Village council), Amvrosiivka district, Donets'k region, into a relatively wealthy family ( My father had only 50


НазваVillage council), Amvrosiivka district, Donets'k region, into a relatively wealthy family ( My father had only 50
Сторінка2/5
Дата19.03.2013
Розмір0.65 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Література > Документи
1   2   3   4   5
за місяць робив 30 виходів. Нас було на участку троє. На кожний один іде. Як ти відпочиваєш, за тебе роблю. Або той відпочивав, я за нього роблю.

І вони такі були хлопці, що один був із села; ходити йому було шість кілометрів із села. Кожний день іде до праці — шість кілометрів іде до праці й шість кілометрів назад іде. Кожний день. Не було ж ні ровера, нічого. Тільки треба було пішки іти.

От шахта була, і назвалося село Мануйлівка. У тім селі колгоспу не було. Там ні один чоловік не пішов у колгосп. Село здорове було. Може дворів. Все покинули й відказалися від всього, і ніхто не пішов у колгосп. Всі працювали на шахті. А то ж вони кожний день ідуть на працю шість кілометрів, тоді треба ще шість кілометрів іти додому.

То він вийде на працю. А він був запальником. Так як мій колега був. То він не вийде, я за нього роблю. То я виробляв 30, коли й більше, так я виходив. Як піду я сьогодні в другій годині, то я завтра прийду аж у другій годині, або ранком вилізу з шахти. Коли як було. Коли три стіни зразу роблю, а коли дві. То мені за це, що я робив більше, вони нараховували мені так як премія. Двадцять процентів, коли 25% премія, за добру працю. За добру працю. Я добре робив, так мені 25%. То я отримував добрі гроші. Коли 700, 800, 900 рублів получу чистих. Але все рівно, не хватало. Я мав двоє дітей. Двоє дітей ходили до школи обоє.

Голос іншої особи: Ще й корову мав! Корову мав і своїх свиней.

Від.: А це все було дороге. У store-ах. нічого не раз. Треба все було купити на базарі. Підеш купити чоботи. Так їх привезуть, положать чоботи в store-ах, так їх там вони називають магазини. Ну, в магазин привезуть чоботи. Десять пар чи скільки пар чобіт привезуть. Люди стоять в очереді днів чотири, п'ять у очереді. Хоче кожний чоботи купити. А тоді виходити директор і каже: — Через три дні чи через скільки — вже розсерк, бо немає розсерки скільки вони стоять.

Виходить директор storе-у й каже: — Товариші, можете розійтися. Чоботи розпродані. — Він візьме одну пару, та одну пару візьме парторґ, та сторож, а вони стояли може 20 карбованців, 22 карбованців. А як він їх винесе на базар, то надав за 100-120 карбованців взяти за них.

А він цей сторож, він там получав тільки 30 рублів на місяць грошей. То вони мусили йому давати, щоб він робив там. А сторож потрібний ноччю, щоб стеріг, щоб в двері хтось не вліз, не розбив, не побив вікна, тощо.

То він ж візьме та днів два походить в них, і тоді виносить на базар — і на базарі вже 120 рублів бере. А купив за 20. І так усе. Це в 37-му році так було. Привозить три ровера, три ровера привезли в кооперативу — три ровера привезли. То Боже мій! Два тижня люди стояли в черзі! Кожний хотів ровера купити. А директор store-у виходить і каже: — "Товариші можете розійтися. Ровера розпродані". Той взяв одну, він взяв одну, сторож взяв одну. І все. Готове. Всі пішли додому.

Пит.: А це що Ви продавали вугілля, то совєти вам не мішали?

Від.: Та вони нічого не знали. Ніхто нічого.

Пит.: А з яких людей складалася партійна група у Вашому селі? Чи були большевики в Вашому селі?

Від.: Ну, так. Вони скрізь займали. Скрізь.

Пит.: Я знаю, але чи були члени партії в Вашому селі?

Від.: У нас не було. У нас не було. В селі були, в селі були члени партії.

Пит.: А місцеві, чи приїжджі?

Від.: Ні, місцеві були. Місцеві. Місцеві були. Така голота, що не хотіла робити.

Такі, як землю їм роздали, цим самим, що я тобі кажу, вони були партійні, землю як їм роздали, так вони хотіли ніде робить. Лежить вдома. А в нього там була грушка на городі. Так він ціле літо лежить під грушкою. А як уже уродить, так він каже: — О, твою мать — в його мові, хліб є і те є, і те єсть, а в нього немає нічого. Він лежав під грушею, і нічого й не робив.

А як стали людей розкуркулювати, то він перший прибіг розкуркулювати, щоб забрати. Там є кожухи, там є чоботи. Там те можна забрати, і так. І забрали.

А в нас у селі — в хуторі — не було єдиного партійця, не було. Вже в 30-му році, наш хутір остався пустим. Осталося тільки шість родин! Всі бросали, і виїхали всі на фабрики. І пороз'їздилися — той туди, той туди. Пороз'їжджалися. Покинули все!

Були такі люди, що були коні в нього, так він коней закрив та виїхав, а коней лишив. Коні прийшли додому самі, а він десь став.

Пит.: А Ви також виїхали?

Від.: Я виїхав. Я ж тобі казав. Я виїхав і жінку та діток забрав.

Пит.: В якому році?

Від.: Жінку й дєтей. Всі мої брати. Один брат, правда, жінка його жила в хуторі довший час, а він робив в радгоспі. Він в радгоспі робив; радгосп був вісім кілометрів від нас. А він в радгоспі робив "полеводом" у радгоспі. Цей що тут був, вже в Америці був. Був "полеводом" там.

А потім прийшов якийсь партієць з полівод, то його зняли звідтіля з поліводцтва. То він почав возити молоко з радгоспу; возив молоко аж на шахти — якихсь 35 кілометрів.

Возив кожний день. Ноччю везе молоко. Дві пари волів запрягав. То понадоюють молока в can-і. Він то волами цілу ніч везе. До ранка привезе він туди молоко. Там і здасть молоко. Назад приїде волами. Трохи відпочине. Знову ніччю, то ранком надоїть молока і вечером здоїть молоко в can-і й в п'яті ноччю везе молоко —кожний день. Так возив молоко волами. Дві пари волів. І так кожний день. Воли міняються, а він не мінявся.

Пит.: А чи Ви мали які-небудь клопоти з Чека або ГПУ?

Від.: Ні, я не мав. Я нічого не мав.

Пит.: А до колективізації, яку частину Вашого збіжжя віддавали державі?

Від.: Хліба чи як?

Пит.: Яку?

Від.: Я то Тобі не скажу. Вони там рахували скільки десятини, ну, гектара. Чи шість пудів, чи дев'ять пудів. Мені здасться, що півтора центнера хліба. Гроші вони не брали.

Гроші платили то там, як вони називали внеску по-їхньому — "само-обложение" по-російському. Так як тут school tax називається, а вони казали, що "само-обложение." На тебе стільки наклали, а тому стільки, ну тому стільки, а той бідний — на того, нічого немає. О так, знаєш. То назвалося "само-обложение."

А так, на гроші, вони не збирали. Кооператива була. Кооператива. Кожний був член кооперативи. Мусив payday платити, так як членські вкладки. Я не пам'ятаю, щось 14 чи 20 рублів, вкладка була. Кажний рік мусив платити.

Чи там було що-небудь в тому store-і чи не було, а гроші мусив платити, як кооперативний називався, що член кооперативи був. А там ні чорта ніколи не було в кооперативі.

Пит.: А чи в Вас був Комітет незаможних селян?

Від.: Був! Ну, в нас не було. В селі був комітет незаможних. Вони там робили засідання.

Вони ж такі були, що тільки ж розкуркулювали, то ж вони постановлювали і тоді ходили розкуркулювали.

Пит.: А які там були люди?

Від.: Всі були тільки з села, селяни. Бідні були люди. І бідних відбирали також. Вони з початку в багатих позабирали, а потім і в бідних позабирали. Ті що бідні були, також незаможні були, і в незаможних позабирали.

Так получилося, що їх було таких незаможних аж шість хлопців, шість чоловік, шість родин. Здорові всі хлопці були. А незаможні були. Вони служили в царській армії. А потім поприходили. Робили там. Мали своє маленьке господарство — трохи там, мав корову.

І дойшло до того, що в них корови позабирали. У цих самих, у незаможних позабирали корови.

Так вони в 33-му році зібралися й прийшли в хутір. І того, саме голівне, хто забрав корову, його забили ноччю. Він ішов додому, з колгоспа ішов додому. Так вони його ноччю зловили, забили, голову відбили на камені. І його поховали без голови.

Пит.: А хто це зробив?

Від.: Ті самі незаможні. Партійця забили. Голову відрубали в ночі, на камені. Положили на камінь, каменем голову відрубали. І його заховали без голови. Не було голови. Без голови заховали, а голова чорт його знав де ділася.

Ну, а їх тоді в пізніше знайшли. Я не пам'ятаю в якому році. Здається в 37-му. Чи в 36-му? Понаходили їх. Так їх понаходили й їх постріляли. А один утік. Одного не знайшли. А один так десь виїхав на Кубань із жінкою. Там жив. Казали, що за ним все слідили, ходили ті НКВДисти, шукають. А не знаю, чи знайшли, чи ні. А цих постріляли. Понаходили і постріляли. Побили.

Пит.: А чи до Вашого хутора приїздили 25.000-ники? Чи чули про таке?

Від.: Ні не було. Не було.

Пит.: А чи в селі були селянські кореспонденти, так звані "сількори?"

Від.: Ні, цього не було. Там не було ні газети, нічого. Та там маленька сільрада була. Там секретар був, президент був, тільки так, як сільрада. Та й все. Більш нічого не було.

Пит.: А чи до села приїжджали уповноважені Центрального Комітету? Уповноважені ЦК?

Від.: З ЦК? Yeah, були, приїздили. Вони приїдуть, побудуть там пару годин. Зроблять мітінґ якийсь, як збори. Починає там казати. Казав і був такий, та нема. Приїжджали. Часто приїжджали, їх прислали. Як перед колективізацією, то їх до чорта при... Через стільки часу, то їх п'ятеро приїжджає — той, і той, і той. Їх до чорта. Сьогодні один, а через тиждень другого якогось прислали. Вони там change-ували, чи чорт його мав.

Пит.: А якою мовою говорили до Вас?

Від.: Вони більше говорили по-російському.

У мене також акцент російський, бо я весь час виключно майже з росіянами знаходився. З малих літ. У школу ходив — по-російському вчили нас. В нас не було по-українскькому, щоб вчили. Як уже підріс, був на службі два роки. Там тільки також по-російському. Я служив в Києві. Але все рівно, служив по-російському. Після служби то також робив, то волами, то там також скрізь тільки по-російському треба було говорити. Як ти будеш говорити — як я вже робив у шахті то було сказав „казав." Як я скажу, що я „казав," то вже росіянин буде тебе перебивати, що "казал, казал" — він каже, значить, думав, то такий то хохол. Тоже — "говорил". По-російському значить треба казати "говорил". А як то тільки одним словом помилися, то такий "хохол." Такі штуки були.

Пит.: А що чули про український радянський уряд?

Чи чули про таких, як Скрипника? Про Думського?

Від.: Не чув. Нічого. Нічого не чув. Там про тих ніхто не згадував. Абсолютно!

Пит.: Не цікавилися?

Від.: Ніколи. Нічого. Була цензура. Російська цензура була. Навіть у шахтах працювали. Я в шахті працював. Там ніколи нічого про це не згадували, що якийсь там був. Абсолютно ні.

Пит.: Починаючи від 26-го року, сільські ради заявляли деякі господарств експертними і брали такий спеціяльний податок. Чи то від вас брали? Чи чули таке "експерти?"

Від.: У 26-му році?

Пит.: Від 26-го.

Від.: Перед 26-им?

Пит.: Ні, від 26-го.

Від.: Від 26-го. Не пам'ятаю. Мені здасться, що ми не платили нічого. Один податок платили. Більше податків не було.

То тільки як розкуркулили були, так тоді вони так забирали усе. І ходили скрізь по містах, штрикали в землю. Може десь в когось в землі закопано, знаєш.

Люди такі були, що на степу зерно закопували, ховали. На степ поїде, на свойому пайку викопав яму, і в яму висипить там п'ять, шість мішків соломи — засипав зверху, а потім землею засипав на горку трошички. А тоді весною відкопав і в зерно і в хліб.

Так і мій брат робив. Старший від мене. 1900-го року був. Той також таке робив. Бо він не їхав зразу ніде. Не виїжджав, нічого. А потім почали розкуркулювати. Як я починав робити в шахті. Це вже з 33-го року. У 33-му році, як було. Я робив в одній шахті. Я забої робив до 35-го року.

В нас були молоді люди — 18 років хлопці були. Були й менші. Сімнадцять років, що були в шахті. Дівчат було дуже багато.

Пит.: Дівчат навіть?

Від.: Дівчат дуже багато було. Робили також в шахті, дівчата.

То було, що один хлопець не пішов на працю. Захворів, голова в нього почала боліти. Називався — Петро Терещенко, з Київської області сам.

І не пішов на працю. Це було в червні. Не пішов на працю. Не пішов ранком. А йому треба було ранком іти на працю. І не пішов по обіді. І не пішов в ночі на працю.

На другий день вийшов на працю. Голова участку, Пісковий назвався — Марк Микитович Пісковий. Той йому зразу і каже: — Здохнеш! Сукин син, і більше ти не підеш на працю! — І не прийняв його на працю. І що Ти думаєш? Вісім днів хлопець полежав. На дев'ятий день, хлопець помер з голоду. Молодий хлопець! Вісімнадцять років! Іще був цей Пісковий, вони ж з одного села були. З Київської області. З одного села. Його прізвище Терещенко було. Так і помер.

Таке використання було на шахтах! Нам потрібно було, представимо, в другій годині спускатися в шахту. Я прийшов в першій годині. Поки вбрався, значить, зі себе одежу чисту скинув, шахтерки надів, лямпу взяв. Дочекаюся другу годину. Гудок в другі годині загудів, а в шахту не пускають.

Вийде голова частини й гукав на відкатку, "Откатка! Сколько накачали?" Він і каже, "что скелько," і пішов.

Значить, що ще скільки годин покачали, ми мусим сидіть нагорі годину. А тоді більше треба часу сидіти в шахті, в шахті треба годину сидіти йще. Таке було використання людей.

Й це не один раз! А майже кожний день так. Як на одну годину сидиш, дочекаєшся поки в шахту вирішать іти, або, півтори години. Дочекають поки норму дадуть. Значить, представимо, треба було з шахти видати, там 50, чи 60, чи 100 вагонів. А вони видали тільки 60. Так значить, чекають. Людей не пускають у шахту, поки ще видадуть, щоб було 100 вагонів. Щоб норму виповнить.

А там чорт з тобою! Чи де ти є, чи ти їсиш, чи не їсиш, чи ти голодний — того нічого ніколи не питали.

Уже в Бельгії було different. Я в Бельгії робив чотири годи з половиною в шахті. Це вже після того, після німецької окупації. Я приїхав у 51-му році в Бельгію. У Бельгії, як ти ідеш у шахту, як у тебе нема фляжки, тебе не пустять у шахту. Мусиш фляжку мати, хоч і пусту.

Поробили дев'ять годин, чи там скільки часу, десятник стукав по pipe-і такою залізякою — Вилазьте всі чисто звідти, де вугілля беруть, з лави — вона називається по-російському "лава." — з лави вилазь. Сідайте і відпочивайте. Хоч, ти їш, ти не їш, ти сидиш 15 хвилин.

Глянув на годиник — 15 хвилин. — Соте on, boys-и, allez, traivailler — ідіть на працю. Знову пішли на працю.

Кінчається праця, за п'ять, за десять хвилин, стукав вдруге — всі, щоб вилазили. Чи ти зробив працю, чи ти не зробив працю, чи ти кінчав:

"Вилазь!"

Всі вийдуть. Ідуть попереді. Він іде зі заду, саме останній. У Радянському Союзі цього не було. Десятник утече, а люди сидять у шахті. Особливо такі, як свята підходять — Жовтнева революція, або 1-го травня. Ніччю, люди працюють ніччю в шахті. До ранка мусять працювати. І спуститися там у 12—ті, чи в 11—ті годинах, а до ранку мусять працювати в шахті.

Він прийде до клітки, а вона на ремонті. Два дні буде свято — два дні будуть ремонтувати клітку. А ти стій в шахті.

То ми мусили попід земльою іти, на другу шахту, десь попід земльою кілометрів чотири. Поки знайдеш вихід, ходи правда. Тільки це треба було, щоб вийти на другу шахту. Ми ж робили на Киселівці, а треба було вийти на 25-ту шахту, 25-та шахта! Була 23-та, 24-та, 25-та шахта. Вони один пляц брали. І то треба було туди вийти.

А Жовтнева революція, це 7-го і 8-го листопада і вже холодно! Вже морози ранком, знаєш. А ти вийдеш із шахти, в шахті тепло, а треба пройти кілометрів чотири по верху. І нема ні дороги, нічого. Так у 37-му році, дуже багато забирали шахтерів із шахт. Не тільки з однієї шахти, а з цілого району. На станції Чистяковій, загнали багато вагонів, пустих таких, що вугілля возять туди. Й цілу ніч возив туди чорний ворон людей. Із шахти забирали одних шахтерів, і вивозили туди в вагони і відправляли.

А де їх відправляли? Скільки людей не добивалися, скільки не їздили і до Сталіна, тільки де не їздили, і ніхто ніде нічого не знайшов. Так як укинули у воду тих всіх людей, ніхто ніде нічого не найшов, ніхто нічого не знав.

Знаєш з нашої шахти взяли 28 чоловіків молодих!

Пит.: А скільки всього було?

Від.: Із усього району було взято більше чим 400 чоловіків. Повний ешелон людей набрали. Це тільки з нашого району! З Чистяківського району. А він же був і Сніжнянський район, і Ксрдачевський(?) район, і Сталінський район. Там їх до чорта було шахт. Макіївка назвалася і там їх до чорта шахт було. Це не одна тільки. Чистяківський район. В Чистяківському районі було 47 шахт. Це з однієї шахти 27, та з другої 27 або й 30.

Бо в нас був один робив в шахті — десятником був. Молодий парень, здоровий такий. Безхлібний, назвався, Безхлібний прізвище.

Ніччю з шахти вибрали, забрали. Він тільки спустився в шахту працювати, і треба було забрати. І його визвезли з шахти, й не дали передягнутися. В шахтерках забрали і повезли. То так було.

Пит.: А що Ви особисто знаєте про сексотів і донощиків, в селі, на хуторі?

Від.: Донощиків? А чорт знав з ними. Я такого з ними ніколи нічого не говорив. Я придержувався. Я знав людей, тих, хто яким духом другим дихав, так я навіть і його не чую. Що він каже, я не чую. Став та й пішов. Я готовий було.

Пит.: А що то були за люди донощики?

Від.: Донощики були більше партійці, або комсомольці. Донощики були. Ну, я з ними не знався. Я від них цілком відділився. Я знав, що він такий, то я цілком відділявся. То я цілком відійду. Думаю, якщо він що почне питати, я скажу — Я нічого не знаю. І все, більше нічого. Я ніколи з ним нічого не говорив, їх до чорта було! Цього остерігався дуже.

Пит.: А коли почалося розкуркулення у Вас?

Від.: Розкуркулення почалося в 29-му році. В 29-му році розкуркулили людей і забирали. Молодих людей частину вивозили в Вологодську губернію. Вологда місто, Вологда чи чорт його, Вологодська вона називалася губернія.

А друга було розкуркулення, то тих людей забирали вже на Урал. Урал. Це буде там за Уралом, за рікою, козаки гуляли. То так співали.

У Вологодську губернію забирали якраз у 30-му році. У лютому місяці вивозили їх туди. Ну, туди й вивозили старих людей. Так вивезли старих людей. Старих людей на станції не прийняв директор станції. Старих людей туди не треба було. Тільки молоді, щоб були там. Молоді. Діти. Яких там 35, 40 років — отакі. Забирали туди. Чи там більше чим під 50 чи може більше, вже я 75,72 — тих голова станції не прийняв.

То їх повертали назад. А молодих забирали в Вологодську губернію. Вони жили в місті Вологда, де там колись були якісь монастирі. їх вивезли в февралі місяці в ліс. У лісу скидали. У лісу були ще 2 метри товщини снігу.

Отам був, із нашого села, назвався Андрій Пізик. Він туди попав. Батьки в нього осталися. Батько був старий уже і мати стара була. Вони осталися.

Так тих стариків оставили, фарма була така здорова, їх там оставили. Вони там старі люди лазили біля скотини. Там коні були трошки, і вони там лазили біля тих коней, доглядали, і вони їх там годували.

А потім і те все забрали й їх цілком звідтіля вигнали. Куди хочете, туди йдіть.

А там другий був Олійник старий, Олійник. То той нічого не робив. Узяв торбу на плечі та й пішов. Старший чоловік був. Багатий був чоловік.

Він мав 25 штук коней, вісім пар волів, 240 десятин землі. Построяка в нього була громадив! Вся зроблена з червоної цегли й каменя.

Він був дуже добрий чоловік. Він ніколи не ображував бідних.

У нього було, як машина працює, так із села люди пруть до нього на працю. Бо він понаходжував їх всіх. У нього все було — і сало, і шинки і водка. Тільки працюйте! Він з тим не рахувався. Поставить пляшку на стіл: — Пийте. — Шклянка. — Пийте. — Кожний, пийте, значить горілку. Ну обід, борщу, борщу там наварить м'яса — заріже там барана чи двох баранів — їжте. Солонина — скільки хочеш їж.

То його люди не ображали. А були, правда, такі люди, що позабирали в нього все і вигнали. І він чоловік страждав. До того достраждався, що він їв усе — і кішок і собак їв. І так і помер. На базарі, так. Сніжна називається. Базар був. Він був там, де базар — під лавками помер. Отак у травні місяці, при кінцю травня помер. Пряму на степу. То базар окремо, за селом. Там він помер.

Пит.: То цей Олійник?

Від.: Yeah. Цей самий, Олійник. Уже він помер аж у 35-му. То він стільки часу ходив, бродив. Вошей у нього було так багато, що не можна було розібрати скільки він вошей мав.

А других було вивезли, уже розкуркулили в 31-му році. Та цих других вивезли на Урал. З тих, що вивезли на Урал, ніхто не вернувся, ні один! Всі там погинули. І скоро погинули, бо там тропічний клімат. Дуже багато тих, комарів. Комарів дуже багато. І комарі малярійні. То кусають і дають такий яд, що люди хворіють на малярію. Знаєш що це за малярія?

Пит.: Знаю.

Від.: Лихоманка трясе. І вони там, скільки їх не було, вони всі осталися. Одна жінка з них тільки прийшла. Ішла рік і три місяці пішки з відтілля ішла — з Уралу на Донбас. Сама йшла і ще й дитину несла — півтора року хлопця. Рік і три місяці ішла пішки! Ніде, казала, ніде не їхала. На піхоту ішла, і прийшла. А ті всі померли. А вона одна осталася, з хлопцем малим. А тут біля нас був степ. Колись село займало його, той степ. А його ніхто не займав. Вже як колгосп застав, так ніхто його не займав, бо там землі так дуже багато було, що його ніякий чорт ту землю не займав.

У тому селі уже не було кому робити. Багато людей вмерло з голоду в селі. Пусті хати осталися.

А там земля була панська, то вони на панській землі асигнувалися. Там як сілгоз був, то вони там на ті землі осталися. А свою землю ціликом покинули.

Вона така земля була — трошка хрущовата була, і чорнозем. Ну, ячміні добре родили там. Хліба добре родили на тій землі.

Посередині тієї землі був такий рівчак. Розумієш, що це за рівчак? Водою вимитий. Глибини може на два, може на три метри, глибини. У ньому була вода. Ішла вода. Тоді на вскіс ішла і та вода сходила. Там така як маленька річка була, малесенька, нездорова річка була. То та вода із того рівчака сходила. То це туди в 31-му році вивезли якихсь 30 чи 34 родин туди. Старих. У степ. У той рівчак. Нема ніде нічого, тільки є де-не-де, кущик терну. Знаєш, що це за терен? Таке дерево, кущем росте, чорненькі такі ягоди ростуть на нім, на дереві. У степ вивезли тих людей і там бросили. І живіть як хочете! Оце ваша хата — рівчак. У рівчаку робіть собі хати в рівчаку, а нема ніде ні дерева — нічого немає.

Деякі були з них сильніші, то ті пішли. Тільки їх вивезли, вони там побули може пару днів у степу, і почали двигатися на шахти. А на шахти прийде, знаєш як? Нема ні документів, нічого. Треба десь устроїтися робити. Щоб працювати, треба документи. Нема праці. То люди старі вже були — такі що під 60, під 70 років, а він ліз куди попало, що кусочок хліба...

Там такі наші родичі були. Моєї жінки невістина сестра була там. Вони називалися Коломийці.

І з другого села від нас, було сім кілометрів. Там їх було тих селян — у селі, в хуторові, так називався — може яких 20 дворів було. Всіх як одного вивезли! Нікого, ні однієї душі не осталося. Всіх вивезли! І то вивезли їх у степ. Куди хочеш, туди йди. Що хочеш, то їж. Де хоч то й бери. Чим хочеш, тим ка...

Отам багато їх померло. Пооставалися самі кістки. Хробаки поїли, а пооставалися самі скелети.

А які були сильніші, то ті пішли шукати собі працю. То понаходили, то доживали.

Страшне було знущання над людьми.

Пит.: А чи був у вас колгосп до колективізації, чи був добровільний?

Від.: Ні. Колгосп. Вони так, забрали все в колгосп. Не було ніякого добровільного колгоспу. Мусив іти в колгосп! Хоч так, хоч так. Не підеш — все рівно.

У нас ніхто не був, з наших хуторян, в колгоспі. Всі повтікали. Осталося, я тобі кажу, шість родин тільки осталися. І старі жінки пооставалися. Та були такі, що вдови, що також не було чоловіків, осталася вдова. В неї було двоє дітей. Діти такі, що були; хтось їх народив. Тоді прийде з района, так ж ото Ти казав, що прийде якийсь агент, прийде. Та до неї. Зробив дитину та й поїхав. Народився не додай.

А другий приїхав, зробив дівчину. Також чорт зна хто зробив. То такі були. Пооставалися. А то всі були, нікого не було.

Пит.: Чи Ви так договорилися, щоб втекти разом? Чи то кожний окремо?

Від.: Ні, ніхто. Ми з села були молоді ж, хлопці. В нас було з села зібралося, напевно чоловіків якихсь, більш чим 20. Ми були зразу всі вийшли — самі, хлопці. Самі хлопці були — вийшли на шахту. Нічо. Документів нема. Що ти зробиш? Ніде не можна нічого. Без документів ніде не приймають.

А потім почали придумувати якимсь способом треба з документів розжитися. Це треба було в село. В селі був президент сільради. А туди підеш просити документ, а вони не дають. Кажуть — що роби. Іди роби в колгосп, або щось.

Значить, так ми більше розживалися документами таким способом. У мого брата був зять київської області, з Білої Церкви сам. Василь Загниборода назвався. Він був комсомолець. І він був у сільради президентом. Президент був сільради.

Бо він документів так не давав. То ми так робили. Племінниця. Моя племіниця, рідна. Дам їй папірці, і щоб вона наробила печаток, розумієш? Він ляже спати, а вона печатку візьме з його кишені, починає бити, наробить — там скільки — чи п'ять чи шість печаток зробить. На кожнім листку по печатці. А тоді нам віддає. А ми тоді вже самі пишемо. Свідоцтва робили, самі. Що такий то громадянин — прізвище, таке то. І все.

І йдеш тоді на шахту, то поступаєш на працю. В тебе документ є. А за президента розпишемося, а за секретаря розпишеться хтось другий. І все готове. Таким способом більше виходило з того. І були такі — це вже і він. Після його був другий — Прокопенко. Так той також був, що підсунеш йому 20 чи там 30 рублів, він тобі дасть печатку. Тільки приложить, а там, що хоч роби. Чорт з тобою. Він за це не відповідав, що ти хочеш — пиши. Все. Ну, більше таким способом то робили.

І так ото всі роз'їхалися по шахтах. Були такі, що боялися в шахту робити, іди. А я не боявся в шахту робити. Я зперша — я ще робив в шахті ще в 19-му році — робив у шахті. Ще мені було 17 років тільки — я робив уже в шахті.

Це робилося тоді — на оборону рахувалося. Значить, щоб не іти до війська, так іди в шахту працювати — то на оборону. То я вже всі роки не боявся шахти, бо я вже працював у шахті. Хоч я й не багато працював, а працював. Ми там попрацювали три, чотори днів, попрацювали тиждень, а потім поїхали додому і цілий тиждень вдома, а потім знову ідемо туди та працюємо. А що? Ми там доробили, вони там гроші не платили, все рівно. Прийдем, попрацюємо чотири дні. Він не платить
1   2   3   4   5

Схожі:

Kyrylo Shtan’ko, b. March 29, 1913, Shtan’kiv khutir, Romny district,...
...
Anonymous male narrator, b. October 25, 1919, into a village of about...
...
Anonymous female narrator, b. 1914 in the village of Pachapyntsi,...
Я народилася 1914-го року. А мій тато й одна сестра — в нас тоді був великий тиф — знаєте, що таке тиф? То, тато мав 45 років тільки....
Anonymous female narrator, b. 1908 in Chorbivka, a village of 300...
Від.: Я не скажу вам; я знаю, що 300 дворів було. А ось людей, я не скажу Вам, не знаю
Evdokiia Shkvarchenko (Skvar), b. 1908, Budenivka, a village of about...
Від.: От район —Бурочанський. Значить, село Будень, Вільшанськой області, Харківської губернії, Вільшанськрї області, район Дергачі....
Natalia Sadovs’ka, b. August 18, 1916, in Penizhkove,a village of...
Від.: Село Піньожкове, Христинівського району, область була тоді Київська, а зараз е вона Черкаська, то я не знаю, чи по тому як...
Anonymous male narrator, b. 1917 in the village of Liakhivtsi, Andrushivka...
Від.: Там жив, там же значиться, я вчився в Житомирі, в автодорожному комбінаті — так званий технікум
Anonymous female narrator, b. 1925 in Kharkiv region. Narrator's...
Може й забрали все, але корову, й в хаті то ми б сиділи, а батьки винні, бо не пішли до колгоспу. Бо тоді боялися йти до колгоспу....
Anonymous male narrator, b. 1915, in a village of 1000 households...
Від.: До революції батько мав вісім десятин і після революції мав неповних п'ять
Halyna Bilovus (nee Sivak), b. 1927, Brahynivka, Petropavlivka district,...
Від.: Село моє є Брагинівка, район Петропавловський, Дніпропетровської області
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка