керівництво в Москві приймає рішення про видалення з Конституції СРСР статті про «керуючу і спрямовуючу роль КПРС». Це була принципово важлива перемога демократичних сил. 16 липня затверджена Декларація про державний суверенітет України. Демократично налаштовані сили в Україні дедалі активніше виступали проти перебування республіки у складі СРСР, за українську державну самостійність. Такий розвиток подій не влаштовував не тільки консервативну партноменклатуру, але й самого ініціатора «перебудови» — М. Горбачова, тепер уже як Президента СРСР. Намагаючись не допустити переростання «суверенізації» союзних республік у процес, який би привів до створення незалежних держав, М. Горбачов почав маневрувати. Він, зокрема, запропонував проект так званого нового Союзного Договору і став наполягати на тому, щоб союзні республіки його підписали.

88. Розпад СРСР. Проголошення незалежності України. Створення СНД.

У 1991 році радянська влада опинилася на межі розпаду. Останню спробу врятувати імперію мирним шляхом зробив М.С.Горбачов, запропонувавши проект нового союзного договору.Керівники республік повинні були підписати його наприкінці серпня 1991 р. в урядовій резиденції в Ново-Огарьово.Однак консервативне оточення президента вирішило повернути до диктатури сталінського типу. Сформувалася група змовників – антиконституційний Державний комітет з надзвичайного стану , котрий заявив про свій намір відновити в країні порядок і не допустити розпаду СРСР. Призупинялась діяльність політичних партій, громадських організацій і масових рухів. В деяких регіонах СРСР на 6 місяців запроваджувався надзвичайний стан. Проте змовники одразу ж зіткнулися з рішучою протидією керівництва РРФСР на чолі з президентом Б.Єльциним.На захист демократії виступили десятки тисяч мешканців .дії Б. М.Єльцина підтримала більшість урядів країн світу і міжнародна громадськість..Невдала спроба державного перевороту прискорила розпад СРСР.9 вересня 1991 р. було офіційно визнано незалежність Литви, Латвії і Естонії. Та все ж М.Горбачов та його найближче оточення прагнули зберегти Союз від подальшого розвалу.14 листопада в Ново-Огарьово 7 республік (Азербайджан, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, РРФСР, Таджикистан, Туркменістан) заявили про намір створити конфедеративний Союз Незалежних Держав (СНД).1 грудня відбувся референдум про незалежність України (яка відмовилась від у часті у формуванні СНД) – понад 90 % виборців виявили прагнення жити в незалежній державі.На Україні на основі законів "Про Президента Української РСР" та "Про вибори Президента Української РСР",прийнятих Верховною Радою УРСР 5 липня 1991 р.,відбулися президентські вибори,які проходили під знаком боротьби старої партійно-державної бюрократії і національно-демократичної опозиції.Лідером першої був Л.Кравчук, а другої -В.Чорновіл. Президентом України став Л.Кравчук,котрий одержав 61.59% голосів виборців,що взяли участь у голосуванні. 21 грудня 1991 р. на зустрічі в Алма-Аті лідери Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Росії, Таджикистану, Туркменістану, Узбекистану та України підписали Декларацію про Співдружність Незалежних Держав.Після цього Президенту неіснуючого Союзу нічого іншого не залишалося як подати заяву,в якій він писав,що вважає свою місію завершеною.Таким чином, 25 грудня 1991 р. М.С. Горбачов склав свої повноваження.Отже, СРСР припинив своє існування, а колишні його республіки (у тому числі і Україна) стали незалежними юридично,їх народ приступив до розв"язання трьох доленосних історичних завдань:створення незалежних держав;знищення тоталітаризму;реформування комуністичного способу виробництва,заснованого на централізованому адміністративному управлінні, на основі свободи економічної діяльності і ринкового регулювання виробництва.
89.Становлення національної державності (1991-2011) Історичні обставини та основні етапи державотворення в Україні (1990-і рр.)

Державотворчим етапом називається етапи формування і становлення основних інститутів влади, їх конституційне оформлення, визначення національних інтересів.
Нова суспільна ситуація, що виникла в Україні після розпаду СРСР і проголошення незалежності України, поставила перед українським народом нові завдання і, перш за все:
— будівництво власної суверенної держави;
— демонтаж тоталітарних політичних структур і будівництво правової демократичної держави;
— трансформація централізованої державної економіки в багатоукладну, ринкову, орієнтовану на соціальні потреби людей;
— національне відродження й оздоровлення міжнаціональних відносин в Україні;
— встановлення рівноправних зв'язків з далекими та ближніми сусідами.
Ключовим завданням перших років державотворення стало формування трьох основних гілок влади — законодавчої, виконавчої, судової. Поряд з цим необхідно було забезпечити утворення управлінських структур на місцях, налагодити ефективну взаємодію місцевої та центральної влади. Ці завдання загалом на теперішній день реалізовані, хоча певні проблеми залишилися.
Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України, що забезпечує правову базу перетворень.
Немало проблем у становленні і роботі виконавчої влади (вищий орган — Кабінет Міністрів України; центральні органи — міністерства, державні комітети і відомства; в областях, містах, районах — державні адміністрації). Новим явищем у діяльності КМУ стало створення коаліційного уряду на партійній основі.
Триває процес формування й утвердження судової влади, що концентрується в особі Конституційного Суду, Верховного Суду, загальних, арбітражних та військових судів.
Главою держави є Президент України. Перший Президент незалежної України— Л. М. Кравчук (1991-1994), Л. Д. Кучма (1994-2005), В.А.Ющенко(2005-2009).Теперішнім президентом є Віктор Федорович Янукович (з 2009 року).

Концентрованим виразом процесу державного будівництва є стан справ з прийняттям нової Конституції. До 1996 р. Україна жила за підправленим основним законом зразка 1978 р. 28 червня 1996 р. — V сесія Верховної Ради України прийняла нову Конституцію України. Процес юридичного оформлення української державності можна вважати в основному завершеним. Проте Конституція містить положення, які потребують уточнення і зміни. Життя довело необхідність зміни і перерозподіл владних повноважень у трикутнику Президент — Прем'єр-міністр (Кабінет міністрів) — Верховна Рада.

Важливим компонентом державотворчого процесу є становлення і зміцнення власних Збройних Сил. Становлення Збройних Сил незалежної України розпочалося восени 1991 р. створенням Міністерства оборони України. 6 грудня 1991 р. прийнято Закон про Збройні Сили України, 19 жовтня 1993 р. — військову доктрину України, яка виходить з того, що Україна не є потенційним противником жодної держави, а свою безпеку розглядає як стан захищеності національних інтересів в умовах потенційної та реальної воєнної загрози. Поряд з армією створювалися спеціальні підрозділи Міністерства внутрішніх справ, Національна гвардія (розпущена у 1999 p.), частини спеціального призначення, Служба безпеки України. Сьогодні продовжується реформування ЗС у напрямку їх відповідності стандартам НАТО.
Особливостями державного будівництва в Україні є:
— становлення й утвердження незалежної держави відбувалося одночасно з завершенням процесу становлення української політичної нації, формуванням національної самосвідомості;
— тяжке соціально-економічне становище призвело до розчарування частини населення в ідеї суверенності, чим прагнуть скористатись відкриті і приховані противники незалежності.
Ключові дати
16 липня 1990 р. - прийняття Декларації про державний суверенітет України
24 серпня 1991 р. — прийняття Акту проголошення незалежності України
1 грудня 1991 р. - підтвердження Акту проголошення незалежності України на всеукраїнському референдумі 28 червня 1996 р. - прийняття Конституції України. 
90. Суспільно-політичні рухи та формування багатопартійності в Україні в умовах становлення її незалежності.
Формування багатопартійності

Історія багатопартійності в Україні сягає своїм корінням другої половини XIX ст., коли на хвилі революційного піднесення та національного відродження почали утворюватися перші політичні організації. Новітня історія багатопартійності в Україні вже пройшла у своєму розвиткові кілька етапів, під час яких розгорталися та набували динаміки певні суспільно-політичні процеси та тенденції:

I етап — «зародження багатопартійності» (середина 1988 — березень 1990 p.):

— виникнення неформальних організацій, утворення легальної організованої опозиції;

— активізація діяльності Української Гельсінської спілки, вихід на політичну арену Народного руху України;

— розмежування та диференціація всередині правлячої Комуністичної партії, організаційна консолідація прихильників Демократичної платформи;

— виникнення першої формально задекларованої партії — Української національної партії.

II етап — «вихід багатопартійності на державний рівень» (травень 1990 — серпень 1991 p.):

— поява парламентської опозиції;

— ініціювання представниками демократичного блоку важливих державних рішень, серед яких найголовніше — Декларація про державний суверенітет України;

— збільшення кількості політичних партій (від 1989 р. до серпня 1991 р. утворилося понад 20 політичних партій та об'єднань).

III етап — «становлення багатопартійності» (з серпня 1991 p.):

— розширення спектра багатопартійності (нині нараховується понад 100 політичних партій);

— посилення розколів та дроблення політичних сил;

— активізація процесу створення місцевих партійних відділень та осередків;

— підведення під функціонування багатопартійності юридичної бази;

— зміцнення зв'язків партій з впливовими бізнесовими та юридичними колами;

— періодичне перегрупування сил, створення політичних блоків для боротьби за владу (ця тенденція особливо була помітною в період виборчих кампаній 1994, 1999 pp.).Особливість процесу формування багатопартійності в Україні полягає в тому, що її вихід на державний рівень передує її становленню, тобто повноцінній розбудові вертикальних і горизонтальних партійних структур, формуванню власної соціальної бази тощо. Розвиток подій наприкінці 80-х — початку 90-х років привів до того, що у ще не створеної нової партії могла з'явитися фракція у Верховній Раді.

Суспільно-політичні рухи

Провісником українського національного відродження стала Спілка письменників України (СПУ) та її друкований орган — газета «Літературна Україна». Публікації на газетних шпальтах виступів та статей Р.Братуня, О.Гончара, І.Дзюби, І.Драча, В.Дрозда, С.Плачинди та ін. письменників, де піднімалися проблеми захисту української культури, навколишнього середовища, містилися перші згадки про забуті сторінки історії України, мали широкий відгомін у суспільстві. Значною була заслуга письменників у справі повернення в українську літературу раніше заборонених чи «небажаних» творів, зокрема, (Куліша,.Хвильового, Яворницького тощо).
Стрімка політизація суспільства яскраво проявилася у створенні та діяльності різноманітних «неформальних» груп та організацій, непідконтрольних КПРС. У сер. 1987 р. у Києві був заснований Український культурологічний клуб, до якого належало чимало дисидентів та колишніх політв'язнів (С.Набока, Л.Мілявський, О.Шевченко, О.Матусевич). На його засіданнях відкрито обговорювалися питання про голодомор 1932 — 1933 pp., визвольні змагання 1917 — 1921 pp. та ін. Влітку 1988 р. вони на базі Української гельсінкської групи створили політичну організацію республіканського масштабу, яка отримала назву Українська гельсінкська спілка (УТС) і виступала за самостійність України. На початку 1989 р. виникло Товариство української мови ім. Т.Шевченка — перша масова українська організація, що перебувала поза партійним контролем. Того ж року відбулася установча конференція історико-просвітницького товариства «Меморіал», яке виступало за увічнення пам'яті жертв комуністичних репресій. Наприкінці жовтня 1989 р. була створена Асоціація «Зелений світ», що, на відміну від заформалізованого Українського державного комітету з питань зовнішнього середовища, гостро ставила питання про екологічні проблеми в республіці.
Проте переслідуваннями, арештами, каральними акціями загонів міліції особливого призначення (ОМОН) чи навіть цькуваннями собаками годі вже було спинити хвилю зростаючого людського невдоволення політикою тодішніх республіканських властей. Так, у червні — липні 1988 р. відбулися перші багатотисячні несанкціоновані мітинги у Львові, у яких активну участь брали такі відомі представники дисидентського руху, як В.Чорновіл, брати Горині, подружжя Калинців та ін. Мітингуючи дискутували щодо розв'язання нагальних національних проблем, вимагали спорудження у Львові пам'ятника Т.Шевченкові та жертвам комуністичного терору, піднімали питання про реабілітацію вояків УПА. 13 листопада 1988 р. 20-тисячний мітинг, присвячений екологічним проблемам, відбувся у Києві. Незабаром мітинговий вал, а разом з ним і національна символіка (вперше синьо-жовтий прапор було піднято 26 березня 1989 р. на мітингу у Львові) поширилися по всій Україні.
Тим часом в Україні все частіше лунали вимоги про відставку В.Щербицького. Нарешті у вересні 1989 р. пленум ЦК КПУ звільнив його з посади. Першим секретарем ЦК Компартії України став В.Івашко. Зміни у керівництві верхнього ешелону влади привели до деякого прискорення демократичних процесів в Україні. Зокрема, важливою віхою у національному відродженні стало прийняття у жовтні 1989 р. закону «Про мови в Українській РСР», згідно з яким проголошувався державний статус української мови. У 1990 р. значного резонансу набули два масові політико-просвітницькі заходи новоствореного Народного Руху України (НРУ або Рух). Перший — це «живий ланцюг», присвячений Акту злуки УНР і ЗУНР, у якому 21 січня під національними прапорами стали, за різними даними, від 450 тис. до 3 млн. осіб від Івано-Франківська через Львів до Києва. Він продемонстрував єдність України та зростаючу силу НРУ. Другою рухівською акцією було велелюдне святкування у серпні 500-річчя українського козацтва.
Складовою демократичних процесів, які відбувалися в Україні, став рух за легалізацію українських церков. Першими успіху добилися вірні УГКЦ: 1 грудня 1989 p., під час візиту М.Горбачова до Ватикану, було домовлено про ЇЇ легалізацію. 26 січня 1990 р. греко-католицька ієрархія скликала синод, який проголосив легалізацію УГКЦ. А 5 —6 червня 1990 р. в Києві відбувся собор УАПЦ, який формально затвердив факт відновлення УАПЦ та ухвалив історичне рішення про створення її патріархату.


91. Основні напрямки зовнішньої політики України після проголошення незалежності.

Міжнародне визнання незалежної України.

Після референдуму 1 грудня 1991р. розпочався процес міжнародного визначення нової держав. 2 грудня 1991р. незалежність України визнала Польща і вирішила встановити з нею дипломатичні відносини. Того ж дня і Канада визнала Україну як незалежну державу 4 грудня Україну визнали Литва та Латвія, 5 грудня – Росія і Болгарія. Досить довго зволікала США, але 25 грудня Вашингтон визнав незалежність України. Того ж дня це зробили Мексика та Ізраїль, далі ФРН, Австралія та Бразилія (26 грудня), Японія та Італія (28 грудня), Великобританія та Данія )31 грудня). Загалом протягом першого місця після референдуму України визнало 57 держав світу, а на початку березня – 104. Водночас 47 з них встановили з Україною дипломатичні відносини. Протягом першого року існування незалежної України її державну самостійність визнали більш як 130 країн, дипломатичні відносини було встановлено з 110 з них, а 40 держав відкрили в Києві свої представництва. До 1993р. з Україною підписано 26 міждержавних та близько 90 міжурядових угод.

2 липня 1993р. Верховна Рада схвалила “основні напрямки зовнішноьї політики України”. Цей документ ще раз підкреслив миролюбний характер міжнародної діяльності України, дотримання нею норм міжнародного права, невтручання в внутрішні справи інших держав.

Зовнішня політика незалежної України.

Проголошення незаелжності України спричинило політичні зміни в системі зовнішньоекономічних зв`язків. З метою ефективної організації в державі було створено міністерство зовнішньо-економічних зв`язків з відповідними структурами в областях. Змінилися і форми співробітництва одним з важливих кроків стало рішення про надання кожному товаровиробникові права виходу зі своєю продукцією на зовнішній ринок.

Правову базу участі України у міжнародному економічному співробітництві створюють прийняті Верховною Радою закони про зовнішньо-економічну діяльність та іноземні інвестиції. Важливу роль у налагодженні ефективних зовнішньо-економічних зв`язків відіграє участь України в міжнародних економічних структурах. У 1992р. наша держава стала рівноправним членом міжнародного валютного фонду (МВФ) та міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР).

26 лютого 1992р. Україна зробила важливий крок у напрямі інтеграції в Європу коли в столиці Фінляндії президент Кравчук підписав Тельсінський заключний акт. Ця подія знаменувала собою курс на незалежну і рівноправну міждержавну плітику, одним з найважливіших принципів документа є положення про відсутність територіальних претензій один до одного та про непорушність кордонів.

Однією з перших міждержавних угод незалежної України став підписаний у Києві 6 грудня 1991р. “Договір про основи добросусідства і співробітництва між Україною та Угорською Республікою”

В “Осноних напрямках зовнішньої політики України” схвалених ВФ в липні 1993р., підкреслювалося, метою Української зовнішньої політики є членство України в Європейських співтовариствах, а також інших загальноєвропейських структурах.

Ядерне розброєння.

Українська держава на весь світ проголосила про своє прагнення стати без`ядерною, позаблоковою країною. Але відмовляючись від ядерного потенціалу, Україна прагнула здобути твнрді міжнародні гарантії своєї безпеки,державної цінності. Питання про безядерний статус України пов`язувалось реалізацією нею положень трьох документів – Договору про стратегічні наступальні озброєння (СТАРТ – 1) від 31липня 1991р. Лісабанського протоколу до нього, який підписали Білорусь, Казахстан, Росія, Україна та США. 23 травня 1992р., і приїднання республіки до договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Для світової співдружності ці питання мали першочергове значення, бо Україна була третьою після Росії та США великою ядерною державою світу. Ситуація загострилась після березня 1992р., коли Україна завершила вивезення тактичної ядерної зброї в Росію.
93. Конституція України та її історичне значення.
Конституція — політичний, нормативно-правовий акт держави (Основний закон), який закріплює основи суспільного ладу, державний устрій, систему, порядок утворення, принципи організації і діяльності державних органів, права та обов'язки громадян. Конституція — могутній засіб політичного управління суспільством, юридична база всього законодавства держави, основа наукових розробок у сфері права, найважливіше джерело права.
Конституції України, як Основному закону держави властиві особливості правового статусу: вона має найвищу юридичну силу, є основою для прийняття інших нормативних актів держави. їй притаманна підвищена стабільність.
Життя вимагало невідкладного розв'язання багатьох складних проблем державотворення. У результаті виникла ідея "Малої Конституції України", яка знайшла своє втілення у проекті закону "Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні". Але Верховна Рада України відхилила його. У зв'язку з цим виникла певна колізія між Президентом України, виконавчою і законодавчою владами.
11 березня 1996 р. Конституційна комісія схвалила проект Конституції і передала його на розгляд Верховної Ради. 24 квітня проект було прийнято за основу. 5 травня 1996 р. було створено Тимчасову спеціальну комісію з доопрацювання проекту Конституції, до якої увійшли представники всіх депутатських фракцій і груп. У червні комісія завершила свою роботу.
Розпочалась копітка робота по обговоренню доопрацьованого проекту Конституції. Але політичні суперечки заважали плідній роботі. До 26 червня 1996 р. Верховна Рада України не прийняла жодного розділу Конституції. Вважаючи неприпустимим затягування конституційного процесу, Президент України підписав Указ, яким призначав на вересень 1996 р. Всеукраїнський референдум з питань затвердження нової Конституції. 27 червня Верховна Рада відновила роботу, змінивши технологію розгляду Конституції. Було створено робочі групи з найболючіших питань — власності, символіки, організації влади тощо. Надвечір було відновлено пленарне засідання, яке тривало всю ніч. 28 червня 1996р. нову Конституцію України було прийнято.
Конституція юридично закріпила політичний і економічний суверенітет Української держави, її територіальну цілісність, основні права і свободи українських громадян.
95. Вибори до Верховної ради та місцевих рад усіх рівнів в березні 2006 р.

Вибори до Верховної Ради України були проведені 26 березня 2006 р. Голосування відбувалося за партійними списками.
У виборчих перегонах узяли участь 45 політичних партій та блоків, проте 3 % -й бар'єр подолали тільки п'ять політичних сил:
· Партія регіонів — 32,14 %- здобула перше місце у восьми областях (Луганській, Донецькій, Харківській, Запорізькій, Миколаївській, Одеській, Дніпропетровській і Херсонській), а також в АРК і м. Севастополі.
· Блок Юлії Тимошенко — 22,29 %- переміг у 13 областях і м. Києві.
· Блок «Наша Україна» — 13,94 %-» здобув перемогу лише в трьох областях — Івано-Франківській, Львівській і Закарпатській.
· Соціалістична партія України — 5,67 %- їни мала найкращі результати тільки в Черкаській (друге місце), а також Вінницькій.
· Комуністична партія України — 3,66 %- третє місце на виборах у Дніпропетровській і Луганській областях, а також у м. Севастополі.
40 інших партій і блоків не потрапили до парламенту. 12 із них набрали менше ніж 25 тис. голосів кожний

Парламентські вибори засвідчили, що більшість громадян України відкинула ідеї комуністичної реставрації і підтвердила вибір на користь незалежності, ринкової економіки та демократії. Однак проблеми структурування суспільства та створення у парламенті демократичної більшості, налаштованої на прискорене реформування державних структур, народного господарства та духовної сфери, залишилися актуальними.
Участь України в діяльності ООН та інших міжнародних організацій дозволила їй закріпити свій міжнародний статус. Україну стали сприймати як державу, що є частиною Європи й усього міжнародного співтовариства. Український народ, який попри всі незгоди й економічні труднощі зберігає патріотичні почуття й сумлінно працює, в різних сферах діяльності впроваджуючи демократичні ідеали, заслуговує на повагу сучасників і добру історичну пам'ять майбутніх поколінь.
94.Вибори ПУ в 2004. Помаранчева революція

Президентські вибори 2004 рр. Помаранчева революція.Причини: непослідовність зовнішньо-політичного курсу держави; втручання російських політиків і політехнологів у виборчий процес 2004 р.; масовий протест проти фальсифікації президентських виборів; падіння авторитету укр.. владних інститутів; фактичне введення цензури; існування сильної опозиції; наростання соц.. нерівності;Привід: адміністративний тиск на виборчий протест; масові фальсифікації; підкуп громадян;Основні події:2004 – Конституційний Суд Укр. визнав, що Кучма має право балатуватися на посаду президента, Кучма відмовився;На посаду було висунуто 26 кандидатів. Провладним кандидатом став В. Янукович.31 жовтня 2004 рік – 1-й тур виборів. До 2 туру пройшли Ющенко і Янукович.21 листопада 2004 р. – 2 тур виборів, переможець Янукович, увечері на майдані зібрався мітинг, який переріс у акцію протесту – помаранчеву революцію. Почалася розбудова наметових містечок у Києві.27 листопада – ВРУ визнала фальсифікацію виборів, висловила недовіру ЦВК. 28 листопада у Сєвєродонецьку з’їзд депутатів, які закликали до проголошення ПД-СХ автономної республіки. 26 грудня – пере голосування 2 туру, Ющенко переміг. 23 січня 2005 – інавгурація Ющенка.Наслідки: набуття іміджу У демократичної правової держави, розширення свободи слова.Зима-весна 2005 р.Початок конфронтації між різнорідними політ. групами, що сприяли перемозі Ющенка на виборах.

Для зміцнення своєї влади Юш. Повністю замінює глав облдержадміністрації на своїх прихильниківє. Уряд декларує початок кампанії зі скасування приватизаційних вирішень колишньої влади. На міжнародній арені Ющ отримує дружній прийом на Заході, Укр запрошують в НАТО, Євросоюз, ВТО .Літо 2005 р.Ющ врегульовує конфлікти між союзниками з помаранчевої революції і втручається в економічні рішення уряду Тимош. Заявлена масштабна реприватизаційна кампанія обертається відміною результатів лише приватизаційного конкурсу Криворіжсталі.Політ. криза. Передумови: суперечливі оцінки учасниками демократичної коаліції конфлікту Грузїї і Росії у Пд. Осетії. Прийняття законопроектів, що обмежували повноваження президента.Вересень 2008:розпад демократичної коаліції, відставка голови ВРУ Яценюка.Жовтень2008: Ющенко заявив про дострокове припинення повноважень ВРУ. Окружний адм. Суд Києва зупинив дію указу президента за що В Ющенко звільнив суддю, який виніс це рішення та розформував Київськиу окружний суд. Посилаючись на необхідність стабілізації політ ситуації та мінімізацію наслідків св. Економ кризи Ю. зупинив дію свого указу про дострокове припинення повноважень ВРУ 6-го скликання і призначення позачергових виборів.Листопад 2008:відбулося формування нової коаліції в складі НУНС, БЮТ та блоку Литвина. Голова ВРУ-Литвин, в опозиції-партія Регіонів і КПУ.

96 Вибори Президента України в 2010 р.Вибори Президента України 2010 — чергові вибори Президента України. Спочатку були призначені Верховною Радою України на 25 жовтня 2009 року, але ця дата була оскаржена чинним Президентом України Віктором Ющенком у Конституційному Суді. Після того, як Конституційний Суд визнав таке рішення протиправним, Верховна Рада призначила вибори на 17 січня 2010 року.На виборах використовувалася система абсолютної більшості. У разі відсутності кандидата, що набрав абсолютну більшість від числа тих, що взяли участь у виборах, передбачався 2-й тур, у якому змагалися двоє, що набрали найбільше голосів. У 2-му турі для перемоги досить було набрати голосів більше, ніж у суперника. Вибори Президента України 2010 року коштували державному бюджету України 1 млрд. 532 млн. грн.. Учать брало 18 кандидатів з різних партій. У другому турі взяли участь представник партії Регіонів Віктор Янукович та представник –лідер партії «Батьківщина» Юлія Тимошенко. За результатами обробки 100,00% протоколів перемагає лідер опозиції Віктор Янукович — 48,95% (12 481 268 голосів); Юлія Тимошенко відстає на 3,48 відсотки — 45.47% (11 593 340 голосів). Проти обох кандидатів проголосувало 4,36% громаді. Визнаних недійсними виборчих бюлетенів — 1.19%. Зросла в порівнянні з першим туром активність виборців — 69,15% (66,76% у першому турі).Юлія Тимошенко не визнала своєї поразки, заявила про масові фальсифікації «в цілому по Україні на понад 1 млн. голосів за різними технологіями» і сказала, що оскаржуватиме результати виборів у суді.14 лютого 2010 року ЦВК оголосила офіційні результати виборів президента України, згідно з якими лідер Партії регіонів Віктор Янукович переміг і став наступним президентом країни

99 Українська національна символіка.

Українська державна символіка відображає традиційну українську символіку, що формувалася протягом тисячоліть і належить до найбагатших та найзмістовніших символічних систем людства. Національна символіка включає:Державний герб України, Державний прапор України, Державний гімн України. Перша літописна згадка про тризуб як про великокнязівський знак стосується Х ст. Його зображення відоме із печатки Святослава Ігоревича. Тризуб символізує трійцю життєтворчих енергій, тобто Мудрість, Знання і Любов Тому тризуб можна зустріти на цеглі Десятинної церкви, на плитах Успенської церкви у Володимирі-Волинському,в гербі французької королеви Анни, на надгробку св. Еріка у Швеції тощо.Поряд з офіційною функцією державного і релігійного символів Тризуб має на Україні також широку естетичну функцію та функцію оберегу. Тризуб зображався як в орнаментах тканин, килимів, карбування, так і в рукописних текстах книг, на монетах і печатках. Держа́вний пра́пор Украї́ни — стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. 23 серпня 2004 року Президент України Леонід Кучма підписав Указ № 987/2004 «Про День Державного Прапора України». 23 серпня 2004 року Президент України Леонід Кучма підписав Указ № 987/2004 «Про День Державного Прапора України». Що стосується національного гімну України, то ним став вірш визначного патріота і вченого, поета і громадського діяча Павла Чубинського "Ще не вмерла Україна", написаний у 1862 році. Знаний композитор Михайло Вербицький, захоплений віршем Павла Чубинського пише музику до нього. Вперше надрукований у 1863, а з нотами - 1865 вперше почав використовуватись як державний гімн у 1917 році.

15 січня 1992 музична редакція Державного гімну була затверджена Верховною Радою України, що знайшло своє відображання у Конституції України. Проте, тільки 6 березня 2003 року Верховна Рада України ухвалила Закон "Про Державний гімн України" запропонований президентом Леонідом Кучмою.