36. Активізація наступу російського царизму на автономні права України. Гетьманування І. Скоропадського та П. Полуботка. Малоросійська колегія

36. Активізація наступу російського царизму на автономні права України. Гетьманування І.Скоропадського та П.Полуботка. Малоросійська колегія.

Особливістю перебування Лівобережжя і Слобожанщини у складі Росії в 18 ст був тотальний наступ самодержавства на права україни. Росія намагалася ліквідувати укр. Автономію та приєднати землі до складу Росії.

У 1708 році гетьманом було обрано Скоропадського під тиском царя. Кандидатуру Полуботка Петро І відкинув, вважаючи, що з нього може вийти «другий Мазепа».

Скоропадський звернувся до царя з проханням, щоб підтвердити традиційні права і вольності і щоб козаками не командували московські офіцери, а власна старшина. Цар відмовив. Після цього починаються наступ на укр. Автономію: обмеження влади гетьмана та контроль за нею, експлуатація людей (будівництво Ладозького каналу), культурні обмеження. Росіяни отримали великі наділи землі на терит. України цей етап мав свої особливості: пасивна протидія офіційній російській політиці з боку скоропадського , створення 1722 року Малоросійської колегії, яка приймала від населення скарги на українські суди, контролюючи фінанси, стежачи за стосунками старшини і козацтва, не kbit звужувала владні повноваження гетьмана, а й обмежувала укр. Автономію, була дієвим дестабілізуючим чинником.

Дещо змінила ситуацію поява наказного гетьмана П.Полуботка (1722-1724). Намагаючись нейтралізувати heqysdys дії Малоросійської колегії , він проводить судову реформу, розгортає боротьбу з хабарництвом.

Пізніше ув’язнення Полуботка в Петропавлівській фортеці, жорстоке придушення опозиції старшини ще більше розширили поле діяльності Малоросійської колегії.

Скорпадський : змінив назву УНР на Українська держава. Розпустив Центральну раду, створив сейм. Йому належала законодавча і виконавча влада. Відстоював права на приватну власність землі. Але : збільшив робочий день до 12 годин, знизилась зарплата, не регулярно видавалась, звільняли працівників, страйки заборонялись.

Військова реформа – створення національної армії, але не вдалося. Проголошувалась православна віра. Обов’язково вивчали укр. Мову, історію, культуру, географію. Відкрили Академію наук (Вернадський) .

Зовнішня політина – орієнтація на німеччину, австро – угорщину, швейцарію, туре чинну , польшу.

В умовах державної політично кризи 14.11.1918р. гетьман проголосив федерацію з не більшовицькою Росією, що остаточно скомпрометувало його уряд.
37 Боротьба Д.Апостола за збереження української державності. “Правління гетьманського уряду

1728- 1734 рр були етапом повернення Україні частини її прав та вольностей. Це зумовило скасування 1727 р Малоросійської колегії та певне пом’якшення офіційної російської позиції в укр. Питанні – було знову дозволено вибори гетьмана. Ним став Д. Апостол.
У 1728р в день коронації Перта ІІ новий гетьман подав петицію про повернення Україні колишніх прав та вольностей згідно з угодою 1654р. натомість одержав «Решительние пункти», відповідно до яких гетьман не мав права вести дипломатичні переговори; генеральну старшину та полковників затверджував цар. Мито за товари,які ввозилися в україну мало йти у царську казну.

Після смерті Апостола в Петербурзі було прийнято ухвалу: нового гетьмана не обирати , а всю повноту влади передати тимчасовому державному органу, що дістав назву «Правління гетьманського уряду». До нього входило 6 осіб: троє росіян та троє українців. На чолі правління став князь О. Шаховський.

38. К. Розумовського- останній гетьман козацької України

Кирило Григорович Розумовський ( 1728 — 1803) — граф, політичний і державний діяч Гетьманської України, останній гетьман України (1750—1764)

К.Розумовський намагався перебудувати Гетьманщину на самостійну українську державу європейського типу. За гетьманування К.Розумовського Гетьманщину було поділено на повіти,запроваджено систему шляхетських судів — земських, ґродських і підкоморських (1760—1763), війтівські посади у великих містах передано до козацької старшини. Поширилися політичні права старшини, яка частіше брала участь у старшинських з'їздах, «зібраннях», а згодом (1763—1764) у «Генеральному зібранні» в Глухові для обговорення важливіших справ і проектів державних реформ. Термін «шляхетство» став офіційною назвою козацької старшини. Поруч з тим ішов процес обмеження прав посполитих, але одночасно було відкрито ширший доступ до старшини представникам некозацьких верств (духовенство, міський патриціат тощо).

. Він намагався — але без успіху — дістати право дипломатичних зносин, дбав про розвиток української торгівлі й промисловості, розпочав широку програму «національних строєній» (у зв'язку з проектом перенесення столиці до Батурина — цими заходами керував Г. Теплов), реформував козацьке військо («воїнська екзерциція», за проектом полковника лубенського Івана Кулябки та інші заходи), планував відкриття університету в Батурині, сприяв розвиткові української науки (зокрема історії), літератури й мистецтва.

За час його гетьманування (1750—1764 pp.) українські справи були передані з Сенату до колегії закордонних справ. Він домігся права вести самостійну зовнішню політику, обороняв фінансову самостійність, виношував плани відкриття університету, скасував внутрішні митні кордони, домігся ліквідації митного кордону між Україною та Росією, провів судову реформу, почав скликати з'їзди старшини, де обговорювались важливі питання життя Гетьманщини. Спробував також реформувати українські військові частини через уніфікацію зброї та обмундирування і через створення системи шкіл з військовою наукою для козацьких дітей.
39.Ліквідація Запорозької Січі і подальша доля козацтва.П.Калнишевський

Після зруйнування Запорізької Січі в 1709 році Петро І заборонив запорожцям селитися в Подніпровї. Спочатку вони отаборилися на р.Камянці. , а в 1711 р з дозволу кримського хана – в урочищі Олешки. Запорожці неодноразово зверталися до російського уряду з проханням дозволити їм повернутися в свої колишні землі і лише напередодні російсько-турецької війни 1735-1739рр отримали таку згоду. У 1734 році на р Підпільній виникла Нова (Покровська)Січ.

Утім, запорозька вольниця із її демократичним устроєм та відсутністю кріпацтва непокоїла російське самодержавство , і в середині 18ст російський уряд почав колонізацію краю : у 1752 р тут зявились військові поселення пд..словян, молдаван, греків , албанців – так звана Нова Сербія ; у 1953 р на лівому березі Дніпра Були засновані війс.поселення , що отр.назву Словяносербії .

Нарешті ,після російсько-турецькоїї війни ,коли за Кючуй- Карнайджирським миром Кримське ханство потрапило під протекторат Росії , необхідність у козацтві як захисній силі відпала . У червні 1775 російські війська під командуванням генерала Текелея зруйнувала Запорізьку Січ , а 3 серпня 1775 р зявився царський маніфест про ліквідацію Січі.

По-різному склалась доля запорожців. Дехто зі старшини отримав посади в рос.армії ,більшість потрапила до заслання ,як і останній кошовий отаман П.Калнишевський .Значну к-сть запорожців було віднесено до розряду державних військових поселенців .Козацька біднота потрапила в залежність до нових землевласників . Частину козаків царський уряд взяв на службу: у 1785-1811 рр на землях між Бугом і Дністром проживало Бузьке козацьке військо; у 1787 р було також створене «Військо вірних козаків», яке пізніше увійшло до Кубанського війська.Нарешті , майже 5000 запорожців оселилися у турецьких володіннях , заснувавши Задунайську Січ.

Петро Калнишевський (1690 -1803) – кошовий отаман Запорозької Січі.Намагався зменшити залежність Січі від російського уряду ,дбав про освоєння й колонізацію запорозьких земель , опікувався економічним і духовним піднесенням краю .За участь у рос-тур. війні був нагороджений золотою медаллю . Після зруйнування Січі був засланий до Соловецького монастиря .У 1801 був помилуваний , але залишився ченцем у монастирі , де й помер.

40.Гайдамаччина.Коліївщина.Опришки.

Гайдамаччина — український національно-визвольний рух проти польського гноблення на Правобережжі України. Виник на початку 18ст на Волині і Зах.Поділлі. Спочатку гайдамаки обмежувались розбійництвом і соціальною помстою, пізніше в їхніх діях з'явились політичні цілі. Важливу роль в розвитку руху відігравало близьке сусідство з Запоріжжям, де вони переховувались від переслідувань польською владою. Цілі:

• 
  відновлення козацьких вольностей;
  
• 
  звільнення від шляхетсько-магнатської залежності;
  
• 
  захист прав православної церкви.
  

Основні події гайдамацького руху:

• 
  1734-38 — гайдамацький рух на правобережжі.Ватажки: Верлан, Жила, Медвідь, Рудь.
  
• 
  1750 — Правобережжя, частково Лівобережжя.Ватажки: Сухий, Лих, Лисий.
  
• 
  1750-1759 — рух опришків на Галичині, Закарпатті та Буковині — Олекса Довбуш, В. Баюрак.
  
• 
  1768 — Правобережжя (Київщина) — М.Залізняк, І.Гонта.
  

Коліївщина — найбільше селянсько-козацьке повстання 1768р; на Правобережжі України; проти феодально-кріпосницького, національного і релігійного гніту Польщі. Почалося в травні загоном невдоволених селян під проводом М. Залізняка, 19липня він захоплює Умань. Повстання охопило Київщину, Брацлавщину, Поділля, Волинь. Головна сила Коліївщини — українські селяни; брали участь окремі загони запоріжських козаків. Повстанці сподівалися на допомогу російського уряду. Спочатку уряд займав позицію невтручання, але потім направив проти повстанців війська. 27Червня були по-зрадницьки захоплені Залізняк і Гонта, а в липні розбиті основні сили повстанців.

Опришки — учасники повстанського руху на Галичині, Буковині, Закарпатті проти польської, угорської, австрійської шляхт в 17-першій половині 19ст. Символом відваги й мужності опришків були сокири (бартки) на яких вони давали клятву. У травні 1648р вони захопили королівський замок в Повстанці, а в липні — Санацький.
41.Геополітичні зміни у Східній Європі її наслідки для України.

Нова геополітична ситуація, яка склалася в Центральній та Східній Європі на кінець XVIII — початок XIX ст., спричинила великі геополітичні зміни і соціальні перетворення в Україні. Після другого (1793 р.) і третього (1795 р.) поділу перестала існувати Річ Посполита, до складу якої входили значні території українських земель. На кінець XVIII ст. було ліквідовано Кримське ханство, що несло великі страждання і спустошення українському народові протягом чотирьох з половиною століть свого існування. Унаслідок цих змін виникли абсолютно нові геополітичні утворення на карті Європи. Галичина, Таким чином, переважна більшість українських земель від Збруча на заході до Дінця на сході опинилися під владою імперії Романових.

Сталися значні зміни і в адміністративно-територіальному устрої України, яка входила до Росії, започатковані указом Павла І від 12 грудня в 1796 р. "Про новий поділ держави на губернії і намісництва". Деякі зміни відбулися на початку XIX ст. Зокрема, було утворено дев'ять губерній (Чернігівську, Полтавську, Харківську, Київську, Херсонську, Таврійську, Волинську, Подільську, Катеринославську), які за системою управління наслідували російські. Щоб придушити будь-які спроби невдоволення, царат утримував в Україні велику армію, чисельність якої сягала 100 тис. Саме за допомогою військової сили і поліцейського апарату втілювалася в життя гнобительська політика царату, деспотизм якого набрав найвищого розвитку.

У жодній країні Європи правителі не мали такої необмеженої влади, як царі-імператори. Ніде бюрократія не була такою деспотичною, а поліція такою жорсткою, а народ таким безправним, як у Росії. На українських землях царат проводив колоніальну політику ще сильніше, ніж за часів Петра І і Катерини II.

Передусім царський уряд намагався знищити сліди давньої автономії. Скасування Магдебурзького права в 1831 р. та Литовського статуту в 1840 р. поклало край неросійському судочинству, а також міському самоуправлінню. Практично перестали вживати назву Україна, замінюючи її принизливою — Малоросія.

Наприкінці XIX ст. у результаті переселенських рухів в Україну і з України частка українців на їхній рідній землі зменшилася з 90 до 80 % . Зате частка росіян серед населення України зросла до 12 %. Разом з русифікованим українцями вони становили більшість міського населення Лівобережжя та Півдня України. Це породжувало антиросійські настрої серед місцевого населення, створюючи сприятливий ґрунт для розвитку українського національного руху.

Щодо адміністративно-територіального устрою українських земель, які перебували під владою Австро-Угорської імперії, то слід зазначити, що на цих землях було запроваджено загальноприйняту в державі централізовану систему управління. В Галичині адміністративний апарат краю до 1849 р. очолював губернатор, а пізніше намісник, на Буковині після 1849 р. — президент крайового управління.

Етнічний склад населення західноукраїнських земель був доволі строкатим. Українське населення, більш як 90 % жило в селах і було зайнято в сільському господарстві. Адміністративне поєднання етнічно змішаних територій згодом породило чимало складних проблем у сфері міжетнічних взаємин. В умовах неоабсолютизму 50-х років правлячі кола Австрії швидко втратили інтерес до українців і пішли на зближення з угорським та польським дворянством. Підсумовуючи розгляд цього питання, варто звернути увагу на те, що після згаданих політичних змін, коли більшість українських земель опинилося в одній державі, відкрилися деякі макроекономічні перспективи, зокрема, тенденції економічної інтеграції українських земель і зростання міжнародної торгівлі через причорноморські порти. Позитивним наслідком геополітичних змін було і те, що українці різних регіонів згодом після "революції національної свідомості", могли зробити свій вагомий внесок у розвиток національного відродження.
42 Українське національне відродження (кінець XVIII – середина XIX ст.): причини, суть, етапи. Автономістський рух. Роль “малоросійського дворянства” в обороні національних і станових інтересів
Колоніальний стан України, політика царського уряду, спрямована на асиміляцію українців, знищення останніх особливостей національного життя, призвели до руйнування культуротворчої еліти нації. Колишня козацька старшина, отримавши дворянські привілеї та великі маєтності, зрікалася українства, русифікувалась і з погордою дивилася на українську культуру.

Українська православна церква, потрапивши в залежність від уряду, теж не могла обстоювати інтереси національної культури.

Місію творення нової культури взяла на себе українська інтелігенція. Молодь із різних верств – дворян, міщан, духовенства, селян з 30-40 рр. ХІХ ст. розпочала цю подвижницьку працю. Поступово зростало коло її учасників, поширювалось українське відродження, що характеризується виникненням посиленого інтересу до історичної минувшини рідного народу, його побуту і мистецьких здобутків. Українську літературу періоду національно-культурного відродження започаткував поемою “Енеїда” Іван Котляревський.

На кінець ХVІІІ й на початок ХІХ ст. припадає зародження українського світського театру у формі кріпацького та аматорського.

У той час панували класичний стиль та ампір, які на території України набирали національних прикмет, зв’язаних з традицією містобудування. Створюється Кирило – Мефодіївське братство (Костомаров, Куліш, Гулак, Шевченко)
43.Українське національне відродження (кінець XVIII – XIX ст.) на західноукраїнських землях
Центром національного життя та руху стає Галичина, львів. Саме тут виникає напівлегальне демократично – просвітницьке та літературне угрупування «Руська трійся». Заснували студенти Львівського ун-ту Шашкевич, Вагилевич, Головацький, які активно виступали на захист рідної укр. Мови ( термін «руська» для галичан означає українська).

В рукописному збірнику власних поезій «Син Русі»(1833) чітко пролунали заклики до національного єднання, пробудження. Наступний збірник «Зоря» містив народні пісні, оригінальні твори , історичні та публіцистичні матеріали. Підтекстом збірки було засудження іноземного панування. Ця збірка була забороненою літ-рою, через що за авторами почалось переслідування, обшуки.

В кінці 1836 р у Будапешті побачила світ «Русалка Дністрова», де теж звучали ідеї визволення, але з меншою силою. Збірка написала живою розмовною укр. Мовою, доступною широким верствам, що злякало владу.

«Русалка Дністрова» стала підсумком ідейних шукань та своєрідним піком діяльності «Руської Трійці», що скоро розпалося. Переслідуваний поліцією Шашкевич помирає, Вагилевич перейшов на пропольські позиції, які починає проповідувати українсько – польський союз. Головацький приєднується до москвофілів і емігрує до росії у 1867 році.