|
|
Скачати 281.35 Kb.
|
|
«ЛІТЕРАТУРА УКРАЇНСЬКОГО ВІДРОДЖЕННЯ» Еволюція народу закладена в еволюції духу. Геніїв у нашого народу багато… Світлі особистості, яких нам дає доля у різних царинах духовного поля, є тими рубіконами, що дозволяють перейти випробування. І ставленням до них вимірюватиметься здатність нашого народу до щасливого життя. Світлі енергетичні особистості епохи є духовними оберегами нації. Генетичний код нації закодовано у Слові …Альфі і Омезі нашого відродження і пробудження… Силою духу вимірюється достоїнство нації. Енергією тих світлих постатей, яким судилося стати світочами часу і епохи. Ліна Костенко у виступі перед студентами Києво-Могилянської академії говорила: «Ауру має і нація. Обличчя нації визначають, передусім, її художники, поети, філософи, вчені». Нашій сучасній молоді потрібно утверджувати духовний простір України для себе і для майбутніх поколінь. Українська книга - чи прийшов її час? Якщо не прийшов – це вже агонія суспільства… Наше вимирання… Духовне… Наш рекомендаційний список допоможе орієнтуватися у бурхливому морі української літератури. Найкращим визначенням періодизації літератури відносно певної історичної епохи буде визначення «історіко -літературної ери».
Ми зараз входимо в еру Новітньої української літератури, її першу культурно-історичну епоху – Епоху Вільного розвитку української літератури. Отже, перед вами візія українського літературного процесу подана через призу літературного світу окремих письменницьких індивідуальностей. Літературу, як і історію творять особистості, а це духовний простір України. 1. ЕРА СТАРОЇ ЛІТЕРАТУРИ (1Х-ХУШ ст.) Становлення української літератури припадає на дуже складний етап занепаду могутності Київської Русі та її розкладу як державної і політичної єдності. Літературна чи книжна мова, що складалася в Київській Русі, ще довго була спільною для всіх східнослов’янських народностей, нею писалися релігійні та літературні твори. Найдавнішими пам’ятками староукраїнської мови вважають грамоти Х1У-ХУ ст., Кам’яно-Струмилівське євангеліе (1411р.). «Четьї-Мінеї» (1489р.), Пересопницьке євангеліє (1556-1561рр.), Крехівський апостол (бл.1560), Крехівський апостол (бл. 1560) та ін. На ХУ-ХУ1 ст. припадає розквіт українського епосу – пісень та дум, що продовжували традиції усної поезії Київської Русі. Його живила конкретна історична дійсність. Думи, історичні пісні, балади та народні легенди мали істотний вплив на розвиток українського красного письменства впродовж усього його наступного розвитку. У Х1У-ХУ1 ст. з’являються нові, уже українські, обробки історичних та белетристичних повістей, укладаються збірники повчального оповідального змісту. Серед останніх заслуговує на увагу «Ізмарагд», який дійшов до нас у багатьох списках Х1У-ХУП ст. ХУП ст. в історії України – час селянсько-козацьких повстань проти польсько-шляхетського гніту, які переросли в ураган народно-визвольної війни 1648-1654 рр. У ХУП ст.. основним виразником надій і прагнень народу в словесній творчості залишається усна поезія. Найхарактерніші для ХУП ст. історичні пісні та думи. В межах ХУП ст. бароко – панівний і визначальний стиль української літератури. Українському літературному бароко притаманні всі основні якості цього стилю: антиномічність сприйняття і відображення світу, почуттєва й інтелектуальна напруженість, поєднання аскетичних закликів з гедонізмом, рафінованості з брутальністю, абстрактної символіки з натуралістичністю в трактовці деталей, динамічність, афектованість, театральність, феєричність, ілюзіонізм. Письменство ХУШ ст. – важливий етап у багатовіковій історії українського народу. Українська література ХУШ ст., особливо першої його половини, зберегаючи бароковий характер, розвиває тенденції попередньої епохи. Панівне становище в літературному процесі ХУШ ст. посідає поезія. Панує бурлескно-травестійний жанр. 1.Українська література Х1У-ХУ1 ст.: Апокрифи. Агіографія. Паломницькі твори. Історіографічні твори. Полемічні твори. Перекладні повісті. Поетичні твори / [авт. вст. ст. і ред. тому В. Л. Микитась; упоряд., прим. В. П. Колосової та ін.]. – К. : Наукова думка, 1988. – 597 с. - (Бібліотека української літератури). (821’02(477) У45 ) Українська література Х1У-ХУ1 в. У книзі друкуються житійні, паломницькі, історіографічні, полемічні й поетичні твори української літератури Х1У-ХУ1 ст.
Том знайомить з ліричними, бурлескно-сатиричними, історико-мемуарними творами української літератури ХУП ст. 3. Українська література ХУШ ст.: Поетичні твори. Драматичні твори. Прозові твори / [авт. вст. ст., упорядкув., прим. О. В. Мишанича; ред. тому В. І. Крекотень]. – К. : Наукова думка, 1983. – 694 с. - (Бібліотека української літератури). (821’02(477) У45) У томі публікуються поетичні та драматичні твори Феофана Прокоповича, поетичні твори Семена Климовського, Стефана Яворського, Іллі Бачинського, Гната Бузановського, Митрофана Довгалевського, Павла Конюскевича, Івана Пєшковського, Якова Семержинського, Антона Головатого та ін., бурлескна поезія, вірші-травестії, сатирично-гумористичні вірші та віршові оповідання, як анонімних авторів, так і Івана Пастелія, Івана Некрашевича. Драматичні твори діляться на шкільну драму, інтермедії та діалоги. Дуже цікаві уривки прозових творів, таких, наприклад, як «Літопис Григорія Грабянки» та « История русов». 4. Величко, С. В. Літопис : в 2 т. / Самійло Величко; [переклад з книжної укр. мови Валерія Шевчука]. - К. : Дніпро, 1991. (821’02(477) В27) Т. 1 : Літопис. - 371 с. - Зміст: Сказання про війну козацьку з поляками…» Т. 2: Літопис. – 642 с. – Зміст: Повість літописна про Малоросійські та частково інші події, зібрані тут і описані. Літопис Самійла Величка ( роки народження і смерті невідомі) –наймонументальніший твір української історико-мемуарної прози ХУП-ХУШ ст. відноситься до козацької історіографії. Це історичне першоджерело, перший том якого охоплює події 1648-1659 рр. на Україні. Другий том продовжує опис подій першого тому і закінчується 1700 роком. Книга містить довідковий матеріал, ілюстрована. Видання універсальне. Воно придатне для наукової роботи і для любителів рідної історії і культури.
Антологія «Барокова поезія Слобожанщини» містить повні збірки поетичних творів архимандріта Куразького монастиря Онуфрія, славетного харківського «козака-віршувальника» Семена Климовського та великого українського богослова, філософа й письменника доби пізнього бароко Григорія Сковороди. Ця книга створює панораму й напричуд цікаву картину старожитньої поезійної культури Слобідського краю.
Основу літературної спадщини Григорія Сковороди (1722-1794) становлять два збірники, віршовий («Сад божественних пісень») і прозовий («Байки Харківські»). В 60-ті роки він створив ряд інших віршів та пісень, здебільшого пов’язаних з викладанням поетики у Харківському колегіумі. До цього часу належать також латинські листи до М.Ковалинського.
Кн. 2. - 1994. - 558 с. (82’01(477) В 64 ) Фундаментальна праця академіка М.С.Возняка містить об’єктивний аналіз історії української літератури ХУ-ХУШ ст. Зокрема, зроблено докладний огляд розвитку української шкільної драми, комедії, духовної і світської лірики, історичної пісні й думи (козацького епосу), досліджуються українські літописи, хроніки, твори українського письменника і філософа Г.Сковороди.
Кн. 1 : Ренесанс. Раннє бароко. – 398 с. Кн. 2 : Розвинене бароко. Пізнє бароко. – 726 с. Праця Валерія Шевчука – це авторська історія давньої української літератури, створена письменником і перекладачем пам’яток старого письменства сучасною мовою. У книзі першій, що охоплює період ХУ1- першої половини ХУП ст. і оглядає літературу України у складі Річі Посполитої, простежується процес проникнення на наші терени ренесансових літературних форм, а разом із тим творення ранніх барокових при поєднанні поетики Середньовіччя та Ренесансу. Друга книга оригінального дослідження є історією літератури Козацької держави і охоплює другу половину ХУП ст., яку автор розглядає, як період розвиненого бароко, і ХУШ ст. – період пізнього бароко. Книга корисна для викладачів, студентів-філологів та широкого читацького загалу. 2. ЕРА НОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ (Х1Х-ХХ СТ). Х1Х століття витворило дві завершені культурно-історичні епохи – Романтизм і Реалізм та започаткувало наступну - Модернізм, який із злетами і занепадами охоплює ціле століття – від 1896 р. і до 1991 р. із вторгненням епохи Соцреалізму (тоталітаризмі) від 1934 р., коли на 1 з’їзді радянських письменників з подачі Горького і Жданова Соціалістичний реалізм було проголошено творчим методом радянської літератури і до кінця 80-х років. Утвердження 1991р. незалежної України і заперечення переважної більшості вартостей епохи Соцреалізму поклало початок нової епохи, умовно названої сьогодні, як Постмодернізм, започаткувало перехідний етап до епохи Вільного розвитку української літератури. З другої половини ХУШ ст. на Україну проникають ідеї Просвітництва. Характерною рисою просвітительської ідеології була безмежна віра у перетворювальну силу людського розуму й освіти. Одним із осередків формування нової суспільної і художньої думки на початку Х1Х ст. стає Харківський університет (заснований у 1805 році). Спадкоємцем усіх прогресивних традицій і творцем нової народної та реалістичної повісті в українській літературі 30-40-х років Х1Хст. виступив Г. Квітка-Основ’яненко. Дебютувавши як російський письменник, в 30-ті роки ставить питання про творення серйозної української прози. У його творчості виразно помітні дві стильові течії: бурлескно-реалістична і сентиментально-реалістична. Нову українську свідомість від загальної нормативності до осягнення її національної специфіки несуть твори Івана Котляревського, П. Гулака-Артемовського, Євгена Гребінки та ін. Співіснування реалізму з романтизмом визначало національну своєрідність українського літературного процесу 40-ві-60-ті років Х1Х с. Поява вже перших творів Шевченка об’єктивно знаменувала собою початок нової доби в історії української культури. Увібравши в себе найкращі традиції багатовікової народної творчості й писемної літератури, вирісши на грунті визвольних прагнень уярмлених мас, творчість Шевченка справила значний вплив на духовний розвиток народу, на характер і спрямування національної культури наступних поколінь. Еволюція Шевченка від романтизму до реалізму проходила шляхом розширення тематики його творів, поглиблення розуміння народності й національної специфіки характерів у їх конкретно-історичній, соціальній і психологічній зумовленості. В поезіях і повістях Шевченка реалізм утверджується як гостро сатиричний викривальний стиль, що й забезпечувало тоді найбільш адекватне відображення типових сторін самодержавно-кріпосницької дійсності. Шевченко завершив процес становлення нової української літератури й започаткував багато з того, що було в майбутньому в ній найжиттєздатнішого і найпрогресивнішого. Своєрідне місце в українській літературі посідає неординарна, суперечлива, а підчас і трагічна постать П.Куліша. Кулішеві належать починання в розширенні проблематики формування нових жанрів (започаткував жанр історичного роману–хроніки в «Чорній раді», збагатив українську поезію новими стильово-зображувальними і ритмо-інтонаційними засобами). Перші два десятиліття ХХ ст. осяяні раннім українським модернізмом. Література 20 - поч. 30-х років в Україні Східній і література 30-х діаспорна та західноукраїнська складає період розвиненого українського модернізму. З 30-х років українська література перестає бути одноцільною і розпадається на дві: одна тоталітарна, друга – в продовженні розвинутого модернізму (галицька, празька школа, нью-йоркська група, емігрантська). Одним із найперших виявів модернізму, точніше його провісником на Україні був декаданс (Іван Франко). Тривалий час в Україні декадентство вживалось, як синонім модернізму, а в поезії розчинилося у символізмі, який став найпотужнішою культурно-стильовою течією в період раннього Модернізму. Леся Українка заявила неоромантику, як стильову течію раннього Модернізму. До цієї течії відноситься творчість Ольги Кобилянської, Н.Кобринської, Михайла Коцюбинського, Марка Черемшини. Імпресіоністичний стиль в українській літературі започаткував Михайло Коцюбинський. Вороного часом називають імпресіоністичним символістом, Винниченка, Хвильового – імпресіоністичними неоромантиками. Український експресіонізм започаткував Василь Стефаник. У стельову течію експресіонізму частково вписується творчість Миколи Куліша ( «97»), проза М. Хвильового та Т.Осьмачки. Генетичні витоки теорії українського символізму йдуть від філософії Г.С.Сковороди. У символічному ключі працювали Євген Плужник, Тодось Осьмачка, Павло Тичина ( збірка «Сонячні кларнети»). У панорамі української літератури ХХ ст. займають чільне місце неокласики і неокласицизм. До неокласиків належать Микола Зеров, Михайло Драй-Хмара, Юрій Клен, Максим Рильський. Письменники жодного іншого угрупування, напрямку початку ХХ ст. не мали такого високого освітнього цензу, такої широкої ерудиції, енциклопедичних знань. Вони займались оригінальною поетичною чи прозовою творчістю, всі були першорядними перекладачами, писали ґрунтовні наукові літературознавчі і літературно-критичні праці, вели плідну науково-педагогічну діяльність. Неокласики втікали в товщу тисячоліть минулого світової культури. У перші два десятиліття ХХ ст. в українській літературі в річищі неоромантизму постає дивовижна орнаментальна, точніше орнаментально-декоративна проза, представлена творчістю Архипа Тесленка, Гната Хоткевича, Марка Черемшини. Побіч з цим треба відзначити творця психологічної прози О.Кобилянську. Із неоромантиків треба визначити прозаїка Богдана Лепкого, поетів Ліну Костенко і Василя Симоненко Напряп сюрреалізму в українській літературі втілював ВасильБарка . Творчість Василя Стуса стала найвищем здобутком пізнього модернізма, його завершенням. 9. Квітка-Онов’яненко, Григорій. Повісті та оповідання; Драматичні твори / Григорій Квітка-Основ’яненко. – К. : Наукова думка, 1982. – 541 с. - (Бібліотека української літератури). ( 821’02(477) К32) Літературні заслуги Г.Ф. Квітки-Основ’яненка (1778-1843) визначають, насамперед тим, що він був основоположником художньої прози в новій українській літературі і відомим драматургом. Творчість Квітки-Основ’яненка відбиває багато визначальних рис історичної своєрідності його епохи, життя всіх прошарків тогочасного українського суспільства на рівні губернії. У комедіях 20-30-х років Квітка-Основ’яненко проводить ідею викорінення дворянсько-чиновницьких зловживань у губернії .За принципами і способом художнього зображення дійсності прозові твори діляться на дві основні групи: бурлескно-реалістичні оповідання й повість і сентиментально-історичні повісті. Твори «Маруся», «Конотопська відьма», «Козир-дівка», «Сердешна Оксана», «Сватання на Гончарівці» та «Шельменко-денщик» - яскраві перлини української літератури. |
|
РОБОЧА НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА з дисципліни Історія української літератури... Мета курсу. Дати студентам наукові знання історії, особливостей розвитку новітньої української літератури, починаючи з 20-х років... |
Урок української літератури в 5 класі підготувала вчитель-методист... Тема. Василь Симоненко – витязь молодої української поезії. «Цар Плаксій та Лоскотон». Казкова історія і сучасне життя. Характеристика... |
|
«СОПРЯГАТЬ НУЖНО …» Досвід з інтеграції курсів зарубіжної та української літератури Упорядники: Бурлакова І. О., Пуліна Г. О., викладачі зарубіжної і української літератури Міського юридичного ліцею, вчителі вищої... |
Уроку з української літератури 9 клас Тема: Давня українська поезія Семен Климовський. „Їхав козак за Дунай”- зразок давньої української поезії. Іван Величковський. Фігурні (курйозні ) вірші. Теорія... |
|
Інтерактивні технології на уроках української мови та літератури Анотація. У статті описано досвід використання інтерактивних методів навчання на уроках української мови та літератури з метою активізації... |
З української літератури для 8 класу Програма для загальноосвітніх навчальних закладів (класів) з поглибленим вивченням української літератури. 8-9 класи / Програму підготували... |
|
З української літератури для 9 класу Програма для загальноосвітніх навчальних закладів (класів) з поглибленим вивченням української літератури. 8-9 класи / Програму підготували... |
З української літератури для 9 класу Програма для загальноосвітніх навчальних закладів (класів) з поглибленим вивченням української літератури. 8-9 класи / Програму підготували... |
|
МИКОЛАЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО... ... |
Завдання асоціативного характеру як спосіб розвитку творчої діяльності... Завдання асоціативного характеру як спосіб розвитку творчої діяльності учня на уроці української літератури |