|
|
Скачати 1.06 Mb.
|
69. Інтегральний націоналізм Інтегра́льний націоналі́зм — теорія Дмитра Донцова, ідеологія ОУН. Інтегральний означає чинний (дія, справа). Основи теорії : на чолі України має бути верховний правитель, в країні повинна діяти єдина партія — ОУН, велика роль відводилась церкві. Інтегральний націоналізм є всеєвропейським феноменом. Під інтегральний націоналізм потрапляє і ідеологічна платформа ОУН та ідеї Донцова, хоч властиво термін «інтегральний націоналізм» вони майже не використовували. Також інколи термін «інтегральний націоналізм» замінюють одним словом «інтегралізм». Інтегральний націоналізм зародився у Франції наприкінці 19 — початку 20 ст. і відповідно до викликів часу поставив націоналізм на новий рівень, у тому числі політичний. Для ідеологів інтегрального націоналізму цей термін теж став не випадковим. З одного боку в широкому розумінні «інтегралізм» вказував на всеохоплення націоналізму, а з іншого (у більш вузькому значенні) — на той соціальний устрій, до встановлення якого прагнули інтегральні націоналісти. Інтегралізм часто називали у свій час ідеологією крові та ґрунту. Однією з центральних ідей інтегралізму була гармонійна співпраця та співіснування всіх суспільно-корисних верств на противагу їх протиборства, національна солідарність, делегування у представницькі органи від корпорацій (тобто профсоюзів/синдикатів) та повне заперечення процедури голосування за ідеологічно різнорідні партії, що фактично означало переважання єдиної ідеології та повної монополізації політичної влади від її носіїв. Різні сучасні націоналістичні рухи декларують тяглість своєї ідеології до інтегралізму. Проте частина із них оголошують, що ряд його ознак зараз безнадійно застаріли (приміром КУН, ОУН, МНК), а інші вважають, що його потрібно лиш пристосувати без докорінних змін (приміром Соціал-Націоналістична Асамблея, Патріот України). Основні засади інтегрального націоналізму:Нація — абсолютна цінність. Політичні партії, класи повинні поєднатися заради Вищої мети.Вища мета — незалежність держави.Мета виправдовує всі засоби. Майбутню державу повинен очолити вождь, керманич з необмеженою владою. Соціально — економічні питання — другорядні; скоріш за все держава буде аграрною, з розвинутою кооперацією і капіталістичною промисловістю. Необхідно діяти, відкинувши будь-які політичні дискусії. Ідеї Донцова Керуючись ідеями Ніцше і Ортем-і-Гасета, Донцов прийшов до генерального висновку: нація — не лише «мовна чи національна збірнота», — нація — це воля щось спільне творити”. Донцов намагався прищепити українській суспільності волю до влади і вволю до життя , фанатизм на шляху боротьби за власну ідею, тверду віру у власні сили, і тільки такий вихід він вбачав у творенні повновартісної нації. Націю може порятувати лише народження нової психології переможців, а не рабів, «не вічний стогін покараних рабів і сльози». Коли ж Донцов говорить про суспільну еліту, то усвідомлює під цим не якісь матеріальні чи політичні переваги. Еліта, вибрані — це ті, хто вимагає від себе більше ніж інші, навіть якщо ці вимоги їм не під силу. Історія, політика й мистецтво в його теоріях стоять поруч. У праці «Де шукати наших історичних традицій», Донцов із захопленням описував суворі епізоди історії козацтва і вважав, що коли українці відмовилися від політики національної агресії, коли національна ідея почала керуватися загальнолюдськими цінностями, перестала реалізовуватися через фанатизм, інстинктивні почування, емоційність, а не розумовість, дух національної нетерпимості, як це було за часів Б.Хмельницького і тоді, коли Україна ще утримувала свою державність, тоді саме і почалося звиродніння нашого національного почуття. Заангажованість мистецтва політичними ідеями для нього цілком природна річ. Тому Донцов наголошує на особливій ролі письменників у суспільстві — як сили, що формує свідомість людей. Корінь зла, головну причину того, що українці втратили колишню силу духу, перетворилися на провінцію Європи, Донцов вбачав у самих українцях. Вістря критики він спрямував проти тих ідеологів національно-визвольного руху України, які спиралися на загальнолюдські, демократичні ідеали, насамперед М.Драгоманова, М.Грушевського та ін. Він закидав їм брак фанатизму й віри, страх нав’язати свою волю, свою ідеологію, як окремій особі, так і ворожій нації. Донцов послідовно обстоював ідею незалежності України та застерігав від орієнтації на Москву, незважаючи на те, чи вона царська, республіканська, буржуазна чи пролетарсько-соціалістична. 70.Українське питання напередодні і на поатку ІІ світової війни. Наприкінці 30-х років Версальсько-Вашингтонська система, не витримуючи натиску міцніючої Німеччини та її сателітів, починає тріщати по всіх швах. За цих умов українське питання поступово висувається на одне з чільних місць у міжнародній політиці. Напередодні Другої світової війни роз'єднаність українських земель, їхнє перебування у складі чотирьох держав, що мали різний соціально-політичний устрій, були важливим дестабілізуючим чинником політичного життя Європи. Це робило українське питання клубком серйозних суперечностей, а «українську карту» — серйозним козирем у великій дипломатичній грі. Українське питання у вузькому розумінні — це питання про місце і роль українського чинника у внутрішньому житті держав, до складу яких входили українські землі, у широкому — це питання про умови і механізм возз'єднання українських земель та створення власної української державності. Напередодні Другої світової війни чітко визначилися три групи країн, зацікавлених у вирішенні українського питання. Перша група — СРСР, Польща, Румунія, Чехословаччина — країни, до складу яких входили українські землі. Їхня основна мета — втримати вже підвладні землі й приєднати нові. Друга група — Англія, Франція і частково США (тобто країни — творці Версальсько-Вашингтонської системи), які своїм втручанням у вирішення українського питання або, навпаки, дипломатичним нейтралітетом задовольняли свої геополітичні інтереси. Третя група — Німеччина, яка, борючись за «життєвий простір», претендувала на українські землі, і Угорщина, яка, будучи невдоволеною умовами Тріанонського мирного договору 1920 p., домагалася повернення Закарпатської України.. Ініціатором рішучих дій у вирішенні українського питання напередодні Другої світової війни стала Німеччина. Через декілька місяців після приходу фашистів до влади — у березні—травні 1933 р. — Розенберг здійснює напівофіційні візити до Локарно і Лондона, де під час таємних нарад з італійськими та англійськими політичними діячами обґрунтовує «план поділу Росії шляхом відриву від Рад України». Уже в червні 1933 р. на міжнародній економічній і фінансовій конференції у Лондоні відкрито висувається вимога про передачу гітлерівцям України «для раціональнішого використання цієї родючої території». Ця вимога міститься у меморандумі, проголошеному главою німецької делегації Гугенбергом. І хоча у відповідь на радянську ноту з цього приводу німецька сторона заявила, що зазначені в меморандумі твердження належать особисто Гугенбергу і не погоджені з урядом, — це був тільки дипломатичний маневр. Українські орієнтири стають дедалі чіткішими у фашистських планах зовнішньополітичної експансії. У 1936 p., виступаючи в Нюрнберзі на з'їзді нацистської партії, Гітлер заявив, що якби завоювати Україну, Урал і Сибір, то «кожна німецька господарка відчула б, наскільки її життя стало легшим». Українське питання активно застосовувалося для заспокоєння західних держав. Так, у розмові з одним високопоставленим представником правлячих кіл Англії в Берліні в травні 1936 р. Герінг підкреслив: «Ми вам гарантуємо, що... ніколи на вас не нападемо. Захопивши Україну, ми раз і назавжди встановимо економічну рівновагу і тим самим не тільки захистимо Європу від більшовизму, але й розв'яжемо всі проблеми, які стоять тепер перед Німеччиною». Очевидно, рішуча позиція (значною мірою імітаційна) Гітлера в українському питанні на цьому етапі була зумовлена не стільки конкретними стратегічними планами щодо України, скільки тактичними цілями. По-перше, Німеччина намагалася зробити поступливішою позицію Англії і Франції при вирішенні європейських справ. І мета була досягнута: політика «умиротворення» — логічний результат чітко проголошеної орієнтації німецької експансії на схід. По-друге, українське питання дало змогу Гітлеру приховати справжній західний напрямок основного удару на початку Другої світової війни. Намагаючись відвести від себе загрозу агресії та спрямувати її на схід, зіштовхнути нацизм з більшовизмом, уряди Англії та Франції пішли на Мюнхенську змову (29—30 вересня 1938 p.), що поклала початок руйнації Чехословацької держави. Чехословацька проблема в цей період стала центральною в європейській політиці, а питання подальшої долі Закарпатської України — однією з головних складових цієї проблеми. Підтвердження цього знаходимо у звіті співробітника американського посольства у Варшаві Д. Біддла «Погляди на можливі німецькі плани щодо «Великої України», направленому 15 грудня 1938 р. президенту і держсекретарю США. У ньому зазначається, що «напередодні Мюнхенської конференції і на ранньому етапі постмюнхенського періоду питання незалежності Української держави було одним із центральних». 74. Окупаційний режим. Протягом одного року німецькі війська та їхні союзники окупували територію України, де встановили "новий порядок". Окупаційна політика Німеччини здійснювалося згідно з планом "Ост", згідно з яким: Україна розглядалася як життєвий простір для німецького народу; призначенням України було постачання продукції та сировини "новій Європі"; народи, які населяли окуповані території, підлягали знищенню або виселенню, а та частина населення, що вижила б, мала перетворитися на рабів; після завершення війни на захоплені території передбачалося переселити 8-9 німецьких колоністів. Спочатку гітлерівці розділили територію України на такі адміністративні райони – Львівська, Дрогобицька, Станіславська і Тернопільська область "Дистрикт Галичина", що підпорядковувалася генерал-губернатору; Правобережна Україна, більша частина Лівобережжя та південні райони України утворювали б "Рейхскомісаріат Україна"; Східні райони країни до узбережжя Азовського моря і Крим підпорядковувались військовій адміністрації; Одеська, Чернівецька, південні райони Вінницької та Миколаївської областей утворювали б нову румунську провінцію "Трансістрію"; на Закарпатті угорська влада створила б "Підкарпатську територію", на чолі якої стояв би комісар. Вересень 1941 – Е.Кох – рейхскомісар України. Особливість німецького "нового порядку" – тотальний терор. На окупованих територіях знищено мільйони мирних жителів, створено 180 концтаборів, 50 гетто. Найбільше людей загинуло в Бабиному Яру в Києві (більше 150 тис.ос.), Дрогобицькому Яру в Харкові (більше 30 тис.ос.), До манівці і Богданівні на Одещині (більше 50 тис.ос). Гітлерівці також вдавалися до масового знищення військовополонених. Щоб запобігти опору, німці запровадили систему колективної відповідальності. Широко вербувалися "остарбайтери" – населення України, відправлялося працювати до Німеччини. Особливістю українського руху Опору стала наявність 2х напрямків боротьби. В Україні діяли: прибічники Рад. Союзу, які боролися проти вермахту; українські націоналісти, що намагалися воювати на 2 фронти – як проти нацистів, так і проти рад. влади. В лісистій північній частині України були сприятливі умови для партизанського руху, який на Волині та Поліссі набув організованого характеру 1942, коли був створений Український штаб партизанського руху (УШПР), який очолив Тимофій Строкач. У русі опору брали участь партійні і безпартійні, дорослі та діти. Директива рад. уряду від 29 червня 1941 закликала до всенародного руху опору нацистам, створення партизанських загонів та підпільної групи. Для розвідувальної й підпільної роботи в німецькому тилу залишалося чимало співпрацівників НКВС. Восени 1941 в Україні формувалися підпільні обколи, райкоми, первинні організації й групи ВКП(б). У лісах з'явилися партизанські загони і почали здійснювати бойові операції. Однією з форм укр. опору гітлерівцями було рятування євреїв. Людей, які рятували чуже життя, наражаючись на небезпеку, називають праведниками. 75. Всенародна боротьба проти фашистських загарбників. Діяльність радянських партизан. Із перших днів окупації на території України розгорнулася антифашистська боротьба.Фашисти дуже швидко просувалися Україною, тому в їхньому тилу залишилася цілі підрозділи радянських військ. Перші радянські загони партизанів з'явились наприкінці 1941 року під Черніговом, Сумами та Брянськом під керівництвом Миколи Попудренко та Сидора Ковпака. Ці групи й стали зародком пізнішого руху радянських партизан у лісах північної України. Вони почали виявляти незначну активність щойно навесні 1942, встановивши радіозв'язок з Москвою. Їм на допомогу було скинуто на парашутах розвідників Червоної армії. До цих загонів приєднались також групи радянських військ, які прорвались з оточення на схід від Києва у вересні 1941 (наприклад, О. Сабурова). Радя́нський партиза́нський рух — партизанський рух проти німецьких окупантів та їх союзників на теренах України у 1941—1944 роках, підпорядкований органам ВКП(б) та її бойовому загону — НКВС. Загальна чисельність бійців радянського партизанського руху на території України складала в 1941—1943 роках — від 5 до 30 тисяч бійців, в 1944 році — від 30 до 50 тисяч бійців.Радянський партизанський рух на території України поступався чисельністю партизанському руху УПА через непопулярність радянської влади на території України, особливо після голодоморів і репресій 20-30 років (див. Голодомор в Україні 1932—1933 років). Украї́нська повста́нська (рідше: повста́нча) а́рмія (УПА) — озброєне крило Організації українських націоналістів. Діяла як самооборона населення - витіснення окупаційної адміністрації, захист населення від сваволі, зрив спроби вивозу до німеччини продовольства. 76. ОУН – УПА в роки II Світової та повоєнний період. ОУН розглядала війну між Німеччиною та СРСР як можливість відновлення незалежності України. Різні фракції ОУН – під проводом С.Бендери ОУН(Б) та А. Мельника. ОУН(М) бажали використати для цієї мети співробітництво з Німеччиною, але марно. Щодо нападу на СРСР з оунівців були створені 2 батальйони – "Нахтігали" та "Роланд". ОУН намагалися використати ці формування для зміцнення української влади, а німці для каральних акцій проти поляків та євреїв. 30 червня 1941 в зайнятому німцями Львові спеціальна група ОУН(Б) на чолі з Я.Стецьком проголосила акт відновлення Укр. держави. Після цього гітлерівська влада вдалася до репресій; С.Бендера та Я.Стецько були заарештовані. Тому наприкінці 1941 ОУН(Б) взяла курс на боротьбу проти гітлерівців, тоді як ОУН(М) виявила більше лояльності до німецької влади. У жовтні 1941 в Києві почала діяти Українська національна рада (ОУН(М)). Наслідок – репресії. Перше українське національне збройне формування "Поліська Січ" Тараса Бульби (Боровця) з'явилася на Волині. Цей підрозділ було створено з ініціативи уряду УНР в еміграції. Т. Бо ровець пішов на контакт з деякими політичними групами, щоб об'єднати сили україни у боротьбі. У жовтні 1941 отворилося нове військове формування – Українська Повстанська Армія – "Поліська Січ"(УПА-ПС). У листопаді 1941 організація була розброєна німцями, але навесні 1942 відновила свою діяльність – початок зародження УПА. 14 жовтня 1942 – утворення Української повстанської армії самостійників-державників(УПА-СД) – боротьба проти Гітлера і Сталіна. У травні 1943 військові відділи ОУНсд об'єдналися з "Поліською Січчю" в одну формацію ОУН-УПА (головнокомандувач – член ОУН(Б)Роман Шухевич). Намагаючись відмежуватися, Т.Боровець у липні 1943 оголосив про від'єднання від УПА і створення Української народної революційної армії(УНРА). 18 серпня 1943 загони УПА оточили штаб УНРА і роззброїли УПАпс. 7-8 серпня 1943 відділи УПА на Кременеччині роззброїли і ліквідували відділи ОУН(М). Восени 1943 на Волині ліквідована група Тимофія Басюка "Фронт української революції", яка займала антибендерівську позицію. У листопаді 1943 завершилися переговори між ОУНсд та ОУН(М) про створення єдиної УПА. Однак в січні 1944 в альянсі стався новий розкол. У лавах ОУН-УПА було 20-40 тис. осіб. Крім 2х фронтів (рад та нім) УПА довелося розгорнути 3й фронт проти польських партизанів АК (Армія Крайова), що діяли в зх.регіонах України. Підрозділи УПА здійснювали бойові пропагандистські ради на Правобережжя, Буковину, Закарпаття, Осяння. 3 грудня 1943 Укр. Нар. Самооборона (УНС) взяла назву "УПА-Захід" – завершення періоду становлення УПА. Навесні 1944 відбулися перші збройні сутички УПА з регулярними рад. частинами. Влітку 1944 особливий склад УПА поповнився за рахунок розбитої в бою під Бродами дивізії СС "Галичина". Наприкінці 1944 Р.Шухевич, перегрупувавши війська, відмовився від тактики широкомасштабних бойових операцій. З 1945 бойові дії переносяться з Волині та Полісся до Галичини й Буковини (УПА-Захід – проти рад.частин). |
|
Охарактеризуйте основні етапи наступу російського самодержавства на автономії Гетьманщини Початок ХVІІІ ст став переломним у житті Гетьманщини. Зазнали краху спроби І. Мазепи і П. Орлика зберегти козацьку автономію і відновити... |
Українська держава Павла Скоропадського Навчальна: Розкрити обставини приходу до влади Павла Скоропадського, ознайомити учнів з гетьманською державою, його реформами у внутрішній... |
|
Здобутки дипломатії гетьманату Павла Скоропадського У статті аналізуються окремі аспекти зовнішньополітичної діяльності уряду Павла Скоропадського. Висвітлюється історія встановлення... |
Роман «Євгеній Онєгін» О. С. Пушкіна «енциклопедія російського життя» Зображення реальних картин російського життя та драматичних доль кращих людей передової дворянської інтелігенції у романі |
|
4 лютого140 років від дня народження Михайла Михайловича Пришвіна... Віктора Борисовича Шкловського (1893–1984), російського письменника, літературознавця, критика |
Конспект лекцій з міжнародного приватного права. Лекція 1 Ще відомий римський юрист Ульпіан стверджував, що право поділяється на публічне і приватне, які в свою чергу мають поділ за предметом... |
|
Поняття трудового права як галузі права. Принципи і джерела трудового права як галузі права Трудове право займає одне з провідних місць серед галузей сучасного права України. Його значення визначається роллю праці в суспільстві.... |
ТРУДОВЕ ПРАВО, ПРАВО СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ” Трудове право України як самостійна галузь права, її співвідношення з суміжними галузями права. Предмет трудового права. Метод трудового... |
|
Гетьманщина наприкінці XVII — на початку XVIII ст. І. Мазепа. Слайд 1 Мазепу і початок його гетьманування; з'ясувати становище Правобережної України наприкінці XVII — на початку XVIII ст.; продовжити... |
Тематика рефератів з курсу «Адміністративний процес» ... |