АНОТАЦІЯ
Урок з розвитку зв*язного мовлення «Стаття в газету на морально – етичну тему «Повага й любов до рідного слова», 11 клас.
Нині не авторитетно й не переконливо звучить слово на захист рідноі мови й
культури. Варто уважно прислухатися до думки людей, яким наболіло може
більше , ніж іншим, бо більше передумали : скільки і чому ми втрачаємо там,
де , здавалося б, маємо тільки знаходити, використовуючи неабиякі можли-
вості вільного розвитку рідноі мови.Нехай розвиток зв*язного мовлення допоможе нам у цьому.
УРОК З РОЗВИТКУ ЗВ*ЯЗНОГО МОВЛЕННЯ. СТАТТЯ В ГАЗЕТУ НА МОРАЛЬНО – ЕТИЧНУ ТЕМУ. . «ПОВАГА Й ЛЮБОВ ДО РІДНОГО СЛОВА ?..»
11 КЛАС
Одного разу натрапила на слова В.О. Сухомлинського : «Без поваги, без лю-
бові до рідного слова не може бути ні всебічноі людської вихованості, ні ду-
ховноі культури …»
Чому ж останнім часом відчувається зневага і занепад української мови ?Свід
ченням цього є тривожні подіі в Парламенті, голодування справжніх патріо-
тів на Майдані.
На Украіні традиційно велика повага до людей інших національностей, до іх-
ніх мов і літератур.І коли віддячують тим же, таких людей завжди розуміють,
ідуть ім назустріч. Не пригадую випадку, коли б до дитини, яка раніше укра-
інськоі мови не вивчала, але поважає нашу культуру ( це йде, як правило, від
батьків ), ставилися недоброзичливо, чи упереджено із-за того, що пізнання
нового для неі слова дається ій непросто. Така людина, хоч мала, хоч велика,котра , попри все, прагне оволодіти мовою тих, серед кого живе, - завжди викликає прихильність. І навпаки, при недбалому ставленні , особливо – зверх-ньому, зневажливому і слово нове ій дається важко, і люди до неі наче несправедливі, безпричинно упереджені, і стосунки батьків зі школою не такі щирі й зацікавлені.
Так, у нашій краіні, як, мабуть, і в кожній, поважають російську, єврейську,
польську, білоруську, мови всіх народів. Згідно з етикою, культурною люди-
ною є та, котра знає мову народу, на територіі якого вона проживає.
Суто по-людському тут можна поспівчувати тим, хто свідомо обмежує себе :
недооцінка української мови надзвичайно серйозна прогалина в загальній
культурі людини. Скільки вона втрачає, проживаючи на територіі іншої краї-
ни. Люди позбавляють себе можливості прилучатися до живоі спадщини сві-
товоі культури великого народу, до живого неперекладеного на іншу мову,
а отже, не розтраченого у своій першооснові Кобзаревого слова, творінь Ско-
вороди, Франка, Лесі Украінки.
І тут у нас далекувато до гараздів, бо ж призабуває рідну мову навіть дехто
з українців. Я – українка, я люблю Украіну і гидко дивитись, як народ зі шкі-
ри лізе, щоб доконати рідну мову. Батько й мати українці, а сина записують
росіянином, віддають у «руську» школу…
Банальна ситуація. Пролунав дзвінок на урок. Я зупинилась біля дверей ідаль
ні. Минуло кілька хвилин уроку, а чути безтурботний гомін.
Куди поспішати ? Що, не встигнемо наслухатися про високу майстер-
ність Шевченка ?- саркастично висловила своє ставлення до видатного поета
старшокласниця.
Аніж вислуховувати докори : не любите українську літературу, то кра-
ще «пасувати» , - в*ідливо підкинула інша. – У російській школі ця сільська
мова взагалі ні до чого.
Не зрозуміла, - втрутилася я. – Поясніть.
Четверо дівчат спокійно дожовували пиріжки.
Справді, а кому ця мова потрібна ? – зневажливо лінькувато процідила
третя старшокласниця, - от англійська, французька !..
Якщо вам легше спілкуватися англійською, будь ласка , - я ледве стри-
мувала себе. Спробуємо зрозуміти, звідки у вас неповага до материнської мо-
ви.
Годі доводити , що «шанувальниць» французької, котрі зневажають мову ма-
тері, не може поважати жоден культурний француз. Так само, як і англієць,
японець, хоч би й «шанувальниці» знали іхні мови краще них.
На жаль, не перевелися ще і , либонь, не скоро переведуться ті росіяни, фран-
цузи, англійці, які завжди напоготові підлити масла у вогонь. Нещодавно слу
хаю телевізор, і милозвучним голосом «доброзичливець» просторікує : «Укра
іна не здатна протистояти процесові нейтралізаціі своєі мови, культури. Що казати про робітничий Донбас чи татарський Крим, коли в Києві більшість розмовляє російською мовою…»
У такій ситуаціі необхідно збагнути себе, свою роль, своє місце в нелегких не
відворотніх процесах сьогоднішнього дня. Або іншими словами – в повернен
ні від ненормального до норми.
Заходжу в маршрутку. Звертаюся до водія із проханням стати на зупинці.
Той тричі перепитує з осоружним українським акцентом, вдаючи, що не вто-
ропає, коли мовлять до нього не російською.
Вдома знову з телевізора чую виступ депутата, який говорить українською
мало не як іноземець, з більш ніж яскраво вираженим російським акцентом.
Тут уже не просто ріже слух – змушує червоніти.
Люблю бувати у Львові. Не раз замислювалась : чому в місті, де стільки сто-
літь люди гнули спину під чужинцями, зберегли більшу любов і повагу до
слова рідного, ніж у столиці ? Адже тут у школах навіть плакати сповіщали
про те, що заборонене рідне слово, як, до речі, і на цісарській Буковині. За не
послух – напоготові різка. Чому ж цей край у плані національноі гордості на
більшій висоті, чому ж тут шкільна форма – вишиванка ?!
Ми без іноземців самі продовжуємо себе «окупувати» , одягати кайдани на
свою національну совість і свідомість. На жаль, і понині не завжди в спромо
зі позбавити себе тієї «окупаціі» , по інерціі добровільно орієнтуючись на все
могутнього депутата, який звертається українською з російським акцентом.
Звісно, не все одразу робиться. Однак прикро, що сьогодні досить часто мож-
на зіткнутися зі зневажливим ставленням до української мови не лише з боку
окремих росіян, чи представників інших народів. Хіба справді так уже рідко
бачимо, коли сам українець має свою мову мало не за другорядну, неавтори-
тетну, сільську…Тож хочеться перефразувати слова глибоко національного
і водночас глибоко інтернаціонального, багатьма любимого поета Василя Си-
моненка : «Велика, священна і прекрасна любов до рідноі мови жила,живе і буде вічно жити в усіх чесних і щирих серцях»
Хай же буде щодо рідного слова за Симоненком :
І тобі рости й не в*януть зроду,
Квітувать в поемах і віршах,
Бо в тобі – великого народу
Ніжна і замріяна душа.
ВЧИТЕЛЬ УКРАІНСЬКОІ МОВИ
КОЛЕСНИК О. В.
м. Кривий Ріг
|