|
|
Скачати 109.83 Kb.
|
| Case History SW05 Anonymous female narrator, b. 1908 in Chorbivka, a village of 300 families, in Kobeliaky district, Poltava region into a poor peasant family with 5 desiatynas of land in an area where the soil was poor. In September 1930 narrator went to Donbas with husband and worked as a teacher, but her parents remained in the village. During the famine people ate potato peels and corncobs as well as cats and dogs. Narrator estimates 300 people in her native village died, mainly men. People knew there was no famine in Russia from those who fled to Moscow and Leningrad and returned with food. Narrator gives two detailed accounts of cannibalism. Питання: Цей свідок зізнає анонімно. Де Ви народилися? Відповідь: Я народилася на Полтавщині, Кобеляцького району, село Чорбівка. Пит.: А в якому році? Від.: В 1908-му році. Пит.: Чим займалися Ваші батьки? Від.: Батьки мої займалися сільським господарством. Пит.: А скільки десятин землі мали Ваші батьки? Від.: П'ять десятин. Вони були бідні. Пит.: Скільки осіб було в Вашому селі? Від.: Я не скажу вам; я знаю, що 300 дворів було. А ось людей, я не скажу Вам, не знаю. Пит.: Ну добре, 300 дворів. А що Ви пам'ятаєте про революцію? Від.: Про революцію я мало пам'ятаю, бо я ще тоді не була велика. Пит.: А що люди говорили про царський режим, наприклад? Чи їм було ліпше перед тим? Від.: Люди говорили, що їм було за царату ліпше, як під час революції. Пит.: А які були школи в Вашому селі? Від.: В нашому селі була земська й церковно-приходська. Пит.: Так. А що там навчали? Від.: Ну, всі предмети вивчали. Вивчали мову, вивчали математику, релігію ще, як я ще застала, то релігію вивчали. Пит.: І все по-російському? Від.: Все було російською мовою. Пит.: Навіть під час 20-их років? Чи була українізація? Від.: Ні, під час революції, то вже видали українські книжки, то все було по-російському. Пит.: Як довго йснувала церква в Вашому селі? Коли вони закрили церкву? Чи знаєте, чи вони грабували церкву? Коли закрили церкву? Від.: Коли закрили церкву я не знаю в якому році, але всі ікони, все відтіля забрали й засипали зерном. Пит.: А що зробили з священиком? Від.: Чи він десь сам виїхав, чи його вислали - не було. Пит.: Хто очолював боротьбу проти церкви? Від.: Активісти, комсомольці, комуністи. Пит.: Де Ви жили під час 30-их років? Від.: На Донбасі. Пит.: На Донбасі. Чи Ви бачили першу колективізацію? Ви ще були на селі? Від.: Бачила колективізацію - як люди не хотіли йти в колектив, як їх заганяли, багато повисилали, на Сибір вивозили: вискакували пиньки з дрюками, з кочергами, гналися за комсомольцями, за комуністами. Все рівно, бідних людей з нашого села попереселяли на хутора, в багаті маєтки, а тих, що там жили, попереселяли в наше село, в такі маленькі хатки - лачужки. Пит.: А чи спротив колективізації був політичний, й чи це довило до повстання? Від.: Ні, не було в нас цього. Просто люди самі не хотіли йти в колгоспи, плакали. Моя мама перша, як прийшли брати - в нас одна була коняка - так прийшли брати, то мама дуже плакала, але однаково - віддали. Пит.: Чи люди різали худобу під час колективізації? Від.: Було так, що й різали, але як узнали в сільраді, що зарізали, то зразу притягали до відповідальності. Пит.: Так. А чи Ви можете розказати про владу в Вашому селі, наприклад: що Ви пам'ятаєте про комітети незаможних селян? Чи були такі? Від.: Були. Але я не дуже добре пам'ятаю те все. Пит.: А чи були 25.000-ники? Від.: О, ja. 25.000-ники приїжджали з міста й показували селянам, казали як треба сіяти, як садити - в той час, що на помідор казали прядиво, на прядиво ... вони не розуміли нічого, але сиділи й господарили. Пит.: Чи були в Вашому селі так звані "сільські кореспонденти," сількори? Від.: Ні, я не пам'ятаю, я не думаю, що були. Може й були. Пит.: Чи були сексоти, такі інформатори? Від.: Казали батьки, що: - Глядіть там з отим не дуже, бо він усе передасть. То казали, але я не можу сказати. Але то були свої, знаєте. Пит.: А яку частину урожаю брала держава до колективізації? Від.: До колективізації? В нас земля була дуже плоха, піски. Так що колись за царату, за царату ще, то наш район навіть не обкладався податком, бо була земля погана й неврожайна, то нічого не платили, а вже під час колективізації, то в людей і в торбинках забирали - і квасолю, і кукурудзу, все. Пит.: А хто забирав? Чи українці, чи хто? Від.: Так, свої, свої - комсомольці й комуністи, а керували цим всим із району. Пит.: А коли почалося розкуркулення в Вашому селі? Від.: Я думаю в 1929-му. Але в нашому селі мало кого розкуркупили, бо в нас село було дуже бідне. Пит.: Ага, вони вже були бідняки. А як відбувалися хлібозаготівлі? Від.: Хлібозаготівка? Ходили, забирали в людей, перевіряли скільки хто намолотив зерна, тоді оставляли частину для людей, для родини, а казали, що це - злишки, все забирали. Голос іншої особи: А потім ще з злишків. Від.: А після того - не виповнили свого пляму, то приходили ще забирали й так, в людей нічого не оставалося. Пит.: А скільки осіб було в Вашій родині? Від.: У моїй родині? Дев'ять душ було. Пит.: Тобто, батько... , Від.: Шестеро сестер, батько й мати, та ще й двоє померло малими. Так що було 11. Пит.: А як вони пережили голод? Від.: Дуже тяжко. Тридцять третій рік батько пережив, а в 34-му помер, їли й лушпиння з бараболі, а тоді качани з кукурудзи. Потім у нас було трохи: мама закопали буряків у землю. А потім з Донбасу я часом там допомагала їм, то так і вижили. Але в селі дуже багато людей вимерло, дуже багато. Пит.: Так. Всі Ваші брати й сестри були на селі з Вашими батьками? Від.: Так, так. Пит.: Вони були молодші чи старші? Від.: Ще були менші. Я була на Донбасі й сестра була на Донбасі, а ті всі ще були Пит.: Коли люди почали вмирати з голоду? Від.: Ну та в 33-му році весною найбільше стали, бо все таки осінь, зима, то, може, в декого картопля була, капуста, а то все вийшло, й в 33-му році весною найбільше стали вмирати люди. В нашому селі, то я приїхала з Донбасу, то казали, що найменше 300 душ померло з голоду, і то більше мужчин, чоловіки. Пит.: Коли Ви виїхали на Донбас? Від.: У 30-му році, в вересні місяці ми виїхали. Пит.: Ви вже були одружені? Від.: Так. Пит.: Як люди спасалися від голоду? Від.: Від голоду? Тікали - хто куди попав, як мав силу, а то йшли - оце на дорозі людина йде, упаде, слиння з рота тече, опухле все й вмирали. І хоч ви йому вже дайте води, чи хліба, чи що, то вже нічого не допоможе - як опухла людина - вже нічого, то як і вмирали. А то йшли, й на Полтаву йшли пішки й хто як міг так і йшов, аби спастися, але дуже багато повмирало. Голос іншої особи: Найбільше на Донбас ішло. Від.: Але найбільше йшло на Донбас. Поїли котів, собак, їли й в селі нічого ніде - ні собака не загавкав, ні півень не заспівав - нічого, все тихо було - те хворе, а те вмерло. Пит.: А чи були вагони, що забирали вмерлих? Від.: Ні, в нас не було вагонів, а в нас брали віз такий дерев'яний - складали й дітей і дорослих, везли й то в яму на цвинтар, засипали - ні труни, нічого, так засипали й все. Пит.: А чи Ви особисто знали людей, які померли з голоду? Від.: О, я багато знала, але хіба ж я можу Вам сказати всіх? Ну, я, наприклад, знаю, мій дядько, маминої сестри чоловік, з голоду вмер, а як його прізвище я вже й забула. Голос іншої особи: Плесів? Від.: Ні, Антонів батько ... забула. Тоді ще знаю один умер - Іван Львович - під деревом. Це священиків син - також помер з голоду. Це такі, що я знала. А так, то ж дуже багато. Це якби, знаєте, перед цим написати - так сестра ж не може мені звідтіля написати. Пит.: Так. А чи Ви знаєте де була найгірша голодівка? Від.: Ну, я знаю, що це в нашому селі - через те багато померло, знаєте, що дуже бідні були, що земля була погана й - забрали. Ну в нас, на Полтавщині, може, не скрізь і було так, де в нас, то дуже багато вимерло. Голос іншої особи: І приховали те все. Від.: Але ж воно й не писалося ніде, воно не оголошувалося так, як отут - десь щось таке, то й по радіо, а то не було цього нічого, то - мовчи! Знаю такий випадок був один - це мені розказували - що дістала мама миску пшениці. А в нас вікно отак було, то вона поставили миску пшениці, хотіли на другий день чи зварити, чи що. А він ходив - називався Іван, але він ледачий такий був. То він вибив вікно, уліз, забрав ту пшеницю і з'їв, наївся сирої, і йому розтаскало, й він умер. Голос іншої особи: Розірвало stomach. Від.: Шлунок розбух всередині й вмер. Багато було таких випадків. Мама весною - картопля була така, що перезимувала, називалася ріпа - мама взяла лопату та й пішла пробувати копати, щось би з'їсти, а прийшов один чоловік, ішов над дорогою, вже пухлий був - і чуть маму мою тією лопатою не зарубав. То двері закривали, бо неможна було - заходять у хату й можуть вас і задушити й все. То був страшний рік. Голос іншої особи: Защипали двері. Пит.: Чи були в селі арешти? Від.: Оце ж було - оце за цього, що я вам розказувала, то їх забрали й потім ще я вам розкажу за других. А так - кого ж ви будете арештувати, як всі голодні? Ну, може, та комсомольці й комуністи - вони, може, доставали допомогу, щось із району, а ці бідні люди - ні. Пит.: А чи вивозили зі села на Сибір, чи до в'язниці? Від.: Із нашого села вивозили, але небагато. Пит.: Чи Ви пам'ятаєте кого вивезено, ім'я, чи прізвище? Від.: Ну, я знаю, що вивезли, але це за селом були - наприклад, Кизими прізвище, були. Прізвище це Кизими - це наші знайомі були, то їхню цілу родину вивезли; Козичі були також. Гордійки - це бул так за селом. Це так були - не були дуже багаті, а так - середні люди, то тих повивозили. Пит.: Чому? Від.: Ну, що вони куркулі. Пит.: А чи був колгоспний суд? Від.: Я не думаю. Я за це не скажу, може, я не знаю - не за мого часу. Пит.: А як Ви жили на Донбасі, чи Вам бракувало хліба? Від.: Ми получали пайок, дуже мізерний - їсти хотілося, я ніколи не наїдалася, але мусили так жити. А щоб, знаєте, щоб так, як тут, що все є, то ні. Але ми мали пайок, ще дітей не було в нас, один хлопець був, такщо, з горем пополам жили, як кажуть. Пит.: А скільки хліба давали робітникам на Донбасі? Голос іншої особи: Кілограм, чи 800 грам, а їх утриманцям - 500. Від.: Робітникам давали 800 грам, а їхнім утриманцям, дітям - 500, а ми - я не знаю скільки получали - також так само. Голос іншої особи: Так то на Донбасі. Від.: Так, це робочі, робітничий центр, там заводи, фабрики, це на Донбасі, а тут в селі ніхто нічого не попучав. Те, що ти придбав, то й мусив їсти. Пит.: А розкажіть все, про що Ви пригадуєте про голод, такі які випадки. Кд.: Оте, що я вам казала? Голос іншої особи: Ну розкажи про ту родину, про невістку. Від.: Ну добре. За селом, недалеко від нас жила родина, прізвище їх було Хмиза, а вже ім'я не знаю. І біля їх недалеко був колгоспний свинарник, де були свині. Вони мали сина, невістку - невістка Катерина називалася, я ще з нею до школи ходила, я її знала. Ну, чоловік і жінка працювали в свинарнику, давали там свиням їсти, а невістка й син жили окремо, також недалеко. І цей їхній син захворів. А нема чого їсти, нема чого дати. А чоловік і каже до жінки: - Катерино, візьми мої чоботи, піди в Білики - а це шість, може, сім кілометрів - продай мої чоботи й купи там хліба, бо я не можу піти, бо я хворий. Вона взяла ті чоботи й пішла, й люди бачили, що вона продавала чоботи. Продала вона ті чоботи й верталася додому, а батько його - свекор і свекруха - зустріли її в лісі, бо то було через ліс іти, зарубали її, kill, зарубали й оставили в лісі. А прийшов вечір, вони взяли коня, привезли ту невістку свою Катерину, порубали її, голову відрубали, кинули свиням, а свині голодні, то вони, знаєте, все жруть - і її почали їсти. Чоловік чекав, чекав, нема жінки. Прийшла її мама, ходять, шукають Катерину - нема Катерини - деж вона ділася? Плаче мама й чоловік її плаче, й він хворий, і нема жінки. А по сусідському, де ці люди, приходить дівчинка до других сусідів, внучка цих діда й баби - Хмизів - і п'є воду. А вони питають: - А що ти, Ганнусю їла, що так воду п'єш? - О, дідусь і бабуся зарізали велику телицю, а телиця з великими косами, та голову викинули свиням, а м'ясо варять, то й мені дали. А ці люди, сусіди, заявили там у сільраду й їх половили й знайшли в них м'ясо. Ото такий випадок. Голос іншої особи: Невістка! Від.: Невістка - Ви уявляєте? Значить, батьки сина - невістка. Ото такий був випадок один. Пит.: А що сталося з батьком? Від.: А їх забрали зразу. Забрали так, ніхто їх ніколи й не бачив. Значить, тих обох забрали, а де вони їх діли? А чоловік - мама її вже забрала до себе, а він мав малярію, грипу й тоді вже його виходила, а її ж так і не було, їх забрали. Оце такий випадок був. А ото, що я Вам розказувала. І про те казати? Пит.: Так. Від.: Ну, а то також було - від моїх батьків, через одну хату - вони називалися Пилипи по вуличному, а прізвища я не знаю. Він називався Пилип, а вона Ганна, а син Льонька. Вони були бідненькі, хатку невелику собі таку збудували. Ну, мої сестри туди ходили часто, вона їм ворожила, грали на гітарі. І один раз трапилося так, що моя сестра пішла, взяла гітару, почала грати, а він так ніби помішаний, як crazy зробився. Вона подивилася, здвигнула плечима, приходить додому та й каже мамі: - Пилип, як помішався. А мама каже: - Не йди туди, чого ти туди ходиш? Ти бачиш які вони - вони ті кролі їдять, то поробилися як ненормальні. А вони в той час уже мали зарубаного хлопчика. Хлопчик ішов із-за села, мама дала йому мішок, каже: - Піди в село, може кусочок хліба виміняєш! А вони його закликали й зарубали. А сусіди бачили ж хлопчик до них пішов. На другий день мама ходе, шукає хлопчика, плаче, а сусіди кажуть: - Ми бачили, він туди пішов. Вона тоді пішла в сільраду, заявила в сільраду, прийшли й знайшли того зарубаного хлопчика - м'ясо й голову, й одежу - у глинищі. І їх також забрали - і по цей день. Ото такі я знаю двоє випадків. То тоді вже мама не пускала дівчат ніде - страшно було ввечері ходити по надвір'ю - ото такий голод був у 33-му році. У нас дуже багато вимерло, особливо чоловіків. Моя тітка, то від нас - мого батька сестра, то від нас може 15 кілометрів - то було шестеро дітей і всі з голоду померли. Шестеро! І він помер, і батько його помер, осталася одна тітка моя, а то всі вимерли. Ото таке було. Оце те, що я вам могла сказати. Пит.: Коли та як скінчився голод? Від.: Коли скінчився голод? Голос іншої особи: В 34-му вже стало ліпше. Від.: В 34-му вже стало ліпше. Пит.: Чому? Від.: Ну в людей стали вже менше забирати, люди стали більше садити в огородах, ну й урожай добрий тоді був, пішли дощі, й тоді стало ліпше. Голос іншої особи: І в 33-му був добрий урожай! Від.: Ну, в 33-му був добрий урожай, але тоді забрали комсомольці, комуністи для ледарів тих, що не робили. Пит.: А що Ви робили після голоду? Від.: Я весь час учителювала. Пит.: Так? А як інші люди перебудували своє життя після голоду? Від.: В тих місцевостях, де був великий голод, то бувало так, що їдете чи ідите селом, то нема нічого - бур'яни тільки. Повтікали. Тікали люди де заводи, де фабрики, де виробництво велике - там можна пристроїтися - і так спасали своє життя. Пит.: І не вернулися? Від.: І вже багато не верталися. Хати пусті стояли. Пит.: Чи в Росії був голод? Від.: Ні, в Росії не було голоду. Коли з України тікали люди в Москву, то в Москві, чи в Ленінграді - то вони сюди їхали - то відтіля хто міг, то привозили - там і мука була, і пшоно, і цукор - все було. А вони тепер - як скажете росіянам, що на Україні голод був, то вони кажуть: - "Зто всё неправда!" - вони не вірять. А там люди в Харкові, в Києві, то возили автами мертвих людей і скидали, бо люди йшли спасатися, а їх там вловлювали й так ото на вулиці люди й вмирали. А в Росії не було голоду - зараз питайтеся в кого, з росіян, вони скажуть: - Ні, ні, то неправда. Пит.: Чи Ви знаєте людей, які поїхали до Росії? Від.: О, то багато було, я не можу сказати. Пит.: Чи Ви знаєте когось з Вашого села? Від.: Що виїхали й не вернулися? Пит.: Що виїхали в Росію? Від.: В Росію? Їх їздило багато, я не знаю. З нашого села - я не думаю, бо з нашого села дуже багато померло. Я ж кажу - воно було бідне і хто зміг, то ото тікав на Донбас. Пит.: А чи Ви знаєте, чи Ви маєте щось ще оповідати про голод? Від.: Ні. Це якби я там жила увесь час, то я, може, й більше сказала. А то це все, що мені переказували сестри й що пам'ятаю. Пит.: Дуже Вам дякую. Від.: Прошу. |
|
Anonymous male narrator, b. October 25, 1919, into a village of about... ... |
Anonymous female narrator, b. 1916, Korchivka, Cherniakhiv district,... Від.: Мав 13 дітей, вісім десятин. Це такий був фармер. Але мій тато наймав в других |
|
Evdokiia Shkvarchenko (Skvar), b. 1908, Budenivka, a village of about... Від.: От район —Бурочанський. Значить, село Будень, Вільшанськой області, Харківської губернії, Вільшанськрї області, район Дергачі.... |
Anonymous female narrator, b. May 7, 1904, one of five children,... |
|
Anonymous male narrator b. 1918 in a village of 529 families and... Бід.: На Україні, Київщина, Корсун'щина. Славне місто Корсунь, де Богдан Хмельницький зробив велику поразку князеві Потоцькому |
Anonymous female narrator, b. December 19, 1917, in Velyka Bahachka... |
|
Anonymous female narrator, b. January 2, 1907, in Lokhvytsia, a district... Пит.: Цей свідок зізнає анонімно. Будь ласка, скажіть в якому році Ви народилися |
Anonymous female narrator, b. 1914 in the village of Pachapyntsi,... Я народилася 1914-го року. А мій тато й одна сестра — в нас тоді був великий тиф — знаєте, що таке тиф? То, тато мав 45 років тільки.... |
|
Anonymous female narrator, b. 1926 in the village of Novi Stupky,... Уже від їжі померли, бо то вже було запізно давати. Я пам'ятаю, що після голоду багато людей потім довго лежало, бо не було кому... |
Anonymous female narrator, b. July 10, 1910, in Sakhnovshchyna, a... Питання: Цей свідок зізнає анонімно. Будь ласка, скажіть, в якому році Ви народилися |