«СОПРЯГАТЬ НУЖНО …» Досвід з інтеграції курсів зарубіжної та української літератури


Назва«СОПРЯГАТЬ НУЖНО …» Досвід з інтеграції курсів зарубіжної та української літератури
Сторінка6/6
Дата28.10.2013
Розмір1.04 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Література > Документи
1   2   3   4   5   6

ДОДАТОК 4
ВСЕВОЛОД МЕЙЕРХОЛЬД
Родился 28 января (10 февраля — по новому стилю) 1874 года в Пензе. Играл в любительских спектаклях. Уйдя с юридического факультета Московского университета, поступил на 2-ой курс Музыкально-драматического училища Московского филармонического общества в класс Вл. И. Немировича-Данченко. В 1898 г. был принят в труппу Московского Художественного театра. В 1902 г. Мейерхольд покинул труппу МХТ и возглавил как режиссёр странствующую по российской провинции группу молодых актёров, впоследствии получившую название Товарищество новой драмы. За три сезона Мейерхольд сыграл около 100 ролей. В 1902—1905 гг. поставил около 200 спектаклей по произведениям Метерлинка, Чехова, Горького, Ибсена, Гауптмана и др. Первые спектакли были созданы «по мизансценам МХТ», но постепенно режиссёр находил новые приёмы, создавая собственный театральный язык. Мейерхольд продолжил экспериментировать, вернувшись в Товарищество новой драмы (Тифлис, Полтава и др.).

В 1906 г. В.Ф. Комиссаржевская пригласила Мейерхольда в Петербург главным режиссёром своего театра. Здесь за один сезон Мейерхольд выпустил 13 спектаклей, вызвавших оживленные дискуссии. В 1907—1917 гг. Мейерхольд работал в петербургских императорских театрах, и главным образом в Александринском. Параллельно с классической, Мейерхольд ставил в Александринском театре и современную драматургию: «Живой труп» Л. Толстого (1911), «Заложники жизни» Ф. Соллогуба (1912), «Зеленое кольцо» З. Гиппиус (1915). В Мариинском театре Мейерхольд выпустил три оперных спектакля — «Тристан и Изольда» Р. Вагнера (1909), «Орфей» К. Глюка (1911), «Каменный гость» А. Даргомыжского (1917).

После октября 1917 г. Мейерхольд, воодушевленный, как ему казалось, открывшимися новыми возможностями, сблизился с Вл. Маяковским. К первой годовщине революции он поставил в Петрограде его «Мистерию-буфф», используя средства выразительности площадных зрелищ, фольклорную стихию, традиции балаганного шутовства и цирковой клоунады.

В 1920 г. в программе «Театрального октября» режиссёр сформулировал основные задачи театра: служение революции и полное обновление сценического искусства. После своего назначения заведующим театральным отделом (ТЕО) Наркомпроса, Мейерхольд объявил войну старым академическим театрам, считая, что такие коллективы, как Малый театр или МХТ, не в состоянии найти общий язык с новой действительностью. Из-за столь радикальных предложений в 1921 А. Луначарский отстранил его от руководства ТЕО.

Параллельно создавая теорию новой театральной модели, Мейерхольд с 1920-х гг. занимался её практическим воплощением. Режиссёр поставил «Зори» Э. Верхарна (1920, с В. Бебутовым) и вторую редакцию «Мистерии-буфф» (1921), но эти спектакли просуществовали недолго. Он открыл в Москве Театр РСФСР-1, затем молодая труппа называлась Театром актёра, позже — Театром ГИТИС, а с 1923 г. — Театром им. Мейерхольда. В постановках «Великодушного рогоносца» Ф. Кроммелинка (1922) и «Смерти Тарелкина» А. Сухово-Кобылина (1922) Мейерхольд впервые использовал методы сценического конструктивизма и «циркизации театра». Его актёры проходили специальное обучение в «мастерской» (в 1923—31 она называлась ГЭКТЕМАС — Государственная экспериментальная театральная мастерская), в которой основным предметом была биомеханика. Мейерхольд стремился придать зрелищу геометрическую точность формы, акробатическую лёгкость и ловкость, спортивную выправку.

В 1922-24 гг. Мейерхольд руководил Театром Революции, где в 1923 г. поставил «Доходное место» Островского и «Озеро Люль» А. Файко. В 1924 г. он выпустил «Лес» Островского, где представил персонажей по принципу «социальной маски», аранжировал пьесу карнавальной веселостью. «Лес» пользовался большим успехом: за 14 лет было сыграно 1338 представлений. «Мандат» Н.Р. Эрдмана в 1925 г. Мейерхольд поставил в жанре современной сатиры.

С середины 1920-х в искусстве Мейерхольда все больше появляются трагедийные мотивы. В 1926 г. в «Ревизоре» они обрели фантасмагорически-гиперболизированный характер. В 1928 г. в «Горе уму» он увидел в грибоедовской комедии трагедию Чацкого — одинокого романтика.

В новых постановках пьес Маяковского — «Клоп» (1929) и «Баня» (1930) — режиссёр вернулся к сатирической интонации. Из советской драматургии тех лет Мейерхольд выпустил «Командарма-2» И. Сельвинского (1929), «Последнего решительного» Вс.Вишневского (1931) и «Вступления» Ю. Германа (1933).

В 1935 г. Мейерхольд поставил «Даму с камелиями» А. Дюма-сына — спектакль, прозвучавший явно ощутимым диссонансом времени и ставший легендой русского театра. В том же году он поставил в Ленинградском Малом оперном театре оперу П.И. Чайковского «Пиковая дама». Многие замыслы, в том числе и постановку «Гамлета», Мейерхольду осуществить не удалось.

В 1930-е началась травля режиссёра в прессе, его искусство было названо чуждым советскому народу и враждебным советской действительности. В 1938 г., когда Театр Мейерхольда был закрыт, Станиславский пригласил опального режиссёра в руководимый им оперный театр.

В июле 1939 г. Мейерхольд был арестован, а в феврале 1940 г. расстрелян. В 1955 году Верховный суд СССР посмертно реабилитировал Мейерхольда.

Рубеж 19–20 вв. – время особенно бурного развития театрального искусства – как его практики, так и теории. Театр стоял на принципиальном переломе своей художественной деятельности: появилась и проходила этап своего становления новая театральная профессия – режиссер. Театр как вид искусства приобретал нового автора своих произведений; автора, в 20 в. занявшего место лидера, объединяющего и формирующего все многочисленные компоненты спектакля. Это было время самых разнообразных и энергичных режиссерских экспериментов, исканий, резкой полемики, крайних высказываний и постановочных решений.

Тогда же возникает термин «условный» театр. Значительный вклад в эту концепцию внесли символисты-драматурги М.Метерлинк, Г.Ибсен.

Но, пожалуй, лишь один режиссер в мировой практике разрабатывал концепцию условного театра глобально, как систему – и теоретически, и практически; во всех жанрах и стилистических направлениях, в которых ему доводилось работать. Это – В.Э.Мейерхольд. Собственно, и сегодня термин «условный театр» связан в культурологическом сознании прежде всего с именем Мейерхольда. Начальным толчком в направлении условного театра для Мейерхольда стали его эстетические разногласия и творческий разрыв с К.С.Станиславским, к этому времени – уже приобретшим мировую известность в качестве режиссера реалистического направления.

Кардинально изменив свои творческие приоритеты, Мейерхольд обрушился на метод сценического реализма, которому отдал несколько лет своей работы в МХТ. Перемена позиции потребовала от Мейерхольда серьезного уровня полемики: противопоставление высокому художественному авторитету Станиславского требовало столь же высокого художественно-теоретического авторитета. Первая же теоретическая работа Мейерхольда в этой области относится уже к 1907 – в журнале «Весы» было опубликовано его эссе «Из писем о театре». В нем были намечены общие контуры концепции условного театра, над развитием и конкретизацией которой Мейерхольд потом работал до конца своей жизни. На этом пути Мейерхольд увидел достойную и единственную альтернативу бытовой приземленности сценического натурализма.

Важнейшим компонентом в концепции условного театра для Мейерхольда становился зритель – его творческое воображение, которое по данным в спектакле намекам, знаковым и символическим изображениям способно продолжить, достроить общую объемную картину, воспринять мысль и идею спектакля. Главным эстетическим средством условного театра становится его зрительный образ, воплощенный в декорации, костюме, гриме, в пластической выразительности актера и ритме сценического действия. Главным «врагом» условного театра становится жизнеподобие; ни зритель, ни актер не должен забывать, что перед ним – не сколок жизни, но театральное зрелище.

Под псевдонимом Доктор Дапертутто издавал и редактировал один из самых известных российских театральных журналов Серебряного века – «Любовь к трем апельсинам» (1914–1916), ставший площадкой теоретического осмысления практических экспериментов. На страницах журнала проявилась важная тенденция, позволившая Мейерхольду создать блистательную и стройную теорию условного театра – широчайшая эрудиция и опора на глубинные видовые театральные традиции, как театра ритуально-обрядового (в частности, японского), так и площадного балаганного (особенно – комедия дель арте). Здесь возникает такое существенное понятие для эстетики Мейерхольда, как маска, которую он считал одним из первичных элементов театра, – маска как тип, обобщение через схематизацию образа.

В книге «О театре» (1913) он теоретически обосновал концепцию «условного театра», противопоставленную сценическому натурализму.


ДОДАТОК 5
ЛЕСЬ КУРБАС

(1887 - 1937)



На фасаді будинку Харківського театру імені Шевченка відкрита меморіальна дошка, на якій зазначено, що тут працював великий діяч української культури Лесь Курбас. Саме тут розкрився його талант режисера-новатора, теоретика і педагога. Він створив свій театр «Березіль», відомий нині в усьому світі. А самого Курбаса вважають, і не випадково, мало не першим авангардистом театру. Його ювілейні дати відзначають за рішенням ЮНЕСКО.

На сцені «Березолю» було здійснено оригінальні постановки п'єс, що викликали жвавий інтерес глядачів і гострі дискусії в театральних колах. Курбас брав активну участь у культурному житті: викладав у музично-драматичному театрі, виступав як театральний критик і публіцист в газетах та журналах. У жовтні 1933 року його звинуватили в ідеологічних помилках і звільнили від художнього керівництва театром. А невдовзі заарештували. Розстріляли в 1937-му. І могила на Соловках невідома до цього часу.

 На початку 1916 року до прихильників ідеї створення нового українського театру у Києві дійшла чутка, що М.К.Садовський запросив до своєї трупи молодого західноукраїнського актора з Галичини Олександра Курбаса. Шукачі новаторського театрального мистецтва відчули в ньому саме такого актора, що з нього є чого повчитися, що на нього слід рівнятися. Крім того, вони дізналися, що він походить із славнозвісної галицької акторської сім'ї Яновичів, закінчив Тернопільську гімназію, а вищу історико-філологічну освіту здобув у Віденському та Львівському університетах, знає вісім мов і добре грає на роялі; також стало відомо, що він має досвід акторської та режисерської роботи, працював у Львівському театрі "Руська бесіда" та в Гуцульському театрі Гната Хоткевича, заснував товариство українських акторів "Тернопільські театральні вечори"; але найголовнішим було, що він вивчав історію та теорію театрального мистецтва світу, бачив чимало вистав німецьких, польських, австрійських та інших театрів.

Початок зустрічам з Курбасом був покладений бурхливо запальною, дійовою ентузіасткою Полею Самійленко: вона запросила його на чергове засідання "дванадцятки" піонерів студійних починань, ядро якої складали студенти та випускники музично-драматичної школи М.В.Лисенка. Перша зустріч (16 травня 1916 року) протяглась далеко за північ, фактично перетворилася на дружню взаємосповідь, взаємоперевірку та взаємоіспит. Недозріла студія молодих ентузіастів з невичерпаною потенцією творчих шукань, що не мала ще ні організаційного, ані матеріального грунту, одержала головне: свого керівника.

Почалися щовечірні зустрічи й напружена студійна робота. Матеріалом для спільної роботи стала трагедія "Цар Едіп" Софокла у перекладі Івана Франка. У перервах занять Лесь знайомив товаришів з скарбами культурних надбань інших народів.

1917 рік - бурхливий та багатий подіями. Для сцени був обраний "Базар" В.Вінниченка. Перша вистава відбулася з успіхом, але заробити не вдалося нічого. Але трупа заявила про себе як "Молодий театр".     Колектив звернутися до драми В. Вінниченка "Чорна Пантера і Білий Медвідь". І визнання прийшло. Вистава викликала творче піднесення в колективі та добрий резонанс у місті. Потім були інші прем'єри: "Молодість" М.Гальбе, "Театр О.Олеся" - вистава, в якій були здійснені етюди "Осінь", "Танець життя", "При світлі ватри", "Тихий вечір". Останнєю прем'єрою 1917 року була вистава "Лікар Керженцев" за оповіданням Л.Андрєєва «Мысль».

1918 рік. Швидкі зміни політичної обстановки на Україні. За таких суперечливих обставин та умов, переборюючи всіляки перешкоди, "Молодий театр" продовжував жити і творити. 21 травня 1918 року відбувається значна подія в українському театральному житті - прийняття статуту Товариства на вірі "Молодий театр у Києві". Це був документ, який не тільки давав підставу для узаконення існування "Молодого театру", але й висвітлював головну мету, що її ставив колектив у мистецтві, шляхи здійснення його планів та організаційну структуру Товариства. До того часу подібного статуту не мав жодний український театр. На державну підтримку незалежному колективу розраховувати не доводилося, тому молодотеатрівці звернулися до широких кіл суспільства через "Робітничу газету" із "Відозвою до громадянства". Відозва знайшла широкий відгук і принесла добрі наслідки: робітництво, трудова інтелігенція, кооперативи почали купувати паї Товариства. А тим часом весь творчий склад театру було відряджено до Одеси, і там в умовах затишку готувався репертуар. 

І от починається доба "одеської комуни" молодотеатрівців. Оселились в районі Великий Фонтан; харчувалися з одного казана, зарплатню не одержував ніхто. Курбас працює поперемінно над трьома виставами - "У пущі" Л.Українки, "Горе брехунові" Ф.Грільпарцера та "Цар Едіп". В Одесі молодотеатрівці дали сім вистав, які мали успіх.

Наприкінці серпня 1918 року молодотеатрівці повертаються до Києва. Та - ось тобі негаразд! - пануючі в Києві німці відразу зорієнтувалися і реквізували оновлене приміщення під свою головну комендатуру. Відвойовувати театр довелось довго: звертались і до Скоропадського, і до німецького начальства, навіть Курбас у Відні надрукував статтю про німецькі злочинства у Києві. І хто зна, чим би все скінчилося, коли б саме життя не втрутилося в долю "Молодого театру": в самій Німеччині вибухнула революція, а на Україні спалахнула знов боротьба за владу Рад. Окупантів гнали в три шияки.

Новий сезон розпочався 16 листопада 1918 р. античною трагедією Софокла "Цар Едіп", це було першим її сценічним втіленням в історії українського театру. Другою прем'єрою сезону стає драматична поема "У пущі", яку автор, Леся Українка, присвятила глибоким роздумам про мистецтво, про становище й долю художника в антагоністичному суспільстві, про його місце та обов'язок у боротьбі проти реакції за вищі, світлі ідеали. Нема й потреби казати, як це співпадало з роздумами Курбаса і його прихильників у той зламний час, у перше революційне дволіття. Бурхливими оваціями вітала публіка Курбаса-режисера та Курбаса-актора (в ролі Річарда).  

Зовсім іншою була наступна вистава "Горе брехунові" - комедія, від якої глядачі були просто в захопленні, дивуючись багатству нових театральних прийомів і засобів. Курбас-режисер вважав, що ця комедія може розмовляти з глядачем тільки мовою неприхованої театральності, як мистецький карнавал, де є місце й романтиці, й гротеску, й навіть буфонаді. 12 грудня 1918 року вистава заграла веселкою кольорів та краси.

На початку січня 1919 року молодотеатрівці показали ще одну прем'єру: "Різдвяний вертеп". Таке театральне дійство відкривало широкий простір для режисури, надавало можливість у гострій і яскравій сценічній формі, у вигляді різноманітних стилізованих сценок та мініатюр показувати героїв та події дня, утверджувати прогресивні та картати реакційні явища.

Від часу заснування "Молодий театр" формував свої погляди під значним впливом Шевченкової творчості. Ще в перші дні студійної роботи тільки-но сформований колектив гуртом одвідував могилу Кобзаря, схиляючи чола перед українським генієм. Створити виставу на матеріалі поезій Тараса Шевченко було заповітною мрією Курбаса ще з 1916 року. Найбільш співзвучною з подіями останніх років, зокрема 1919 року, була тема боротьби українського народу за своє визволення, тобто до вистави просилася поема "Гайдамаки".

Ранньою весною 1919 року Червона армія визволила Київ. У квітні 1919 р. було здійснене об'єднання Першого театру Української радянської республіки ім.Т.Г.Шевченка та "Молодого театру", оскільки молода республіка не мала фінансової можливості підтримувати три театри в Києві. Лесь Курбас був призначений головним режисером об'єднаного колективу.  Лесь Курбас здійснив постановку опер "Тарас Бульба" М.В.Лисенка та "Галька" С.Монюшка. Та очікуваної прем'єри "Гальки" 30 серпня 1919 року не відбулося. Саме в той день з-за Дніпра насунулася денікінщина, а з півдня - петлюрівська Директорія. Пожежа від запального снаряду знищила приміщення об'єднаного театру шевченківців та молодотеатрівців, все майно театру, особисті речі акторів пішли з вогнем. Знищений був і театр "Музичної драми".

16 грудня 1919 року Червона Армія розгромила білогвардійців і визволила Київ. До міста почали повертатись розпорошені акторські сили. Збирались в колишньому приміщенні "Молодого театру" на Прорізній. І тут відбулося справжнє злитття в один творчій колектив, не було поділу на шевченківців та молодотеатрівців. Режисер Олександр Загаров узявся готувати "Ревізора", а Курбас - за інсценізацію "Гайдамаків".

Він увів в інсценізацію так звані "Десять слів поета", якім надавались різноманітні функції: в одному місці хор - це душевна біль і мука народу, в іншому - надія, радість його, в третьому - жива стіна, що прикривае глум і знущання, які народ потерпає від польської шляхти. Виставу Лесь побудував на синтезі світла, музики, пластично-скульптурних композицій, та слова, подібного до музичного інструменту: можна сказати, що кожний виконавець ніби мав власну опрацьовану партитуру.

10 березня 1920 року "Гайдамаки" були зіграні вперше на сцені Оперного театру ім. К.Лібкнехта і потім неодноразово показані широкому глядачеві. Влітку 1920-го Лесь Курбас зібрав своїх кращих акторів, хто добровільно приєднався з Київського театру ім Шевченка, і під назвою "Кийдрамте" (Київський драматичний театр) трупа почала своє турне по містах Київщини.

Лесь Курбас був засновником спочатку політичного (1922-1926), а потім і філософського (1926-1933) театру в Україні. У виставах свого філософського театру "Березіль" (Харків) Курбас малює всесвіт, де головним стає особлива довіра до життя людини у всіх його суперечностях.

Лесь Курбас і "березільці" знайшли свого драматурга, п’єси якого були співзвучні їхнім естетичним засадам. Таким драматургом став Микола Гурович Куліш. Першою його п’єсою, що побачила світло рампи на сцені "Березолю", стала "Комуна у степах".

П'єси М.Куліша "Народний Малахай", "Мина Мазайло", на жаль, не знайшли розуміння у критики. Проти Леся Курбаса були висунуті звинувачення в "похмурості", викривленні оптимістичної радянської дійсності.

Багато чого з творчих пошуків Курбаса не розумілося широкими масами глядачів. Опоненти ж щонайменшу невдачу Л. Курбаса завжди розцінювали як цілковитий провал театру.

Можливо, саме тому, що режисер не відступив, не поступився своїми переконаннями, його було наклепницьки обмовлено, звільнено з посади керівника "Березолю" і заарештовано у Москві, де він кілька місяців працював у єврейському театрі на Малій Бронній. Його було вислано на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу на Медвежу Гору, потім його відправили на Соловки. 1937 року після повторного суду його було розстріляно, а 1957 року посмертно реабілітовано.

ЗМІСТ
Духовна Т.М. «Тунель риють по обидва боки». Вступ.

Досвід роботи викладачів Пуліної Г.О. та Бурлакової І.О. 3 ст.

«Разделяй и властвуй», або Поєднуй та шануй 12 ст.

Обучение в сотрудничестве. Проектная работа по литературе над темами: «Новая драма» и «Серебряный век» в 11 классе 15ст.

Одна добасхожі долі. Розвиток модернізму в російській та українській поезії. 23 ст.

Театр-студія «Нова драма». Інтеграція та синхронізація теоретичних знань із зарубіжної та української літератури (на матеріалі теми «Нова драма»). 34 ст.
Теми, запропоновані для компаративного зіставлення

(для курсових робіт, доповідей, самостійних завдань, проектної роботи тощо) 45 ст.

Додатки 48 ст.

Бурлакова І.О.

Пуліна Г.О.
«СОПРЯГАТЬ НУЖНО …»

МЕТОДИЧНИЙ ПОСIБНИК

Підписано до друку 15.06.07.

Формат 60х84 1/16. Різографія. Гарнітура таймс.

Ум.друк.арк. 1,16. Обл.вид. арк.1,5. Тираж 100 прим.

Замовлення №
ВАТ “Дніпрокнига”

49000, м.Дніпропетровськ, пр. К. Маркса, 60.

Свідоцтво про внесення до Державного реєстру:

серія ДК № 45 від 25.04.2004 р.
“Поліграфцентр” ВАТ “Дніпрокнига”

вул. Леніна, 11, тел.: 745-13-03

1   2   3   4   5   6

Схожі:

Інтерактивні технології на уроках української мови та літератури
Анотація. У статті описано досвід використання інтерактивних методів навчання на уроках української мови та літератури з метою активізації...
ПРОГРАМА для загальноосвітніх навчальних закладів (класів) із поглибленим...
«Зарубіжна література» – навчальний предмет, об’єктом вивчення в якому є кращі твори та головні етапи розвитку світового літературного...
ПРОГРАМА для загальноосвітніх навчальних закладів (класів) із поглибленим...
«Зарубіжна література» – навчальний предмет, об’єктом вивчення в якому є кращі твори та головні етапи розвитку світового літературного...
Н. С. Василенко Підсумкові контрольні роботи за рік із зарубіжної літератури
Підсумкові контрольні роботи із зарубіжної літератури (5-11 класи) // Василенко Н. С., Ольшаниця, школа. – 2010. – с. 40
ДО ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ З КУРСУ «ІСТОРІЯ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ХІХ ТА...
«Історія зарубіжної літератури ХІХ та ХХ століть» : для студ. 3 курсу, які навчаються за напрямом підготовки 020303 – Філологія (кредит...
Тема досвіду: використання інформаційно-комунікаційних технологій...
Досвід вивчався у 2009-2011 роках завідувачем методичного кабінету міського відділу освіти Трохименко І. М
Методистам, які відповідають за викладання зарубіжної літератури...
Методистам, які відповідають за викладання зарубіжної літератури і російської мови
Уроку
Наш сьогоднішній урок про вічне. А щоб проникнути у світ вічного, як писав поет Рилєнков, “…мало увидеть, нужно всмотреться, чтоб...
Урок української літератури в 5 класі підготувала вчитель-методист...
Тема. Василь Симоненко – витязь молодої української поезії. «Цар Плаксій та Лоскотон». Казкова історія і сучасне життя. Характеристика...
Автор-упорядник: Хоменко Любов Василівна Посада: вчител ь світової літератури та російської мови
Сьогодні, коли наша молода держава розбудовується, на уроках зарубіжної літератури, особливо в старших класах, стали надзвичайно...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка