Village council), Amvrosiivka district, Donets'k region, into a relatively wealthy family ( My father had only 50


НазваVillage council), Amvrosiivka district, Donets'k region, into a relatively wealthy family ( My father had only 50
Сторінка4/5
Дата19.03.2013
Розмір0.65 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Література > Документи
1   2   3   4   5
не були.

Пит.: Там української армії не було?

Від.: Не було.

Пит.: А про Петлюру чули в той час?

Від.: Ну, так, тоді казали про Петлюру, чули, тоді ж була вона так як голосування було. Я не пам'ятаю. Тоді якесь було голосування, що мусили голосувати. Якісь там нумера були. Я не пам'ятаю. Це дуже давно. Це здається в 18-му році, так, в 18-му році. Тоді якраз вони були, бо я пам'ятаю, що мого батька вже не було. Батько в мене вмер вже був. Була мати. І я був. А братів також не було. Брати були на службі. А я був один вдома. Дядько приходив. Все казав матері, що треба голосувати. Брат помер один, то два, номер два, а не за чотири. А я не пам'ятаю, за кого було два, а за кого чотири. Я не можу, я не мав поняття, що воно таке було, чорт його.

А я знаю, що був Петлюра. Про Петлюру тоді казалося. Петлюра був. В 18-му році.

Пит.: А добре про нього говорили, чи погано?

Від.: Ні, люди хотіли, щоб була Україна самостійна, хотіли її.

Пит.: У той час?

Від.: У той час хотіли люди. В той час хотіли люди, щоб бути самостійними. Україна. Це багата країна, хліба, що ти думаєш? А тепер нема хліба. Купують хліб. У Америці кукурудзу купляють. А там нема чого їсти.

Пит.: А гетьмана Скоропадського пам'ятаєте?

Від.: Ні, не пам'ятаю.

Пит.: А німці не дійшли до вас в 18-ім році?

Від.: В 17-ім?

Пит.: В 18-ім.

Від.: Були в нас, були. Ну, то я ж не знаю, як то получнлося. Вони в нас нічого не робили. Вони побули дуже мало, може місяць побули, а може не побули місяць. І вони скоро виїхали. Вони ж понавозили якийсь спиртний напиток — чи шнапс, чи чорт його знав — що воно таке, що від нього люди хворіли. Якусь горілку вони були понавозили. Бо я знаю, що в нас люди ту горілку пили, то троє осіб померло від їхньої горілки. А я не пам'ятаю за горілку, чи може якийсь яд був, чи чорт його. Я знаю, що в нас у хуторі, три померло. Один був повіз був німцям на станцію, вони ж тоді хліб брали, німці.

Пит.: На силу брали?

Від.: Ні, люди довозили, за гроші, за німецькі гроші. Хіба людина знає? Ніде взяти грошей. Повіз на станцію, а йому там дали того шнапсу, та дали німецьких марок, дали. За той хліб, знаєш? А він дорогою напився того шнапсу, і через два дні помер. Ге-Ге! І так троє осіб померло від тієї водки. Я не пам'ятаю як вона звалася — чи шнапс чи чорт зна.

Пит.: Є таке шнапс, чи то воно?

Від.: Я знаю, що є шнапс, але я не пам'ятаю. О таке, о щось як чи шнапс чи чорт його зна яка вона була — що люди померли, троє осіб у нас у хуторі померло, від неї. В той час, ж німці саме були. Понапивалися тієї водки їхньої й померли.

Пит.: А що люди говорили про Леніна в той час?

Від.: Тоді в нас не згадували.

Пит.: Не згадували?

Від.: Ні, ні.

Пит.: А когось з Червоних знали?

Від.: У нас у селі? Не було. У селі не було нікого. Були такі хлопці, що у Махна служили, були такі хлопці, а тих не було. Махновці були — два було. Поприходили. Такі були, поприходили, повлазили в сільраду, робили. Один секретарем був, а один був як президентом сільради. Два поприходили, такі волохаті були. Так вони в степу жили, поки їм попривозили одежу і постригли їх, бо в них волосся було довге. І вони носили такі шапки — чорна шапка каракулева, синій верх. Так як ті носили, кубанські, кубанські солдати, смужечок, а верх синенький, смужка. А волосся в них було брудне, патлаті були. Так вони на степу їх постригли, одежу поприносили і вони тоді поприходили в село. Один був Микита, а другий був Никифор. Селяни були.

Пит.: А щось оповідали про Махна?

Від.: Вони казали, що добре було в того Махна. То молоді були ще хлопці, вони були якихсь там по 25 років.

Махно не таких людей брав. Він таких брав людей. О це поставить тебе туди, так задом, у тебе ззаду стрельне тако. Як ти струснув, ти негодишся. Ти не солдат. Він стрельнув, ти не здригнувся — значить, зараз дав тобі зброю і — то солдат.

А то не солдат. Як він зі заду стрельнув, а ти струснувся, що боїшся, каже: — Ти не годися біти солдатом. Ти не гідний, не будеш солдатом. Хе-хе! То такі були.

Пит.: А коли в Вас появилися банди Марусі, Каменєва?

Від.: У тих роках, в 21-му, в 22-му були, в тих роках. А Каменева загін, це був в 20-му, що висадився з того, чи Каменєв чи чорт його, то, що з Чорного моря висадилися були. Ті були в 20-му році. А ті вже були в 21-му, то Каменевий загін, Марусін загін. Махно до нас не прилазив. Махно там на Запорізькій області більше там, бо вони там всі були відтіля, з Запорізької області.

У них такий там грунт в Запорізькій області. Викопав це тут яму глибоку — два метри. Починав копати тунелю, пробивати. Пробити тунель можна на два кілометра, не треба нічого. Ні цементу, ні нічого. Ні одна грудочка не впаде землі. О такий зробить ход як пивниця, знаєш, попід землею, яких на два метри глибини. Ні одна грудочка не впаде! Буде 20 років стояти, ні одна грудочка не впаде! Й іди лазь там. О то така там земля.

Ще мій дід, може прадід робив той погріб, що я тобі кажу, що там у Запорізькій області. Тільки оце виход зроблений із того, з цегли, із червоної цегли. В середині нема нічого. Так викопаний, так викопаний. А там уже на кінці дірку пробивають, щоб повітря виходило, знаєш, як вентиляція, пробивається дірка. Сто років буде стояти, і одна грудочка не впаде.

І то вони там так і робили. Ці самі Махновці, вони знали де. Вони туточки влізуть, а туди можуть вилізти.

Пит.: Так нападали?

Від.: Yeah. Так, як їх хто шукав. Вони тут можуть спуститися, тут заховатися, закрилися, все — нема ніде нічого. А вони під землею всі можуть бути. Там страшні погреби, попід землею.

Я ніколи не думав. Я як їхав оце вже, як евакуювався, заїхав біля Бурчака був, там таке називається хутір — Зелений Гай, Василівського району. Зелений Гай. Там мій двоюрідний брат був крамар. У колгоспі він був крамар і при німцях він був крамар. Це він такий мені двоюрідний брат. Моя мати й його мати були рідні сестри, а він мені так як двоюрідний брат був.

То я заїхав до нього, там був у нього пару тижнів. То він водив мене по погребах, яких в них погреба є. Там можна заховати в тих погребах 200 штук коней, і ніхто не найде! Цілі тунелі пороблені! О так як почнеш іти, так тунель, так як до тієї хати, пороблено, так хід іде. А тут на бік, на ту сторону — другий хід, і туди хід є, і так хід — кругом самі ходи. Двісті штук коней можна заховати і ніхто не буде знати, що вони там є коні. Все під землею. І ніколи не завалиться.

Пит.: А що ще скажете про Марусін загін?

Від.: Я ж тобі кажу, що я не знаю. Вони приїжджали до нас, але вони нічого не чіпали. Нічого не трогали, Марусін загін. Нічого не трогали. Приїхали, у нашому хуторі комуністів не було. Приїхали, подивилися, і поїхали. Вони більше там були, де село здорове, де багато комуністів є. Так вони комуністів виловлювали і вибивали, комуністів. А в нас в хуторі не було.

А в селі яка була босота, так ті знали, так ті зразу втікали. Вони отримали. Там так — "Известия" приходила вранці. Можна було людям телеграмою взнати вранці.

Ото село літом, жінки виганяють скотину на пасовисько, на краю села, там пастух буде займатися, гнати пасти. Там та не знала, там та тій сказала — уже все село знає.

Бо там у Радянському Союзі ніколи не опишуть скільки де вмерло, або вбито, або що. Там ніколи не напишуть. У газеті й нема ніде ніколи. Чи шахта завалилася, чи згоріла, чи там люди побиті в шахті — ніколи не напишуть, нічого! А люди знають. Там завалиться, а тім уб'ють чотири осіб — вже на другий день все село знає, що там убито стільки тих людей.

От шахта в нас там. Я робив в шахті. Чоловіка вбито і ніхто не знав, що його вбито. Його видадуть зразу — все готове. Ніхто нічого ніколи ніде навіть не напишуть, що чоловік убитий, або там, що вмер. Ніхто ніколи не напише про це. Все добре, і все.

Скільки в них там є, що вирили, скільки там познімалося, позривалося тих хат, бомби позривали — цілі поля, є такі поля, що туди ніхто не ходить вже. Позривані. А вони ніколи не напишуть, що там стільки людей погинуло. Не так як в Америці, тільки ще, може тільки зірвалася, вже читаєш, що ще тільки свято буде, а вони кажуть вже що скільки вб'ють, убитих буде на дорозі. Хе-хе! Правда? Два представимо буде свят — такий й такий Fourth of July і там ще одне буде свято, два свята буде чи там три свята — вже вони представляють, що тільки людей буде вбитих, що там 600 осіб буде вбито. А як трошки менш, то вони пишуть — трохи не вгадали. Значить менше вбито. Хе-хе. А там цього ніколи немає. Там не пишуть ніколи. Скільки б то не було вбитих, ніколи нічого не напишуть.

Пит.: А ви разом з братами обробляли землю?

Від.: Yeah.

Пит.: Ввесь час?

Від.: Yeah, весь час. Поки повтікали все робили землю. В нас було три брати, два було вже оженені. Жили в місті.

У нас було двоє пар волів і троє коней було. Волами орали, а коні були вдома. Тут кукурудза осіння. Кукурудзу ми садили багато — шість, сім гектарів кукурудзи кожний рік садили сої — чотири, п'ять гектарів сояхів садили. З сояхів масло робили, олій. Дуже добра олія з сої. А кукурудзу годували коням і волам давали, і свиней годували. Ми мали багато свиней, тримали. Ми кожний рік вже, брати в нас були, а ми кожний різали на рік п'ять, шість штук свиней, різали на рік. На Різдво двох заріжемо. А там після Різдва заріжемо, перед Паскою — на Тройцю — одного молодого, щоб солонина була добра на степу їсти. В нас свиней багато було, ми багато свиней тримали. Кожний рік багато свиней тримали. І продавали. Ми оставляли на зиму двоє свиней. Як якась свиня опороситься, що приведе нам поросята осінню, то перед Різдвом, то ми двох поросят не будем тримати. Всі продаємо. Як вона пороситься в травні або квітні, або в березні, ні одного не продамо. Ті всі будуть, вони будуть пастися на степу. А ті що осінню, вона як приведе перед Різдвом, треба всю зиму кормити. То треба й кукурудзу молоти, кормити. А як вона в березні опороситься, або в квітні місяці — вони там два місяці побудуть, а тоді вони вже йдуть, вся хотина іде пастися, і свині підуть пастися на степ. Так назвалося — черідка. Пастух є такий, що пасе їх спеціяльно. Ми там платили гроші, що він пасе. Виганяємо, а він їх цілий день тримає. Там болота є такі, там комиш росте, огіз, там осока, та він туди їх виганяє і там вони лазять по болоті. І то вони вилазять. Ранком виганяємо. Там дадуть їм молока, там кисеровика, там різне мішають трохи, дадуть випити, тоді сплять цілу ніч. А ранком знову виганяють туди. А ті, що є на зиму, свиня приведе, то треба було кормити. То ми їх ніколи не тримали. Всі продаємо.

Пит.: А відразу після революції, то большевики не старалися створити у Вас комуну?

Від.: Ні, в нас не було. Це по здорових селах, там робили комуни, по здорових селах. Я знаю там у тому, від нас було якихсь вісім кілометрів Артимівка, називалося село. Вона так називалася Янівка, а так писалося — був пан Янош, він може був поляк, а вона називалася Артимівка. Так там вони зразу зробили з цього панського господарства, з фарми цієї панської зробили комуну зразу.

Там у нього була і мельница і була маслобійня. Там була так у нього як скотина, і коні і вівці, а садок був здоровий. І вони зразу зробили з неї комуну. Селяни. Так як комуну зробили.

Пит.: А хто туди пішов?

Від.: Селяни. Селяни робили.

Пит.: А які?

Від.: Біднота, сама біднота. Сама біднота. Та там, те що я тобі кажу, село те, про яке я тобі кажу — Артсмівка — виключно були самі, можна сказати, такі конокради. Це такі люди були, жили, виключно займалися тільки уровством. І вони тобі можуть пособити, яку в тебе вкрадуть, вони можуть пособити. Як ти заплатиш, вони тобі пособ обтинають. Ти можеш найти. Тільки щоб заплатити гроші. Вони найдуть тобі назад, вернуть. Скажуть, що там і там буде лежати.

Украдуть волів, представимо, украдуть пару волів і будуть тримати десь. І той дядько, йому треба заплатити, тільки давай, каже, там 20 чи 30 пудів пшениці, я тобі найду волів. Ну, дядькові ж треба, воли ж до росту. Не 20 пудів пшениці, і не 30 пудів пшениці стоїть, а вона стоїть 200 пудів. Такі воли, що верха не достанеш! Дядько заплатить. Він каже: — Поїдь туди й туди, то вони там будуть. Поїхав і привіз волів.

Пит.: Чи чули, чи ті люди голодували в 33-му році в тому селі?

Від.: В селі.

Пит.: Артимівці.

Від.: Усі! Ті що працювали в колгоспі, вони були напів голодні. Вони те, що сіяли те й їли, розумієш? Пшеницю пересипали, так називається — синій камінь. Ти не знаєш, що це за синій камінь?

Пит.: Не знаю.

Від.: Синій камін такий пересипали, його мелять як на муку і ним пересипають хліб, пшеницю цю, щоб пшениця росла, щоб не було в неї чорних колосків. Бо то зона називається. Хворе зерно було, розумієш. Від того зерна вийшов весь колосок, і все зерно чорне получається. Зона — воно не мука, а чорне, зона називається. То цю пшеницю пересипали цим самим чорним тим, камінем. Синій камінь називається. Він мелеться на дрібно, пересипається це все. На кучу насипле — там дві тони чи скільки. І там скільки його треба, може кілограм чи пів кілограма, на всі кучі висиплять. А тоді лопатками його перекидають з міста на місто, щоб все помішалося, розумієш.

І тоді як виїжджають на степ сіяти, в сіялки, знаєш які садки, що садять? Ти не знаєш які садки? Тут в американців немає. Така є називається, по-нашому називали, дріль. У неї сушники є, ті що в землю лізуть. А туточки, такі пружини гумові, такі шланги в ті сушники входять. Тут ящик такий здоровий. Там тряпки є. У кожний сушник іде зерно. Скільки там зернин пшеничнин, вже там п'ять один трибок тягне, розумієш? Як кукурудза, то вона кукурудза кругла, то тільки буде одну тягти, як поставиш. Можна дві поставити, можна три часами буде тягнути. А пшениця вона тягне, значить один зубок там тягне зразу три зернини, то мало. Треба пускати, щоб п'ять, шість зернин було. Як шість зернин буде і ти в кожний зубок цей, і він же йде і то розсипається й йде, а в кожний зубок, а воно іде — рядком. Рядком буде пшениця. Вона значить не буде ні густа, ні рідка.

Так вони ці колгоспники, що там робили пів голодні, так вони що сіяли пшеницю і пшеницю їли. Серу! Вони зуби поз'їдали! В них зуби почалися тільки біля самих ясен, як пеньки поставали.

Бо був один мій земляк там, працював в колгоспі. А я питаю: — Іще в тебе зуби є?

— О це та пшениця, каже, та як ми садили, я їв пшеницю. Собі поз'їдав зуби, каже. Самі пеньки пооставали від пшениці.

Сіяли ячмінь, ячмінь їли.

Їли сирими. Ніхто нічого не готовив їсти.

А ще в радгоспі було так. Мій брат як в радгоспі працював політводом, то казав так. Дадуть по шість пудів на гектар, пшеницю, а вони важуть тільки й з половиною. А то кожний хоче вкрасти. Кожний же голодний! Той собі в мішечок, накладе в торбинку, а той собі, а на степу сховають, поховають. А тоді як приїдуть додому, а ніччю іде мішочок той шукає, щоб мішочок той знайти зі зерном, додому принесе, водою намочить його, а тоді варять. І з тієї пшениці, що треба було садити, вони зварять її собі на кашу й їдять кашу.

І ще були такі випадки, що ось один молодий хлопець поступив у радгосп робити. Ну, що він робить? Він скотину годує. Скотина така була голодна. Вже березень місяць, ще не можна було пускати на степ. Казав, що як би чоловіка замотав би в солому, чоловік замотав, і кинув в ясла чоловіка щоб з'їла скотина. Така скотина голодна! Хе-хе. Яку солому не кинуть, все поїдять. Нічого не останеться. І та солома, о такі здорові ті, і як страшно голодна скотина, то поїсть. Поїдять все чисто і нічого не останеться.

І цей вже чоловік молодий, що поступив працювати туди, що ж він їв? Йому давали там 100 грам хліба на день і супу там маленьку чашечку. Він може вижити? Ні! Що він робив? Він ніччю піде в стайню, корови лежать. Він ляже біля корови і сосе корову. Сосе корову! Висосує молоко з корови.

І дивляться, що то таке, що Іван не худає? Уже березень прийшов, квітень, май, травень місяць, вже скотина на пашу ходить, а Іван гладкий. А Іван ляже під корову та й сосе. Як вона ляже, він тоді ляже біля неї, та й висосує корову. Іван зробився. І узнали, і вигнали його відтіля.

Ще одна штука значить, така була. Один був німий, молодий хлопець. Може 17, 18 років, молодий хлопець, прийшов у колгосп у 33-му році, і проситься, показує, чи йому не дадуть працювати. Він німий, показує на пальцях, що він би робив що-небудь, але не говорить нічого.

А той колгосп де шахти, коней багато, а робітників нема. Давайте, приймемо його до праці. Він написав як він називається. Він написав, що він називається Іван. Грамотний. Значить, написав, але німий. Ну живе Іван — два місяці, три, чотири, п'ять, і сім, і дев'ять місяців уже Іван прожив. Уже осінь. Жовтнева революція підходить, а бригадир каже президентові:

— Я, каже, замічую, що Іван німий, а не глухий. — Німі люди, каже, бувають глухі.

Ну, давай же узнаєм, що буде. От, вони, значить, так роблять. Купили водки, купили там різної booze-и, принесли на конюшню їсти й пити. Біля конюшні був такий room, що можна було випити. Там Іван жив утім room-і.

Ну, почали пити, випили одну там літру горілки в трьох. Мало, й каже бригадир Іванові: — Іване, ану піди подивися, як там коні.

Іван пішов подивився. З кіньми все добре.

Як він відступив, бере мішалку, вдаре його мішалкою, щоб не відступав, щоб не насрав на дорожку ту. І мовчить і нічого не каже. Випили другу літру. Вже Іван добре п'яний. Президент каже, колгоза, що він піде ще водки принесе. А тому каже, Іванові, щоб Іван пішов подивися на коні. Той пішов на коні подивився. Подивився Іван на коні, все добре. Дав їм там їсти і приходить знову. Приходить президент, приносить ще одну горілки. І вони зговорилися. Той ж прийшов, а бригадир пішов у конюшню та під корито підліз, під кінське. Приліз та й сидить. Чекає поки Іван прийде, а той, як випили ще, там налив по чайній шклянці. Випив Іван чайну шклянку ще горілки, вже добре п'яний. А президент і каже до Івана:

— Іване, піди подивися, як там коні, подивися там.

Іван іде, а там світло було електричне. Зачепив світло, бере вішалку, він каже "Брр" йому. А той вилазить і каже: — А! Так ти Іване не німий! Гм-гм-гм.

А Іван тоді каже: — Я мусив це робити. Як би я цього не зробив, я здох би з голоду. — Хе-хе-хе! О то так. Хе-хе. О такі стучки були.

Пит.: А ще щось про такі штучки пригадуєте такого?

Від.: А ну, так! Робив я в шахті, так один був в нас, такий чоловяга був, що програвав. Молодий парень був, може 22 роки. Басула був Київскький хлопець. Він у мене був в напарнику,
1   2   3   4   5

Схожі:

Kyrylo Shtan’ko, b. March 29, 1913, Shtan’kiv khutir, Romny district,...
...
Anonymous male narrator, b. October 25, 1919, into a village of about...
...
Anonymous female narrator, b. 1914 in the village of Pachapyntsi,...
Я народилася 1914-го року. А мій тато й одна сестра — в нас тоді був великий тиф — знаєте, що таке тиф? То, тато мав 45 років тільки....
Anonymous female narrator, b. 1908 in Chorbivka, a village of 300...
Від.: Я не скажу вам; я знаю, що 300 дворів було. А ось людей, я не скажу Вам, не знаю
Evdokiia Shkvarchenko (Skvar), b. 1908, Budenivka, a village of about...
Від.: От район —Бурочанський. Значить, село Будень, Вільшанськой області, Харківської губернії, Вільшанськрї області, район Дергачі....
Natalia Sadovs’ka, b. August 18, 1916, in Penizhkove,a village of...
Від.: Село Піньожкове, Христинівського району, область була тоді Київська, а зараз е вона Черкаська, то я не знаю, чи по тому як...
Anonymous male narrator, b. 1917 in the village of Liakhivtsi, Andrushivka...
Від.: Там жив, там же значиться, я вчився в Житомирі, в автодорожному комбінаті — так званий технікум
Anonymous female narrator, b. 1925 in Kharkiv region. Narrator's...
Може й забрали все, але корову, й в хаті то ми б сиділи, а батьки винні, бо не пішли до колгоспу. Бо тоді боялися йти до колгоспу....
Anonymous male narrator, b. 1915, in a village of 1000 households...
Від.: До революції батько мав вісім десятин і після революції мав неповних п'ять
Halyna Bilovus (nee Sivak), b. 1927, Brahynivka, Petropavlivka district,...
Від.: Село моє є Брагинівка, район Петропавловський, Дніпропетровської області
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка