|
|
Скачати 130.98 Kb.
|
| Тема. Відгук на твір мистецтва 11 клас, українська література Мета Ознайомити учнів із творчістю Катерини Білокур, розкрити геніальність її таланту; формувати навички написання відгуку на твір мистецтва, виховувати гордість за народні таланти. Обладнання: мультимедійні засоби Хід уроку І. Оголошення теми, мети уроку. Цілевизначення Вступне слово вчителя. Кожна інтелігентна людина, яка є патріотом своєї держави, має знати не лише історію свого народу, але і його геніальних представників, які своєю творчістю звеличували і представляли цей народ у світі. Саме такою і була Катерина Білокур. У своїй країні в той період мало кому відома сільська художниця, але перед якою схиляв голову Пабло Пікасо, який, побачивши її картини, захоплено вигукнув: "Якби ця художниця творила в моїй країні, її знав би увесь світ". То в чому ж феномен цієї майстрині? Завдання уроку: 1. Дізнатися про художницю і її творчість. 2. Переглянути картини, обрати одне їз полотен, яке сподобалось, і написати на нього dluer/ ІІ. Сприйняття, осмислення, засвоєння матеріалу 1. Віртуальна екскурсія на персональну виставку Катерини Білокур 1 учень-екскурсовод. Біографічна довідка про художницю (Слайди №1,2) У селі Богданівці (нині Київська область) 7 грудня 1900 р. у день ангела великомучениці Катерини в сім'ї Василя Йосиповича Білокура народилася донька. За звичаєм назвали її Катериною. Можливо, коли б не ім'я, все було б по-іншому - вийшла б заміж (женихів-бо не бракувало), зігріла теплом свого щедрого серця чоловіка і діточок на радість старим батькам... Проте доля виявила до неї небувалу щедрість - обдарувала непересічним талантом художниці і водночас послала й тяжке випробування: не розуміли її рідні і близькі -докоряли, сварили і кпили... В одному з листів вона писала: "...я в таких обставинах живу, що сам би біс на моєму місці сказився б". Затято відстоювала свою любов до "святого малярства", а те, що не отримала дитиною не лише спеціальної, а й загальної освіти, сама за подарованим кимось букварем навчилася читати й писати (дід з батьком вирішили не віддавати дівчинку до школи, "щоб даремно не рвала чобіт і свитки"), було її нещастям і, можливо, водночас спасінням для самобутності художника. З часом постала перед Катрею нелегка проблема: малювання чи одруження. Вона прагнула поєднати їх, але жоден претендент на її руку і серце на це не погоджувався. У відповідальний час життя ближчої людини, ніж славетний Кобзар, не знайшлося, кинула в хаті сватів і поїхала на його могилу до Канева. "Як живому Шевченкові розказувала, що як я хочу стати художником, але на цих доріженьках як не терен, то колючки, то камінці гострі! А ті люди, серед яких я живу, не розуміють мене, я між ними як чужа..." (З листів Катерини Білокур). У бібліотеці подружжя Івана Григоровича та Ніни Василівни Калит, що приїхали вчителювати в Богданівку й полюбили обдаровану дівчину, заохочуючи то до малювання, то до театру, Катря вперше побачила Шевченків "Кобзар", дізналася, що батько Тарас був не лише геніальним поетом, а й визначним художником. Відтоді Шевченко став для неї взірцем на все життя, її доля була схожа на його долю: "випала" зі свого середовища, яке належалося за народженням, а в гідне її таланту, її духовних якостей так повноправно і не ввійшла. Шевченко хоч на схилі літ хотів зазнати щасливого подружнього життя, та не вдалося. І Катерина, будучи вже уславленою художницею, автором багатьох полотен, перед якими німіли в зачудуванні в мистецьких салонах Києва, Москви і Парижа, симпатизує то мистецтвознавцеві, то письменникові, листується з ними, іноді побіжно зустрічається, але далі стосунки не заходять: раніше на заваді подружньому щастю стояло покликання художниці - в ній бачили лише жінку, тепер же світова слава унікальної художниці лестила її друзям-чоловікам, але ніхто не бачив у ній жінку для подружнього життя. Вона ж до самої смерті мріяла про друга життя, чекала на його допомогу. Сім'я Білокурів мала дві з половиною десятини землі, худобу, хату "під бляхою" і в Богданівці вважалася заможною. Батько до колгоспу не вступив, не були жодного разу на колгоспному полі ні мати Якилина Павлівна, ні Катерина (хоча пізніше в офіційних документах змушена була звати себе колгоспницею, бо інакше не дали б їй ні ордена "Знак Пошани", ні грамоти Президії Верховної Ради УРСР, ні звання "Заслужений діяч мистецтв УРСР"). 1932-1933 рр. родина пережила відносно благополучно, проте не могла Катерина не потерпати за людей, як під час голодівки нагло йшли в небуття цілі сім'ї, не залишаючи після себе й сліду. Коли нещастя минулося, восени 33-го року визріло остаточне і безповоротне рішення, про яке й повідомила батькам :"Оце вже я далі відкладати не можу, я буду вчитись малювати" (3 автобіографії). Батьки сприйняли це рішення як виклик: "Та на тебе люди будуть тюкать! Бо де ж таке видано, де ж таке чувано в світі білому, що темна, неосвічена баба-селянка та щоб була художником?! Та туди треба не з такими головами, як у нас!" (З автобіографії). Отже, довелося з батьками стати на прю. У 1934 р., щоб налякати матір, пізньої осені пішла в Чугмак топитися і, пробувши довго у крижаній воді, заробила болячку ніг на все життя. Хоч топитися не хотіла - "хотілося взнати,, чи буду я художником". Потяг до малювання відчула у 8-10 років. Якось у шкільному зошиті брата побачила намальованого коня й собі заходилася малювати коней, запряжених у возах і санях, незчулася, як увесь зошит перетворився у картини. Щоб показати братові, порозвішувала їх на печі. Та Гриць з плачем побіг до батька, той побив Катрю і суворо заборонив малювати. І вона не малювала, хіба коли крадькома. Але покликання, що прокинулося так рано, її не відпускало: "Як найде на мене, як то старі люди кажуть, той штих - куда я не йду, що я не роблю, а те, що я надумала малювати - слідом за мною. Та й спати ляжу, а воно мені вчувається, а воно мені ввижається, та нібито щось до мене промовляє, щоб я його не кидала... То було вкраду в матері полотна та візьму вуглину та залізу куди-небудь у затінок, щоб мене ніхто не бачив і не чув, та й почну виводити чорним по білому і хати, і млини, і дерева. А іноді таке на мене найде, що почну малювати щось таке, якою кажуть, фантастичне, - то смішне, то страшне, а іноді таке дивовижне, таке привабливе, що й надивитись не можна! І розвішаю я ті твори свої в тім затінку, і дивуюся з них і плачу над ними, /регочуся, як божевільна, що зуміла таке витіять! Були випадки, що в такому екстазі мене ловили!.." - так пізніше напише К.Білокур в автобіографії. З плачем і сварками виборола-таки собі право малювати не лише в неділю, а й у будні, коли не було нагальної роботи ("Пряла, ткала, білила, шила, копала, садила, полола, збирала і все діло робила, а в прогалинах між цим ділом училася малювати. І за це мене звали стервигою, паразитом ,лежнюгою..."(з автобіографії). 2 учень -екскурсовод - початки творчості Як і в кожного художника-початківця, та ще й самоука, все виходило не так, як хотілося. Було від чого опустити руки, людина менш настирлива, менш наполеглива відступилася б, але не Катря: "Вечорами пряду, а вдень вчуся малювати. Малювання виходить грубе. Очі мої і серце вимагають чогось кращого, а руки ще не привикли слухать волю розуму мого і виводили таке -хто й зна що. А я від цього сердилась, хватала мою невдалу роботу, рвала, кидала, топтала, а потім обдумувалась: збирала, склеювала, плакала над нею - і знов же над нею заходжувалась працювати" (З автобіографії). дивитися на явища природи новими очима, узагальнити, творчо доповнити в уяві й майстерно перенести на полотно. Невідомо, хто давав Катерині перші уроки: чи вчитель Іван Калита, який трохи малював, чи художник із Смотриків, що малював ікони. А найбільше вчилася у природи: скрупульозно досліджувала будову кожної квіточки, кожної пелюсточки й листочка, спостерігала й аналізувала різницю в кольорах кожної рослини, залежно від пори року і дня, за сонця і в хмарну днину, під час заграви й при місячному освітленні. Відкривала для себе секрети техніки живопису, композиції й малюнка. Перші роботи малювала на фанерних дощечках олійними фарбами, рослинними (з бузини, буряка, калини, відвару цибулиння, трав) фарбами та вугіллям - на неґрунтованому полотні (про те, що його потрібно ґрунтувати, дізналася лише в 1934 р., а спеціальний папір для малювання побачила в Києві в 1949 р., будучи вже відомою художницею). її учнівські роботи скоріше схожі на етюди, але і в них є головне характер, настрій. Це - портрети рідних і односельців.. Певно, Катерина і сама була невдоволена першими спробами, бо вже в наступній картині ("Квіти за тином", 1935 р.) вона уникла цього недоліку: квіти за тином, осяяні вранішньою росою і першими промінчиками, буяють на всю височінь полотна, однаково таємничі й гарні. Тут і городні троянди, і ружі, і скромні ромашки, і травичка. Кожна деталь, кожна квіточка вміло й тонко виписані. Щоб збагнути закони малювання, годинами, коли траплялося приїхати до Києва, простоювала в музеях. За словами мистецтвознавця Марії Долинської, "як художник, вона тонко відчувала рух і характер пензля великих майстрів: заклякши біля картини, вона творчо працювала - проникала в таємниці ґрунтування полотна, самої композиції, співвідношення кольорів у ній". Пензлі робила сама, подібні до голки, з котячих чи ховрашиних волосинок і вишневих гілочок, казала: від тоненьких пензликів тонкі й ніжні лінії, ними легко робити тони й напівтони. Так пізніше передавала свої секрети ученицям, відзначаючи, що "тягла свій віз пізнання основ мистецтва самотужки". Двічі-тричі на тиждень збиралися у неї в хаті дівчата. Наставниця приносила щось із домашнього начиння (миски, горщики, кухлі, заповнені городиною), овочі або фрукти, звертала увагу на їхні обриси, світло й тінь, обговорювала передачу форм і ліній, особливу увагу звертала на передачу кольору предмета на освітлених і неосвітлених місцях. Розповідала про художників: Перова, Сєрова, Шишкіна, Рєпіна, Левітана, Полєнова, "Московський дворик" якого особливо любила. Вчила: "Не робіть, дітки, різких ліній, не треба контрастів. Гляньте, як на столі все природно - так і малюйте!" - "...вчила нас "розмивати" темні лінії... вказувала на недоліки, при цьому не беручи до рук ні фарб, ні пензля, ні олівця...Катерина Василівна хотіла, щоб ми до всього доходили самотужки, як і вона сама" - згадувала Ганна Самарська-Косяченко. Свою третю роботу - "Квіти" - у 1936 р. Катерина Білокур надіслала в дарунок Максиму Горькому, на яку пролетарський письменник не звернув ніякої уваги. А між тим у творчості Катерини став утверджуватися своєрідний творчий стиль, якому властива життєрадісність, гармонійність кольорів, казкова фантастичність, стрункість і поетичність композиції. На картинах переважають квіти, які кожен з нас не раз бачив у квітниках, на городах, в гаю, саду, лісі, полі, але такого сусідства, розмаїття кольорів, поєднання садових і польових квітів у природі не зустрічаємо. Проте, дивлячись на картини художниці, ми цього навіть не помічаємо, настільки вони органічні. Не отримавши очікуваної допомоги від Горького, Катерина наполегливо і вперто працює не покладаючи рук. Торуючи шлях своїм коханим дітям-полотнам, надсилає Оксані Петрусенко листа й малюнок кетяга калини як ілюстрацію до чудового романсу у виконанні Оксани "Чи я в лузі не калина була?". На велике щастя Катрі і наше з вами, співачка не поставилася байдуже до того листа. Завдяки Павлу Тичині та Василю Касіяну Катерина Василівна потрапляє в опіку до Полтавського і Республіканського центрів народної творчості. її роботи викликали справжню сенсацію спочатку в Полтаві, а згодом у Києві, Москві і Парижі. Катериною починає опікуватися Василь Нагай, директор УБНТ, який з часом став директором Державного музею українського народно-декоративного мистецтва. Він купував для неї полотно, розчинники, фарби і навіть домовлявся про автобус для поїздок до Києва та паливо на зиму, був її опорою і бідою водночас. Бідою, бо намагався втиснути її творчість у прокрустове ложе народної творчості. Вона ж все життя мріяла стати професіоналом-живописцем і стала ним. "Як дивовижно прекрасно зображує Катерина Василівна кожну квіточку, її обриси такі прекрасні, а барви такі ніжні тремтливі, тональні градації доведені до віртуозності, а легко прокреслені лінії на пелюстках і листочках заледве помітним колір малюнком дають зримість своїх форм, що підкреслює красу і життєвість квітки. її картини з квітів сприймаються мовби живими квітами! На них відчувається волога, а іноді й полиски вранішньої роси. Дивлячись на них, ви мовби відчуваєте їх запах, свіжість повітря... А група квітів, об'єднана своєрідною композицією, створює справжню світломузику життя квітів. А це означає не сліпе копіювання натури, а глибоке її творче осмислення й узагальнення, доступне лише геніям", - писав мистецтвознавець Матвій Донцов. Співробітниця музею народно-декоративного мистецтва Кулішова була свідком гострої розмови між Нагаєм і Катериною: - Не пишіть ви ні портретів, ні пейзажів, на це ви не вчилися: /є художники, які це краще за вас роблять, а малюйте лише квіти й натюрморти. - Хіба вже я так погано пишу портрети й пейзажі? - То не має значення, все одно ми у вас портрети і пейзажі закуповувати не будемо. Для Катерини це прозвучало як наказ і вирок, бо грошима від продажу картин (образливо мало - всього по 300-400 крб. за полотно) платила за квартиру братові, залишаючи собі дещицю лише на фарби і розчинники. Художниця не мала в чому вийти між люди: "Щоб куди поїхати, в мене на те нема в що ні вбутися, ні вдягнутися, запнутися. Старчиха, жебрачка краще вдягається, аніж творець тих чудових картин..." 3 учень - "відвідувач" виставки описує картину, яка сподобалась. - Мене найбільше вразило полотно "Квіти за тином" За тином -жоржини, мальви, півонії, лілії, троянди, тюльпани, іриси, кручені паничі... Знайшлося місце й скромній ромашці, духмяному горошку, настурції, чорнобривцям, флоксам, польовим сокиркам та дзвіночкам. Художниця зібрала їх усіх разом, запросивши із саду, поля, луки, лісу. Ось лягла на тин на дрібному голчастому листочку квітка трав'янистої півонії. Наш погляд так і тягнеться до неї. бо вона тут, мов пташка на гніздечку. Квіти, розкидані за тином, одна за одною випростали свої стебла й погналися догори. Ліворуч (вищі від усіх) три мальви тягнуться до блакитного, з легкими хмаринками, неба. їхні круглі голівки обліпили міцні стебла й широко розгорнули свої пелюстки різно-рожевих відтінків. Одні квітки розкрились уповні, інші тільки-но виткнулися зі своїх чашечок, а ті, що вгорі стебла ще пуп'янки - невеличкі зелені кульки-грудочки. Настане час і для них - вони розквітнуть. На зеленому килимі листя чітко вирізняються темно-червоні голівки-м'ячики жоржин. Вони нахилили своєю вагою гнучкі тонкі стебла й гойдаються-хизуються на них. Спробуйте полічити; скільки ж розквітлих жоржин намалювала Катерина Білокур за тином? Я-от нарахувала сім квіток. Із ними сусідить жовта рудбекія. її золота голівка-куля має багато пелюсток. Між жоржинами квітнуть рожеві троянди, а трохи нижче - півонії, тюльпани та жовта лілія. Ці квіти немовби про щось розмовляють між собою. Три плямисті лілії із закрученими догори пелюстками, що здаються вологими від роси, торкнулись ірисів своїми довгими тичинками-віями. Білі та фіолетові іриси підняли троє пелюсток-гребенів догори, а троє пелюсток-борідок опустили донизу стебла. Може, саме через це їх іще називають півниками? А де художниця зобразила квіти, схожі на лілії? Так, біля жоржин з правого боку виглядає посестра лілії - квітка лілейника. Суціль обкрутили кручені паничі тоненьку гілочку, міцно вчепилися за неї. їхні квіти - то сині грамофончики зі світлою серединкою-трубочкою. Придивіться: від середини відходять п'ять червоних промінців й утворюють зірку. Темно-зелене листя нагадує сердечки. Посеред тину біля грубого кілка-основи примостився тендітний духмяний горошок. Розкрив свої здивовані ротики й розглядає все навколо: ось там гарну квітку побачив, а з іншого боку- ніби ще краща. До горошку схилила голівку біла айстра з жовтою серединкою-оком, розвіяла свої "спіднички" з дрібних пелюсток. Жовтогарячі настурції з круглими листочками аж за тин спустилися, аби побачити: що ж там за ним росте? А що ж там, діти? Я-от побачила тоненьку травичку, яка розвіяла свої квіти-вінички; до неї причепилася біла берізка з квіточками, які нагадують кручені паничі. А біля них цілюща трава - грицики. Художниця знайшла місце на своїй картині й зеленій травиці. Яка ніжна, тендітна й тоненька кожна травинка! А хто ж то сів на квіточку настурції? Гостем на ній метелик із білими крильцями. 4 учень - опис картини "Снідання" Вдивіться в зображене на картині. На краю стола лежить на білій скатертині хлібина, від якої відкраяли скибку; поряд - миска картоплі, редиска, огірки. Пахучий, м'який житній хліб панує, володарює тут. Він виконує головну роль у картині. Здається, такого пухкого, запашного, смачного хлібця ми ще не куштували. Форму хліба повторює череп'яна миска зі звареною молодою картоплею. Картоплини гладенькі, з рисками-заглибинками - вічками. Деякі розварилися, розтріскалися й парують. Легкі струмочки пари піднімаються вгору й тануть на синьому тлі. Перегукується своєю формою з хлібом ще й глечик, розмальований рослинним візерунком. Рідне село художниці - Богданівка - на той час було Полтавської області. А Полтавщина, й, зокрема село Опішня, славилися своїми гончарними виробами, своєрідними за формою й гамою кольорів -жовто-коричнево-зеленою. На білій тарілці - кружальця редиски та два квашених огірки. Придивіться уважно до кружалець редиски. Так; він схожий на паморозь на вікні. Червоний колір шкірки та білий кружалець редиски створюють своєрідний контраст. Відрізаний шматочок огірка оливкової барви лежить зверху. На ньому видно довгасті білі насінини, перетинки й узагалі всю будову огіркового м'якуша. Зуміла майстриня передати й соковитість цього овоча. Букет півоній у глибині простору як доповнення до композиції створює затишок, красу, додає свого тонкого квіткового аромату до запахів страв. Півонії стоять у скляній банці, крізь її стінки видно стебла й листочки квітів. Навіть ребристий візерунок скляної посудини передала художниця й цим перетворила її на вазу для квітів. Найцікавіше те, що художниця зуміла передати не лише кольори та форми предметів. Вона зобразила повітря, запахи й смаки: "дихає" пористий хліб, пливе над картоплею пара, відчуваються солоний смак огірка та гіркуватий -- редиски. Ми з вами не знаємо, що там у глечику й у кухлі, з якого виглядає держак дерев'яної ложки. Може, там сметана або кисляк? Що смакує до картоплі? А може, там потовчений часник із зеленим кропом? Я б покришила кріп, додала олії й присмачила картоплю. Зрештою, що кому до вподоби. А вам? Художниця запропонувала обрати приправу за своїми уподобаннями й здогадатися, що ж міститься в посудинах. У картині використані і сині, й червоні, й білі, й вохристі кольори. Холодні сині й гарячі червонясті тони разом витворюють спокій, затишок, об'єднують усі предмети в одну групу. Розмаїття білого та вохристих кольорів у картині налаштовують на святковий настрій. Колір хліба перегукується з кольором дерев'яного столу, кухля, горнятка. Білі тони редиски, картоплі, тарілки, скатертини переконують нас у тому, який різний буває білий колір: він і теплий, трохи жовтуватий, як картопля, і білосніжний, чистий, як м'якуш редиски, й аж синій у складочках скатертини та на тарілці. Не забула художниця і про темний червоний колір. Він у неї не загубився, але й не палає. Спокійніші темно-червоні квіти півоній перегукуються з червоною шкіркою редиски із намальованою на боках глечика квіткою. Все тут на місці, у злагоді одне з одним, НІЧОГО зайвого чи випадкового. 5 учень - враження від картини " Кавун, морква, квіти" Перед вами один з натюрмортів Катерини Білокур. Тільки така самобутня майстриня могла організувати "зустріч" рослин, які в природі в одному часі ніколи не здибуються. Пензель української чарівниці витворив справжню казку, Мабуть, розгадала художниця думки та мрії розкішних запашних півоній, що розквітають у садах пізньої весни. Вони, виявляється, хотіли побачити найбільшу ягоду, що росте на городі й достигає аж наприкінці літа. Найбільша ягода, звісно, кавун! А чомусь таки квітам здалося, що вони мають бути чимось схожі з кавуном... Як ви гадаєте, помилилися півонії чи ні? Придивімося, поміркуймо: чим саме ці пишні круглоголові квіти нагадують кавун? Звернімо увагу на колір та форму квітки й кавуна. Чи є між ними подібність? Художниця ретельно виписала кожний прожилок на пелюстках та листочках квітів, на кавуновому м'якуші. Червоно-рожеві пелюстки півоній перегукуються із соковитим, солодким ну? ром кавуна. Буйне зелене листя ґречно вітається із зеленою смугастою шкіркою круглого, гладенького товстуна, знайомиться з ним. Ми не відразу помічаємо сусідів найбільших - головних об'єктів на картині. Що то за дрібні червоногарячі ягоди української землі виглядають з-поміж стебел та листя? Та це ж наш калина! А долі до кавуна горнуться морква, буряк, що достигають аж восени. Вони також захотіли побачити гарні квіти, тож їм знайшлося місце на картині. Жодного зайвого предмета н цій зустрічі немає. Ніщо не заважає одне одному. Тут панують мир, супокій, радість. ІІ. Ознайомлення з методикою написання відгуку 1.Опрацювання пам'ятки "Як писати відгук про твір мистецтва". 2. Робота над текстом твору: а) підбір синонімів: художниця, майстриня, мисткиня; картина - полотно, твір; б) розгляд композиції картин: поняття про передній план, задній план, центр; в) обговорення композиції відгуку: вступ, опис картини, враження від полотна. ІІІ. Перегляд картин і вибір для опису ІV. Написання відгуку на чернетці V. Підсумок уроку. Незакінчене речення : "Сьогодні на уроці я дізналася про…" "Я зрозуміла, що …", " Найбільше мене вразило…" VІ Д.З. Написати відгук. |
|
Катерина Білокур «Рідне поле» Учні знатимуть: що таке відгук, офіційний відгук, відгук на твір мистецтва; будову тексту відгуку, основні відомості про народну... |
Тема. Відгук на картину Тараса Шевченка «Катерина» Мета Мета: ознайомити учнів із визначенням відгуку як жанру публіцистики, вчити складати відгук на мистецький твір; формувати інтерес... |
|
Або Майже двадцять років тому… Менандра «Щит». Відтак влітку 1979 р провідною науковою установою, яка дала б відгук на дисертацію, було визначено Київський держаний... |
Урок розвитку зв’язного мовлення Твір з елементами опису зовнішності людини «Моя матуся» Мета: вчити писати твір з елементами опису зовнішності людини (мами); збагачувати активний словниковий запас; розвивати мовлення... |
|
Календарно-тематичне планування з української літератури (7 кл.) І семестр Вступ. Художній твір як явище мистецтва, новий ірреальний світ, створений письменником |
Суб'єкти авторських відносин Право на твір належить його творцеві, тому, хто написав книгу, картину, створив музику, скульптуру, аудіовізуальний твір |
|
Уроку Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови Мета: дати учням загальне уявлення про культуру, мистецтво як складову частину духовної культури людини, про види мистецтва та їх... |
Тема. Василь Барка. «Жовтий князь» Саме роман «Жовтий князь» повертає нам історичну пам’ять про голодомор 1932-1933рр. Це книга пам’яті мільйонам «безвинно убієнних»... |
|
1. Невеликий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву... Епічний прозовий твір (рідше віршований), який характеризується однолінійним сюжетом, а за широтою охоплення життєвих явищ і глибиною... |
Тема: "Україна в огні" твір про трагедію українського народу Мета Мета: Опрацювати вершинний твір О. Довженка; виховувати любов до рідного краю, національну гідність і свідомість; розвивати творчу... |