|
|
Скачати 205.72 Kb.
|
|
В. Винниченко — політик і письменник Мета уроку: навчальна: познайомити учнів із життєвим шляхом видатного українського письменника і політичного діяча В. К. Винниченка, біографія якого є надзвичайно цінним матеріалом для розмірковувань на світоглядну та морально-етичну тему; розвиваюча: вироблення навичок проблемного розуміння матеріалу, розвиток вмінь аналізувати, порівнювати, робити висновки; виховна: розвивати творчу уяву; виховувати культуру спілкування, вміння не тільки правильно й виважено говорити, а й слухати іншого; дидактична: розробка різних рівнів інтеграції вказаних дисциплін, створення органічності змістовних зв’язків всередині кожного з блоків уроку, відпрацювання техніки «режисування» для розкриття теми уроку. Методичний коментар (історія й українська література) Авторська інтерпретація теми уроку: «Чесність з собою» — життєве кредо В. Винниченка-політика та В. Винниченка-письменника. Типологічні характеристику уроку: • За жанровою спрямованістю — урок актуалізації знань в умовах проблемної ситуації. • За навчально-діяльнісною настановою — узагальнюючо-пошуковий. • За формами навчальної діяльності — евристична бесіда, застосування отриманих знань при вивченні нового матеріалу, тематичне розширення уроку у зв’язку з введенням соціокультурного контексту, аналітична підготовка до виявлення змістової проблеми, елементи багатоаспектного бачення отриманої інформації. • За предметною характеристикою — інтегрований, бінарний. • За формами спілкування учня й учителя — співробітництво, пошук адекватної технології для вирішення виявленої проблеми на зіткненні двох дисциплін. • За рівнем особистісно орієнтованого впливу — «режисування» постійного емоційного відгуку і контакту, реалізація різних комунікативних технік в умовах відкритості вчителів і учнів, компетентнісне бачення матеріалу обома сторонами. Мета уроку: навчальна: познайомити учнів із життєвим шляхом видатного українського письменника і політичного діяча В. К. Винниченка, біографія якого є надзвичайно цінним матеріалом для розмірковувань на світоглядну та морально-етичну тему; розвиваюча: вироблення навичок проблемного розуміння матеріалу, розвиток вмінь аналізувати, порівнювати, робити висновки; виховна: розвивати творчу уяву; виховувати культуру спілкування, вміння не тільки правильно й виважено говорити, а й слухати іншого; дидактична: розробка різних рівнів інтеграції вказаних дисциплін, створення органічності змістовних зв’язків всередині кожного з блоків уроку, відпрацювання техніки «режисування» для розкриття теми уроку. Обладнання: портрет В. Винниченка, документальний фільм «Українська революція»; плакати з висловлюваннями: «Будь чесний з собою, себто: не ховай від себе самого правди, не лукав сам з собою, не бреши сам собі; збрехавши собі, одуривши себе, ти будеш здатний до злочину». В. Винниченко «А головне: будь вірний сам собі і вже за цим іде, як ніч за днем, що з усіма не будеш ти нещирий. Прощай, хай ці слова в тобі дозріють». В. Шекспір «Гамлет» Прогнозуємо труднощі: 1. Можливе порушення часового балансу між блоками уроку. 2. Імпровізованість як атрибут бінарного уроку, евристичної бесіди, можливі інваріанти в ході уроку. 3. Органічність зв’язків між етапами розкриття теми і вирішенням поставлених завдань уроку. 4. Нечітке усвідомлення зв’язків між історичною ситуацією на Україні того часу, естетикою та творчістю В. Винниченка.
Хід уроку І. Вступне слово учителя української літератури — Коли життя людини завершується, всі тріумфи і поразки, всі вчинки і думки залишаються на суд нащадків. Тож сьогодні нам з вами випало — ні, не судити, а спробувати зрозуміти життя В. К. Винниченка. Хочеться вірити, що сьогодні ви не будете поспішними й упередженими у висновках, коли торкатиметесь цієї трагічної долі. ІІ. Принцип «Бути чесним з самим собою» Учитель історії. На уроках історії під час вивчення теми «Українська національно-демократична революція» ми познайомились з політичною діяльністю В. К. Винниченка. Нерідко у нас виникали дискусії і суперечки з приводу цієї непересічної особистості. Але В. Винниченко був не тільки політиком, він був і талановитим, самобутнім письменником і драматургом. Сьогодні на уроці української літератури ви починаєте знайомство з Винниченком-літератором. Отже, я гадаю, що нам випала слушна нагода завершити дискусію з приводу цієї особистості, бо не будемо забувати, що В. Винниченко насамперед був людиною зі своїми політичними амбіціями й уподобаннями, пристрастями та сподіваннями, із власним розумінням добра і зла, чесності і непорядності. Отже, мета нашого уроку — познайомитися із світом дум і почуттів письменника і політика В. Винниченка, осягнути його життєві принципи, дізнатися, як формувалися ці принципи і чи залишився він вірним цим принципам до кінця свого життя. Учитель української літератури. Щоб досягти цієї мети, нам треба буде з’ясувати, що лягло в основу духовного життя цієї людини, що було тією «зіркою провідною», яка вела його упродовж життя, допомагала робити вибір, коли вагався, яка наснажувала у творчих пошуках і політичних змаганнях. У відомій сцені першого акта «Гамлета» старий Полоній довго повчає свого сина Лаерта і закінчує свої поради такими словами: А головне: будь вірний сам собі; І вже за цим іде, як ніч за днем, Що й з усіма не будеш ти нещирий. Прощай. Хай ці слова в тобі дозріють. Шекспірівські слова «будь вірний сам собі» з часом перетворились у крилатий афоризм. А суть цієї мудрості — ніщо інше як Винниченкове «чесність з собою». «Чесність з собою» стала його життєвим принципом, його мораллю, врешті-решт, філософією. Що вкладав у ці слова письменник і революціонер, ми з’ясуємо трохи пізніше. А зараз спробуємо самі з’ясувати суть цього афоризму. (Учні дають власне тлумачення «чесності з собою». В бесіді можуть брати участь і дорослі, присутні на уроці.) — А осі що вкладав у ці слова В. К. Винниченко: «Будь чесний з собою, себто: не ховай від себе самого правди, не лукав сам з собою, не бреши сам собі; збрехавши сам собі, обдуривши себе, ти будеш здатний на злочин». Хай ці слова В. Винниченка і стануть епіграфом нашого уроку (учні записують його в зошит). В кінці уроку, підбиваючи підсумок, ми повинні будемо дати відповідь на такі запитання: — Чи зміг В. Винниченко бути чесним з собою протягом життя як політик і як письменник? — Чи легко це йому далось? ІІ. Обставини, в яких формується світогляд В. Винниченка Учитель історії. Ми знаємо, що людину формують обставини, той соціум, в якому вона перебуває, час, в якому вона живе. Тому зараз пригадаємо, якою була епоха В. Винниченка. — Між якими державами були поділені українські землі наприкінці XIX ст.? — Якою була політика Російської імперії щодо українських земель? — Яким був національно-культурний рух на зламі століть? — Важливими для історії України є революційні події 1905 р. Як вони позначилися на національно-визвольному русі й вирішенні національних питань? Учитель історії підсумовує відповідь учнів і пропонує ближче познайомитися з біографією В. Винниченка. Щоденники письменника, спогади рідних, критичні зауваження сучасників і відомих літераторів допоможуть учням детальніше ознайомитися з тим, що впливало на формування життєвих принципів письменника. ІІІ. Біографія, формування світогляду Учитель української літератури. Отже, зробивши екскурс в ту епоху, в якій народився і жив В. Винниченко, та згадавши біографію письменника, ми спробуємо відповісти на таке запитання: — Як і під впливом чого сформувалися його життєві принципи й політична орієнтація? — Що ви знаєте про батьків і родину, в якій народився і зростав майбутній письменник? — Що ви знаєте про інтенсивність культурного життя Єлисаветграда, міста, в якому пройшли дитинство і юність В. К. Винниченка? (Зачитуються спогади сучасника В. Винниченка О. Шульгіна і Софії Русової.) «Не завжди Єлисаветград був пусткою в українському відношенні... А в 80х роках це був навіть своєрідний центр, хоч і конспіративний, центр виховання українців. Був там таємний гурток, з якого вийшов і сам Є. Чикаленко. Вийшли звідти і брати Тобілевичі, себто наші великі артисти... Були й інші, що розсіялися по світу...» — А кого ви ще знаєте з видатних людей, що народилися, жили і навчалися в Єлисаветграді? Хто ці «інші»? (Ярослав Івашкевич — польський поет, Ігор Тамм — Нобелівський лауреат у галузі фізики, Георгій Лангелмак — творець легендарної «Катюші», українські письменники Є. Маланюк та Ю. Яновський.) — А зараз ви прослухаєте спогади матері В. Винниченка про його дитячі роки, а також роки навчання і спробуєте дати відповідь на такі запитання: — Які риси вдачі малого Володимира виділяли його з-поміж інших дітей? — Під впливом яких обставин сформувалась національна ідея майбутнього Голови уряду УНР? (Учениця зачитує спогади матері.) Учитель історії. На уроках історії ви познайомилися з політичною кар’єрою В. Винниченка. Пригадайте, коли і як розпочалась революційна діяльність В. Винниченка. (Учні розповідають про початок революційної діяльності письменника.) IV. Початок творчої діяльності Учитель української літератури. Найдивовижніше, що в 1902–1907 рр., віддаючись революційній роботі, провівши понад три роки в Лук’янівській в’язниці, він чимало зміг зробити як літератор (при тому у 1905 році домігся ще права скласти державні іспити в Київському університеті, успішно витримавши їх). Так само, як і в революцію, В. Винниченко не увійшов, а увірвався в літературу. Зараз ми прослухаємо невелике повідомлення про початок літературної діяльності В. Винниченка. Ваше завдання, уважно прослухавши повідомлення, зробити в зошиті записи про основні творчі здобутки молодого письменника. (Учень робить повідомлення або зачитує реферат на тему «Початок творчого шляху В. К. Винниченка.) Учитель української літератури. Українська критика не могла не помітити прихід у літературу молодого талановитого письменника. Зараз ви прослухаєте, яку оцінку дають В. Винниченкові-письменнику такі визначні літератори, як І. Франко, Леся Українка і М. Коцюбинський. (Підготовлені учні зачитують уривки із статей І. Франка і Лесі Українки, а також лист М. Коцюбинського до В. Винниченка.) Бесіда: — Що можна сказати про молодого письменника В. Винниченка і як проявився його характер у літературі? — Про що свідчать відгуки класиків української літератури стосовно творчості молодого письменника? Учитель історії. Молодість В. Винниченка збігається з початком нового XX століття. Обставини історії, умови, в яких існувала українська нація, а також особливості вдачі і громадянського темпераменту кинули його у пекельний вир політичної діяльності. Власне, ситуація, коли національно-визвольний рух очолюють поети, митці, не така вже й рідкісна в світовій історії. Що ж до України, то тут годилося б згадати слова Винниченкового земляка, старшини армії УНР і поета Євгена Маланюка. Коли у нації нема вождя, Тоді вожді — її поети. А звідки вони могли вирости, як не з середовища гуманітаріїв, де якраз і зароджувалась, пульсувала українська політична думка? Кажуть, що від долі не втечеш. Хіба міг утекти від своєї долі молодий письменник і революціонер В. Винниченко, ступивши на хресну дорогу боротьби? Яким він був в цей час, буремний 1917 рік? (Лунає музика, і на екрані телевізора з’являються кадри з навчального фільму, на яких учні бачать постать В. Винниченка. Учениця читає спогади Розалії Винниченко.) Учитель історії. Буремний 1917 рік! Російська імперія в огні Лютневої революції. — Які події розгортаються в цей час в Україні? — Які посади обіймає В. Винниченко в Центральній Раді? Учитель історії. Керувати революційною стихією було нелегко. Народ український був темний і національно несвідомий, до революції зовсім не підготовлений. Успіх, звичайно, великою мірою залежав від того, як поведеться інтелігенція, які гасла пустить в народ, якими ідеями озброїть просту людину. Це був нелегкий час відродження нації. Національна ідея стала головною в революційних змаганнях В. Винниченка, в його політичній діяльності. Саме заради відродження нації він і пішов у політику: «Справді нечиста річ — політика. Треба бути дуже сильним і загартованим, щоб вийти з неї хоч порядним чоловіком». Так писав він у «Щоденнику». Політика стала для нього перевіркою на ідейну міцність, але це було і тяжке фізичне випробування. Звернемося до його записника, датованого 1917 роком: «О, Господи, яка то страшна, тяжка річ відродження національної державності. Як вона в історичній перспективі буде уявлятися легкою, само собою зрозумілою, природною. І як трудно, з якими надлюдськими зусиллями, хитрощами, з яким, часом, одчаєм, люттю і сміхом доводиться тягти те каміння державності й складати його в той будинок, в якому будуть так зручно жити наші нащадки». Бесіда: — Коли до влади в Україні приходить гетьман Скоропадський? Яку позицію займають щодо його уряду українські соціалістичні партії? — Хто очолює боротьбу проти Гетьманату? — Хто прийшов до влади в результаті цієї боротьби? Учитель історії. Між членами Директорії виникають суперечки, головним чином між С. Петлюрою і В. Винниченком. — У чому суть цих суперечностей? Ось як характеризує ці протиріччя Ярослав Грицак в своїй роботи «Нарис історії України»: «Основним змістом української революції В. Винниченко вважав прагнення селянсько-робітничих мас до «всебічного визволення» — соціального, національного, політичного, морального, культурного тощо. Винниченко запропонував запровадити в Україні систему рад робітничих і селянських депутатів. На відміну від більшовицьких російських рад, українські ради, на його думку, мали використати принцип пропорційного представництва селян і робітників. Таким чином, забезпечувалась перевага українського національного елементу, і боротьба між більшовицькою Росією й Україною звелася б до боротьби за національний характер радянської влади в Україні. Іншу течію в Директорії уособлював Симон Петлюра. Від Винниченка його відрізняла менша схильність до утопічних проектів і готовність співпрацювати навіть з «буржуазією» заради торжества національної справи. До ідеологічних розбіжностей між Петлюрою і Винниченком додалася їхня особиста боротьба за лідерство у Директорії». — Як ви гадаєте, хто з цих політиків був принциповий у питанні національної ідеї? (Може відбутися дискусія, під час якої вчитель історії акцентуватиме увагу на тому, що В. Винниченко залишився «чесним з собою», не зрадивши національну ідею, яка була головною в його діяльності як політика.) Учитель історії. Конфлікт між двома лідерами загострювався. До того ж додалося те, що французи, з якими пішли на переговори члени Директорії, висунули умови: Винниченко і Петлюра повинні вийти із Директорії або відмовитись від соціалістичних поглядів. С. Петлюра виходить із рядів УСДРП і залишається в Директорії. Винниченко не зрікається своїх політичних поглядів, виходить з Директорії і виїжджає за кордон, де організовує закордонну групу Української комуністичної партії та її друкований орган «Нова доба». Ось як В. Винниченко розповідає про ці події у своїй праці «Заповіт борцям за визволення». «Після цього засідання прихильникам орієнтації на “внутрішні сили” стало видно, що дальше співробітництво з орієнтацією на сили зовнішні цілком унеможливлене. Майже всі революційні елементи почали кидати Директорію, одні виїздили за кордон, другі “пірнали” в народ, а треті з обурення переходили до більшовиків. Заявивши Директорії про неможливість для мене праці в таких умовах, не бажаючи нести відповідальність за дальшу політику Директорії, я тимчасово, до скликання другої сесії Трудового Конгресу, відійшов од участі в її діях і виїхав за кордон. Я виразно заявив, що усуваюсь тимчасово і не подаю до демісії, бо подати я міг тільки тому вищому Органові держави, який мене настановив на цей пост. Ніякого іншого голову Директорії Трудовий Конгрес не намічав, так само, як і заступника йому. Я виїхав до Австрії, а вся Директорія на чолі з Петлюрою, який у порушення постанови Трудового Конгресу зараз же по моїм виїзді прибрав собі назву голови Директорії, виїхала з рештками розбитої армії до Польщі, до одного з елементів тих “зовнішніх сил”. Перед виїздом за кордон я зробив ще одну спробу відхилити С. Петлюру і його співробітників од орієнтації на зовнішні сили. Я запропонував план повстанської війни з більшовизмом. С. Петлюра поставився з такою рішучою нехіттю до цього плану, що я не вважав за потрібне пропонувати його всій Директорії. Мені не лишалось після того нічого іншого, як відійти від тої організації, яка стала на ґрунт диктатури кількох військовників». Учитель історії. Ось перед вами одна політична ситуація і два політики — два вибори. Хто ж залишався «вірним сам собі», вірним своєму принципу до кінця? (Відбувається дискусія. Учні у своїх виступах спираються на щоденники В. Винниченка, історичні факти.) Учитель історії. А ось яку оцінку цієї ситуації дають історики зарубіжні, зокрема Ісаак Мазепа у книзі «Україна в огні й бурі революції 1917–1921 рр.»: «Коли вожді революційного руху тратять голову і в критичний момент кидають поле бою, цим вони не тільки самі собі виносять політичний присуд, але й катастрофічно впливають на стан бойових сил цілого фронту. Наступ більшовиків з півночі і присутність антантського десанту на півдні вносили величезну дезорганізацію в українські маси і вимагали великої напруженої роботи з боку політичних провідників. Але ці провідники лишали маси напризволяще. Тому не можемо дивуватися тим жахливим умовам, що створилися у цю добу, особливо після відходу від влади соціалістів, які мали в масах авторитет». — Хто може спростувати цю думку? Учитель історії робить висновки після того, як завершиться дискусія. Політик повинен бути компромісною людиною, але, коли справа стосується принципових питань, — ніяких компромісів бути не може. Не можна йти на компроміс із своєю совістю! VI. Українська національна ідея у творчості В. Винниченка Учитель української літератури. Українська національна ідея, ідея формування української нації наскрізною у значній частині творів В. Винниченка. Національна ідея була порушена не тільки в малих жанрах (оп. «Малоросєвропеєць», «Уміркований та щирий»), а також у драмах («Між двох сил»),а головне — в його романах і повістях («Божки», «Хочу», «На той бік», «Слово до тебе, Сталіне!»). Готуючись до сьогоднішнього уроку, ви прочитали багато творів В. Винниченка і серед них повість «На той бік». В центрі повісті образ української дівчини Ольги Чорнявської, яка готова піти на самопожертву заради національної ідеї. Зараз подивимось інсценізацію одного з епізодів повісті «На той бік». Бесіда після перегляду інсценізації: — Чому Ольгу Чорнявську так обурила сцена з вивіскою, а на доктора Верходуба вона не справила ніякого враження? — Як на вашу думку, хто мав рацію: доктор Верходуб, який вважав вчинок Ольги жертвою, що не має сенсу, чи Ольга, яка готова піти на загибель заради національного відродження? — Як у цьому епізоді автор проводить ідею «чесності з собою»? Висновок. Як бачимо, уже в 20ті роки В. Винниченко добре усвідомлював, що політика більшовиків щодо України — це виключно лицемірна політика. «Лозунги» були одні, а справи — «криваві». VII. В. Винниченко і більшовицький уряд Учитель історії. Але, повертаючись з еміграції у 20х роках на запрошення більшовицького уряду, В. Винниченко ще сподівається знайти компроміс з радянською владою. Аналізуючи події того часу, ми можемо побачити, що він готовий був піти на компроміс з комуністами, але на компроміс із своїм сумлінням — ніколи. — Чому більшовики запросили В. Винниченка повернутися? — Чому В. Винниченко повернувся? А ось що він пише про цей свій крок у щоденнику: «Я вчора запитав себе: чи чистий я перед собою і перед своїм народом, ідучи на працю в сучасний уряд? І відповідь була: чистий. Не ради слави чи розкошів я іду на це, а ради великої справи визволення з-під усякого гніту. І ця мета повинна все стояти переді мною, ради неї я можу прийняти усі труднощі, всі темні і тяжкі сторони цієї роботи. А таких сторін багато. Дійсно я вступив у велику машину, заведену певним способом, настроєну й напрямлену. Яка б вона там не була, а вона вже йде, коліща зачіпляється за коліща, і надзвичайно важко не те що змінити її, а тільки хоч би злегка дати інший напрям. А тим часом не треба падати духом. Стихія росте, дихає з степів і примушує машину прислухатись. Я буду тут представником тої великої стихії. Я спробую зв’язати робочу стихію села і міста в єдине. Машина, розуміється, буде опинатись, скрипіти, але, коли вона не хоче сама загинути, вона муситиме на це йти». — Які вимоги висуває В. Винниченко радянському урядові? — Чи пішов уряд на виконання цих вимог? Вимоги В. Винниченка: «Самостоятельность государственная: полностью независимое, чисто национальное украинское правительство; украинский язык во всех институциях, учреждениях, школах; не только путем посредничества, но и беспосредническое активное национальное освобождение, независимая армия, военный и экономический союз и теснейшая взаимная помощь. Без разрешения этих вопросов ехать не могу». — В. Винниченко не пішов на співробітництво з радянським урядом. Чому? — Чи залишився В. Винниченко вірний своєму принципові «бути чесним з собою» на цей раз? Відповідаючи на це запитання, зверніться до «Щоденника» В. К. Винниченка. Після того, як учні дадуть відповідь на запитання, учитель історії, підводячи до висновку, зачитує теж уривок з «Щоденника» В. Винниченка: «Політика економічної експлуатації України, національного гніту, політичного терору почала виявлятись все одвертіше. Беручи участь в уряді, я мусив би своїм підписом на декретах, своїм іменем санкціонувати всі акти насильства над українською нацією і брати на себе відповідальність за такі вчинки. Я заявив свій протест проти політики ВКП на Україні і відмовився від дальшої участі в уряді. Керівники КП(б)У та РКП умовляли мене не робити цього і спокушали мене різними особистими привілеями. Я всі ці їхні аргументи відхиляв і стояв на своїх позиціях. Мої прихильники і навіть деякі товариші по партії теж умовляли мене не виходити з уряду. І старатись у ньому захищати інші позиції. Але я доводив їм, що мій протест буде корисніший для української справи. Так, особисто я мав би й окремі потяги, і авто, і гроші, оплески, овації, моїм іменем були б названі вулиці, міста, мої книги друкувались би мільйонами примірників і приносили б мені мільйони карбованців. Але моя участь в уряді, підпирання моїм іменем політики Москви на Україні, було б таким самим злочинним продовженням щодо України, яким було підпирання петлюрівцями іменем Директорії, політики Польщі на Західній Україні. Москва, не добившись моєї згоди, вислала мене, боячись вбити мене і лишити на Україні. І мої позиції цілком виправдались. Мої однодумці по виїзді моїм з України доносили мені, що мій приїзд на Україну, потім мій протест і виїзд за кордон дуже корисно відбились на боротьбі українства за національні здобутки». Учитель історії. Отже, його особисті інтереси ніколи не керували політичними вчинками. VIІI. «Щоденник» В. Винниченка Учитель української літератури. Коли ви шукали відповіді на запитання про складність життєвих і політичних перипетій у долі В. Винниченка, то зверталися до його «Щоденника» або ж записників. Чому? Як ви гадаєте, у чому цінність мемуарної літератури? Після того, як учні дадуть відповідь на це запитання, учитель підсумовуючи відповіді учнів, наводить слова Г. Костюка, дослідника «Щоденників» В. Винниченка: «“Щоденники” В. Винниченка писалися в різних умовах життя, в складних політичних і морально-психологічних ситуаціях, але завжди письменник намагався бути щирим, чесним з собою; прагнув досягти “найбільшої, оголеної, безоглядної до найтаємних куточків правдивості, одвертості, об’єктивності”. Так визначав В. Винниченко основну мету своїх щоденників і записок 14 серпня 1923 року, безжально фіксуючи у щоденнику успіхи і поразки, настрої і переживання, творчі здобутки, намагаючись таким способом самоудосконалюватись, робити правильний вибір». І ось, коли вирішувалось питання: бути йому в Україні чи не бути,— до якого вибору він приходить? Учні зачитують уривки з щоденника, де В. Винниченко говорить про самогубство (бо ситуація, в яку він потрапив, складна і для нього безкомпромісна), а також думки про виїзд за кордон, бо у нього, крім політики, є ще література. Після того, як учні зачитають ці уривки з «Щоденника», пропоную їм відповісти на запитання: — Чи правильний зробив вибір В. Винниченко? — А що б ви йому порадили в цій складній ситуації? — Чи можемо ми його засуджувати за те, що він їде в еміграцію? Це втеча від проблем чи бажання бути корисним народу? Після відповідей учитель української літератури підбиває підсумок: — Як бачимо, «Щоденники» В. Винниченка найкраще, найавторитетніше доводять, що Винниченко залишався «чесним з собою» навіть у найтрагічніші, найскладніші моменти життя. «Щоденники» дали нам змогу побачити, як відбувалася світоглядна еволюція письменника. І найцікавіше в цих щоденникових записах те, що в усій цій грандіозній системі світоглядової еволюції, в усіх філософських концепціях «громадянина світу» Україна завжди і постійно перебувала в центрі його шукань, мрій, болючих згадок і ностальгічних страждань. Вона завжди ятрила його душу. ІХ. Висновки Учитель історії. Підбиваючи підсумок уроку, давайте спробуємо дати відповіді на запитання, які були поставлені на початку уроку. — Чи зміг В. Винниченко бути «чесним з собою» протягом життя як політик і як письменник? — Чи легко йому це далось? Висновок робить учитель історії. — Залишаючись чесним з собою, В. Винниченко змушений був покинути Україну. У вересні 1920 року він виїжджає з Москви до «буржуазного Заходу». Тепер вже — назавжди. З приводу своєї принциповості і непоступливості він ніколи не шкодує. Шкодував лиш за втраченою Батьківщиною і рідним народом, якому міг би іще послужити. А в кінці життя він пише філософську працю «Конкордизм», яку вважає своїм найбільшим досягненням. В основі цього твору лежить принцип «чесності з собою», що в кінці життя перетворився у філософію, в основі якої лежить злагода людини зі своїми думками, своїми словами і справами. У цьому суть гармонії особистості, через яку досягається гармонія у суспільстві. Одним із головних законів конкордистського догмату було: «Проповідуй іншим тільки те, що сам у житті виконуєш». Додатковий матеріал Спогади матері В. Винниченка (до біографічного нарису) Молодість В. Винниченка Навчився читати невідомо коли, здається, що вмів завжди... Досить було сказати один раз, щоб надзвичайна пам’ять зазначила назавжди. Володимир грався з дітьми сусідів й тримав їх трохи в терорі, бо був дуже сильний для свого віку й вольовий, упертий! Сусіди часто жалілися на хлопця, й ми мусили його карати або дорікати, але це робилося не дуже строго. В кожному разі хлопець робив так, як вважав за потрібне. Проте і сусіди, і ми бачили, що дитина незвичайна... Початкова школа була для малого великою радістю й розвагою... Ця доба навчання була прекрасна доба. Учителька особисто звернулася до нас, щоб віддали дитину до гімназії. Вона кілька разів повторювала свою пораду й нарешті добилася свого. Вирішено, не дивлячись на те, що це вимагало великої для родини матеріальної жертви, віддати Володимира до Єлісаветської гімназії. До цього часу дитина, як певний герой Мольєра, «не знала, що вона говорить прозою», що мова її та її родини не є така сила, якою говорить її оточення. І от в гімназії вперше виявилось для дитини те, що вона є «хохол», «мужиченя», що вона належить до нижчої категорії людей. Що її вимову треба перекривляти, що її здібностей не треба помічати, що все, що вона робить,— заслуговує лише на зневагу й презирство... Така була установка того часу в царських гімназіях, особливо в провінції... І от в такі умови було віддано найталановитішу українську дитину, сильну, горду, не здатну на плазування, свідому своєї гідності й свого значення. Її було віддано безконтрольно, бо ми не в стані були стежити за тим, як шкільна адміністрація поводилась з дитиною, в якій атмосфері доводилось тій дитині дихати. Через те, що дитина схоплювала з надзвичайною швидкістю всі процеси і закони життя, вже дуже рано авторитет батьків загубив своє значення: дитина почала виробляти свій власний кодекс моралі, свої власні закони життя та поводження з іншими. Іван Франко «І відкіля ти такий узявся? — так і хочеться запитати добродія Винниченка, читаючи його новели, яких в оцій книжці зібрано сім. Серед млявої, тонко-артистичної та малосилої або ординарно-шаблонової генерації сучасних українських письменників раптом виринуло щось таке дуже, рішуче, мускулисте і повне темпераменту, щось таке, що не лізе в кишеню за словом, а сипле його потоками, що не сіє крізь сито, а валить валом, як саме життя, в суміш, українське, московське, калічне й чисте, як срібло, що не має меж своїй обсервації і границь своїй пластичній творчості. І відкіля ти взявся у нас такий? — хочеться по кожнім оповіданні запитати добродія Винниченка». — Прихильну оцінку творчості молодого автора дала і Леся Українка у своїй великій статті, присвяченій творчості молодого письменника, автора «Краси і сили». Леся Українка «При всіх недоліках і промахах «Краси і сили» нам видається дивним, як міг перший критик Винниченка сумніватися в таланті молодого автора, прочитавши це оповідання. Талановита людина може випадково наробити промахів у своєму творі, але безталанна не може виявити того, чого в неї нема. Тільки талант міг створити ці жваві постаті, ці природні діалоги і, особливо, цю широку, яскраву картину ярмарку, на тлі якої розігруються злодійські пригоди героїв». |
|
Поет в політиці і політик в поезії Родина Сірків 16 |
Програма начально-тематичних екскурсій Початкова школа. Екскурсія... Українська література. Екскурсія «Тарас Григорович Шевченко – український письменник» |
|
Європейська Програма оглядів національних культурних політик Неофіційний... Управління новаціями – політичні виклики економіки знань, творчих індустрій та інновацій 43 |
13 січня 1881, Вільхівці †28 травня 1949, Львів письменник, журналіст, видавець, педагог Анті́н Лото́цький (13 січня 1881, Вільхівці – †28 травня 1949, Львів) — письменник, журналіст, видавець, педагог |
|
100 академік М. Марр, 80 видатний археолог Генріх Шліман, понад 60... М. Марр, 80 видатний археолог Генріх Шліман, понад 60 український науковець і письменник Агатангел Кримський |
Олександр Петрович Довженко (10 вересня 1894 25 листопада 1956) український... Олександр Петрович Довженко (10 вересня 1894 — 25 листопада 1956) — український письменник, режисер, кінодраматург |
|
27 серпня 1856 р., с. Нагуєвичі, Дрогобицький повіт 28 травня 1916... Якович Франко (27 серпня 1856 р., с. Нагуєвичі, Дрогобицький повіт – 28 травня 1916 р., Львів) – український письменник, поет, публіцист,... |
Шашкевич Маркіян Семенович (1811 1843) -український письменник, культурно-громадський діяч |
|
Проблематика твору Який автограф залишив письменник у моїй читацькій біографії, моєму духовному світі |
Тема. Література про Велику Вітчизняну війну. М. Шолохов російський... Тема. Література про Велику Вітчизняну війну. М. Шолохов – російський письменник, лауреат Нобелівської премії |