|
|
Скачати 1.06 Mb.
|
54.Зовнішня політика ЦР. Брест-Литовський мирний договір. Попри значні труднощі, пов'язані зі становленням української державності періоду Центральної Ради, саме в цей час закладалися основи української зовнішньої політики та дипломатії, саме в цей час незалежна Україна зробила низку важливих кроків, котрі стосувалися розбудови національної зовнішньополітичної служби, активної участі України в тогочасних міжнародних відносинах. Дотримання керівництвом ЦР курсу на політичну автономію України у складі федеративної Росії, звичайно, гальмувало самостійний вихід нашої держави на міжнародну арену. Однак навіть за цих умов було зроблено чимало. Як уже зазначалося, певні зовнішньополітичні повноваження були покладені на секретаріат міжнаціональних справ Центральної Ради. Проголошення УНР у листопаді 1917 р. дало змогу Україні активно включитися у міжнародну діяльність в рамках боротьби за припинення Першої світової війни. Формується перша дипломатична місія республіки — делегація на мирні переговори у Брест-Литовську. Протягом грудня 1917 р. секретаріат міжнаціональних справ трансформується у відомство міжнародних справ. До Швейцарії підряджається представник уряду УНР Ю. Гасенко для погодження умов запровадження постійного представництва України за кордоном. Англія та Франція призначають своїх представників в Україні. З січня 1918 р. починає діяти міністерство закордонних справ УНР. Після укладення Брестської угоди з Центральними державами Україна відправляє послів до Німеччини, Австро-Угорщини, Туреччини, Румунії. Була тут і серйозна проблема: зовнішньополітична залежність України від австро-німецького блоку гальмувала встановлення нормальних зносин з державами Антанти. Значну увагу уряд УНР приділяв організації консульської служби. МЗС виробило проект закону, який визначав компетенцію та структуру консульських установ України, їх планувалося запровадити в державах Центрального блоку, нейтральних європейських країнах, а також на території колишньої Російської імперії в місцях компактного проживання українців. Ці плани, однак, урядом УНР повною мірою не були реалізовані. І все ж саме за Центральної Ради, восени 1917 р., в Києві з ініціативи професора М. Туган-Барановського постала поважна наукова громадська інституція — Українське товариство економістів. На його базі було створено Консульські курси — перший навчальний заклад, який розпочав підготовку консульських працівників. У 1918р, за активної участі академіка А. Кримського в Києві почав працювати Близькосхідний інститут, у складі якого відкрито консульський факультет. Керівництво зовнішніми справами УНР доби Центральної Ради в якості генерального секретаря міжнародних справ, міністра закордонних справ і державного секретаря закордонних справ відповідно здійснювали О. Шульгин, В. Голубович, М. Любинський. 25 січня 1918 р. Центральна Рада й уряд України залишили Київ. Спочатку вони перебували в Житомирі, а потім — у Сарнах. Тепер урятувати УНР від остаточного більшовицького розгрому могла лише допомога країн Четверного союзу. 9 лютого 1918 р. в Брест-Литовську молоді українські дипломати, окремо від представників Радянської Росії, домоглися укладення мирного договору з Німеччиною та Австро-Угорщиною — першого мирного договору у світовій війні. Задля укладення миру держави німецького блоку погодилися на те, щоб до УНР відійшла більша частина Холмщини і Підляшшя, а також на об'єднання Галичини з Буковиною в один "коронний край". УНР, зі свого боку, зобов'язувалася надати цим державам значну кількість продовольства. Проте Центральній Раді необхідна була військова підтримка Німеччини й Австро-Угорщини. 12 лютого її уряд звернувся із відповідним проханням до цих країн. І через кілька днів на територію України вступила 450-тисячна німецько-австрійська армія, яка фактично запровадила окупаційний режим. Це значною мірою й спричинило падіння авторитету Центральної Ради. Велика частина населення вже не сприймала демократичних форм правління і прагнула створення уряду "сильної руки". Присутність окупаційної армії стимулювала активність заможніших верств селянства, які вимагали відновити приватну власність на землю й покласти край повоєнному хаосу. Поміщики ставили питання про негайне повернення їм конфіскованої землі. 55. Українська держава гетьмана П.Скоропадського:державно-політичний устрій,соціально-економічна та зовнішня політика. У 1918 р. 29 квітня П.Скоропадський на Всеукраїнському хліборобському з’їзді був проголошений гетьманом України замість президента М.Грушевського,обраного ЦР. П.Скоропадський у політичній діяльності спирався на консервативні сили ( Українська демократична хліборобська партія), великих землевласників (Союз земельних власників),військових й окупаційні айстро-німецькі війська. Політика державної розбудови почалася зі зміни назви держави: УНР було перейменовано в Українську Державу. Міністрів було звільнено, ЦР розпущено. Державний лад повинен був затвердити новий парламент-сейм. Гетьманові належала законодавча й виконавча влада. Він же призначав Генерального суддю. Було організовано гетьманську варту(поліцію). Побудувати державну владу на основі рівноправної участі всіх суспільних верств у політичному житті не вдалося. За часів Скоропадського відновлювалась приватна власність на землю. Передбачалася роздача землі великих землевласників малоземельним хліборобам,але за викуп. Політика стосовно робітників була невдалою. Функції профспілок обмежувалися,страйки заборонялися. На деякий час вдалося відновити свободу торгівлі й підприємництва. Фінансова реформа була спрямована на введення гривні й розміщення українських капіталів у німецьких банках. Метою військової реформи було створення національної армії кількістю 300 тис. осіб і реформування військових частин Запорозької та Сердюцької дивізій,полку січових стрільців. Православна віра проголошувалася державною. Найбільш вдалою та послідовною була політика гетьманського уряду у сфері культури. Було прийнято закон про обов’язкове вивчення укр.. мови,географії України та історії. Зовнішня політика була спрямована на підтримку дипломатичних відносин с Німеч.,Австро-Угор.,Швейцар.,Туреч.,Польщ.,Фінл.,В.Брит.,Франц.. Однак вирішити бессарабське та кримське питання Скоропадському не вдалося,а Підляшшя та Холмщина залишалися у складі Польщі. В умовах державної політичної кризи 14 листопада 1918 р. гетьман проголосив федерацію з не більшовицькою Росією,що остаточно скомпрометувало його уряд. Існування Української Держави П.Скоропадського призвело до встановлення військової диктатури у вигляді монархії(гетьманату).Внутрішня політика мала дуже вузьку соціальну базу,що обумовило падіння такого режиму. 56.Внутр. та зовн. політика Директорії Директорія УНР – найвищий орган держ. влади відродженої УНР, діяв з 14 листопада 1918 до 10 лист 1920. Директорія УНР прийшла на зміну гетьманату, який було повалено 14 грудня 1918. Політ. курс Директорії: Внутр. політ.: На початку існування у виробленні політ. курсу активну роль відігравав В.Винниченко. Відразу після зайняття Києва 14.12.1918 Директорія оприлюднила ряд свідоцтв, спрямованих проти поміщиків і буржуазії. Була прийнята постанова про негайне звільнення всіх призначених при гетьманаті чиновників. Уряд мав намір позбавити промислову й аграрну буржуазію виборчих прав. Владу на місцях передбачалося передати Трудовим радам селян, робітників та трудової інтелігенції. Через такий радикалізм Директорія залишилася без підтримки переважної більшості спеціалістів, промисловців та чиновників держ. апарату. Революційна стихія селянства виявилася неспроможною протистояти наступові регулярних рад. військ і стала перероджуватись в анархію. Аграрна реформа: задекларовано вилучення землі у поміщиків без викупу. Їм було обіцяно компенсацію затрат на вдосконалення, раніше проведені у маєтках; оголошено про недоторканість земель промислових підприємств та цукрових заводів; конфіскації не підлягали землі іноземних підданих; у руках заможних селян залишилися ділянки площею до 15 десятин землі. Більшість селян розцінили ці заходи як пропоміщицькі, що розширило простір для більшовицької агітації. 26.12.1918 Директорія видала декларацію, в якій заявила про намір експропріювати держ., церковні та великі приватні землеволодіння для перерозподілу їх серед селян. За землевласниками залишались будинки, худоба, виноградники. Зовн. політ.: Були розширені міжнар. зв’язки УНР. Укр.. визнали Угорщина, Чехословаччина, Голландія, Ватикан, Італія. Не вділося налагодити стосунки з країнами, від яких залежала УНР: Рад. Росією, Польщею, державами Антанти. 31.12.1918 Директорія запропонувала Раді Народних Комісарів HCAHH мирні переговори. Раднарком погодився, хоча й не визнавав Директорію представником укр.. народу. Рад. влада відкинула звинувачення у веденні неоголошеної війни. Директорія ж не погодилася на об’єднання Директорії з укр.рад. урядом і відмовилася прийняти їхні вимоги, що означало самоліквідацію УНР. 57 - Західноукраїнська Народна Республіка. Взаємовідносини між УНР та ЗУНР Поразка Четверного союзу у світовій війні активізувала рух населення монархії Габсбургів за утворення національних самостійних держав. 18 жовтня 1918 р., коли Австро-Угорська імперія розпалася, у Львові зібралися представники громадськості й утворили Українську національну раду — законодавчий орган майбутньої держави — на чолі з адвокатом Євгеном Петрушевичем. У своєму першому маніфесті рада проголосила на українських етнічних землях імперії українську державу. Тим часом відроджена Польща також готувалася взяти владу в Галичині. Щоб запобігти цьому, за наказом Національної ради в ніч на 1 листопада 1918 р. українські підрозділи зайняли Львів, а згодом і всю територію Східної Галичини. 13 листопада 1918 р. було проголошено Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР). Президентом її став голова Національної ради Є. Петрушевич, головою Державного секретаріату (уряду) — Кость Левицький. Першим кроком уряду стало створення жандармерії й Української галицької армії (УГА). В умовах воєнної розрухи уряд особливу увагу приділяв подоланню глибокої кризи економіки. 14 квітня 1919 р. після тривалих дискусій Рада ухвалила закон про земельну реформу. Конфісковані землі після закінчення війни передбачалося розподілити між безземельними. Активно відбудовувався залізничний транспорт. Було введено власну валюту — гривню, розпочато перебудову системи народної освіти. Усе це засвідчує демократичний характер уряду ЗУНР. Незначний досвід існування ЗУНР переконливо показав, що подальший процес розбудови молодої держави, організації та захисту її завоювань здійснювати самотужки буде не просто, і тому спонукав уряд республіки 1 грудня 1918 р. укласти договір про злуку з Українською Народною Республікою. Це була вікова мрія українців Галичини, за яку боролися не одне століття кращі постаті всієї української землі — на заході та сході. І ось 22 січня 1919 p., коли на Україну наступали більшовицькі війська, на Софійській площі в Києві було проголошено про з'єднання УНР і ЗУНР в одну цілу суверенну Українську Народну Республіку. Однак на шляху досягнення державної незалежності й цілісності українських земель стали сусідні держави. Наприкінці червня — на початку липня 1919 р. добре оснащені державами Антанти польські війська окупували Східну Галичину і Західну Волинь, ліквідувавши всю структуру української державності, включаючи органи місцевого самоврядування. Румунія захопила Буковину і південно-східну частину Закарпаття. Війська Чехословаччини на початку 1919 р. зайняли західну частину Закарпатської України. Західноукраїнська Народна Республіка, проіснувавши більше восьми місяців впала. 58 - Український селянський повстанський рух. Отаманщина. Денікінський режим Махновський рух (Махновщина) — збройна боротьба українських повстанських селянсько-анархістських формувань у 1918—1921 роках під час Громадянської війни, під керівництвом отамана Нестора Махна. Район операцій загонів Махна простирався від Дністра до західних меж Області Війська Донського. Столицею махновщини було село Гуляйполе (тепер місто, центр Гуляйпільського району Запорізької області) Катеринославської губернії. Своє основне завдання загони Махно та інших селянські отамани бачили в захисті інтересів дрібних землевласників під гаслами анархізму. Революційна повстанська армія України у різні часи вела збройну боротьбу проти білогвардійців, австро-німецької армії, радянської влади, а також проти УНР, Гетьманату, Директорії. Створена 5 серпня 1919 року. Отаманщина - 1) засилля різноманітних збройних формувань в умовах відсутності реальної державної влади; - 2) період в історії визвольних змагань. Найчастіше асоціюється з селянським повстанським рухом у 1918 - 1923 роках. Найвідоміші представники: Зелений, Григор`єв, Махно, Божко, Ангел. Денікінський окупаційний режим. Існував на Україні влітку і восени 1919 р. Як і Скоропадський, Денікін розпочав з відновлення поміщицького землеволодіння, чим відразу відштовхнув селян. За допомогою військових команд у них знову забирали землю і реманент. Білогвардійський продовольчий податок виглядав не краще, ніж більшовицька продрозкладка, тому становище в українському селі відразу стало напруженим. Почалася повстанська боротьба. Уже восени 1919 р. в партизанських загонах налічувалося не менше 100 тис. бійців. За політичною спрямованістю вони були різні — радянські, петлюрівські, махновські, аполітичні (інколи — з ухилом до бандитизму). На підприємствах Денікін не скасував законодавства про 8-годинний робочий день, але фактично робітники змушені були працювати по 11 — 12 годин. «Некеровані» профспілки розпускалися. Прагнучи контролювати найменші вияви робітничої активності, окупаційний режим насаджував т. зв. «кирстівські» профспілки (за прізвищем інженера К. Кирсти, який очолив їх). Завзятий поборник «єдиної і неділимої» Росії, Денікін не визнавав незалежності України - в усіх формах державної організації, що з'явилися під час визвольних змагань українського народу,—УНР, Української Держави, УСРР. Він придушував не лише національно-визвольний рух, а й будь-які ознаки українського національного життя. Наприклад, в Україні майже у повному обсязі було відновлено царську практику (як законодавчу, так і в формі негласних інструкцій) щодо загальноосвітньої школи. Державні чи земські асигнування на утримання навчальних закладів з «малоросійською» мовою викладання заборонялися. Українські вивіски у містах замінювалися на російські. Сіоністські організації та єврейські общини також не знайшли з білогвардійцями спільної мови. Віддана на поталу місцевим каральним командам, єврейська біднота десятками тисяч гинула під час погромів. За короткий час денікінської окупації криваві наслідки екзекуцій перевершили ті страхіття, які роками чинили в єврейських поселеннях місцеві банди. 59 - Боротьба за українську державність в 1917-21 рр. Уроки та наслідки Українська революція 1917-1921 років (рідше Визвольні змагання 1917—1921 років) — черга подій, метою яких було політичне самовизначення українського народу у формі поновлення та захисту державності. Після кількох років тяжкої боротьби на декількох фронтах одноразово незалежна Україна зазнала поразки й у кінцевому рахунку українські землі залишилися поділеними між СРСР, Польщею, Румунією та Чехословаччиною. Боротьба за державність України наприкінці 1917—1920 pp. відбувалася в умовах запеклої громадянської війни та іноземної інтервендії. У цій боротьбі можна виділити кілька етапів. На першому -етапі національну революцію очолювала Центральна Рада. В листопаді 1917 p. було проголошено Українську Народну Республіку (УНР). Другий етап — це правління з кінця квітня 1918 p. гетьманщини в умовах окупації України австрійськими та німецькими військами. Особливою проблемою в національному державному відродженні було утворення в західних регіонах України в жовтні 1918 p. Західної Української Народної Республіки (ЗУНР). І нарешті, майже паралельно з утворенням ЗУНР на більшій частині України, починаючи з листопада 1918 p., проходило відновлення УНР на чолі з Директорією і об'єднання її з ЗУНР. Це також був визначний етап в національно-державному будівництві. На жаль, наприкінці 1920 — на початку 1921 p. процес національного державного відродження був перерваний перемогою об'єднаних радянських збройних сил, встановленням радянської влади на більшій частині України та окупацією західноукраїнських регіонів Польщею, Румунією, Чехословаччиною. Протягом цього періоду на етнічних українських землях було створено декілька держав, які відстоювали ідею незалежності: |
|
Охарактеризуйте основні етапи наступу російського самодержавства на автономії Гетьманщини Початок ХVІІІ ст став переломним у житті Гетьманщини. Зазнали краху спроби І. Мазепи і П. Орлика зберегти козацьку автономію і відновити... |
Українська держава Павла Скоропадського Навчальна: Розкрити обставини приходу до влади Павла Скоропадського, ознайомити учнів з гетьманською державою, його реформами у внутрішній... |
|
Здобутки дипломатії гетьманату Павла Скоропадського У статті аналізуються окремі аспекти зовнішньополітичної діяльності уряду Павла Скоропадського. Висвітлюється історія встановлення... |
Роман «Євгеній Онєгін» О. С. Пушкіна «енциклопедія російського життя» Зображення реальних картин російського життя та драматичних доль кращих людей передової дворянської інтелігенції у романі |
|
4 лютого140 років від дня народження Михайла Михайловича Пришвіна... Віктора Борисовича Шкловського (1893–1984), російського письменника, літературознавця, критика |
Конспект лекцій з міжнародного приватного права. Лекція 1 Ще відомий римський юрист Ульпіан стверджував, що право поділяється на публічне і приватне, які в свою чергу мають поділ за предметом... |
|
Поняття трудового права як галузі права. Принципи і джерела трудового права як галузі права Трудове право займає одне з провідних місць серед галузей сучасного права України. Його значення визначається роллю праці в суспільстві.... |
ТРУДОВЕ ПРАВО, ПРАВО СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ” Трудове право України як самостійна галузь права, її співвідношення з суміжними галузями права. Предмет трудового права. Метод трудового... |
|
Гетьманщина наприкінці XVII — на початку XVIII ст. І. Мазепа. Слайд 1 Мазепу і початок його гетьманування; з'ясувати становище Правобережної України наприкінці XVII — на початку XVIII ст.; продовжити... |
Тематика рефератів з курсу «Адміністративний процес» ... |